Реферат Курсовая Конспект
Лекція 1. Вступ до курсу історії України 1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу. 2. Періодизація історії України - раздел Философия, Текст Лекцій З Дисципліни «Історія України» Для Усіх Спеціальностей Стаціонар...
|
ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ДЛЯ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ СТАЦІОНАРУ
Лекція 1. Вступ до курсу історії України
План.
1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу.
2. Періодизація історії України.
3. Джерела та історіографія курсу історії України.
1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу.
У процесі вивчення будь-якої науки неприпустима плутаниця. А тому перш ніж говорити про предмет і мету курсу історії України, необхідно з’ясувати що ж означає термін “історія”. Він давньогрецького походження і в перекладі означає розповідь, оповідання. З грецької мови цей термін перейшов до латинської і разом з нею поширився в усіх країнах Європи.
Є кілька визначень поняття “історія”. По-перше, в широкому розумінні слова “історія” – це загальний процес розвитку. Зокрема, так ми говоримо про історію всесвіту, історію при роди, історію техніки, історію культури, історію архітектури, історію живопису тощо. По-друге, під історією у вузькому значенні слова ми розуміємо життя та розвиток людського суспільства, тобто маємо на увазі сукупність конкретних різноманітних дій і вчинків окремих людей, людських колективів, людських спільнот, усього людства в цілому.
У свій час К.Маркс зазначав, що ми знаємо тільки одну єдину науку – науку історію, яку можна розділити на історію природи та історію людей. Вони обидві нерозривно пов’язані між собою, бо тільки з появою людини ми вступаємо в сферу історії. Але є і різниця між історією людей та історією природи, яка полягає в тому, що люди самі роблять свою історію і роблять її свідомо.
Якщо мати на увазі історію нашої країни то предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства на українських землях з найдавніших часів, тобто з часу появи людини і до наших днів.
Головна увага при викладанні курсу історії України приділяється розгляду проблем про виникнення і формування українського народу та його держави, інших народів, що проживають на території України та їхні відносини із сусідніми державами. Особливе місце відведено економічному розвитку, соціальним і політичним процесам, процесу науки, розвитку освіти та культури, ознайомленню з діяльністю видатних особистостей тощо. Разом з тим вивчення запропонованого курсу допомагає з’ясувати місце історії України у світових цивілізаційних процесах. Як бачимо, курс історії України достатньо великий і складний за обсягом проблем. Й усі їх потрібно опанувати.
Отже, метою курсу історії Україниє: надання знань про сутність соціально-політичних та економічних процесів, що відбувалися в минулому й відбуваються в сучасній Україні, їх об’єктивну зумовленість, взаємозв’язки та взаємозалежності.
Завданнями курсуісторії Україниє: а) вироблення вмінь аналізувати й оцінювати явища політичного розвитку українського суспільства в контексті світової історії; б) зіставляти історичні процеси з епохами, в) застосовувати набуті знання для прогнозування суспільних процесів; г) формування свідомості громадянина й патріота України.
Історичне пізнання відіграє в суспільстві ту ж роль, яку в діяльності індивіду має пам’ять. Людина, що лишилась пам’яті, лишається особистої самосвідомості, розпадається як особистість, перестає ототожнювати себе з самим собою. І це зрозуміло, бо пам’ять зберігає великий обсяг корисної інформації про події, знайомих людей, про правила поведінки, виробничої, суспільної чи політичної діяльності. Завдяки пам’яті людина у змозі зберегти і передати відомості про все побачене і почуте. Відсутність чи втрата пам’яті веде до неможливості здійснення будь-якої соціальної індивідуальної діяльності. Так само і з історичною пам’яттю. Тільки глибоке вивчення історичного шляху свого народу допоможе нам повернути почуття національної гідності, честі і поваги. Не дивно, що той же В.Й.Ключевський відмічав, що кожен із нас повинен бути трішки істориком, щоб стати свідомим і сумлінно діючим громадянином”.
Узагальнивши все сказане вище, можна виділити окремі соціальні функції, які виконує курс історії України. Виділимо кілька головних:
à інтелектуально-розвивальна (Вивчення історичного шляху України – копітка робота. Один з найосвіченіших людей свого часу М.Г.Чернишевський підкреслював – “Історичний шлях – це не тротуар Невського проспекту….”)
à практично-політична (Попередні покоління жили для нас, бажали, щоб наше життя було кращим. Вони робили помилки . Але їх досвід дає уроки. У кожного покоління є свої ідеали. Але вони не придатні для всіх, завжди і всюди. Щоб знати, які з них і в якій формі можуть бути здійснені в даному суспільстві і в потрібний історичний час, потрібно добре вивчити накопичений суспільством досвід, старанно зважити й оцінити його)
à світоглядна (Погляд на світ, суспільство, закони його розвитку можуть бути науковими чи ненауковими. Науковим світогляд буде лише тоді, якщо наука спирається на об’єктивну реальність. В суспільному розвитку об’єктивна реальність це перш за все історичні факти. На історичній безграмотності спекулювали і продовжують спекулювати різного роду “пророки”, прибічники догми і “Лженауки” про суспільство, бо, не знаючи історичних фактів, люди змушені сприймати різні ідеологічні постулати і гіпотези на віру. Щоб історичні висновки були дійсно науковими – потрібно вивчати всі факти, що відносяться до даного процесу, або явища без винятку і в їх сукупності. Лише тоді можливо отримати об’єктивну, адекватну дійсності картину)
à морально-виховна (Історія володіє гігантським виховним потенціалом. Знання історії свого народу, ненависть до ворогів, загарбників, розкривають роль і місце особи в історії, дозволяють пізнати моральні і навчальні цінності людства, зрозуміти такі категорії як борг перед людством, перед суспільством, людське щастя, доброту, а отже й також бачити вади, ганебність суспільства і людей, їх вплив на людські долі. Отже, говорячи словами наших предків, ми повинні розуміти, що той хто не пам’ятає уроків історії – приречений пережити їх ще не раз).
Отже, з усього сказаного можна зробити висновок: історія – це наука про те, як виникла, передавалася від покоління до покоління культура, як зростала цивілізація, якою, при тому, була доля народу. Ця наука й зветься історією чи окремої країни, чи всесвітньої. Історія України – складова і невід’ємна частина всесвітньої історії. Саме з таких теоретичних засад ми й будемо вивчати історію України . Але при цьому потрібно пам’ятати, що історія хоча і користується математичними методами дослідження минулого – ніколи не була точною наукою.
2. Проблеми періодизації курсу історії України
Одним з найбільш проблемних питань, що намагаються вирішити історики, є питання про історичну періодизацію. Існування єдиної точної періодизації дає можливість не заплутатися при вивченні як Всесвітньої історії, так і історії України.
Зі шкільного курсу ви ознайомлені з періодизацією всесвітньої історії Д.Леддока. В основу цієї періодизації був покладений матеріал, з якого робили знаряддя праці в той чи інший історичний період. Так, нам відомі такі періоди, як: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий вік, залізний вік. Керуючись критерієм Леддока, наш час називають атомною добою або віком інформації. Найбільш відомими є періодизації всесвітньої історії Ж.Ж.Руссо, Ф.Енгельса, К.Маркса, М.С.Грушевського.
Як складова всесвітньої історії свою періодизацію має й історія України. Для полегшення вивчення багатовікової історії України ми пропонуємо наступну періодизацію:
Перший період – “Первісна доба на території України. Історичні корені українського народу”. Цей період охоплює час від появи людини на території України до утворення Київської держави (1 млн. р. до н.е. – VIII ст. н.е.). З’ясовується питання появи людини на території України та історичні предки нашого народу.
Другий період – “Київська Русь. Галицько-Волинська держава (IX – перша пол. XIV ст.)”. Період охоплює час від виникнення до розпаду перших великих українських держав та зародження передумов складання української народності.
Третій період – “Литовсько-польська доба” (Латентна (прихована) доба) в історії України (друга пол. XIV-сер. XVII ст.). Це час, коли українські землі інкорпорувалися до Великого Литовського князівства, а потім потрапили в залежність до Польщі та інших держав. Це час коли виникло запорозьке козацтво.
Четвертий період – “Національно-визвольна революція українського народу середини XVII ст. Складання державності України. Гетьманщина”. Він охоплює час від початку національного визвольного руху в Україні до знищення російським царизмом української державності наприкінці 18 ст. Його основний зміст – духовне та національно-культурне відродження українського народу, складання українсько-козацької держави і втрата власної державності.
