Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму - раздел Философия, Лекції з історії світової та вітчизняної культури ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ Натуралізм (Лат. Natura — Природа) Склався В Останній Третині Xix Ст. Він Пра...
Натуралізм (лат. natura — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на навколишнє середовище, яке в більшості випадків розумілося як безпосереднє побутове оточення людини.
Натуралізм зародився і програмно оформився передусім у Франції. Велика роль у формуванні натуралізму належала досягненням природничих наук, зокрема фізіології. У філософсько-естетичному сенсі натуралізм ґрунтувався на позитивізмі О.Конта та позитивістській естетиці французького філософа, історика, мистецтвознавця Іпполіта Тена (1828—1893 pp.), який ввів у естетику принцип "природного детермінізму". Саму ж теорію натуралізму розробив видатний французький письменник Еміль Золя (1840—1902 pp.) у працях "Експериментальний роман", "Романі-сти-натуралісти" та ін. Е.Золя талановито застосував принципи цієї теорії у своїй літературній творчості. В середині 70-х років навколо нього виникла натуралістична школа: П де Мопассан (1850 — 1893 pp.), Едмон Гонкур (1822-1896 pp.), Альфонс Доде (1840-1897 pp.) та ін. Вона проіснувала до кінця 80-х років. У 90-х роках натуралізм втратив теоретичну чіткість і зберігся як загальна назва різних, проте єдиних за походженням культурних явищ. Натуралісти висували перед собою завдання: вивчати людину і суспільство так, як природознавець вивчає природу. Предметом спостереження проголошували "вся людину", про яку натуралісти мали намір розповісти "всю правду". Художній твір розглядали як "людський документ", а основним естетичним критерієм вважали повноту здійсненого в творі пізнавального акту. Переважаючий інтерес до побуту, до фізіологічних засад психіки, недовіра до будь-яких ідей призводили до обмеження натуралістичної літератури. Проте вторгнення життєвої правди зумовило глибокий художній вплив кращих творів натуралізму.
Вивчення матеріального побуту часто давало змогу натуралістам зосередити увагу на соціальних передумовах людських вчинків, дослідити механізм взаємодії середовища і людини. Багатьом письменникам-натуралістам були властиві уявлення про зумовленість долі людини її фізіологічною природою або соціальним оточенням. І якщо Золя, вірячи в науку і соціальний прогрес, намагався відкрити засоби впливу на середовище з метою розумнішої організації суспільства, то в інших письменників (наприклад, у пізнього П де Мопассана) переважали мотиви фаталізму. Натуралісти відмовились від моралізування, вважаючи, що зображена з науковою пристрастю дійсність сама по собі достатньо впливова у виховному сенсі. Вони вважали, що література, як і наука, не має права вибору матеріалу, а для справжнього митця не існує непридатного сюжету або тем, що не заслуговують на увагу. Звідси походить прагнення розширити тематику натуралістичних творів, збудити інтерес до "простих" явищ життя. В 60 — 80-х роках натуралізм виконав позитивну роль у європейській культурі: він освоював нові теми, піднімав нові пласти дійсності, показував життя знедолених і пригнічених, вивчав взаємозв'язок мас і особистості, функціонування соціальних організмів, роль підсвідомого в людському житті тощо. Натуралізм ввів у обіг нові прийоми засоби художнього зображення життя, виявив широкий демократизм і критичні тенденції, що сприяло розвою суспільної думки і художньої творчості.
Проте натуралізм містив і суттєві естетичні суперечності, мав вразливі місця. Сутність художньо-естетичних недоліків натуралізму влучно сформулював відомий філософ XX ст. М.Бердяев. Він, зокрема, писав: "В літературі найскладнішою, але й найчистішою формою с роман, притаманний душі XIX ст. Почали прагнути на стільки краси, скільки правдивості. Це само по собі було здобутком. Та це ж призвело до того, що зблід ідеал краси. Зрештою, мистецтво почало цуратися краси... Це породжує глибоку кризу мистецтва". Наприкінці XIX ст. виникає чимало альтернативних художніх течій, спрямованих пороти натуралізму, зокрема імпресіонізм та символізм.
Імпресіонізм (франц. impression — враження) виник у Франції наприкінці 60-х років і ніби підводив підсумок пошукам образотворчого мистецтва у XIX ст. Цей напрям характерний твор-чісті таких видатних майстрів, як Едуар Мане (1832—1882 pp.), Клод Моне (1840-1926 pp.), Оґюст Ренуар (1841 - 1919 pp.), Едґар Дега (1834-1917 pp.), Каміль Піссарро (1831-1903 pp.), Альфред Сіслей (1839—1899 pp.) та ін. Витоки імпресіонізму пов'язані з новаторськими пошуками Е.Мане, який у передмові до каталогу своїх картин так висловив власне естетичне кредо: "Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження (impression)". Критики відразу охрестили Е.Мане "імпресіоністом", пізніше так почали називати й інших художників, які дотримувалися подібних позицій*.
На початку 60-х років Е.Мане переосмислив композиційні та живописні прийоми майстрів XVI —XVIII ст., які прихильники офіційного "салонного" мистецтва вважали непорушними еталонами. У відомих картинах "Олімпія", "Сніданок на траві" (обидві — 1863 р.) він талановито застосував ці прийоми до зображення сучасного життя, що було розцінено як злочин стосовно вимог "високого" мистецтва. Однак перші негативні оцінки не спинили митця. Е.Мане рішуче оновлював побутовий жанр. У сценах міського життя він намагався вловити живі іскри поезії. Від зрівноважених "картинних" композицій, чіткого малюнку, гладкої манери письма майстер перейшов до світліших, "імпресіоністичних", наповнених повітрям полотен, написаних широким мазком, до фрагментарної композиції, підкресленого "вихоплення" сцени з життя і водночас утвердження непорушних життєвих засад людського буття. Такий іскрометний, свіжий, стверджуючий красу світу "Бар у "Фолі-Бержер" (1882 р.) та інші твори цього періоду. Імпресіоністи застосували новий метод бачення світу, заснований на безпосередньому враженні глядачів. У творах імпресіоністів світ показаний у вічному русі, природа — різноманітною в своїх безмежних і чудових формах. Головну увагу вони зосереджували на кольорі й світлі. Цим пояснюється їх інтерес до явищ світло-повітряного середовища, різних станів атмосфери, вивчення проблем кольору, кольорозабарвлених тіней тощо. Звідси — відмова від сюжету в традиційному розумінні на користь мотиву. Нові завдання викликали до життя цілу систему нових живописних прийомів: робота на відкритому повітрі, серії творів на один сюжет, "випадковість" композиційного вирішення, відсутність чіткого контуру, роздільний мазок тощо. Найпослідовніше втілення принципи імпресіонізму отримали в творчості пейзажистів К.Моне, А.Сіслея, К.Піссарро. Свої твори вони наповнили живим духом природи, показали людину в нерозривній єдності з довкіллям, як його одухотворену частину. Утвердження повнокровного людського буття, мінливий, невловимий світ людської душі — провідні теми картин О.Ренуара. "Ввести" глядача в просторовий світ своїх полотен прагнув також Е.Деґа. Його улюблені теми — балет, скачки, повсякденне життя міста. Якщо картини О.Ренуара ніби випромінюють світло і радість ("Мулен де ла Галетт", 1876 p., "Портрет Жанни Самарі", 1877 р.), то твори Е.Деґа часто просякнуті гіркою іронією — художник гостро відчуває недосконалість людського буття ("Абсент", 1876 p.).
Значною подією в історії культури стало виникнення в другій половині ХГХ ст. естетики символізму. Символізм (франц. symbole — знак, символ) як літературна течія зародився у Франції 60 —70-х років у творчості таких відомих поетів, як Шарль Бодлер (1821 —1867 pp.), Поль Верлен (1844-1896 pp.), Артюр Рембо (1854-1891 pp.),Стефан Малларме (1842—1898 рр). Пізніше поетичний символізм переріс у загальноєвропейське культурне явище, охопив театральне мистецтво, живопис, музику тощо. Зокрема, символізмом захоплювались бельгійський драматург і поет Моріс Метерлінк (1862—1949 pp.), німецький поет Стефан Георге (1868—1933 pp.), німецький письменник Гергарт Гауптман (1862—1946 pp.), австрійський — Гуго фон Гофмансталь (1874—1929 pp.), англійський — Оскар Вайльд (1854 — 1900 pp.), французький живописець П'єр Пюві де Шаванн (1824— 1898 pp.), швейцарський — Арнольд Беклін (1827— 1901 pp.), норвезький живописець і графік Едвард Мунк (1863—1944 pp.), литовський композитор і маляр Мікалоюс Чюрльоніс (1875 — 1911 pp.), російський композитор і піаніст Олександр Скрябін (1872—1915 pp.) і багато інших відомих діячів культури.
Реалізму і натуралізмові в мистецтві, позитивізму і матеріалізмові у філософії вони протиставили свою поетику й естетику, де акцентувалась ідея таємничості світу, конфлікту між реальним та ідеальним. Символісти звертались до духовного, релігійного світу людини, вважали головним у художній творчості інтуїтивне, без-свідоме. Найчастіше вони звертались до ідей романтиків і містиків, філософських вчень Платона, Канта, Шопенгауера, Ніцше, К'єркегора. Дотримуючись ідеї, що будь-яке мистецтво символічне, основною проблемою художньої творчості символісти вважали проблему символу, який, за їх думкою, поєднує земне, емпіричне, тимчасове з іншими світами, з глибинами духу і душі, з вічним та абсолютним. Зокрема, французький поет Ж.Мореас, запровадивши термін "символізм" у "Маніфесті символізму" (1886 p.), зазначав, що символічна поезія висловлює передусім "споконвічні ідеї", вона — ворог будь-якого об'єктивізму. Символічний образ знаменує собою існування "царини таємного", — наголошував С.Малларме. За М.Метерлінком, він є втіленням "невидимих та фатальних сил". Велике значення символісти надавали музиці, адже музика краще від інших видів мистецтва передає відтінки та напівтони, безпосередньо засвідчує існування потойбічного, а символічний образ завжди музичний за змістом. Поезія передусім вимагає музики — так вважав П.Верлен. Характерною рисою символізму було протиставлення мистецтва і реального життя. Багато хто зі символістів обстоював ідею самоцінності мистецтва, його незалежності від соціальних завдань і проблем. Наприклад, на думку О.Вайльда, мистецтво нічого не виражає, крім самого себе, мистецтво вище від життя. Як духовна сила мистецтво має невичерпний потенціал впливу на людину і на погляд багатьох символістів (Г.Ібсен, Ф.Сологуб, А.Рембо та ін.), є магічною силою перетворення життя і врятування світу. Так, російські символісти (М.Мінський, Д.Ме-режковський, К.Бальмонт, Ф.Сологуб, З.Пппіус, В'яч. Іванов та ін.) мріяли про злиття мистецтва і релігії, що повинно сприяти "оновленню соборного духу", подоланню розпаду суспільних зв'язків людей, утворенню нової духовної спільноти.
Символізм значно вплинув на розвиток культури XX ст., зокрема на мистецтво сюрреалізму й експресіонізму.
Поява наприкінці XIX ст. якісно нових культурних течій, які відрізнялись і від романтично-гуманістичної традиції, започаткованої ще в добу Ренесансу, і від раціоналістичного та реалістичного підходу до проблем людського буття, поширення в філософії ірраціоналістичних, а в мистецтві декадентських (фран. decadence — занепад) настроїв було передвістям глибокої кризи. Вона переслідувала культуру впродовж усього XX ст. Першої світової війни і дотепер.
Все темы данного раздела:
ПЕРЕДМОВА
Збереження та примноження духовно-культурних традицій кожного народу є запорукою стабільного суспільного розвитку та невід'ємною частиною цивілізаційного поступу. Багата спадщина української духовн
Поняття культури
1. Виникнення й історична еволюг^ія поглядів на культуру в
європейській культурологічній думці
2. Сучасне розуміння категорй "культура", її сутність, функції та структур
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ
Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культу
СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ "КУЛЬТУРА", її СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури характерна і сучасній культурології. Американські вчені А.Кребер і К.Клакхон, дослідивши на початку 50-х років минулого століття існуюч
ПОНЯТТЯ СВГГОВОЇ-ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
Предметні й особисті форми культури являють собою неподільну цілісність і становлять певний тип, культури. Свій тип культури притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності. Культ
КУЛЬТУРА І СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її ката
Суть і ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ТИПОЛОГІЇ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ
Під типологією в сучасній науковій літературі розуміють метод розчленування систем досліджуваних об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі. Цей метод використовується з метою порів
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНОЇ ЕПОХИ ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ
Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти. Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства
РАСОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛЮДИНИ, її ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА ПОШИРЕННЯ НА ЗЕМЛІ
Вдосконалення знарядь праці, поліпшення забезпечення людей різними, насамперед м'ясними продуктами, автоматично спричинили зменшення дичини поблизу осель. Люди пізнього палео-
ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ
У становленні людини, розвитку культури значна роль належить мисленню та мові. Доцільне виготовлення та використання найпростіших знарядь праці ознаменувало початок формування відповідних уявлень,
ФОРМ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ, ЇХ СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні к
ПЕРВІСНЕ МИСТЕЦТВО, ЙОГО СИНКРЕТИЧНИЙ ХАРАКТЕР, ПЕРШІ ЗДОБУТКИ
Важливою проблемою культури первісного суспільства є питання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи,
СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Питання про історію культури давніх цивілізацій — доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку
ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Культура Месопотамії. У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріч-
СВОЄРІДНІСТЬ КУЛЬТУРНОЇ СТАРОВИНИ ІНДІЇ ТА КИТАЮ
Культура Стародавньої Індії. Найдавніша індійська цивілізація відома під назвою Індська (або Хараппська) створена прадавнім населенням Північної Індії. З початку IV тис. до н.е. тут виникають посел
ЛЕКЦІЯ 5 Антична культура
1.Особливості античної культури
2.Культура Стародавньої їреци
3.Культура епохи еллінізму
4.Культура Стародавнього Риму
5.Світове значення античної культури. &quo
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III-II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI-IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI
КУЛЬТУРА ЕЛЛІНІЗМУ
Внаслідок військового походу Александра Македонського в Персію, що продовжувався з 334 до 324 pp. до н.е., була створена величезна держава від Дунаю до Інда і від Нубії до Середньої Азії. Однак існ
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII—II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510-31 рр; до н.е.),
ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ ВІЗАНТІЇ
Візантійська цивілізація та її культура — унікальне явище, яке посідає'Чільне місце в історії європейської та світової культури. Вона мала вагомий вплив на культуру країн південно-
РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало розташованій на кордоні європейських і азійських володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом
КЛАСИЧНА ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В період раннього Середньовіччя (VII—VIII ст.) у соціальному житті Візантії відбулися суттєві зміни. Колонів замінили вільні селяни-общинники, занепали ремесло і торгівля в дрібних містах-полісах,
КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ ВІЗАНТІЇ
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей
СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина
&nb
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Середньовіччя — закономірний культурно-історичний період розвитку людства. "Середніми віками" назвали цей період гуманісти кінця XV ст. Письменники Відродження вважали Середньовіччя надто
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
В ранньому Середньовіччі (VI—VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігалися традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчени
І. РЕНЕСАНСНИЙ СВІТОГЛЯД І КУЛЬТУРА. НЕОПЛАТОНІЗМ. ГУМАНІЗМ
Ренесанс — перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV—XVI ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ре
ПЕРІОДИЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ВІДРОДЖЕННЯ. РАННІЙ РЕНЕСАНС
Тенденції Відродження виявляються у IX —XII ст. Період, що передував Відродженню, процес визрівання його культури в пізньому Середньовіччі, дістав назву "Передвідродження".
Визна
ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ. ТЕНДЕНЦІЇ СИНТЕЗУ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ В МИСТЕЦТВІ
Період Високого Відродження тривав у Середній Італії близько трьох десятиліть (кінець XV ст, —1530 p.). Однак в історичному відношенні, як г за масштабами створених художніх цінностей, цей період х
Пізнє Відродження. Модифікація енесансної культури: маньєризм, пантеїзм, макіавеллізм, утопізм
Цілком закономірно, що в епоху Ренесансу простежуються системи мислення, які прагнули подолати тенденції індивідуалізму й на інших філософсько-естетичних засадах. Ці
Відродження і світовий культурний процес. Витоки Ренесансної культури в Україні
Проблема типологічних особливостей та історичного значення Відродження зумовила певні наукові концепції. Одні вчені обґрунтовують Відродження як унікальне явище в іс
Реформація і генезис культури Нового часу
Одним з важливих етапів культурно-історичного розвитку Європи була Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення) — багатоплановий релігійний, соціально-політичний та ідеологічний рух XVI
Наукова революція xvit ст. та формування світоглядних засад культури Нового часу
Для Західної Європи XVII ст. було періодом становлення капіталістичних відносин, а водночас і поширенням нового типу людини, прагматично та раціоналістично налаштованої, ментальніст
Особливості розвитку художньої культури XVII ст. Бароко та Класицизм
У XVII ст. почала розвиватися художня культура. Поглиблене осмислення дійсності, вироблення і поширення нових жанрових форм характерні для літератури того часу. Століття, початок якого пов'язаний щ
Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади
Під Просвітництвом прийнято розуміти загальноєвропейський ідейний рух кінця XVII —XVIII ст., спрямований проти закостенілих форм суспільного, культурного та духовного життя. Особливістю Просвітницт
Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала
Зростання ролі літератури в житті суспільства
Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до
Особливості європейської культури
В історії культури Нового часу особливе місце посідає XIX ст. — доба класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості та зав
Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.
На межі XVIII та XIX ст. в європейській
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
Двадцяте століття хронологічно вже відійшло у минуле, проте процеси в царині культури, породжені його бурхливою історією, ще не вичерпали себе і визначають культурну ситуацію початку третього тисяч
Модернізм як специфічний культурний феномен
У хронологічному відношенні історію культури XX ст. можна умовно розділити на три періоди. Перший, який багато в чому ще був органічним продовженням провідних культурних течій XIX ст. і їх логічним
Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
У 1979 р. вийшла в світ книга Ж.-Ф.Ліотара "Постмодерніст-ський стан", яка констатувала настання якісно нового етапу в історії культури*. Для його характеристики вживають різні визначення
Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
Як і культура попередніх епох, культура постмодерної доби має складну структуру, що містить низку субкультур різних вікових, соціальних, професійних верств. Своєрідними субкультурам
Мистецтво Постмодернізму
Культура кожної історичної епохи може бути виражена й осмислена через так звану "базову особистість", яка акумулює всі найяскравіші риси свого періоду. Збірний образ такої особистості наш
Етнокультурні проблеми походження українського народу
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Національну культуру вартувало б розглядати насамперед через історію конкретної
Культура дохристиянської Русі
В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об
Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне м
Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі та її характерні риси
Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Одним з перших звернувся до її дослідження Д.Зубрицький, який у 1852—1855 pp. опублікував наукову р
Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
Численні літературні та історичні джерела, матеріали археологічних розкопок, етнографічних експедицій засвідчують про високий рівень розвитку ремесел у Галицько-Волинській Русі, існування самобутнь
Архітектура, скульптура і малярство
Давню історію мають архітектурні традиції західноукраїнських земель. Вони складались упродовж віків на основі національної культури давніх слов'ян, культурного спілкування з іншими народами Східної
Освіта і письменство
Галицько-Волинська Русь зберегла і розвинула ті традиції освіти і письменства, які склались у період розквіту Київської Русі.
Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує т
Олельковицький ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу віднов
Ранній гуманізм в Україні
В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, і
Діяльність культурно-освітніх осередків
В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі,
Музика і театр
У XIV—першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а тако
Історичні умови культурного життя українського народу
Духовна культура України другої половини XVII — кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за незал
Феномен козацької культури
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичн
Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської Академії
Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти і поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII —кінці XVIII ст. — яскраве с
Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Вона розви
Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури
Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Рос
Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
Український народ належить до тих слов'янських і неслов'янських народів Східної та Центральної Європи, які впродовж XIX ст. змагалися за національне відродження. У сучасній вітчизняній і зарубіжній
Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалос
Народницький період національно-культурного відродження
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепці
Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху форму
Національно-культурне відродження у Галичині
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У націо
Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
Культурна активність людини завжди є духовною активністю; вона складається під впливом інтенції самоздійснення і пов'язана зі значенням свободи в індивідуальному та громадському сенсі. Культура, по
Культурні явища початку XX ст.
Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Логіка, очевидно, полягала в тому, щоб зберегти й уможливити подальший розвиток ти
Особливості національно-культурного Відродження
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап націона
Українізація як природне явище і політичне гасло
Навернення народу до української мови і писемності проводилося передусім саможертовною працею членів товариства "Просвіта", що масово поширювалося в Україні від 1917 р. В умовах соціальни
Діячі української культури в еміграції
Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.
Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик
Риси нової соціокультурної дійсності
Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відпо
Новости и инфо для студентов