Лекція № 1. Передмова. Основи організації виробничого процесу

Лекція № 1. «Передмова. Основи організації виробничого процесу».

2. Загальна організація виробничого процесу на відкритих гірничих роботах. 3. Вибір раціонального режиму роботи гірничодобувного підприємства. 1. Задачі і принципи організації виробництва.

Загальна організація виробничого процесу на відкритих гірничих роботах

а) організації підприємства як виробничої системи, що розглядає принципи оптимального співвідношення між кількістю й розподілом гірничого… б) організації виробничого процесу в просторі кар'єру, що забезпечує… в) організації процесу в часі, що розглядає обґрунтування календарного режиму, циклічності й ритмічності виробничого…

Лекція № 2. «Організація роботи гірничого підприємства у часі».

1. Склад виробничих процесів.

2. Класифікація затрат робочого часу.

3. Методи вивчення витрат робочого часу. Вимір часу і засоби його запису.

4.Аналіз матеріалів хронометражних спостережень.

Склад виробничих процесів

Організація виробничого процесу в просторі означає: визначення складу, спеціалізації й розміщення на території комбінату рудників,… встановлення складу й просторового розміщення знарядь праці й технології виробництва;

Лекція № 3. «Нормування праці на гірничих підприємствах».

2. Особливості визначення норм праці на технологічних процесах. 1. Методи встановлення норм праці Завдання технічного нормування

Доповнення до вищенаведеного матеріалу

Під нормою часу розуміються витрати часу, установлені на виконання одиниці роботи (одна операція, один виріб, 1 м3 гірничої маси, 1 км пробігу і… У тих випадках, коли протягом робочої зміни виконується та сама робота при… Під нормою обслуговування розуміється зона роботи або кількість одиниць устаткування, виробничих площ і інших…

Принципи й методи нормування праці

Основними принципами нормування праці є: Загальнодержавний підхід до нормування праці, дотримання єдності норм праці на… Встановлення норм на всі види праці, нормування праці всіх працівників, зайнятих у народному господарстві нашої…

Методи технічного нормування (аналітичний та сумарний) й види норм

Принципову схему розробки норм праці аналітичним методом можна представити в такий спосіб: розчленовування нормованого виробничого процесу на складові елементи… дослідження й аналіз нормованих операцій з метою виявлення виробничих можливостей устаткування й передових методів…

Особливості визначення норм праці на технологічних процесах в кар’єрі.

Вихідною базою для встановлення норм виробітку, норм, обслуговування й нормативів чисельності є норма штучного часу Тш.ч: Раніше норма штучного часу встановлювалася на основі укрупнених нормативів, розроблених Центральним бюро промислових…

Тема 4. «Організація оплати праці на гірничому підприємстві».

Нарахування і розподіл заробітної плати між членами бригади.

Доплати і надбавки до заробітної плати робітників.

Оплата праці інженерно-технічних працівників і службовців на гірничому підприємстві.

Персонал підприємства ─ це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної… Крім постійних (штатних) працівників, у діяльності підприємств беруть участь… Персонал підприємства за принципом участі у виробничій діяльності розподіляється на дві групи: персонал основної та…

Ринкові чинники формування заробітної плати.

2. Корисність ресурсу для підприємця визначається співвідношенням величини грошового доходу від використання цього ресурсу і граничних витрат.… 3. Еластичність попиту на працю за ціною. Еластичність за ціною може бути… 4. Взаємозамінність ресурсів. У довгостроковому періоді заміна витрат живої праці більш продуктивною технікою…

Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-VI визначено, що мінімальна заробітна плата на 31.12.2012 складатиме 1134 грн.

Уряд на своєму засіданні 12 вересня 2012 року схвалив проект закону "Про держбюджет на 2013 рік", внесений на розгляд Міністерством фінансів. МАКРОПОКАЗНИКИ Бюджет розраховано на базі наступних макроекономічних показників:- зростання реального ВВП на 4,5%; - номінальний ВВП на кінець 2013 року становитиме 1 трильйон 687,8 млрд грн; - індекс споживчих цін становитиме 5,9%. У бюджет закладені наступні СОЦІАЛЬНІ МІНІМУМИ:У наступному році мінімальна заробітна плата передбачена у таких розмірах: з 1 грудня 2012 року – 1 134 гривень, з 1 січня 2013 року – 1 176 гривень, з 1 квітня – 1 190 гривень, з 1 жовтня – 1 215 гривень та з 1 грудня – 1 230 гривень (+8,5%). Проектом державного бюджету на 2013 рік встановлено прожитковий мінімум: в середньому на одну особу з 1 січня 2013 року в розмірі 1 110 гривень, з 1 квітня – 1 123 гривень, з 1 липня – 1 123 гривень, з 1 жовтня – 1 146 гривень, з 1 грудня – 1 160 гривень; для дітей віком до 6 років з 1 січня 2013 року в розмірі 980 гривень, з 1 квітня – 991 гривень, з 1 липня – 991 гривень, з 1 жовтня – 1 012 гривні, з 1 грудня – 1 025 гривень; для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2013 року в розмірі 1 250 гривень, з 1 квітня – 1 266 гривень, з 1 липня – 1 266 гривні, з 1 жовтня – 1 290 гривень, з 1 грудня – 1 306 гривень; для працездатних осіб з 1 січня 2013 року в розмірі 1 176 гривень, з 1 квітня – 1 190 гривень, з 1 липня – 1 190 гривень, з 1 жовтня – 1 215 гривень, з 1 грудня – 1 230 гривень; для непрацездатних осіб з 1 грудня 2012 року в розмірі 884 гривень, з 1 січня 2013 року в розмірі 907 гривень, з 1 квітня – 918 гривень, з 1 липня – 918 гривень, з 1 жовтня – 936 гривень, з 1 грудня – 948 гривень. ДОХОДИ Доходи зведеного бюджету заплановано у сумі 499,4 млрд гривень, що на 37,2 млрд гривень або 8% більше плану на 2012 рік зі змінами, (перерозподіл ВВП через зведений бюджет – 29,6%), в тому числі: доходи держбюджету – 392,6 млрд гривень, місцевих бюджетів – 106,8 млрд гривень. Дохідна частина проекту бюджету розроблена на основі податкового та іншого законодавства з урахуванням: розширення джерел доходів бюджету за рахунок введення в дію з 1 січня 2013 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (спеціальний фонд місцевих бюджетів). ВИДАТКИ Видатки з наданням кредитів збільшуються на 6,3% до 434,6 млрд гривень. З метою подальшої реалізації соціальних ініціатив президента у проекті держбюджету на 2013 рік передбачено видатки на здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов у сумі 1 млрд гривень. СОЦІАЛЬНІ ВИДАТКИ У проекті бюджету на 2013 рік передбачено вирішення ряду питань соціального характеру, а також реалізація соціальних ініціатив президента, розпочатих у 2012 році, для чого додаткові ресурси бюджету (проти показників 2012 року) спрямовуються насамперед на:- запровадження нових розмірів мінімальної заробітної плати, підвищення окладів працівникам бюджетних установ – 9,8 млрд грн; - збільшення допомоги сім’ям з дітьми – 8,1 млрд грн; - збільшення мінімальної заробітної плати і прожиткового рівня для працюючих осіб на 8,7%; - збільшення на 26,2%, до 39 млрд гривень субвенції на допомогу сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам. Що стосується видатків у сфері пенсійного забезпечення, які були запроваджені у 2012 році, то їх враховано у повному обсязі, зокрема, на: - перерахунок пенсій громадянам, які вийшли на пенсію до 2008 року – 22,2 млрд грн; - підвищення доплати до пенсій для членів сімей померлих інвалідів війни – 0,3 млрд. грн; - підвищення доплати до пенсій для учасників війни – 0,7 млн гривень. В той же час лише індексуються на розмір інфляції (майже не підвищуються) наступні соціальні видатки: Так, розміри державної соціальної допомоги сім’ям з дітьми протягом року зростатимуть відповідно до зростання розмірів прожиткового мінімуму у 2013 році. У порівнянні з розмірами, які діяли у 2012 році, розміри допомоги при народженні дитини у 2013 році планується збільшити на 8,7% і надавати у таких розмірах: - на першу дитину - 29,838 тис гривень проти 27,46 тис у 2012 році; - на другу дитину – 59,675 тис гривень проти 54,920 тис у 2012 році; - на третю і наступну дитину – 119,35 тис гривень проти 109,84 тис у 2012 році. Мінімальний розмір допомоги по вагітності та пологах незастрахованим особам в середньому у 2013 році прогнозується у сумі 1,254 тис гривень проти 1,153 тис гривень у 2012 році. Максимальний розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в середньому за рік підвищується з 1,098 тис гривень в 2012 році до 1,194 тис гривень у 2013 році. Розмір допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, в середньому за рік підвищується з 1,831 тис грн та з 2,282 тис грн в залежності від віку дитини у 2012 році до 1,989 тис грн та 2,539 тис грн у 2013 році. Максимальний розмір допомоги на дітей одиноким матерям в середньому за рік підвищується з 458 грн для дітей віком до 6 років, 570 грн для дітей віком від 6 до 18 років, 549 грн для дітей віком від 18 до 23 років, які навчаються, у 2012 році до 497 грн для дітей віком до 6 років, 635 грн для дітей віком від 6 до 18 років, 597 грн для дітей віком від 18 до 23 років, які навчаються, у 2013 році. ДЕФІЦИТ Планується скорочення дефіциту бюджету до 1,6% ВВП (27,8 млрд гривень). ПІЛЬГИ За рахунок дій податкових пільг та преференцій у 2013 році суб’єкти господарювання отримають додатковий фінансовий ресурс у розмірі понад 70 млрд гривень. Зокрема за рахунок: продовження звільнення від оподаткування податком на прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу та суб’єктів господарювання водо-, теплопостачання та водовідведення в межах витрат, передбачених інвестиційними програмами; продовження дії галузевих пільг по сплаті податку на прибуток для підприємств легкої, суднобудівної та літакобудівної промисловості, підприємств з надання готельних послуг, підприємств машинобудування для агропромислового комплексу та інших; продовження дії норми щодо звільнення від оподаткування операцій з постачання зерна, що матиме вплив на зменшення декларування ПДВ до відшкодування; продовження дії норми щодо звільнення від сплати земельного податку суб'єктів космічної діяльності, літакобудування, суднобудівної промисловості та кінематографії (виробників національних фільмів).

Також в 2013 році передбачається, що зниження ставки податку на прибуток з 21% до 19%, а для суб'єктів індустрії програмної продукції – до 5%, зменшить податкове навантаження на платників податків та сприятиме детінізації економіки. Інформація по зарплаті і пенсіям на серпень 2012 р.

1.

Нарахування і розподіл заробітної плати між членами бригади

Зарплата менше 300 доларів не сприяє ефективному розвитку економіці окремої країни в світі, або оплата праці менше 3 доларів за годину – безнадійна бідність.

Відповідно до Закону України „Про оплату праці” (1995 р) заробітна плата включає:

─ основну заробітну плату ─ винагороду за виконану роботу відповідно до діючих норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків), що встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, спеціалістів і службовців;

─ додаткову заробітну плату ─ винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і особливі умови праці; вона містить доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

─ інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які проводяться понад установлені зазначеними актами норми: винагороди за підсумками роботи за рік, щорічні винагороди за вислугу років (стаж роботи); премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання, виплачені відповідно до рішень уряду; премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, освоєння та впровадження нової техніки і технології, впровадження в дію в строк і достроково виробничих потужностей й об’єктів будівництва, своєчасну поставку продукції на експорт; премії за виконання важких і особливо важких завдань; одноразові заохочення, не пов’язані з результатами праці, грошова винагорода за зразкове виконання службових обов’язків; вартість безкоштовно наданих працівникам акцій; матеріальна допомога, що має систематичний характер; виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формах.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці, визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами.

Рівень додаткової оплати залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства і виступає у формі премій, винагород, надбавок і доплат у розмірах, що не перевищують рівні, встановлені законодавством.

Співвідношення між окремими складовими, їх частка в загальній сумі характеризують структуру заробітної плати.

Схематично формування заробітної плати працівника підприємства (в умовах тарифної системи) можна представити у вигляді схеми (рис.3.3). У стабільних розвинених економічних системах основна заробітна плата складає 85-90 % у структурі заробітної плати. На промислових підприємствах України протягом останніх років з різних причин (нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна система оподаткування, занедбаність нормування праці та ін.) у загальній сумі середньомісячного заробітку персоналу 65-70% складає основна заробітна плата і 30-35% ─ додаткова заробітна плата та інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Таке співвідношення не є оптимальним і свідчить про недостатню стимулюючу роль основної заробітної плати. Удосконалення структури заробітної плати повинно бути спрямоване на збільшення частки основної заробітної плати на основі посилення зацікавленості кожного працівника у підвищенні результатів своєїпраці. Відповідно до норм законодавчих актів тарифна система є основою організації оплати праці на підприємстві.

Тарифна система ─ це сукупність нормативних елементів, які визначають складність і якість праці та за допомогою яких здійснюється диференціація рівня заробітної плати між територіальними районами, галузями і видами виробництв, у залежності від складності й умов праці та відповідальності і кваліфікаційних характеристик працівників.

Основними елементами тарифної системи є: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифна сітка ─ це шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів ставок заробітної плати, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність заробітної плати від рівня кваліфікації працюючого і ступеня тяжкості праці, її кваліфікаційного рівня. Тарифна сітка характеризується кількістю тарифних розрядів і розміром тарифних коефіцієнтів. Вона повинна враховувати організаційні і виробничо-технічні особливості галузі промисловості і передбачати прогресивне наростання тарифних коефіцієнтів від нижчого розряду до вищого для зацікавленості робітників у підвищенні своєї кваліфікації. Співвідношення в рівні оплати праці робітників різних професій і їх кваліфікацією вимірюється тарифними коефіцієнтами, які відповідають кожному розряду, показують у скільки разів рівень оплати роботи (робітника), віднесеної до певного розряду перевищує рівень оплати робіт (робітника), віднесеної до першого розряду, для якого тарифний коефіцієнт складає 1.

Тарифний розряд характеризує кваліфікаційний рівень робітника або певної роботи.

Співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів тарифної сітки називають діапазоном тарифної сітки, який визначається наявністю робіт різної складності та коливається від 1:1,6 (для п’ятирозрядної сітки) до 1:2,6 (для десятирозрядної сітки). Залежно від діапазону тарифної сітки може встановлюватись кількість розрядів, достатніх для обґрунтованої диференціації ставок заробітної плати.

При визначенні міжрозрядних коефіцієнтів дотримуються таких вимог:

─ міжрозрядна різниця повинна становити не менше 10%;

─ шкала тарифних коефіцієнтів будується рівномірною або прогресивною, коли тарифний коефіцієнт кожного наступного розряду підвищується більше ніж на 10%;

─ шкала тарифних коефіцієнтів будується прогресивно-регресивною при вихідних діапазонах більше ніж 1:2,0: до ІV–V розрядів йде прогресивне зростання тарифних коефіцієнтів, а далі зростання зменшується.

Для державних підприємств, установ і організацій установлено міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників у вигляді коефіцієнтів співвідношення до мінімальної заробітної плати мінімальних тарифних ставок для їх диференціації за видами виробництв, робіт і діяльності в залежності від складності праці. Діапазон галузевих коефіцієнтів складає: мінімальний ─ 1,02 і 1,08, а максимальний ─ 2,36 і 3,52.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і технічних виконавців використовуються схеми посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, кваліфікації працівників, умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і важливості робіт. Схеми посадових окладів містять перелік посад і розміри мінімальних і максимальних посадових окладів у грошовому вираженні або коефіцієнти співвідношень зазначених окладів і мінімальної заробітної плати.

Особливістю застосування на підприємстві схеми посадових окладів є розробка штатного розкладу ─ внутрішнього нормативного документу, де вказано перелік посад, необхідних підприємству, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх посадових окладів. Посадові оклади працівникам встановлює власник або уповноважений ним орган відповідно до його посади і кваліфікації. В останні роки на підприємствах замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем посадових окладів керівників, спеціалістів і службовців успішно використовуються Єдині тарифні сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій персоналу. Перевага ЄТС полягає в тому, що вони побудовані на єдиній методологічній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки відмінностей у праці всіх працівників. Одним із основних напрямів удосконалення тарифного регулювання заробітної плати на підприємствах України в наш час є запровадження єдиної гнучкої тарифної системи (ЄГТС). Вона поєднує переваги тарифного регулювання й індивідуального підходу до встановлення розміру заробітної плати на основі оцінки індивідуальних результатів праці та професійно-ділових якостей працівників. Індивідуалізація забезпечується встановленням „вилки” тарифних ставок (окладів) за кожним розрядом.

Рис. 3.3. Формування заробітної плати працівників підприємства.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Формування тарифних ставок проводиться на основі тарифної ставки першого розряду, яка встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений рівень мінімальної заробітної плати, та міжрозрядних коефіцієнтів за розрядами тарифної сітки. Ставка першого розряду в кожній сітці визначає рівень заробітної плати за одиницю робочого часу некваліфікованої праці.

Для визначення конкретних розмірів тарифних ставок робітників гірничовидобувні та металургійні підприємства використовують набір тарифних ставок, затверджених спільною постановою правління і профспілкового комітету підприємства для робітників при виконанні всіх видів робіт.

На підприємствах з відкритим способом видобутку руди та її збагаченням використовуються тарифні ставки, диференційовані за наступними групами робіт: гірничі роботи з шестигодинним робочим днем ─ ГР_б-1; гірничі роботи на дробильних фабриках у кар’єрі ─ ГР_б-2; гірничі роботи на дробильних фабриках кар’єрної поверхні ─ ГР_б-3; гірничі роботи в кар’єрі глибиною 150м і нижче ─ ГР; гірничі роботи в кар’єрах і на відвалах ─ ГР‑2; гірничі роботи на поверхні кар’єрів, на збагаченні руди, на рекультивації земель, на дробильних фабриках ─ ГР-3; гірничі роботи в кар’єрах поза розрядами ─ ГР-4 (машиністи бульдозерів потужністю двигуна 385 к.с. та машиністи 4 екскаваторів ємністю ковша 10-25м³); роботи з шлакопереробки ─ НЧМ-1; верстатні роботи ─ ВН; роботи у допоміжних цехах і на допоміжних дільницях з нормальними умовами праці ─ ПН 9; роботи з доплатою за шкідливі умови праці в розмірі 8% ─ П8; роботи з доплатою за шкідливі умови праці в розмірі ─ 12%; ремонтно-будівельні роботи з нормальними умовами праці ─ 12%.

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам здійснюється власником за погодженням з профспілками згідно з тарифно-кваліфікаційними довідниками.

Тарифно-кваліфікаційний довідник ─ це комплекс вихідних цензів для тарифікації робіт і працівників. Він містить ретельно уніфікований, вичерпний перелік професій і спеціальностей та характеристику вимог до кожної професійно-кваліфікаційної групи працівників. Призначення ТКД ─ забезпечити правильне присвоєння нормованим роботам, а також кожному робітникові відповідних тарифних розрядів у залежності від кваліфікації і ступеня важкості праці.

Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників об’єднані в Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД). За допомогою ЄТКД проводиться тарифікація робіт (встановлюється розряд роботи), відбувається присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам кваліфікаційною комісією підприємства або його структурного підрозділу, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників.

Складність робіт кожної професії в ЄТКД визначається системою тарифних розрядів і тарифно-кваліфікаційною характеристикою кожного розряду в трьох розділах: „Характеристика робіт”, „Повинен знати” і „Приклади робіт”. Діючий ЄТКД містить 73 випуски з різних виробництв і видів робіт, за його допомогою можна проводити тарифікацію понад 5 тис. робіт і професій працівників.

З підвищенням рівня технічного оснащення підприємств, зміною умов і змісту праці з’являються нові професії, змінюються функціональні обов’язки робітників, а тому тарифно-кваліфікаційні довідники періодично переглядаються відповідно до нових галузевих умов праці.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, який служить для визначення кола виконуваних обов’язків працівником, дозволяє забезпечити єдність при визначенні посадових обов’язків і вимог до працівників однакових посад. Довідник включає загально-галузеві характеристики кожної посади у таких розділах: „Посадові обов’язки”, „Повинен знати”, „Кваліфікаційні вимоги”.

