Засоби і техніка макетування

Склад макетних робіт.

Макети виконують в три етапи у відповідності з проектною класифікацією макетів: що виконуються:

а) художником-конструктором,

б) спеціалістами-макетниками,

в) самостійними макетними виробничими підрозділами.

Художник-конструктор приймає участь в усіх трьох етапах.

На першому етапі макетування проводиться на типовому робочому місці проектувальника, що не має спеціального обладнання для проведення макетних робіт, окрім підмакетної плити. При цьому використовують макетні матеріали, що не вимагають використання складних навичок і спеціального інструменту. Тут ведеться колективна пошукова робота на рішенням для повної розробки.

На другому етапі роботи характеризуються високими вимогами до якості доводочних і особливо демонстраційних макетів.

Основна задача спеціалістів макетників – оперативне і якісне виготовлення доводочних і демонстраційних макетів, що вимагає знань та навичок робіт за декількома спеціальностями, в тому числі скульптурним, столярним, слюсарним, малярним. Художник-конструктор організує ці роботи і приймає участь в них.

Робота третього етапу пов’язана переважно із виготовленням демонстраційних макетів та дослідних зразків з макетних і реальних матеріалів. Тут використовують реальну технологію штучних та малосерійних робіт, а також спеціальну імітаційну технологію.

Завдання цього етапу – виготовити макет, практично не відрізняємий від виробу, що одержаний промисловими методами.

 

Обладнання та інструменти.

Центральний елемент робочого місця макетника – розміточна плита. Це відлитий чавунний блок з фрезерованою поверхнею і стойками-опорами. Плита стоїть на горизонтальному поворотному столі, який має механічну або гідравлічний регулятор висоти.

Для роботи висота стола 750 мм сидячи, стоячи – 1000 мм, для огляду макета не h = 1200 мм.

На плиті наносять сітку з розміром клітки 200 ´ 200 мм для макетів в нормальну висоту і 20 ´ 20 мм для макетів в М1:10.

Глибина розмітки 1 мм і 0,5 мм.

Середину окрашають ярко, щоб орієнтувати макет.

По краю наносять порядкові номери ліній сітки.

Макети (болванки) кріплять до плити за допомогою косинців, одну полку косинця з’єднують з плитою, другу з болванкою.

Табуретка із змінною висотою.

 

Спеціальним обладнанням є установки для роботи з різними макетними матеріалами. Для підігріву пластиліну використовують металеву ванну з лампами із дзеркальними відображувачами на штативі, для різання пінопласту оплавленням – установка, що називається електроструною.

Пінопласт модна обробити також електромеханічною фрезою, але вона дає багато шуму.

Пристрій для формовки макетів з гіпсу розміщують в окремому приміщенні.

Металорізальні, деревообробні, заточні верстати, зварювальне та малярне обладнання розміщують окремо в інших приміщеннях.

Універсальним інструментом макетника є клиновидний ніж (ніж-косяк), що виготовляється з смушкової інструментальної сталі чи тонкої фрези. Він має заточку з двох сторін, лезо – пряме. Ручка з дерева. Проводять прямі, заготовлені операції, доводочні, вирізку, обрізку матеріалу.

При роботі використовують стамески – прямі, напівкруглі, кутові.

При роботі з пластиліном використовують спеціальний інструмент:

Циклі – прямокутні стальні пластини різної довжини, заточені під прямим кутом.

Шкребки – пластини прямокутної форми під гострим кутом, на другій стороні можуть бути насічки. Для швидкого зняття пластиліну, формування сферичних поверхонь використовують фігурні, круглі і прямокутні. Також використовують різці, штамповані або *** у вигляді пера для формування отворів і врізання різних деталей в тіло.

 

З гіпсом: оцинкований та емальований посуд (відро, каструля, ***), резинова гіпсовка (половина м’яча Ø 10 – 15 см), металеві лопатки для приготування розчину, царапки, клюкарзи, доложца, стекі, кісті для змащування форм, молоток, зубило.

Металевою лінійкою перевіряють правильність і чистоту виконання ліній поверхонь. Лекала використовують для перевірки і виведення плавних кривих поверхонь.

