рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. - раздел Философия, Науково-практичний коментар Земельного кодексу України 2. Земельні Відносини, Що Виникають При Використанні Надр, Лісів, Вод...

2. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.


1. До частини першої. Нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини (іншими словами, джерела земельного права), складають величезний масив (див. коментар до ст. 4 ЗКУ). їх можна класифікувати за багатьма критеріями (за колом врегульованих відносин, за сферою дії по колу суб'єктів, за сферою дії за територіальним поширенням, за часом дії, та ін.). Проте найбільше значення має класифікація джерел земельного права за юридичною силою.

1.1. Найвищу юридичну силу у системі законодавства України мають закони України насамперед, Основний закон нашої держави - Конституція України, кодифіковані закони - кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМ України (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст. 97-1 Конституції УРСР"). Серед цієї групи нормативно-правових актів найвищу юридичну силу має, поза сумнівом, Конституція України. Особливо слід зупинитись на законах України, якими висловлюється згода на обов'язковість для України міжнародних угод. Слід враховувати, що ратифіковані такими законами міжнародні угоди (договори) є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), причому в силу положень ст. 19 ЗУ "Про міжнародні договори України", продубльованих у багатьох інших законодавчих актах, такі угоди мають перевагу над положеннями національного законодавства;

У правовій доктрині переважає думка, що будь-які закони (окрім Основного -Конституції), у тому числі кодифіковані, мають однакову юридичну силу. Проте у законодавчій та правозастосовчій діяльності зустрічаються спроби надати вищої юридичної сили кодексам або рамковим законам. Наприклад, у ч. З ст. 1 ЗУ "Про систему оподаткування" передбачено, що "[с]тавки, механізм справляння податків і зборів (обов 'язкових платежів), за винятком .... не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування". Цей підхід підтримується Державною податковою адміністрацією України в питанні про надання податкових пільг, зокрема, по сплаті земельного податку. На її думку, пільги по сплаті земельного податку, передбачені іншими законами, ніж закони і питань оподаткування, надаватися не повинні14. Подібний підхід визнається і окремими авторами15.

Слід наголосити, що положення частини першої коментованої статті, за яким нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини, приймаються відповідно до "цього Кодексу" (ЗКУ), не може свідчити про те, що кодекс має вищу юридичну силу відносно прийнятих після нього законів. Конституція України не дає підстав для такого висновку, і в даному випадку діє загальний принцип - пізніший закон скасовує дію попереднього. Положення ж коментованої норми слід розглядати як заклик до законодавця зберігати логічну структуру законодавства, здійснювати його розвиток за принципом "від загального [положень ЗКУ] до конкретного [положень нормативно-правових актів, прийнятих на розвиток ЗКУ]".

1.2. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на велику кількість різновидів, основні з яких будуть розглянуті нижче.

1.2.1. Джерелами земельного права є низка указів Президента України нормативного характеру. Право Президента видавати укази випливає з положень п. 17 ст. 108 Конституції України, що закріплює за Президентом право здійснювати керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави, оскільки термін "керівництво'" передбачає і можливість встановлення правових норм". Повноваження із видання указів Президента України, закріплені

у Конституції України, деталізуються у низці законів", які, щоправда, прямо не стосуються сфери земельних відносин. Також у правовій системі України діють так звані "переживаючі" нормативно-правові акти Президента, видані ним свого часу з питань, не врегульованих законами України відповідно до п. 7-4 ст. 114-5 Конституції України 1978 року, п. 4 Перехідних положень Конституції України 1996 року (на підставі цього пункту було видано 142 укази, з них 64 не набрали чинності)18.

Так, виняткове значення для регулювання земельних відносин і по цей час мають Укази Президента України щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. В умовах, коли положення ЗКУ в ред. 1992 року щодо права на вихід із господарств і отримання "своєї частки землі в натурі” не реалізовувалися, а у сільському господарстві наростала криза, Указами Президента України був запроваджений механізм визначення права на земельну частку (пай), відмінний від передбаченого ЗКУ механізму визначення середньої земельної частки. Зокрема, ст. 2 нечинного нині Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994 №666/941'< було передбачено, що "[к]ожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також: у вартісному виразі". Механізм реалізації даного положення був передбачений Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 №720/9520.

Неоднозначним є вирішення на перший погляд простого питання про співвідношення норм указу Президента і закону. Ця проблема актуальна не лише для України, а й для інших пострадянських країн без усталених традицій взаємодії між вищими органами держави21. З одного боку, указ є підзаконним нормативно-правовим актом. З іншого боку, певні повноваження віднесені Конституцією до виключної компетенції Президента України. Чи може Верховна Рада України видавати закони з питань, віднесених до компетенції Президента Конституцією України? На наш погляд, ні, але у даному випадку колізія фактично виникає не між нормами указу та закону, а між нормами закону та Конституції України, на яких ґрунтується відповідний указ. Виходячи із цього, вважаємо, що для перегляду традиційного погляду на співвідношення юридичної сили норм указів Президента України та законів України підстав немає.

1.2.2. Невід'ємною складовою земельного законодавства є постанови Верховної Ради України. Попри їхню відносну нечисленність, значення постанов Верховної Ради України як джерел земельного права важко переоцінити. Так, початок земельної реформи в Україні був даний постановою Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.199022. Ця постанова зберігає свою актуальність і досі, її п. 6 порівняно нещодавно був предметом розгляду Конституційним Судом України (див. Рішення Конституційного Суду України у справі №1-17/2005 від 22.09.2005 року №5-рп/200523).

Відповідно до ч. 2 ст. 113 Конституції України, "Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується ... постановами Верховної Ради України ...". Із цього випливає, що постанови Верховної Ради України, прийняті в межах її компетенції, мають вищу юридичну силу, ніж ПКМ.

При цьому Конституція України не визначає співвідношення між постановами Верховної Ради України та Указами Президента України. На наш погляд, при вирішенні даного питання слід виходити із конституційного принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України). Ідея Конституції полягає у тому, щоб відмежувати повноваження єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України - від повноважень інших органів влади, тому у разі колізії між Указом Президента України та постановою Верховної Ради України слід визначати не те, який акт має вищу юридичну силу, а який акт виданий в межах компетенції відповідного органу, а який - ні. Вважаємо, що Укази Президента України та постанови Верховної Ради України з точки зору їх юридичної сили є неспівставними, оскільки компетенція даних органів не перетинається.

