Успішний результат будь-якої справи залежить від досвіду її виконавців.
Існує декілька способів накопичення досвіду в процесі виробничої або організаційної діяльності. У найпростішому випадку при здійсненні заходів можна набути досвід шляхом серії спроб, для кожної з яких можливий лише один із двох результатів: успіх або невдача. З цією метою програма дій розділяється на кілька окремих елементів дій. Якщо при практичному виконанні деякі дії приводять до успіху, то в подальшому піддають випробуванням чергові дії з їх наміченого ряду. Коли після якоїсь дії виявляється невдача, тобто негативний результат, тоді намічений план переглядають і обирається нова послідовність дій для досягнення поставленої мети. Суть нагромадження досвіду зводиться до завдання щодо вибору такої послідовності дій, щоб кожне з них приводило до успіху, та в результаті їх здійснення була досягнута мета, тобто всі заходи було виконано з успіхом. Ця схема є типовим прикладом накопичення досвіду. Здійснюючи заходи, подібні до раніше виконаних, виконавець проходить шлях усього ланцюжка спроб вдруге значно швидше і більш якісно, ніж першого разу. Тому результат повторного виконання уже знайомих дій виявляється набагато якіснішим, а час їх виконання значно коротшим. Проте цей метод має багато недоліків. Перш за все, ланцюг послідовності елементарних дій при першому її здійсненні може виявитися занадто довгим, зайняти багато часу, вести до мети не зовсім прямим коротким шляхом. Крім того, невдачі, неминуче трапляючись у ході виконання цієї послідовності дій, можуть призвести до суттєвих матеріальних, моральних втрат (зокрема, втрати часу), ціна яких іноді багаторазово перевищує ціну досягнутого успіху. Набутий таким чином досвід надто дорогий, коли втрати методу не окуповуються успішним результатом. Отже, для уникнення цього логічно випливає, що накопичення досвіду методом спроб повинно здійснюватися не в реальних масштабах, а лише в подібних, схожих на дійсні, і не з фактичним досліджуваним об’єктом, а з його копією, замінником, імітатором. Таким чином, реальний процес накопичення досвіду може бути замінений імітацією цього процесу.
Імітація при цьому може мати різноманітний характер: від уявного оперування з об¢єктами на рівні мислення, здійснюваного лише в свідомості (наприклад, обдумування), до випробування технічних моделей, створених із якогось матеріалу, а також вивчення поведінки абстрактних математичних схем (систем), в якомусь сенсі аналогічних реальному (досліджуваному) об¢єкту. Імітація застосовується не лише для вироблення найбільш прийнятної послідовності дій, але й у процесі пізнання природи, її закономірностей, тобто у наукових дослідженнях. Модель, яка імітує досліджуваний об¢єкт і складена відповідно до певної наукової гіпотези, може бути засобом підтвердження правильності цієї гіпотези або для її спростування. Так, тисячоліття тому передові цивілізації давнини дотримувалися геліоцентричної моделі Сонячної системи (цьому навчали ще Конфуцій і Платон). У свій час Птоломеєм була побудована геліоцентрична модель, якої і дотримувалися до того часу, коли, спираючись на фактичні дані і виміри, Коперник не побудував геліоцентричну модель, якою й послуговується наука з того часу як моделлю системи небесних тіл.
Прагнення людини створити модель своєї домівки – Землі - губиться глибоко в сивій давнині. Такими моделями були плани земельних ділянок, географічні і топографічні карти місцевості, глобуси. Вони узагальнювали досвід, були штучною імітацією місцевості, допомагали найбільш раціонально використовувати посівні площі, здійснювати будівництво, прокладати маршрути, планувати бойові дії.
Особливого значення моделювання набуло з розвитком техніки. Оскільки створення машин вимагає, як правило, великих витрат, тому з метою забезпечення можливості вибору найбільш раціональної конструкції доцільно це здійснювати на більш дешевих фізичних моделях з імітуванням їх технічних параметрів, умов їх використання і функціонування.
Паралельно з розвитком фізичних моделей техніки і технології розвивалися теоретичні методи, які дозволяли ще до виготовлення виробу імітувати або прогнозувати техніко-економічні й інші параметри цього проекту. Ці методи використовували, як правило, математичний апарат і мали яскраво виражений кількісний характер. Практично в усіх технічних галузях з¢явилися свої спеціалізовані теоретичні моделі з загально-науковою основою. Та чисто теоретичний підхід до розв¢язання технічних проблем не є всеохоплюючим, універсальним, оскільки на практиці можливі випадки, коли виготовлення виробу не відповідає теоретичному розрахунку, або коли цей виріб у виробничих умовах поводить себе не так, як це очікувалося теоретично. Тому обов¢язковою вимогою є проведення випробування моделей в умовах, які щонайближче імітують реальні.