ТЕХНІКА ПОСТАНОВКИ ШТУЧНИХ ЗУБІВ

Постановка штучних зубів у базисі протеза може бути проведена на при-точці і штучних яснах (залежно від конкретної клінічної картини). Постанов­ку фронтальної групи частіше проводять на приточці, рідше — на штучних яс­нах залежно від форми коміркового відростка і верхньої губи. Так, у разі добре вираженого беззубого коміркового відростка верхньої щелепи у фронтально­му відділі, вкорочення верхньої губи постановку штучних зубів проводять на приточці.

У разі значної атрофії коміркового відростка постановку штучних зубів у фронтальному відділі проводять на штучні ясна, які у вигляді сідла охоплю­ють беззубий комірковий відросток. Підбір і розташування штучних зубів про­водять відповідно до орієнтирів, нанесених лікарем на присінковій поверхні оклюзійного валика.

Постановку штучних зубів у бічному відділі у всіх випадках проводять на штучних яснах. Це сприяє правильному розподіленню жувального тиску і до­сягненню більшої стійкості протеза під час виконання функції. У знімних про­тезах постановка всіх зубів, незалежно від функціональної приналежності, та­кож проводиться на штучні ясна.

Припасовувати фарфорові зуби потрібно дуже обережно, щоб не ослабити кріплення крампонів. Крім того, щоб запобігти перегріванню зуба та утворен­ню тріщин необхідно зволожувати його поверхню і не дуже тиснути на шліфу­вальний круг. Кріплення фарфорових зубів з крампонами у базисі протеза достатньо міцне. Циліндричні крампони необхідно розплющити і загнути вниз для кра­щого прикріплення їх у базисі протеза. Необхідно пам'ятати, що між поверх­нею зуба і комірковою частиною (відростком) повинен бути шар базисного матеріалу не менший ніж 2-3 мм.

Жувальні поверхні штучних зубів повинні бути ретельно пришліфовані до зубів-антагоністів із збереженням їх правильного співвідношення у меді­ально-дистальному напрямку.

Постановку пластмасових зубів проводять так само, як і фарфорових. їх пришліфовка значно легша у зв'язку з особливостями матеріалу, відсутністю крампонів і каналів, а обмеження, які стосуються фарфорових зубів, до пласт­масових зубів не стосуються.

Верхні фронтальні зуби ставлять зі зміщенням у присінковому напрямку на 2/3 їх товщини від середини гребеня. Це зумовлено естетичними вимогами (утримання верхньої губи від западіння, створення необхідного перекриття верхніми зубами нижніх), а також для правильної вимови звуків.

Шийки нижніх фронтальних зубів під час постановки розміщують суворо посередині гребеня коміркової частини із невеликим нахилом різальних країв дозовні або досередини, залежно від виду прикусу і створення контакту із ан­тагоністами.

Таке положення нижніх фронтальних зубів зумовлене необхідністю ство­рити перекриття та спрямувати тиск, який виникає під час відкушування їжі, на середину коміркової частини, що сприяє фіксації протеза і запобігає пере­вантаженню відповідних тканин. Постановку штучних зубів у бічних відділах верхньої і нижньої щелеп проводять посередині коміркового відростка (час­тини). У такому разі міжкоміркова лінія, з'єднуючи середини коміркового відростка верхньої і коміркової частини нижньої щелеп, повинна проходити через середину жувальних поверхонь штучних зубів. Дотримання цих вимог створює умови для правильного розподілу жувального тиску на підлеглі тка­нини і сприяє стійкості протеза під час виконання функції, особливо на нижній щелепі.