1.2.3. Важливе значення у регулюванні земельних відносин відіграють постанови Кабінету Міністрів України, що видаються у випадках, передбачених законом. З точки зору юридичної сили неоднозначним є співвідношення постанов КМ України та Указів Президента України. І Президент України, і Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень вида ють акти, обов'язкові до виконання (ч. З ст. 106, ч. 1 ст. 117 Конституції України). Разом із тим, співвідношення актів Президента України та актів КМ України з точки зору юридичної сили Конституцією України прямо не вирішене. На наш погляд, якщо певне питання може бути віднесене одночасно до компетенції і Президента України (як, наприклад, питання забезпечення національної безпеки України - п. 1 ч. 1 ст. 106 Конституції України), і КМ України (наприклад, здійснення заходів "щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України'' - п. 7 ст. 116 Конституції України), слід виходити із того, що, відповідно до ч. 2 ст. 113 Конституції України, "Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України", а згідно із ч. 2 цієї ж статті - "Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується ... указами Президента України ...". Президент України має право зупиняти "дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційностГ (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України). Ці положення, на наш погляд, вказують, що видані в межах компетенції Президента України Укази мають вищу силу, ніж ПКМ. Виключенням із цього загального правила є випадки, коли певне питання в силу прямої вказівки Конституції України передане з компетенції Президента до компетенції КМ України.

Наприклад, у первісній редакції Конституції України (п. 15 ст. 106) повноваження із утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади надавалися Президенту України, проте ЗУ №2222-ІУ від 08.12.2004 ці повноваження передані КМ України (п. 9-1 ст. 116 нової редакції Конституції України). Тому відповідні ПКМ, якими визначається статус центральних органів виконавчої влади, мають перевагу над прийнятими раніше відповідними указами Президента: наприклад, норми ПКМ від 02.11.2006 №1524 "Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України"24 замістили норми чинного на той час Указу Президента України від 27.12.2005 №1842 "Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України"25; норми постанови від 02.11.2006 №1539 "Про затвердження Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи" - норми Указу від 10.10.2005 №1430"Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи"26 тощо.

1.2.4. Велику групу джерел земельного законодавства складають нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, або відомчі акти. Поза всяким сумнівом, ці акти мають меншу юридичну силу, ніж видані в межах компетенції укази Президента України, ПКМ та постанови Верховної Ради України. Разом із тим, заслуговує на увагу питання про юридичну силу окремих різновидів актів центральних органів виконавчої влади.

Насамперед, проблемним є питання про юридичну природу (а отже, і юридичну силу) т. з. нормативних документів. Перелік чинних НД, що є джерелами земельного права, див. у коментарі до ст. 4 ЗКУ Для організації та координації робіт зі стандартизації на базі Національного наукового центру "Інститут Ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовсь-кого" наказом Держстандарту України створено технічний комітет (далі -ТК) зі стандартизації ТК-142 "Ґрунтознавство"21. Пропонується також створити ТК із сталого* 11 землеустрою стосовно розроблення, науково-технічної експертизи, розі, І ІД, які стосуються сталого землекористування, охорони і ;і раціональне Фунтів28. Чинний "Класифікатор нормативних документів" ДК 004-окремий клас НД - 13 "Довкілля. Захист довкілля та здоров н людини. Безпл входить підклас 13.080 "Якість Грунту. Ґрунтознавство".

Поняття "нормативний документ" (далі - НД) на сьогодні визначається законе (ст. 1 ЗУ "Про стандартизацію" від 17.05.20012", Додаток 2 до ДБН А.1.1-1-93' стандартизації і нормування в будівництві. Основні положення""') як "докумен установлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо рі тих видів діяльноет їх результатів". На наш погляд, така дефініція є надто загальною і не дозволяє відмея НД від інших нормативно-правових актів, адже під наведене визначення цілком підпадають будь-які нормативно-правові акти, у тому числі закони, постанови уряду тощо.

Насправді ж у чинному законодавстві термін "нормативні документи" вживається значно вужче. Так, ст. 1 ЗУ "Про стандартизацію" передбачає, що термін "нормативний документ" охоплює такі поняття, як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови" (тобто окремі різновиди нормативних актів зі стандартизації). Законодавство та практика також визнають нормативними документами деякі інші різновиди відомчих нормативно-правових актів: НД у галузі будівництва (в першу чергу, будівельні норми та правила), НД у галузі забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (санітарні норми), нормативні акти із забезпечення пожежної безпеки, НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя. Посилання на основні НД, що використовуються при регулюванні земельних відносин, наведені у коментарі до ст. 4. На наш погляд, НД є важливим джерелом земельного права, роль якого у подальшому повинна лише зростати. Перспективним напрямком вдосконалення системи земельно-правового регулювання ми вважаємо створення спеціальної підсистеми нормативних документів (землевпорядних НД), що були б безпосередньо спрямовані на регулювання земельних відносин. Саме за допомогою таких землевпорядних НД повинні бути закріплені нормативи оптимального співвідношення земельних угідь, якісного стану ґрунтів, показники деградації земель та ґрунтів та ін., існування яких на сьогодні задекларовано законодавцем (ст. 165 ЗКУ, ЗУ "Про охорону земель" тощо), і які поки що існують лише у вигляді неофіційних наукових напрацювань31.

Аналізуючи зміст та форму різних видів НД, можна виділити їх спільні риси. Всі вони, по-перше, належать до відомчих нормативно-правових актів; по-друге, їхній зміст скла­дають зазвичай певні якісні або кількісні показники (нормативи). По-третє, розробка всіх НД здійснюється, як правило, спеціалізованими науковими установами із використанням спеціальних знань у різних галузях науки і техніки, перед затвердженням НД підлягають погодженню із органами державного нагляду та контролю у відповідних сферах.

Слід сказати, що свого часу у правовій доктрині мала місце дискусія про те, чи мають НД правовий характер. Одними авторами обґрунтовувалася думка, за якою такі документи, маючи технічну природу, не містять правових норм, а отже, і не є правовими актами; інші ж автори заперечували такий підхід і визнавали правовий характер НД. У рамках цієї дискусії сторони застосовували чи не всі можливі аргументи, і думка, за якою за стандартами


та іншими актами "технічного законодавства" визнавалася нормативно-правова природа, на наш погляд, дістала переконливу перемогу. У працях таких вчених, як Бринчук М.М.32, Брославський Л.І.", Ємельянова МБ.34, Колбасов О.С.35, Новоселов В.Й.36, Огризков В.М.37, Опришко В.38, Парній Я.Е."', Скоромніков К.С.40, Халап И.А.4', Хламов І.Т.42 та інших цілком обґрунтовано було доведено, що стандарти (а за аналогією - й інші акти "технічного зако­нодавства") - це відомчі нормативно-правові акти, що містять правові норми, хай навіть і такі, що мають технічне підґрунтя.

