Тема 21: Витрати і ціни на продукцію

1. Поняття витрат, їх класифікація та роль.

2. Поняття собівартості продукції. Калькуляція.

3. Напрямки зменшення собівартості продукції на підприємстві.

4. Поняття цін, їх види та функції. Методи ціноутворення.

 

-1-

Витра­тами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення влас­ного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилу­чення або розподілу власниками), за умови, що вони можуть бути достовірно оцінені.

Об'єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємс­тва, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) коштів.

Загальноприйнята класифікація витрат за різними ознаками та властивостями наведена в табл.1.

Таблиця 1 - Класифікація витрат

Ознаки	Витрати
1. за призначенням	- поточні (операційні) - інвестиційні (капітальні)
2. за способами перенесення вартості на продукцію	- прямі витрати - непрямі витрати
3. за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	- умовно-змінні витрати - умовно-постійні витрати
4. за економічною роллю у формуванні собівартості продукції	- основні - накладні: загальновиробничі і загальногосподарські

1. За призначенням витрати поділяються на поточні та інвестиційні.

поточні циклічні – це витрати, що повторюють­ся з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.);

поточні безперервні – це витрати, що існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо);

інвестиційні (капітальні) – це витрати разового характеру (на придбання основних фондів і нематеріальних активів, створення та збільшення запасів оборотних фондів, виконання проектних робіт сторонніми організаціями тощо);

2. За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

прямі — витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різно­вид продукції, усі витрати — прямі.

непрямі — витрати, які не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо).

3. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зрос­тає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умо­вно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектую­чі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівни­кам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (змен­шенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать ви­трати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а та­кож витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

4. За економічною роллю у формуванні собівартості продукції:

основні — витрати, що безпосередньо списуються тільки на виробництво даної продукції (сировина, основні матеріали, технологічне паливо та енергія, заробітна плата основних виробничих робітників та інші витрати, необхідні для виробництва даної продукції).

загальновиробничі витрати — це частина тих витрат цеху (виробницт­ва) на управління, ви­робниче й господарське обслуговування, які розраховуються за певний календарний період і розподіляються за видами продукції (робіт, послуг) цеху . Це витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуго­вуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці.

загальногосподарські витрати є такими самими, як загальновиробничі, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають вит­рати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові пла­тежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити тощо. На невеликих підприємствах з без цеховою структурою загальновиробничі витрати не розраховуються, а розраховуються лише загальногосподарські витрати.

!!!!!Роль витрат при здійсненні економічних розрахунків полягає в такому:

- витрати утворюють нижню межу встановлюваної на виготовлену продукцію (товари, роботи, послуги) ціни;

- облік складових витрат дає змогу виділити найбільш значимі елементи і після здійснення техніко-економічного аналізу впливати на їх зменшення;

- аналіз витрат дає можливість товаровиробнику порівнювати власні витрати із середньогалузевими, а також з витратами конкуруючих підприємств;

- величина витрат визначає рівень рентабельності (прибутковості) виготовлен­ня продукції (товарів, робіт, послуг);

- групування витрат за калькуляційними елементами і обчислення собівартості виробленої (реалізованої) продукції (товарів, робіт, послуг) є якісною характеристи­кою та узагальнюючим показником ефективності досліджуваного виробництва.

-2-

Основними показниками, що використовуються для оцінки результативності витрат є: собівартість та ціна одиниці продукції, грн. / одиницю продукції; собівартість продукції, виробленої за певний календарний період, грн./ рік ( квартал, місяць тощо); виручка та прибуток від реалізації цієї продукції.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підго­товку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість дозволяє зробити комплексну оцінку ступеня використання всіх ресурсів підприємства і рівень організації виробництва. Чим раціональніше підприємство використовує виробничі ре­сурси, тим меншою за значенням буде і собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва.
Собівартість продукції має безпосередній зв'язок з її ціною. Цей показник є базою для визначення ціни товару, оскільки доцільно випускати лише таку продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість і забезпечує виробникові прибутковість (рентабельність) виробництва на бажаному рівні.

Метою планування собівартості: є економічно обґрунтоване визначення вели­чини витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

У системі техніко-економічних розрахунків собівартість продукції визначається шляхом її калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів.

Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вар­тості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей.

Калькулювання потрібне для обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів та обґрунтування інших господарських рішень.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні ме­тоди калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями управління виробництвом. Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробниц­тва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог: максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби; статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

- сировина та матеріали;
- енергія технологічна;
- основна заробітна плата;
- додаткова заробітна плата;
- відрахування на соціальні потреби;
- утримання та експлуатація машин і устаткування;
- загальновиробничі витрати;
- загальногосподарські витрати;
- підготовка та освоєння виробництва;
- позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).