3.7.6.1. Загальні положення.
Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: в порядку появи посилань в тексті, або в абетковому порядку прізвищ перших авторів або заголовків (за винятком законодавчої та нормативної бази).
Інформація про видання (монографії, підручники, довідники тощо) має містити: прізвище та ініціали автора, назву книги, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках. Ці дані друкуються у виданнях.
Прізвище автора подається у називному відмінку. Якщо є два, три чи чотири автори, то їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності, у якій вони надруковані у книзі; перед прізвищем наступного автора ставлять кому. Якщо більше ніж чотири автори, вказують прізвища з ініціалами тільки перших трьох, а далі пишуть слова «та інші». Назву місця видання необхідно подати повністю у називному відмінку; можна скорочувати назви тільки двох міст: Київ (К.), Москва (М.).
3.7.6.2. Рекомендації до складання “Списку використаних джерел” у контрольній роботі:
1) розділити літературу за рубриками: (а) законодавчі акти, (б) монографічну (Монографії, брошури), (в) періодичну (Журнали та збірники наукових праць), (г) навчальну (Підручники, навчальні посібники, словники), (д) періодичну (Газети);
2) спочатку давати вітчизняні видання (будь-якою мовою), потім видання іноземні, починаючи з російських, потім давати англомовні, пізніше німецькомовні, франкомовні, іспаномовні;
3) послідовність джерел – за абеткою (а не за порядком посилання);
4) чітко дотримуватись правила: спочатку прізвище, потім ініціали;
5) слідкувати за правильністю оформлення бібліографічного опису;
6) (а) назви праць нині у лапки не беруть, (б) слово “журнал” не пишуть, а (в) відображають статус видання відповідним способом написання його бібліографічного опису; при цьому обов’язково слід вказувати сторінки, на яких розміщено статтю;
7) береги вирівнювати (лівий та правий).