Слід звернути увагу, що, згідно зі ст. 1 ЗУ "Про стандартизацію" від 17.05.2001 в редакції ЗУ №3164-IV від 01.12.2005, "стандарт — документ, розроблений на основі консенсусу та затвердженні! уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим" (виділення додане). Новела, внесена у 2005 році, стосувалася саме виз­нання необов'язковості стандартів. Варто наголосити, що внесені зміни, по-перше, ніяк не означають необов'язковості НД як таких - положення про необов'язковість стосується саме стандартів; по-друге, дане положення не впливає на обов'язковість абсолютної більшості стандартів - джерел земельного права, оскільки, відповідно до п. 4 розділу VII "Прикінцеві положення" ЗУ "Про стандартизацію", "[в]имоги державних та інших стандартів, обов язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання". На недотримання вимог нормативних документів передбачені різні види юридичної відповідальності.

Таким чином, НД як джерела земельного права можна визначити як обов'язкові відомчі нормативно-правові акти, крім випадків, коли необов'язковість таких актів прямо встановлена законом.

Також, на наш погляд, заслуговує на окрему увагу питання про юридичну силу вказівок Державного комітету України із земельних ресурсів. П. 6 Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" від 13.03.1992 було передба­чено, що "нормативні документи і вказівки" комітету, "які не суперечать законодавству України, є обов'язковими для виконання ...". В розвиток цієї норми з'явилася практика видання актів Держкомзему України у формі вказівок. Як приклад, можна навести вказівку Держкомзему України "Про створення єдиної системи нумерації земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру" від 16.02.1998 №943. Варто звернути увагу на те, що сфера регулювання цього документа (як і багатьох інших вказівок) не обмежується відносинами в межах відомства, а впливає на права і обов'язки, наприклад, землевпорядних організацій, осіб, на ім'я яких виготовляються правоустановчі документи тощо. На наш погляд, при вирішенні питання про юридичну силу подібних документів (вказівок) слід виходити із того, що, в силу ч. З ст. 117 Конституції України, "[н]ормативно-правові акти ... центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом" (за практикою, що склалася, вказівки не реєструються, на відміну від наказів Держкомзему України); згідно із ч. 3 ст. 57 Конституції України, "нормативно-правові акти, що визначають права і обов 'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними" (вказівки не доводяться до відома населення в порядку, встановленому для відомчих нормативно-правових актів). Крім того, згадка про можливість видання актів у формі вказівок відсутня у Положенні про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженому ПКМ від 19.03.2008 №224.

Таким чином, акт, виданий поза межами форми, передбаченої Положенням про Держкомзем України, не зареєстрований у встановленому порядку та не доведений до відома населення не може вважатися формально обов'язковим. Отже, він позбавлений юридичної сили і має виключно рекомендаційний характер.

Іншим спірним питанням у контексті юридичної сили актів центральних органів виконавчої влади є питання про співвідношення юридичної сили актів різних центральних органів виконавчої влади. Такі колізії можливі у випадку, коли компетенція органів розмежована нечітко і "перекривається".

Нормативні засади розв'язання подібних колізій на сьогодні у законодавстві України відсутні.

На наш погляд, при розв'язанні колізій між актами різних центральних органів виконавчої влади слід виходити із того, що перевагу має акт органу, спеціально уповноваженого на регулювання певних суспільних відносин (у нашому випадку - акт Держкомзему України). Подібне правило в загальному вигляді закріплено, наприклад, у законодавстві Республіки Білорусь (ч. 11 ст. 10 Закону Республіки Білорусь від 10.01.2000 №361-3 "Про нормативно-правові акти Республіки Білорусь"44). Видається, що існує доцільність закріпити дане правило у законодавстві України, причому бажано - конституційно. Звичайно, встановлення подібного правила не гарантуватиме задовільного розв'язання усіх колізій між актами різних центральних органів виконавчої влади (оскільки не завжди можна впевнено визначити орган, спеціально уповноважений на регулювання певної сфери суспільних відносин), проте все-таки воно буде кроком для вирішення більшості існуючих колізій між відомчими актами.

1.2.5.Окреме місце у системі джерел земельного права належить актам органів місцевого самоврядування. У спеціальній літературі висловлюється думка, за якою система нормативних правових актів органів місцевого самоврядування є самостійною, незалежною від органів державної влади, але підпорядкованою Конституції та законам45. На наш погляд, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування не можна вважати незалежними від системи органів державної влади. Можна навести чимало прикладів, коли різні органи державної влади в підзаконних актах, виданих у межах компетенції, визначають положення, що стосуються діяльності органів місцевого самоврядування. Наприклад, ПКМ "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" від 11.04.2002 №502 визначено (п. 7 Порядку), що "[с]ільська, селищна, міська рада розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту (крім земель, визначених пунктом 11 цього Порядку)" (це нова норма, встановлена ПКМ, а не відтворення норми, вміщеної до якогось закону). Інший приклад - наказ Держкомзему України: "Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі" від 04.05.1999 №43, яким, наприклад, встановлюються вимоги до органів місцевого самоврядування щодо зберігання примірників державних актів на право власності на землю (п. 4.2.).

Натомість, зворотних прикладів, коли рішення органів місцевого самоврядування стосувалися діяльності центральних органів державної влади, навести неможливо. Таке становище є об'єктивним відображенням співвідношення між органами державної влади та місцевого самоврядування. Виходячи із цього, вважаємо, що акти органів місцевого самоврядування загалом мають нижчу юридичну силу не лише відносно до Конституції та Законів України, а і щодо актів центральних органів виконавчої влади.

Разом із тим, у певних випадках рішення органів місцевого самоврядування можуть містити вказівки, обов'язкові для місцевих органів виконавчої влади. Це стосується насамперед повноважень, делегованих місцевими радами місцевим державним адміністраціям (ст. ст. 1,44, п. 27 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"46). Зокрема, можуть бути делеговані повноваження з підготовки рішень ради "про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією" (п. 9 ст. 44), координацію "на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів" (п. 16 ст. 44 Закону) тощо.

Таким чином, акти органів місцевого самоврядування мають нижчу юридичну силу, ніж акти центральних органів виконавчої влади. У встановлених законом випадках (делеговані повноваження) акти органів місцевого самоврядування мають вищу юридичну силу, ніж акти місцевих органів виконавчої влади. Видається, що існує доцільність у більш чіткому визначенні юридичної сили актів органів місцевого самоврядування. Слід погодитися із тим, що "... у нормах закону не закріплена процедура розв'язання протиріч між актами органів державної влади та місцевого самоврядування ..."47.

1.2.6. Заслуговує на окремий розгляд питання про місце в системі земельного законодавства актів Автономної Республіки Крим. П. 2 ч. 1 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої ЗУ від 23.12.1998й, передбачено, що до відання Республіки належить нормативне регулювання і здійснення організаційно-розпорядчих повноважень з широкого кола питань, пов'язаних із регулюванням земельних відносин ("сільського господарства і лісів; меліорації і кар 'єрів "; "містобудування і житлового господарства; курортно-рекреаційної сфери; туризму", "історико-культурних заповідників; транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; мисливства, рибальства; санітарної і лікувальної служб" та ін.). Право регулювати нормативно земельні відносини випливає й з багатьох інших положень Конституції Республіки.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Конституції України, "[н]ормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання". Таким чином, незважаючи на значно ширшу сферу нормативно-правового регулювання, акти різних органів Автономної Республіки Крим фактично мають юридичну силу, однакову з актами органів місцевого самоврядування.

1.3. Певне місце у правовій системі України займають закони та інші акти УРСР та СРСР. Вони діють в Україні на підставі ЗУ "Про правонаступництво України" від 12.09.19914' та Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.199150. У доктрині зазначається, що, наприклад, закони УРСР та СРСР діють доти, доки не будуть змінені або замінені законами України51. Дозволимо собі не погодитися з такою позицією. Як випливає із тексту названої постанови Верховної Ради України, акти колишнього СРСР діють "до прийняття відповідних актів законодавства України". Аналогічне правило передбачено щодо актів УРСР. На наш погляд, це означає, що будь-які акти законодавства СРСР та УРСР перестають діяти при прийнятті будь-якого акту, що належить до законодавства України, з того самого питання. Наприклад, закон СРСР не може застосовуватися у випадку, якщо відповідні питання врегульовані ПКМ, акт союзного міністерства - якщо з даного питання прийнято відомчий акт, причому не обов'язково аналогічного органу.

Прикладом може бути ситуація із "Санітарними нормами проектування промислових підприємств" (СН 245-71)52, затвердженими Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва 05.11.1971. Як складова системи нормативних документів у галузі будівництва, "Норми ..." відігравали надзвичайно важливу роль при плануванні і забудові населених пунктів, передбачаючи, зокрема, нормативи санітарно-захисних зон навколо про­мислових підприємств. У той же час, Міністерством охорони здоров'я України 19.06.1996 були прийняті Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів53, які встановили ідентичні за призначенням нормативи. "Правила ...", проте, не містили згадки про те, що із їх прийняттям "Норми ..." не підлягають застосуванню в Україні. І це зрозуміло: вирішення даного питання належало до компетенції іншого відомства - Держбуду, який був уповноважений визначати перелік нормативних документів у галузі будівництва, чинних на території України.

У такій ситуації навіть досвідчені проектувальники подекуди посилаються на СН 241-75, хоча цей нормативний документ і не повинен застосовуватися в Україні згідно із постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"54, а також відповідно до п. 2 ст. 4 Декрету "Про стандартизацію та сертифікацію", п. 2.2. ДБН А. 1.1-1-93 як відсутній у "Переліку нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України"55.

Таким чином, вважаємо, що юридична сила актів СРСР та УРСР, що продовжують застосовуватися в Україні, у правовій системі України нижча від юридичної сили будь-якого акту законодавства України.

1.4. Важливі проблеми пов'язані із визначення місця в ієрархії джерел земельного права судових актів. У земельно-правовій доктрині України судові акти (судові рішення по конкретним справам, акти узагальнення судової практики) традиційно не визнають джерелами земельного права. Між тим, у правовій доктрині країн близького зарубіжжя, зокрема, еколого-правовій, деякі авторитетні дослідники впевнено відносять судові рішення до джерел права56. Аналогічно, чимало представників вітчизняної теорії права слушно, на наш погляд, вказують, що деякі судові акти з усіма підставами можна вважати джерелами права. Розглянемо місце судових актів у ієрархії джерел земельного права більш детально.

На наш погляд, судові акти можна розділити на дві великі групи: (1) акти-узагальнення судової практики та (2) акти, пов'язані із вирішенням конкретних судових справ (т. з. судові прецеденти).

Перш за все, цікавим і, на нашу думку, поки що остаточно не вирішеним є питання про юридичну природу рекомендаційних роз'яснень "з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції вищих спеціалізованих судів" (п. З ч. 1 ст. 39 ЗУ "Про судоустрій України"57), роз'яснень "судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства" Верховного Суду України (п. 6 ч. 2 ст. 55 ЗУ "Про судоустрій України"), які за своєю природою не є прецедентами, оскільки не стосуються вирішення конкретних справ. Зокрема, для правового регулювання земельних відносин важливе значення має постанова Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"58 та Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/743 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування".

Хоча у правовій доктрині розглядувані акти зазвичай не вважаються джерелом права, існують і протилежні погляди. Наприклад, Г. Федоренко (щоправда, під час дії положень ЗУ "Про судоустрій України", що передбачали обов'язковість роз'яснень) вказував, що акти, що приймаються вищими судовими інстанціями, "мають загально нормативний характер, бо правила поведінки, які містяться в них, обов 'язкові для всіх і є не тільки тлумаченням права, ай усуненням прогалин в законодавстві"60.

Вважаємо, що відмінність рекомендаційних актів-роз'яснень від прецедентів є очевидною і особливого доведення не потребує.

З одного боку, формально відповідні роз'яснення не мають обов'язкового характеру, більш того, вони не творять правових норм, а лише роз'яснюють зміст існуючих норм; з іншого боку, фактично роз'яснення часто містять нові правила поведінки і певною мірою підкріплені державним примусом.

Таким чином, фактично акти-узагальнення практики судів вищого рівня містять правила поведінки, що не можуть бути зведені до роз'яснення існуючих правових норм. Більш того, на наш погляд, така ситуація в принципі є невідворотною і навіть бажаною (якщо, звичайно, йдеться про нові норми, які не суперечать актам чинного законодавства), оскільки суди зобов'язані вирішувати спори навіть за відсутності чіткого законодавчого врегулювання.

Так, відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. Цивільного процесуального кодексу України, "[я]кщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) "; "[з]обороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини". Аналогічні положення вміщені у ч.ч. 5, 6 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила щодо аналогії права та аналогії закону вміщені і в ст. 8 ЦК України. Таким чином, вирішуючи спір за аналогією закону і, тим більше, за аналогією права, суд зобов'язаний творити нові правила поведінки. За таких умов виникає потреба в узагальненні подібної практики, формулюванні на її основі норм у актах узагальнення судової практики. Наявність норм -одна із ознак нормативних актів.

