Гострий тонзилогенний сепсис

Гострий сепсис може розвинутись як після ангіни, так і після заго­стрення хронічного тонзиліту. Нерідко це ускладнення виникає під час перебігу паратонзиліту.

За шляхами поширення інфекції з піднебінного мигдалика розрізняють 3 форми сепсису: 1 -ша — переважно гематогенна; 2-га — переважно лімфогенна; 3-тя — переважно тканинна. У разі переважно гематогенної форми інфекція поширюється по венах, відбувається їх тромбоз, який доходить до внутрішньої яремної вени. Ця форма харак­теризується важкою клінічною картиною, і її перебіг може відбуватися у вигляді септицемії та септикопіємії. Остання з них характеризується появою метастатичних гнояків у різних органах.

Легший перебіг спостерігається в разі переважно лімфогенної фор­ми, коли інфекція поширюється по лімфатичних судинах, спричиняю­чи гнійний та регіонарний лімфаденіт.

Менш бурхливий перебіг тканинної форми сепсису, коли інфекція по­ширюється по міжтканинних просторах. Спочатку інфекція з мигдалика проникає в примигдаликову клітковину, спричинюючи розвиток пара-тонзиліту. Згодом інфекція поширюється в пригорловий простір і виникає парафарингеальний абсцес, з якого запальний процес по міжфасціальних проміжках шиї опускається донизу, у переднє середостіння. Це сприяє роз­витку переднього медіастиніту, внаслідок якого хворий може загинути.

Клініка. Клініка гострого тонзилогенного сепсису залежить від його форми. У разі переважно гаматогенної форми спостерігається гектична лихоманка. Підвищення температури тіла супроводжується ознобом, а зниження — рясним потовиділенням. Шкірні покриви ма­ють землистий відтінок, риси обличчя загострені, спостерігається за­падання очних яблук (обличчя Гіппократа), можлива іктеричність склер. Слизова оболонка ротової порожнини та порожнини горла суха, вкрита густим слизом. У деяких хворих виявляються метастатичні абс­цеси в підшкірній жировій клітковині, м'язах, печінці, головному моз­ку та в інших органах. Під час дослідження крові визначається лейко­цитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво до появи юних форм і навіть мієлоцитів, ШОЕ — 50—60 мм/год. Можливі зміни в сечі.

У разі переважно лімфогенної форми відзначається збільшення лімфовузлів за кутом нижньої щелепи та під ним, температурна ре­акція менш виражена, менш помітні зміни в крові.

Переважно тканинна форма характеризується послідовним розвит­ком паратонзиліту, парафарингеального абсцесу, глибокої флегмони шиїта переднього медіастиніту.

Дуже важливо виявити джерело інфекції. У хворих із гострим тон-шлогенним сепсисом виявляють різні зміни в зіві. Під час фаринго­скопії можна виявити симптоми катаральної, фолікулярної, лакунарної ангіни чи паратонзиліту. Якщо сепсис розвинувся через деякий час після гострого запалення в горлі, то під час огляду можуть бути виявлені залишкові симптоми перенесеного гострого захворювання ;ІЬ<» ознаки хронічного тонзиліту.

Важливо на висоті лихоманки провести посів крові, що дасть змогу визначити збудника захворювання та підібрати найефективніший ан­тибіотик.

Лікування. Насамперед необхідно усунути джерело інфекції. Тому ур гентно проводять видалення мигдаликів — тонзилектомію. Хворим на ката­ральну, фолікулярну, лакунарну ангіну, хронічний тонзиліт проводять тонзи­лектомію з обох боків, на паратонзиліт - - видаляють мигдалик на боці ураження. Одночасно проводять інтенсивну антибіотикотерапію, часто н поєднанні з призначенням великих доз сульфаніламідних препаратів. У рачі стафілококового сепсису уводять антистафілококову сироватку. За поши­рення тромбофлебіту на внутрішню яремну вену її перев'язують.

Якщо у хворого переважно тканинна форма сепсису, то після тон-зилектомії розкривають бічний навкологорловий абсцес. Якщо відбу­вається розвиток переднього медіастиніту, доводиться проводити ко-лярну медіастинотомію з дренуванням переднього середостіння.

Останніми роками у хворих на тонзилогенний сепсис успішно ви­користовують внутрішньолімфатичне уведення антибіотиків.