У ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. у Києві на засіданні опозиційного гетьманському режиму Українського Національного Союзу, про який Ви вже знаєте, був утворений надзвичайний орган влади — Директорія. Вона оголосила відновлення Української Народної Республіки. Головою Директорії став соціал-демократ В.Винниченко, якому належать слова: “Якщо Україна не буде соціалістичною, нам не треба ніякої”. Членами нового органу влади стали соціал-демократ С.Петлюра, член УПСР Ф.Швець, соціаліст-самостійник П.Андрієвський, керівник профспілки залізничників, безпартійний А.Макаренко.
Директорія виступила з закликом до повстання проти Гетьманату. її військові сили очолив С.Петлюра, а головною рушійною силою став полк Січових стрільців під командуванням Є.Коновальця.
15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорії вдалося підписати угоду з німцями та австрійцями про їх нейтралітет. Наступного дня війська січових стрільців розгромили війська гетьмана під Мотовилівкою і Васильковом, проте у Київ увійшли лише після евакуації німців.
19 грудня на Софійському майдані відбувся військовий парад і урочистий молебень на честь перемоги Директорії.
На відміну від помірковано-консервативного гетьманського режиму. Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це визначило її внутрішню та зовнішню політику. У Сфері державного управління Директорія передбачала передати Владу Трудовим радам селян, робітників і трудової інтелігенції. Законодавча влада передавалась Трудовому Конгресу, який мав обиратися населенням без участі “поміщиків і капіталістів”. Йшлося фактично про український варіант радянської влади без крайнощів ї більшовицького максималізму. Було взято курс на радикальні перетворення — аграрну реформу, обмеження капіталістів, фінансистів. Розбурхана селянська стихія знову громила поміщицькі аєтки, в особняках проводилися обшуки та конфіскації. Ці перетворення не привели до стабілізації суспільства. Директорія залишилась без підтримки переважної більшості фахівців, промисловців, державних чиновників — всіх, без кого нормальне існування держави неможливе. Селянська стихія стала швидко перероджуватись в руйнівну анархію. Влада на місцях перейшла до рук місцевих отаманів, що відмовлялися визнавати центральну владу.
Отаманщина почала руйнувати державний механізм УНР. Виборні отамани напівпартизанських загонів часто вдавалися до самоуправства, організовували єврейські погроми. Деякі отамани пізніше перейшли на бік радянської влади. В зовнішній політиці Директорія не домоглася значних успіхів. Їй не вдалося домовитися про мир з Радянською Росією, хоча переговори про його укладення велися з кінця грудня 1918 р. Не зумівши домовитись з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулася до представників Антанти, війська якої висадилися у південних містах України. 23 листопада в київських та Одеських газетах була надрукована Декларація Антанти про початок Інтервенції в Україні. Зазначалося, що Антанта висадила свої війська |3 метою подолати анархію та підтримати порядок. У кінці листопада англо-французька ескадра увійшла в Чорне море та стала на рейдах Севастополя та Одеси.
Тим часом на сході і півночі військам Директорії протистояли війська Червоної армії, на заході — польська армія Пілсудського, на півдні, крім Антанти,— добровольчі війська А.Денікіна.
Деякі політичні партії в Україні вирішили стати до боротьби проти Директорії. Зокрема, боротьбисти організували повстанський рух на Полтавщині, Їх підтримував на Херсонщині отаман Григор'єв. Від УСДРП відкололась група Ю.Мазуренка, т.зв. “незалежники”, які незабаром уклали угоду з більшовиками про спільну боротьбу з Директорією. Не знайшла спільної мови Директорія і з Н.Махном, який наприкінці грудня 1918 р. спільно з більшовиками захопив Катеринослав.
Державницькі наміри Директорії залишилися нездійсненими, вона по суті перетворилася на кочівний орган при петлюрівському війську.
ІІІ. Західно-українська народна республіка (ЗУНР)
Напередодні поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.
В жовтні 1917 р. у Львові виникла Українська Національна Рада, на чолі якої став Євген Петрушевич. Серед членів Ради були відомі українські діячі К.Левицький, Л.Цегельський, О.Назарук. Своїм першим маніфестом Рада проголосила створення Української держави на українських етнічних землях у межах Австро-Угорщини, що розпадалась.
На початку листопада у Львові відбулося повстання українських частин, якими керував сотник українських Січових стрільців Дмитро Вітовський. Надвечір у Львові була оприлюднена відозва Національної Ради про створення Української держави. Рада закликала галичан брати владу на місцях і готуватися до скликання Установчих зборів.
Так у ході військових сутичок галичани розпочали власне державотворення. 9 листопада був сформований уряд — Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, до якого увійшло 11 секретарів. 13 листопада Українська Національна Рада затвердила “Тимчасовий основний закон”, який дав назву новоствореній державі — Західно-Українська Народна Республіка.
Після захоплення поляками Львова уряд переїхав до Тернополя, |а згодом — до Станіслава. 22-25 листопада відбулися вибори до Української народної Ради. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. У квітні 1919 р. почалася аграрна реформа, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали, а їхні землі передбачалося розподілити між малозабезпеченими і малоземельними селянами.
Ще 21 листопада Українська Національна Рада уповноважила Л.Цегельського і Д.Левицького поїхати у Київ для переговорів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Але там вже йшла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові був підписаний Передвступний договір з Директорією УНР, що включав такі положення:
1) Західно-Українська Народна Республіка виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) Обидва уряди мають подбати про виконання цього; 3) ЗУНР залишає свою територіальну автономію тощо, січні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради у Станіславі проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. 22 січня у Києві на Софійському майдані було проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область УНР і одержала повну автономію. Проте, до справжнього об'єднання справа не дійшла. Наприкінці 1919 р. Акт Злуки фактично перестав бути чинним.
Як і УНР, ЗУНР формувалася у надзвичайно несприятливих зовнішніх обставинах. З перших днів свого існування вона опинилася у стані війни з Польщею, яка прагнула встановити контроль над Західною Україною. Регулярне військо ЗУНР — Українська Галицька Армія (УГА) стримувало наступ поляків. Відома операція — т.зв. Чортківська офензива, під час якої 25 тис. українських солдат примусили відступити 100-тисячну польську армію. В кінці червня УГА відступила до Збруча, де з'єдналась з частинами армії УНР.
До Галичини прибула місія Антанти, щоб припинити польсько-українську війну. За умовами перемир'я до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район, але військові дії тривали.