В теорії прийняття рішень розрізняють дві основні технології прийняття управлінських рішень.
Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлено на рис. 3.1.
Рис. 3.1. Модель інтуїтивної технології прийняття рішення
Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїтивної технології досвід прийняття рішень в аналогічних ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки.
Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень наведена на рис. 3.2.
Рис. 3.2. Раціональна технологія прийняття управлінських рішень
1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи:
- усвідомлення і встановлення симптомів проблемних ситуацій або наявних можливостей.
Існують два способи діагностування проблеми:
- проблемою вважається ситуація, коли встановлені цілі не досягнуті. Наприклад, майстер може встановити, що продуктивність його ділянки нижча норми. Це буде реактивне управління, його необхідність очевидна.
- проблемою вважається невикористання потенційної можливість. Наприклад, активний пошук способів підвищення ефективності підрозділу, навіть якщо справи йдуть добре, буде випереджуючим управлінням. Пітер Друкер зазначає, що вирішення проблеми тільки відновлює норму, результати ж «мають бути наслідком використання можливостей».
- встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);
- ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на підставі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).
2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й оброблення різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:
1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який узагальнює ознаки:
- повнота інформації (наявність відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);
- точність інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);
- несуперечливість інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);
- переконливість інформації (доведеність, достовірність інформації).
2) лаконічність – стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);
3) релевантність – відповідність інформації інформаційним потребам;
4) своєчасність – здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;
5) комунікативність – властивість інформації бути зрозумілою адресату.
3. Розроблення альтернативних варіантів означає розроблення, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.
В процесі розроблення альтернатив з метою обмеження їх кількості необхідно враховувати наступні вимоги до них:
- взаємовиключеність альтернатив – випливає з визначення категорії “прийняття рішення” як акту вибору. Однозначний вибір можливий лише за умови, коли альтернативи виключають одна одну;
- забезпечення однакових умов опису альтернатив: часових, ресурсних, зовнішніх тощо (однакових “стартових” умов для кожної альтернативи).
4. Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями:
§ реалістичність — можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації (юридичних обмежень, можливостей існуючих технологій, моральних та етичних норм тощо).
§ відповідність ресурсам організації;
§ прийнятність наслідків реалізації альтернативи: не тільки основних, але і побічних; не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди.
5. Прийняття рішення та його реалізація. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на підставі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми.
Як підкреслює Харрисон: «Реальна цінність рішення стає очевидною тільки після його здійснення». Процес вирішення проблеми не закінчується вибором альтернативи. Для вирішення проблеми або отримання вигоди з наявної можливості рішення має бути реалізоване».