XX століття стало принципово новим періодом в історії України. На початку нового століття світова капіталістична система перейшла до нової стадії — монополістичного капіталізму (імперіалізму), що істотно змінило структуру промисловості. На цей час Україна стала другим за значенням промисловим регіоном Російської імперії. Основна промисловість її створилася буквально за 10 років бурхливого розвитку у 90-х роках XIX ст.
Склалися великі промислові райони — Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний. Нікопольський марганцевий та Південно-Західний цукровий. У 1900 р. в Україні зосереджувалося 69,5'% загальноімперського видобутку кам'яного вугілля, 57,2% залізної руди, 51,8% виплавки чавуну, 58% сталі. Тут розміщувалося понад п'яту частину підприємств, вартість продукції яких становила 17,5% усіх по країні.
Але якщо видобувні галузі розвивалися швидко і 1913 р. давали 70% видобутку сировини всієї імперії, то у виробництві готової продукції Україна залежала від Росії. В цілому економічний прогрес України багато в чому відбувався швидше, ніж у центрі країни. Проте господарська політика уряду була здебільшого несприятливою для інтересів України, позбавляючи її через політику ціноутворення капіталу і прибутків.
Промисловість виникла переважно в акціонерній формі, що полегшувало її монополізацію. На початку XX ст. розпочався процес інтеграції галузей виробництва, утворення монополій. У 1902 р. створено могутній синдикат “Продамет” (Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів), який поширив свій вплив на галузеві підприємства не тільки України, а й Польщі, Центральної Росії, Уралу, Сибіру. У 1904 р. утворено синдикат “Продвугілля”, що діяв на Донбасі.
Підвищення попиту на сільськогосподарську техніку прискорило процес монополізації цієї галузі виробництва. У 1907 р. відбулося злиття трьох найбільших фірм півдня Росії з капіталом у 1,5 млн. крб. Через кілька років цей синдикат об'єднав 18 найбільших фірм і зосередив у своїх руках 73% виробництва сільськогосподарської техніки.
Великі операції ці монополії здійснювали через Київську біржу, Харківську кам'яновугільну і залізоторговельну біржі.
Розвиток промисловості зумовлював піднесення банківської справи, виникло чимало банків різного профілю. Відбувалося перетворення банків як посередників у всесильних монополістів капіталу, створювалися банкові монополії. Провідну роль у зрощуванні промислового і банківського капіталу відіграв Азовсько-Донський монопольний банк. Це свідчило про виникнення в Україні фінансового капіталу, типової форми імперіалізму.
Посилювалося в цей час проникнення іноземного капіталу в Україну. Частка іноземного капіталу у 1900 р. в промисловості України досягла 80—90%.
З розвитком капіталізму змінюється соціально-класова структура суспільства. Індустріалізація і урбанізація дуже слабо позначилися на українцях, які у більшості своїй залишалися селянами. У 1897 р. в містах проживало 16% українського населення. Загальна кількість промислових робітників України становила 7% робочої сили.
Робітники-українці були зайняті здебільшого у сільському господарстві, у цукровій промисловості та на залізничному транспорті. Становище робітників було тяжким. Закон 1897 р. встановлював тривалість робочого дня для чоловіків 11,5 години, для жінок і підлітків — 8 годин. Платню часто видавали продуктами, накладали досить високі штрафи.
Світова економічна криза 1900—1903 рр. негативно позначилася на економіці України, особливо вразивши підприємства металургійної та вугільної промисловості.
Капіталізм все глибше проникав і в сільське господарство. Проте розвиток нових виробничих відносин гальмувався численними пережитками феодально-кріпосницької системи. Головною проблемою залишалося велике поміщицьке землеволодіння. У 1905 р. із 41,8 млн. десятин земельної площі України (без Криму) близько 10,3 млн. десятин належало 31,3 тис. поміщиків. Майже 3 млн. десятин було у державних установ, церкви, купецтва, духовенства та іноземців. І на 3,1 млн. селянських дворів припадало 25,5 млн. десятин землі. В цей же час в Україні з юридичної точки зору селянина вважали напівгромадянином: він не міг розпоряджатися землею, не міг пересуватися по країні (бо потрібен був паспорт), до 1904 р. зберігалося покарання різками.
Панування поміщицького землеволодіння, малоземелля селян, їхнє політичне безправ'я стримували прогресивний розвиток країни і породжували питання політичного переустрою.