Клас Рослин­ні джгутикові (Phytomastigophorea).

Представники класу характеризуються наявністю хлорофілу, здатністю до фотосинте­зу і фототрофного чи міксотрофного способу живлення. В окре­мих випадках вони втрачають хлорофіл і переходять до сапрофіт­ного способу живлення розчиненими у воді органічними речови­нами. Існують як поодинокі, так і колоніальні форми.

Типовими представниками рослинних джгутикових є тварини ряду Евгленові (Euglenoidea), що налічує близько 1000 видів. Більшість з них вільно живуть у прісних водоймах, але є також і паразити риб та земноводних. Вони мають один або два джгутики, хроматофори, що містять хлорофіл, каротини та ксантофіли, тому забарвлення їх може бути зеленим, червоним, жовтим. З будовою та життєвими функціями цих істот можна ознайомитися на прикладі евглени зеленої.

Евглена зелена (Euglena viridis), має веретеноподібну форму, розміри близько 50 мкм. Рухається за допомогою джгу­тика, який може здійснювати 2000-2400 обертів за хвилину. Біля основи джгутика є базальні тільця, поряд - резервуар скоротливої вакуолі у вигляді міхурця, котрий зв'язаний із зовнішнім середовищем вузьким каналом, що відкривається на передньо­му кінці тіла. Скоротлива вакуоля, що міститься поруч із резервуаром, ритміч­но скорочу­ється і виштовхує разом з водою продукти обміну речовин у резервуар, а з нього через канал - назовні. На перед­ньому кінці тіла міститься червоно-ко­ричнева стигма, яка реагує на світлові подразнення, завдяки чому евглена ру­хається до джерела світла (позитивний фототаксис). За іншими даними - на світло реагує базальне тіло, а не стигма. Ядро розміщене в задній частині тіла. Спосіб живлення – міксотрофний. Про­дукт асиміляції параміл відкладається в цитоплазмі у вигляді дрібних овальних зерен. Розмноження нестатеве, шляхом мітозу, поздовжнім поділом. За несприятли­вих умов інцистується. До цього ряду належать також поширені у наших водоймах види евглен: спірогіра (Е. spirogyra), акус (Е. acus), оксіуріс (Е. oxyuris) та інші.

При масовому розмноженні евглен із хлоропластами вода набуває зеленого ко­льору, спостерігається так зване її ,,цвітіння”.

Серед видів евглен є кріофіли (гр. kryos - холод і phileo - люб­лю), які живуть у снігах і льодах, надаючи їм забарвлення, що залежить від кольору пігменту в їх хроматофорах. Відоме червоне (спостерігається найчастіше), зелене, жовте, буре і навіть чорне ,,цві­тіння” снігів. Це явище спостеріга­ється в горах й Аркти­ці. Його спричиняють такі одноклітинні, як евглена кривава (Е. sanguinea) та евглена сніжна (Е. nivalis). При температурі +4°С вони втрачають джгутики, інцистуються і переходять у стадію спокою.

Представники ряду панцирні джгутикові (Dinoflagellidа) характеризуються наявністю покриваючої їх тіло целюлозної оболонки (панцира) та двох джгутиків, один з яких оперізує тварину в екваторіаль­ній площині, а другий розташований перпендикулярно до першого й виходить з-під оболонки назовні. В них є одне велике ядро, але скоротливі вакуолі відсутні.

Більшість видів має дрібні буро-жовті чи зелені хроматофори, інші –втрачають їх і переходять до тваринного живлення.

Типовим представником ряду є ночесвітка дивовижна (Noctiluca miliaris). Ця невелика за розмірами (до 2 мм у діаметрі) тварина поширена в теплих морях, у тому числі в Чорному та Азовському. В неї відсутній і хлорофілові зерна. За спосо­бом живлення - гетеротроф. У цитоплазмі є багато вакуоль, жирових включень, що містять люциферин, при окисненні якого за участю ферменту люциферази виникає світіння. Коли за теплої погоди ночесвітки розвиваються у вели­кій кількості, море вночі світиться дивовижним фосфоричним світлом.

У джгутиконосців родів: гоніаулакс (Gonyaulax) і гімнодініум (Gymnodinium) є хроматофори із червоним пігме­нтом гематохромом (гр. haima – кров, chroma ). При їх масовому розмноженні вода набуває кривавого забарвлення. Це явище отримало назву ,,червоний приплив”. Якщо в прибе­режній зоні моря вода містить велику кількість органічних ре­човин, відбувається спалах масового розмноження цих одноклі­тинних, чисельність котрих досягає 1-2 млн. особин склянку води. Ці організми містять у своїх клітинах надзви­чайно сильну отруту паралітичної дії - сакситоксин. Мідіям, які поїдають джгутикових, проте ця отрута шкоди не завдає, проте при вживані їх у їжу людиною вони можуть спричинити в неї сильне отруєння і навіть смерть (подібні випа­дки зафіксовано в Японії та Африці).

Масове розмноження джгутиконосців є лихом й для риб. Якщо цей спалах трапляється в бухті чи затоці, то практи­чно вся риба там гине. Це відбувається внаслідок надходження отрути у воду та зменшення в ній вмісту кисню при відмиранні джгутиконосців. Внаслідок забруднення Світового океану ,,червоні припливи” виникають дедалі частіше й захоп­люючи все більші й більші площі. Без прийняття відповідних мір це явище може стати справжнім лихом для жителів багатьох країн і океанічної фауни.

Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigohorea).

Представниками класу є вільноживучі й паразитичні одноклітинні, серед яких є поодинокі та колоніальні форми. Живляться вони бак­теріями, водоростями й розчиненими у воді речовинами. Розмножуються здебільшого безстатевим (поздовжнім поділом надвоє) і рідше статевим способом.

Представники ряду Кінетопластиди (Кіnetоplastida) мають біля основи джгутика особливий органоїд – кінетопласт. Вважають, що він генерує енергію, необхідну для руху джгутика. Джгутик один, іноді два. Розміщуючись вздовж тіла, джгутик зростається з його поверхнею і утворює ундулюючу мембрану. Більшість представників ряду – паразити лю­дини і тварин. Такими є види з ряду трипаносом (Tripanosoma). Це невеличкі джгутиконосці, довжиною 15-40 мкм зі стрічкоподібним, сплю­щеним, загостреним на кінцях тілом та одним джгутиком з ундулюючою мембраною.

Tripanosoma gambiense - паразитує у крові, лімфатичних вузлах, синномозковій рідині людини й спричиняє сильне її виснаження, яке супроводжується сонливістю. Це захворювання поширене в Африці й отримало назву ,,сонна хвороба”. Природ­ним джерелом трипаносом є стійкі до цієї хвороби антилопи, а переносником – муха цеце.

Іншим паразитом людини і тварин є представник роду лейшманія (Leischmania). Він потрапляє в організм людини при укусах москитів. Стадія лейшманії, що паразитує в тканинах людини, втрачає джгутик, зберігаючи кінетопласт, а у москітах джгутик відновлюється. Лейшманія, що паразитує в підшкірній клітко­вині (L. tropika), викликає виразки на тілі людини (пендинська виразка). Поширена в Закавказзі та Середній Азії. Природне джерело – мишовидні гризуни, собаки.

З ряду Дипломонадні (Diplomonadida) відомі паразитичні форми, що мають два ядра та вісім джгутиків. Паразит людини (частіше дітей) лямблія (Lamblia intenstinalis). Істота грушеподібної форми, довжиною – 15 мк, шириною – 7-8 мк, має 8 джгутиків, 2 ядра, на черевному боці присоску, за допомогою якої прикріплюється до епітелію кишечника. Поши­рена і в Україні. Проникаючи з тонкого кишечника жовчними протоками в жовчний міхур, викликає захворювання печінки типу холіцеститу. Цисти лямблій виділяються в навколишнє середо­вище разом із випорожненнями і можуть потрапляти у ґрунт і воду.

Зараження людини цистами відбувається через органи травлення. Для профілакти­ки захворювання важливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних норм, захист харчових продуктів від забруднення та інші заходи.

Ряд Трихомонади (Тгісhiоmоnadіdа).

Трихомонади мають на передньому кінці 8-5 вільних джгути­ків; один проходить уздовж тіла і утворює ундулюючу мембра­ну. Оселяються в кишечнику, ротовій порожнині, a Trichomonas vaginalis – у сечостатевих органах людини, викликаючи їх за­палення. Передається статевим шляхом.