Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із головних своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної державності. Для виконання державних функцій була пристосована наявна військово-адміністративна організація українського козацтва. Зборівська (серпень 1949 р.) і Білоцерківська (вересень 1951 р.) угоди України з Річчю Посполитою засвідчили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади. Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна рада всього козацького війська, яка ще мала назви “військова”, “генеральна”, або “чорна”, старшинська рада та генеральний уряд на чолі з гетьманом. Загальна рада всього козацького війська являла собою представницький орган, який обирав вищих посадових осіб і вирішував найважливіші питання козацького життя. До старшинської ради, яка виконувала функцію дорадчого органу при гетьмані, входили лише представники козацької еліти. Виконавчим органом з певними судовими повноваженнями був генеральний уряд. До його складу входили генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний бунчужний, генеральний писар, генеральний суддя та інші представники генеральної старшини.
Територія, підвладна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники й сотники разом із відповідною старшиною. Гетьманом видавалися загальнообов'язкові акти — універсали, що оперативно регламентували нові відносини, які складалися під час визвольних змагань.
Таким чином, можна зазначити, що в 1640—50-х роках склалося політичне утворення, яке мало ознаки державності: територію, військо, свої органи влади і управління, правові норми, певне міжнародне визнання і зачатки власних податкової і грошової систем.