П’ятий період – “Українські землі під владою Австро-Угорській та Російської імперії”. Він охоплює цілу епоху в історії України від кінця XVIII ст. до лютого 1917 р. Це час коли економічний розвиток і соціально-політичні процеси призвели до утвердження ринкових відносин та розгортання національно-визвольного руху, який переріс у революційний. Чималою мірою цьому сприяла Перша світова війна під час якої Україна перетворилася на арену запеклої боротьби двох великих світових угрупувань держав за українські землі.
Шостий період - “Українська національно-демократична революція. Боротьба за відродження державності України (1917-1920 рр.)”. За цей час було створено Українську Центральну Раду, проголошено автономію, а потім і незалежність УНР. Діяли гетьманський режим П.Скоропадського та Директорія. Відбувся акт злуки УНР і ЗУНР. Разом з ним український національно-визвольний рух був придушений більшовицькою Росією.
Сьомий період – “Українська РСР в добу модернізації народного господарства (20-30 рр. XX ст.)” або “Україна у міжвоєнний період” (1921-1939 рр.). Це період, коли в Україні почала випроваджуватися нова економічна політика, невдовзі згорнута; українізація; набуло поширення масове розселянювання, довершене катастрофічним голодомором 1932-1933 рр.; відбулося утвердження тоталітарного ладу.
Восьмий період – “Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)”. Для періоду характерні возз’єднання західноукраїнських земель у складі УРСР та початок їхньої радянізації більшовицьким режимом, народ Німеччини та окупація нею України, виникнення і розвиток Руху Опору.
Дев’ятий період – “Повоєнний розвиток України (друга пол. 40 –80-х рр.)”. Період який охоплює час ідеологічного наступу сталінізму та хрущовської “відлиги”, рух “шістдесятників” та дисидентів, наростання системної кризи комуністичного ладу, формування парламентської опозиції та прийняття Декларації про державний суверенітет України тощо.
Десятий період – “Утвердження незалежної України”.
Отже, як бачимо, якщо підійти саме з таких позицій до історії своєї Батьківщини й чітко її періодзувати, то буде значно легше опанувати даний курс та отримати відповідні знання і скласти відповідну атестацію.
Лекція 2. “Первісна доба та період стародавніх цивілізацій на території України”.
План.
1. Періодизація історії первісного суспільства та її характеристика.
2. Стародавні цивілізації на теренах України.
3. Перші держави на українських землях.
4. Ранні слов’яни, їх матеріальна та духовна культура.
Література
Баран В. Давні слов’яни. – К., 1998.
Баран В. та ін. Історія України. – Львів, 1996. – С. 3–23, – С. 33–45
Білецький А.О. Геродот про скіфів і Скіфію // Археологія. – 1991. – № 1. – С. 148–151.
Бойко О.Д. Історія України. – К., 2001. – С. 9––40.
Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1996. – С. 5–37
Бунятян К.П. та ін. На світанку історії. – К., 1998. – С. 5––328.
Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – К., 1992. – С. 30–63.
Залізняк Л.Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.
Крижицький С.Д. та ін. Античні держави Північного Причорномор’я. – К., 1998. – С. 5–343.
Петров В. П. Походження українського народу. – К., 1992.
Півторак Г. Українці: Звідки ми і наша мова. – К., 1993.
Станко В.Н. та ін. Історія первісного суспільства. – К., 1999.
Лекція 3. Українські землі в добу раннього середньовіччя.
(VII-XIII ст.)
План
1. Виникнення держави у східних слов’ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Руси.
2. Політичний та соціально-економічний розвиток держави. Законодавство.
3. Утвердження християнства на Русі та його історичне значення.
4. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця Київської Русі.
Місцеве управління.
Територія Руси була величезною, й осівши у стольному граді Києві, князь призначав у різні землі своїх посадників. Посадники здійснювали нагляд за суспільним порядком, вели боротьбу з грабіжниками й розбійниками, судили місцеве населення, збирали данину й таможенне мито. З середини ХІІ ст. ця посада витісняється посадою намісників.
План
1. Утворення Великого князівства Литовського. Інкорпорація українських земель до його складу.
2. Соціально-економічний розвиток українських земель.
3. Литовсько-польські унії та їх вплив на подальшу долю українського народу.
Лекція 5. Доба козаччини
Частина І. Козацтво та його роль в історичній долі українського народу (2 години).
План
1. Виникнення козацтва.
2. Запорозька Січ та її устрій.
3. Заняття, звичаї та побут козаків.
4. Боротьба проти національного та соціально-релігійного гніту. Селянсько-козацькі повстання.
Лекція 5. Доба козаччини
Частина ІІ. Українська національна революція ХVІІ ст. (2 години)
План
1. Причини, характер та рушійні сили, хід та особливості української революції.
2. Договір з Московією. “Березневі статті” 1654 р., їх умови, правове та історичне значення.
3. Доба Руїни.
Лекція 6. Українські землі під владою Російської та Австрійської
імперій (кінець XVIII - початок XX ст.)
План.
1. Соціально-економічне та політичне становище українських земель в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.
2. Основні етапи українського національно-культурного відродження.
3. Революційні події 1905-1906 рр. в Україні та їх наслідки.
4. Україна в Першій світовій війні.
План
1. Утворення Центральної Ради. Її внутрішня та зовнішня політика.
2. Держава гетьмана Скоропадського.
3. Відродження УНР. Політика Директорії.
4. Доля ЗУНР.
5. Причини поразки й уроки українських національно-визвольних змагань.
Таким чином, 30-ті роки були ознаменовані посиленням класової боротьби. Але згодом й сам “образ ворога” народу стає дуже розмитим, класово-нейтральним. До “ворогів” стали зараховувати й спеців, й куркулів, й євреїв, й націоналістів, й “шкідників”, й троцькістів. У 1936-38 рр. був розпочатий великий терор (його очолив голова органів безпеки призначається М.І.Єжов, що активно проводив цей терор). Тоді було репресовано багато відомих партійних і державних українських діячів (члени уряду Х.Раковський, В.Затонський, В.Чубар, застрелився Голова Рад наркому УРСР П.Любченко тощо).
Західноукраїнські землі у 20-30-х рр. ХХ ст.
Населенню західноукраїнських земель пощастило не набагато більше, ніж українцям радянської України, бо вони також опинились у складі і під міцним тиском трьох держав - Польщі, Румунії, Чехословаччини.
Література
Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939). –К, 1999 (Серія: Україна крізь віки)
Костюк Г.Сталінізм в Україні (генеза і наслідки). –К., 1995
Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. –К., 1993
Пащенко В. Свобода совісті в Україні: міфи і факти 20-30-х років. –К., 1994
Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм в Україні (20-30-ті роки)
Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. –К., 1993
Лекція 9. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
План.
1. Українське питання напередодні Другої світової війни.
2. Початок війни, включення західноукраїнських земель до складу УРСР.
3. Напад Німеччини на СРСР. Спроба відновлення Української держави.
4. Окупаційний режим та Рух опору в Україні
5. Визволення України від окупантів.
Література
Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. –Львів, 1993.
Сергійчук В. Правда про “золотий вересень” 39-го. –К.: Українська Видавнича Спілка, 1999
Сергійчук В.І. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944-53 рр. –К., 1998.
Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. –К., 1963.
Зайцев Б.П., Мигаль Б.К., Посохов С.І. Харківські студбатівці.-Х.: Бізнес-Інформ,1999.-68с.
Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945). –К, 1999.
Мірчук п. УПА: документи й матеріали. –Львів, 1991
Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах другої світової війни. –К., 1996
Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Західноукраїнська інтелігенція та сталінщина. -К., 1990
Лекція 10. Радянська Україна у 1945-1991 рр. (4 год.)
План
1. Повоєнна відбудова і розвиток України у др. пол. 40-х – на початку 50-х рр.
2. Економічний розвиток і соціально-політичне життя в Україні у другій половині 50-х – на початку 60-х рр.
3. Радянська Україна в умовах загострення кризи комуністичного ладу та спроб оновлення соціалізму (60–80 рр.).
4. Україна в роки “Перебудови”.
Повоєнна відбудова і розвиток України у др. пол. 40-х – на початку 50-х рр.
Величезних людських і матеріальних втрат завдала війна Україні. Людські втрати українців (воєнного й мирного населення) склали до 9 млн. осіб. Гітлерівці знищили 3,9 млн. мирних жителів, з 6 млн. українців-учасників Великої вітчизняної війни загинув кожний 3-й, кожний 2-й став інвалідом. Без житла залишилось 10 млн. осіб. Було зруйновано 714 міст, 28 тис. сіл, більше 16 тис. промислових підприємств.
У березні 1946 року Верховна Рада прийняла 4-й п’ятирічний план (на 1946-50 рр.), завданням якого було відновлення виробничих потужностей України, збільшення довоєнного промислового рівня продукції на 113%. Це було важке завдання, оскільки економічна відбудова здійснювалась, спираючись лише на внутрішні сили і ресурси.
В процесі відбудови пріоритет віддавався відновленню важкої промисловості, електроенергетики, транспорту за рахунок сільського господарства, соціальної сфери і легкої промисловості. В результаті на початок 50-х років промисловість України вийшла на довоєнний рівень, але в сільському господарстві така політика призвела: по-перше, до повільних темпів його відновлення, по-друге, до голоду 1946-47 рр. Серед причин голоду були як об’єктивні (зменшення посівних площ внаслідок війни, малосніжна зима, посуха у центральних і південних районах, неврожай, занепад матеріальної бази колгоспів, брак спеціалістів та робочої сили), так і суб’єктивні (завишенні плани хлібозаготівель і насильницьке вилучення запасів хліба у сільського населення, експорт зерна протягом голодних років у Східну Європу – допомога братським країнам, ігнорування самого факту голоду сталінським керівництвом, посилення кримінального переслідування “розкрадачів хліба” (за Ст. 131 Конституції СРСР кваліфікувалися як “вороги народу”).
Голод 1946-1947 рр. вразив значну частину України, зокрема Донбас, а також Молдову, Західний Сибір, Південний Урал, нижнє і середнє Поволжя і частину Чорноземного району. Як пише Г.Куромія: “На відміну від голоду 1932-33 рр., цей голод зачепив нечорноземний район і такі великі міста, як Москву, Ленінград. Щоб створити достатні резерви зерна, уряд запровадив нереально високі заготівельні завдання для ослабленої війною колгоспної системи. Коли колгоспи вкрай потребували робочих рук і тяглової худоби, їх змушували віддати більше зерна, ніж вони могли. Не було достатніх стимулів збільшувати посівні площі. В будь-якому випадку селянам платили дуже мало. Тому вони були більше зацікавлені обробляти власні ділянки, що давало їм змогу вижити. Кількість селян, яким вдалося заробити мінімальну суму трудоднів, досягла 1946 року рекордного рівня. Становище ще погіршувалося тим, що на значній території країни, зокрема й на Донбасі, була посуха…” Хрущов отримував повідомлення про вбивства і канібалізм з причини голоду в Україні, до 1947 року в Україні було зареєстрована майже 1 млн. хворих на дистрофію. Хрущову, який був тоді першим секретарем ЦК КП(б)У і звертався до Сталіна з приводу голоду, останній відповідав: “Ти м’якотілий! Тебе обдурюють... Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси”.
Як і Перший секретар ЦК КП(б)У Хрущов, багато місцевих керівників боролися за порятунок голодних. Засвоївши науку 1932-33 рр., деякі голови колгоспів ризикували життям, приховуючи зерно, щоб годувати селян. Щоб унеможливити заготівлю, голова колгоспу ім. Рози Люксембург в Сталінській області дав наказ зламати сушильну машину. Керівництво Амвросіївського району Сталінської області навіть заборонило колгоспам здавати державі зерно без їхнього письмового дозволу. Такі сміливі дії місцевого начальства задля пом’якшення наслідків голоду траплялись повсюди. Наслідками таких вчинків були репресії… Наприклад, у 1946 і в першому кварталі 1947 кожен шістнадцятий голова колгоспу в Україні був засуджений за “протиправні дії”. Серед цих людей були ветерани Радянської армії та інваліди війни, що стали керувати колгоспами після демобілізації.
Події, пов’язані з голодом 1946-1947 рр. викликали негативні настрої у населення. Як і до війни, після неї в країні точилися розмови на побутовому рівні про те, що колгоспи – це нова форма кріпацтва. Щоб позбутися можливих небажаних настроїв серед населення і змусити активно працювати українських селян, 21 лютого 1948 р. було видано указ про “виселення з Української РСР усіх індивідів, що злісно уникають діяльності в сільському господарстві й ведуть паразитичне життя”.
Радянізація Західної України. Операція “Вісла”.