У разі значної атрофії коміркового відростка і тіла щелепи виникає значна невідповідність між щелепами у трасверзальній площині і міжкоміркова лінія має великий нахил. За такої умови виникають великі труднощі у постановці штучних зубів. Однак і за такої клінічної картини слід дотримувати вищезга­даного правила, змінюючи верхні зуби на нижні, праві на ліві (перехресна по­становка) і створюючи зворотнє перекриття (щічні горбки нижніх молярів пе­рекривають щічні горбки верхніх молярів). Перед відправкою воскової репро­дукції протеза у клініку для перевірки її в ротовій порожнині пацієнта прово­дять ретельне моделювання усіх елементів протеза (перевіряють товщину вос­кового базису, його межі, щільність прилягання до моделі, наявність дроту на внутрішній поверхні альвеолярного відростка та частини, очищують штучні зуби від воску, ретельно гравірують їх шийки і ділянки міжзубних сосочків). На гіпсових зубах перевіряють розташування елементів утримувального дро­тяного кламера, положення відростка у базисі протеза. Ретельно перевіривши воскову репродукцію протеза і оплавивши воскові деталі у полум'ї паяльного апарату або газової горілки, її накладають на робочу модель в оклюдаторі і відправляють у клініку, де проводиться наступний клінічний етап, власне пе­ревірка конструкції протеза. Лікар знову оцінює щойно описані критерії, потім знімають воскову репродукцію з моделі і вміщують протез у колбу з холодним слабким розчином перманганату марганцю. Воскову репродукцію можна злегка протерти ватним або марлевим тампоном, після чого її уводять у ротову по­рожнину. Під час цього відвідування перевіряють постановку зубів і пра­вильність проведення усіх попередніх клінічних і лабораторних етапів. Після накладання протеза з восковим базисом на щелепу перевіряють його стійкість (чи немає балансування), межі базису, розташування кламерів, відповідність кольору штучних і природних зубів та їх розмірів. Потім допомагають паці­єнту вставити щелепи у положення центральної оклюзії. Якщо всі зуби-анта-гоністи (штучні і природні) щільно і рівномірно змикаються, то центральна оклюзія визначена правильно. Для перевірки щільності змикання уводять між воскові штучні ряди шпатель і, рухаючи ним, намагаються створити коливан­ня штучних зубів (відсутність його оцінюється позитивно). За відсутності кон­такту між постійними і штучними зубами на останні накладають добре розі­гріту воскову пластинку і пропонують пацієнту зімкнути зуби у положенні центральної оклюзії. Після цього від'єднують від рами оклюдатора верхню мо­дель, співставляють моделі за новими відбитками у положенні центральної ок­люзії і знову загіпсовують, регулюючи штифт висоти.

Під час перевірки конструкції протеза, особливо за наявності третьої гру­пи дефектів, правильність установлення міжкоміркової висоти визначають за характером змикання, глибиною складок і зморщок, висотою нижньої третини лиця. Крім того, пропонують пацієнту промовити декілька слів, особливо та­ких, що складаються з багатьох губних звуків, стежити за величиною проміжку між верхніми і нижніми різцями під час розмови. Він повинен досягати в се­редньому 2-3 мм.

У разі виявлення медіо-дистального розташування зубів спостерігаються помилки, зумовлені висуванням нижньої щелепи вперед. За умови неправильно встановленої центральної оклюзії, що призводить до перегіпсування моделей в артикуляторі (оклюдаторі), призначається повторна перевірка. За відсутності огріхів протез передається у лабораторію для завершального виготовлення.

Завершальне моделювання базису протеза. Після перевірки конструкції протеза в клініці робота передається зубному техніку, який проводить завер­шальне моделювання воскової репродукції та усуває виявлені дефекти. Проте­зу надають необхідні форму, розмір і товщину. Для цього, приливши край штуч­них ясен до моделі, видаляють піднебінну пластинку, яка для перевірки конст­рукції була виготовлена товстою, з дротяною дугою. Поклавши нову воскову пластинку на місце вирізаної, зубний технік згладжує гарячим шпателем місця з'єднання, моделює рельєф поперечних складок твердого піднебіння і потов­щує восковий базис у місцях прилягання до природних зубів. За наявності то­ру са, гострих кісткових виступів на моделі роблять ізоляцію із свинцевої фольги товщиною 0,5 мм і фіксують її клеєм. Поверхню штучних зубів ретельно очи­щують від воску, гіпсу тощо, гравірують шийки штучних зубів і міжзубні про­міжки, імітують контури комірки. Потім, щоб зробити поверхню воскової ре­продукції протеза блискучою, гладенькою, її оплавляють на слабкому полум'ї паяльного апарату або газової горілки.

У разі завершального моделювання воскової репродукції протеза на нижній щелепі заміну воскової пластинки не проводять. Товщину воскового базису і його країв на нижній щелепі роблять дещо більшою, особливо напроти розта­шування природних зубів.

Після завершення моделювання воскової репродукції протеза модель відок­ремлюють від рами оклюдатора і підрізають із таким розрахунком, щоб вона вільно поміщалася у кювету. Для цього зменшують висоту моделі, підрізають її краї на рівні штучних ясен, а гіпсові зуби зрізають із нахилом дозовні, в бік бортів кювети. Особливу увагу звертають на правильну підготовку опорних зубів, звільняючи повністю плече кламера від контакту із поверхнею зуба. Підго­товлену модель разом із восковою репродукцією протеза замочують у воді і гіпсують.

Кювета являє собою металеву коробку прямокутної форми, що складаєть­ся із двох частин, кожна з яких має дно і кришку. Нижня частина кювети відрізняється від верхньої тим, що має вищі борти, а на бічній поверхні — пази один проти одного, які відповідають виступам верхньої половини кювети. Вони дозволяють точно з'єднати обидві частини кювети і запобігти їх зміщенню. Матеріалом для кювет служать мідні, дюралюмінієві, металеві сплави, які слаб­ко піддаються корозії і деформації під час пресування.

Існує три способи гіпсування моделей у кювети: прямий, обернений і ком­бінований.

Прямий спосіб гіпсування. У разі застосування даного способу модель підрізають так, щоб за умови розташування її у центрі основи кювети залиша­лося достатньо місця для оформлення країв. Модель занурюють у гіпс основи кювети із таким розрахунком, щоб штучні зуби дещо підвищувалися над її бор­тами. Витісненим гіпсом покривають присінкову й оклюзійну поверхні зубів, створюючи валик, товщина якого над зубами повинна бути 3-4 мм. Ротова по­верхня зубів і восковий базис залишаються вільними від гіпсу (мал. 94).

Щоб не виникло труднощів під час роз'єднання частин кювети, поверхню гіпсового валика роблять похилою дозовні і в бік воскового базису.

Після затвердіння гіпсу його поверхню покривають ізоляційним шаром з метою запобігання з'єднанню гіпсових поверхонь частин кювет. Для цього ви­користовують вазелін, тальк, мильний розчин або на 15-20 хв замочують час-тини кювет у холодній воді.

Забравши кришку, верхню частину кювети з'єднують з нижньою і запов

 

 

 

 

зрізають з нахилом у бік присінка так, щоб зовнішнє плече кламера було вільне від гіпсу. Після того модель занурюють на декілька хвилин у воду. Замішують гіпс і заповнюють ним верхню частину кювети, в яку занурюють модель так, щоб зуби та штучні ясна були над рівнем її бортів. Гіпсують тільки модель, а ясна, зуби і піднебінна поверхня базису залишають вільними від гіпсу.

Гіпсові зуби можна залишити на моделі чи перевести їх разом із штучними зубами у другу половину кювети залежно від їх розміру і кількості. Якщо зуби моделі мають незначну висоту, їх багато і розміщені вони єдиним блоком, то підготовка гіпсових зубів до гіпсування оберненим способом полягає у вкоро­ченні їх до рівня воскового базису

(зрізування з нахилом у бік присінка).

За наявності на моделі одиноко розміщених зубів, видовжених чи конвер-гуючих зубів для переміщення їх в іншу частину кювети у ділянці шийки ство­рюють глибокі клиноподібні заглибини, у які входить гіпс протилежної части­ни кювети, і в разі роз'єднання їх зуби відколюються і переміщуються в іншу частину кювети.

гіпс загладжують на рівні бортів кювети і на декілька хвилин поміщають її у холодну воду. Потім, знявши з основи кювети дно, нижню її частину накла­дають на верхню. Замішують гіпс і невеликими порціями заповнюють основу простір, який утворився, малими порціями рідкого гіпсу, постійно постуку­ючи кюветою по краю стола для видален­ня повітря. Закривши кювету кришкою, а поміщають під прес для видалення за­лишків гіпсу, після кристалізації якого обидві половини кювети роз'єднують або занурюють у киплячу воду для розплавлення воску. Це запобігає поломці гіпсо­вого валика. Після виплавлення воску кювету висушують. З метою запобігання проникненню води у пластмасу та з'єднання пластмаси з гіпсом моделі ос­танню покривають ізоляційними матері­алами („Ізокол", рициновою олією, водним розчином мила, силікатним клеєм тощо).

І Прямий спосіб гіпсування застосову­ють у разі направок протезів, а також за­стосовували раніше у разі використання фарфорових штучних зубів з базисним матеріалом каучуком.

Обернений спосіб гіпсування. Мо­дель готують до гіпсування так (мал. 95). Гіпсові зуби, на які припасовані кламери,

 

 

кювети, легко струшуючи її, щоб гіпс рівномірно заповнив весь простір. Кюве­ту закривають і ставлять під прес. У подальшому процес не відрізняється від прямого гіпсування, лише після роз'єднання половин кювети всі штучні зуби і кламери переміщаються в одну частину кювети (зазвичай в основу), а модель залишається у верхній половині.

Комбінований спосіб гіпсування включає в себе елементи прямого і обер­неного (мал. 96). Він застосовується тоді, коли постановка фронтальної групи зубів проведена на приточці, а бічних - на штучних яснах. У такому разі зуби, поставлені на приточці, покривають гіпсовим валиком (прямий спосіб), а бічні залишають відкритими і переміщають в іншу половину кювети (обернений спосіб). Гіпсування моделей проводять в основі кювети.

Формування базисів із пластмаси. Робота з пластмасою вимагає акурат­ності, чистоти рук і робочого місця. Формування пластмаси проводять в охо­лоджені кювети. Для кращого з'єднання базисної пластмаси зі штучними зуба­ми і металевими частинами протеза останні ретельно очищають і знежирюють мономером.

Пластмасове тісто готують у фарфоровій чи скляній посудині, помістивши туди визначену кількість мономера і додаючи до нього до насичення полімер. Співвідношення порошку і рідини 2:1 за об'ємом або 3:1 — за масою. Змішавши порошок і рідину скляним чи кістяним шпателем, накривають посудину кришкою

 

 

 

для запобігання випаровуванню мономе­ра і витримують пластмасу до повного її дозрівання.

Ознакою готовності пластмаси до формування є поява довгих ниток, що тягнуться, і відставання її від стшок по­судини та рук. Беруть необхідну кількість . пластмасового тіста і, надавши йому ' відповідної форми (для верхньої частини — паляниці, для нижньої частини — валика), вміщують у ту чи іншу полови­ну кювети, покривають зволоженим це­лофаном і, з'єднавши половини кювет, пресують до виходу надлишків пластмаси. Роз'єднавши частини кювети, видаля­ють надлишки чи додають пластмасу туди, де її недостає. Завершальне пресу­вання проводять без целофану. Потім закріплюють кювету в металевій рамці-бюгелі (мал. 97) і занурюють у воду для наступної полімеризації пластмаси.

У разі комбінованого способу гіпсування формування пластмаси про­водять одночасно в обидві половини кювети, підкладаючи її під відростки кламерів і пришліфовані зуби. Деталь­но режим полімеризації акрилових пла­стмас викладено у розділі "Основи ма­теріалознавства".

Виготовлення протезів із термопла­стичних мас методом лиття під тиском здійснюється за допомогою литтєвих апаратів різної конструкції. В Україні для цих цілей запропоновано пристрій Е.Я. Вареса та його модифікації (мал. 98). Детальніше цей матеріал описано в розділі "Основи матеріалознавства"..

Вилучення протеза з кювети. Після завершення процесу полімеризації пластмасового базису та повного охолодження кювети розпочинають його ви­лучення із металевої рами.

Виймають протез із кювети дуже обережно. Спочатку видаляють кришку і дно кювети і, якщо є небезпека поломки протеза під час роз'єднання половин кювет, видавлюють пресом весь гіпсовий блок, а потім обережно звільняють протез від гіпсу.

Можливо, спочатку слід роз'єднати обидві половини кювети, знявши

 

 

 

кришку з тієї частини, де знаходить­ся протез, і, надрізавши краї, обереж­но витиснути гіпсовий блок з кюве­ти. Вивільнення протеза від гіпсу не становить великих труднощів, якщо була створена добра ізоляція на по­верхні гіпсової моделі.

Обробка, шліфування і по­лірування протеза. Усунення не­рівностей, надлишків пластмаси з поверхні протеза проводять за допо­могою різних інструментів: напиль-ників, шаберів, штихелів, абразив­них матеріалів (мал. 99).

Краї протеза заокруглюють, збе­рігаючи їх товщину і межі. Особливо обережно слід поводитися під час об­робки місць прилягання базису до природних зубів, не порушуючи чіткого малюнку поверхні контакт­ного зуба. Порушення контакту ба­зису протеза з оральною поверхнею природних зубів погіршує його фіксацію, призводить до затримки решток їжі в цих місцях, хронічного запалення слизової оболонки і пору­шення гігієни ротової порожнини.

Під час обробки протеза шліфу­вальними кругами необхідно по­стійно зволожувати поверхню, що обробляється, для запобігання пере­гріванню пластмаси і її деформації. Дуже важливо дотримуватися пра­вил тримання протеза в руці під час роботи, особливо якщо обробляють протез на нижню щелепу. Рука по­винна спиратися на стіл, а 2-й та

3-й пальці кисті підкладають під оброблювану поверхню протеза. Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки, обробляють з великою обережністю (тільки видимі надлишки пластмаси), щоб не порушити її рельєф, який відпо­відає мікрорельєфу слизової оболонки протезного ложа.

Для шліфування протеза використовують наждачний папір з різним роз­міром зерен, який закріплюють у паперотримачі шліфувального двигуна чи бор-

 

 

 

машини. Шліфування починають спочатку грубим папером і закін­чують тоншим, добиваючись гла­денької поверхні (мал. 27, див. ко­льорову вклейку).

Полірування починають із за­стосування фетрових фільців ко­нусоподібної форми, наносячи на поверхню протеза пемзу, змішану з водою. Після появи гладенької поверхні фільц заміняють жорст-кою щіткою (мал. 28, див. кольо-

рову вклейку), яка дозволяє відпо­лірувати важкодоступні місця (мал. 100).

Для надання поверхні проте­за дзеркального блиску використовують м'які нитяні щітки і крей­ду, замішану на воді чи міне­ральній олії. Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки протезного ложа, і штучні пласт­масові зуби полірують м'якими

щітками, без сильного тиску, з метою запобігання стиранню пластмаси, пору­шенню форми і мікрорельєфу. Металеві частини протеза (кламери, металеві зуби) полірують крокусом чи пастою ДОІ.

Для запобігання поломкам протеза під час полірування в найтонших ділян­ках створюють гіпсове ложе.