В українській політичній думці XIX— початку XX ст. варто виділити декілька напрямів: народницький (основними представниками якого були М.Максимович, М.Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, С.Шелухин), консервативний (В.Липинський, С.Томашівський, В.Кучабський, І.Лисяк-Рудницький), націократичний (Д.Донцов, М.Сціборський, М.Міхновський), ліберальний (М.Драгоманов, Подолинський) та соціал-демократичний (І.Франко, М.Галаган, Юркевич). Головною рисою народництва була не тільки ідеалізація селянства, а й переконання, що тільки селяни та рядові козаки були й залишаються носіями духу української нації. Усі інші стани, були впевнені народники, втратили свою етнічну ідентичність, а тому необхідно наблизитись до народу, вивчати його звичаї, мову, фольклор. Народники наголошували на тезі про те, що змінюються політичні, культурні і побутові форми, але народ вічний.
Народники бачили національне відродження в тому, щоб всі верстви населення перейняли інтереси та ідеали селянства. Але поки селяни перебували у кріпацькій неволі, енергія українських народників була звернута на те, щоб підготувати уми до скасування кріпацтва, щоб переконати уряд і громадянство в необхідності ліквідації кріпацтва.
Народники працювали і над тим, щоб підготувати літературу для народу, розвинути народну українську мову до такого рівня, щоб вона могла стати знаряддям просвіти і науки. Вже з 1859 р. починається рух за створення “недільних шкіл”, що були призначені для ремісничої молоді, міщанства, взагалі всіх неграмотних. Учителями були здебільшого студенти та гімназисти старших класів. Поява цих шкіл викликала велике піднесення в громадянстві, тоді ж надруковано ряд підручників для початкового навчання, між іншими “Буквар южноруський” Т.Шевченка та “Граматика” П.Куліша. Серед молодої інтелігенції, що брала участь у роботі недільних шкіл Києва, сформувалася організація, яка отримала назву Громада. початку Громада не мала точно визначених організаційних форм, програми. ЇЇ діяльність проявлялась у зборах, дискусіях, поодинокі громадівці вели освітню роботу. Пізніше Громада почала розробляти свою ідеологію — український народ є окремою нацією, „кожен свідомий українець має віддавати всі свої сили для розвитку .Самосвідомості народу, проголошувалася солідарність з політичними та соціальними ідеалами прогресивної російської інтелігенції. На рубежі 50-60-х років XIX ст. почався вже масовий громадівський рух, названий владою “українофільством”. Одну з течій у цьому русі представляли т.зв. хлопомани, що безмежно були віддані ідеї служіння українському народові. Ідеологом хлопоманів був В.Антонович, котрий представляв ту частину полонізованої української шляхти, що зберегла генетичну пам’ять про своє походження, славне минуле України. Погляди Антоновича активно підтримували Т.Рильський, К.Михальчук, Б.Познанський.
Громади за своїм складом не були однорідними. Більшість їхніх членів займала помірковані позиції і не бажала втручатися у політичні справи, частина дотримувалася радикальних, іноді й революційних поглядів.