Найбільш жорстоких заходів зазнали мешканці Західної України, в якій була продовжена припинена війною “політика радянізації”. Паралельно з нею продовжувалась озброєна боротьба радянської влади з членами ОУН, яка в деяких районах тривала аж до початку 50-х років. Це була безкомпромісна війна, що призвела до багатьох тяжких жертв: лише з січня 1944р. до червня 1945 р. серед націоналістів були вбиті в боях 93 166 чоловік, а серед радянських сил – понад 10 000. Ця боротьба супроводжувалась посиленням репресій проти місцевого населення, яке підозрювалось у зв’язках з націоналістами. Ще у 1944 році вийшло розпорядження НКВС СРСР, в якому наказувалось “усіх виявлених посібників на території України заарештовувати з конфіскацією майна й відправляти до Чорногорського спецтабору”, у наступному розпорядженні наказувалося “сім’ї, у складі яких є оунівці...а також сім’ї засуджених оунівців взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу”. Жертвами репресій ставали в першу чергу члени оунівських сімей, інтелігенція, куркулі, священики-грекокатолицької церкви, діяльність якої була заборонена (т.зв.Львівський собор 1946 р.про возз’єднання церкви з Православною). У східні райони країни було виселено більше 200 тис. чол.
Цими ж методами здійснювалась і так звана операція “Вісла” (1944-1947 рр.), що проводилась радянською владою разом з польським урядом. Вона полягала в переселенні українського населення із території Закерзоння (прикордонна 50-тикілометрова смуга) (Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини) в УРСР; а з 1947 року польський уряд здійснив масове насильницьке переселення українців та членів україно-польських сімей вглиб Польщі з обов’язковим їх розпорошенням для подальшої асиміляції. Таким чином було здійснено “очищення” прикордонних районів УРСР і Польщі від етнічних західних українців.
Сама ж політика радянізації була продовженням довоєнної радянської політики і складалась з наступних напрямків:
- індустріалізація (промислове виробництво складало на 1951 р. 10% загальнореспубліканського);
- колективізація (завершена на початку 50-х рр.);
- створення місцевого державно-адміністративного і партійного апарату шляхом відрядження з інших районів Росії й України в ці землі партійно-комсомольських і державних робітників, що зайняли усі ключові пости в місцевому апараті;
- розвиток вищої й спеціальної освіти з метою формування місцевих робітничих кадрів спеціалістів.
Суспільно-політичне і культурне життя в 1946-53 рр. “Ждановщина”
Складним й суперечливим виявилось і суспільно-політичне життя українців у післявоєнні роки. В лютому 1946 року Сталін публічно оголосив, що “наша перемога означає передусім перемогу нашого суспільного устрою, що радянський суспільний лад успішно витримав випробування у вогні війни й довів свою цілковиту життєздатність”. Це свідчило про відновлення курсу на посилення командно-адміністративної системи управління.
Бажаючи “відкинути згадки про війну”, Сталін 1947 року “знизив статус Дня Перемоги з державного свята до рівня звичайного робочого дня”. Він навіть заборонив публікацію деяких ганебних наказів, виданих під час війни, і посилання на них: наказ №270 (16 серпня 1941), який прирівнював “ потрапляння в полон до державної зради і погрожував сім’ям військовополонених тяжкими наслідками”; наказ №227 (28 липня 1942) – наказ “жодного кроку назад”. Сталін боявся показу своїх помилок у мистецтві і літературі, й боявся оправдано, появи опозиційних настроїв у широких мас населення. Адже війна породила критичні погляди в населення, розширила його світогляд і заохотила людей думати інакше. Проживання під владою німців десятків мільйонів радянських громадян, а також те, що військовополонені солдати та остарбайтери побачили й спробували життя на Заході, стало зовсім новим чинником у політичному житті Радянського Союзу. Критичні погляди, однак, не призвели до обговорення реальних альтернатив радянському режимові. Не сталось і декабристського повстання. Попри це, люди стали вимагати кращого життя і стали менш боязкими у вияві своїх політичних поглядів. Радянські громадяни після війни стали висловлюватись вільніше, ніж раніше. У зв’язку з цим влада поширює репресивні заходи проти різних категорій населення: селян, партійців і радянських державних кадрів (особливо у 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолив Л.Каганович), інтелігенції, представників національних меншин – німців, кримських татар, західних українців (Навіть у Донбасі, широко застосовували репресивних заходів: за даними Г.Куромії, у повоєнні роки кожен десятий житель Сталино (Донецька) посидів у в’язниці).
