Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України.

Сьогодні ми розглянемо перший період в історії України – давню історію, тобто первісну добу і період перших державних утворень на території українських земель.

Взагалі перша людина на Землі з’явилась понад 2-2,5 млн. років тому. Про це розповідають археологічні знахідки, зроблені в Ефіопії, Кенії, Танзанії. Саме в ті часи мавпа-примат звелася на задні кінцівки, чим звільнила передні для здобування їжі та виготовлення найпростіших знарядь праці. Поступово розвинулись та поглибились й інші особливості, що відрізняють мавпу від людини: прямоходіння, сформована розвинута рука з протиставленим великим пальцем, збільшений до 800 см3 об’єм мозку, зародки членоподільної мови.

На українських землях первісна людина з’явилася пізніше, в період, що датується часом від 1 млн. до 150 тис. років тому (Справа в тому, що історики мають різні точки зору щодо того, коли тут з’явилась первісна людина. Так, історик О.Бойко та В.Борисенко говорять, що це відбулось близько 1 млн. років тому, О.Субтельний, що 150 тис. років тому, М.Котляр та С.Кульчицький, що близько 300 тис. років тому, авторський колектив підручника “Історія України: нове бачення” під керівництвом В.Смолія сходяться на тому, що це відбулось в “ашельську епоху”, тобто від 1,5 млн. до 150 тис. років тому). Вірогідніше, що сюди найдавніші люди – архантропи прийшли з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу.

Історію первісного суспільства вчені поділили залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці на кілька періодів (епох):

o КАМ’ЯНИЙ ВІК

· Палеоліт (від грецьк. “палайос” – стародавній та “літос” – камінь. Тобто “давньокам’яний” (1 млн. років до н.е. – 13 тис. до н.е.)

Ø Ранній палеоліт (1 млн. до н.е. – 150 тис. до н.е.)

Ø Середній палеоліт (150-40 тис. років до н.е.)

Ø Пізній палеоліт (40-11/10 тис. років до н.е.)

· Мезоліт (середній кам’яний вік) (10-6 тис. років до н.е.)

· Неоліт (новій кам’яний вік) (6-4/3 тис. до н.е.) – виробнича “неолітична” революція

· Енеоліт (мідно-кам’яний вік) (4-3 тис. до н.е.) – Трипільська культура

 

o БРОНЗОВИЙ ВІК (ІІ – І тис. до н.е.)

o ЗАЛІЗНИЙ ВІК (І тис. до н.е. – перші століття нашої ери (закінчуючи сарматським періодом, приблизно ІІІ ст.. н.е.) ).

 

Розглянемо, яким було економічне, духовне життя та родоплемінні відносини людей цього періоду на українських територіях.

Ранній палеоліт є “колискою” людства. В цей період зароджуються колективи для спільного полювання та спорудження простішого житла. Створюються первісні стада людей – перші форми людських об’єднань за принципом кровнородиних зв’язків. Основними знаряддями праці були: ручне рубило (оббитий й загострений з двох боків камінь), скребла, гостроконечники (з кременю, обсидіану, сланцю, андезиту), що використовувались для ударно-ріжучих дій. Споруджувалися найпростіші житла. Переважав теплий поміркований клімат, що сприяло збагаченню флори й фауни. Люди жили невеличкими групами, постійно пересуваючись з місця на місце. Заняття – збиральництво, охота.

Стоянки палеоліту на території України: поблизу с.Луки-Врубловецької (Хмельниччина), м.Амвросіївка (Донбас) і ще близько 30 стоянок.

У середньому палеоліті люди продовжують заселяти Україну. Вони дісталися басейну Десни, проте посуватись далі їм заважало періодичне похолодання, яке спонукало їх кочувати між зонами холоду й тепла й пристосовуватись до таких кліматичних умов. Клімат став трішки сухішим. Більша частина Центральної Європи в цей час була закута в льодовий панцир товщиною понад 600 метрів. Збільшилась кількість представників фауни - з’явились мамонти, шерстисті носороги, печерні ведмеді, північні олені, через що традиційне збиральництво все більше поступалось своїм значенням полюванню.

Змінюється технологія виготовлення знарядь праці. Люди навчились робити проколюючи знаряддя, удосконалили рубило та інші знаряддя, зробили їх зручніше. Скреблами обробляли шкури тварин, гостроконечники використовували як вістря для списів. Люди опановують печери, будують наземні житла, одяг із шкур. Навчаються використовувати й добувати вогонь, тобто менше залежать від зовнішніх умов.

