ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ ВІЗАНТІЇ - раздел Философия, Лекції з історії світової та вітчизняної культури ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ
Візантійська Цивілізація Та Її Культура — Унікальне Явище, Як...
Візантійська цивілізація та її культура — унікальне явище, яке посідає'Чільне місце в історії європейської та світової культури. Вона мала вагомий вплив на культуру країн південно- і східноєвропейського регіону. Тому без урахування величезної й оригінальної культурної спадщини Візантії не може бути й мови про належне розуміння як пізньоантичного, так і середньовічного періоду в культурному розвитку Європи.
Візантійська держава виникла IV ст. у східній частині Римської імперії внаслідок її розколу, проіснувавши до середини XV ст. Столиця Візантії Константинополь була заснована імператором Константаном І 324-330 pp. на місці колишньої мегарської колонії — містечка Візантій. Звідси й назва цієї держави, яку їй дали пізніше, вже після загибелі Візантійської імперії, європейські гуманісти-історики. Самі ж -візантійці називали себе римлянами (грецьк. "ромеі"), а свою державу — "Ромейською". Фактично із заснуванням Константинополя Візантія виокремлюється в межах Римської імперії і від цього часу починається відлік її історії. Завершенням усамостійнення Візантії вважається 395 p., коли після смерті останнього імператора єдиної Римської імперії Феодосія І (його правління — 379-395 pp.) відбувся її остаточний поділ на Західну Римську і Східну Римську (Візантійську) імперії, імпера-
тором останньої з яких було проголошено Аркадія (395 — 408 pp.). У своїй багатовіковій історії від пізньої античності до Середньовіччя вона пройшла три етапи: ранній, класичний і пізній.
Рання доба візантійської історії (IV—середина VII ст.) характерна розладом рабовласницького ладу і формуванням феодальних відносин. Найбільшого територіального розширення Візантія досягла у період правління Юстиніана І (482-565 pp., імператор — з 527 p.), перетворившись на могутню середземноморську державу.
Класичний період історії Візантії епохи раннього Середньовіччя (друга половина VII —XII ст.) позначився інтенсивним розвитком феодалізму. В цей час утвердилась фемна система, яка призвела до децентралізації країни. У зовнішній політиці Візантії IX — X ст. важлива роль належала відносинам із Київською Руссю.
У пізній Візантії (XIII —перша половина XV ст.) посилилась феодальна роздробленість, ослабився опір зовнішній агресії. Константинополь 1204 р. захоплюють латинські хрестоносці. На початку 1453 p., зазнавши навали турків-сельджуків, Візантію завоювала Османська імперія, і вона припинила існування.
В культурному житті Візантії сучасна культурологія виділяє такі основні періоди: 1) відмирання старої античної та становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV— VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кінець VII —початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та провінційних міст (середина IX— X ст.); 4) найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (XI —XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним послабленням Візантії (кінець XII —XIII ст.); 6) зародження наприкінці XIII —початку XIV ст. "візантійського передгуманізму" і становлення обмеженого "візантійського гуманізму", характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV—початок XV ст.).
Упродовж усієї тисячолітньої історії Візантія була центром блискучої та своєрідної культури, що формувалась під впливом римської, грецької й елліністичної античних традицій, водночас відчуваючи культурні впливи сусідніх східних цивілізацій і тих східних народів, які входили до складу її населення, що й зумовлювало певною мірою надетнічний, космополітичний характер "її культури. Крім того, розвиток візантійської культури відбувався в процесі еволюції суспільства Візантії від античності до Середньовіччя, боротьби античної і християнської ідеологій, у підсумку якої християнство стало ідеологічною основою візантійської культури. Таке переплетення європейських та азійських впливів, греко-римських і східних, античних і середньовічних християнських традицій позначилося на суспільному житті, релігійно-філософсь-кій ідеї, літературі та мистецтві Візантії, зробивши її культуру надзвичайно яскравою, багатоманітною, неповторною
Насамперед, наголосимо, що культура Візантії, яка була логічним історичним продовженням греко-римської античності, це — своєрідний "міст" від античності до Середньовіччя. Оскільки Візантія репрезентувала впродовж усього існування синтез західних і східних духовних начал, цей "міст" єднав також культури Заходу і Сходу, становив особливий вияв їх синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави, яка була "сплавом" етнічних культур, носієм культури симфонічного типу.
Водночас культура Візантії — це особливий, оригінальний, осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов'ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів та ін. Зокрема, своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю з культурою стародавніх Греції та Риму, хоча у Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки й еллінізоване населення областей, де панували грецька мова, античні звичаї. Тут тривалий час зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була латинь, у VII ст. — грецька мова. В духовному житті візантійського суспільства панувало, християнство, антична культурна спадщина у Візантії піддавалась відчутному впливу його греко-православної різновидності. Відмінності православ'я від католицизму відбилися у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецького Сходу, догматиці, літургії й обрядовості Православної Церкви, системі християнських етичних і естетичних цінностей Візантії.
Візантійська держава вважалася законним наступником християнсько-імператорського Риму Константина Великого. Вона була першою православною державою з офіційно сповідуваною вірою — православним християнством як державної релігії з характерним для неї "цезаропапізмом" (примат світської влади візантійського імператора як світського глави й офіційного покровителя візантійської церкви над церковною владою). Тобто, на відміну від Католицької Церкви, яка панувала у суспільному житті Західної Європи, Православна Церква Візантії розглядалась як невід'ємна складова частина держави, підпорядкована "самодержавству" (самодержавному правлінню візантійського імператора).
Відповідно у свідомості громадян Візантії культивувався моноліт держави і церкви, а у візантійському суспільстві панував примат ідеології в усьому житті, здійснювався тотальний контроль держави і церкви за усіма життєвими ситуаціями, будь-яка свіжа думка обмежувалася регламентуючими постановами світської та церковної влади. Подібно можуть бути охарактеризовані всі со
ціокультурні умови, в яких розвивалася візантійська культура. Тому саме у Візантії виникла і досягла найвищого розквіту православна гілка середньовічної культури. Йдеться не тільки про греко-візан-тійське віросповідування, а й про особливий тип культури, який склався під впливом східнохристиянського світорозуміння і після загибелі Візантії продовжував розвиватися у країнах православного ареалу, передусім у давній Київській Русі, а згодом і в культурі України.
Візантійська культура започаткувала ту своєрідність, що стала відмінним знаком середньовічної культури. Вона забезпечила домінанту духовного в життєдіяльності, орієнтувала людину на ідеальний, ірреальний, неземний світ, де перебуває істина, — світ вищої, позаматеріальної християнської духовності. По суті, саме ця якість, цей унікальний стан культури Візантії, пов'язані з її високою релігійною духовністю, і забезпечили їй особливе значення в середньовічній європейській культурі й загалом надзвичайно помітне місце в історії світової культури.
Згадані особливості візантійського життя не могли не позначитися на художніх процесах, що відбувалися в культурі, зумовлюючи особливості візантійського, художнього феномену, у тому числі візантійського художнього стилю, передусім — спіритуалізм візантійської естетики. Найістотнішим у загальній концепції візантійської художньої культури було те, що мистецтво Візантії не орієнтувалося на відтворення в художніх образах дійсності, не було інструментом виявлення краси світу і завершення справи природи, а сама художня творчість не стала засобом -самовираження митця.
Візантійська художня культура вбачала головною метою наближення через сакральне мистецтво до невпізнаваного — до Бога. Головними образами художніх творів виступали тільки Бог, святі, апостоли, в окремих випадках — божественний імператор та його родина. Сюжети творів ґрунтувалися на Святому Письмі, воно ж визначало іхні персонажі, композиції, типи фігур, атрибути святих та іншу християнську символіку. При цьому зображення образів і композицій, як і їх ієрархію, затверджувала церква. Вони вважалися непорушними і обов'язковими. Канонізація культурних процесів була важливою для духовного життя Візантійської імперії. Канон, з одного боку, поставав як узагальнююча основа художньої творчості, а з іншого — стримував свободу митця.
Сам творчий акт у візантійській художній системі вважався чудесним осяянням, яке посилалося з неба, надприродним видінням, що відкриває істину, а художник — лише виконавцем божественної волі, цілковито підкореним їй. Загалом художня творчість у В'ізантії була наповнена трансцендентним змістом, підкорена йому і не існувала поза формами виявлення його надреаль-
ної, ідеальної духовної першооснови. Водночас для неї характерні особлива урочистість і пишність зображення. Отже, у візантійській художній системі гармонійно зливалися дві основи — витончений спіритуалізм і розкішна видовищність, що реалізовувалися практично в усіх видах мистецтва. Особливо яскраво це простежується в архітектурі, іконописі (фресковому, мозаїчному, станковому) та книжковій мініатюрі.
Водночас візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської культури, мала риси не лише християнства, а й античної спадщини. Тому, незважаючи на всезростаючий вплив християнства, тут ніколи не згасала світська художня творчість. Освіта ґрунтувалась не тільки на Святому Письмі, а й на античних творах, які широко читали і вивчали. їх засвоєння було достатньо схоластичне, що зумовлювало появу різноманітних компіляцій. Взагалі істотна особливість візантійського суспільства — його тенденція до застою і ретроспекції, сліпого схиляння перед традиціями, авторитетами, стародавністю, стереотипами і штампами минулого. При виникненні ситуації історичного виклику зазвичай зверталися до античних мислителів, античної спадщини, книжники вважалися найшанованішими людьми в суспільстві. Одночасно наслідування художніх прийомів стародавніх авторів сприяло збереженню класичної грецької мови.
Процес змін у візантійській культурі відбувався нерівномірно. При цьому її традиціоналізм (наслідування античних традицій) не був синонімом духовного застою. Візантійська імперія переживала періоди напружених ідейних і художніх пошуків, богословських суперечок і філософських диспутів, хоч традиція часто виявлялася тягарем на шляху розвитку суспільної думки і культури загалом. Тому нові віяння не завжди могли розквітати на візантійському ґрунті.
Утвердження і розвиток такої культури відбувалися у певному соціальному контексті, який характеризувався тим, що Візантійська держава була зразком влади, недосяжної для ранньофеодальної Західної Європи, влади, яка дотримувалася висококваліфікованого стилю державної та дипломатичної практики, доповнюваного літературою і філософською культурою античного зразка. Відмінності візантійської культури від західноєвропейської пояснюються також збереженням культу імператора і централізованого управління. Однак у Візантії обожнювалася не особа самого імператора, якого могли вбити, позбавити влади внаслідок двірце-вого перевороту, а імператорський трон, сан, титул, імператорська влада, що вважалися священними.
Візантія — тип держави східної деспотії, яка успадкувала монархічний лад від Римської імперії, що генетично наближалася до режиму особистої влади видатних полководців (Цезар), правите-лів-узурпаторів і тиранів (Нерон), де завжди панувала ідея: у
політиці Бог — за переможця. Цим пояснюється і та ситуація, що у Візантії константинопольський престол був доступним будь-якому авантюристові. Водночас Візантія становила самодержавну монархію з необмеженою владою імператора (басилевса). *
Найбільшим центром офіційної візантійської культури до кінця XII ст. залишався Константинополь, панівна роль якого (переважно нівелююча) завжди відчувалася в культурному поступі Візантії. З XIII ст. вагомого значення у культурному житті набули провінційні міста, зокрема Нікея, де власне і зароджувався "візантійський передгуманізм". Народна культура відображена в епосі, байках і піснях, виступах скоморохів, а також у святах, що зберігали язичницькі форми.
В історії європейської та світової культури візантійській культурі належала надзвичайно важлива і помітна роль не лише тому, що стала логічним історичним продовженням греко-римської античності, своєрідним синтезом західної і східної духовної основи, а й тому, що справила великийІ( подеколи вирішальний вплив на формування і розвиток культури країн Південної та Східної Європи — Греції, Італії, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, України, Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії.
Навч посібник Вид ге перероб і доп За ред проф А Яртися та проф... ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ ВІЗАНТІЇ
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
ПЕРЕДМОВА
Збереження та примноження духовно-культурних традицій кожного народу є запорукою стабільного суспільного розвитку та невід'ємною частиною цивілізаційного поступу. Багата спадщина української духовн
Поняття культури
1. Виникнення й історична еволюг^ія поглядів на культуру в
європейській культурологічній думці
2. Сучасне розуміння категорй "культура", її сутність, функції та структур
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ
Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культу
ПОНЯТТЯ СВГГОВОЇ-ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
Предметні й особисті форми культури являють собою неподільну цілісність і становлять певний тип, культури. Свій тип культури притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності. Культ
КУЛЬТУРА І СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її ката
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНОЇ ЕПОХИ ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ
Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти. Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства
ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ
У становленні людини, розвитку культури значна роль належить мисленню та мові. Доцільне виготовлення та використання найпростіших знарядь праці ознаменувало початок формування відповідних уявлень,
ФОРМ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ, ЇХ СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні к
ПЕРВІСНЕ МИСТЕЦТВО, ЙОГО СИНКРЕТИЧНИЙ ХАРАКТЕР, ПЕРШІ ЗДОБУТКИ
Важливою проблемою культури первісного суспільства є питання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи,
СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Питання про історію культури давніх цивілізацій — доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку
ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Культура Месопотамії. У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріч-
СВОЄРІДНІСТЬ КУЛЬТУРНОЇ СТАРОВИНИ ІНДІЇ ТА КИТАЮ
Культура Стародавньої Індії. Найдавніша індійська цивілізація відома під назвою Індська (або Хараппська) створена прадавнім населенням Північної Індії. З початку IV тис. до н.е. тут виникають посел
ЛЕКЦІЯ 5 Антична культура
1.Особливості античної культури
2.Культура Стародавньої їреци
3.Культура епохи еллінізму
4.Культура Стародавнього Риму
5.Світове значення античної культури. &quo
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III-II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI-IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI
КУЛЬТУРА ЕЛЛІНІЗМУ
Внаслідок військового походу Александра Македонського в Персію, що продовжувався з 334 до 324 pp. до н.е., була створена величезна держава від Дунаю до Інда і від Нубії до Середньої Азії. Однак існ
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII—II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510-31 рр; до н.е.),
РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало розташованій на кордоні європейських і азійських володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом
КЛАСИЧНА ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В період раннього Середньовіччя (VII—VIII ст.) у соціальному житті Візантії відбулися суттєві зміни. Колонів замінили вільні селяни-общинники, занепали ремесло і торгівля в дрібних містах-полісах,
КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ ВІЗАНТІЇ
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей
СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина
&nb
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Середньовіччя — закономірний культурно-історичний період розвитку людства. "Середніми віками" назвали цей період гуманісти кінця XV ст. Письменники Відродження вважали Середньовіччя надто
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
В ранньому Середньовіччі (VI—VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігалися традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчени
І. РЕНЕСАНСНИЙ СВІТОГЛЯД І КУЛЬТУРА. НЕОПЛАТОНІЗМ. ГУМАНІЗМ
Ренесанс — перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV—XVI ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ре
ПЕРІОДИЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ВІДРОДЖЕННЯ. РАННІЙ РЕНЕСАНС
Тенденції Відродження виявляються у IX —XII ст. Період, що передував Відродженню, процес визрівання його культури в пізньому Середньовіччі, дістав назву "Передвідродження".
Визна
Реформація і генезис культури Нового часу
Одним з важливих етапів культурно-історичного розвитку Європи була Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення) — багатоплановий релігійний, соціально-політичний та ідеологічний рух XVI
Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала
Зростання ролі літератури в житті суспільства
Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до
Особливості європейської культури
В історії культури Нового часу особливе місце посідає XIX ст. — доба класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості та зав
Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.
На межі XVIII та XIX ст. в європейській
Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму
Натуралізм (лат. natura — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
Двадцяте століття хронологічно вже відійшло у минуле, проте процеси в царині культури, породжені його бурхливою історією, ще не вичерпали себе і визначають культурну ситуацію початку третього тисяч
Модернізм як специфічний культурний феномен
У хронологічному відношенні історію культури XX ст. можна умовно розділити на три періоди. Перший, який багато в чому ще був органічним продовженням провідних культурних течій XIX ст. і їх логічним
Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
У 1979 р. вийшла в світ книга Ж.-Ф.Ліотара "Постмодерніст-ський стан", яка констатувала настання якісно нового етапу в історії культури*. Для його характеристики вживають різні визначення
Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
Як і культура попередніх епох, культура постмодерної доби має складну структуру, що містить низку субкультур різних вікових, соціальних, професійних верств. Своєрідними субкультурам
Мистецтво Постмодернізму
Культура кожної історичної епохи може бути виражена й осмислена через так звану "базову особистість", яка акумулює всі найяскравіші риси свого періоду. Збірний образ такої особистості наш
Етнокультурні проблеми походження українського народу
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Національну культуру вартувало б розглядати насамперед через історію конкретної
Культура дохристиянської Русі
В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об
Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне м
Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
Численні літературні та історичні джерела, матеріали археологічних розкопок, етнографічних експедицій засвідчують про високий рівень розвитку ремесел у Галицько-Волинській Русі, існування самобутнь
Архітектура, скульптура і малярство
Давню історію мають архітектурні традиції західноукраїнських земель. Вони складались упродовж віків на основі національної культури давніх слов'ян, культурного спілкування з іншими народами Східної
Освіта і письменство
Галицько-Волинська Русь зберегла і розвинула ті традиції освіти і письменства, які склались у період розквіту Київської Русі.
Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує т
Олельковицький ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу віднов
Ранній гуманізм в Україні
В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, і
Діяльність культурно-освітніх осередків
В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі,
Музика і театр
У XIV—першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а тако
Історичні умови культурного життя українського народу
Духовна культура України другої половини XVII — кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за незал
Феномен козацької культури
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичн
Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Вона розви
Народницький період національно-культурного відродження
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепці
Національно-культурне відродження у Галичині
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У націо
Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
Культурна активність людини завжди є духовною активністю; вона складається під впливом інтенції самоздійснення і пов'язана зі значенням свободи в індивідуальному та громадському сенсі. Культура, по
Культурні явища початку XX ст.
Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Логіка, очевидно, полягала в тому, щоб зберегти й уможливити подальший розвиток ти
Особливості національно-культурного Відродження
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап націона
Українізація як природне явище і політичне гасло
Навернення народу до української мови і писемності проводилося передусім саможертовною працею членів товариства "Просвіта", що масово поширювалося в Україні від 1917 р. В умовах соціальни
Діячі української культури в еміграції
Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.
Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик
Риси нової соціокультурної дійсності
Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відпо
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов