Характерні риси механістичного типу управління

(класична, бюрократична, традиційна організація):

1) консервативна, негнучка структура;

2) чітко визначені, стандартизовані та стійкі задачі;

3) опір змінам;

4) ієрархічна система контролю;

5) командний тип комунікацій, які йдуть зверху вниз;

6) зміст комунікацій: розпорядження,інструкції.

Характерні риси органічного типу управління:

1) гнучка структура;

2) динамічні, не визначені задачі;

3) влада базується на знанні та досвіді;

4) самоконтроль та контроль колег;

5) багато направленість комунікацій;

6) змістом комунікацій є інформація та поради.

Кожен з наведених типів має визначені переваги. Відповідно кожному з них можуть бути надані певні переваги в залежності від характеру оточення та рівня невизначеності. У тому випадку, якщо оточення є динамічним, якщо рівень невизначеності є високим, більш ефективним є тоді органічний тип управління організацією. Якщо є оточення є стабільним та невизначеність знаходиться на низькому рівні, перевага може бути надана механічному типу управління

 

3) всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою.

Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці (wide—flat). Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).

Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці (tall—narrow) — це створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.

 

4) всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв’язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Глобальною метою діяльності будь—якої організації — є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

а) виживання, тобто можливість існування якомога довше;

б) результативність та ефективність.

Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.

За словами П. Друкера:

- результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things);

- ефективність є наслідком того, що правильно створюються ці самі речі (doing things right).

Перше і друге є однаково важливим. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

Як менеджери сприяють ефективній та результативній діяльності організацій? Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту:

1)планування (процес обґрунтування рішення та розподілу ресурсів (матеріальних, фінансових, людських, інформаційних). Планування залежить від цілей та стратегії розвитку організації);

2)організація(включає три основні складові — організацію робіт, проектування структури всієї організації, побудова системи взаємодії підрозділів та управління ними);

3) мотивація (процес, за допомогою якого менеджер спонукає інших людей працювати для досягнення організаційних цілей, тим самим задовольняючи їх власні потреби);

4)контроль (функція управлення, яка виконує роль стабілізації у процесі управління).

Отже, у вузькому розумінні менеджмент — це процес планування, організації, мотивації та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту, що виконуються у зазначеній послідовності, утворюють поняття «цикл менеджменту».

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок — планування, у вівторок — організація тощо). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.