 

Вибір макетного матеріалу та засоби обробки

Традиційні матеріали: глина, гіпс, пластилін, віск відомі 1000 років, використовують також металевий листовий та профільний прокат, пластмасу, резину, тканини.

 

До макетних матеріалів відносять оздоблювальні (лаки, фарби), спеціальні імітаційні склади.

Допоміжними матеріалами є різні клеї, рідини для витирання деталей з оргскла і полістиролу, денатурат і гідролізний спирт, фанера і цвяхи, наждачний папір.

Вибір матеріалу залежить від ступеня умовності макета, імітаційні можливості матеріалу (папір, надає можливість точно імітувати зовнішній вид деталей, що одержані згинанням технологічні якості матеріалу, доступність матеріалу).

Папір і картон – най розповсюдженні і доступні макетні матеріали, що не вимагають спеціальних навичок.

Папье-маше: бумагу кришать, розмочують 24 години. Одержану масу кип’ятять до перетворення її в в’язку рідину, потім сушать. Сухий остаток розтирають із рідким столярним клеєм. Можна добавляти в клей гіпс, опилки, крохмаль.

Суміш розмішують до тістового стану і розкатують листи товщиною » 3 мм.

Листи накладають на попередню змащену форму з дерева, гіпсу, пластиліну, обжимають рукою, валиком або стоком. Коли деталь підсохне її знімають з форми сушать. Суху деталь обробляють ножем, стамескою, шкуркою. Ґрунтують, шпаклюють, оздоблення проводять емалевим напилом або плівкою.

Тема: Вплив оточуючого середовища на форму предмета.

 

У вас мабудь виникало таке питання – яку користь можуть принести знання основ композиції?

Найголосніше – це те що ви зможете відрізняти гарне від поганого.

Ви зможете навчитися аналізувати причини неусвідомленої невдоволеності предметом або середовищем. Адже причина невдоволеності може ховатись не у формі одного предмету, а у невдалому поєднані його з іншими предметами, або в незарівнянності його з навколішним простіром.

Уміння аналізувати свої неусвідомлені відчуття – це вже є більш високий рівень естетичного пізнання предметного середовища. Ви повинні визначити своє особисте ставлення до предметного світу, пізнати свої нахили, свою міру щодо величини простору, напруженості конструктивних поєднань, роду матеріалу, колірної гами, гармонії. Коли людину інстинктивно тягне до красивого і відвертає від некрасивого, то кажуть що в неї “гарний смак”, що все саме по собі є ознакою внутрішньої культури людини. Головне полягає в іншому: треба вміти обєктивно аналізувати свої відчуття і давати їм оцінку.

Як же практично реалізується ця свідомо набута культура? Життя дає на це запитання недвозначну відповідь.

Порівняно з естетично нерозвиненими людьми, людина, яка засвоїла закони пластичних видів мистецтв, в тому числі і дизайну, вміє охопити думкою суть і форму предметного середовища, має низку незаперечних переваг:

1) у відборі кращих речей та їх поєднанні. Вибір сам по собі потребує певної підготовки, знань відчуття;

2) у виготовленні речей. Поштовх до виготовлення речей – це внутрішня, властива більшості естетично розвинених людей потреба створити для себе художньо-неповторні предмети. Ще більше до цього спонукає масобість промислової продукції так званий “ширпотреб”.

3) У створені предметного середовища. Організацією своєї квартири кожен займається за своїм розумінням – фарбує, або обклеює шпалерами стіни, підбирає і розміщщує меблі, розвішує килими та картини. І тут великий простір для організованого дизайну.

Школа, – це майбутнє місце вашої роботи. Це для когось стане другим домом. Тому ви можете докласти свої знання і сили для створення такого інтерьєру, щоб він разував око. Можна створити гурток “юних дизайнерів” у школі і працювати над естетизацією шкільних приміщень і двору (інтерьєру та екстерьєру).

 

Методичні рекомендації до виготовлення окремих речей.

 

Подібно до того, що існують самодіяльні співаки, художники, є самодіяльні дизайнери. Вони самі можуть змайструвати меблі і сплести килим. Зможуть самостійно оформити інтерьєр своєї квартири, спланувати дачу, користуючись деякими фабричними деталями можуть змайструвати складну річ.

