Для розуміння процесу української історії і, в його межах, діалектики становлення етносу та нації важливу роль відіграють критерії-упорядники, які не дадуть загубитися в безмежному хаосі історичних фактів. Таким критерієм розвитку виступає періодизація українського історичного процесу.
Першою спробою загальної періодизації історії України була концепція М. Грушевського, викладена у статті “Звичайна схема “руської” історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства” (1904 р). Категорично заперечуючи домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, дослідник називає єдиним спадкоємцем Києва “українсько-руську народність”, яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію “кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині”. Схема розвитку українського історичного процесу знайшла своє втілення на сторінках багатотомної “Історії України-Руси”.
Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим “про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи”.
Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне “політичне тіло” та прийняття християнства.
Другий —перехідний період — відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польщі. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат — загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.
Третій період— це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною
та національною — своєрідна риса змісту нової доби української історії. В цей час національне почуття “доходить до небувалого напруження”, та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація — Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.
Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби — стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.
У радянські часи такий підхід до періодизації було засуджено. Періодизація історії України, виходячи з моментів політичних, державних, національних, релігійних, зображення Історичного поступу українського народу окремим від розвитку інших народів, особливо російського, була названа антинауковою.
Історичну схему М.Грушевського в основному прийняли і відповідно доповнили історики в діаспорі. О.Оглоблин виділяв три основні періоди розвитку українського народу і його держави. Перший період — це княжа державна формація (Київська Русь і Галицько-Во-линська держава); другий — козацько-гетьманська держава і третій — модерна українська державність, яка відродилася в 1917—1918 р.
В сучасній зарубіжній україністиці історію розуміють як серію “культур” (“цивілізацій”), які йдуть одна за одною, або співіснують одна з одною, а в середині цих “культур” розглядають історію як взаємодію різних вікових “поколінь”. Ці принципи періодизації загальної історії історики переносять і на періодизацію історії українського народу, формулюючи дві основні ідеї історичного розвитку української нації: ідею європеїзму і ідею української державності.
У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною — досі ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. На наш погляд, періодизація українського поступу грунтується на етапах формування української державності. Вам пропонуєься така періодизація:
a Стародавня історія — до VI ст.
a Середньовіччя — Київська Русь, Галицько- Волинська держава,
a Русько-Литовське князівство. ХII—XV ст.
a Ранньоновітня(або ранньомодерна) історія — Українська козацька держава XVI—XVIII ст.
a Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій — XVIII - XIX ст.
a Українська революція. 1917—1921 рр.
a Радянська Україна. 1921-1991.
a Україна незалежна. 1991-до нашого часу.