Посилення тоталітарного режиму в СРСР відбилося і на культурній сфері, і в першу чергу, у вигляді такого явища як “ждановщина”. Для утвердження сталінської ідеологічної доктрини посилюється пропагандистська обробка населення і тиск на інтелігенцію, який активно здійснював головний ідеолог А.Жданов. Під гаслом боротьби з “націоналізмом” і “космополітизмом” розпочалось цькування мистецької і наукової інтелігенції. Критики зазнали історики УАН за відродження історичних концепцій Антоновича і Грушевського, журнали “Перець” і “Вітчизна”, М.Рильський (за твори “Київські октави” та ін.), В.Сосюра (за вірш “Любить Україну”), О.Довженко (за кіносценарій “Україна в огні”), Ю.Яновський (за роман “Жива вода”), театральні критики О.Борщагівський, А.Гозепунда (за “космополітизм”); генетики академік М.Гришко, професори С.Гершензон, І.Поляков та інші.
Всі ці політичні та ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання “холодної війни” та формою зміцнення тоталітарного контролю за усіма суспільними процесами, а також засобом реанімації образу “внутрішнього ворога” – важливого фактору існування тоталітарного режиму.
Все це відбувалось в Україні на фоні активізації її зовнішньополітичної діяльності, що проявилось у: створенні у 1944 р. Народного комісаріату закордонних справ УРСР (голова – Д.Мануїльський), вступі республіки до ООН, її обранні до складу Економічної і соціальної ради і головного органу ООН – Ради Безпеки. Але при цьому функції Міністерства закордонних справ УРСР залишались “декоративними” і “символічними” і повністю відповідали зовнішньополітичній лінії СРСР.
Економічний розвиток і соціально-політичне життя в Україні у другій половині 50-х – на початку 60-х рр.
Радянська Україна в умовах загострення кризи комуністичного ладу та спроб оновлення соціалізму (60–80 рр.).
Політичні проблеми
У жовтні 1964 року внаслідок змови Хрущова було усунено від влади. До влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л.Брежнєвим і М.Сусловим. Суть консервативного курсу нового керівництва визначається словом “стабілізація” і символізує брежнєвську епоху. В Україні у 1972 році з поста першого секретаря ЦК КПУ був знятий П.Шелест, а на його місце прийшов брежнєвський ставленик В.Щербицький. Цей період характеризувався створенням нового культу особи Брежнєва, підбором кадрів за принципом особистої відданості, посиленням ідеологічного диктату партапарату, посиленням русифікації й популяризацією ідеї про “злиття націй”, зростанням масштабів бюрократичного апарату, підміною справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, згортанням гласності, зосередженням усієї влади в руках КПРС, прийняттям у 1977 році нової Конституції СРСР і у 1978 році Конституції УРСР (закріпила привілейоване становище партії).
Література
Алексеєва Л. "История инакомыслия в СССР" -Вильнюс-Москва, 1992
Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-і рр.). – К., 1999. – С. 17–62
Бунич И.Золото партии
Касьянов Г."Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років"
Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 60-х рр. ХХ ст.). – К., 1994.
Мороз В. "Шістдесяті роки в Україні"
Новодворская В. Над пропастью во лжи
Панченко П.П. та ін. Україна: друга половина ХХ століття: Нариси історії. – К., 1997. – С. 3–11, 68–72, 115–125, 132–137, 146–167.
Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. -К., 1998.
Сергійчук В.І. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944-53 рр.
Українська Гельсінкська група. 1978-1982. Збірник документів і матеріалів
Український правозахисний рух. Збірник документів і матеріалів
Чорновіл В. Лихо з розуму
Лекція 11. Україна – суверенна незалежна держава
План
1. Україна в роки “Перебудови”.
2. Українська національна антикомуністична революція 1989–1991 рр. Формування інститутів державності.
3. Соціально-економічні проблеми державного будівництва.
4. Зовнішня політика України наприкінці XX ст. – на початку XXI ст.
– Конец работы –
Используемые теги: Лекція, Вступ, курсу, історії, України, курс, історії, України, системі, гуманітарних, наук, Предмет, мета, завдання, курсу, Періодизація, історії, України0.188
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Лекція 1. Вступ до курсу історії України 1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу. 2. Періодизація історії України
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов