Політичні події 40-50-х років 17 століття на українських землях змінили карту Європи. Найбільш масштабне козацьке повстання, яке отримало назву Визвольна війна, козацька революція, велике повстання чи національно-визвольна війна, безумовно, відіграло величезну роль у розподілі політичних сил в цьому регіоні. То що ж це було — національно-визвольна боротьба українців проти поляків, чи соціальна революція, яка втягнула у свою орбіту не тільки усі стани і соціальні групи, а й кожну окрему людину?
Якщо коротко зазначити причини зростаючого невдоволення народних мас України політикою Речі Посполитої, то необхідно наголосити на: посиленні гніту селян і міщан з боку польської шляхти, наступі на права козацтва й небажанні надати козацькі права значній частині селян і міщан, незахищеності православної шляхти від свавілля польських магнатів, переслідуванні православного духовенства й національно-релігійних утисках інших груп населення.
У сучасній історичній науковій літературі переважає думка про те, що доцільніше визначити події 1648—1657 років як революційні. По-перше, у новоутвореній Українській державі була повністю змінена соціальна ієрархія суспільства, бо до національної еліти потрапили ті верстви населення, які здобули собі це право “правом шаблі”. По-друге, і тут варто погодитися зокрема з точкою зору Н.Яковенко, події Хмельниччини на багато століть уперед, якщо не до наших часів, визначили національний ідеал, довкола якого вперше в єдиному ритмі почали обертатися дві культури — елітарна і простонародна: постать героя-козака, символічного борця “за волю України”.
Мета цієї революційної війни була утворити Українську державу, тим самим захистити мову, віру, культуру, звичаї, зберегти козацькі вольності, звільнити народ від утисків та експлуатації іноземних і місцевих феодалів.
Нагадаємо, що 17 століття в історії Європи стало періодом глибоких соціально-економічних перетворень, коли народи, переборюючи тяжкі наслідки феодалізму, ставали на шлях більш прогресивного розвитку, формували і зміцнювали свої власні держави, затверджували нові форми управління, впроваджували більш ефективні форми виробництва.
Події 1648—1657 років в Україні також не можна спрощувати, розглядаючи їх лише як визвольну війну проти польського гніту. Створення в ході цієї боротьби власної державності свідчить про те, що для цього багато чого мало змінитися в житті українського народу. Хто зміг створити цю державу і за рахунок чого? Це змогла зробити тільки велика соціальна сила, самоусвідомлена і самоідентифікована, яка виросла на новому економічному укладі. Організоване військо, господарство нового фермерського типу, нові органи влади, що базувалися на виборності та самоврядуванні, разом і були новою державою, яка зародилась у надрах Речі Посполитої та, відкидаючи відсталий феодальний устрій з покріпаченим селянством, державну організацію свавільної польської шляхти, принесла вільну працю, засновану на економічній зацікавленості, нове демократичне управління, де більша частина населення мала виборчі права.
Поряд з козацтвом українське селянство йшло до свого соціального визволення. Вливаючись в гетьманську армію, а часто і діючи самостійно, спалюючи панські маєтки, знищуючи польських панів, воно втілювало у життя власну мету — визволення з кріпацької залежності, отримання землі. Ця мета відповідала вимогам селянських мас європейських країн. Все це свідчить про відповідність українського шляху тим шляхам, якими йшли розвинені європейські держави, а народ України був готовий і боровся за нові соціально-економічні відносини, назва яких — буржуазні.
За короткий час, в ході кривавої боротьби, український народ створив державу з чіткою структурою центральної і місцевої влади. З першого погляду події 1648—1657 років виглядають як визвольна війна проти іншої держави, проте, якщо вдатися до поглибленого аналізу, то ми побачимо в цих подіях всі риси національної революції, яка розгорнулась за соціальні перетворення, створення національної держави. Українська боротьба була складовою частиною великого революційного процесу, що розгорнувся в Європі за розвиток нових буржуазних відносин. Мета соціального визволення не могла бути досягнута без національного визволення, тому вирішити це завдання можна було, лише ліквідувавши національну залежність від Речі Посполитої і утворивши свою власну державу.