Відповідність фактично-виконуваних робіт і кваліфікації працівника вимогам кваліфікаційних характеристик довідника визначається атестаційною комісією, яка створюється на підприємстві. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади у межах затверджених мінімальних і максимальних розмірів, перевести працівника на іншу роботу або звільнити.

Тарифна система найоб’єктивніше з усіх існуючих досі механізмів забезпечує реалізацію принципу однакової оплати за однакову працю, диференціацію основної частини заробітної плати залежно від складності, якості, відповідальності праці, рівня кваліфікації працівників. І за ринкових умов потрібен універсальний регулятор, за допомогою якого можна об’єктивно виміряти, а отже, справедливо відшкодувати витрати праці у вигляді її оплати. Добровільне застосування практично всіма великими і середніми підприємствами всіх форм власності елементів тарифної системи підтверджує її життєстійкість і незамінність при організації оплати праці у великих трудових колективах.

Колективна оплата праці

Виділяють три групи робіт, на яких доцільно використання колективних форм організації праці. 1. Роботи з сумісного обслуговування агрегатів, апаратів, крупного… 2. Роботи конвейєрного типу, де досягнення кінцевого результату потребує від кожного робітника чіткого узгодження,…

Доплати і надбавки до заробітної плати.

Доплати і надбавки є самостійним змінним елементом заробітної плати, призначаються за суттєві відхилення від нормальних умов праці, не враховані… Диференціацію заробітної плати, залежно від умов і складності праці,… ─ доплати, що мають водночас заохочувальний (стимулюючий) і компенсаційний характер (за сумісництво професій,…

Доплати, що використовуються в певних сферах діяльності.

До доплат другої групи відносяться: ─ доплати, що мають водночас компенсаційний і стимулюючий характер за… ─ доплати компенсаційного характеру за умови праці, що відхиляються від нормальних: за роботу у важких,…

Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів, що мають міжгалузевий характер

Конкретні розміри компенсаційних і стимулюючих доплат за складність та умови праці визначаються на основі атестації робочих місць й оцінки фактичних… Надбавки до тарифної заробітної плати мають чітко виражений стимулюючий… Найчастіше використовуються надбавки:

Оплата праці інженерно-технічних працівників і службовців на гірничому підприємстві.

Рівень прямої заробітної плати встановлюється штатним розкладом підприємства, у якому відповідно до встановленої структури керування визначені… Крім місячного окладу кожний працівник апарата керування залежно від… Рівень прямої заробітної плати керівників залежить від виробничої потужності підприємств, а лінійних керівників - від…

Організація преміювання працівників

Преміювання виконує функції забезпечення зацікавленості працівників у результатах праці.

Преміювання працівників як за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності (за виконання місячних планових обсягів виробництва, планової продуктивності праці та своєчасного введення об’єктів з високою якістю робіт), так і за спеціальними системами здійснюється на основі Положень про преміювання працівників підприємства, що розробляються роботодавцем або уповноваженим ним органом, узгоджуються з профспілками та включаються до колективного договору.

Роботодавець може надати право (на великих підприємствах) розробляти та затверджувати зазначене Положення керівниками великих внутрішньовиробничих підрозділів.

Важливими елементами організації преміювання працівників є визначення: джерел фонду преміювання; показників, умов і розмірів преміювання для всіх груп працівників; періодичності і порядку виплати премій; строку дії і порядку зміни Положення.

Для забезпечення стимулюючого впливу систем преміювання на ефективність праці працівників необхідно дотримуватись наступних вимог:

─ визначення мети преміювання, що може полягати у підвищенні технічного рівня виробництва та якості продукції, продуктивності праці та обсягів реалізації; зниженні виробничих витрат через економію матеріально-технічних ресурсів та енергії;

─ відповідність показників і умов преміювання завданням виробництва та їхня залежність від результатів праці конкретних груп і категорій працівників;

─ кількість показників преміювання не повинна перевищувати двох-трьох;

─ умови та показники преміювання не повинні суперечити одне одному, щоб поліпшення одних показників (умов) не викликало погіршення інших;

─ чітке визначення рівня показників та умов, що є вихідними для розрахунку розмірів премії і її виплати;

─ однаковим трудовим зусиллям завжди повинна відповідати однакова премія.

При оцінці ефективності застосування вибраної системи преміювання і для обґрунтування розмірів премії враховують, що система преміювання не здатна виконувати свого стимулюючого призначення, якщо премії надто малі (менше 10% тарифної ставки або посадового окладу). Крім того, має бути забезпечена відповідна залежність між ступенем підвищення стимулюючого показника та розрахунковим коефіцієнтом ефективності системи преміювання, мінімально-допустима величина якого повинна становити лише 0,1. Розрахунковий коефіцієнт ефективності чинної системи преміювання розраховується як відношення абсолютної суми премії до умовної економії постійних витрат. Вибрана система преміювання вважається ефективною, коли розрахунковий коефіцієнт її ефективності є рівним або перевищує нормативний (заданий).

Організація преміювання робітників за результати праці охоплює: вибір системи преміювання (індивідуальної чи колективної), вибір показників і умов преміювання, диференціацію розмірів премії за значимістю і складністю виконуваних робіт, розподіл колективної премії тощо.

Індивідуальне преміювання застосовується при індивідуальній організації праці, коли обліковуються індивідуальні результати праці, незалежно від результатів праці інших робітників. За такою системою показники й умови преміювання встановлюються за професіями або видами робіт і премія нараховується на основну заробітну плату окремого робітника і залежить від індивідуальних результатів його роботи.

Колективне преміювання застосовується як за колективної, так і індивідуальної організації праці для стимулювання робітників до досягнення високих кінцевих результатів роботи бригади, дільниці, цеху. Колективну премію нараховують на основну заробітну плату трудового колективу залежно від результатів його діяльності. Колективна премія розподіляється між робітниками залежно від особистого внеску, відпрацьованого часу та особистих здібностей робітника (його кваліфікаційного розряду). Особистий внесок робітника у колективні результати роботи визначає коефіцієнт трудової участі (КТУ).

Системи преміювання робітників, зайнятих у виробництві, за своєю структурою мають дві схеми (табл. 3.1). Перша схема побудови системи преміювання передбачає використання одного показника преміювання. Друга схема застосовується, коли преміювання здійснюється за двома взаємозв’язаними показниками.

Показники преміювання робітників повинні реально відображати конкретні результати їх праці. Результатом праці робітників основного виробництва є кількість виробленої продукції за певний нормований проміжок часу (годину, зміну, місяць). Виходячи із зазначеного, оціночними показниками преміювання робітників основних підрозділів можуть бути: виконання і перевиконання виробничих завдань з випуску продукції, які встановлюються в абсолютних одиницях виміру; виконання технічно обґрунтованих норм виробітку або нормованих завдань, які визначаються через нормований час змінного завдання та фактичний час виконання цього завдання у відсотках. Крім першого, може встановлюватися і другий показник преміювання за якісні результати праці, у разі виконання (перевиконання) якого розмір винагороди за основний показник підвищується через систему відповідних коефіцієнтів.

Показниками преміювання робітників основного виробництва, що характеризують якісні результати їх праці, можуть бути:

─ при стимулюванні зростання продуктивності праці: зростання виробітку продукції, зниження її трудомісткості, виконання планових обсягів робіт з меншою чисельністю за визначений період і достроково або в строк, високоефективне використання нової техніки і прогресивної технології;

─ при стимулюванні поліпшення якості продукції, робіт, послуг: підвищення якості металургійної сировини і готової металопродукції порівняно із стандартами, технічними умовами, встановленими нормативами і плановими завданнями (підвищення сортності (марочності) продукції, підвищення якісних характеристик руди, концентрату, агломерату, обкотишів, чавуну, сталі, металопрокату; забезпечення постійності якісного складу шихтових матеріалів для виготовлення напівфабрикатів і готової продукції; бездефектне виготовлення і зростання рівня здавання продукції з першого подання; скорочення випадків повернення неякісної продукції після перевірки працівниками відділу технічного контролю (ВТК); відсутність претензій (рекламацій) від інших підрозділів підприємства або споживачів; зниження рівня браку у порівнянні з попереднім періодом тощо);

─ при стимулюванні вдосконалення організації виробництва і праці: забезпечення якісного ремонту устаткування, скорочення норм простоїв устаткування і агрегатів основних виробничих підрозділів, виконання графіків проведення планово-попереджувальних ремонтів, рівномірне відвантаження готової продукції, підвищення коефіцієнта виходу технологічних автомобілів на лінію, скорочення часу ремонту устаткування порівняно з графіком;

─ при стимулюванні зниження собівартості: економія сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, інструменту, запасних частин та інших матеріальних цінностей;

─ при стимулюванні освоєння нової техніки та прогресивної технології: підвищення коефіцієнта завантаження устаткування, коефіцієнта змінності роботи нових типів машин і устаткування, скорочення термінів освоєння нових технологій тощо.

Таблиця 3.1

Структура системи преміювання робітників

Умовою отримання премії є обов’язкове дотримання своєчасності та якості виконання відповідних завдань. У разі порушення цих умов робітник… Організація преміювання різних функціональних груп керівників, спеціалістів і… Додаткові показники преміювання мають стимулювати певні досягнення колективів або окремих працівників, їх невиконання…

Структура системи преміювання керівників, спеціалістів, технічних службовців

Преміювання керівників, спеціалістів і службовців основних виробничих підрозділів підприємства, як правило, здійснюють за основні безпосередні… Преміювання керівників, спеціалістів і службовців допоміжних цехів і дільниць… ─ за показниками, що характеризують результати виробничої та фінансово-господарської діяльності відповідних…

Лекція № 5. «Організація підготовки відкритих гірничих робіт та їх забезпечення матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами» (самостійно).

Організація виробництва в підготовчий період.

Забезпечення підприємства основними матеріальними ресурсами і обладнанням.

Забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

Фінансове і правове забезпечення підземного будівництва (самостійно).

Організація виробництва в підготовчий період.

Розробка родовищ корисних копалин відкритим способом полягає в створенні доступу до корисної копалини, видалення порожніх порід, що покривають або вміщують корисну копалину, і самому видобутку корисної копалини.

Термін «технологія» у загальному випадку позначає сукупність знань, основних характеристик і правил про способи, засоби й організації виконання будь-яких виробничо-технічних робіт.

Технологія відкритого способу видобутку корисної копалини розглядається по двом напрямкам. Це власне технологія відкритих гірничих робіт і технологія виробничих процесів.

Технологія відкритого способу торкається загальних питань організації будівництва й розвитку гірничих робіт у кар'єрі, параметрів елементів кар'єру в їх динаміці, організації й планування гірничих робіт, способів й засобів управління якістю продукції.

Технологія виробничих процесів полягає в організації основних видів робіт по підготовці гірських порід до виймання, виймально-навантажувальні роботи, транспортування, перевантаження, складування й розвантаження гірничої маси на основі комплексної механізації.

Технологія відкритого способу

- підготовку поверхні частини кар'єру, призначеної для гірничо-капітальних робіт; - осушення родовища й огородження його від поверхневих вод; - гірничо-капітальні, експлуатаційні роботи;

Проведення підготовчих виробок здійснюється в основному в період експлуатації при переході на нижчележачі горизонти у випадку розробки крутих і похилих покладів.

Розкривні роботи полягають у видаленні порожніх порід, що покривають або вміщують корисну копалину.

Видобувні роботи являють собою власне видобування корисної копалини і є останнім етапом розробки родовища відкритим способом.

Рекультивація порушених земель і поверхні відвалу. Після закінчення розробки родовища, порушені землі в результаті господарської діяльності кар'єру й поверхні породних відвалів необхідно рекультивовувати. Тобто привести в стан, який надалі не буде згубно впливати на навколишнє природне середовище. Рекультивація проводиться по окремому проекту.

За організаційно-економічними ознаками час, протягом якого розробляється родовище, ділиться на періоди: будівництво кар'єру – від початку гірничих робіт до введення кар'єру в експлуатацію; освоєння – від початку експлуатації до досягнення проектної потужності; нормальної експлуатації; занепаду або доробки, і виконуються вони за технологією відкритої розробки прийнятої в проекті.

Для виконання прийнятої технології відкритих гірських робіт використовується технологія виробничих процесів на основі комплексної механізації.

Механізація виробничих процесівпри відкритій розробці здійснюється двома основними способами: екскаваторним і гідравлічним.

При екскаваторному способі застосовуються різні механічні засоби (екскаватори, скрепери, механічні види транспорту й ін.) а при гідравлічному способі основні виробничі процеси здійснюються за допомогою води й спеціального гідромеханізованого устаткування. Гідравлічний спосіб застосовується при розробці порід, що легко піддаються розмиву й транспортуванню водою, при наявності джерел води й дешевої електроенергії. При екскаваторному способі проводиться відбійка й розпушування гірського масиву порід.

Технологія виробничих процесів

Для виробництва вибуху бурять свердловини верстатами шарошечного, обертального або пневмоударного буріння. Глибина буріння й діаметр підривних… Питома вага буровибухових робіт у загальній собівартості видобутку досягає 30… 2. Виймально-навантажувальні роботи (екскавація) полягають в переміщенні ГМ із вибою в транспортні засоби. Звичайно цю…

Більші обсяги гірничої маси у кар'єрі обумовлюють необхідність вибору технічних засобів механізації основних процесів, що відповідають по продуктивності один одному. Такий ланцюг взаємозалежних машин і механізмів, що забезпечують найбільшу ефективність розкривних і видобувних робіт, називається комплексом кар'єрного устаткування, які поєднується у вантажопотоки. До складу вантажопотоку, як правило, входять виймальне устаткування (екскаватор), транспортні засоби й засоби відвалоутворення.

При основному способі відкритих розробок – екскаваторному найбільше поширення одержали наступні технологічні схеми.

1. Циклічні:

- навантаження одноковшевим екскаватором – транспортування в думпкарах або автомобільним транспортом - відвалоутворення одноковшевим екскаватором або спеціальними відвалоутворювачами, наприклад абзетцерами, при автомобільному транспорті бульдозером;

- навантаження багатоковшевим екскаватором – транспортування в думпкарах – відвалоутворення одноковшевим екскаватором або спеціальними відвалоутворювачами;

- навантаження одноковшевим екскаватором – транспортування автосамоскидами – перевантаження (іноді з усередненням якості) на внутрішньокар'єрному складі або естакаді – транспортування в думпкарах – відвалоутворення одноковшевим екскаватором або спеціальними відвалоутворювачами.

Перша схема використовується при відпрацьовуванні пухких і скельних порід, друга – при відпрацьовуванні пухких порід, третя – переважно при відпрацьовуванні скельних порід.

2. Потокові (для пухких порід):

- виймання роторним екскаватором – транспортування й відвалоутворення консольними відвалоутворювачами;

- вилучення роторним екскаватором – транспортування стрічковими конвеєрами.

3. Циклічно-потокові:

- виймання й навантаження скельних порід одноковшевим екскаватором – транспортування автосамоскидами до дробарки – транспортування стрічковими конвейєрами;

- виймання й навантаження пухких і м'яких порід одноковшевим екскаватором – навантаження їх через бункер-живильник на конвйеєр – конвейєрне відвалоутворення.

Правове забезпечення підземного будівництва

Нормативи являють собою вимоги й кількісні показники, розроблені у встановленому порядку, що й мають правове значення. Вони покликані забезпечити… Нормативна база складається з нормативних, оціночних показників і норм… Нормативний показник – це задане числове значення, що визначає рівень, до якого повинен прагнути проектувальник при…

Організаційно-технологічні схеми підземного будівництва

При будівництві підземного спорудження прийнято виділяти три періоди: підготовчий, коли виконуються роботи, необхідні для обслуговування будівництва… У кожному періоді можуть бути виділені етапи. У підготовчому періоді перший… За першим основним періодом випливає перехідний етап, під час якого виконують роботи по підготовці до другого…

Доповнення до теми 5

Організація підготовки відкритих гірничих робіт та їх забезпечення трудовими та фінансовими ресурсами.

Організація виробництва в підготовчий період

Виробничий процес – це процес праці, маючий визначений технологічний і організаційний період, напрямок на творення відповідних матеріальних благ. … Трудовий процес – це складова частина виробничого процесу, суть якого… Технологічний процес – це сукупність фізичних, хімічних, механічних та інших процесів, які людина використовую для…

Забезпечення підприємства основними матеріальними ресурсами і обладнанням.

Для того, щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно: • вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорів про поставку… • визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

Забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

Вихідним моментом для оцінювання і прийняття рішень у галузі кадрового потенціалу є аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й… При аналізі кадрового потенціалу вирішують такі завдання: • оцінюють трудовий потенціал підприємства та його підрозділів;

Фінансові ресурси гірничого виробництва.

Формування собівартості продукції, що виробляється підприємствами гірничодобувної галузі, базується на Методичних рекомендаціях по формуванню… Головним джерелом відшкодування витрат підприємств гірничо–видобувної галузі… Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається Вищим органом відповідно до статуту, внутрішніх…

Організація видобувних та розкривних робіт.

Організація основних технологічних процесів: буріння, підривання, екскавація, транспортування, збагачення, відвалоутворення.

Організація допоміжних процесів: ремонтне господарство, енергопостачання, водовідлив, рекультивація. Взаємозв’язки між основними та допоміжними процесами.

Організація формування технологічних схем та рудопотоків.

Організація усереднення руди.

Шляхи підвищення ефективності організації виробничого процесу та окремих технологічних процесів.

Організація підготовки гірських порід до виймання

Підготовка гірських порід до виймання залежно від їх фізико-механічних характеристик проводиться різними способами. До них выдносяться: запобігання м'яких і пухких порід від промерзання, розпушування змерзшихся порід або їх відтавання; осушення порід, що підлягають добуванню в даний період розробки; буровубухові роботи для відділення напівскельних і скельних порід від масиву й дроблення їх кусків до заданих розмірів.

Серед способів підготовки гірських порід до виймання особливе місце займають буровибухові роботи, витрати на які в собівартості видобутку корисних копалин становлять 20- 35%. Від їх правильної організації залежить продуктивність виймального, транспортного, відвального й допоміжного устаткування.

Найбільш трудомістким і складним процесом є буріння підривних свердловин. Організація робіт з буріння підривних свердловин повинна забезпечити максимальну ефективність роботи бурових верстатів і взаємоув’язку буріння з іншими процесами на кар'єрі.

Буріння підривних свердловин на відкритих гірничих роботах здійснюється як із закріпленням, так і без закріплення бурових верстатів за екскаваторними блоками. Тверде закріплення спрощує організацію робіт на уступі й у блоці, скорочує перегони бурових агрегатів, але вимагає суворого ув'язування продуктивності бурових верстатів і екскаваторів. Організація бурових робіт без закріплення верстатів за блоками дозволяє ліквідувати простої через відсутність фронту робіт у блоці, тим самим повніше використовувати продуктивність бурового устаткування. Однак при цій схемі частіше проводяться перегони верстатів із блоку в блок, з уступу на уступ. Усе це знижує коефіцієнт використання бурових агрегатів у часі й обумовлює необхідність виконання комплексу обслуговуючих робіт і залучення додаткової кількості бульдозерів і тягачів. У ряді випадків застосовується комбінована організація ведення бурових робіт у кар'єрі. З організаційної точки зору найбільш доцільне закріплення бурових верстатів за екскаваторними блоками.

Комплекс робіт по підготовці гірських порід до виймання буровибуховим способом містить у собі: підготовку блоку до буріння, обурювання блоку, заряджання свердловин, проведення вибуху й підготовка до екскавації.

Підготовка блоку до бурових робіт складається з робіт по підготовці площадки (звільнення площадки блоку від устаткування, транспортних і енергетичних комунікацій, планування площадки блоку, облаштування доріг і з'їздів), підготовці й складанню проекту буріння (маркшейдерська зйомка блоку, розмітка свердловин), підготовці устаткування до роботи (доставка на блок бурових верстатів і допоміжного устаткування, монтаж ЛЕП і підключення верстатів, приведення устаткування в робочий стан).

По підготовці блоку до буріння зайняті бурова дільниця, транспортний цех, служба високовольтних мереж, бульдозерний парк, маркшейдерська служба й ряд інших дільниць і служб. Тривалість робіт залежно від обсягів і умов робіт виміряється від декількох змін до 8-10 діб. Для скорочення часу підготовки блоку до буріння рекомендується організовувати роботи за допомогою лінійних графіків (рис. 9), деталізованих з точністю до декількох годин - Рис. 9. Графік підготовки робочого блоку до буріння: 1— звільнення площадки від устаткування й комунікацій; 2 — планування площадки блоку; 3 — облаштування доріг і з'їздів; 4 — маркшейдерська зйомка; 5 — складання проекту буріння й розмітка свердловин; 6 — доставка (перегін) на блок бурових верстатів; 7 — монтаж ЛЕП і підключення верстатів; 8 — приведення устаткування в робочий стан. Складання графіка дозволяє виходячи з складу й тривалості всіх робіт, а також необхідного строку їх закінчення, визначити послідовність і моменти початку виконання кожної роботи. При складанні графіка необхідно максимально сполучати в часі роботи, виконувані різними виконавцями. Контроль над виконанням графіків покладається на начальника бурової дільниці й виробничий відділ кар'єру. Процес бурових робіт на блоці організується таким чином, щоб було забезпечене зниження втрат і збільшення чистого часу буріння кожним верстатом. Це досягається за рахунок: установлення остаточної послідовності буріння окремих свердловин; своєчасного виконання комплексу допоміжних і обслуговуючих робіт; виділення для кожного верстата окремого фронту робіт і забезпечення максимально можливої їх автономності. На величину втрат робочого часу значний вплив виявляє схема організації переїздів бурових верстатів від свердловини до свердловини, включаючи необхідні маневри (розвороти). Розрізняють схеми переміщення верстатів порядну й поперечну. Найбільш ефективна поперечна схема, при якій кілька рядів свердловин буряться одночасно по всій ширині. При бурінні першого ряду свердловин буровий верстат при обох схемах обурювання повинен розташовуватися перпендикулярно до бровки уступу, а відстань від гусениць до бровки уступу повинна бути не менше 3 м. Зміна бурового інструмента здійснюється по закінченню буріння свердловин.

Організація підривних робіт дуже впливає на перебіг виробничого процесу в кар'єрі й супроводжується простоєм устаткування, демонтажом ліній електропередач і транспортних комунікацій і їх наступним відновленням, необхідністю провітрювання. Тривалість простоїв гірничого устаткування залежить від величини вибуху й кількості блоків, що одночасно підриваються.

В останні роки на кар'єрах країни більш широко стали застосовувати масові вибухи з одночасним підриванням декількох блоків (близько 160 куб. метрів). Підривні роботи виконують в основний робочий час, без виділення спеціальних змін і перерв або в спеціальні міжзмінні перерви. Підготовка й проведення масового вибуху сполучається зі здійсненням окремих робіт, виконуваних паралельно й послідовно в певний термін при участі великої кількості виконавців з різних підрозділів кар'єру. Для забезпечення чіткого взаємозв'язку дій усіх виконавців у часі й просторі по виконанню робіт по підготовці й проведенню масового вибуху застосовують сіткові графіки. Періодична повторюваність вибухів на кар'єрі (двічі на місяць) дає можливість розробити й використовувати типові сіткові графіки організації вибухів, виконувані в різних умовах.

Одним з основних процесів у комплексі робіт по підготовці вибуху - заряджання свердловин. На кар'єрах в основному застосовують технологію заряджання при повністю обуреному блоці. Найбільш прогресивна форма організації робіт - заряджання свердловин слідом за бурінням, тобто при паралельному веденні бурових і зарядних робіт. Організація буровибухових робіт здійснюється в кілька етапів. На кожний масовий вибух складається технічний проект, у якому беруть участь геологічна й маркшейдерська служби кар'єру. Намічений до вибуху блок викопіровується із загального плану гірничих робіт, наносяться верхні й нижні відмітки уступу, вказуються категорії порід по буримості й по вибуховості. Потім на цей план наноситься сітка свердловин із прийнятими параметрами й по кожному ряду свердловин будуються профілі, на яких вказуються геологічні особливості уступу й можлива наявність води в свердловинах. На підставі цих даних для кожної свердловини вибираються тип вибухових речовин і конструкція заряду, визначається глибина перебура, розраховується величина заряду й інтервал затримки. Після цього складається схема комутації підривної мережі. При паралельному веденні бурових робіт і заряджанні свердловин забезпечується значне скорочення часу підготовки вибуху, висока ефективність відбійки гірничої маси завдяки більш повному використанню обсягу свердловин, усуваються витрати на їх чищення й відновлення, зменшується чисельність персоналу на підривних роботах. У той же час ускладнюється організація робіт. Поряд з первинними буро-вибуховими роботами на кар'єрах застосовують вторинне підривання для дроблення кусків, що перевищують необхідні розміри (негабарити). Вторинне підривання негабаритних кусків здійснюється накладними або шпуровими зарядами. Дроблення негабаритних кусків породи звичайно виконують у період між змінами. Крім того, при незадовільному проведенні-первинного підривання виникає необхідність вирівнювання підошви уступу, обвалення нависів, заколотів.

Організація підривних робіт

У типовий проект включаються наступні позиції: 1. Технічне завдання на складання типового проекту виробництва БВР; 2. Загальні відомості про родовище, стисла геологічна характеристика ділянки, що розробляється;

Організація виймально-навантажувальних робіт

При навантаженні породи драглайнами установка автосамоскидів можлива як на… Тривалість циклу робіт, що залежить головним чином від стану й форми вибою, міцності гірських порід і кваліфікації…

Організація роботи кар'єрного транспорту

До основних завдань організації кар'єрного транспорту відносяться: виконання заданого вантажообігу при неперевищенні планових витрат; встановлення оптимального режиму роботи транспорту, що узгоджується з режимом роботи виймально-навантажувального…

Організація відвальних і складувальних робіт

Завдання організації цих видів робіт зводяться до: забезпеченню оптимального розміщення гірничої маси, що доставляється з вибоїв… визначенню оптимальної кількості пунктів приймання гірничої маси для забезпечення безперервної й ритмічної роботи…

Керування процесами рудоподготовки й збагачення. Завдання автоматизації.

Методично можливі наступні прийоми складання моделі: аналітичні, засновані на глибокому вивченні фізичних, хімічних і інших… експериментальні, у результаті яких з відомою точністю встановлюється зв'язок між вхідними й вихідними змінними…

Організація допоміжних процесів: ремонтне господарство, енергопостачання, водовідлив, рекультивація. Взаємозв’язки між основними та допоміжними процесами.

Класифікація й принципи організації допоміжних процесів

Забезпечення нормального функціонування основних виробничих процесів на кар'єрах здійснюється за допомогою допоміжного виробництва. Допоміжні процеси на кар'єрах досить різноманітні й включають велику кількість різних за значенням і виробничо-господарської спрямованості робіт.

Допоміжні роботи за їх призначенням й впливом на основні процеси підрозділяються на:

пов'язані з відновленням, обслуговуванням і утриманням основних виробничих засобів;

пов'язані з технологією основного виробничого процесу;

по усуненню впливу несприятливих природних умов;

по забезпеченню безпечних і комфортних умов праці.

До першої групи відносяться роботи з поточного утримання й ремонтам устаткування й комунікацій, постачанню робочих місць і устаткування енергією, матеріалами, запасними частинами й паливом. Вони займають значну питому вагу в загальному обсязі допоміжних робіт на кар'єрі й від якості й своєчасності їх виконання багато в чому залежать кінцеві результати роботи підприємства.

У комплекс допоміжних робіт, безпосередньо пов'язаних з технологією основного виробництва, входять допоміжні гірничі роботи (трасування шляхів і доріг, облаштування ковзних з'їздів, оборка бортів уступів, планування площадок тощо), переміщення устаткування, транспортних і енергетичних комунікацій, а також напівстаціонарних дробильних пунктів, диспетчерських тощо.

Третя група допоміжних робіт містить у собі організацію водовідливу й дренажу, заходи щодо запобігання зсувів і штучному зміцненню ослаблених масивів гірських порід, роботи з боротьби із загоряннями корисної копалини, намерзанням і налипанням гірничої маси на робочі органі устаткування.

Допоміжні роботи із забезпечення безпечних і комфортних умов праці складаються із облаштування, переносу й утримання в нормальному стані різних споруджень, що забезпечують безпеку праці (сходів, огороджень, знаків, що попереджають пішохідні переходи), проведення заходів щодо боротьби із запиленістю й загазованістю уступів і вибоїв, забезпеченню освітлення робочих місць і пішохідних переходів, доставці працюючих на робочі місця.

Основний принцип організації допоміжних робіт - забезпечення максимально можливого сполучення їх у часі з основними роботами. У випадку відсутності такої можливості необхідно розробляти оптимальні схеми послідовності основних і допоміжних робіт на конкретних дільницях кар'єру з обов'язковим використанням для виконання допоміжних робіт усіх змушених перерв у роботі основного встаткування.

 

Організація ремонтів кар'єрного устаткування

Удосконалювання техніки, технології й організації виробництва підвищує вимоги до діючого кар'єрного устаткування. Тому поряд з поточним… Підтримка кар'єрного устаткування в стані ефективної працездатності… Система ТОПР (технічного обслуговування) являє собою комплекс періодично виконуваних у плановому порядку заходів щодо…

Організація енергопостачання кар'єру

Для організації енергопостачання на кар'єрах створюється енергетичне господарство. Основні завдання енергетичної служби: безперебійне забезпечення… Енергогосподарство кар'єру являє собою складний виробничий комплекс, що… Основу раціональної організації енергопостачання кар'єру становлять енергетичний баланс і графіки споживання…

Взаємоузгодження й організація процесів у кар'єрі на основі графіків робіт

Найбільше поширення одержали технологічні графіки, планограми робіт, поопераційні й мережеві . графіки. Технологічні графіки використовуються для організації комплексу робіт або… На кар'єрах застосовуються місячні технологічні плани- графіки, у яких установлюються добові й змінні обсяги основних…

Стаття 166. Рекультивація порушених земель

Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покри­ву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гір­ничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

Для рекультивації порушених земель, відновлен­ня деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, гео­логорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділян­ки або на ділянки без ґрунтового покриву.

У зв'язку з розвитком промисловості та будівництва, руйнація ґрунтів приймає великі масштаби. Це призводить до зміни екологічних систем, утворення техногенних ландшафтів. Більш над усе порушується ґрунтовий покрив за відкритого видобутку корисних копалин. За приблизними підрахунками, в нашій країні площа порушених земель сягає 165 тис. га, а строк затримки відновлення відпрацьованих земель в серед­ньому в Україні складає 36 років. Тому проблема індустріального впливу на ґрунтовий покрив у майбутньому буде не менш актуальною, ніж зараз.

До порушених земель відносять землі, які втратили вихідну господарську цінність та є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Рекультивація земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресурсів та проблеми охорони природи взагалі. Рекультивації підлягають всі землі, які зазнають або зазнали змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських породах та породах, що їх підстилають, які відбуваються або відбулися в процесі гірничих, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт.

Рекультивація земель — комплекс робіт, спрямованих на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращання умов навколишнього середовища.

Рекультивація земель є складовою частиною технологічних процесів, що плануються для технічного ви­користання та відновлення порушених земель. Розробляючи проекти рекультивації, враховують природні умови району, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації.

Визначаючи напрямки рекультивації необхідно про­аналізувати співвідношення існуючих земельних угідь, антропогенне навантаження на ландшафти (розораність, лісистість, наявність природоохоронних та рекреацій­них територій), перспективу розвитку регіону з метою визначення потреб у резервних площах для промисло­вого, цивільного будівництва, індивідуальної забудови тощо.

Процес рекультивації складається з двох послідовних етапів: перший — технічна рекультивація, другий — біологічна. На технічному етапі проводять знімання та складування гумусованого шару ґрунту та потенційно родючих порід, селективне виймання та складування у відвалах вскришних порід, вирівнюють поверхню, засилають кар'єри (приклад кар’єр №1 РУ НКГЗК ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), рови, ритвини, проводять, якщо потрібно, хімічну меліорацію ґрунту, який залишився на місці розробки, відсипають шар ґрунту, або потенційно родючих порід, будують дороги, спеціальні гідротехнічні споруди.

Біологічний етап рекультивації повинен починати­ся після повного завершення технічного етапу. Земельні ділянки в період виконання біологічної рекультивації в сільськогосподарських та лісогосподарських цілях повинні проходити меліоративну стадію з виро­щуванням багаторічних злакових і бобових культур для відновлення або формування кореневмісного шару та його збагачення органічними речовинами. Основни­ми заходами є такі: уведення меліоративних сівозмін, застосування підвищених норм висіву сільськогосподарських культур та внесення добрив, застосування спеціальних агротехнічних, агролісомеліоративних, інженерних та протиерозійних заходів.

Після меліоративного періоду проводиться інвентаризація рекультивованих земель. Рекультивовані землі та прилеглі до них території після завершення всього комплексу робіт повинні мати оптимально організований та стійкий ландшафт.

 

 

Організація формування технологічних схем та рудопотоків.

Найбільш багаті і доступні родовища корисних копалин у світі майже вичерпані або близькі до вичерпання. При цьому витрати виробництва на видобуток… Отже, основна задача гірничозбагачувального підприємства – найбільш повне…

Значні обсяги гірничої маси на залізорудних кар'єрах обумовлюють необхідність вибору технічних засобів механізації основних виробничих процесів, що відповідають по продуктивності один одному. Такий ланцюг взаємозалежних машин і механізмів, що забезпечують найбільшу ефективність розкривних і видобувних робіт, називається комплексом кар'єрного устаткування, які поєднується у вантажопотоки (рудо потоки). До складу вантажопотоку, як правило, входять виймальне устаткування (екскаватор), транспортні засоби й засоби відвалоутворення.

При основному (екскаваторному) способі відкритих розробок родовищ корисних копалин, зокрема залізорудних – найбільше поширення одержали наступні технологічні схеми.

1. Циклічні:

- навантаження одноковшевим екскаватором – транспортування в думпкарах або автомобільним транспортом - відвалоутворення одноковшевим екскаватором або спеціальними відвалоутворювачами, наприклад абзетцерами, при автомобільному транспорті бульдозером;

- навантаження багатоковшевим екскаватором – транспортування в думпкарах – відвалоутворення одноковшевим екскаватором або спеціальними відвалоутворювачами;

- навантаження одноковшевим екскаватором – транспортування автосамоскидами – перевантаження (іноді з усередненням якості) на внутрішньокар'єрному складі або естакаді – транспортування в думпкарах – відвалоутворення одноковшевим екскаватором або спеціальними відвалоутворювачами.

Перша схема використовується при відпрацьовуванні пухких і скельних порід, друга – при відпрацьовуванні пухких порід, третя – переважно при відпрацьовуванні скельних порід.

2. Потокові (для пухких порід):

- виймання роторним екскаватором – транспортування й відвалоутворення консольними відвалоутворювачами;

- вилучення роторним екскаватором – транспортування стрічковими конвеєрами.

3. Циклічно-потокові:

- виймання й навантаження скельних порід одноковшевим екскаватором – транспортування автосамоскидами до дробарки – транспортування стрічковими конвейєрами;

- виймання й навантаження пухких і м'яких порід одноковшевим екскаватором – навантаження їх через бункер-живильник на конвйеєр – конвейєрне відвалоутворення.

ПОТОЧНЕ УСЕРЕДНЕННЯ ЯКОСТІ КОРИСНИХ КОПАЛИН

При вийманні одноковшевими екскаваторами усереднення здійснюється: регулюванням товщини й довжини стружок (до висоти вибою); при цьому робочий… поперемінним вийманням і навантаженням викопної різної якості з окремих ділянок вибою (складне сортування з…

Шляхи підвищення ефективності організації виробничого процесу та окремих технологічних процесів.

2. Технологічне оснащення, робочий час, виробничий цикл, типи виробництва. 3. Технологічний процес.

ДОПОВНЕННЯ до 6 питаня

Лекція №7. «Організація роботи диспетчерської служби в кар’єрі» Завдання і структура диспетчерської служби гірничого підприємства. …

Завдання й структура диспетчерської служби на кар'єрах гірничого підприємства.

Відповідно значенню гірничотранспортного процесу в загальному технологічному ланцюзі і його диспетчеризація займає значне місце в диспетчерській… Ці керуючі впливи на кар'єрі, як і на будь-якому іншому підприємстві,… Основні завдання диспетчерської служби кар'єру: одержання первинної інформації про перебігу технологічного процесу, її…

Організація роботи гірничо-транспортного комплексу у кар’єрі з використанням сучасних інформаційних технологій.

Основні завдання оперативно-диспетчерського планування й управління.

планування розподілу транспортних засобів на оперативну зміну; планування вантажопотоків при комбінованих видах транспорту; облік і контроль над ходом виконання гірничотранспортних робіт у кар'єрі;

Принципи формалізації технологічних завдань гірничого виробництва для вирішення на ЕОМ

Складання математичної моделі по технологічних завданнях гірничого виробництва…

Шляхи підвищення ефективності роботи диспетчерської служби в кар’єрі.

Таким чином, в складній проблемі диспетчеризації гірничотранспортного процесу на кар'єрах з автомобільним транспортом можна намітити наступні… На великих кар'єрах, де планується автоматизована система управління…

Лекція №8. «Організація робіт при будівництві кар’єрів та виконання їх оптимізації» (самостійно).

1. Проектування організації робіт при підготовчих роботах.

2. Проектування організації робіт при підготовчих роботах на поверхні кар’єрного поля.

3. Проект організації проведення відкритих гірничих виробок.

4. Оптимізація термінів проведення гірничих виробок.

5. Оптимізація вартості гірничо-капітальних робіт.

6.

Організація робіт при будівництві кар’єрів та виконання оптимізації

Проектування органів робіт при підготовчих роботах.

Проектування на будівництво чи реконструкцію діючих кар’єрів складається із проектів і змін на відповідні роботи.

На стадії розробки технічного проекту використовується економіко-математичні методи для вибору оптимальних варіантів капітального виробництва.

Широке застосовування при розробці проектів капітального будівництва знайшли метод менеджевого планування і управління, з допомогою яких можлива взаємопов’язання робіт, а також раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів.

На основі технічного проекту визначається необхідні для будівництва матеріальні і трудові ресурси, а також зміна вартості капітального будівництва.

При проектуванні будівництва широко використовується типові проекти, застосування яких дозволяє скоротити термін і трудоємність проектування уніфіцірувати застосування в будівництві конструкції.

Типові проекти розроблені як для комплексів надземних споруд та ін.

Проектування надземних споруд та роботу на поверхні кар’єру

При плануванні (проектуванні) гірничих робіт прямі затрати, в свою чергу діляться на відбійні і загально капітальні. Прямі витрати визначаються об’ємами відбійних робіт. Капітальні витрати встановлюються на весь період виконання робіт на поверхні кар’єру.

Оптимізація термінів проведення гірничих виробок та оптимізація вартості гірничих робіт.

На основі нормативних показників розраховують потужність виробництва енергетичних систем, пропускну здатність тс, визначають склад та обсяги… Нормативна база складається з нормативних, оціночних показників і норм… Нормативний показник – це здатне числове значення, що визначає рівень, до якого повинен прагнути проектувальник при…

Виробнича діяльність підприємства як об’єкт планування

Теоретичні основи планування

ПЕРЕДМОВА Роль і місце планування в управлінні підприємством

Сам процес планування проходить чотири етапи: - розробку загальних цілей; - визначення конкретних, деталізованих цілей на заданий період;

Суть об’єктів і предмету планування на підприємстві

1. Господарська діяльність. Головним завданням підприємства є господарська діяльність, що спрямована на… 2. Соціальна діяльність. Ця діяльність забезпечує умови для відтворення працівника і реалізації його інтересів. Сюди…

Принципи і методи планування

1. Принцип єдності. Він припускає, що планування на підприємстві має системний характер і вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери його… 2. Принцип безперервності. Його зміст полягає в тому, що: - процес планування… 3. Принцип гнучкості взаємозалежний із принципом безперервності в наданні процесу планування властивості змінювати…

Форми планування і види планів

1.З точки зору обов’язковості планових завдань розрізняють директивне й індикативне планування. Директивне планування представляє собою процес… Індикативне планування представляє собою найбільш поширену форму державного… 2.В залежності від строку, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти…

Організація внутрішньофірмового планування

а) плановий персонал, сформований в організаційну структуру; б) механізм планування; в) процес обґрунтування, прийняття і реалізації планових рішень (процес планування);

Виробниче планування на підприємстві гірничорудної галузі промисловості

Планування виробництва видобувного підприємства зазвичай повине забезпечувати збільшення видобутку руди, поліпшення його структури, підвищення… Вихідними даними для розробки виробничої програми залізорудного підприємства… - дослідження внутрішнього і зовнішнього ринку залізорудної сировини з метою визначення попиту на кінцеву…

Виробнича програма ГІРНИЧОДОБУВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1) перспективний план виробництва продукції і послуг; 2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін… За принципом формування виробничої програми можна виділити 3 групи… Валова продукція характеризує загальний обсяг усіх виконаних робіт у вартісному виразі за певний період часу (місяць,…

План економічного й соціального розвитку підприємства, його структура й порядок розробки

Система показників плану являє собою сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених показників, підлеглих досягненню єдиної мети. Вона покликана… Виділяють наступні групи планових показників: натуральні й вартісні; кількісні… Натуральні показники являють собою найбільш просту речовинну характеристику продукції й виражають її призначення,…

Система показників плану й оцінка роботи підприємства

Ліміти визначають максимально припустиму величину використання ресурсів (ліміт капітальних вкладень, ліміт чисельності, ліміт матеріальних витрат на… Довгочасні нормативи виражають захід, відношення між взаємозалежними сторонами… Рис. 5. Порядок складання плану економічного і соціального розвитку гірничозбагачувального комбінату.

Продовження 7

ПЛАНУВАННЯ ПО ПРАЦІ ТА персоналУ

Зміст, завдання та технологія планування потреби в персоналі

Планування потреби підприємства в персоналі, необхідного для виконання плану виробництва та реалізації продукції, здійснюється у плані з праці та персоналу.

Метою розроблення плану з праці та персоналу є визначення раціональної (економічно обґрунтованої) потреби підприємства в персоналі та забезпечення його ефективного використання у плановому періоді.

План праці та персоналу складається з таких розділів:

- план з праці;

- план з чисельності працюючих;

- план із заробітної плати.

У плані з праці визначаються продуктивність праці та трудомісткість виготовлення продукції. У плані з чисельності працівників розраховуються кількість та структура персоналу, планується прийняття та звільнення персоналу, а також заходи для професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації персоналу. У плані із заробітної плати визначаються фонд оплати праці, середня заробітна плата, відношення між заробітною платою та продуктивністю праці.

Розрахунок планових показників здійснюється з урахуванням результатів аналізу виконання плану звітного року. Орієнтиром для розрахунку планових показників є завдання перспективного плану розвитку підприємства.

Основні завдання плану з праці та персоналу:

- створення колективу, здатного виконати намічені тактичним планом цілі;

- формування оптимальної структури персоналу;

- підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу підприємства;

- удосконалення організації праці;

- стимулювання праці;

- підвищення продуктивності та якості праці;

- оптимізація засобів утримування персоналу.

Основні принципи планування праці й заробітної плати:

1) випередження темпів підвищення продуктивності праці над темпами зростання заробітної плати;

2) дотримання оптимальних пропорцій у заробітній платі окремих категорій працівників відповідно до кількості та якості їх праці;

3) забезпечення оптимального співвідношення кількості персоналу, зайнятого у виробництві, обслуговуванні, управлінні;

4) забезпечення кваліфікаційного складу керівників відповідно до вимог виробництва та підвищення їх кваліфікації.

План з праці та персоналу пов’язаний з основними розділами тактичного плану: планом виробництва та й реалізації продукції, планом інновацій, планом з витрат, фінансовим планом та ін.

Технологічний процес планування праці та персоналу являє собою послідовність взаємозв’язаних процедур, які мають певний набір вихідних даних. Алгоритм планування потреби в персоналі має такі етапи:

1) аналіз виконання плану за попередній період;

2) планування продуктивності праці;

3) планування трудомісткості;

4) розрахунок балансу робочого часу;

5) розрахунок потреби в персоналі;

6) планування вивільнення та додаткової потреби в персоналі;

7) планування розвитку персоналу.

Підвищення продуктивності праці в планованому періоді визначається у відсотках стосовно попереднього періоду. Порядок розрахунків підвищення продуктивності праці наступний: визначається очікуване виконання плану підвищення продуктивності праці в попередньому періоді; за допомогою техніко-економічного аналізу виявляються внутрішні резерви підвищення продуктивності праці; розробляються заходи щодо використання виявлених резервів; розраховується ріст продуктивності праці на планований період.

Підвищення продуктивності праці на ГЗКа планується на основі розрахунків по окремих техніко-економічних факторах, під якими розуміються умови, що впливають на величину даного показника. Обґрунтування росту продуктивності праці по техніко-економічних факторах дозволяє повніше врахувати як прогресивні зміни в техніці, технології, організації й управлінні виробництвом і працею, так і зміни в гірничо-геологічних умовах видобутку корисних копалин, що впливають на рівень продуктивності праці.

Продуктивність праці з урахуванням її зміни по факторах визначається за наступною схемою: спочатку встановлюють вихідну чисельність працюючих на плановий період за умови збереження базисного виробітку; з отриманої вихідної чисельності віднімають (складають) можливе її зменшення (збільшення) за рахунок впливу кожного фактора; обсяг продукції планованого року ділять на зменшену чисельність промислово-виробничого персоналу й одержують плановий виробіток продукції в середньому на одного працівника, тобто планову продуктивність праці.

Техніко-економічні фактори, що впливають на ріст продуктивності праці, відповідно до єдиної класифікації поєднуються в наступні групи: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалювання управління, організації виробництва й праці; зміна обсягів і структури виробництва; зміна гірничо-геологічних умов видобутку корисних копалин і якості сировини, що видобувається; галузеві фактори. Вплив зазначених факторів на продуктивність праці визначається по числу працівників, що вивільняються. Наприклад, зміна чисельності працюючих за рахунок підвищення технічного рівня виробництва Етр розраховується по формулі

Етр = (Т₀- Т_п) Qп В/(12_-⁺Ч)

де Т₀, Т_п — витрати праці (число людей) на одиницю продукції в натуральному або вартісному вираженні відповідно до й після підвищення технічного рівня; Qп- плановий обсяг продукції в натуральному або вартісному вимірі; В — період дії даного вдосконалення, міс; Ч — збільшення або зниження чисельності працівників у результаті проведення заходу.

Зміна чисельності працюючих у зв'язку зі зміною реального фонду робочого (номінального) часу Е_р.в.

Е_р._в = (Т_Н0:Т_НП-1)0,01 d ч_б,

де Т_н0— число днів, відпрацьованих у середньому одним робітником у звітному періоді; Т_НП — число днів, намічуваних до відпрацьовування одним середньосписковим робітником у планованому періоді; d — частка робітників у чисельності промислово-виробничого персоналу у звітному періоді, %; ч_{б -}вихідна чисельність працюючих, скоригована на вплив структурних зрушень у виробництві.

Зміна чисельності промислово-виробничого персоналу при зміні обсягу виробництва Е₀.в

Е₀.в= Чрозр-0,01К_ов ч_у._п,

де Чрозр — розрахункова чисельність умовно-постійного персоналу, необхідна для випуску планового обсягу продукції при звітних умовах виробництва; ч_у._п - чисельність умовно-постійного персоналу у звітному періоді; К_ов - зростання обсягу виробництва в планованому періоді, %.

На гірничих підприємствах і дільницях значний вплив на рівень продуктивності праці виявляють гірничо-геологічні умови, у результаті чого змінюється обсяг розкривних і підготовчих робіт і їх трудомісткість, якість руди, що видобувається, або матеріалу, сортамент і структура руд, що видобуваються, відстань транспортування і т.д. Усі ці зміни можуть впливати як на зростання, так і на зниження рівня виробітку, тому по кожному факторі повині бути виконані відповідні розрахунки.

Зміна чисельності працюючих при зміні обсягу розкривних або підготовчих робіт Е_р.п:

Ер.п=(Qп- Qзв)/Ппр.зв К

де Q_пл, Q_зв — обсяг розкривних і підготовчих робіт відповідно в плановому й звітному періодах, у прийнятих одиницях виміру; П_пр._зв — виробіток одного працюючого промислово-виробничого персоналу у звітному періоді; К — плановий коефіцієнт підвищення продуктивності праці, %.

Зміна чисельності, пов'язане зі зміною асортиментів і якості руд, Е_а.я:

Е_а.я⁼ Qт.пл(Ц_пл-Ц_зв)/ П_{пр.зв ,}

де Qт.пл — обсяг товарної (нормативної чистої) продукції в плановому періоді, грн.; Ц_пл та Ц_з - середня ціна (норматив чистої продукції) 1 т товарної руди відповідно в плановому й звітному періодах, грн.

Зміна частки різних способів видобутку руд Е_св : Есв=(t_зв - t_пл)О_пл/Т_нК_н,

де t_зв та t_пл — трудомісткість одиниці продукції відповідно у звітному й плановому періодах, год; О_пл - обсяг продукції в плановому періоді, т; Т_н - номінальний час роботи в плановому періоді, год; К_н - коефіцієнт перевиконання норм виробітку в плановому році.

Підвищення продуктивності праці дельта П_тр у цілому за рахунок впливу всіх факторів

дельта П_тр=(Е_і.100)/(ч_зв-Еі)

де Еі - можливе зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб.; ч_зв - чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована на основі планового обсягу випуску продукції й звітного виробітку, осіб.

Частка приросту випуску продукції за рахунок продуктивності праці У_пр

У_пр =(100 — дельта ч)/< дельта g 100-¹

де дельта ч — зростання чисельності промислово-виробничого персоналу, %; дельта g —зростання обсягу продукції, %.

У плані по праці й кадрам у межах ліміту, встановленого вищою організацією, визначається загальна чисельність працівників гірничозбагачувального комбінату, яка складається зі середньоспискової чисельності промислово-виробничого й непромислового персоналу. До складу промислово-виробничого персоналу (ПВП) включаються всі працівники основних і допоміжних цехів, шахт, кар'єрів, збагачувальних фабрик, працівники всіх ланок апарата управління, пожежно-сторожової охорони й учні. До персоналу непромислових господарств ставляться працівники житлово-комунальних і підсобних господарств, служби капітального ремонту, дитячих садків і т.д.

Чисельність працівників ПВП планується за наступними категоріях: робітники, ІТП, службовці, молодший обслуговуючий персонал і учні. Планування непромислового персоналу проводиться без підрозділу на категорії. Працівники гірничорудного підприємства класифікуються також за процесами: забійна очисна група, забійна підготовча й розвідницька група, інші підземні робітники, робітники допоміжних цехів. Аналогічна класифікація може бути зроблена й для умов збагачувальних фабрик. Робітники, що входять до складу окремих груп, у свою чергу підрозділяються за професіями: бурильники, крипильник і т.д.

У цілому по підприємству чисельність промислово-виробничого персоналу визначається за формулою ч_пл = ч_зв Q_пл/Q_зв ± дельта ч,

 

де ч_пл, ч_зв - чисельність ПВП відповідно планова й звітна, осіб.; Q_пл та Q_зв - обсяг виробництва відповідно плановий і звітний, т; дельта ч - зміна чисельності за рахунок зміни продуктивності праці, осіб.

По підрозділах ГЗКа планова чисельність робітників за професіями і кваліфікаціями встановлюється в штатному розкладі, основою для складання якого є розтановочний (змінний) штат. Розтановчий штат визначає чисельність робітників з розміщенням по робочих місцях, яка необхідна для виконання змінного планового завдання. Цей штат розраховується по нормах обслуговування агрегатів, за обсягом виробництва й нормам виробітку (часу), по нормативах чисельності. Метод розрахунків по нормах обслуговування агрегатів застосовується для встановлення штату робітників, зайнятих обслуговуванням екскаваторів, дробарок, млинів, сепараторів, а також управлінням технологічним транспортом. Цей метод заснований на виявленні функцій і операцій по обслуговуванню агрегатів, на проектуванні раціональної комбінації операцій у часі і їх розподілу між окремими членами бригади. При цьому встановлюється мінімально необхідний штат робітників, що забезпечує безперебійне обслуговування агрегатів і рівномірне завантаження робітника для всіх членів бригади, а також можливість виконання максимального обсягу операцій, що одночасно протікають. Зокрема, необхідно виявити можливість організації «наскрізних» бригад, що обслуговують кілька агрегатів. Чисельність робітників визначається по формулі: ч = п_н.о КТ_ч

де п_н.о — норма обслуговування агрегату, осіб.; К — кількість змін; Т_ч — номінальний час роботи агрегату, доб.

Розтановочний штат робітників, зайнятих на нормованих роботах, виконуваних вручну або із застосуванням індивідуальних знарядь праці, визначається за обсягом робіт і нормам. При цьому методі чисельність робітників го визначається по формулах:

ч=Q_зм/(Н_вир К_вн); ч = Q_зм Н_ч /(t К_вн),

де Q_зм — змінне планове завдання в натуральних одиницях, т, м, шт.; Н_вир — норма виробітку в зміну, т, м, шт.; Н_ч — норма часу (люд-дн. або люд-год.) на натуральну одиницю (т, шт, м); К_вн — коефіцієнт виконання норми; t — час роботи протягом зміни, год.

Для визначення розтановочного штату робітників у чорній металургії останнім часом усе ширше використовуються нормативи чисельності, розробка яких заснована на узагальненні передового досвіду організації праці й виробництва на підприємствах. Впровадженню нормативів чисельності в практику планування повинна передувати типізація технічного оснащення робочих місць і організаційно-технічних умов виконання робіт.

Чисельність підмінного штату визначається графіками виходів на роботу. В умовах застосування чотирьохбригадного графіка в добу проектує один підмінний робітник на кожні три основні робітників. У перериваних виробництвах при перериваному 5-денному робочому тижні підмінний штат на вихідні дні не планується.

Запасний (резервний) штат розраховується за формулою

Ш₃ = (Ш_д + Ш_П)К_н,

де Ш₃, Шд, Ш_п — штат відповідно запасний, добовий, підмінний, чіл.; К_а — проектований коефіцієнт неявок. У свою чергу, проектований коефіцієнт неявок розраховується за формулою К_н =(t_відп+ t_хв+ t_род+ t_дсо+ t_навч)/ t_кал.

де t_відп - плановане число днів відпусток (чергових і додаткових) у середньому на один облікового робітника; t_хв - те ж, днів неявок через хворобу; t_род - те ж, у зв'язку з родами; t_дсо про - те ж, па виконання державних і суспільних обов'язків; t_навч)- те ж, у зв'язку з відпустками на навчання в інститутах і технікумах; - t_кал.- кількість календарних днів у планованому періоді.

Найбільшу частину підмінного штату становить необхідне число робітників для заміни відпускників. Ці розрахунки проводяться виходячи із тривалості наданої відпустки. Для всіх робітників, незалежно від характеру виконуваної роботи, установлена тривалість щорічної відпустки в розмірі 15 робочих днів. Понад це для професій зі шкідливими й тяжкими умовами праці встановлені додаткові відпустки тривалістю 6 або 12 робочих днів. Крім того, встановлені додаткові щорічні оплачувані відпустки всім працівникам чорної металургії залежно від стажу безперервної роботи в одному місці (підприємстві) починаючи з 1 січня 1965 р. у наступних розмірах: при безперервному стажі роботи понад двох років - 3 дня, за кожний наступний рік - 1 день; понад 5 років - 6 днів, а для Півночі європейської частини, Уралу, Сибіру й Казахстану - до 9 днів.

Таким чином, робітникам ГЗКа залежно від умов праці й стажу безперервної роботи па даному підприємстві надається відпустка тривалістю від 15 до 30 (33) робочих днів.

Число днів неявок у зв'язку зі знаходженням у відпустці планується як середньозважена величина, виходячи із числа робітників, що належать до тієї або іншій групі працівників по тривалості відпустки.

Число днів неявок та невихідів робітника з поважних причин (хвороба, перебування жінок у відпустках через пологи, відпустка у зв'язку з навчанням в інститутах і технікумах, виконання державних і суспільних обов'язків) визначається на підставі ретельного аналізу звітних даних з урахуванням майбутніх змін у планованому періоді.

Сума добового, підмінного й запасного штатів утворює обліковий штат, що представляє всю чисельність робітників, що перебувають в обліковому складі підприємства. Розтановочний, добовий і підмінний штати розраховуються по кожному робочому місці, а запасний і обліковий штати - по цеху (фабриці) у цілому, без розділення запасного штату за професійним й кваліфікаційним складом. Однак усередині цеху чисельність робітників запасного штату розподіляється між окремими дільницям із вказівкою професій і кваліфікації робітників.

Чисельність учнів, інженерно-технічних працівників, службовців, молодшого обслуговуючого персоналу й охорони розраховується по добовому штату з урахуванням підмінного штату на вихідні дні при безперервному виробничому тижні по кожному цеху, службі, господарстві, апарату управління комбінатом. Чисельність і професійний склад ІТП і службовців встановлюються на основі затвердженої структури управління кожної дільниці, цеху, служби, господарства, апарата керування й обсягу функцій по кожній посаді. Запасний штат ІТП і службовців не передбачається. При відпустках і інших невиходах тимчасове заміщення працівників проводиться шляхом внутрішніх перестановок і тимчасового перерозподілу функцій. Чисельність молодшого обслуговуючого персоналу встановлюється виходячи з обсягу робіт, учнів - на основі додаткової потреби у кваліфіковані робітників з урахуванням середнього строку їх навчання.

Шляхом порівняння фактичної чисельності працівників на початок планованого періоду з потребою за планом на його кінець визначають додаткову потребу в кадрах. При цьому враховується нормальне вибуття працівників (армію, перехід на інші підприємства, вихід на пенсію й ін.). Визначивши потребу в кадрах, розробляють план виконання цієї потреби, тобто баланс робочої сили, а також план підготовки й підвищення кваліфікації.

Плановий фонд заробітної плати — це сума коштів, виділюваних гірничодобувному підприємству для оплати всіх видів праці працюючих у плановому періоді відповідно до його кількості і якістю.

Загальний фонд заробітної плати підприємства включає: фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу й персоналу непромислової групи.

У плановий фонд заробітної плати промышленно-производственного персоналу й непромислової групи включаються :

що нараховуються по тарифних ставках, окладах і відрядним розцінкам;

премії, виплачувані за виконання планових показників ( без премій, виплачуваних з фонду матеріального заохочення);

доплата бригадирам із числа робітників, не звільнених від основної роботи, за керівництво бригадами;

доплата за роботу в нічний час;

доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених чинним законодавством; оплата праці кваліфікованих робітників, не звільнених від основної роботи, за навчання учнів і робітників другим професіям і при підвищенні їх кваліфікації;

доплати за роботу у святкові й вихідні дні» на безперервних процесах виробництва й ремонтних роботах, передбачених планом;

оплата рабочего часу, витраченого на виконання державних і суспільних обов'язків, передбачених чинним законодавством;

оплата щорічних (чергових) і додаткових відпусток; одноразова винагорода за вислугу років; оплата по районних коефіцієнтах;

надбавка за роботу в районах Крайньої Півночі й місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Фонд заробітної плати по кар'єру розраховується окремо по промислово-виробничому персоналу й працівникам непромислової групи.

З метою поліпшення планування фонду заробітної плати, посилення залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи виробничих колективів у гірничодобувній промисловості здійснений перехід до нормативного планування заробітної плати. У цих умовах можна побільшати фонд заробітної плати тільки за рахунок росту випуску продукції.

У п'ятирічних планах економічного й соціального розвитку виробничих підприємств затверджуються довгострокові нормативи заробітної плати на 1 грн товарної продукції, а для вугільних підприємств — фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу й нормативи збільшення (зменшення) фонду заробітної плати ППП за перевищення (зниження) обсягу виробництва в річному плані в порівнянні із завданнями п'ятирічного плану на відповідний рік.

На гірничодобувних підприємствах плановий фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу визначається по формулі: ФЗП_пл = Т_пл (Н_б±сума Н),

де Т_пл — плановий обсяг товарної продукції в порівнянних цінах, млн. грн.; Нб — базовий (стабільний) норматив заробітної плати на 1грн товарної продукції; Н — сума надбавок (знижок) до базового нормативу, що враховують коливання трудомісткості виробництва продукції за рахунок зміни гірничо-геологічних умов і обсягу товарної продукції.

Базовий норматив заробітної плати встановлюється за звітним даними року, прийнятого за базовий.

Для п'ятирічного планування фонду базовим є останній рік попередньої п'ятирічки.

Базовий норматив заробітної плати розраховується за формулою Н_б=±ФЗП_б/Т_б,

де Тб — товарна продукція в порівнянних цінах базового року, тис. грн.; ФЗП_б — фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу в базовому році, грн.

При визначенні базових нормативів фонд заробітної плати по звіту базового року збільшується (зменшується) на суму відносної економії (перевитрати), що значиться за підприємством на кінець року. Крім того, у фонді заробітної плати ФЗП_б не враховуються засоби, виділювані у встановленому порядку для оплати праці працівників, зайнятих освоєнням нових потужностей, на період планового строку досягнення ними проектних техніко-економічних показників.

Для планування фонду заробітної плати ПВП базовий норматив коректується шляхом застосування надбавок (знижок), що враховують зміну трудомісткості виробництва товарної продукції, обумовленої новими гірничо-геологічними умовами планованого року в порівнянні з базовим.

Надбавки (знижки) до базового нормативу заробітної плати на 1 грн товарної продукції встановлюються за зміну:

коефіцієнта, що характеризує відношення гірничої маси, що видобувається при видобувних і гірничо-підготовчих роботах, на 1грн товарної продукції;

глибини ведення гірничих робіт відкритим способом; обсягу виробництва товарної продукції. Надбавка (знижка) до базового нормативу за зміну коефіцієнта, що характеризує відношення гірничої маси на 1 грн. товарної продукції, визначається за формулою Нв = Р_о дельта к_о,

 

де Р_о — витрата заробітної плати на 1 т гірничої маси на відкритих роботах; к_о — приріст (зниження) коефіцієнта, що характеризує відношення гірничої маси 1 грн товарної продукції.

Надбавка за збільшення глибини гірничих робіт установлюється для підприємств у відсотках до базового нормативу за кожні 10 м збільшення глибини.

Надбавка розраховується за формулою: Нг = Н_б к_т дельта Г)/10,

де Нг — надбавка до базового нормативу за збільшення глибини відкритих гірничих робіт, грн.; к_т — коефіцієнт, що враховує ріст трудомісткості при збільшенні глибини відкритих гірничих робіт на 10 м, частки од.; Г — збільшення глибини відкритих гірничих робіт у плановому році в порівнянні з базовим, м.

Надбавка (знижка) за зниження (збільшення) обсягів товарної продукції встановлюється залежно від співвідношення, що склалося між постійною частиною фонду заробітної плати й тою його частиною, яка залежить від зростання виробництва. Розрахунки надбавки (знижки) проводиться за формулою

Нт= Нб ку Пт/100

Фонд заробітної плати працівників непромислового персоналу визначається на основі чисельності працівників за штатним розкладом, їх тарифних ставок і… ЛЕКЦІЯ №9 (продовження) Планування матеріально-технічного забезпечення. Мета, завдання, зміст плану…

Й етап. Розрахунок потреби в окремих видах ресурсів. Виконується на підставі базових показників споживання ресурсів і відповідно до планового обсягу виробництв.

Й етап. Аналіз ефективності використання ресурсів. На цьому етапі виконується коригування плану МТЗ з урахуванням заходів щодо впровадження нової техніки, зміни норм витрат матеріалів і виробничих запасів.

Й етап. Вивчення ринку сировини і матеріалів. На даному етапі аналізується ринок сировини, приймаються рішення про постачальників.

Й етап. Складання плану закупівель матеріальних ресурсів. Складаються баланси МТР і плани закупівель.

Розробка плану МТЗ підприємства здійснюється у два етапи. На першому з них складається проект плану у формі замовлень, що містять розрахунки потреби в окремих видах матеріальних ресурсів. На другому етапі проект плану МТЗ коригується на основі уточненої виробничої програми, уточнених завдань по впровадженню нової техніки й проведенню експериментальних робіт, скоригованих норм витрат виробничих запасів, фактичних залишків матеріалів на складі. Розробляються плани МТЗ відділами постачання гірничодобувних підприємств. У цій роботі також приймюать участь плановий, виробничий відділи, відділи головного механіка й головного енергетика та інші.

 

A. особливості планування матеріально-технічного постачання на гірничо-збагачувальних підприємствах

У плані матеріально-технічного постачання розраховуються потреби ГЗКа в матеріальних ресурсах у грошовому й натуральному вираженні по кожній їхній… де п — загальна потреба підприємства, т, шт., м3; Ппр — потреба в матеріальних… Потреба в покупних матеріальних ресурсах до завезення Пзав розраховується за формулою: Пзав=П- Пвнут –Зп+Зк,

Приклади розрахунку матеріальних ресурсів для окремих потреб виробничо-господарської діяльності гірничодобувного підприємства

1) основне виробництво; 2) капітальне будівництво; 3) впровадження нової техніки;

Баланс матеріальних ресурсів на __________р.

Потреба	Сума,грн	Джерела покриття потреби	Сума,грн
Основне виробництво Капітальне будівництво Заходи з удосконалення техніки Ремонтно-експлуатаційні потреби Незавершене виробництво Формування виробничих запасів		Очікуваний залишок на початок року Поставки по контракту Мобілізація внутрішніх ресурсів Інші джерела
Разом		Разом

Таблиця 10.2

Баланс електроенергії (палива) на _______________р.

Потреба	Сума,грн	Джерела покриття потреби	Сума,грн
На технологічні цілі На господарські потреби Заходи плану технічного розвитку Інші потреби		Власне виробництво Поставки зі сторони Мобілізація внутрішніх резервів Інші джерела
Разом		Разом

На основі балансів заповнюється форма “Поставки матеріалів і комплектуючих по підприємству” (табл.10.3)

 

Таблиця 10.3

Поставки матеріалів і комплектуючих на ________________р.

Основні види матеріалів комплектуючих), ціна за одиницю	Об’єми поставок
Всього	в тому числі
Україна	Країни СНД	Інші країни
Матеріал А Тонн/ціна Всього, грн Рівень забезпеченості і т.д.

На основі розрахунків, наведених вище, складається “План матеріально-технічного забезпечення” у вигляді зведеної форми. Розробка балансів матеріально-технічного забезпечення є передумовою для планування розподілу матеріальних ресурсів між виробничими одиницями, що входять до складу підприємства. Метою балансу матеріально-технічного постачання є визначення основного показника плану постачання-величини заявленої потреби або завезення матеріалів. Цей баланс розробляється на підприємствах у вигляді замовлень, квартальних і місячних планів постачання, розрахунків при складанні специфікації і т.і. З метою збереження матеріалів і устаткування необхідно правильно організувати їх зберігання на складах. Приймання матеріальних цінностей оформляється актом, у якому вказується відповідність їх державним стандартам, стан, комплектність прибулого устаткування, перелік виявлених ушкоджень і дефектів, наявність супровідної документації. Матеріальні цінності, що перебувають на складському зберіганні, підлягають суворому обліку по картковій системі. Картки складаються на кожну одиницю, що окремо враховується. Складування матеріальних цінностей ведеться з розбивкою по спеціалізованих відділах з однойменними групами устаткування. Матеріали зі складів відпускаються по лімітних картках тільки за належно оформленим видатковим документам установленої форми, скріпленим підписом осіб, що мають право на відпустку матеріалів зі складу, а також за належно оформленим дорученням. Ліміт — це суворо обмежена кількість матеріальних цінностей, що підлягають відпустці цехам за певний період часу. По закінченню терміну дії лімітного документа видача матеріалів припиняється, навіть якщо ліміт не вибраний. З дозволу органів матеріально-технічного постачання недоотримана кількість може бути додана до ліміту на наступний період. Ліміт оформляється спеціальними документами, що виписуються в трьох екземплярах: перший направляється на склад, другий — у цех, а третій залишається у відділі матеріального постачання для контролю. Ліміт видається на матеріали, що багаторазово споживаються цехом протягом місяця. Цех має право одноразово забрати зі складу всі заплановані йому на місяць матеріальні цінності або одержати вроздріб. У практиці застосовуються наступні види лімітних документів: лімітна карта (щомісячна або квартальна); лімітно-забірна відомість (щомісячна й квартальна); план - карта (щомісячна).

Планування у виробничих об'єднаннях, здійснюване на першому етапі (квітень — червень), полягає в розробці попереднього плану у формі заявок, що містять розрахунки потреби в окремих видах матеріальних ресурсів. Ці розрахунки лягають в основу розробки матеріальних балансів і плану розподілу. На другому етапі (грудень — лютий) річний план постачання здобуває остаточний вид. Він коригується на основі виділених підприємству матеріальних ресурсів, фактичних залишків матеріалів на складах, уточненої виробничої програми, скоригованих норм витрат матеріалів і виробничих запасів. У цей же період намічаються заходи щодо визначення й ліквідації дефіциту в окремих видах матеріальних ресурсів. Плани матеріально-технічного постачання повинні бути технічно обґрунтовані нормативними документами й розрахунками в усіх напрямках витрати матеріалів і встаткування. Робота над складанням плану постачання підприємств в основному зводиться до наступних етапів: підготовча робота; розрахунки потреби в матеріалах для підприємств на основне виробництво, ремонтні потреби; розрахунки виробничих запасів; розрахунки очікуваних залишків на початок планового періоду; розрахунки використання внутрішніх ресурсів. Визначення потреби підприємств у матеріалах — найбільш відповідальний етап у складанні плану постачання. Для правильного розрахунків потреби підприємства в матеріалах на плановий період дуже важливо знати структуру цієї потреби, тому що залежно від призначення матеріалів визначається методика розрахунків. Найбільша питома вага в загальній потребі підприємств у матеріалах займає потребу основного виробництва безпосередньо на виконання плану реалізації (75- 80% загальної потреби в матеріалах).

Існують дві основні форми організації збуту готової продукції гірничих підприємств: безпосереднє відвантаження споживачам на основі укладених договорів (контрактів) на поставку продукції; передача готової продукції збуто-постачальницьким організаціям або спеціалізованим транспортним системам. Перша форма застосовується при відсутності спеціалізованих збуто-постачальницьких підрозділів по даному виду продукції, а також при переході на прямі довгочасні зв'язки між постачальниками й споживачами (наприклад, у міністерствах чорної й кольорової металургії).

Дослідження ринку матеріально-сировинних ресурсів та вибір постачальника

- ціна ресурсу; якість ресурсів; місце розташування підприємства; - діюча система знижок; дотримання термінів поставок; досвід роботи на… - виробнича потужність; фінансовий стан; репутація фірми;

Оптимізація обсягів запасів матеріально-технічних ресурсів

Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір… - обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування… - гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість…

План за собівартістю, прибутку й рентабельності на гірничих підприємствах

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Вихідні матеріали для розробки плану — це досягнутий підприємством рівень собівартості продукції; установлені вищою організацією граничний рівень… Зміна витрат у планованому періоді розраховується за наступними основними… Зниження собівартості продукції залежно від росту продуктивності праці визначається по формулі Сп.т=(1- Сз.п/ Пп)…

Планування витрат

Мета, завдання та послідовність розробки

Плану собівартості продукції

- розрахунок вартості необхідних ресурсів; - обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її… - визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.

Планування собівартості реалізованої продукції

На промислових підприємствах різних галузей промисловості калькулювання має свої особливості, котрі обумовлені характером вироблюваної продукції,… Об’єкт калькулювання визначається характером продукції і типом виробництва.… Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається із виробничої собівартості продукції (робіт, послуг),…

Розрахунок калькуляційних статей прямих витрат і зведеного

Кошторису

Витрати за статтею «Прямі матеріальні витрати» включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень і визначаються як… До статті «Прямі матеріальні витрати» відносяться також вартість палива та… Потрібно мати на увазі, що вартість палива та енергії при роботі інших верстатів та устаткування, які не можуть бути…

Планування собівартості продукції в гірничій галузі промисловості

При випуску підприємством продукції одного виду собівартість одиниці характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво. Для характеристики… Для визначення зниження собівартості порівнянної товарної продукції плановий… Плануванню собівартості повинен передувати ретельний і всебічний аналіз сложившегося рівня витрат, у ході якого…

Вплив покращення використання природних ресурсів на зниження собівартості визначається в видобувних галузях. При цьому враховуються такі фактори, як зміна складу і якості природної сировини, зміна способів видобування і інші.

По групі факторів “Розвиток виробництва” враховується вплив затрат, пов’язаних із введенням і освоєнням виробництв, підготовкою і освоєнням виробництва на діючих підприємствах. Результати розрахунків оформляються в таблиці.

Під народногосподарськими й галузевими факторами розуміється:

1) введення в експлуатацію нових підприємств і цехів та ліквідація застарілих; зміна структури видобутку на підприємствах з відкритим і підземним способами видобутку;

2) списання пускових витрат;

3) зміна географії виробництва;

4) зміна цін на споживану сировину й матеріали і т.д.

Результати розрахунків економії від зниження собівартості по окремих факторах підсумуються у зведених розрахунках.

 

Кошторис витрат на виробництво промислової продукції

Кошторис витрат на виробництво є одним з основних документів по плануванню собівартості продукції, що визначають загальну суму витрат підприємства в плановому періоді.

У зведений кошторис витрат на виробництво включаються витрати структурних підрозділів підприємства, що брав участь у виробництві промислової продукції. Якщо промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не включаються до складу валової й товарної продукції (для капітального будівництва, капітального ремонту будинків і споруджень, для житлово-комунального господарства), або надає послуги непромислового характеру будівельним організаціям, власному капітальному будівництву й непромисловим господарствам, то пов'язані із цим витрати також включаються у зведений кошторис витрат на виробництво. До кошторису витрат включаються також витрати на освоєння виробництва нової продукції, а також певні суми з оборотних коштів підприємства при віднесенні їх на витрати майбутніх періодів для наступного включення в собівартість відповідної продукції.

Кошторис витрат на виробництво включає всі витрати основного й допоміжного виробництва, пов'язані з випуском і реалізацією продукції, а також послугами й роботами промислового характеру, виконаними на сторону, своєму капітальному ремонту й непромисловим господарствам підприємства. Вона складається в цілому по підприємству на рік з розподілом по кварталах. При складанні кошторису витрат на виробництво не враховується вартість внутрішнього обороту, тобто у витрати не включається вдруге вартість продукції власного виробництва, споживаної усередині підприємства на промислово-виробничі потреби. У кошторисі й звіті про витрати на виробництво витрати групуються за їх економічним змістом у вигляді наступних елементів витрат:

сировина й основна матеріали (за винятком вартості зворотних відходів), у тому числі покупні напівфабрикати;

допоміжні матеріали;

паливо з боку;

енергія всіх видів з сторони;

заробітна плата основна й додаткова;

відрахування на соціальне страхування;

амортизація основних засобів; інші витрати.

Планування цих елементів здійснюється в ув'язуванні із планами виробництва й випуску продукції окремими цехами й по підприємству в цілому. При розрахунках необхідно визначити витрати на виробництво товарної продукції й на весь валовий випуск, а також вартість зміни залишків незавершеного виробництва. Уся робота зі складання кошторису витрат на виробництво повинна бути ув'язана з іншими розділами планової діяльності й спрямована на пошук резервів виробництва, підвищення ефективності і якості роботи.

 

Планування прибутковості підприємства

Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових: - чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг; - валового прибутку;

Планування фінансів

Зміст і завдання фінансового плану

Виробничо-господарська діяльність ГЗКа супроводжується безперервним рухом грошових коштів. Комбінат отримує грошові кошти у вигляді виторгу від реалізованої продукції, позичок у банку й асигнувань із бюджету. З іншого боку, вони постійно витрачаються на оплату матеріалів, палива, енергії, змінного устаткування, інструмента й ін.; на видачу заробітної плати, на капітальне будівництво; ГЗК здійснює необхідні відрахування в банк і державний бюджет. Сукупність господарських відносин, за допомогою яких створюються й використовуються фонди грошових коштів, утворюють фінанси підприємства.

Баланс прибутків і видатків розкриває рух коштів, виявляє співвідношення доходів і витрат, забезпечує зв'язок власних доходів і витрат із платежами в бюджет або фінансуванням з бюджету (для державних підприємств).

У першій частині балансу прибутків і видатків відбиваються всі доходи й надходження коштів підприємства. По джерелах формування засобів доходи й надходження можна розділити на наступні групи: нагромадження підприємства, куди входять прибуток і податок з обігу з товарів народного споживання; внутрішні джерела засобів підприємства - амортизаційні відрахування, економія від зниження витрат на капітальне будівництво, здійснюване господарським способом, приріст стійких пасивів (нормальна заборгованість по заробітній платі працівникам і відрахування на соціальне страхування), виторг від реалізації зайвого майна; зовнішні джерела коштів - надходження від вищих організацій в порядку перерозподілу коштів.

У другій частині балансу прибутків і видатків відбиваються планові витрати на виробництво (підсумок кошторису витрат на виробництво, розрахованого в плані за собівартістю продукції), загальна сума капітальних вкладень, витрати на капітальний ремонт, приріст нормативу оборотних коштів, відрахування у фонди економічного стимулювання.

У третій частині балансу прибутків і видатків відбиваються кредитні взаємини підприємства з банком. У нього включаються суми намічених до одержання кредитів на різні потреби ГЗКа, а також передбачене планом погашення кредитів і сплата відсотків за користування банківським кредитом.

Потреба в кредитах по капітальному будівництву визначається як різниця між сумою вкладень на планований рік і наявними засобами по всіх джерелах фінансування. По основній діяльності кредити банків видаються при тимчасовому недоліку власних оборотних коштів або при заміщенні частини оборотних коштів кредитом. Повернення кредитів здійснюється за рахунок прибутку, фонду розвитку виробництва, фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва. Витрати по сплаті відсотків за банківський кредит визначаються виходячи із середньорічної заборгованості по різних видах кредиту на планований рік і встановлених процентних ставок за користування кредитом.

Змістом четвертої частини балансу прибутків і видатків є визначення розміру надходження коштів, у тому числі з бюджету й платежів у бюджет. Кожне підприємство (особливо державне) перебуває у фінансовому відношенні в тісному зв'язку з народним господарством країни, фінансовим планом якого є Державний бюджет. Формування бюджету в основній своїй частині відбувається за рахунок надходжень від підприємств. Платежі в бюджет вносятьсяза рахунок внесків фіксованих рентних платежів, внесків вільного залишку прибутку, відрахувань на виробництво геологорозвідувальних робіт і інших внесків і відрахувань.

Баланс прибутків і видатків вважається складеним, коли доходи й надходження коштів по всіх джерелах, включаючи бюджет і кредити, збігаються з витратами й відрахуваннями коштів. На ряді підприємств для встановлення взаємозв'язку між окремими елементами фінансового плану до балансу прибутків і видатків складається перевірочна (шахова) відомість. У таблиці по горизонталі приводяться джерела фінансування засобів, по вертикалі на які мети передбачається витратити доходи й вступу засобів (усі джерела й мети у формулюваннях балансу прибутків і видатків). По кожній статті витрат повинні бути зазначені джерела надходження коштів.

Фінансове планування - це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження. Основними завданнями фінансового планування є: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання; виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансовий план підприємства – це документ, що відображає об’єм надходження і витрачання грошових коштів, що фіксує баланс доходів і напрямки витрат підприємства, включаючи платежі в бюджет на плановий період. На практиці фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО] і складається за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, пов’язана із виробництвом і реалізацією продукції. У процесі планування визначається: дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація інших оборотних активів та ін.).

Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розраховують за функціями:

- виробництво - визначається виробнича собівартість продукції;

- управління - розраховуються необхідні адміністративні витрати: оплата праці управлінців, витрати на зв'язок, амортизація нематеріальних активів, представницькі витрати та ін.; -витрати на збут продукції - витрати на тару, рекламу та дослідження ринку (маркетинг), оплата послуг збутових, посередницьких організацій та ін.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовими еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов'язаних із цими видами діяльності (інвестиційної та фінансової), встановлюють:

- дохід від участі в капіталі (інвестиції, спільна діяльність);

- інші фінансові доходи (прибутки) — дивіденди, відсотки та ін.;

- фінансові витрати (відсотки за кредит та ін.);

- витрати від участі в капіталі (від інвестицій, спільної діяльності);

- інші витрати.

У процесі складання фінансового плану перевіряється відповідність витрат та відрахувань доходам та надходженням із річних джерел. Згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності у процесі планування проводиться зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) у плановому періоді. Визначається фінансовий результат від операційної, звичайної, надзвичайної діяльності та чистий прибуток у плановому періоді.

Звичайна діяльність - будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її виробництво та реалізацію продукції, послуг та ін.

Надзвичайна діяльність - операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно (стихійне лихо, аварії, пожежі та ін.).

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється ув'язка кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування.

Виконання фінансового плану здійснюється у процесі виробничо-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства шляхом оперативного фінансового планування. Під час розробки фінансового плану особлива увага приділяється оперативному фінансовому плануванню, яке включає розробку та виконання таких оперативних планів:

- оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

- платіжного календаря;- кредитного плану;- касового плану.

Оперативний фінансовий план складають на рік із розбивкою по місяцях. У процесі планування проводиться порівняння майбутніх грошових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і, таким чином, виявляється надлишок надходжень або дефіцит, визначається, коли у підприємства виникають тимчасово вільні фінансові кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, забезпечити залучення коштів і таким чином підтримувати стан ліквідності підприємства.

Платіжний календар складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позичковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їхніх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар розробляється та використовується для забезпечення оперативного фінансування виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, встановлення поточних змін у платоспроможності підприємства та ліквідності його активів. Він дає можливість спостерігати за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

Своєчасна забезпеченість готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з розрахункового рахунка і призначаються для виплати заробітної плати працівникам у встановлений термін та інших виплат. Розрахунки надходжень і виплат проводяться при складанні касового плану. У сучасних умовах багато підприємств у плануванні своєї діяльності окремо кредитний і касовий плани не складають, включаючи їх позиції у платіжний календар. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства та виконання поточного фінансового плану.

Планування потреби у фінансових ресурсах

Необхідно розрізняти потреби в основному й оборотному капіталі, тому що ці дві форми потреби різні за своїм характером так само, як різні можливості… - власні фінансові ресурси; - залучені фінансові ресурси;

Основи обліку й аналізу виробничо-господарської діяльності гірничодобувного підприємства

Оперативно-технічний облік - це облік окремих конкретних фактів з метою оперативного обслуговування потреб органів управління підприємством. У його… Бухгалтерський облік ґрунтується на даних оперативного обліку й використовує… Для обробки облікових даних бухгалтерський облік використовує тільки йому властиві методи: подвійний запис…

Оціночні показники структурних підрозділів ГЗКа

Тема 10	«Плани проведення відкритих гірничих виробок та окремих видів діяльності в кар’єрі» -4 год.
	Планування організаційно-технічного розвитку підприємства
	План оновлення продукції. Планування виробничої інфраструктури. Планування соціального розвитку колективу підприємства. План охорони навколишнього середовища. ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ ГІРНИЧОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Планування організаційно-технічного розвитку підприємства

План організаційно-технічного розвитку підприємства

Заходи, що включені в тактичний план організаційно-технічного розвитку, оцінюються з позиції їх економічної або соціальної ефективності. Економічна… План ОТР — це перелік проектів чи заходів (із зазначенням назви й керівника… 1 Науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи. У цьому розділі подають перелік дослідницьких і…

Планування реалізації заходів організаційно-технічного розвитку

Та показники оцінки їх ефективності

- визначаються головні завдання на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва й економічних… - виявляються можливості розширення, впровадження основних напрямів… - плани підприємства та його підрозділів взаємоузгоджуються, документально оформляються, затверджуються й доводяться…

Планування оновлення продукції

Завдання та зміст планування оновлення продукції

Розроблення нових товарів, оновлення та модернізація існуючих мають важливе значення для стабільного становища підприємства у майбутньому, утримання його конкурентоспроможності й позицій на ринку. Основними підставами для планування оновлення продукції для підприємства є більш повне задоволення потреб споживачів та зниження собівартості нової продукції за рахунок нових технологій.

Світові тенденції щодо прискорення темпу розроблення нових товарів пояснюються розвитком технології, міжнародною конкуренцією, мінливістю потреб споживачів та коротким життєвим циклом товарів. Саме науково-технічний розвиток і є причиною швидкого старіння продукції.

Під впливом зовнішнього середовища, а саме: науково-технічного прогресу, зростання конкуренції, підприємство повинно постійно запроваджувати інновації.

Інновації – це новостворені або вдосконалені конкурентоспроможності технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

Інноваційна діяльність тісно пов’язана з інвестиційною. Планування інновацій – це проміжний етап між стратегічним плануванням та плануванням інвестицій. План інновацій повинен містити інформацію, необхідну для планування інвестицій.

Планування оновлення продукції включає технічне розроблення виробів і комплекс організаційно-економічних заходів, що спрямовані на задоволення потреб споживачів і збільшення рентабельності продукції.

Метою планування оновлення продукції є визначення комплексу взаємозв’язаних заходів, що забезпечують створення нових та оновлення вже існуючих видів продукції, впровадження передової технології й ефективних методів організації виробництва щодо забезпечення конкуренто-спроможності підприємства та його рентабельності.

План оновлення продукції має містити такі розділи:

- якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підприємства;

- економічну ефективність виробництва нової продукції;

- норми і нормативи;

- виробництво та реалізацію продукції;

- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

- персонал та оплату праці;

- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

При плануванні оновлення продукції враховують:

- тип виробництва;

- програму і складність виробу;

- забезпечення виробництва технологічними процесами, устаткуванням, оснащенням, інструментом;

- рівень механізації та автоматизації інженерно-технічних і управлінських робіт.

У процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виокремлюють такі основні види планових робіт:

1. Науково-дослідні роботи. Ці роботи виконуються на стадії генерування, відбору ідей та маркетингових досліджень. При технологічній підготовці виробництва й освоєння серійного випуску нової продукції науково-дослідні роботи сприяють удосконаленню технологічних процесів, впровадженню прогресивного обладнання, технологічного оснащення й засобів контролю, підвищення рівня механізації та автоматизації робіт тощо.

2. Конструкторські й технологічні роботи виконують на всіх стадіях створення та освоєння нової продукції, але найбільш розгорнутий характер вони мають у процесі конструкторської й технологічної підготовки виробництва.

3. Організаційно-планові роботи — сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, обліку й контролю на всіх стадіях і етапах підготовки виробництва, які забезпечують готовність підприємств до створення й виготовлення нових виробів. Вони спрямовані на більш повне дотримання на всіх стадіях підготовки виробництва таких принципів, як спеціалізація, паралельність, неперервність, пропорційність, прямоточність, автоматичність і ритмічність.

Організаційно-планові роботи охоплюють: розроблення перспективних і оперативних графіків здійснення підготовки виробництва нової продукції в цілому, а також окремих її стадій та етапів; планування проведення маркетингових досліджень потреб споживачів, дослідження з позиціювання нового товару, що дасть змогу визначити можливу конкурентну стратегію; організацію робіт зі створення нормативної бази для різних стадій підготовки виробництва; встановлення типових структур і функцій підрозділів підприємств, які здійснюють створення нової продукції; оперативне управління підготовкою виробництва; організацію робіт щодо забезпечення готовності підприємств та їх підрозділів до випуску нового виробу, розроблення організаційних проектів, що моделюють процес підготовки виробництва від науково-дослідних робіт до використання виробів споживачами, визначення прогнозного рівня конкурентоспроможності нової продукції, планування виведення продукту з ринку.

4. Роботи матеріально-технічного характеру включають забезпечення матеріально-технічної готовності підприємств до створення й випуску нової продукції. На рівні промислового підприємства — це забезпечення своєчасної та комплектної поставки основних і допоміжних матеріалів, обладнання, запасних частин тощо, необхідних для випуску нової продукції.

5. Роботи економічного характеру — сукупність взаємозв’язаних процесів, які забезпечують економічне обґрунтування створення, виробництва й експлуатації нової продукції. Вони охоплюють: визначення (на другій стадії) економічної доцільності створення, виробництва й експлуатації нового виробу; розрахунок граничних цін на нові вироби; встановлення термінів і джерел фінансування робіт зі створення й освоєння нових виробів; проведення ряду економічних розрахунків, пов’язаних зі створенням, освоєнням серійного виробництва й експлуатацією нових виробів. На рівні промислового підприємства до економічних аспектів підготовки нових виробів належать також перегляд планово-економічної інформації, нормативів, форм документації, діючої системи планування, обліку й оцінювання діяльності підрозділів підприємства з урахуванням специфіки нової продукції; розроблення нормативів трудових витрат за періодами освоєння виробу і т. ін.

Роботи, які виконують у процесі розроблення й постановлення продукції на виробництво, спрямовані на вирішення таких основних завдань:

· забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт цієї продукції;

· створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;

· скорочення термінів розроблення й освоєння виробництва нової продукції;

· забезпечення стабільності (і поліпшення відповідно до умов ринку) показників якості продукції та її ефективної експлуатації;

· забезпечення та підвищення конкурентоспро-можності підприємства, що випускає дану продукцію;

· вихід на нові ринки чи ринкові ніші;

· завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення позитивного іміджу.

Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва

На етапах розроблення нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов’язані з цим, визначають як прогнозні величини. При цьому використовують різні методи прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи обчислення собівартості продукції, до яких належать методи питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Згідно з методом питомих витрат собівартість нової продукції обчислюють як добуток питомої собівартості аналогічного (базового) виробу, який уже освоєний виробництвом, і параметра нового виробу. Цей параметр залежить від типу виробу й найбільшою мірою впливає на собівартість (наприклад, потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів).

За баловим методом кожен параметр нового та базового виду продукції оцінюють певною кількістю балів (експертним шляхом) його відносного впливу на собівартість виробу. Собівартість базового виробу ділять на суму балів усіх параметрів виробу й таким способом знаходять собівартість одного бала (С_б). Тоді собівартість нового виробу визначають за формулою

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість окремого виду продукції;

— кількість балів за і-м параметром нового виду продукції.

За допомогою кореляційного методу встановлюють залежність (лінійну, ступеневу) собівартості виду продукції від його параметрів у вигляді емпіричних формул, які виведено на основі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів.

Обчислюючи собівартість нового виробу агрегатним методом, спочатку знаходять собівартість окремих частин даного виробу (агрегатів), а потім — їх суму — собівартість нового виробу з урахуванням витрат на монтаж чи складання. Цей метод визначення собівартості нової продукції використовують для складних виробів.

Кошторис витрат на підготовку виробництва складають за економічними елементами. Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами):

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

Кошторис витрат на підготовку виробництва, узагальнюючи поелементні витрати, показує їх ресурсну структуру, що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування й зниження собівартості продукції.

Склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлює підприємство.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції.

Характерною закономірністю періоду освоєння випуску нової продукції є наявність підвищених витрат початкового виробництва. Це пояснюється високою трудомісткістю виготовлення нових виробів на етапі впровадження в виробництво. Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим, коли трудомісткість чи собівартість стануть відповідати плановим.

Економічна ефективність оновлення продукції та вибір оптимального варіанта технологічного процесу

Показник абсолютної ефективності знаходять за формулою , де - приріст чистої продукції внаслідок впровадження нововведення;

Планування Виробничої інфраструктури

Виробнича інфраструктура та планування діяльності її підрозділів

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства… Виробнича інфраструктура підприємства – це підрозділи підприємства, які не… Виробнича інфраструктура включає:

Система технічного обслуговування

- інструментальне; - ремонтне; - енергетичне;

Планування соціального розвитку колективу

Сутність соціальної діяльності підприємства

Згідно Господарського Кодексу України трудовий колектив чи участю власника підприємства або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства,… Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів,… Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками…

План соціальної діяльності підприємства

На початкових етапах планування соціальної діяльності підприємства використовують метод динаміки минулих періодів, коли тенденції того чи іншого… Одним із основних методів планування соціальної діяльності підприємства є… Соціальні нормативи - це науково обґрунтовані, визнані рівні задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб…

Вдосконалення соціальної демографічної структури трудового колективу

В цьому розділі плану приводять узагальнену характеристику трудового колективу, а також передбачають заходи, щодо покращення… Крім того, розробляють заходи щодо скорочення плинності кадрів та їх… - професійно-кваліфікаційна структура, працюючих на підпри­ємстві;

Покращення умов праці та охорони здоров'я працівників

При розробці цього розділу плану, звертають увагу на: - покращення соціально-гігієнічних, санітарно-побутових, психофізіологічних… - доведення рівня освітленості до рівня санітарних стандартів та норм;

Вдосконалення форм оплати праці поліпшення житлово-побутових та соціально-культурних умов працівників

Поліпшення житлових та побутових умов відбувається на основі вивчення потреби колективу в житлі та можливостей їх задоволення шляхом власного… Розвиток матеріальної бази соціальної сфери підприємства дозволяє передбачати… Під час планування цього розділу плану соціального розвитку під­приємства використовують наступні показники:

Підвищення трудової та соціальної активності працівників

Головним завданням цього розділу є визначення напрямків удосконалення виховної роботи в трудовому колективі підприємства, та створення умов для… Під час планування використовують такі показники: - кількість працівників, які приймають участь у виробничих нарадах, громадських організаціях;

Природоохоронна діяльність підприємства

Організація природоохоронної діяльності підприємств спрямована на виконання встановлених підприємству норм гранично допустимих викидів (ГДВ) кожного… Фактична концентрація в середовищі певного забруднювача порівнюється з ГДК,… На підприємстві періодично проводиться інвентаризація джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу і водні басейни,…

Структура і зміст розділів плану охорони природи і раціонального використання природних ресурсів

Планування природоохоронної діяльності підприємства починається з детального її аналізу в базовому періоді. Визначається рівень виконання планових заходів, причини не виконання, рівень використання природних ресурсів, відходів виробництва, який порівнюється з результатами передових підприємств. Вихідними даними для розробки плану з охорони навколишнього середовища є:

- прогноз стану навколишнього середовища в районі розташування підприємства;

- довгострокова державна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів;

- комплексні плани економічного і соціального розвитку території;

- територіальні комплексні схеми охорони природи;

- рішення місцевих органів влади по природоохоронним питанням;

- стратегія і перспектива розвитку підприємства;

- результати аналізу природоохоронної діяльності підприємства за попередній період;

- показники інших розділів плану; дані науково-технічної інформації.

План з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів складається з таких розділів:

- охорона і раціональне використання водних ресурсів;

- охорона повітряного басейну;

- охорона і раціональне використання земель;

- охорона і раціональне використання мінеральних ресурсів.

У першому розділі плану передбачається комплекс заходів, що забезпечує: скорочення затрат свіжої води з поверхневих і підземних водойм; повне припинення (зменшення) скидання забруднених вод в річки й інші водойми; вилучення зі стічних вод цінних речовин з наступною їх утилізацією. Рішення вказаних задач забезпечується розробкою заходів цільового характеру і заходів по вдосконаленню техніки і технології виробництва. До них відносяться: біологічна, фізико-хімічна, механічна очистка вод; створення систем оборотного водопостачання і установок попутного вилучення цінних речовин зі стічних вод; впровадження безвідходних технологічних процесів.

У цьому розділі визначається об’єм водоспоживання і об’єм скидання стічних вод. При цьому враховується об’єм вод всіх категорій (пластових, шахтових і інших), що використовуються підприємством.

Другий розділ плану “Охорона атмосфери (повітря)” спрямований на максимальне зниження кількості шкідливих речовин, що викидаються в атмосферу з газами і аспіраційним повітрям, що відходить від джерел забруднення, розташованих на підприємстві. В ньому встановлюється загальна кількість шкідливих речовин, що викидаються в атмосферу, визначаються об’єми їх очистки і розробляються заходи, що забезпечують досягнення нормативів гранично допустимих викидів в атмосферу. Загальна кількість шкідливих речовин визначається шляхом замірів по відповідних методиках, а також розраховується по матеріальному балансу технологічних процесів питомим викидом на одиницю продукції, кількістю і складом сировини і спалюваного палива.

Показники даного розділу плану визначаються окремо для кожного джерела забруднення з подальшим додаванням показників для отримання зведених даних по підприємству.

У розділі “Охорона і раціональне використання землі” відображається використання земельних ділянок і заходи по їх економії, створення захисних зелених зон, будівництво протиерозійних споруд. Крім цього, в ньому передбачається розробка таки заходів: попередження (ліквідація) забруднення землі відходами виробництва; своєчасна і повна рекультивація порушених земель з метою приведення їх в стан придатний для господарських, культурно-оздоровчих і інших цілей; інші заходи, що забезпечують збереження і раціональне використання земельних ділянок, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

До показника, що характеризує площі порушених земель, включають землі: порушені під час добування корисних копалин; що перебувають під будівельними й іншими роботами, пов’язаними з порушенням ґрунтового покриву, гідрологічного режиму; зайняті під териконами, смітниками і т.д.

Дані про використання земель показуються в плані з наростаючим підсумком, за мінусом земель, що рекультивовані і призначені для використання за призначенням. Рекультивованими вважаються землі, що приведені в стан придатний для використання і передані землекористувачам.

У розділі “Охорона і раціональне використання мінеральних ресурсів” згруповані заходи з удосконалення методів розробки родовищ корисних копалин і покращення використання сировини, що добувається. Цей розділ планується на підприємствах добувних галузей промисловості. Всі заходи з охорони середовища зводяться в єдиний документ, в якому вказується мета роботи, місце впровадження, головний виконавець і співвиконавці, строки виконання робіт, їх кошторисна вартість, планові затрати.

Для створення зацікавленості підприємств у своєчасному проведенні заходів з попередження і ліквідації забруднення навколишнього середовища існують економічні нормативи плати за викиди забруднюючих речовин в природне середовище. За перевищення цих показників береться підвищена плата, джерелом якої є прибуток підприємства. При цьому, в разі порушення природоохоронного законодавства, діяльність підприємства може бути зупинена до ліквідації допущених порушень. У цілому план з використання природних ресурсів заповнюється за формою, наведеною в табл.16.1.

Таблиця 16.1

Використання природних ресурсів в __________________р.

Назва ресурсу і вид використання	Од. виміру	Поточний рік	Плановий __________р.
план	Очікуване виконання	план	В т.ч. по кварталам
Охорона і раціональне використання водних ресурсів	Тис.куб.м
Забір води
в т.ч. власними водозаборами
з них:поверхневих підземних з комунального водопроводу
Водоспоживання (використання води)
В т.ч. на господарсько-побутові потреби на орошення с/г земель
Об’єм оборотної води
Об’єм повторного використання води
Передача води іншим підприємствам
в т.ч. питної
стічної води
з неї в комунальну каналізацію
Водовідведення (скидання стічних вод)
Зниження об’єму скидання забруднених стічних вод
в т.ч. за рахунок:
введення очисних споруд
вдосконалення технології виробництва
раціоналізації використання води
Охорона повітряного басейну
Кількість шкідливих речовин, що відводяться від всіх стаціонарних джерел забруднення	т
Кількість вловлюваних і знаджуваних речовин, % вловлювання
Кількість шкідливих речовин, що поступають на очисні споруди з них викинуто в атмосферу
З загальної кількості вловлених і знешкоджених шкідливих речовин утилізовано
Охорона і раціональне використання земель	га
Створення захисних лісових посадок
Рекультивація земель, в т.ч. порушених торфорозробками	га
Охорона і раціональне використання мінеральних ресурсів	м3
Добування з надр корисних копалин
Вилучення корисних компонентів
Вилучення попутних компонентів з мінеральної сировини
Добування мінеральних вод
Вилучення і використання відходів виробництва

ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ ГІРНИЧОГО ВИРОБНИЦТВА

Для оперативного обліку ходу виконання календарного плану проводиться збір інформації про фактичне його виконання, її переробка й передача… Оперативне планування включає міжцехове й внутрішнцехове планування. Міжцехове… В основі оперативно-виробничого планування лежать нормативи. Від ступеня їх прогресивності залежить рівень…

СКЛАД І СТРУКТУРА КОШТОРИСНОЇ ВАРТОСТІ БУДІВНИЦТВА І БУДІВЕЛЬНО -МОНТАЖНИХ РОБІТ

Кошторисна вартість будівельних і будівельно-монтажних робіт, їх склад і структура

Витрати в кошторисній вартості формуються відповідно до технологічної структури капітальних вкладень, спрямованих на будівельні роботи щодо… Кошторисна вартість будівництва, споруд і будівель де Вбмр , Во – кошторисні витрати відповідно на будівельні і монтажні роботи; на обладнання, пристрої, інструменти,…

Прямі витрати у кошторисній вартості будівельно-монтажних робіт

Формула для визначення кошторисних прямих витрат де Вм, 3о.р., Еб.м. – витрати відповідно на будівельні матеріали, вироби і… Більша частина прямих витрат і кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт припадає на витрати нематеріальних…

Накладні витрати і планові накопичення у кошторисній вартості

Будівельно-монтажних робіт

Сума прямих і накладних витрат становить кошторисну собівартість будівельно-монтажних робіт У складі накладних витрат виділяють чотири основних групи:… До адміністративно-господарських витрат входять:

Кошторисні ціни на обладнання, меблі та інвентар

Залежно від функціонального призначення обладнання поділяють на технологічне, підйомно-транспортне, силове, слаботочне, електронне,… Технологічне обладнання призначене для виконання основних виробничих процесів… Підйомно-транспортне обладнання створює умови для функіонування технологічного обладнання. До нього належать мостові,…

КОШТОРИСНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Призначення і склад кошторисної документації.

До складу робочого проекту при одностадійному проектуванні входять: зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва; зведення витрат; об’єктні і локальні кошториси /при тривалості будівництва підприємств, будов і споруд до двох років, а також…

Зведений кошторисний розрахунок, його призначення і зміст

Загальну кошторисну вартість будівництва визначають за зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва до робочого проекту /проекту/, який в основним і незмінним документом для планування капітальних вкладень і фінансування будівництва.

У зведеному кошторисному розрахунку, який складають за формою І БНШ 1.02.01-65 /табл. 6.1/, кошти розподіляються за такими розділами.

1. Підготовка території будівництва.

2. Основні об’єкти будівництва.

3. Об’єкти допоміжного і обслуговуючого призначення.

4. Об’єкти енергетичного господарства.

5. Об’єкти транспортного господарства і зв’язку.

6. Зовнішні мережі й споруди водопостачання, каналізації, тепло- і газопостачання.

7. Благоустрій і озеленення території.

У розділах зведеного кошторисного розрахунку загальну кошторисну вартість окремих об'єктів і вадів робіт зазначають окремим рядком з розподілом за напрямами капітальних вкладень: "будівельних робіт", "монтажних робіт", "обладнання, меблів й інвентаря", "інших витрат".

У зведеному кошторисному розрахунку окремим рядком передбачають резерв коштів на непередбачені роботи і витрати, які обчислюють від загальної кошторисної вартості будівництва за підсумками розділів зведеного кошторисного розрахунку. Граничні розміри резерву коштів диференційовані залежно від стабільності проектування, типу проекту, виду будівництва, складності об’єкта і встановлені .в межах 2-10%. Частина резерву коштів на непередбачені роботи і витрати служить для відшкодовування витрат будівельно-монтажних організацій, що виникають при виконанні робіт /зміна за ініціативою підрядчика способів проведення робіт, заміна механізмів; будівельних конструкцій і матеріалів/. Вказану частину резерву включають у об’єктні кошториси, призначені для розрахунків за виконані роботи між замовником і підрядчиком.

Останню частину резерву коштів на непередбачені роботи і витрати залипають у розпорядженні замовника. її витрачають в установленому порядку відповідно до ВНіІІ 1.02.01-85:

на оплату додаткових робіт, викликаних уточненням замовником об’ємно-планувальних, конструктивних, технологічних рішень і застосуванням прогресивних виробів і матеріалів;

уточнення кошторисної вартості об'єктів, робіт і витрат;

оплату додаткових витрат замовника, пов’язаних з постачанням матеріалів і виробів.

У зведених кошторисних розрахунках вартості будівництва підприємств, будов і споруд виробничого призначення і їх черг передбачають поправки, які враховують зміни факторів ціноутворення. Ці поправки передбачаються до кошторисної вартості робіт й витрат, що припадають на п’ятий рік і наступні роки будівництва. Загальна сума зміни вартості будівництва /з поділом за графами/ і в тому числі суми змін за кожним фактором ціноутворення вимальовується після резерву коштів, на непередбачені роботи і витрати. Суми, що передбачають збільшення вартості будівництва, визначені за окремими факторами ціноутворення, погоджують з Держбудом України і використовують у встановленому порядку. До факторів, вплив яких слід ураховувати у зведених кошторисних розрахунках, належать: застосування нового, більш досконалого обладнання, що намічається до освоєння і випуску відповідно до планів-технічного розвитку;

застосування прогресивнішої технології виробництва, що забезпечує скорочення кількості робітників або ліквідацію тяжких і шкідливих професій; проведення заходів щодо економії та раціонального використання сировини, паливно-енергетичних й інших матеріальних ресурсів; підвищення вимог до поліпшення умов праці працюючих і техніки безпеки; підвищення вимог до охорони навколишнього середовища; застосування прогресивних об’ємно-планувальних, конструктивних , й інших проектних рішень будов і споруд, що забезпечують підвищення ефективності капітальних вкладень; скорочення виробничих площ і обсягів будівельно-монтажних робіт у зв’язку із застосуванням досконалішого виробничого обладнання;

інші фактори, специфічні лише для відповідної галузі /напрямки у галузі/.

За підсумком зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва вказують зворотні суми, які враховують реалізацію:

матеріалів і деталей, одержаних від розбирання тимчасових будов і споруд - у розмірі 15% суми витрат на тимчасові будови і споруди;

матеріалів і деталей, одержаних від розбирання знесених і перенесених будов і споруд - у розмірі, який визначають за розрахунками;

матеріалів, одержаних у порядку попутного видобування.

Кошторисну вартість будівництва загальних об'єктів для групи підприємств /під’їзних залізничних і автомобільних доріг, мереж енерго- та водопостачання, каналізації й інших об’єктів/ визначають за окремим зведеним розрахунком на будівництво цих об’єктів і розподіляють між відповідними підприємствами пропорційно до їх вимог у продукції або послугах загальних об’єктів. Засоби пайової участі наводять за підсумком зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва підприємств-пайовиків і додають до кошторисної вартості; будівництва.

Повну кошторисну вартість об’єктів загального користування, які споруджують у порядку кооперування кількох будов, можна враховувати у відповідних розділах зведеного кошторисного розрахунку до робочого проекту /проекту/, підприємства основного забудовника /головного споживача/ із вказівкою за підсумком витрат кожного пайовика.

У зведених звітних розцінках на розширення діючих підприємств, де передбачаються водночас проведення реконструкції діючих цехів і об'єктів, за підсумком, перед зворотними сумами окремим рядком Вказують на кошти, передбачені на роботи і витрати на реконструкцію.

 

Порядок визначення витрат, що входять до зведених кошторисних розрахунків

До цього розділу входять кошти на відшкодовування збитків, заподіяних землекористувачами, вилучення земельних ділянок для державних або громадських… Кошти, пов’язані з витратами на знесення будинків, споруд і пристроїв, що… При використанні власником матеріалів від розбирання знесених житлових будинків, споруд і пристроїв компенсації за їх…

Локальні кошториси /кошторисні розрахунки/ на окремі види робіт, їх призначення, зміст і порядок розробки

Кошторисну вартість окремих видів будівельних і монтажних робіт визначають у локальних кошторисах, що складаються за формою № 4 Інструкції 1.02.01-85 /табл. 6.4/.

Локальні кошторисні розрахунки складають при дво- та одностадійному проектуванні - для об’єктів з тривалістю будівництва понад 2 роки. Кошторисну вартість робіт у кошторисних розрахунках визначають з використанням укрупнених показників вартості будівництва /УПВБ/, укрупнених кошторисних норм /УКН/, прейскурантів та інших укрупнених нормативів, а у разі їх відсутності - з використанням кошторисів об’єктів-аналогів. Допускається складання кошторисних розрахунків з використанням укрупнених показників вартості окремих конструктивних елементів і видів будівельно-монтажних робіт, розрахованих за даними кошторисів до робочих креслень об’єктів, що мають у своєму складі аналогічні проектні рішення. Кошторисна вартість окремих видів робіт визначена у локальних кошторисах, які складають у процесі будівництва при розробці робочого проекту та в робочій документації проекту.

Локальні кошториси складають на такі види робіт і витрат:

а/ за будовами і спорудами: на загальні будівельні роботи, внутрішні санітарно-технічні роботи, на обладнання внутрішньої телефонізації, радіо-, гази- та годиннофікації, телебачення; на влаштування електричного освітлення, монтаж електросилових установок, технологічних трубопроводів, монтаж металоконструкція, на монтаж і придбання обладнання, КВП і автоматику, автоматизовану систему управління, промисловий зв’язок, фундаменти під обладнання, спеціальні підвалини, обмурівку й ізоляцію обладнання та трубопроводів, хімічні захисні покриття, канали, промислові печі і труби, гідромеханізовані, гірничопрохідницькі й інші роботи, придбання промислового, господарського інвентаря та меблів тощо;

б/ на загальномайданчикових роботах: на вертикальне планування, налагодження інженерних мереж, під’їзних і міжцехових шляхів і доріг, благоустрій і поділ території, малі архітектурні форми тощо.

У складі локальних кошторисів мають бути згруповані окремі види будівельних і монтажних робіт у розділи за конструктивними елементами будови, споруди, видами робіт і влаштувань. Порядок розміщення робіт у кошторисах та їх групування у розділи повинні відповідати технологічній послідовності проведення робіт і спеціалізації будівельно-монтажних організацій, а також забезпечувати можливість одержання кошторисної вартості пускових комплексів, технологічних вузлів та етапів робіт, виділених у проекті організації будівництва, і кошторисної вартості робіт і витрат по реконструкції діючих цехів і об'єктів, передбаченої у робочих проектах /проектах/ розширення діючих підприємств.

При складанні кошторисів на загальнобудівельні роботи виділяються розділи, що відповідають конструктивним елементам будови. Усі роботи, що стосуються даного конструктивного елемента, групуються в одному розділі кошторису. У кошторисах на будови, як правило, виділяють підземну і надземну частини. Різні розміри норм накладних витрат, встановлені для окремих видів будівельних робіт /металеві конструкції, гірничо-капітальні підземні роботи, буровибухові/, зумовлюють необхідність виділяти у розділах кошторисів підсумки прямих витрат за цими видами робіт. За внутрішніми санітарно-технічними роботами кошториси складають за видами систем, на які мають розробляти окремі проекти: водопровід виробничий, водопровід протипожежний, водопровід питний, гаряча водопостачання, внутрішні водостоки, каналізація фекальна, опалення, вентиляція тощо. За напруженими санітарно-технічними мережами кошториси складають на мережі певного призначення: водопровід,. каналізація, водостої, при цьому виділяють позамайданчикові та внутрішньомайданчикові мережі.

За об'єктами, значними за кошторисною вартістю або за тривалістю спорудження, у кошторисах виділяють пускові комплекси, технологічні вузли та етапи робіт. До них включаються комплекси робіт /що відповідають кільком розділам кошторисів/ з таким розрахунком, щоб їх виконання забезпечувало завершення великих частин будов і споруд із введенням їх в експлуатацію або створювало фронт робіт для подальшого здійснення будівельно-монтажних робіт комплексами або етапами.

 

При розробці локальних кошторисів обсяги будівельних і монтажних робіт беруть з відомості обсягів будівельних і монтажних робіт або визначають за робочими кресленнями відповідної частини робочої документації або розділу робочого проекту.

Кошторисну вартість робіт у локальних кошторисах визначають за прейскурантами, укрупненими кошторисними нормами, укрупненими розцінками і прив’язаними до місцевих умов будівництва кошторисами і повторно застосовуваними економічними індивідуальними проектами, а у разі відсутності цих норм і кошторисів - за одиничними розцінками на будівельні роботи і розцінками на монтаж обладнання.

У локальних кошторисах виділяється у встановленому порядку нормативна трудомісткість будівельно-монтажних робіт і кошторисна заробітна плата робітників, а також нормативна умовно-чиста продукція.

Порядок розробки кошторисної документації на окремі види робіт залежить від характеру проектної документації і наявності укрупнених кошторисних нормативів..

При наявності затверджених прейскурантів або укрупнених кошторисних норм /УКН/ незалежно від характеру проектної документації кошторисну вартість робіт визначають у локальних кошторисах, складених лише за вказаними кошторисними нормативами.

Кошторисна вартість робіт за об’єктами, будівництво яких намічається здійснювати за типовими і повторно застосовуваними індивідуальними проектами, для яких немає укрупнених кошторисних нормативів за локальними кошторисами до вказаних проектів, прив’язаних до місце­вих умов. У цьому випадку, якщо вказаний проект не прив’язаний до місцевих умов будівництва, складається локальний кошторисний розрахунок за типовим кошторисом з урахуванням усереднених поправок на місцеві умови будівництва, и визначена у ньому кошторисна вартість робіт уточнюється у локальному кошторисі після прив’язки проекту.

Кошторисну вартість окремих видів робіт, для яких відсутні прейскуранти і УКН, а робочі креслення розроблені, визначають у локальних кошторисах, складених за одиничними розцінками на будівельні роботи і розцінками на монтаж обладнання.

За об'єктами, будівництво яких відбувається за індивідуальними проектами при відсутності прейскурантів, УКН і робочих креслень, кошторисна вартість робіт визначається за локальним кошторисним розрахунком і підлягає уточненню у локальних кошторисах, складених за робочими кресленнями.

Кошторисну вартість окремих робіт, характер і методи виконання яких не можуть бути точно визначені у проекті і уточнюються у процесі будівництва /окремі види робіт і конструктивні елементи підводної частини гідротехнічних споруд, будов і споруд експериментального будівництва, реконструйованих будов і споруд, технологічної частини об’єктів з новими видами виробництва, днопоглиблювальні та гірничопрохідницькі роботи тощо/, визначають у локальних кошторисних розрахунках за укрупненими показниками вартості або. аналогами та уточнюють у процесі проведення робіт. На основі фактичних обсягів указаних робіт /їх перелік установлює міністерство /відомство/-замовник/, складають локальний виконавчий кошторис за одиничними розцінками на будівельні роботи і розцінками на монтаж обладнання.

 

Кошторисна документація на загальношахтні витрати

пояснювальна записка; зведений кошторисний розрахунок загальношахтних витрат і за формою № 4 /див.… кошторисні розрахунки загальношахтних витрат за періодами і видами робіт, складеними за формою № 5 /див. дод. 6, Зб.…

Локальні кошториси /кошторисні розрахунки/ на придбання і монтаж обладнання

При проектуванні підприємств, як правило, додержуються такої функціональної класифікації обладнання, за якою розробляють специфікації і локальні… технологічні - для виконання основних виробничих процесів, передбачених… підйомно-транспортне обладнання, призначене для переміщення вантажів - різні крани, тельфери, конвейєри, скіпові та…

Виділення нормативної умовно-чистої продукції /НУЧП/, нормативної трудомісткості й кошторисної заробітної плати у кошторисній документації

а/ із прямих витрат - основна заробітна плата робітників і витрати по експлуатації будівельних машин і механізмів, які визначають на основі… б/ із накладних витрат - основна і додаткова заробітна плата… в/ планові накопичення, які визначають за встановленою середньогалузевою нормою у процентах від суми основної…

Матеріал для останьої теми 12 ПЛАНУВАННЯ ГВ.

Техніко-економічна оцінка проектних рішень

Принципи економічної оцінки проектних рішень

Оцінювати якість і економічність проектних рішень необхідно, виходячи із відповідності основних техніко-економічних показників проекту до… Підвищення економічності проектних рішень - одне з головних напрямів… Потенційне виявлення властивостей об’єкта, що проектується, у двох відокремлених за строками, місцем і характером…

Техніко-економічні показники оцінки економічності проектних рішень

До будівельних показників, які найчастіше застосовують для оцінки економічності проектних рішень, належать: капітальні вкладення /кошторисна вартість будівництва/; кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт;

Критерії економічної ефективності капітальних вкладень

За нових умов господарювання власника капітальних вкладень цікавить не загальна величина одержаного прибутку /валовий прибуток/, а госпрозрахунковий… Для оцінки загальної ефективності капітальних вкладень використовують такі… де Езаг - коефіцієнт загальної ефективності капітальних вкладень;

Економічна оцінка і критерії вибору варіантів проектних рішень

Відповідно до цього метода критерій ефективності варіанта з більшими капітальними вкладеннями має такий вигляд: де Ток – строк окупності додаткових капітальних вкладень, років; К1 ,К2 – капітальні вкладення за порівнюваним варіантом за умови, що К2 > К1;

Визначення вищевказаних показників носить характер багатоетапної техніко-економічної оцінки, у якій роль гірничого інженера не менш, а навіть більш значима, ніж економіста. В остаточному підсумку саме інженерний працівник визначає натуральні показники виробничої діяльності гірничого підприємства, такі як: обсяги видобутку й розкриву, обсяги підготовчих і нарізних робіт, обсяги капітальних робіт, вихід концентрату, споживання матеріалів і енергоресурсів і т.д. Спільне завдання інженерних працівників і економістів – визначити оптимальний з комплексу техніко-економічних факторів сценарій розвитку гірничого виробництва.

Процес проектування гірничого виробництва опирається на методи математичного моделювання й аналогій, що неминуче приводить до похибок визначення виробничо-технічних показників, використовуваних у моделях грошових потоків. Визначення фінансових параметрів моделі грошових потоків (ставка дисконтуваня, ринкові ціни на сировину і т.д.) також носить прогнозний (наближений) характер. Таким чином, на кожному етапі техніко-економічного моделювання й планування створюються похибки. При цьому окремі параметри моделі грошових потоків не є рівноточними. У ході проведення обчислень із використанням вихідних даних, що входять у модель грошових потоків, необхідно брати до уваги кількість вірних цифр, що характеризують їхню відносну точність.

У загальному випадку потрібно прагнути, щоб точність розрахунків на окремих етапах техніко-економічної оцінки мала той самий порядок. Зовсім логічно, що точність будь-яких економічних моделей гірничих проектів не може перевищувати точності вихідних даних. Проте в ряді випадків власник підприємства націлений на максимізацію накопичених грошових потоків, у тому числі за рахунок збільшення періоду оцінки без врахування точності проектних рішень по розробці родовища. Такий підхід логічний, однак не завжди правильний, оскільки збільшує інвестиційні ризики. При цьому найчастіше на ранніх стадіях оцінки інвестори просять провести досить детальні розрахунки окремих фінансових показників, точність розрахунків яких на даній стадії не може бути забезпечена відповідними технічними розрахунками. Як відзначав академік А.Н. Крилов, у практиці обчислень є приклади, коли 90% роботи витрачається впусту на виписування непотрібних і невірних цифр, що перевищують раціональну точність обчислень. Згідно експертних оцінок і двадцятилітнього досвіду роботи IEEC у СНД (група IMC Montan), стандартна похибка економічних показників типового проекту гірничих робіт становить 10-15% для стадії Feasibility Study (аналог російського ТЕО), 25-40% для стадії Pre-Feasibility (аналог російського перед-тео), до 70% для стадії Scoping Study. Стадія Pre-Feasibility звичайно вважається необхідної для прийняття інвестиційних рішень. У деяких випадках похибка проектування може бути знижено до 5-10%, але така точність досяжна, як правило, для діючих виробництв, що мають детально пророблену робочу документацію, скоректовану на фактичний стан виробництва.

Традиційний критерій прийняття рішення про ефективність інвестицій у гірничі проекти представляється сумою Npvt + TV, (1)

де: Npvt – чистий дисконтований дохід надрокористування, розрахований на період охоплений календарним плануванням t; TV – термінальна вартість (залишкова вартість).

Якщо NPV характеризує горизонт планування, охоплений детальними оцінками, то термінальна вартість проекту виражає потенціал родовища. Як правило, термінальна вартість не відноситься до обов'язкового елемента розрахунків, тоді як NPV розраховується завжди й служить базовим показником інвестиційної привабливості об'єкта. Таким чином, Npvt характеризує економічну ефективність проекту й повинен розраховуватися на період, який є обґрунтованим з точністю, відповідної до стадії дослідження, а TV характеризує тільки потенціал розвитку родовища й збільшення капіталізації за рахунок підвищення детальності техніко-економічного пророблення проекту. Якщо термінальна вартість впливає на збільшення горизонту планування, то вона повинна приймати позитивні значення. У цьому випадку вона розраховується виходячи зі значення грошового потоку останнього року планування без врахування витрат на ліквідацію підприємства й виражає потенціал продовження строку рентабельної експлуатації підприємства.Залежно від цілей методології й оцінки, термінальна вартість може бути розрахована як на залишок запасів, не охоплений детальним плануванням, так і на горизонт нескінченності.

При плануванні виробничої діяльності підприємства важливою умовою стає забезпечення позитивної величини накопичених грошових потоків по проекту. Таким чином, для визначення достатності запасів, що видобуваються (періоду планування) для прийняття інвестиційного рішення може бути запропонований критерій: Npvt + Δ_пред > 0, (2)

де: Δпред – гранична похибка техніко-економічної оцінки.

Гранична похибка може бути знайдена від середньоквадратичної похибки. Для визначення граничної похибки можна використовувати залежність Δ_пред = t ・Δ_сред,

де: Δсред – середньоквадратична похибка; t – критерій надійності.

Для економічних розрахунків доцільно дотримуватися значень t = 1.6-2, що відповідає ймовірності не перевищення граничною похибки зазначеної величини на рівні 90-95%. При необхідності більш точних розрахунків гранична похибка може бути визначена з урахуванням трьохсигмової межі. У свою чергу, відповідно до принципів математичних обчислень, недоцільно дотримуватися точності округлення окремих параметрів вище Ѕ абсолютної погрішності їх визначення (вірні числа – «що заслуговують довіри»).

Таким чином, для визначення оптимальності величини запасів, що видобуваються (горизонт планування) може бути запропонований критерій

(3)

Нижче приводиться практичний приклад аналізу достатності запасів, що витягаються, невеликого родовища з урахуванням вищенаведених критеріїв. У якості вихідних даних для моделювання прийняте:

- календарний план гірничих робіт, а також показники капітальних витрат, собівартості видобутку й переробки – згідно проектних досліджень (рівня Pre-Feasibility);

- ставка дисконтування – згідно специфіки сировини й експертної оцінки ризиків;

- Npvt проекту оцінювався на обсяг запасов, що витягаються, у контурах, охоплених геологорозвідувальними роботами;

- термінальна вартість (TV) розраховувалася за період, що перевищує строк забезпеченості запасами, що витягаються (17 років).

Як видно з табл. 1, співвідношення TV/NPV порівнянне з похибкою, відповідної до стадії Pre-Feasibility.

Таким чином, забезпеченість запасами достатня для ухвалення інвестиційного рішення, тому що виконується умова (2). У свою чергу, оптимальний період планування для розглянутого прикладу, розрахований за критерієм (3), складе – 23 року. Подальше збільшення періоду планування хоча й приведе до росту NPV, однак буде необґрунтовано з погляду надійності вихідних даних. Зовсім очевидно, що, незалежно від детальності проектних рішень похибка проектування має тенденцію до росту зі збільшенням горизонту планування гірничих робіт.

Проблемам застосування імовірнісних методів і теорії помилок у різних областях гірничої справи були присвячені дослідження російських учених, у тому числі Д.І. Шитова, М.А. Ревазова, В.Н. Попова, М.В. Мельникова, А.М. Арсентьева, Г.А. Холодникова й інших. В.С. Хохряковим були визначені найбільш типові величини похибки проектування гірничих підприємств, відповідні до різних горизонтів планування.

На підставі узагальнених досліджень російських учених IMC Montan /IEEC провело співставлення типових похибок проектування з показниками економічного моделювання розглянутого родовища (табл. 2). Як видно з табл. 2, середня похибка проектних рішень, характерна для горизонту планування 20-30 років, приблизно в 9 раз перевищує приріст NPV проекту за рахунок збільшення періоду планування з 20 до 30 років. Оптимальна величина побудови грошових потоків у розглянутому випадку буде також близька до 20 років. Слід підкреслити, що зазначені висновки по оптимальності періоду оцінки в 20-23 року відносяться тільки до розглянутого родовища. При зміні вихідних параметрів економічної моделі (капітальних витрат, річного обсягу і т.д.) достатній і оптимальний періоди оцінки будуть також змінюватися, через зміну співвідношення TV/NPV. Як правило, проектам з більшим періодом окупності відповідає й більший оптимальний строк планування. Як уже було сказано, похибка проектування – величина, що накопичується й складається з похибки прогнозування окремих показників проекту (обсяг видобутку, якість товарної продукції, відпускна ціна товарної продукції і т.д.), які являють собою нерівноточні показники. У деяких випадках похибка окремо взятого вихідного параметра суттєво перевищує похибку визначення інших показників проекту.

Таким чином, оптимальний період планування доцільно обмежувати тим роком, за який приріст NPV проекту стає суттєво менше сукупного впливу похибок. Для більш об'єктивного аналізу забезпеченості запасами, що витягаються, IMC Montan / IEEC провело тест на чутливість зміни NPV до ключових показників розглянутого проекту (табл.2). З табл. 3 видно, що NPV найбільш чутливий до обсягу видобутку (збуту товарного продукту), ціні товарної продукції й ставці дисконтування. При цьому на розглянутій стадії дослідження вихід товарної продукції характеризуються найбільшою похибкою прогнозування, яка по експертній думці становить приблизно 10%. Зміна зазначених показників на 10%, приводить до зміни NPV на 18-29%, що може розцінюватися як похибка проекту по факторі точності прогнозування виходу товарної продукції. Дана величина порівнянна із приростом економічної оцінки за рахунок термінальної вартості при збільшенні горизонту планування щодо базового. Таким чином, у розглянутому прикладі, оптимальний обсяг запасів повинен забезпечити виробничу діяльність на період 20-25 років, однак мінімальний прогнозний обсяг запасів родовища (17 років), що витягаються, достатній для проведення об'єктивної економічної оцінки проекту й надійного планування гірничих робіт. Запаси ж, що відпрацьовуються за період, що перевищує 25 років, не дають істотного приросту до економічної оцінки проекту по освоєнню родовища й виходять за рамки точності проектних досліджень. Проте, вони характеризують потенціал для розвитку компанії, включаючи нарощування видобутку понад проектні показники, а також стійкість проекту до ризиків непідтвердження геологічних запасів. Можна резюмувати, що оптимальний період проведення техніко-економічної оцінки гірничого проекту індивідуальний для кожного випадку й визначається:- помилкою проектних рішень на горизонті планування; - точністю довгострокового прогнозу цін і обсягів збуту для мінеральної сировини;- збільшенням Npv проекта при збільшенні строку планування;- перспективою розширення виробництва.

Серед питань, що вимагають окремого вирішення, перебуває розробка обґрунтованих алгоритмів і методик як для визначення похибок певних показників проекту розробки родовища, так і похибки економічної оцінки проекту. Враховуючи, що поведінка ринку обумовлена рядом суб'єктивних факторів, що не завжди піддаються суворому математичному прогнозу, розробка даних алгоритмів повинна припускати широку автономію експерта в оцінці похибки для окремих ключових параметрів (ціни, обсяги ринку і т.д.). Слід зазначити, що як у Україні, так і за кордоном, питання вибору оптимального періоду планування перебуває в стадії дискусії. Досвід оцінки IMC Montan /IEEC гірничодобувних підприємств відповідно найпоширенішої міжнародної системи класифікації-кодексу показує, що істотна роль вибору строку планування покладається на Компетентних Осіб, які, виходячи зі свого досвіду й розповсюдженої інформації, визначають період планування для конкретного підприємства без істотних регламентуючих вказівок, крім коментарів до Кодексу. На практиці це приводить до порушення рівноваги до підходів оцінки для різних компаній і родовищ. Можливо, методологія визначення оптимального періоду планування буде одним із ключових питань, що підлягають вирішенню при гармонізації систем оцінки запасів за вітчизняними стандартами й за міжнародними стандартами, включаючи CRIRSCO, SAMREC, JORC і ін.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ З ДИСЦИПЛІНИ

Навчальна та довідкова література

1. Автоматизация планирования горных работ на железорудных карьерах /Астафьев Ю.П., Данилевич А.С., Бевз Н.Д. и др. – М.: Недра, 1982.- 280 с.

2. Бокий О.Б., Данилевич Б.А., Планирование производства и организация по графикам на карьерах. – М.: «Недра», 1967.- 101 с.

3. Варава Л.Н. Стратегическое управление горнодобывающими предприятиями: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2006. – 356 с.

4. Демин А.М., Зуев В.И., Пахомов Е.М. Сборник задач по открытой разработке месторождений полезных ископаемых. Учеб. пособие для техникумов. – М.: Недра, 1985, 192 с.

5. Зуев В. И., Никитин А. В. Практикум по экономике, организации и планированию в горной промышленности. – М: Недра, 1990.- 256 с.

6. Іванюта П.В., Лугівська О.П. Управління ресурсами та витратами: Навч. посіб. / За ред. д.е.н.: проф. Іванюти С. М., - К.: Центр навчальної література, 2009.- 320 с.

7. Кардаш В. Я. Стандартизация и управлений качеством продукции: Учеб. пособие для вузов.- К.: Вища школа, 1985.- 189 с.

8. Комащенко В.И., Школа И.И. Организация, планирование и управление предприятиями горной промышленности: учебник для вузов. - М.: Высш. школа, 1980.- 352 с.

9. Оптимизация решений при проектировании и планировании открытых горных работ., под ред. Курленя М. В. , - Новосибирск – 1985.- 159 с.

10. Организация и планирование производства на предприятиях горной промышленности. К. Д. Науменко и др. «Недра», 1968.- 461 с.

11. Организация и управление горным производством: Учеб. для вузов /В.И. Ганицкий, Д.Г. Даниц, М.А. Бурштейн и др.; Под. общ. ред. В.И. Ганицкого. – М.: Недра, 1991.- 368 с.

12. Организация нормирования и оплата труда на горных предприятиях, под общ. ред. Борисовой Т. В., -М.: Недра, 1990. -331 с.

13. Организация производства и планирование на горнорудных предприятиях. Учебное пособие, М.: «Недра», 1975.- 296 с. Авт.: В.В. Осмоловский, А.А. Шершнев, В.А. Кузьмов, М.А. Гурвич, И.В. Бочковская

14. Организация, планирование и управление предприятиями горной промышленности /С.М. Бухало В.В. Неженцев, В.Б. Сивый, А.П. Степанов, 2-е изд, перераб., и доп., - М.: Недра, 1979.- 304 с.

15. Организация, планирование и управление производством в горной промышленности. Под. общ. ред. д.э.н, проф. Лобанова Н. Я.-М.: Недра, 1989. 516 с.

16. Організація виробництва: Навч. посіб. /В.О. Онищенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В. Я. Чевганова. – К.: Лібра, 2005. – 336 с.

17. Практикум по экономике, организации и нормированию труда: Учеб. пособие для студентов вузов /Г.В. Погосян, Л.И. Жуков, В.В. Горшков и др.; Под ред. Г.Р. Погосян, Л. И. Жукова.- М.: Экономика, 1991. – 192 с.

18. Ревазов М. А., Маляров Ю. А. Экономика, организация производства и планирование на открытых горных работах: Учеб. для техникумов.–М.: Недра 1989.-391 с.

19. Сборник задач по организации и планированию машиностроительного производства. Учеб. пособие для машиностроительных вузов. Изд-во 3-е перераб.-М.: «Машиностроение», 1976.- 285 с.

20. Сборник задач по технико-экономическому и оперативно-производственному планированию машиностроительного предприятия (объединение), Учеб. пос. для инженерно-экономических вузов /Г.А. Краюхин, М.С. Шмокова, Р.И. Курляндчик и др. : Под. соб. ред. Г.А. Краюхина, М.С. Шмоковой. – Л. Машиностроение. Ленингр. отд-ние, 1987.- 197 с.

21. Селянин В. Г. Диспетчеризация горнотранспортного процесса на карьерах. – М.: «Недра» , 1976. -200 с.

22. Семенов Г.А., Станческий В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. Організація і планування на підприємстві: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 528 с.

23. Сетевое планирование и управление на карьерах. Шейко Ю. П., Семенов А. П., Коновалов В. Н. (серия «Конкретная экономика для горняков»). М.: «Недра», 1971.- 87 с.

24. Совершенствование методов проектирования и планирования горных работ в карьерах, под редакцией Н. В. Мельникова. – Л.: Наука, 1981.- 278 с.

25. Суменков М. С., Кисляк В. М., Маточкин В. А. Математические методы планирования открытых горных работ. М.: «Недра», 1973, 150 с.

26. Табакман Н.В., Турецкий А.З. Имитационно-оптимизационный метод планирования работ в карьерах. Ташкент: Фан, 1991.- 116 с.

27. Темченко А.Г., Короленко О.Б. Управління електроспоживанням на гірничо-збагачуваних підприємствах. - Кривий Ріг: Видавничий центр Криворізького технічного університету, 2006. – 232 с.

28. Томаков П.И., Манкевич В.В., Варийчук М. И., Бруякин Ю. В., Степанов В. А. Практикум по процессам открытых горных работ. – М. Москва, 1975.-131 с.

29. Томаков П. И., Наумов И. К. Технология, механизация и организация открытых горных работ: Учебник для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Недра, 1986.- 312 с.

30. Фрейдина Е.Б., Третьякова А.С., Молотилов С.Г., Методы текущего планирования горных работ на карьерах, - Новосибирск, 1988.-151 с.

31. Экономика, организация и планирование промышленного производства, под ред. Бухало С. М., Антонца А. В. – К.: Вища школа, 1984.- 349 с.

32. Экономика, организация, планирование и управление на горно-обогатительном комбинате черной металлургии. Учеб. пособие для вузов /Л.А. Коновалов, Б.Н. Бочкарев, Ю.И. Жернаков и др.- М.: Недра, 1986.- 214 с.

33. Моссаковский Я.В. Экономика горной промышленности: Учебник для вузов.- 2-е изд., стер. – М.: Издательство Московского горного университета, 2006.- 525 с.

34. Муромцева Г.Н., Ратушный А.А. Экономика горной промышленности. Учеб. пособие для вузов.- Киев- Донецк: Вища школа. Головное издательство, 1980.- 176 с.

35. В.А. Нападайло, А.С. Матвеев, В.П. Панченко. Оперативное планирование и управление горном производством на карьерах. М.: Недра, 1976.- 191 с.

36. Ю.П. Астафьев, Г.К. Полищук, Н.И. Горлов. Планирование и организация погрузочно-транспортных работ на карьерах.- М.: Недра, 1986.- 168 с.

37. Бизов В.Ф. Основи технології гірничого виробництва. Том ІV. «Виробничі процеси». Підручник для студентів вищих навчальних закладів за напрямком «Гірництво». Кривий Ріг: Мінерал, 2000.- 247 с.

Нормативно-інструктивна література

1.Господарський кодекс України: Офіційний текст. - К.: Кондор, 2004.- 208 с.

2.Кодекс законів про працю України: - Київ.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 104 с.

3.Закон України „Про оплату праці” №108 від 24.03.1995 р.

4.Закон України „Про відпустку” № 504 від 15.11.1996 р.

5.Інструкції зі статистики чисельності робітників, зайнятих у народному господарстві України від 7.07.1995 р.

6.Закон України „Про збір на обов'язкове соціальне страхування” № 402 від 26.06.1997 р.

7.Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від8 липня 2010 року N 2464-VI.

8.Інструкція зі статистики заробітної плати № 697 від 11.12.1995 р.

9.Типове положення про планування обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості № 473 від 26.04.1996 р.

10. Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку: нормативна база. Нова редакція – Х.: Курсор, 2005. – 248 с.

11. Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 року N 1127-XIV.

12. Норми технологічного проектування гірничодобувних підприємств із відкритим способом розробки родовищ корисних копалин. Ч 1. Гірничі роботи. Ліквідація гірничодобувних підприємств. Техніко-економічна оцінка та показники. К, Мінпромполітики України, 2007 р.

13. Единые норми выработки (времени) на ОГР для предприятий горно-добывающей промышленности: Бурение. –М.: НИИ труда,1978. – 89 с.

14. Единые норми выработки (времени) на ОГР для предприятий горно-добывающей промышленности: Погрузка горной массы одноковшовыми екскаваторами в железно-дорожные вагоны и транспортирование ее железно-дорожными составами. –М.: Недра, 1989.- 217 с.

15. Единые норми выработки (времени) на ОГР для предприятий горно-добывающей промышленности: Экскавация и транспортирование горной массы автосамосвалами. –М.: Недра, 1989.- 80 с.

16. Единые правила безопасности при разработке месторождений открытым способом. Госгортехнадзор СССР. М., изд-во «Недра» 1969. - 104 с.

17. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року N 132/94-ВР.

18. Про затвердження Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18 березня 2010 року № 61.

19. Про затвердження Положення про проектування гірничодобувних підприємств України та визначення запасів корисних копалин за ступенем підготовленості до видобування Міністерство промислової політики України. Наказ № 221 від 07.05.2004 р.

20.Про затвердження Правил охорони праці під час експлуатації електроустаткування та електромереж на відкритих гірничих роботах.Наказ міністерства надзвичайних ситуацій України від 05.04.2012 № 67. 21.ДБН А.3.1-5-2009Організація будівельного виробництва: управління, організація і технологія, чинний від 01 січня 2012 року.

Методична література.

1. Конспект лекцій з дисципліни «Організація та планування виробництва, ч.1» для студентів напряму підготовки 6.050301 «Гірництво» спеціалізації «Відкриті гірничі роботи». /Укл. Темченко О.А., 2012.

2. Методичні вказівки для виконання практичних робітз дисципліни «Організація та планування виробництва, ч.1» студентами заочної форми навчання напряму підготовки 6.050301 «Гірництво» спеціалізації «Відкриті гірничі роботи» /Укл. Темченко О.А., Гук О.Ю., Астаф’єва К.О. – Кривий Ріг: ДВНЗ КНУ, 2012.

3. Методичні вказівки для виконання лабораторних робітз дисципліни «Організація та планування виробництва, ч.1» для студентів денної форми навчання напряму підготовки 6.050301 «Гірництво» спеціалізації «Відкриті гірничі роботи» /Укл. Темченко О.А., Гук О.Ю., Астаф’єва К.О. – Кривий Ріг: ДВНЗ КНУ, 2012.

4. Методичні вказівки для самостійної роботи студентів з дисципліни«Організація та планування виробництва, ч.1» напряму підготовки 6.050301 «Гірництво» спеціалізації «Відкриті гірничі роботи» /Укл. Темченко О.А., Гук О.Ю., Астаф’єва К.О. – Кривий Ріг: ДВНЗ КНУ, 2012.

5. Методичні вказівки до виконання індивідуальної навчально-дослідної роботи з дисципліни «Організація та планування виробництва, ч.1» студентами напряму підготовки 6.050301 «Гірництво» спеціалізації «Відкриті гірничі роботи» /Укл. Темченко О.А., Гук О.Ю., Астаф’єва К.О. – Кривий Ріг: ДВНЗ КНУ, 2012.