У жовтні 1964 р. М.Хрущов був зміщений з посади першого секретаря ЦК КПРС. Існує кілька версій з приводу того, хто виступав натхненником тихого перевороту. Називають Л.Брежнєва, М.Суслова, І.Шелепіна. Л.Брежнєв, який заступив Хрущова, мав тісні стосунки і Україною — працював першим секретарем Запорізького, а пізніше дніпропетровського обкому партії. У 50-х роках був першим секретарем ЦК КП Молдавії та Казахстану. В 1960-1964 роках був Головою Президії Верховної Ради СРСР. Він був обережним, консервативним, не допускав різких поворотів та глибоких змін. Політична лінія реформ, які розпочав М.Хрущов, прийшла у повну невідповідність з існуючою системою, що не допускала серйозних змін. Партійних функціонерів не могли влаштувати плани Хрущова про ротацію (переміщення) й омолодження керівних кадрів у державі. Саме це й причинило усунення Хрущова від влади — його відправили на пенсію.
У липні 1963 р. першим секретарем ЦК КП України став Петро Шелест, який намагався як міг, відстоювати інтереси України в межах СРСР, особливо після зміни керівництва у Москві. Саме у середині 60-х років посилилися автономістські тенденції українців, котрі відображали ті зміни, що сталися у статусі республіки в післявоєнні десятиліття. Шелест досить відверто захищав мовні і культурні інтереси українців. У 1965 р. міністр освіти України О.Даденков працював над реформою освіти, в якій передбачалося поширення української мови у вищих навчальних закладах, заохочення викладачів і студентів, які добре володіють мовою. Мали вийти друком підручники і посібники українською мовою, нею ж мало вестися діловодство. Ці спроби Даденкова підтримував Шелест.
У 1970 р. вийшла книга П.Шелеста “Україна наша Радянська”, в котрій не тільки були проаналізовані досягнення республіки за радянські часи, але й підкреслювалася історична автономія України. У постанові ЦК КП України про книгу П.Ю.Шелеста “Україна наша Радянська”, що вийшла вже за часи секретарства В.Щербицького, зазначалося, що праця по ряду важливих питань “відходить від партійних, класових позицій”. В чому ж це проявилося? З точки зору тодішнього партійного керівництва, П.Шелест ідеалізував українське козацтво та Запорізьку Січ, та не зміг вірно оцінити важливість класової боротьби на українських землях після жовтневої революції. Тому Шелест був усунений з посади за звинуваченням у націоналізмі та потуранні економічному “місництву”. Проте багато хто з дослідників вважає, що причини усунення П.Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ та виведення його зі складу членів Політбюро ЦК КПРС слід шукати у характері його стосунків з вищим керівництвом країни. Існує версія, що “норовистого Шелеста”, лідера “від природи”, Л.Брежнєв знешкодив як одного з вірогідних своїх конкурентів. Проте не слід Ідеалізувати П.Шелеста як національно свідомого діяча. Багато що йому можна закинути — починаючи від повного нехтування інтересами західноукраїнських земель до підтримання інтервенції радянських військ у Чехословаччині.
У травні 1972 р. наступником П.Шелеста став В.Щербицький, який, почав свою партійну діяльність у завершальний період сталінської епохи, пройшов через хрущовську “відлигу”, стабільність застою, перехідні часи й перебудову. На відміну від свого попередника, В.Щербицький посилив політику русифікації і підтримував відновлення політики підпорядкування української економіки центру. Прихід В.Щербицького поклав початок масовим “чисткам” у державному і партійному апараті.