Змінився антропологічний вигляд людини, яка стала відомою від назвою неандертальця, й була більше схожа на сучасну людину, ніж її попередник пітекантроп. Намітився поділ праці між жінками та чоловіками. Родинні зв’язки ведуться по материнській лінії. Закладаються першооснови духовного світу – поховання в Криму неандертальців свідчать про зародження релігійних уявлень, а різьблені кістки на стоянках, намальовані на них контури тварин і людей – про зародки образотворчого мистецтва.

Найдавніші стоянки неандертальців цієї доби в Україні: у печері Кіїк-Коба поблизу Сімферополя, с. Антонівка на Донеччині, смт. Королево на Закарпатті і ще близько 200 стоянок.

Докорінно змінилося життя під час пізнього палеоліту з наступом льодовика й різким похолоданням. Зникли теплолюбні рослини й тварини, частина тварин відійшла на південь. Натомість розповсюдились мамонти, вівцебики, песці, бізони, дикі коні та інші великі холодостійкі тварини.

Головним заняттям людини стало полювання. Вдосконалились знаряддя праці та охоти. Почали виготовляти кам’яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики. Людина оволоділа технікою обробки кісток й рогів, з яких виробляли гарпуни, шила, голки тощо. Люди відмовились від міграції та осіли, жили на берегах річок, будували землянки та напівземлянки, а також яранги з дерева, кісток, рогів, шкур тварин. Житла ділились на окремі приміщення та опалювалися.

Змінився і зовнішній вигляд самої людини. Тепер вона мало відрізнялась від сучасної й дістала назву гомосапієнса, або кроманьйонця (від грота Кро-Маньйон у Франції, де вперше знайшли кістки подібної людини). Середній вік життя цієї людини становив 20-23 роки.

Змінилися й суспільні форми людського співжиття. Замість примітивного стада з’являється рід - об’єднання кровних родичів по материнській лінії на чолі з жінкою. Заборона шлюбних відносин всередині роду змушувала людей встановлювати контакти з представниками інших родів. Роди родичались і об’єднювались у племена. Почалось утворення первіснообщинного родоплемінного ладу. Його головними ознаками виступали: кровна спорідненість родів, матріархат, спільне володіння знаряддями та результатами праці. Причинами матріархату було те, що жінка займала панівне становище в суспільному виробництві (ткацтві, гончарстві), була хранителькою вогню, лише вона знала, хто отець її дитини.

Набуло розвитку й духовне життя. При розкопках зустрічаються фігурки птахів та стилізовані статуетки, “палеолітичні Венери”, в тому числі у танцювальних позах, музичні інструменти з кісток тварин. Виникають перші форми релігії: тотемізм (віра в походження людини від єдиного предка – птиці, рослини чи тварини); анімізм (віра в існування душі та духів, які є наявними у будь-якої істоти чи предмету); фетишизм (віра в надзвичайні можливості предметів, поклоніння їм); магія (чаклування перед мисливством або проведення обрядів для захисту від чогось; відома й любовна магія – щоб приворожити чоловіка).

На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок. Серед них: Радомишльська на Житомирщині, Межиріцька на Канівщині, Мізинська на Чернігівщині, Гінцівська на Полтавщині.

Початок мезоліту хронологічно збігається з закінченням льодовикового періоду. Після того, як льодовик розтанув, майже зникли мамонти й шерстисті носороги. Основною здобиччю стали тварини сучасного вигляду. Люди починають заготовляти про запас молюсків, рослинну їжу, ловити рибу, поступово приручати тварин.

Удосконалюються знаряддя праці. Зменшились і стали більш зручними кремінні вироби, були винайдені нові інструменти – долото, сокира, тесло, вкладишеві знаряддя – ножі, списи; гачки, сіті з поплавками тощо. Створюють метальні знаряддя, лук і стріли. Внаслідок цього людина змогла полювати самотужки, відпала необхідність у великих колективах. Зростає роль парної сім’ї.

На території України – близько 1000 стоянок мезоліту: Мурзак-Коба та Фатьма-Коба в Криму, Гребениківська на Одещині, Журавська на Чернігівщині.

В епоху неоліту відбулась виробнича (неолітична) революція. На зміну традиційним мисливству, збиральництву, рибальству приходять відтворюючі форми господарювання – землеробство й скотарство. Основними рисами цього періоду були: винайдення та поширення нових видів виготовлення та обробки знарядь праці (шліфування, пиляння, свердління); виникнення нових видів виробництва та нових виробів (вироблення крем’яних сокир, великих ножів, виготовлення керамічного посуду для зберігання зерна; виникнення прядіння, згодом - ткацтва); перехід до осілого способу життя; виникнення та розвиток землеробства (культивували просо, пшеницю, жито, вика); розвиток скотарства (використання скота як тяглової сили. Приручення бика, свині, кози, вівці); демографічні зміни (збільшення поселень, середній вік життя 30-32 роки; збільшення кількості населення (з 5 до 80 млн. осіб).

В українських землях знайдено близько 500 стоянок неоліту: смт. Саврані на Одещині, Кам’яна Могила поблизу Мелітополя, с.Бондариха на Сіверському Дінці та інші.

Мідний, або мідно-кам’яний вік (енеоліт) був перехідним етапом від кам’яного періоду до епохи металу. Люди навчились обробляти мідь, робити з неї знаряддя праці. У цей період послаблюються родові зв’язки і починається формування територіальної общини.

Найяскравішою археологічною культурою доби неоліту була трипільська культура (назва походить від с.Трипілля на Київщині, де наприкінці ХІХ ст.. археологом В.Хвойко винайдено її пам’ятки). Походження її остаточно не з’ясовано: одні вважають, що її залишили місцеві племена, інші – що її принесли племена з Балкан чи Східного Середземномор’я, дехто вважає її результатом злиття автохтонної та принесеної культур. Племена цієї культури мешкали на території Молдови, Румунії, Побужжя, Київщини, частини Лівобережної України. Трипільці мешкали в глинобитних одно-та двоповерхових будівлях з глиняними підлогами, оштукатуреними та пофарбованими стінами. Фактично це були протоміста з населенням в кілька тисяч чоловік. Переважно трипільці займалися землеробством. Вирощували пшеницю, просо, ячмінь, вику й горох. Користувались мотиками, ралом, серпом. Розводили переважно велику рогату худобу, синей, частково коней. Вирощували фрукти (аличу, сливи, абрикоси). Виготовляли вироби з міді. Робили чудовий глиняний посуд з плоским дном, який прикрашали орнаментом білого, червоного, чорного й жовтого кольорів. Доля трипільців остаточно не з’ясована.

Наступний період має назву бронзового віку (кінець ІІІ – І тис. до н.е.) і знаменується перш за все винайденням та поширенням виробів із бронзи. Бронзові вироби були твердіше, ніж з міді, і поступово замінили останні. Зі сплавів міді й олова, цинку та інших компонентів роблять серпи, голки, мечі, стріли тощо. Іншими характерними рисами періоду були наступні: суспільний поділ праці – відокремлення скотарських племен від інших; заміна матріархата патріархатом (у зв’язку з перевагою важкої фізичної праці та переходом головних функцій до чоловіків, родинні зв’язки починають вестися по батьківській лінії); зміна кліматичних умов (збільшення вологості); підвищення продуктивності зброї та знарядь праці завдяки бронзі; активізація міграційних процесів; збільшення майнової та соціальної диференціації (внаслідок появи додаткового продукту); відокремлення малих сімей; зароджуються елементи раньокомплексного суспільства з окремими соціальними групами, їх відносинами, союзами племен, органами керівництва та влади.

На території України в епоху бронзи існували наступні археологічні культури: ямна (Михійлівка на Херсонщині, Ковалівка на Луганщині), катакомбна (Донецька, Харківська, Миколаївська області), зрубна у степовій зоні; племена культури шнурової кераміки в лісостеповій та поліській зонах, тшинецько-комарівська в Північній Україні, бондарихінська в лісостеповій зоні Лівобережжя, білогрудівська в лісостеповій зоні Правобережжя.

Відкриття та поширення заліза започаткували нову епоху – залізну. Характерними ознаками цієї епохи стали: значні міграції, посилення торгівельних зв’язків, становлення приватної власності, посилення майнової диференціації, витіснення родової общини територіальною, виділення військової еліти, утворення воєнно-політичних союзів і, нарешті, зародженням державності. Як відбилися ці особливості на житті мешканців українських земель ілюструє історія створення й розвитку перших етнічних та державних утворень на території України.