Кожен із вас із захопленням створював машину або модель. І можливостей при їх створенні є великий простір для дизайнерської думки.

У журналі “Моделіст-конструктор” публікують і приклади технічної творчої самодіяльності. В журналі “Наука і жизнь” в рубрике “помощь дом. мастеру”.

При створенні побутового середовища – житлового приміщення можна визначити багато рукотворних предметів, які цікаво зробити самому – це книжкові полиці, стільці, освітлювальна аппаратура (лампи, торшери, бра, підсвічники), екрани, віталка для передпокою.

На дачі більше використовується рукотворний матеріал: сидіння з пеньків, корневищ, перегоротки з рейок, вішалка, кашпо, свічники із сучків, дерев’яні ложки, туєски з берести, плетена з вербової лози: кошики, вази та інші.

 

Як розміщувати меблі.

 

Меблі можна поділити на два основних види:

1) меблі для збереження речей, меблі;

2) меблі, що безпосередньо причетні до людини, пов’язані з нею: меблі для сидіння: столи, ліжка.

Потрібно враховувати з дією корпусних меблів на відчуття простору. Якщо висота шафи вища меж активного бачення, то виникає небезпека застовлення простору. Низькі об’єми, висотою 80–100см – вигідніш вони не створюють небажаного ефекту тісняви і не розчленовують простір. Якщо високі місткості необхідні, то треба робити їх якомога нейтральнішими. Якщо дозволяє архітектурна ситуація, роблять вмантовані шафи, які заповнюють нішу в стіні.

Корпусні меблі далі від людини, до них меньше індивідуальних вимог, а більше функціональних. Вони можуть бути зручними або ні для розміщення в них предметів, мати надмірну висоту або низьке рознашування листкості, їх легко чи важко відчиняти або зачиняти.

Меблі безпосередньо причетні до людини, прямо впливають на її фізіологічний стан і нервовопсихічний. Це треба пам’ятати для того, щоб розуміти, які ергономічні або естетичні недоліки криються в іноді неусвідомленій нашій невдоволеності тими чи іншими меблями.

Залежно від призначення і функції ви можете визначити форму стільців, столів та інших меблів.

При проектуванні меблів слід додержуватись одного правила: усі частини людського тіла повинні розслаблюватись або переходити в стан мобілізації однаковою мірою.

Вважається, що стан спокою – це лежачий стан. Тому активна діяльність лежачі протиприродна, хоч римляни як правило, читали і писали напівлежачи.

Обставлюючи кімнату треба намагатись створювати єдність предметів.

 

Колір в інтер’єрі.

 

Колір істотно впливає на характер нашого житла, надаючи йому комфортності, естетичності, індивідуальність. Колір може бути засобом самовираження людини.

Треба пам’ятати деякий психофізіологічний вплив кольорів на людину.

Зелений колір – настроює на розмірену, ритмічну роботу, рекомендується для зони домашніх занять.

Синій – може створити в кімнаті відчуття холодності і незатишності.

Червоний – може стомлювати, викликати роздражування, але для дитячого сприймання треба надавати перевагу саме йому.

Оранжевий – як і червоний, рекомендується для дитячих приміщень.

Жовтий – асоціюється з соняшним світлом може стомлювати (особливо в робочих зонах).

Білі поверхні – відбирають найбільше світлових променів і краще виявляють рельеф предметів.

Якщо ви бажаєте зробити його межі, то стіни доцільно обклеїти голубоватими (блакитними) або сіруватими шпалерами.

Коли хочете скоротити довжину приміщення, то його торцеву сторону треба пофарбувати у теплий тон (оранжевий, червоний, теракотовий). В інтер’єрі всі кольори взаємопов’язані і впливають один на одного.

Колір стін завжди поєднується з кольором коврів, меблів і т.п.

У тісному приміщенні треба уникати контрастів.

Якщо кімната світла, то колір стін має бути пасиченим, щоб вбирати це світло, і холодним, щоб викликати відповідні асоціації: В приміщеннях де нестача тепла, використовують теплий колір: оранжевий, червоний, жовтий. Стіни мають бути світлими, щоб більше відбивати проміння і кімната щоб здавалась світлішою.

Відомий італійський дизайнер Соттас висловив таку думку:

“Різнобарвність також стомлює. Зелений колір лугу завжди приємний, бо складається з багатьох відтінків зеленого. Синій колір моря, бурий колір каменю також. Система колірного забарвлення гармонізацією відтінків одного і того самого кольору – такий тепер мій підхід до колористики…” Цей вислів можна вважати як визначення єдиного прийнятного нюансного забарвленя.

Треба зважати на деякі усталені спостереження і рекомендації:

Оранжевий колір доповнюється білим і коричневим.

Червоний колір у поєднанні з чорним стає ще активнішим, білий його пом’якшує.

Коричневий може бути як би переходом від червоного до білого, червоного до чорного.

Червоно-біла оббивка, чорне дерево, біло-чорні стіни можуть дати гармонійне поєднання.

Синій – холодний, але з жовтим або червоним вносить енергійне звучання в загальну колірну гаму. Цікаві варіанти дають сусідство синього і зеленого, синьо-коричневого. Чистими фарбами користуються рідко.

Проектування громадського інтер’єру, оформленя інтерьера школи.

Шкільний інтерьер – це матеріальне середовище, що дозволяє забезпечити найкращі умови для виховання і освіти майбутніх поколінь країни і сприяє гармонійному розвитку його духовних та фізичних сил.

Інтер’єр школи має відпоідати сучасним методам навчання. Призначення приміщення, характер діяльності людини в ньому є визначними в рішенні інтерьєру. Якість навчання, продуктивність праці, ефективність відпочинку, стан здоров’я учнів і педагогів залежать від правильної з функціональної та естетичної точки зору організації внутрішнього простору шкільної бурвлі.

Вестибюль. Він оформлюється виробами і творами декоративного мистецтва: мозаіка, вітрані, настінний розпис, чеканка і т.п. Компонуючи їх із речами чисто оформлювального характеру можна досягти цікавого художнього результату.

При симетричній композиційній основі центр оформлення співпадає з головною віссю вестибюля. Часто зустрічається і асиметричне рішення.

Композиційний центр повинен зразу звертати на себе увагу. Тут має розміщуватись головне про школу. Також розміщують дошку відмінників, дошку об’яв, росклад, стінні газети.

Актовий зал. Змістовим і декоративним центром актового залу є сцена. Її оформлення заключається у можливості зміни декорацій. Для цього потрібні виготовлені і встановлені лаконічні конструкції для кріплення завіси, декоративних поно, лозунгів тощо.

 

Вимоги до оформлення інтер’єру майстерень.

1. Врахувати призначення і функцію.

2. Обладнання повинно відповідати антропометричним вимогам.

3. Колір повинен бути підібрано з урахуванням різних зон приміщення майстерні (столи для записів, робочі місця за верстатами).

4. Контрастно повинні бути пофарбовані небезпечні місця і органи керування верстатів.

Стадії проектування.

 

Вона включає в себе: вивчення попереднього завдання та всебічного знайомства з темою проекту.

Це вивчення передбачає: визначення мети і задач виходячи із заданих умов; опанування параметрів майбутнього виробу або середовища, їх основних характеристик, встановлення важливих функціональних зв’язків; вивчення спеціальної літератури; ознайомлення із строками здачі проекту.

Завдання на проектування видається замовником у письмовому вигляді, а іноді доповнюється схематичними кресленнями, з основними розмірами. В завданні уточнюються функційне призначення, конструктивно-технологічне рішення, що передбачає особливі вимоги, що ставляться до художньо-конструкторської розробки. Завдання може бути на перспективне проектування або на модернізацію існуючого виробу.

При вивченні та аналізі завдання мають бути уточнені такі основні вимоги:

– функціонально-ексилуатаційні, що виходять з порядку та зручності роботи, зручності ремонту, огляду и т.д.;

– психофізіологічні, що передбачають вплив виробу на органи відчуття, на центральну нервову систему та м’язорухальний апарат людини;

– продиктовані оточуючим середовищем та конкретними умовами, де може бути використаний цей виріб;

– технологічні, що пов’язані з наявністю певної виробничої бази, можливими засобами виготовлення і т.п.;

– економічні, спрямовані на економічну ефективність виробів: враховування вартості виготовлення та експлуатаційні показники: продуктивність, міцність, довготривалість і т.п.;

– художньо-естетичні.

 

Ескізи.

 

Після ознайомлення із завданням, вивчення літературних джерел та натуральних зразків дизайнер разом з інженером-конструктором приступає до розробки ескізів в декількох варіантах, в яких виявляється краще художньо-конструкторське рішення. Ескізи подаються у вигляді креслень в ортогональних та перспективних проекціях, що дають наочне уявлення про проектуемий виріб. В пошуках композиційного рішення виробу необхідно використовувати об’ємно-зображувальні засоби-макети. Спочатку макети роблять в невеликому масштабі, а по мірі проробки форми масштаб їх збільшують. Макети використовують з пластиліну, гіпсу, глини та пластмаси, деревини, металу і т.п.

В більшості макет – основний засіб пошуку художньо-композиційного рішення промислових виробів, але графічні засоби є головними.

Таким чином, до першої стадії художнього конструювання відносять: розробка креслень, рисунків, ескізного проекту та виготовлення макету. На цій стадії проектування складається пояснювальна записка в якій коротко фіксуються прийняте рішення, засоби оздоблення і всі основні показники, в тому числі економічні.

Перша стадія проектування завершується розглядом проекту на відповідних художньо-технічних радах та затверджувальних інстанціях.

Друга стадія проектування включає виготовлення робочої моделі та виконання робочих креслень. В неї входить загальний вид виробу в ортогональних проекціях конструктивні розрізи, креслення вузлів та деталей, шаблони, тобто всі проектні матеріали, необхідні для промислового виготовлення виробу.

Інді друга проектування закінчується виготовленням експериментального зразку під спостереженням авторів проекту. В такому випадку всі робочі креслення виконують після випробування експериментального зразку.

В деяких випадках при виготовленні особливо складних виробів розробка технічного проекту входить у другу стадію проектування тоді робочий проект відноситься до третьої стадії.

Якщо завдання видається на вже освоєний промисловістю виріб, то воно вважається завданням на модернізацію. В цьому випадку не можуть бути повністю використані можливості художнього конструювання як метода, так як повернення до пропущених стадій проектування дуже складне і неекономічне.

 

Процес проектування.

Процес проектування виробу промислового виробництва здійснюється послідовно у відповідності розглянутій нами вище і охоплює наступні розділи проектування: художньо-конструкторська пропозиція, компоновка виробу, художньо-конструкторський проект та робоче проектування з авторським наглядом.

 

Що входить в художньо-конструкторську пропозицію? Це пошук основної ідеї виробу, його компоновки та узагальнення форми. Цей процес починається після детального вивчення завдання та матеріалів художньо-конструкторського аналізу.

Робота над ескізними варіантами ведеться для знаходження доцільної компоновки вузлів та окремих деталей, до пошуку їх просторового взаємозв’язку та завершується самою відповідальною творчою роботою над зовнішньою формою виробу, логічно ув’язаною із змістом. Моделі і макети розробляються для всього окремого виробу і окремих його вузлів. В більшості випадків макет виготовляють в натуральну величину.

В процесі ескізування основні показники раціональної конструктивної схеми зменшення маси, габаритів потужності що споживається, використання нових матеріалів, урахування стандартів і етику, а також технологічні, експлуатаційні, екологічні та естетичні та інші вимоги повинні знайти логічне відображення вже в перших ескізах форми.

 

Компоновка виробу.

 

Це один із найвідповідальних моментів процесу художнього конструювання. Тут працюють разом дизайнер та інженер-конструктор.

Конструктор визначає основні вузли, що входять у виріб, їх габарити та схематичну компоновку. Дизайнер, що вільно володіє графікою та просторовою уявою, щупає можливі варіанти компоновки та об’ємні рішення, що витікають з них. Після цього конструктор може проробити і підрахувати обрані варіанти.

Далі творчий процес спрямований на композиційне уточнення форми, що виникає в компоновчій схемі.

В залежності від прийнятої композиції загальних мас виробу проробляють членування (з урахуванням кольору, фактури, пластики), що викликані способом виготовлення, обумовлені режимом експлуатації та матеріалами, що відображають робочу функцію, а також наявністю стандартних виробів. В цей період творчості процес естетичного узагальнення форми максимального наближення до знаходження краси виробу.

Великий вплив на естетичне формування виробу мають умови середовища та зміст форми (образа).

На форму виробу впливають різні фактори: чистота повітря, місце експлуатації виробу (на відкритому повітрі чи в приміщенні, у воді), температурний режим, агресивні впливи середовища, кліматичні умови.

Таким чином, естетичні якості виробу пов’язані із конкретними умовами, що визначають його форму та зміст. обов’язкова умова процесу художнього конструювання – використання засобів гармонізації (масштабність, узгодженість, статичність та динамічність, симетрія, узгодженість основних мас, ритм або метрична будова композиції виробу.)

Результатом роботи на стадії художньо-конструкторскої пропозиції повинні бути створені два-три варіанти конструкторського та композиційного рішення що відповідає прийнятій принциповій схемі.

Орієнтовний склад документації:

а) короткий опис, що містить суть художньо-конструкторської пропозиції з технічним обґрунтуванням та характеристикою тенденцій розвитку форми виробу;

б) перелік використаного інформаційного та наукового матеріалу (журнали, проспекти, наукові праці, рисунки, фотознімки, тощо); фотографії аналогів чи прототипів;

в) макети і моделі, що виконані на стадії художньо-конструкторскої пропозиції;

г) компоновочні схеми, рисунки, ортогональні креслення та перспективні креслення проектуємого виробу.

 

Художньо-конструкторський проект.

Ця стадія проектування (стадія технічного проекту для складних виробів), що передбачає поглиблену розробку художньо-конструкторського проекту з урахуванням зауважень та пропозицій, що прийняті при його розгляді. Характерною особливістю цієї стадії є те що об’єм роботи інженера-конструктора значно більший об’єма роботи художника-конструктора.

На цій стадії проводять об’ємне моделювання виробу і його окремих елементів, уточнення загальної композиції, пропорцій, компоновка елементів промислової графіки (текстові та цифрові таблиці, шкали, щитки керування та контролю).

На цій стадії дизайнер має виконати креслення загальних видів в відповідності з останньою затвердженою моделлю, дати схему фарбування і рекомендації по оздобленню певними матеріалами.

На затвердження виносять такі матеріали:

- пояснювальна записка

- витяг з протоколу про затвердження художньо – конструкторської пропозиції;

- креслення загальних видів та вузлів; аксонометричні зображення, малюнки;

- фотознімки макетів, моделей по стадіям;

- знімки аналогів та прототипу;

- еталон зовнішнього виду чи макет.

Після затвердження художньо – конструктивного проекту дизайнер обробляє креслення та перевіряє виконання принципів геометричної систематизації складних поверхонь виробів, приймає участь в розробці плазових креслень, у виготовленні моделі, виконує, елементи промграфіки, схеми, макети, складає супроводжувальну документацію.

Плазове креслення (плаз) для серійного або масового виробництва виконується на алюмінієвих листах покритих світло-сірою фарбою.

Його точність =0,25мм при розбиванні сітки з інтервалом 200мм. Виконання плаза на алюмінієвих листах підвищує точність і якість зберігання проекту. Лінії сітки обводять чорного тушшю або прошкрябують голкою, як і всі важливі контури і перерізи.

Мастер-модель виготовляють при передачі виробу у виробництво, модель роблять у відповідності із плазовим кресленням з добре висушеного дерева або пластмаси.

Вона складається із блоків, кожен з яких відповідає окремих збільшеним деталям. Стики між блоками дуже точно підганяють. Призначення мастер-моделі заключається в тому, що її блоки служать зразками для виготовлення на копіювальних – фрезерних верстатах шталетів майбутніх деталей оздоблення.

Роль дизайнера туж дуже відповідальна він слідкувати затим, щоб задум проекту не був спотворений, має постійно контролювати виконання креслень деталей та вузлів, які можуть впливати на зручність експлуатації та зовнішній вид виробу.

Якість дослідного зразка перевіряють в реальних умовах його експлуатації, з урахуванням вимог проекту.

Дизайнер та інженер-конструктор здійснюють наглядь за реалізацією проекту в умовах виробництва.