Мають акти-узагальнення судової практики і таку ознаку нормативно-правових актів, як обов'язковість (незважаючи на те, що в чинній редакції ЗУ "Про судоустрій України" цього не передбачено). Фактична (формально не закріплена) обов'язковість постанов Пленуму Верховного Суду України, зокрема, випливає із очевидної можливості Верховного Суду скасувати або змінити рішення суду нижчого рівня, що не враховує положення постанови або суперечить їй. Держава і суспільство зацікавлені в одноманітному вирішенні спорів, забезпечення якого - це, безумовно, функція вищих спеціалізованих судів та, особливо, Верховного Суду України. Таким чином, акти-узагальнення судової практики, на наш погляд, повинні містити обов'язкові правові норми з питань, не врегульованих законодавчо - це потрібно для стабільного функціонування правової системи.

Можна вважати, що роз'яснення вищих спеціалізованих судів, акти-узагальнення судової практики Верховного Суду України набувають всіх ознак нормативно-правових актів навіть за існуючого правового поля, і на наш погляд, доцільно було б визнати об'єктивність цього процесу законодавчо, шляхом внесення відповідних змін до ЗУ "Про судоустрій України", одночасно обмеживши сферу нормативної правотворчості вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України виключно випадками, коли правовідносини не врегульовані законодавством України, і спір має вирішуватися за аналогією права та аналогією закону.

Цікаво, що, наприклад, у ч. 4 ст. 10 Закону Республіки Білорусь від 10.01.2000 №361-3 "Про нормативно-правові акти Республіки Білорусь"61 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь, Пленуму Верховного Суду Республіки Білорусь прямо віднесені до нормативно-правових актів.

Проблемні питання правової природи та юридичної сили актів органів судової влади не вичерпується аналізом ролі актів - узагальнень судової практики. На думку багатьох дослідників62, можна з повною впевненістю віднести до джерел права акти правосуддя щодо вирішення конкретних спорів, якщо йдеться про визнання нормативних актів недійсними (незаконними, неконституційними) у формі скасування акту судом (з моменту набрання рішенням чинності) та його анулювання (визнання нечинним з моменту ухвалення акту, що дозволяє відновити порушені права)63.

З одного боку, в описаних випадках описане рішення суду начебто лише усуває спірність у правовідносинах, оскільки незаконний (неконституційний) акт об'єктивно не може пород­жувати правових наслідків, не має юридичної сили. З іншого боку, у випадку скасування правотворчими органами своїх же актів, що не відповідають актам вищої юридичної сили, ні в кого не викликає сумнівів нормативно-правовий характер акту про скасування. Вихо­дячи із останнього аргументу, ми схиляємося до точки зору тих дослідників, які визнають нормативно-правовий характер судових рішень по конкретним справам, якими визнаються незаконними нормативно-правові акти або їх окремі положення.

Також на окрему увагу заслуговує юридична природа рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними положень законів. Наприклад, великого резонансу набуло рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.200564, відповідно до якого положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України, "в частині зобов 'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою ...".

Погоджуємося із висловленою у спеціальній літературі думкою, що рішення Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів ВРУ, Президента України, КМУ та правових актів ВР АРК не лише мають нормативний характер65, є джерелом права, а і мають специфічну юридичну силу, вищу від сили законів66. У свою чергу, рішення Конституційного Суду про тлумачення законів мають таку ж юридичну силу, як і закони67.

Наведені вище приклади актів судової влади, включаючи рішення Конституційного Суду України, не є прецедентами у загальноприйнятому розумінні, і, на наш погляд, мають ознаки класичних нормативно-правових актів. Натомість, вважаємо, що у системі джерел земельного права є місце і для прецеденту як судового рішення по конкретній справі, що стає обов'язковим при вирішенні в подальшому аналогічних справ. Зокрема, в Україні як джерело права застосовуються судові прецеденти - рішення Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (ратифікована ЗУ від 17.07.1997), а також ст. ст. 26, 31 Віденської Конвенції "Про право міжнародних договорів" від23.05.1969 (ратифікована Україною 14.05.1986 у складі СРСР), такі рішення стають невід'ємною частиною Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Відповідно, за своєю юридичною силою вони дорівнюють самій Конвенції. Останнім часом роль практики Європейського суду як джерела права отримала і легальне визнання - див. ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України68, ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"". Роль рішень Європейського суду з прав людини як джерел права - правових прецедентів -визнається вищими судовими установами України™ та у правовій доктрині України71.

Цікавим прикладом застосування при вирішення земельних спорів рішення Європейського суду з прав людини є постанова Вищого господарського суду України від 23.01.2007 (справа №47/83)72. Зокрема, Вищий господарський суд вирішив, що скасування КМ України його попереднього розпорядження не впливає на законність договору оренди земельної ділянки, укладеної на виконання скасованого розпорядження, оскільки на момент укладення договору розпорядження діяло, породжувало відповідні правові наслідки, а "згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим".

Підсумовуючи аналіз юридичної сили судових актів, можна зазначити, що акти органів судової влади можуть мати юридичну силу, вищу за юридичну силу звичайного закону (рішення Конституційного Суду України про тлумачення Конституції України та визнання неконституційними законів України), силу міжнародного договору (рішення міжнародних судових інстанцій прецедентного характеру із застосування міжнародних договорів), силу закону (рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення законів України), силу інших нормативних актів (рішення судів про визнання недійними, нечинними або незаконними різних нормативно-правових актів). Також слід визнати таке явище, як судова правотворчість, у заповненні прогалин у правовому регулюванні, що втілюється, насампе­ред, у прийнятті актів - узагальнень судової практики вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України.

До частини другої.На даний час норми, присвячені регулюванню земельних відносин,

містяться у таких актах "неземельного" природоресурсного законодавства:

 

Вид документа Назва документа Дата, №
ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" 25.06.91
ЗУ "Про охорону атмосферного повітря" (ст. 24 та ін.) 16.10.92
ЗУ Лісовий кодекс України 21.01.94
ЗУ Кодекс України про надра (ст.ст. 18, 19, 23 та ін.) 27.07.94
ЗУ Водний кодекс України (ст. 4, Глава 18 та ін.) 06.06.95
ЗУ "Про угоди про розподіл продукції" (ст.ст. 4, 8, 9) 14.09.99
ЗУ "Про мисливське господарство і полювання" (ст.ст. 21, 22, 23, 24) 22.02.00
ЗУ "Про тваринний світ" (ст.ст. 17, 39, 54 та ін.) 13.12.01
Міжнародний договір Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних тварин 02.02.71
пкм "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" 12.12.94 №827
пкм "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення" 17.01.95 №33
пкм "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення" 23.11.95 №935
пкм "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" 08.05.96 №486
пкм "Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними" 14.04.97 №347
пкм     "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду" 06.07.98 №1012
пкм "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів" 18.12.98 №2024
пкм     "Про Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь на період до 2010 року" 16.11.00 №1704
пкм "Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення" 29.08.02 №1287
пкм "Про затвердження Комплексної програми захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року" 03.07.06 №901
пкм "Про затвердження Правил відтворення лісів" 01.03.07 №303
пкм "Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок" 16.05.07 №733    

Щодо правового регулювання земельних відносин у актах поресурсного законодавства див. глави 11 "Землі лісогосподарського призначення" та 12 "Землі водного фонду" ЗКУ та коментар до них.

В ч. 2 ст. 3 ЗКУ зроблена спроба встановити пріоритет ЗКУ по відношенню до нормативно-правових актів "про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря", передбачаючи можливість їх застосування до регулювання земельних відносин лише у разі, "якщо вони не суперечать цьому Кодексу". На наш погляд, безумовний пріоритет ЗКУ при регулюванні земельних відносин існує лише відносно актів природоресурсного законодавства більш низької юридичної сили (зокрема, постанов КМ України), а також по відношенню до законодавчих актів, прийнятих раніше від нього. Конституція України не передбачає пріоритетності одних законів перед іншими, тому застосовується загальні правила: "більш пізній закон має перевагу над прийнятим раніше" та "спеціальна норма має перевагу над загальною" (причому далеко не завжди норма, вміщена у спеціальному земельному законодавстві, буде спеціальною по відношенню до земельно-правової норми, вміщеної в акті іншої галузі законодавства).

 

Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

НАУКОВО ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР... ЗЕМЕЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ За станом нормативно правових актів та судової практики...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
М64 Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К.: Правова єдність, 2009. - 496 с. I8ВN 978-966-2183-41-2 (Алерта) I§ВN 978-966-373-551-1 (КНТ) І8ВИ 977-966-364-894-1 (ЦУЛ)

Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
М64 Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К.: Правова єдність, 2009. - 496 с. I8ВN 978-966-2183-41-2 (Алерта) I§ВN 978-966-373-551-1 (КНТ) І8ВИ 977-966-364-894-1 (ЦУЛ)

Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин
  До назви глави 2.У назві даної глави має місце об'єднання повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради АРК та місцевих рад. Варто зауважити, що природа повнов

И) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Відповідно до ст. 136 Конституції України, представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Авто

И) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Згідно із ч. 4 ст. 140 Конституції України, обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, с

М) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Київська та Севастопольська міські ради є органами місцевого самоврядування базового рівня - міськими радами, статус та повноваження яких визначаються насам

Є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Згідно із ч. 4 ст. 140 Конституції України, районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, с

Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.
Згідно із ч. 5 ст. 140 Конституції України, "[п]итання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад". Як роз'яснив Конституційний Суд України

К) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування базового рівня. їх статус та повноваження яких визначаються насамперед ЗУ "Про місце

В галузі земельних відносин
  До глави 3 в цілому.У даній главі згадані далеко не всі органи виконавчої влади, що наділені певними повноваженнями у галузі земельних відносин. Серед таких органів

Є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Відповідно до ст. 113 Конституції України, "Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади". Його статус та п

Є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів регламентуються насамперед ст. 20 ЗУ "Про охорону навколишньо

З) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
(Підпункт "и" статті 15 виключено на підставі Закону N 309-VI від 03.06.2008) Загальна характеристика.Відповідно до ПКМ від 31.01.2007 №69 центральний орг

Є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Відповідно до ч. З ст. 136 Конституції України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим є урядом Автономної республіки Крим. її статус та повноваження виз

Ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Відповідно до ч. 1 ст. 118 Конституції України, місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі.

Ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Загальна характеристика.Відповідно до ч. 1 ст. 118 Конституції України, місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі.

До частини першої.
1.1. Термін "основне цільове призначення земель". Ч. 1ст. 19 ЗКУ оперує поняттям "основне цільове призначення земель", що використовується для їх поділу

Визначення належності земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель.
Цільове призначення земельної ділянки (а отже, і належність її до певної категорії) на сьогодні на практиці визначають кількома способами, що можуть давати різні результати: (1) за фактичним станов

Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.
(Стаття 28 зі змінами, внесеними згідно із Законом №997-Vвід 27 квітня 2007року) До частини першої.Коментовану частину слід розглядати в сукупності із ч. 4 ст. 22,

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Загальна характеристика.Право на приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства, передбачене коментованою статтею, не тотожне праву на отримання земельної час

Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
Загальна характеристика.Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - "це господарська діяльність, яка прово

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.
6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств. Загальна характеристика.Законодавств

До частини першої.
1.Правосуб'єктність кооперативів.Правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) та гаражно-будівельних кооперативів визначається ЗУ "Про кооперацію&q

До частини другої.
1. Об'єднання власників багатоквартирного жилого будинку як суб'єкт земельних правовідносин.На даний час правосуб'єктність об'єднань співвласників багатоквартирного будинку визнача

Та іншого природоохоронного призначення
  Як слушно вказує А. П. Гетьман, "не викликає сумніву той факт, що курортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні зони у своїй сукупності утворюють єдиний комплекс, що є невід

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
До частини першої.Коментовану норму слід застосовувати із урахуванням того, що деякі об'єкти природно-заповідного фонду та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають

Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.
До частин першої та третьої.Ч. 1 ст. 46 ЗКУ визначає землі "іншого природоохоронного призначення" дуже нечітко, не даючи формальної відповіді, які саме земельні ді

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом.
До частини першої. Положення коментованої частини слід застосовувати з урахуванням обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
До частини першої.Положення ч. 1 ст. 54 слід застосовувати з урахуванням обмежень на передачу земель історико-культурного призначення у приватну власність. Згідно із п. "в&quo

Залісення.
(Стаття 56 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IVвід 08.02.2006) Законодавство передбачає можливість перебування земель лісогосподарського призна­чення у власності будь

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
(Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № З 404-1Vвід 08.02.2006) До частини першої.На сьогодні згадані в коментованій частині "спеціалізовані пі

Загальна характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення.
Коментована частина у питанні визначення "порядку" (режиму) використання земель лісогосподарського призначення відсилає до "закону". Таким законом насамперед є ЛК України та інш

Особливості правового режиму земельних ділянок лісогосподарського призна­чення, що зазнали радіоактивного забруднення.
ЗУ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (ч. 2 ст. 2) передбачено існування чотирьох зон з особливим правовим режимом

Правовий режим земельних ділянок полезахисних лісосмуг.
Існує багато видів лісосмуг: що знижують швидкість вітру, затримують сніг, підвищують вологість та родючість Грунту, перешкоджають його змиванню та розмиванню, покращують мікроклімат, захищають сіл

Землі водного фонду
  Окрім викладеного у коментованій главі, слід звернути увагу на деякі важливі положення законодавства України щодо режиму земель водного фонду: 1. Дозвільний порядок

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням ізземлекористувачами.
До частин першої та другої. Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗКУ, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Між тим, відповідно до п. "ґ&

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
До частини першої.Частина перша пропонує визначення прибережної захисної смуги. Більш повне, на наш погляд, визначення наведене у ст. 1 ВК України. За цим визначенням, прибережна з

Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.
До частини першої.Берегова смуга водного шляху - це територія із особливим режимом, призначена для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством. Коментована части

Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.
До частини першої.Берегова смуга водного шляху - це територія із особливим режимом, призначена для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством. Коментована части

До частини другої.
Загальна характеристика порядку (режиму) використання земель.Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначен­ням та право

Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
До частини першої.Аналогічне визначення наведене у ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про транспорт". Землі транспорту поділяються на види в залежності від виду транспорту (див. ст

На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.
До частини першої.Коментована частина, визначаючи землі авіаційного транспорту через їхній склад, повністю відтворює положення ст. 33 ЗУ "Про транспорт". Розміри

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
До частини першої.Визначене, аналогічне наведеному у коментованій частині, вміщене до ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про трубопровідний транспорт". Ст. 1 ЗУ "Про трубопров

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.
До частини першої. Землі енергетичної системи визначаються у коментованій нормі через їх склад. Землі енергетичної системи поділяються, таким чином, на дві складових: (1) землі

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
До частини першої.Коментована норма визначає землі оборони через їх склад, при цьому виходячи фактично із суб'єктного складу відносин із використання земель (що, на наш погляд, не

До частини першої.
До пункту "а".Щодо придбання земельних ділянок громадянами за цивільно-правовими угодами, див. главу 20 "Продаж земельних ділянок або прав на них на підставі циві

До частини третьої.
До пункту "а".Щодо придбання земельних ділянок іноземцями та особами без громадянства за цивільно-правовими угодами, див. главу 20 "Продаж: земельних ділянок або

Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
(Стаття 82 зі змінами, внесеними згідно із Законом №997-Vвід 27 квітня 2007року) До частини першої.У коментованій частині застосоване визначення "національност

До частини четвертої.
До пункту "а".Щодо правового регулювання передачі до комунальної власності земель державної власності див. ст. 117 ЗКУ та коментар до неї. До пункту &quo

Конфіскації земельної ділянки.
(Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами №1158-IVeid 11.09.2003, №2229-lV від 14.12.2004, №3404-IVeid 08.02.2006) До частини першої.У сучасних умовах пол

Конфіскації земельної ділянки.
(Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами №1158-IVeid 11.09.2003, №2229-lV від 14.12.2004, №3404-IVeid 08.02.2006) До частини першої.У сучасних умовах пол

До частини першої.
До пункту "а".Щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням див. розділ II ЗКУ та коментар до нього. До пункту "б". Поз

Право користування землею
  Право землекористування можна розглядати в різних аспектах. У суб'єктивному розумінні право користування розглядається як правомочність користування земельними ділянками, тоб

Право користування землею
  Право землекористування можна розглядати в різних аспектах. У суб'єктивному розумінні право користування розглядається як правомочність користування земельними ділянками, тоб

Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.
До частини першої.Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про концесії", концесія - це "надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої вла

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
До частини першої.Передбачені коментованою частиною права землекористувачів багато у чому збігаються із правами власників землі (див. ч. 1 ст. 90 ЗКУ та коментар до неї). Права оре

Спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт, вирішуються у судовому порядку.
До частини першої.Із формулювання коментованої норми випливає існування специфічного права використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт, яке відрізняєт

З) інші земельні сервітути.
Коментована стаття передбачає невичерпний перелік видів земельних сервітутів. На наш погляд, даний перелік є примірним і має виключно інформаційне значення. Окремі науковці надають

Невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.
7. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських по

Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
До частини першої. Межа земельної ділянки є умовною лінією, що відділяє її від іншої ділянки, а тому є спільною для обох земельних ділянок. Відтак, кожен із сусідніх власників земе

Обмеження прав на землю
  Ще римському праву були відомі обмеження права власності на земельні ділянки. Так, право власності на публічні дороги обмежувалося правом всіх і кожного пересуватися по них, переміщ

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).
До частини першої.Законодавство не розрізняє (і не розкриває) на сьогодні термінів "обмеження" та "обтяження", часто вони вживаються як синоніми.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.
До частини першої.Слід звернути увагу, що обмеження та обтяження прав на землю складають значну частину земельно-правового регулювання. Наявність значної кількості обмежень та обтя

Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
До частини першої.Охоронні зони можна визначити (за відсутності законодавчого визначення) як території із обмеженим режимом використання, що встановлюються навколо особливо

Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України.
До частини першої.Зона санітарної охорони - "територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.
  До частини першої. Санітарно-захисні зони - території з обмеженим режимом викори­стання, де забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної

Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.
До частини першої. Зони особливого режиму використання земель - території з обме­женим режимом використання, які встановлюються навколо військових об'єктів з метою їх фізичн

До частини першої.
Визначення "розмірів земельної ділянки" в договорі.Коментована норма встановлює, що перехід права на земельну ділянку відбувається "у розмірах, встановлених догов

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укла­деними з дня їх нотаріального посвідчення.
До частини першої.Правила ч. 1 ст. 132 ЗКУ щодо необхідності нотаріального посвідчення угод про відчуження земельних ділянок підтверджуються положеннями ЦК України (наприклад, ст.

Порядок застави земельних ділянок та прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) визначається законом.
(Стаття 133 із змінами, внесеними згідно із Законом N 898-IV від 05.06.2003; в редакції Закону N 509- VI від 16.09.2008) До частини першої.Відповідно до ст. 572 ЦК

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.
(Текст статті 134 в редакції Законів N107-VI від 28.12.2007, N 309-VI від 03.06.2008; в редакції Закону N 509- VI від 16.09.2008) До частини першої.В цілому слушне

Земельні торги можуть проводитися за рішенням суду.
До частини першої.За загальним правилом (якщо інше не встановлено законом), про­даж земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на конкурентних засадах, тобт

Земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом.
До частини першої.Закон не визначає категорію друкованих видань, в яких має публікуватись така "офіційна" інформація, що іноді призводить до викупу певними зацікавленими

Є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
До пункту "а".Добровільна відмова від права сама по собі не є самодостатньою умовою припинення права власності. Для того, щоб право власності припинилося, власник повинен

Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.
До частини першої.Коментовану норму слід розглядати в сукупності із ст. 140 ЗКУ, яка у п. "є" передбачає можливість припинення права власності на земельну ділянку не у вс

Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.
Загальна характеристика.Коментована стаття стосується як викупу земельних ділянок за згодою власника, так і примусового викупу. Можливість примусового викупу випливає також із поло

У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.
До частини першої.Згідно із ч. 5 ст. 41 Конституції України, що розвивають положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (

Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Згідно з п. "д" ст. 140 "Підстави припинення права власності на земельну ділянку" ЗКУ, п. "в" ст. 143 ЗКУ "Підстави для примусового припинення прав на з

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
До частини першої.Ч. 1ст. 149 ЗКУ передбачає можливість безоплатного вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішення

До частини третьої.
До пункту "а".Визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між собою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Таки

Та землекористувачам
  Норми даної глави передбачають можливість відшкодування збитків, завданих як право­порушеннями, так і правомірними діями. Стаття 156. Підстави відшкодування збит

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До частини першої.Коментована норма самостійного правового значення не має, оскільки в казуїстичній формі відтворює загальне правило цивільного законодавства - шкода (збитки) підля

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.
Загальна характеристика.Зазначимо, що в силу низки причин вирішення спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування не забезпечує

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
До частини першої.Коментована норма допускає негайний вступ у силу рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування, тобто з моменту п

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
На наш погляд, коментована стаття позбавлена правового навантаження. Як видається, завдання охорони земель (як системи заходів) більш чітко випливають із визначення охорони земель (ст. 162 ЗКУ) - т

Порядок охорони земель встановлюється законом.
Загальна характеристика.Зміст охорони земель визначається ч. 1 ст. 164 ЗКУ. Разом із тим, ЗУ "Про охорону земель" не оперує поняттям "зміст охорони земель",

Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До частини першої. Поняття "нормування" у чинному законодавстві України чітко не визначається. Так, ч. 1 ст. 165 ЗКУ передбачає, що "нормування ... здійснюється ш

Особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель встановлюються законодавством України.
До частини першої.Забруднення земель внаслідок господарської діяльності людини та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей може мати місце як у разі впливу антропогенних

Консервація земель
Поняття консервації земель визначається ст. 1 ЗУ "Про охорону земель" як "припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградова-них і ма

Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.
До частини першої. Консервація земель - "припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, госп

Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень
  На момент проголошення незалежності України багато населених пунктів не мали встановлених меж. В офіційних документах можна знайти твердження, що і "на даний час межі більшо

Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.
До частини першої.Правило, яке кореспондує коментованій нормі, вміщене й у п. "г" ст. 6 ЗКУ, яка визначає повноваження Верховної Ради України у галузі земельних відносин.

Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.
Навіть після прийняття Конституції України 28.06.1996 року траплялися випадки визначення порядку встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць (утворень) в Україні відповідно до У

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.
До частини першої. Територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (за ЗКУ - "утворення"), які складають систему адміністративно-територіаль

Планування використання земель
У чинному законодавстві України (наприклад, ст.ст. 177-180 ЗКУ) термін "планування використання земель" вживається, проте чітко не визначається. Під плануванням використання зем

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.
Загальна характеристика.Здійснення природно-сільськогосподарського районування земель регламентується ст. 26 ЗУ "Про охорону земель", ст. 39 ЗУ "Про землеустрій"

Зонування земель здійснюється відповідно до закону.
До частини першої.Зонування є різновидом територіального планування, здійснюється у межах населених пунктів, встановлює вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого викор

І) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.
Загальна характеристика.Коментована стаття містить перелік основних землевпорядних робіт, кожна з яких проводиться за встановленою процедурою і з дотриманням відповідних законодавч

Землеустрій здійснюється відповідно до закону.
До частини першої.Відповідно до ст. 26 ЗУ "Про землеустрій" розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робі

Та охороною земель
  Загальна характеристика. Контроль за використанням та охороною земель, за законодавчим визначенням, "полягає в забезпеченні додержання органами держа

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
До частини першої.Коментована норма згадує лише два види органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. ЗУ "Про державний контроль за використа

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Коментована норма дублюється ст. 20 ЗУ "Про охорону земель". Можливість здійснення самоврядного контролю у галузі земельних відносин передбачена, окрім ст. 189 ЗКУ, п. "і"' ст.

Моніторинг земель
  Моніторинг земель (від англ. "to monitor" - "спостерігати") є системою "спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцін

Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До частини першої.Відповідно до п. З ПКМ "Про затвердження Положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 №661 моніторинг земель "складається із систематичних сп

Виготовлення кадастрового плану.

Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.
До частини першої.Економічна оцінка земель регламентується, окрім ст. 200 ЗКУ, окремими положеннями ЗУ "Про оцінку земель" (ст. 17 та ін.). Економічна оці

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.
До частини першої. Ведення державного земельного кадастру кодексом покладено на Держкомзем України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політик

Використання та охорони земель
Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель у правовій доктрині визначається як комплекс взаємопов 'язаних заходів, спрямованих на підвищення зацікавленості осіб,

До пункту "а".
Податкові пільги. На даний час податкове законодавство України, передбачаючи 28 видів загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 ЗУ "Про систему оподаткування") і 14 видів місцеви

Плата за землю справляється відповідно до закону.
До частини першої.Поняття плати за землю законодавчо не закріплене, проте, виходячи із положень законодавства (ЗУ "Про плату за землю", "Про оренду землі" та ін

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
До частини першої.Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються ч. 1. ст. 207 ЗКУ як "втрати сільськогосподарських угідь, лісових земе

Відповідальність за порушення земельного законодавства
  Існує велика кількість визначень юридичної відповідальності, які умовно можна поділити на два підходи: (1) широкий, за якого юридична відповідальність розглядається як

Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.
До частини першої.У коментованій частині описані різні порушення земельного законодавства. Слід наголосити, що дана "норма" ніякого регулятивного та охоронного значення н

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Загальна характеристика.Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок розглядається в земельно-правовій літературі як захід земельно-правової відповідальності"*, хоча такий

Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.
Набрання чинності ЗКУ з 01.01.2002 означає, що до всіх правовідносин, що виникли після цієї дати і які підпадають під гіпотезу норм даного кодексу, повинен застосовуватись саме даний ЗКУ.

Визнати таким, що втратив чинність, Земельний кодекс України
(Відомості Верховної Ради УРСР, 199] p., №10, cm. 98; Відомості ВерховНО Ради України, 1992р., №25, cm. 354; 1993р., №10, cm. 79, №26, cm. 276; 1999р., ЛМ, , т І Ю, 2000 p., №39, c

Є) розробити та затвердити методику експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.
Загальна характеристика.Положення даного пункту розкривають зміст дій, котрі мав вчинити KM України протягом 6 місяців після опублікування цього Кодексу для того, щоби норми останн

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги