Екскурсії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ повинен обов'язково містити відомості про цілі і зав­дання практики, місце і терміни її проведення, головні періоди й етапи проходження практики, методику робіт, складність геологіч­ної будови, характеристику топографічної основи й аерофото­матеріалів (їхні масштаб, якість тощо), обсяги виконаних робіт (закартована площа, кількість проведених маршрутів, описаних точок спо­стереження, пройдених лінійних кілометрів, вивчених розрізів то­що), склад бригади (загону), участь членів бригади в написанні звіту і складанні графічних додатків та інші відомості. Дані про обсяги викона­них робіт (як окремих членів, так і бригади в цілому) бажано навести у вигляді таблиці. В кінці наводять коротеньку загальну характеристику звіту, а також рекомендуємо, назвати особи, які надали суттєву допомогу під час проходження практики.

Глава 1. Фізико-географічний нарис району. Спочатку описують загальне географічне положення району практики (в системі основних рельєфних елементів Криму). Потім - будову земної поверхні - оро­графію - безпосередньо району практики: зазначають простягання ос­новних вододілів (гірських пасм), характер їхніх схилів (форма, крутість тощо), максимальні і мінімальні абсолютні позначки, сту­пінь розчленування рельєфу (відносні перевищення). Потім коротко характеризують основні ріки району й їхні притоки (гідрографія району): довжину, ширину, глибину, швидкість течії, режим у літ­ню і зимову пори, живлення, басейн стоку. Кліматичні дані: серед­ньорічні й середньомісячні температури, опади, сніговий покрив та інші відомості. Рослинність і грунти. Шляхи сполучення. Насе­лення району, його склад і заняття. Ступінь освоєння мінеральних ресурсів і взагалі стан гірничовидобувної промисловості. Відслоненість і доступність району для вивчення (дослідження).

Ілюстрації: схема оро- і гідрографії або гіпсомет­рична схема, панорама, фотографії, зарисовки.

Глава 2. Геологічна та геофізична вивченість району. В хронологічному порядку зробити короткий критичний огляд історії гео­логічного і геофізичного вивчення району. "Потрібно охарактеризу­вати найважливіші роботи і викласти тільки основні їхні резуль­тати в галузі стратиграфії, магматизму, тектоніки, корисних ко­палин і геофізичних досліджень, зосередивши головну увагу на трі­асових. юрських, крейдових і палеогенових відкладах. Особливо належить виділити роботи, які створили основу уявлень про геологічну будову району.

Глава 3. Стратиграфія. Це одна з найважливіших глав звіту, і, за обсягом значно перевищує решту. На її матеріалах грунтуєть­ся низка інших глав звіту. Тому в написанні стратиграфії повинні взяти участь усі члени бригади. Головне завдання цієї глави –визначити початкову (первісну) послідовність залягання і вік роз­винених у цьому районі товщ гірських порід, з'ясувати їхнє взає­мовідношення і дати всебічну характеристику.

На початку глави в невеликому вступі необхідно дати загаль­ну характеристику найкрупніших стратиграфічних підрозділів райо­ну (на рівні відділів і серій), вказавши їхній склад, вік, площу розповсюдження й основні структурні незгідності.

Потім детально описують усі розвинені в районі відклади, по­чинаючи з найдревні­ших (давніх) стратиграфічних підрозділів і за­кінчуючи наймолодшими. Опис роблять за системами, усередині сис­тем - за відділами, усередині відділів - за ярусами. Якщо наявні стратиграфічні підрозділи місцевої шкали, то їхню характеристику дають за серіями, усередині серій - за свитами, усередині свит - за підсвитами, а усередині останніх - за пачками.

Даючи загальну характеристику крупних стратиграфічних під­розділів - систем, відділів або серій, - необхідно вказати, як широко і де вони розповсюджені, який їхній склад, як вони заляга­ють на підстилаючих відкладах і як розчленовуються. Наприклад, починаючи опис крейдяних відкладів, спочатку крупним шрифтом пи­шуть заголовок підрозділу "КРЕЙДЯНА СИСТЕМА" й у вступі до цієї системи зазначають, що ці відклади дуже широко розповсюджені в районі, мають порівняно різноманітний склад - це пісковики, гли­ни, мергелі, вапняки тощо, залягають на підстилаючих утвореннях різко незгідне і на підставі знахідок викопної фауни чітко роз­діляються на два відділи: нижній і верхній. Написавши трохи дрі­бнішим шрифтом заголовок "нижній відділ", у невеличкому вступі до нього вказують область поширення нижньокрейдяних відкладів, описують особливості їхнього складу (це, головним чи­ном, теригенні відклади - пісковики і глини), перелічують яруси, виділені на підставі вивчення палеонтологічних решток, і обґрун­товують прийняту стратиграфічну схему розчленування нижньокрейдяних відкладів (ярусну або місцеву, "свитну"). Тільки після цього пишуть у заголовку назву ярусу або свити (звичайно, найдревнішого з виділених) і детально його характеризують.

Описуючи яруси або свити - ці головні стратиграфічні підроз­діли,які відповідають простеженим на місцевості і виділеним на геологічній карті товщам порід, необхідно дотримуватися приблизно такого плану:

– розповсюдження ярусу або свити (вказати, як широко і де саме розвинені відклади);

‑ форма виходу ярусу чи свити на денну поверхню (довга й ши­рока смуга, дрібний ізольований вихід тощо);

‑ зв'язок описуваних відкладів з рельєфом (наприклад, скла­дають пологий, бронюючий схил квести, утворюють скельні вихо­ди на гребені вододілу тощо) і, якщо він чітко виражений, з тектонічними структурами, а також їхня відслоненість;

‑ взаємовідношення цих відкладів з підстилаючими утвореннями (якщо залягання незгідне, дати повну характеристику цієї незгідності);

‑ загальна літологічна (для ефузивних порід петрографічна) характеристика ярусу чи свити;

‑ опис конкретних детальних (пошарових) розрізів, які ілюст­рують речовинний склад і будову ярусу (свити) в різних час­тинах району;

‑ висновок про головні закономірності будови цього ярусу (свити) по "вертикалі", тобто знизу вверх по розрізу, що грунтується на аналізі і зіставленні окремих розрізів;

‑ висновок про головні закономірності змін описува­них відкладів на площі (фаціальні зміни відкладів по простя­ганню), що грунтується на аналізі і зіставленні цих же роз­різів і на матеріалах геологічної зйомки;

‑ головні закономірності розподілу потужностей ярусу (свити) на площі;

‑ якомога детальніша характеристика порід ярусу (свити);

‑ особливості геофізичних полів і зображення ділянок розпов­сюдження ярусів (свит) на матеріалах аеро- і космічної зйомок[1]

‑ аналіз зібраних викопних органічних решток описуваного ярусу (свити), їхній розподіл у розрізі і на площі (по простя­ганню), керівні форми цього ярусу (свити) і висновок про йо­го (її) вік.

Найповніше описують маркуючі горизонти, а також відклади, які являють собою корисні копалини або вміщують їх.

Четвертинні відклади описують у послідовності від древніх, до молодих. Однак у цьому випадкуїх можна описати і за генетичними типами, а всередині кожного типу - за віком.

Ілюстрації: окремі стратиграфічні розрізи (колон­ки), які показують будову ярусів (свит), схеми зіставлення страти­графічних розрізів, літолого-фаціальні схеми і профілі, зарисовки відслонень, що характеризують взаємовідношення різних ярусів (свит), флішові гами і циклограми тощо.

Глава 4. Інтрузивні утворення. У вступі до цієї глави вказу­ють роль інтрузивних порід у геологічній будові району, їхній склад і основні форми залягання. Якщо в районі є різновікові ін­трузивні породи, їх спочатку групують за віком, виділяючи, наприклад, "Пізньотріасові інтрузивні утворення", "Середньоюрські інтрузив­ні утворення" тощо, а пізніше описують кожну з виділених вікових груп інтрузивних порід, починаючи з древніх і закінчуючи найбільш молодими.

Характеристику кожної вікової групи інтрузивних утворень по­чинають з загального огляду, в якому зазначають розповсюдження цих інтрузивних порід, їхній склад, форму і розміри складенихними тіл тощо. Потім описують конкретні, найбільш характерні інтрузивні ті­ла за приблизно такою схемою:

‑ співвідношення між контактовою поверхнею інтрузивного тіла і структурою вміщуючих порід, для чого наводять елементи за­лягання контактової поверхні і вміщуючих відкладів; на під­ставі цих даних роблять висновок про належність описуваного тіла до згідних (конкордантних), напівзгідних чи незгідних (січних, дискордантних) тіл;

‑ форма і розміри інтрузивного тіла в плані та розрізі і на підставі всіх цих даних, наведених у перших двох пунктах, роблять висновок про морфологічний тип інтрузивного-тіла (шток, дайка, магматичний діапір, сил тощо);

‑ петрографічний склад інтрузивного тіла, його фази і фації;

‑ під час опису порід зазначають їхній колір, структурні особ­ливості, мінералогічний склад, текстуру, вторинні зміни тощо;

‑ якщо наявні крайові фації - так звані зони ендоконтактових змін - зазначають, у чому вони виявилися (у зміні складу, структури, текстури) і яка їхня ширина;

‑ внутрішня будова інтрузивного тіла. яка виявляється на під­ставі вивчення орієнтованих текстур і первинних тріщин; тут

‑ наводять результати обробки замірів орієнтування первинних тріщин;

‑ будова екзоконтактової зони, а саме : характер екзоконтактових змін, їхня ширина тощо;

‑ жильні та інші утворення, генетичне пов'язані з описуваною групою порід.

Закінчуючи опис кожної вікової групи інтрузивних порід, звер­тають увагу на такі питання :

‑ зв'язок інтрузивних утворень з тектонічними структурами (складчастими і розривними);

‑ глибину формування інтрузивних порід і глибину ерозійного зрізу;

‑ обгрунтування їхнього віку;

‑ виявлення можливого зв'язку між інтрузивними та ефузивними утвореннями.

Ілюстрації: зарисовки і фотографії відслонень, які ілюструють форму окремих інтрузивних тіл, їхніх частин, співвідно­шення інтрузивних утворень з вмісними відкладами, характер окре­мості тощо.

Глава 5. Тектоніка. Головне завдання цієї глави - описати су­часну тектонічну структуру вивченого району або, іншими словами, характер залягання розвинених у районі відкладів. На початку гла­ви описують положення району в загальній тектонічній структурі ре­гіону (Криму). Потім виділяють структурні поверхи, а всередині ос­танніх - структурні яруси (або підповерхи). В основі виділення структурних поверхів і структурних ярусів є такі ознаки; наявність незгідностей, різниця (відмінність) у характері залягання відкла­дів (морфології структур), зміна формацій, прояв магматизму тощо. Природно, що найрізкіші відмінності простежуються між структурни­ми поверхами, менші - між структурними ярусами, ще менші - між структурними підярусами (у деяких випадках останні також доцільно виділяти).

Після цього детально описують тектонічну структуру кожного з виділених структурних поверхів і ярусів, починаючи з найдревніших і закінчуючи наймолодшими. Головну увагу зосереджують на характе­ристиці конкретних структурних форм.

Описуючи кожний структурний поверх (ярус), спочатку з'ясову­ють його роль у геологічній будові району, вік порід і геологічні формації, що складають цей поверх (ярус). Потім характеризують структури, починаючи з найкрупніших форм і послідовно переходячи до щораз дрібніших. Наприклад, описуючи характер залягання відкла­дів таврійської серії, виявляють на підставі аналізу геологічної карти (зокрема, взаємного розташування свит цієї серії, а також елементів залягання) структуру першого порядку (для цього району) і наводять її характеристику за такою схемою:

‑ вид складки (антикліналь чи синкліналь);

‑ вік відкладів, що складають ядро складки та її крила;

‑ розміри складки (ширина, довжина) і висновок про її форму в плані;

‑ елементи залягання крил і висновок про форму складки в по­перечному розрізі (за положенням осьової поверхні і кутам складки);

‑ форма замка складки (на підставі характеру замикання склад­ки);

‑ просторове положення осьової поверхні складки (азимут і кут її падіння);

‑ простягання осі складки і поведінка її шарніра.

Потім описують загалом за тією ж схемою складки другого і ви­щих порядків, які ускладнюють будову головної структури. Спочатку обов'язково вказують місцезнаходження описуваної складки й озна­ки, за якими її виявили. Характеризуючи складки, які спостерігали в окремих відслоненнях - вони можуть відповідати складкам третьо­го і четвертого порядків, - доцільно спочатку згрупувати їх за морфологічними ознаками, а пізніше детально описати найхарактер­ніших представників кожної групи (по два-три приклади складок по­хилих, перекинутих, лежачих, пірнаючих, ізоклінальних, віялоподібних тощо). Тут же як приклад складної дрібної складчастості наво­дять опис тектоніки ділянки детальної геологічної зйомки.

Закінчивши характеристику окремих складок, описують взаємнє розташування складок у плані, а також у розрізі, для чого необхідно проаналізувати орієнтування осей складок на тектонічній схемі і просторове положення осьових поверхонь складок у побудованих розрізах.

На підставі викладеного матеріалу необхідно зробити висновок про належність описаних складчастих структур до того чи іншого морфологічного типу складчастості.

Нарешті потрібно визначити час утворених схарактеризована складок. Це можна зробити на підставі віку відкладів, які беруть участь у складчастості, і віку верств, що незгідно перекривають. А саме: складки молодші від наймолодших верств, які беруть участь у їхній будові, але древніші від найдавніших верств, що їх перекривають[2]

Описуючи моноклінально залягаючі комплекси, які доцільно виділити у верхній структурний поверх (у цьому випадку нижньому структурному поверху будуть відповідати складчасті комп­лекси), основну увагу звертають на з'ясування поведінки окремих монокліналей (структурних ярусів) як за їхнім простяганням, так і падінням. Це досягають шляхом аналізу елементів залягання верств у різних частинах моноклінальної структури і, що особливо важливо, завдяки побудові стратоізогіпс . За допомогою остан­ніх слід виявити такі елементи монокліналей: структурні тераси, структурні носи, поперечні антиклінальні та синклінальні пере­гини й інші структурні форми.

Закінчуючи опис того чи іншого моноклінального структурного ярусу, необхідно вказати час його утворення або основні етапи його формування (без детальної характеристики).

Опис розривних порушень - окремий параграф глави "Тектоніка". У ньому описують усі виявлені в районі під час геологічної зйомки розривні порушення, за винятком тих, які дуже тісно пов'язані з формуванням складок, а тому їх треба описувати разом з останніми. На початку параграфа розривні порушення розділяють на групи (за морфологією, віком або іншими ознаками), а потім детально опису­ють кожну з виділених груп за такою схемою:

‑ вік, склад і характер залягання відкладів, у яких спостерігається розривне порушення;

‑ ознаки, за якими його виявили;

‑ будова зміщувача;

‑ орієнтування змішувача (елементи його залягання);

‑ відносне переміщення крил;

‑ співвідношення розлому (змішувача) зі структурою (заляган­ням) порушених ним порід;

‑ морфологічний тип розривного порушення;

‑ амплітуди переміщення по розлому;

‑ вік розривного порушення.

Окремі пункти цього плану розшифровані в першій частині цих методичних вказівок "Підготовка до польових робіт і польові гео­логічні дослідження" (с. 11-12).

Особливо увагу слід звернути на опис розломів, які тривалий час розвивалися (тобто на глибині розлому, якщо їх виявлять).

Ілюстрації: тектонічна або структурна схема, геоло­гічна карта ділянки детальної зйомки, геологічні розрізи (профілі), зарисовки і фотографії складок і розривних порушень,схеми будови окремих ділянок тощо.

Глава 6. Історія геологічного розвитку. Ця глава повинна грун­туватися на аналізі фактичних матеріалів, наведених у трьох остан­ніх главах, з використанням опублікованих даних як про цей район, так і про регіон (Крим) у цілому. В ній необхідно розглянути в іс­торичній послідовності, починаючи від найдавніших, усі найбільш важливі геологічні події, які привели до формування сучас­ної тектонічної структури району (характер тектонічних рухів і пов'язані з ними головні трансгресії і регресії, осадконакопичення, прояви магматизму, складчастості то­що).

На початку глави виділяють головні етапи в історії геологіч­ного розвитку району, які загалом відповідають формуванню описа­них у главі "Тектоніка" структурним поверхам і ярусам. Після цього аналізують кожен етап, вказуючи:

‑ властивий цьому етапу характер тектонічних рухів (повільні, коливні чи швидкі, орогенічні; низхідні чи висхідні, які мо­жуть бути слабкими, помірними або інтенсивними) і їхня зміна протягом деякого інтервалу часу;

‑ зв'язок з цими рухами загальної палеогеографічної обстанов­ки (морська, континентальна тощо);

‑ умови осадонакопичення (наприклад, у випадку морської се­диментації необхідно вказати глибину формування осадів, гід­родинамічний режим, солоність води тощо);

‑ характер вулканічної діяльності (ефузивний, експлозивний чизмішаний, підводний чи наземний тощо) та інші геологічні події.

Коротенько треба охарактеризувати й ці інтервали часу, які відповідають виявленим перервам в осадонакопиченні. Для цього вказують, широко використовуючи літературні джерела, вірогідний напрям вертикальних рухів (швидше всього висхідний), їхню інтен­сивність, характер рельєфу (слабко чи інтенсивно розчленований) тощо.

Останній, найновіший етап історії геологічного розвитку райо­ну (пліоцен-четвертинний), пов'язаний з формуванням сучасного рельєфу, слід розглядати -в кінці глави "Геоморфлогія".

Ілюстрації: літолого-фаціальні й літолого-палеогеографічні схеми та профілі, графік коливних рухів тощо.

Глава 7. Геоморфологія. Головне завдання цієї глави - вивчити розвинені в цьому районі форми рельєфу, визначити їхнє походження, зв'язок з геологічною будовою (зокрема, з лі­тологічним складом порід і характером їх залягання), з'ясувати їх­ній вік та історію формування.

На початку цієї глави слід виділити головні генетичні типи рельєфу (структурний, ерозійно-денудаційний, акумулятивний тощо) і зробити геоморфологічне районування за характерними формами рельє­фу і їхнього зв'язку з геологічною структурою. Значну допомогу під час вирішення цих питань, особливо останнього, може дати зіставлен­ня матеріалів про геологічну будову району з даними топографічної карти. Описати конкретні форми рельєфу і його елементи необхідно за накресленими геоморфологічними районами. Особливо старанно тре­ба описати такі складні форми, як квести, річкові долини, яри. В межах цих форм рельєфу треба виділити й описати прості форми: у перших - пологий і крутий схили квест, у других - тераси, конуси виносу, схилові шлейфи. Характеризуючи прості форми рельєфу (нап­риклад, тераси), слід розчленувати їх на елементи рельєфу (повер­хню, уступ, бровку і тиловий шов тераси) й описатиїх. Описуючи конкретні форми й елементи рельєфу, необхідно вказати їхні розмір, крутість схилів, орієнтування, взаємне розташування в плані та ін­ші відомості. Бажано також висловити свої міркування про вік тих чи інших форм рельєфу.

У завершальній частині глави коротко розглядають головні ета­пи формування рельєфу району, дають характеристику сучасних гео­логічних процесів (наприклад, оповзнів, обвалів та ін.), виклада­ють дані про новітні тектонічні рухи, пов'язані зними землетру­си тощо. .

Ілюстрації: геоморфологічна схема, блок-діаграма, поперечні профілі річкових долин, панорамні знімки, зарисовки і фотографії найбільш характерних форм і елементів рельєфу (наприклад, квест та їхніх елементів, столових височин, річкових терас, конусів виносу, форм вивітрювання тощо).

Глава 8. Корисні копалини. На початку глави потрібно перелі­чити всі види виявлених в описуваному районі корисних копалин, назвати найважливіші з них, вказати їхнє розміщення і вік. Дета­льно характеризують корисні копалини за групами (горючі корисні копалини, металічні, мінеральні солі, будівельні матеріали тощо) і видами мінеральної сировини. Для кожного виду корисних копалин не­обхідно вказати кількість родовищ і (або) проявів (рудопроявів), а пізніше описати найважливіші а них за таким планом: місцезнаход­ження, геологічна будова ділянки родовища, форма, розмір, будова рудних тіл, характеристика корисної копалини, економічне значення родовища. Особливо старанно треба охарактеризувати родовища корис­них копалин, які експлуатують. У цьому випадку необхідно вказати спосіб видобутку корисної копалини, ступінь механізації робіт, про­дуктивність кар'єрів, а також технічні вимоги на цей вид корисних копалин. У завершальній частині глави оцінюють перспективи району, враховуючи геологічні та економічні фактори.

Ілюстрації: карта корисних копалин, зарисовки і фо­тографії кар'єрів тощо.

Глава 9. Підземні води. Глава повинна містити загальну харак­теристику водоносності відкладів, розвинених у районі практики. Спочатку виділяють водоносні (водопровідні) і водотривкі (водоне­проникні) горизонти, а опісля характеризують перші, починаючи від верхнього водоносного горизонту і закінчуючи нижнім, за такою схе­мою:

‑ розповсюдження водоносного горизонту, його потужність і ха­рактер залягання;

‑ тип підземних вод, який виділяють за характером циркуляції води, - поровий, тріщинний, змішаний;

‑ умови залягання підземних вод - грунтові, пластові, жильні;

‑ якісна характеристика води, її склад;

‑ характер живлення і площа водозбору, умови дренажу.

Потім описують усі джерела і колодязі (криниці), пов'язані з цим водоносним горизонтом, вказуючи їхнє точне місцезнаходження, положення в рельєфі, абсолютну відмітку, геологічні умови і гід­равлічний характер виходу води (низхідний чи напірний), форму ви­ходу (зосереджений, скупчений чи розосереджений), фізичні власти­вості води (колір, смак, запах, прозорість, температура), дебіт джерела і його зміна з часом, каптаж, санітарний стан джерела.

У підсумковій частині глави розглядають питання про забезпе­чення водою населення і сільськогосподарського виробництва й ужи­вані заходи для поліпшення водопостачання.

Ілюстрації: схема водопунктів, зарисовки та фото­графії.

Глава 10. Геологічна інтерпретація геофізичних досліджень. На початку глави вказують конкретні завдання, які ставили перед геофізичною практикою, а опісля коротко описують головні резуль­тати обробки одержаних польових матеріалів і дають їхню геологіч­ну інтерпретацію (тлумачення).

Ілюстрації: різні схеми, графіки, профілі.

Глава 11. Екскурсії. У ній систематизовано й узагальнено ма­теріали геологічної екскурсії. Особливу увагу звертають на опис вулканічної групи Карадагу, а також розгляд геологічної роботи моря, таких сучасних геологічних явищ, як оповзні, карст, обвали тощо і методиками інженерно-геологічної боротьби з ними.

Ілюстрації: оглядова карта Криму, схема вулканічної групи Карадагу, зарисовки, фотографії.

Висновки. У цьому розділі звіту коротко описують головні ре­зультати проведених робіт (у галузі стратиграфії, магматизму, тек­тоніки, корисних копалин), відзначають нез'ясовані питання геоло­гії району, можливі шляхи їх вирішення, дають загальну оцінку ра­йону, щодо корисних копалин і його перспектив.

Список використаної літератури. У списку літератури наводять лише ті опубліковані роботи (монографії, статті та ін.), які ви­користані під час написання звіту. У текстовій частині звіту на використану літературу обов'язково роблять посилання. Для цього в дужках вказують прізвище автора роботи і рік її видання або номер цієї роботи в загальному списку використаної літератури. Наприклад, (Юрченко, 1983) або (І5).

У списку використаної літератури, складеному за алфавітом, для кожної роботи наводять: автора (авторів) роботи, її повну на­зву, місто і назву видавництва, рік видання, том, випуск і (або) номер журналу, збірника наукових статтей тощо, де ця робота опублікована, кількість сторінок (якщо це монографія) або сторінки журналучи збірника статей.

Приклад складання списку використаної літератури наведений у Додатку 3.

Текстову частину звіту необхідно проілюструвати графічними матеріалами, які ділять на основні, що креслять на окремих листах ватману, і на дрібну ілюстративну графіку, яку поміщають у текстовій частині звіту. Основними графічними додатками являються: геологічна карта, стратиграфічна колонка та геологічні розрізи, які розміщують на одному листі ватману[3], геологічна карта, стратиграфічна колонка і геологічний розріз ділянки детальної зйомки, карта фактичного матеріалу, карта корисних копалин[4] , структурна або тектонічна схема, гео­морфологічна схема, схема водопунктів. До дрібної ілюстративної гра­фіки належать: оглядова карта , панорама району практики, блок-діаграми, фрагменти окремих ділянок геологічної карти, різні схеми і профілі, оброблені копії польових зарисовок, фотографії тощо.

Текстову частину звіту, графічні додатки, фактичний матеріал (щоденники польових геологічних спостережень, індивідуальні польові

карти, "азимутальні ходи" по складанню розрізів свит тощо), колекцію гірських порід, корисних копалин і органічних решток передають комі­сії, яка приймає ці матеріали і призначає опонента. Протягом двох-трьох останніх днів практики в присутності всього курсу студенти захищають звіти. Роботу бригади в цілому і кожного її члена зокрема комісія оцінює за чотирибальною системою.