ТАКТИКА АВІАЦІЇ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ

О. І. Герасименко

 

 

ТАКТИКА АВІАЦІЇ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

(навчальний посібник)

 

Київ 2007

Навчальний посібник охоплює в стислій формі найбільш складний матеріал розділу дисципліни „Військова підготовка” - “Тактика авіації Повітряних Сил” і призначений для допомоги студентам під час підготовки до занять та іспитів, а також самостійного вивчення розділу.

Навчальний посібник є доповненням до основних навчальних видань, які рекомендовані при вивченні розділу “Тактика авіації Повітряних Сил” в навчальних закладах та авіаційних частинах.

 

Навчальний посібник склав старший викладач кафедри “Тактики та загальновійськових дисциплін” Герасименко О.І.

Автор висловлює подяку доцентам Пилиповичу Г.Г. та Собіну Ю.В. за допомогу в створенні даного навчального посібника.

Вступ

З перших днів існування Україна неухильно запроваджує політику миру. Ця політика завжди була і залишається відкритою, чесною і послідовною. Суть її полягає в тому , що вона твердо відкидає воєнні конфлікти, як засоби вирішення міждержавних політичних, економічних та ідеологічних суперечок.

Керуючись принципами мирного співіснування, Україна до жодної держави не має територіальних претензій, не входить до жодного воєнно-політичного блоку, займає позицію нейтральної держави. Але , як свідчить практика міжнародного життя, ефективність миролюбної політики значною мірою залежить від наявності в арсеналі держави могутніх Збройних Сил. Саме

тому одним з основних і першочергових завдань, які вирішувала наша держава в процесі становлення, було створення власних Збройних Сил. Так, у даний час ЗС України складаються із таких видів: Сухопутних військ, Повітряних Сил і Військово-Морських сил і до 2010 року будуть знаходитись у стані реформування.

Важливою складовою частиною яких є Повітряні Сили України і один із їх родів – авіація.

В Україні за умов відсутності ракетних військ оперативного і стратегічного призначення Авіація Повітряних Сил є єдиним родом Збройних Сил, здатним нанести противнику вогневий удар на всій глибині оперативного шикування та у взаємодії з силами протиповітряної оборони – відбити його повітряний наступ.

Аналіз воєнних конфліктів останніх років показує, що вирішальним фактором успішного проведення операцій сухопутних військ були, головним чином, дії авіації.

Тенденції розвитку військової науки і техніки свідчать, що її роль в воєнних конфліктах буде надалі ще більш зростати.

Історія світової авіації тісно пов'язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудовним ними літальним апаратам. Безстрашні українськи соколи Костянтин Арцеулов та Володимир Дибовський зуміли "приборкати" пострах перших авіаторів - штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російський імперії авіаційних заводів.

Історія військової авіації України починається з часів Української Народної Республіки (УНР). У її збройних силах авіаційні частини започаткувала створена наприкінці березня 1918 року Запорізька повітроплавна ескадра. Вона входила до складу армійського корпусу, що утворився на базі запорізької дивізії, і розмістилась у Харкові. Згодом виникли нові авіаційні формування, що були об'єднані у три авіаційні загони (інспектури), а також ескадра важких чотиримоторних бомбардувальників типу "Ілля Муромець". Останні піднімали до 800 кг бомб та мали на озброєнні 7-8 кулеметів. У грудні 1918 року до складу Української Галицької Армії, що була збройним формуванням Західно - Української Народної Республіки, увійшла перша "літунська сотня", а потім був створений і "літунський полк", який нараховував 40 літаків різних типів.

Високою майстерністюта героїзмом відзначались в роки другої світової війни льотчики - українці. Вони виконали тисячі бойових вильотів, вийшли переможцями у сотнях поєдинків з літаками противника. Найуславленіші з них - ас номер один радянських ВПС тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб (62 повітряні перемоги) та двічі Герой Радянського Союзу Сергій Грицевець (40 перемог).

В пекельному небі Афганістану військові льотчики показали себе з найкращої сторони. Бойові операції, прикриття караванів, доставка вантажів-ось далеко не повний перелік того, що робили на тій війні військові льотчики України. І в теперішній час багато ветеранів тієї війни знаходяться в бойовому строю.

Сучасна авіація Повітряних Сил України - один з важливих гарантів цілісності і незалежності нашої держави. Вона надійно стоїть на сторожі повітряного простору України. В наш час на озброєнні стройових частин авіації Повітряних Сил є авіаційна техніка, що має високі бойові властивості, які дозволяють їй мати значний вплив на хід бойових дій. Але бойова техніка, навіть найефективніша, самостійно не може вир ішувати хід бою, операції і війни в цілому. Вирішують люди, які досконало володіють цією технікою і мистецтвом ії використання. Тобто, для ефективного її використання необхідна висока технічна і тактична підготовка інженерно-технічного і льотного складу.

Для забезпечення ефективного бойового застосування сучасної авіаційної техніки важлива роль належить авіаційним спеціалістам усіх спеціальностей, які беруть безпосередню участь в організації бойових дій, підготовці інженерних розрахунків і довідкових даних, необхідних для прийняття рішення командирами авіаційних частин, з’єднань і об’єднань.

Тому ще під час навчання на факультеті військової підготовки студенти разом з підготовкою зі своєї основної спеціальності зобов’язані поглиблено вивчати і знати основи тактики авіації і основи бойового застосування авіаційних підрозділів і частин.

Без знання основ тактики авіації, бойового застосування авіаційних підрозділів і частин авіаційні спеціалісти не здатні успішно організовувати і здійснювати інженерно-авіаційне і інші види забезпечення бойових дій, якісно виконувати свої функціональні обов’язки, брати участь у підвищенні рівня бойової підготовки авіаційних підрозділів і частин.

 

 

 

Розділ 1. основи бойових дій Авіації повітряних сил.

Глава 1. Призначення, завдання, склад і організація Авіації повітряних сил

§ 1.1. Призначення, завдання, склад і організація авіації Повітряних Сил

 

1.1.1. Роль і місце Повітряних Сил у загальній системі застосування Збройних Сил України.

Організація та склад Повітряних Сил

Повітряні сили – один із головних носіїв бойового потенціалу Збройних Сил України. Вони виконують поставлені перед ними завдання у збройному конфлікті веденням бойових дій спільно і в тісній взаємодії з об’єднаннями та з’єднаннями інших видів Збройних Сил.

У сучасних умовах лише об’єднане за єдиним задумом застосування всіх видів Збройних Сил України, у тому числі всіх сил оборони й нападу, може забезпечити максимальний ефект виконання поставлених завдань.

Основними чинниками, які визначають місце і роль Повітряних Сил та їх об’єднань (з’єднань), а також форми та способи їх застосування при виконання цих завдань є:

- сучасний стан і розвиток геополітичної обстановки у світі та навколо України;

- положення Воєнної доктрини України, офіційні погляди на роль і місце Збройних Сил України в системі забезпечення національної безпеки України;

- характер сучасних збройних конфліктів і тенденції їх розвитку; форми

застосування угруповань військ у цих конфліктах;

- економічні можливості держави щодо розбудови Збройних Сил України.

Досвід застосування Повітряних Сил іноземних держав показав, що:

- роль Повітряних Сил в операціях під час ведення бойових дій і загалом у сучасних вінах безперервно підвищується;

- у звичайних війнах Повітряним Силам по праву належить провідна роль у завоюванні і утриманні переваги в повітрі, як однієї з головних умов успіху в досягненні цілей операцій (бойових дій).

Крім того, Повітряні Сили відіграють провідну роль у вирішенні завдань розвідки, вогневого ураження противника, боротьбі з повітряними терористами, а також у підвищенні мобільності ЗСУ. Для цього вони мають можливість ведення розвідки для своєчасного попередження керівництва ЗСУ та держави про повітряний напад, здійснення охорони державного кордону і повітряного простору України, наносити ефективні авіаційні удари на велику відстань, здійснювати авіаційну підтримку угруповань СВ і ВМС при виконання ними бойових завдань та прикриття важливих об’єктів держави, військ (сил) від ударів з повітря.

За допомогою Повітряних Сил повинно здійснюватись перекидання повітрям військових частин і підрозділів ЗСУ при їх розгортанні у районах бойового призначення, висадки повітряних десантів у тил противника, а також розгортання, ротація та (за певних умов) евакуація миротворчих Сил України й інших держав.

Таким чином, основним призначенням Повітряних сил ЗС України має бути захист від ударів з повітря, у взаємодії з угрупованнями Сухопутних військ та ВМС, важливих об’єктів країни та угруповань військ, а також виконання ряду завдань, пов’язаних передусім з нанесенням у разі збройного конфлікту ударів по угрупованням військ та об’єктах противника.

Структура Повітряних Сил Збройних Сил України включає:

- Головне командування;

- три Повітряних командування: „Захід”, „Центр”, „Південь”;

- Харківський університет Повітряних Сил;

- Державний авіаційний науково-випробувалний центр (ДАНВЦ);

- військові частини, установи та організації безпосереднього підпорядкування.

Повітряні Сили мають у своєму складі: авіацію, війська протиповітряної оборони (зенітно-ракетні та радіотехнічні війська); спеціальні війська (окремі військові частини і підрозділи: розвідувальні, інженерні, РХБ захисту, зв’язку, АСУ та РТЗ, РЕБ, метеорологічного забезпечення та інші); частини матеріально-технічного і медичного забезпечення; навчальні заклади.

Авіація, зенітні ракетні та радіотехнічні війська є родами Повітряних Сил.

Основою Повітряних Сил є Повітряні командування, які призначені для виконання оперативних (оперативно-тактичних) завдань.

Повітряне командування відіграє вирішальну роль у протиповітряній обороні та завоюванні переваги в повітрі, що є найважливішим у створенні умов для успішного виконання завдань в операціях (бойових діях) угруповання військ.

Повітряне командування виконує завдання, у визначених межах відповідальності, в єдиній системі ППО держави і Збройних Сил України та за планами їх Повітряних Сил.

До складу Повітряного командування входять авіаційні бригади, зенітні ракетні, радіотехнічні бригади й полки, військові частини та підрозділи спеціальних військ і матеріально-технічного забезпечення.

З переходом Збройних Сил України на три видову структуру, об’єднання Повітряних Сил набувають нових якостей: вони призначаються одночасно і для наступу (силами й засобами авіації), і для оборони (силами й засобами ППО).

 

1.1.2. Тактика авіації Повітряних Сил та її завдання

 

Досвід ведення бойових дій у сучасних війнах і військових конфліктах показує, що без науки армію, яка може успішно вирішувати поставлені перед нею завдання побудувати неможливо. Тому військове керівництво приділяє велику увагу питанням розвитку і вдосконалення військової науки.

Однією із складових частин військової науки є військове мистецтво, яке зароджувалось разом із появою армії.

Військове мистецтво це:

- теорія і практика підготовки і ведення війни в цілому, операції і бою;

- військова майстерність використання сил і засобів для досягнення перемоги;

- мистецтво військово начальників і всіх воїнів у розгромі ворога.

Військове мистецтво включає:

 

 

 

1. Стратегія - вища область військового мистецтва, що охоплює питання підготовки і ведення стратегічних операцій, кампаній і війни в цілому.

2. Оперативне мистецтво - теорія і практика підготовки і ведення спільних і самостійних операцій оперативними об’єднаннями видів Збройних Сил на різних театрах воєнних дій.

3. Тактика - (з грецького “тактика” - мистецтво побудови військ) теорія і практика підготовки і ведення бою, підрозділами, частинами і з’єднаннями усіх родів військ і видів ЗС.

Кожний вид ЗС і рід військ, виходячи з їх особливостей, поряд з тактикою загальновійськового бою має і свою тактику.

Тактика авіації – це наука про закони, принципи, прийоми і способи ведення бойових дій авіаційними з’єднаннями, частинами і підрозділами. Вона включає тактику родів авіації: бомбардувальної, штурмової, винищувальної, розвідувальної, військово-транспортної та спеціальної.

Тактика кожного родуавіації розробляється на основі загальних для них положень тактики та базується на принципах загальної тактики з урахуванням призначення, особливостей і озброєння.

Основними завданнями тактики авіації є:

- визначення бойових властивостей і бойових можливостей авіаційних з’єднань, частин і підрозділів (апчз) різних родів авіації;

- установлення способів бойових дій і бойових порядків апчз, а також ефективності застосування засобів ураження;

- організація та здійснення взаємодії зі з’єднаннями, частинами і підрозділами інших видів ЗС і родів авіації;

- організація гнучкого і безперебійного управління і забезпечення бойових дій;

- вивчення досвіду бойових дій авіації у війнах і військових конфліктах тактики противника;

- розробка тактичних вимог до нових зразків авіаційної техніки і озброєння.

Тактика авіації творчо змінюється у відповідності до нових бойових обставин, постійно шукає досконаліші способи бойових дій і тактичні прийоми.

Тактика авіації розвивається під впливом різних факторів. Серед них найбільший вплив на неї має авіаційна техніка, оскільки з підвищенням бойових властивостей нової авіаційної техніки командири знаходять найбільш доцільні форми, способи і тактичні прийоми дій по різних об’єктах і одночасно з цим висувають ряд вимог з удосконалення і створення нових зразків техніки.

Важливим фактором, що впливає на тактику авіації є творча діяльність її особового складу. Важливо не тільки створити більш досконалу авіаційну техніку і озброєння чи засоби ураження, але і своєчасно розробляти найбільш ефективні способи застосування їх при рішенні різних бойових завдань. Велика роль у цьому належить інженерно-технічному складу, так як він, визначаючи можливості авіаційної техніки, або озброєння, організовуючи їх застосування у бойовій обстановці, перетворює їх можливості у дійсність.

Звідси випливає, що результат бою, операції і війни в цілому залежить від людей, які досконало володіють технікою і мають глибокі знання тактики авіації.

 

1.1.3. Призначення, завдання, склад і оранізація авіації Повітряних Сил

 

Відомо, що тактика авіації вивчає бойові властивості авіаційних підрозділів, частин і з’єднань різних родів авіації. Бойові властивості визначають роль, призначення і завдання авіації.

Бойові властивості авіації визначають здатність успішно виконувати, у сучасній війні, покладені на них завдання, як разом з іншими видами збройних сил, так і самостійно.

Важливими бойовими властивостями авіації є:

- велика сила удару і здатність застосовувати різні засоби ураження (ракети керовані та некеровані, бомби, авіаційні гармати).

Так, наприклад, бомбове навантаження літака Су-24М складає 8,5 т. (ракети класу „повітря–земля” («П»-«З»), „повітря-повітря” («П»-«П»), бомби, НАР, артилерійське озброєння);

- висока мобільність і здатність здійснювати маневр за напрямком, швидко зосереджувати зусилля для рішення завдань які раптово виникають, наносити удари по об’єктах противника в процесі маневру.

Так, наприклад, при базуванні на 150-200 км бомбардувальники Су-24 із готовності №1 можуть наносити удар через 30-35 хв. по об’єктах ворога, розташованих на 300 км від лінії фронту, а із готовності №2 - через 40-50 хвилин;

- великий радіус дії, здатність вражати об’єкти, які розташовані у тактичній (50-80 км.), оперативній (230-300 км.) глибині.

Так, наприклад, бойовий радіус літака Су-24М близько 390-570 км.

- здатність здійснювати авіаційну підтримку військ і самостійно знаходити при цьому задані об’єкти дії і терміново наносити по них удари.

Так, наприклад, при здійсненні авіаційної підтримки сухопутних військ (СВ) пара літаків Су-24, при варіанті озброєння 8хРБК-500 здатна придушити мотопіхотну роту в районі зосередження;

- безперервність дій в простих і складних метеоумовах вдень і вночі на малих (більше 200 м до1000 м), середніх (більше 1000м до 4000м) і великих (вище 4000м до 12000м) висотах, у стратосфері (вище 12000м), в умовах радіоелектронних перешкод, створених ворогом.

- здатність наносити удари з перенацілюванням у повітрі з пунктів управління авіаційних частин, з’єднань і об’єднань по нових знайдених цілях;

- можливість ведення повітряної розвідки і термінової передачі здобутих даних про ворога з борту літака на командний пункт авіаційних і загальновійськових командирів.

Так, наприклад, оперативний розвідник Су-24МР за один політ може розвідати і визначити з малих і середніх висот координати 2-3-х об’єктів, віддалених один від одного на 50-100 км, а тактичний розвідник Су-17М4Р за один політ може викрити один-два райони зосередження військ противника розміром 20-100 км² кожний;

- здатність ефективно знищувати літаки, крилаті ракети і вертольоти противника у повітрі і на землі.

Так, наприклад, ракета Р-73 яка застосовується на літаку Су-27, яка випущена в задню півсферу, здатна з високою ефективністю вразити пілотовані і безпілотні засоби ворога у повітрі на відстані до 16 км на великих висотах і до 3 км на малих. Мінімальна відстань пуску ракети - біля 0,3 км. Висота бойового застосування ракети змінюється в межах 0,02-20 км;

- можливість здійснювати десантування і швидке перекидання повітрям військ, озброєння, техніки і матеріальних засобів на великі відстані і у будь-якому напрямку.

Так, наприклад, максимальне десантне навантаження літака Іл-76М складає 47т, літак може перевезти 115 десантників або 225 солдат за умови, що буде встановлена додаткова палуба. Найбільший тактичний радіус дії літака при злітній масі 170т, висоті польоту 9000м і десантному навантаженні 20т складає близько 2100 км.

Одночасно з позитивними бойовими властивостями авіація має і ряд специфічних негативних властивостей, які ускладнюють її застосування:

- вразливість щодо засобів ППО;

- часткова залежність від метеоумов;

- залежність дій авіації від складних для маскування громіздких аеродромів базування;

- обмеженість у бойовій напруженості (кількість вильотів на добу).

Так, наприклад, бойова напруженість для частин тактичної авіації складає 2-3 вильоти на добу, а для транспортної авіації – 1-2 вильоти.

Зменшити вплив цих факторів на ефективність бойових дій авіації можна умілою організацією управління і забезпечення бойових дій.

Виходячи з указаних бойових властивостей авіації Повітряних Сил визначається її призначення і завдання.

Авіація Повітряних Сил призначена для спільної з іншими їх родами охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям і ведення повітряної розвідки.

Виходячи з призначення, на авіацію Повітряних Сил покладається рішення наступних завдань:

- знищення авіації противника на аеродромах та в повітрі, його засобів ударного нападу, наземних та повітряних елементів розвідувально-ударних комплексів;

- прикриття військ та об’єктів від удару авіації та крилатих ракет, а також від повітряної розвідки противника;

- участь у завоюванні й утриманні переваги в повітрі;

- здійснення авіаційної підтримки військ (сил);

- завдання поразки резервам противника;

- знищення повітряних та морських десантів противника;

- зрив перевезення його військ і матеріальних засобів;

- порушення управління військами;

- забезпечення прольоту авіації крізь зону ППО;

- десантування повітряних десантів і забезпечення їх бойових дій;

- забезпечення бойових дій морських десантів;

- ведення повітряної розвідки.

Ці завдання авіація буде виконувати приймаючи участь в нанесенні масованих ударів по першочергових об’єктах, вогневій підтримці, вогневій контрпідготовці, послідуючих масованих та групових авіаційних ударах.

Не дивлячись на різні завдання авіації Повітряних Сил вони тісно пов’язані один з одним, так як досягнення успіху при виконанні одного завдання має позитивний вплив на одержання більш високого результату при виконанні інших.

Перераховані завдання авіації Повітряних Сил у сучасній війні придбали винятково велике значення у зв’язку з тим, що вона вирішує успіх розгортання і проведення операцій угрупувань Сухопутних військ і Повітряних Сил і значно зменшує їх втрати.

Авіаційна підтримка військ – одне з найважливіших завдань авіації Повітряних Сил, в ході виконання якого вона завдає ударів по наземних і повітряних елементах розвідувально-ударних комплексів, по живій силі, вогневих засобах, бойовій техніці, пунктах і вузлах опору, резервах та авіації на аеродромах (майданчиках) у тактичній і найближчій оперативній глибині. Крім цього, авіація Повітряних Сил забезпечує десантування та бойові дії своїх повітряних (морських) десантів, ведення повітряної розвідки та виконання інших спеціальних завдань.

Здійснюючи авіаційну підтримку Військово-морських Сил, авіація Повітряних Сил завдає ударів по корабельних угрупуваннях у морі та на базах, по конвоях і окремих транспортах (суднах), угрупування підводних човнів та протичовнових сил, військово-морських базах, портах, складах озброєння та пунктах управління противника. Крім цього, вони встановлюють мінні загородження та проводять радіоелектронну боротьбу й повітряну розвідку.

Так, досвід бойових дій авіації багатонаціональних сил у зоні Перської затоки показав, що авіаційна підтримка сухопутних військ мала велике значення у вогневій поразці іракських військ.

Одним із головних завдань авіації Повітряних Сил є завоювання та утримання переваги в повітрі.

Перевагою в повітрі слід вважати обстановку в повітряному просторі, яка забезпечує вигідне співвідношення сил у повітрі. Досягнуте співвідношення створює такі умови, коли своя авіація може виконувати завдання, не натикаючись на суттєвий опір з боку повітряного противника. Перевага в повітрі досягається завданням поразки ракетно-авіаційним і протиповітряним угрупуванням противника, системам управління, об’єктам авіаційної промисловості, центрам підготовки льотного складу та запасам палива і боєприпасів.

У мирний час авіація Повітряних Сил несе бойове чергування по охороні Державного кордону України у повітрі, не допускаючи (присікаючи) його порушення.

Таким чиномавіація Повітряних Сил, маючи велику ударну силу та високу мобільність, здатні впливати на хід і результат збройної боротьби. Головне завдання авіації Повітряних Сил при веденні бойових дій є завоювання переваги в повітрі.

Основу авіації Повітряних Сил складає тактична авіація, яка є оперативним і оперативно-тактичним засобом командуючих Повітряними командуваннями.

По характеру завдань які виконуються, ЛТД і озброєнню літаків авіція Повітряних Сил поділяється на такі роди авіації:

- бомбардувальну авіацію (БА), на озброєнні якої знаходяться літаки Су-24М , Су-24;

- штурмову авіацію (ША), на озброєнні якої є літак Су-25;

- винищувальну авіацію (ВА), на озброєнні якої є МІГ-29, Су-27;

- розвідувальну авіацію (РА), на озброєнні якої є: Су-24МР, Су-17М4Р,та безпілотні літаки-розвідники;

- військово-транспортну авіацію (ВТА), на озброєнні якої літаки Ан-26, Ан-12, Іл-76;

- спеціальну авіацію, яка має літаки та вертольоти спеціального призначення.

У складі інших видів ЗСУ є такі роди авіації:

- у Сухопутних військах: армійська авіація;

- у ВМС: морська авіація, яка входить до складу Морської авіаційної групи (МАГ).

Організаційно авіація Повітряних Сил складається з авіаційних бригад і окремих авіаційних ескадрилій.

Авіаційна бригада – основна тактична частина Повітряних Сил, що виконує завдання за призначенням у складі Повітряного командування, об’єднаних сил швидкого реагування або самостійно. За родами авіації бригада може бути однорідною або змішаною.

Авіаційна ескадрилья – основний тактичний підрозділ. Виконує завдання у складі авіаційної бригади або самостійно.

Таким чином, на погляд Військово-політичного керівництва України приведені склад і організаційна структура авіації Повітряних Сил дозволяють їй успішно вирішити поставлені перед нею завдання і у кінцевому підсумку вплинути на хід і результат збройної боротьби.

 

Організаційна структура частин авіації Повітряних Сил

1.2.1. Призначення, завдання та організація авіаційної бригади Авіаційна бригада – є основною тактичною частиною авіації Повітряних Сил ЗС… За родами авіації авіаційна бригада (авбр) може бути однорідною або змішаною.

Питання для самоконтролю

1. Суть та зміст тактики авіації Повітряних Сил.

2. Основні завдання тактики авіації Повітряних Сил.

3. Призначення і завдання авіації Повітряних Сил.

4. Склад та організація авіації Повітряних Сил.

5. Призначення, задачі і організаційна структура авіаційної бригади.

6. Призначення, завдання та організаційна структура тилу авіаційної бригади.

7. Призначення, завдання та склад підрозділів забезпечення.

8. Які основні типи бойових літаків стоять на озброєнні авіації Повітряних Сил України?

9. Шляхи підтримання справності, боєготовності та підвищення бойового потенціалу авіації Повітряних Сил.

 

Глава 2. Основи бойового застосування авіаційних підрозділів і частин

Основні принципи ведення бойових дій авіаційними підрозділами і частинами

2.1.1. Основні принципи ведення бойових дій авіаційними підрозділами і частинами Принципи - це основоположні правила, якими необхідно керуватися при ведення… Вивчення досвіду бойових дій авіації в війнах і військових конфліктах показало, що основними принципами ведення…

БМапч = N Кбп

2.1.5. Бойові можливості апч та їх основні показники

Бойові можливості –це кількісні показники, що характеризують максимально очікуваний результат дій при виконанні певного бойового завдання апч, наявною бойовою могутністю, за встановлений час в конкретних умовах обстановки.

Бойові можливості характеризуються рядом показників, основними з яких є:

- рівень професійної, морально-психологічної підготовки особового складу;

- тимчасові показники;

- просторові показники;

- імовірнісні показники.

Рівень професійної, морально-психологічної підготовки особового складу є одним з основних факторів, що впливає на боєздатність апч, тому ще в мирних умовах у процесі бойової підготовки закладаються ці якості.

Тимчасові показники характеризують можливості виконання бойового завдання у часі. До них відносяться:

- час вильоту з різних ступенів готовності до польоту;

- час підготовки до повторного вильоту;

- тривалість чергування літаків (груп) в повітрі;

- час виконання бойового завдання і бойова напруженість(кількість вильотів за добу на екіпаж, чи літак).

Час вильоту з різних ступенів готовності до польоту складає від декількох хвилин (10-15) до декількох годин.

Час підготовки до повторного вильоту залежить від організації підготовки, кількості фахівців та варіанту спорядження літака (так для Су-25 він складає від 40 хвилин до 140 хвилин).

Тривалість чергування літаків (груп) в повітрі залежить від варіанту заправки літака пальним, варіанту бойової зарядки та висоти польоту в зоні чергування.

Час виконання бойового завдання залежить від віддалення аеродрому базування від цілі, характеру цілі.

Бойова напруженість залежить від різних факторів і для літаків тактичної авіації складає 4-6 вильотів за добу.

Просторові показники характеризують повітряний простір у якому частина (підрозділ) може виконувати бойові завдання. До них відносяться:

- тактичний радіус - Rтакт (км);

- глибина бойових дій - Dбд(км).

Тактичний радіусRтакт –це максимальна відстань від аеродрому злету до району бойових дій при умовах повернення на аеродром при заданому варіанті бойової зарядки і профілю польоту з мінімально безпечним залишком пального.

Глибина бойових дій Dбд – це максимальна відстань від лінії фронту до району бойових дій. Ці поняття пов’язані між собою.

Dбд(км)= Rтакт – L ,де L- глибина базування. Для Су-24М на малих висотах вона складає 400-500км , а зі змінним профілем до 850 км.

Ймовірністні показники (показники результатів бойових дій) кількісно характеризують очікуваний результат виконання бойового завдання в цілому і на окремих етапах.

Показники результатів бойових дій залежать від таких випадкових факторів як:

- стану сил і засобів противника;

- стану своїх сил та ряду інших.

Тому ці показники розглядаються як імовірнісні, це:

- ймовірність виконання бойового завдання;

- математичне очікування числа знищених, чи збережених об’єктів.

Кожний з цих узагальнених показників визначається частковими, такими як:

- потрібний наряд літаків для ураження заданої цілі з заданої імовірністю;

- ймовірність подолання ППО противника;

- ймовірність виходу на ціль;

- ймовірність враження цілі та ін.

Так, наприклад, розрахунки показують, що потрібний наряд вертольотів Мі-24В, який необхідний для знищення групових цілей складає:

 

Об’єкт дії (кількість одиниць броньованої техніки)	Знищується кількість одиниць броньованої техніки	4 ПТКР х 128 НАР	8 ПТКР х 64 НАР
Полігонний наряд вертольотів	Полігонний наряд з врахуванням забезпечення	Полігонний наряд вертольотів	Полігонний наряд з врахуванням забезпечення
Ротний опорний пункт   Танкова рота в бойовому (передбойовому) порядку

 

Таким чином, знання бойових можливостей апч, їх показників дозволяє оптимізувати процес вироблення рішення на бойові дії та проводити оперативно-тактичні розрахунки по найбільш вигідному розподілу сил і засобів при виконанні бойового завдання.

Сутність та зміст бойової готовності авіаційних підрозділів та частин

2.2.1. Сутність та зміст бойової готовності авіаційних підрозділів та частин

Поняття бойової готовності входить до складу комплексу окремих компонентів, засобів та умов, від яких залежить здатність апчз вступити у бій та успішно виконати поставлені бойові завдання.

Бойова готовність апчз - такий стан, в якому вони здатні організовано у встановлені терміни перейти з мирного на воєнне положення та успішно виконати бойові завдання в умовах активної протидії противника.

Бойова готовність апчз може бути представлена як єдиний комплекс трьох взаємопов’язаних компонентів:

- бойової здатності (боєздатності) - головний компонент;

- бойової мобільності;

- бойової живучості.

Боєздатність - здатність апчз вести бойові дії, виконувати бойові завдання. Вона є визначальним компонентом бойової готовності та найважнішою умовою, досягнення перемоги. Боєздатність залежить від бойового досвіду екіпажів, та можливостей бойової авіаційної техніки. Критерієм боєздатності може бути кількість уражених об’єктів, або збитих повітряних об’єктів.

Бойова мобільність - здатність апчз приводите себе у готовність до негайних дій в установлені терміни. Критеріями бойової мобільності можуть бути час переходу з однієї ступені бойової готовності до іншої, а також терміни приведення авіаційних підрозділів та частин у готовність до польоту (від моменту отримання сигналу до зльоту).

Бойова живучість - це здатність апчз до тривалого ведення бойових дій в умовах використання усіх видів зброї та засобів РЕБ супротивника (тобто здатність зберігати боєздатність та мобільність в умовах протидії супротивника ).

Бойова готовність апчз залежить від ряду факторів, які знаходять різноманітне проявлення у залежності від обставин, характеру намічених бойових дій та умов базування. До таких основних факторів відносяться:

- укомплектованість авіачастин особовим складом та бойовою технікою;

- стан бойової техніки;

- рівень бойового досвіду льотного складу;

- мистецтво командирів з керування військами;

- наявність підготовлених органів та засобів керування;

- забезпеченість матеріальними ресурсами;

- готовність основних та запасних аеродромів;

- знання імовірного противника;

- рівень морального стану та військової дисципліни о/с;

- ступінь відпрацьованості о/с строків приведення у готовність до виконання бойових завдань;

- готовність чергових сил та засобів до негайних бойових дій.

Укомплектованість апчз о/с бойовою технікою має прямий вплив на стан боєздатності військ. В край важливим є фактична наявність в частинах АТ, підготовлених та навчених кадрів різних спеціальностей, від яких залежить виконання бойових завдань, так наприклад, при використанні противником ядерної зброї по аеродромам в залежності від ступені дії цієї зброї боєздатність частини, з’єднання може бути втрачена частково або повністю. При цьому враховується, що частина або з’єднання частково втрачає боєздатність при втратах у о/с та АТ до 50 - 60% та збереженому керуванні; порушення керування та вихід з ладу більш ніж 50 - 60% сил та засобів, приводять до повної втрати боєздатності.

Стан бойової техніки має важливий вплив на рівень боєздатності частини і визначається :

- станом справності парку літаків;

- наявністю ресурсу літаків та двигунів;

- термінами підготовки літаків до бойового вильоту по тривозі;

Справним вважається літак (вертоліт), який відповідає всім вимогам технічної документації та має запас ресурсу (терміну служби).

На літаку повинні бути виконані встановлені операції технічного обслуговування й усунуті всі пошкодження та відмови. Запас ресурсу справного літака повинний забезпечувати виконання бойового вильоту.

Норми справності літаків у частинах і підрозділах авіації ЗСУ визначаються наказом МО України.

Середній залишок міжремонтного (призначеного) ресурсу всіх штатних літаків та їх двигунів в авіачастині повинен бути не менш 10%. Виробіток ресурсу повинен бути ступінчатим.

Міжремонтний ресурс (термін служби) наробіток (календарна тривалість експлуатації) АТ між двома послідовними ремонтами.

Призначений ресурс (термін служби) – сумарний наробіток (календарна тривалість експлуатації), при досягненні якого (якої) експлуатацію авіаційної техніки належать припинити незалежно від її технічного стану. (НТЗ 99, Книга 2, ИАО, Частина 1)

Дуже важливими характеристиками бойової готовності АТ є терміни підготовки по тривозі, як одного літака, так і різноманітних груп літаків до першого польоту, а також час підготовки одного літака і різноманітних груп до повторного польоту при різних варіантах озброєння.

Рівень бойового досвіду льотного складу - є одним з найважливіших факторів, які характеризують стан б.г. апчз, що містить в собі насамперед постійне вдосконалення льотної підготовки екіпажів, постійний пошук тактичних прийомів подолання ПВО противника, пошуку та ураження наземних та повітряних цілей.

Мистецтво командирів по керуванню частинами та підрозділами та наявність підготовлених до цього відповідних органів та засобів керування є обов’язковою умовою досягнення стійкості та гнучкості керування. Чіткі дії командирів та штабів, щодо керування, допомагають збереженню боєздатності частин навіть в умовах раптового нападу противника.

Забезпеченість апчз матеріальними ресурсами та підтримання аеродромів у експлуатаційному стані мають важливе значення для бойової готовності., так як для забезпечення життєдіяльності апчз вимагається значна кількість основних видів матеріальних засобів, а також ускладнюється об’єм та характер робіт з підготовки аеродромів та підтримання їх у експлуатаційному стані.

Вивчення ймовірного противника є обов’язковою умовою високої бойової готовності апчз. Льотний, ІТС та фахівці інших різних спеціальностей в частині, яка належить до їх компетенції, повинні вивчати склад, характер дії та ін. імовірного противника. При цьому особливу увагу треба приділити детальному вивченню імовірних об’єктів ураження та розвідки.

Рівень морального стану та військової дисципліни о/с є прямим фактором, який визначає бойову готовність та боєздатність у сучасних умовах. Використання сучасних засобів збройної боротьби та їх вражаюча дія можуть вплинути не тільки на організм пілота, інженера, техніка чи іншого спеціаліста, а також можуть вплинути на його свідомість, волю, почуття.

Ступінь відпрацювання о/с термінів приведення у готовність до виконання бойових завдань та готовність чергових сил і засобів до негайних бойовий дій визначається часом, який витрачається на оповіщення, збір о/с та підготовку АТ.

Загальний час приведення апчз у б.г. у значній мірі залежить від часу підготовки літаків (вертольотів), двигунів, озброєння та обладнання. У середньому на підготовку АТ та озброєння по тривозі витрачається до 60 - 80% загального часу б.г. апчз.

Стан бойової готовності апчз у будь-який час повинен відповідати військово-політичній обстановці.

Характер можливих засобів початку агресій проти України потребує від апчз негайного вступу в бій. Але постійне знаходження апчз в умовах мирного часу в постійному очікуванні агресії, пов’язано з неймовірним напруженням фізичних та моральних сил о/с та великими витратами матеріальних засобів. Крім цього о/с не мав би можливості вести бойове навчання, та був би позбавлений нормальних умов життя та побуту.

У зв’язку з цим постає необхідність встановлення такого режиму роботи частин, який мав би підтримуватись постійно і в той же час дуже скоротив би час підготовки до бойових дій. При цьому повинно бути передбачене проведення одних заходів, ще у мирний час, інших при ускладненні міжнародній обстановці, а частини з них - при загрозі нападу.

Тому в залежності від міжнародної обстановки, з метою постійного підтримування, а при необхідності підвищення бойової готовності апчз, встановлюються ступені бойової готовності.

Ступінь бойової готовності апчз - це стан апчз, з якого вони можуть підготуватись до виконання бойового завдання у встановлені терміни.

Ступінь бойової готовності апчз у мирний час повинна забезпечувати їх своєчасне розгортання та вступ у війну, та успішне відбиття раптового нападу противника, звідки б він не надходив, та в який би час не здійснювався.

Для реалізацій цих потреб у Збройних Силах України встановлені такі ступені бойової готовності:

- бойова готовність « Постійна»;

- бойова готовність « Підвищена »;

- бойова готовність « Військова загроза »;

- бойова готовність « Повна ».

Бойова готовність «Постійна» - це такий стан апчз, при якому вони займаються повсякденною плановою діяльністю та здатні у мінімально скорочений термін перейти у вищу ступінь готовності. При цій ступені бойової готовності можуть проводитися такі заходи:

- апчз виконують польоти та їх забезпечення згідно плану бойової підготовки;

- управління здійснюється з КП скороченим складом бойового розрахунку;

- чергові пари (ланки) ВА знаходяться на бойовому чергуванні у встановлених для них ступенях готовності до бойового польоту (бойове чергування - найвища форма підтримки бойової готовності ).

- літаки авіачастин у бойовому стані знаходяться у ЗБУ у районах розташування (боєздатним вважається справний літак, підготовлений до польоту споряджений АЗУ та іншими засобами, згідно поставленого завдання );

- засоби керування та матеріально технічного забезпечення знаходяться у парках та на позиціях.

Бойова готовність «Підвищена» - це такий стан апчз, у якому вони залишаючись на аеродрмах основного базування проводять заходи, у підсумку яких підвищується їх готовність до виконання бойових завдань.

Основні заходи, що підвищують готовність апчз до виконання бойових завдань та які проводяться у частинах можуть бути такими:

- літаки готуються до бойового вильоту з підвіскою І бойового комплекту;

- вводиться (посилюється) бойове чергування екіпажів (частина сил, яка здатна негайно почати виконання бойових завдань);

- на КП встановлюється цілодобове чергування змін повного розрахунку;

- офіцери та прапорщики переводяться на казармене становище, тих, хто знаходяться у відряджені та у відпусках викликають у частину;

- особовому складу видається зброя;

- проводяться заходи з захисту авіачастин від ЗМУ, по маскуванню аеродрому та об’єктів на ньому.

У бойову готовність « Підвищена » частина приводиться таємно, без оголошення тривоги.

Польоти з бойової підготовки проводяться поескадрильно.

Бойова готовність «Військова загроза» - це такий стан апчз, при якому вони підіймаються по «бойовій тривозі» та проводять заходи, що спрямовані на завершення їх підготовки до виконання бойових завдань на основних аеродромах та аеродромах зосередження. При цьому апчз частиною сил здатні негайно приступити до виконання бойових завдань.

Можуть впроваджуватися такі заходи:

- посилюється бойове чергування літаків та засобів;

- о/с та техніка, що не зайнята забезпеченням вильотів виводиться у район розосередження;

- авіаційні частини та частини забезпечення доукомплектовуються до штатів воєнного часу;

- аеродроми розосередження готуються до прийняття авіачастин, їх передові команди виходять на оперативні аеродроми;

- о/с видаються патрони, гранати, захисні шоломи, засоби захисту та дозиметричного контролю;

- вживаються заходи по підготовці до евакуації сімей військовослужбовців.

Польоти по бойовій підготовці проводяться тільки для підтримання натренованості о/с та для введення в стрій поповнення, яке прибуває в частину.

Бойова готовність «Повна» - це такий стан апчз, при якому вони готові негайно приступити до виконання бойових завдань згідно зі своїм оперативним призначенням.

У бойову готовність « Повна » апчз приводяться по сигналу «Бойова тривога».

В цій бойовій ступені готовності сили та засоби апчз можуть займати таке положення:

- о/с на робочих місцях: льотний склад у кабінах літаків, ІТС біля літаків, бойові розрахунки КП біля пультів керування;

- засоби ураження знаходяться на літаках;

- техніка забезпечення польотів - на встановлених місцях.

При цьому частина літаків може розташовуватися на ЗПС, інші в укриттях чи ЗБУ, враховуючи їх вирулювання та зліт у мінімально встановлені терміни.

Приведення апчз у різні ступені бойової готовності в залежності від обставин може здійснюватися послідовно або відразу в вищі ступені минаючи інші (проміжні ).

Приведення апчз у різні ступені готовності проводять командири, які мають на це право, в порядку, встановленому планом, який був раніше розроблений.

Сигнали на приведення апчз у вищі ступені готовності можуть передаватися:

- письмово з доставкою посильним;

- по технічним засобам зв’язку;

- при особистому спілкуванні.

Таким чином бойова готовність апчз - це стан, який визначає їх підготовленість до виконання покладених на них бойових завдань.

 

2.2.2. Ступені готовності до бойового вильоту

З метою забезпечення своєчасного вильоту апчз на виконання бойових завдань, а також забезпечення чергування екіпажів, КП та засобів керування у мирний час у авіації ЗС встановлені три ступені готовності до бойового польоту.

Під ступенем готовності до бойового польоту розуміється нормований стан АТ, екіпажів, технічних розрахунків, засобів наземного обслуговування та ПУ, що забезпечують виліт на виконання бойового завдання у встановлені терміни.

Ступенями готовності до бойового вильоту є:

- перша готовність (готовність №1);

- друга готовність (готовність №2);

- третя готовність (готовність №3).

При готовності №1сили та засоби апч займають таке положення:

- літаки: повністю підготовлені до бойового польоту (двигуни випробувані, літаки дозаправлені та завантажені, ракети, бомби, контейнери з розвідувальним обладнанням чи засобами РЄП підвішені, гармати заряджені, обладнання повністю підготовлено)

- засоби запуску двигунів та передстартового контролю: підключені;

- льотний склад: знаходиться у кабінах;

- технічний склад та спеціалісти наземних засобів забезпечення: біля літаків;

- розрахунки КП: на робочих місцях;

- засоби керування: увімкненні та готові до негайного використання;

- бортові та наземні радіостанції: увімкненні на прийом.

У деяких випадках у готовності №1 літаки можуть знаходитись із запущеними двигунами.

Так наприклад, час вильоту екіпажу або пари літаків МіГ-29, Су-27 з готовності №1 складає 6 хв., а для вильоту ескадрильї, які озброєної літаками бомбардувальниками Су-24 - 7-10 хв.

При готовності №2 сили та засоби апч займають таке положення:

- льотний склад: у спорядженні зі знятими шоломами або без нього, знаходиться у літаках або в інших місцях, встановлених командиром;

- особовий склад десанту чи військ, що перевозяться: знаходиться у готовності до посадки;

- озброєння чи техніка, що перевозиться або будуть десантовані: завантажені у літаки;

- технічний склад та спеціалісти наземних засобів забезпечення: біля літаків, або в місцях встановлених командиром;

- розрахунки ПУ: на робочих місцях;

- засоби управління: перевірені та готові до роботи.

Так наприклад, час вильоту екіпажу або пари літаків МіГ-29, Су-27 з готовності №2 складає 10 хв., а для вильоту ескадрильї, яка озброєна літаками бомбардувальниками Су-24 - 15-30 хв.

При готовності №3 сили та засоби апч займають таке положення:

- літаки заправлені, гармати зарядженні, контейнери з розвідувальним обладнанням, або з засобами РЄП ракети та бомби підвішені, або підготовлені до підвішування та зберігаються поблизу літаків;

- льотний, технічний склад та спеціалісти знаходяться на заняттях, працюють або відпочивають у місцях, встановлених командиром, частина технічного складу чергує біля літаків;

- аеродромно-технічні засоби: розташовані поблизу стоянки літаків;

- чергова зміна розрахунку КП: на робочих місцях;

- засоби керування: перевірені та готові до роботи.

Так наприклад, час вильоту екіпажу або пари літаків МіГ-29, Су-27 з готовності №3 складає 10 хв., тобто такий самий, як з готовності №2.

Ступінь готовності до бойового польоту, термін перебування в ній та час вильоту з кожній готовності встановляється старшим начальником. Тривалість безперервного перебування льотного складу у готовності №1 не повинна перевищувати однієї години. Перехід із одної готовності в іншу проводиться по сигналу або по плану-графіку.

Таким чином, ступені готовності апчз до бойового польоту встановлюються з метою забезпечення своєчасного їх вильоту на виконання бойової завдання, а також забезпечення чергування екіпажів, КП та засобів керування у мирний час.

Питання для самоконтролю

1. Що таке принципи ведення бойових дій апч?

2. Що таке способи бойових дій?

3. Що таке бойовий порядок?

4. Основні параметри бойового порядку.

5. Види бойових порядків.

6. Основні форми бойових порядків.

7. Основні форми бойового застосування авіаційних підрозділів, частин.

8. Суть бойової готовності апчз і її основні компоненти.

9. Фактори, які впливають на бойову готовність апчз.

10. Ступені бойової готовності, встановлені у Збройних Силах України.

11. Суть готовності до бойового вильоту і кількість встановлених ступенів.

12. Необхідність встановлення готовності до бойового вильоту.

 

Глава 3. Основи організації управління авіаційними підрозділами та частинами

Основи організації управління авіаційними підрозділами та частинами

3.1.1. Суть управління і вимоги до нього Авіаційні частини і підрозділи виконують різні бойові завдання, головною метою яких є нанесення супротивнику…

Системи зв`язку і РТЗ.

Система зв`язку і РТЗ створюється для забезпечення обміну всіма видами інформації між органами управління, ПУ і екіпажами літаків .

Для організації зв`язку і РТЗ застосовуються засоби зв`язку розглянуті вище, а також можуть застосовуватись засоби автоматизованого управління.

Відрив командирів від засобів зв`язку не припустимий.

Автоматизовані системи управління (АСУ).

Основу АСУ складають комплексні засоби автоматизації, якими оснащені органи і пункти управління, а також вузли і канали зв`язку, джерела інформації,… За своїм призначенням АСУ поділяються на : - АСУ авіаційними частинами;

Робота командира і штабу при підготовці до бойових дій.

Підготовка бойових дій частини полягає в проведенні комплексу заходів щодо організації бойових дій і їхньому всебічному забезпеченню, з метою… Підготовка бойових дій включає: - ухвалення рішення і планування бойових дій;

Робота командира і штабу в ході ведення бойових дій.

Командир частини керує підлеглими підрозділами з командного пункту чи зі свого літака. З КП командир частини керує вильотом підрозділів (екіпажів) на виконання… Зі свого літака (вертольота) командир частини керує підрозділами в ході бойового польоту. Особисто спостерігаючи за…

Питання для самоконтролю

1. Суть управління.

2. Мета управління.

3. Вимоги, що пред'являються до управління.

4. Основні завдання органів управління.

5. Складові частини системи управління.

6. Що належить до органів управління?

7. Що належить до пунктів управління?

8. Складові частини засобів зв'язку і РТЗ управління.

9. Складові частини засобів автоматизації і механізації управління.

10. Основні форми управління.

11. Основні способи управління.

12. Основи роботи командира і штабу по управлінню АПЧ.

13. Структура органів управління АПЧ.

14. Основні напрямки діяльності штабу авіаційної частини.

14. Пункти управління, які створюються в авбр?

Розділ 2. Ведення бойових дій авіаційними підрозділами та частинами.

Глава 4. Ведення бойових дій авіаційними підрозділами та частинами.

Основи бойових дій підрозділів і частин військово-транспортної авіації

4.1.1. Призначення та завдання військово-транспортної авіації   Військово-транспортна авіація призначена для:

Зімкнутий та розімкнутий

                              …    

Розосереджений

  „поток” поодиноких літаків „поток” пар  

Основи бойових дій авіації Військово-морских сил України

В 1996 була створена Морська авіаційна група ВМС України (МАГ ВМСУ) до її складу ввійшли: підрозділи протичовнової авіації та підрозділи… Основні завдання МАГ: - пошук та ураження підводних човнів противника в районах їхнього розгортання;

Питання для самоконтролю

1. Призначення та завдання авіачастин ВТА.

2. Основні ЛТД військово-транспортних літаків.

3. Стисла характеристика озброєння, військово-транспортних літаків.

4. Стисла характеристика обладнання військово-транспортних літаків.

5. Бойові властивості літаків.

6. Способи бойових дій ВТА,

7. Групи тактичного призначення в бойовому порядку ВТА.

8. Види та форми бойових порядків ВТА.

9. Перерахувати групи завдань, які вирішує АА,назвати основні вогневі завдання АА.

10. Бойові властивості вертольотів АА..

11. Які групи тактичного призначення входять у склад бойового порядку підрозділів та частин АА?

 

Глава 5. Ведення бойових дій підрозділами та частинами тактичної авіації

§ 5.1 Основи бойових дій підрозділів і частин бомбардувальної авіації (БА)

5.1.1. Призначення та завдання тактичної авіації

Відомо, що в складі авіації ПС є тактична авіація - оперативний засіб командуючих військами оперативних командувань.

За характером завдань, що виконуються, ЛТД і озброєнням літаків тактична авіація підрозділяється на такі роди авіації:

- бомбардувальну;

- штурмову;

- винищувальну;

- розвідувальну;

- транспортну;

- спеціальну.

Підрозділи, частини і з'єднання цих родів тактичної авіації виконують бойові завдання у операціях оперативних командувань і загальновійськового бою, а також у повітряних, протиповітряних, повітряно-десантних, морських (повітряно-морських), десантних, протидесантних операціях і в операціях ВМС. При цьому основними завданнями тактичної авіації є:

- авіаційна підтримка військ;

- прикриття військ і об’єктів оперативних командувань, повітряних і морських десантів від ударів засобів повітряного нападу і повітряної розвідки противника;

- повітряна розвідка.

З початком агресії противника підрозділи та частини тактичної авіації, крім того, виконують завдання, беручи участь у відбитті нападу повітряного противника, ударі по першочерговим (найбільш важливим) об'єктам, беруть учась у виконанні завдань протиповітряної оборони, завдають ударів по визначених наземних (морських) цілях та підтримують війська (сили) під час ліквідації, локалізації чи нейтралізації збройного конфлікту.

 

5.1.2. Призначення та завдання бомбардувальної авіації

Важлива роль у вирішенні завдань тактичної авіації, а особливо в авіаційній підтримці військ і ударам по першочергових об’єктах, належить бомбардувальній авіації - основному ударному засобу Повітряних Сил.

Найважливішим призначенням БА є ураження важливих наземних (морських) об’єктів переважно в оперативній глибині, що складає 300-400 км. За необхідності фронтові бомбардувальники можуть залучатися для дій по об’єктах у тактичній глибині оборони.

В даний час на озброєнні стройових частин бомбардувальної авіації знаходяться бомбардувальники, що володіють високими бойовими властивостями – Су-24 та Су-24М. У забезпеченні їхнього бойового застосування важлива роль належить всім авіаційним спеціалістам, що беруть особисту участь в організації бойових дій.

Знання всіма авіаційними спеціалістами основ бойового застосування бомбардувальної авіації дозволить значно підвищити ефективність бойових дій авіаційних підрозділів і частин.

Бомбардувальна авіація, маючи на озброєнні фронтові бомбардувальники Су-24М, призначена для знищення угрупувань військ противника та руйнування його важливих наземних (морських) об’єктів, переважно в оперативній глибині. Вона може також вирішувати завдання ведення повітряної розвідки і мінування з повітря.

Основними завданями БА є:

- знищення літаків (вертольотів) та інших об’єктів на аеродромах (майданчиках);

- знищення пунктів управління (ПУ) i наземних елементів розвідувально-ударних комплексів (РУК);

- знищення живої сили i бойової техніки військ в оперативній глибині;

- знищення повітряних i морських десантів;

- радіоелектронне придушення засобів керування військами i зброєю (виконуються у кожному польоті);

- вогневе ураження засобів ППО противника (виконуються у кожному польоті).

Крім того, фронтові бомбардувальники залучаються для ведення повітряної розвідки.

При ураженні літаків (вертольотів) i інших об’єктів на аеродромах (майданчиках) основними об’єктами дiй є: літаки i вертольоти в укриттях i на відкритих стоянках, ЗПС (аеродромні ділянки доріг) i МРД, льотний склад у місцях розміщення, ПУ, склади ПММ i боєприпасів.

Розгром авіаційного угрупування противника, що протистоїть, є необхідною умовою успішних дiй сухопутних військ (СВ).

При ураженні ПУ i наземних елементів РУК об’єктами дiй є КП оперативних об’єднань, основні ПУ авіацією i ППО, наземні елементи РУК.

При нанесенні ударів уражаються радіо-, радіолокаційні i радіорелейні станції, наземні споруди, спеціальні машини, особовий склад в укриттях легкого типу.

Ураження морського десанту БА здійснює в районах завантаження, розвантаження i на переході морем.

Основні об’єкти дiй:

а) повітряний десант - транспортні літаки на аеродромах завантаження, жива сила i бойова техніка десанту в місцях зосередження, у районах висадки, а також транспортні літаки в районах посадки;

б) морський десант - десантні кораблі, транспорти, вертольотоносці, десантно - висадкові засоби з живою силою i бойовою технікою, кораблі вогневої підтримки i прикриття десанту.

Ведення повітряної розвідки БА здійснюється позаштатними розвідувальними ланками візуальним спостереженням i з застосуванням технічних засобів. Крім того, у ході бойових дій усі екіпажі, що виконують різноманітні бойові завдання, зобов’язані також вести розвідку погоди i доповідати результати спостережень.

Так, наприклад, екіпаж бомбардувальника за один політ може розвідати один-два аеродроми (посадкові майданчики) i район шириною 6-10 км i довжиною 20-30 км, де передбачається наявність або будівництво аеродромів.

Радіоелектронне придушення засобів керування військами i зброєю проводиться з метою порушення керування військами, зниження ефективності зброї противника в інтересах подолання бомбардувальниками ППО, шляхом впливу радіоелектронними перешкодами на його радіоелектронні системи i засоби керування.

Воно проводиться узгоджено з вогневим ураження засобів ППО противника при забезпеченні виконання бомбардувальниками своїх основних бойових завдань.

Об’єкти дiй фронтових бомбардувальників розташовуються переважно в оперативній глибині, що складає 300-400 км.

У цій зоні знаходяться основні об’єкти противника, що можуть уражатися фронтовими бомбардувальниками. Так, наприклад, в оперативній глибині знаходиться біля, 50% аеродромів, 25% РТЗ i ПУ, 25-30% військ i вогневих засобів, 20% засобів ППО противника.

При необхідності фронтові бомбардувальники можуть залучатися для дiй щодо об’єктів у тактичній (50-60 км) i найближчій оперативній глибині (120-150 км) оборони. У тактичній глибині вони виконують завдання авіаційної підтримки по планах Повітряних командувань та армійських корпусів.

Таким чином, фронтові бомбардувальники ведуть бойові дії у постійній i чіткій взаємодії з об'єднаннями (з'єднаннями СВ таВМС), а також із частинами інших родів авіації.

Як видно з аналізу виконання бойових завдань, ураження наземних (морських) об’єктів противника фронтові бомбардувальники здійснюють наносячи по ним авiацiйнi удари.

Авіаційний удар - організований вплив авіації на противника для ураження його наземних (морських) об’єктів із застосуванням різноманітних засобів ураження.

Організаційно бомбардувальна авіація складається з бомбардувальних авіаційних бригад (у перспективі буде входити до бомбардувально-розвідувальних авіаційних бригад).

5.1.3. Бойові властивості літаків бомбардувальної авіації

Бойові властивості фронтових бомбардувальників - це сукупність усіх якостей, що характеризують їх як бойовий авіаційний комплекс.

Бойові властивості літака характеризуються:

- льотно-тактичними даними;

- озброєнням;

- пілотажним, навігаційним i прицільним обладнанням i засобами РЕБ.

Разом з іншими властивостями (експлуатаційними, злітно-посадковими) вони повинні забезпечити максимальну бойову ефективність тактичного бомбардувальника.

Основні ЛТД літака Су-24М.

Екіпаж, чол	Gзл. мах, Т	Vмах, км/год	Нпр, км	Rт, км	Озброєння
Gб, Т кільк. точ. підв.	НАР	КР	арт.
“П-З”	“П-П”	ВГУ	ЗРГУ
	40,690	2020	17		8,5	6 бл.			ГШ-6-23

 

На літаку встановлено бомбардувальне, ракетне й артилерійське озброєння.

Бомбардувальне озброєння літака включає бомби різноманітних типів i калібрів до 1500 кг.

Ракетне озброєння включає керовані i некеровані ракети. Керовані ракети поділяються на такі класи: “повітря-земля”, ” повітря- повітря”, “повітря-РЛС”( “ П-З”, “П-П”, “П-РЛС)".

Артилерійське озброєння складається із вмонтованої гарматної установки i зйомних рухомих гарматних установок.

Всі засоби ураження, які застосовуються на літаку, розміщуються на восьми вузлах зовнішньої підвіски, з яких два розташовані під центропланом, два - під рухомою частиною крила i чотири - під фюзеляжем.

Пілотажне обладнання бомбардувальників Су-24М забезпечує програмований політ у режимі ручного, напівавтоматичного й автоматичного керування з можливістю коректування координат літака по відомих орієнтирах i за допомогою радіотехнічних систем ближньої навігації i посадки.

Прицiльно-навiгацiйне обладнання, встановлене на літаку Су-24М дозволяє вирішувати такі завдання:

- виявлення i ураження надводних i наземних цілей;

- автономне i неавтономне виведення літака в заданий район (район цiлi або аеродрому посадки);

- забезпечення безпеки маловисотного польоту з обльотом природних наземних перешкод (піднесеностей рельєфу) у вертикальній площині;

- виявлення i ураження повітряних цілей.

Маючи високі ЛТД, потужне бомбардувальне, ракетне й артилерійське озброєння, сучасне пілотажне, навігаційне i прицільне устаткування i засоби РЕБ тактичні бомбардувальники Су-24М мають такі бойові властивості:

- високу маневреність;

- спроможність успішно подолати сильну ППО противника;

- спроможність самостійно відшукувати i знищувати наземні (морські) об'єкти, у тому числі i РЛС, що працюють, противника вдень i вночі в простих i складних метеорологічних умовах.

Завдяки цим бойовим властивостям бомбардувальники Су-24М можуть швидко переносити зусилля по фронту і у глибину та завдавати удари по заздалегідь заданих i знову виявлених об’єктах в оперативній глибині у результаті чого вони спроможні виконувати рiзноманiтнi бойові завдання, значно впливаючи на хід операції та бойових дій військ оперативного командування, об’єднаних сил швидкого реагування. Так, наприклад, пара літаків Су-24 з 8 РБК-500 спроможна придушити мотопіхотну роту в районі зосередження. Розмір об’єкта 600х600 м.

5.1.4. Способи бойових дій і бойові порядки

При виконанні поставлених завдань апч БА застосовують рiзноманiтнi способи бойових дiй.

Спосіб бойових дiй - це порядок застосування сил i засобiв при виконанні бойового завдання.

У залежності вiд характеру виконуваних завдань, об’єктів дiй i засобiв ураження, що застосовуються, а також наземної i повітряної обстановки, часу доби i метеорологічних умов бомбардувальники Су-24М застосовують такi основнi способи бойових дiй:

1. Одночасний удар усім складом або більшою частиною сил авіаційної частини по одному або декількох заздалегідь заданих об'єктах у встановлений час;

2. Послідовні удари ескадрилій, ланок, пар i поодиноких літаків по одному або декількох заздалегідь заданих об'єктах у встановлений час;

3. Послідовні удари ескадрилій, ланок, пар i поодиноких літаків по виявлених у ході б.д. об'єктах по виклику з положення чергування на землі або у повітрі;

4. Самостійний пошук i ураження об’єктів у заданому районі або смузі ланками, парами, екіпажами.

Одночасний удар по одному або декількох заздалегідь заданих об'єктах застосовується з метою їх ураження за мінімальний термін.

Застосування першого способу обумовлене умовами виконання бойового завдання, коли місце розташування i характер переміщення об’єктів встановлені заздалегідь, а також при необхідності створити високу щільність удару.

При даному способі бойових дій частина одержує бойове завдання завчасно, командир, штаб i льотний склад мають достатньо часу для підготовки до бойового вильоту, а ІТС - для підготовки АТ.

Послідовні удари по заздалегідь заданих об'єктах застосовуються при необхідності тривалого впливу на противника або, коли не вистачає сил для знищення об'єкта одним ударом.

Послідовні удари по виявлених у ході бойових дiй об’єктах по виклику з положення чергування на землі або в повiтрi застосовуються для ураження важливих, переважно рухомих наземних (морських) об’єктів. Чергування на аеродромі застосовується в умовах, коли бойове завдання може бути виконане в задані терміни (на заданому рубежі) при вильоті з готовності номер 1 i 2.

Чергування в повiтрi застосовується при необхідності виконання бойового завдання в найкоротший термін, який не забезпечується вильотом iз готовності №1. Приклад: для вильоту ескадрильї з готовності №1 потрібно 7-10 хв., iз готовності №2 - 15-30 хв.

Час, через який бомбардувальники Су-24 можуть завдати удару по цiлi після одержання бойового завдання, визначається часом, що затрачається на вилiт у залежності вiд ступеня бойової готовності i часом польоту до цілі. Так, наприклад, при базуванні на глибині 150-200 км бомбардувальники з готовності №1 можуть завдавати удари через 30-З5 хв. по об'єктах противника, розташованих на 300 км вiд лінії фронту, iз готовності №2 - через 40-50 хв.

Самостійний пошук i ураження об’єктів у заданому районi або смузі ланками, парами, екіпажами, застосовується для знаходження та негайного знищення найбільш важливих наземних (морських) цілей, мiсце розташування котрих заздалегідь невідомо.

До виконання бойового завдання даним способом бойових дiй залучаються найбільш підготовлені екіпажі, що добре знають район дiй, вміють самостійно відшукувати та уражати малорозмірні й рухомі цiлi. Екіпажам вказується район або смуга дiй, де їм необхідно самостійно здійснювати пошук i ураження цілей. При виявленні важливих об’єктів, що неможливо уразити самотужки, екіпажі негайно доповідають по радіо про місцезнаходження i характері цих цілей на ПУ авіацією i завдають удару по ним, придушуючи й позначаючи їх для наступних ударів.

Розглянутi способи бойових дiй бомбардувальниками Су-24 можуть застосовуватися окремо або спільно. Застосовуючи той чи iнший спосiб бойових дiй, апч цих бомбардувальників виконують польоти в різноманітних бойових порядках.

Бойовий порядок - це взаємне розташування частин, пiдроздiлiв, літаків у повiтрi для спільного виконання бойового польоту.

У бойових порядках пiдроздiлiв i частин бомбардувальників Су-24М створюються групи (літаки) різноманітного тактичного призначення: ударна група, групи забезпечення та резерв. Кількість, склад i мiсце цих груп у бойовому порядку визначаються в залежності вiд бойового завдання й умов його виконання.

Ударна група складає основу бойового порядку i призначена для ураження об'єкта (цiлi).

Резерв для посилення ударної групи, або виконання завдань, яки раптово виникають.

Групи забезпечення призначені для створення сприятливих умов дiй ударної групи. До них відносяться:

1. Група дорозвідки, що призначена для уточнення місця розташування (координат), напрямку i швидкості прямування цiлi, характерних орієнтирів для виходів на них, а також уточнення відомостей про ППО противника, радiацiйної обстановки, погоди i передачі їх командирам ударної та інших груп i на ПУ. Вона виконує полiт попереду ударної групи, на тимчасовому iнтервалi, що забезпечує дорозвідку i передачу необхідних даних до виходу пiдроздiлiв на ціль. Дорозвідники після виконання свого основного завдання можуть позначати (освітлювати) ціль i придушувати засоби ППО об'єкта.

2. Група РЕБ виконує завдання по придушенню активними i пасивними перешкодами РЛС виявлення, керування i наведення зенiтних КР, зенiтної артилерії i винищувачiв противника. Місце цієї групи в бойовому порядку визначається з таким розрахунком, щоб вона могла ефективно прикривати ударну групу вiд спостереження РЕЗ i ускладнювати застосування засобiв ППО противником. РЕБ здійснюють також літаки інших груп тактичного призначення поряд iз виконанням своїх основних завдань. Так, наприклад, для постановки активних перешкод на літаки Су-24 підвішуються бортові засоби РЕБ - станції СПС-141 або СПС-142 i iн.

3. Група знищення зенітних засобiв знищує зенітні засоби в районi цiлi. Їх мiсце в бойовому порядку визначається так, щоб удари по зенiтних засобах противника були нанесенi до моменту виходу ударної групи на рубіж пуску зенiтних ракет (відкриття вогню зенiтної артилерії) або до рубіжу виявлення РЛС.

4. Група прикриття відбиває атаки винищувачів противника по літаках ударної групи й інших груп. Їх мiсце в бойовому порядку визначається виходячи з очікуваної протидії винищувачів противника i можливостей своїх винищувачiв.

5. Демонстративна група призначена для відволікання уваги противника вiд ударної групи, створення сприятливих умов для подолання об’єктів ППО. Демонстративна група виконує політ разом з ударною групою до визначеного рубіжу або по самостійному маршрутi. Демонстративні дії можуть комбінуватися з веденням дорозвідки, знищенням засобiв ППО або застосуванням засобів електронного придушення.

6. Група позначення (освітлення) цiлi створюється при веденні бойових дiй у складних умовах візуального пошуку i виявлення цiлi (вночі в сумерки, удень при обмежений видимості). Вона здійснює політ попереду ударної групи на тимчасовому інтервалі, що забезпечує своєчасне виявлення i позначення (освітлення) цiлi, а також передачу про неї необхідної інформації командиру ударної групи.

Бойовий порядок груп тактичного призначення бомбардувальників Су-24 (Су-24М) у залежності від інтервалів, дистанцій, перевищень i понижень між літаками, підрозділами, групами, що входять у них може бути таких видів: зімкнутий, розімкнутий i розосереджений.

Пара i ланка діють у день, як правило, у зімкнутому або розімкнутому, а вночі - у розосередженому бойовому порядку.

Ескадрилья діє в розімкнутому або розосередженому бойовому порядку. При цьому пари i ланки можуть виконувати політ у зімкнутому або розімкнутому бойовому порядку.

Бригада дiє, як правило, у розосередженому бойовому порядку. При виконанні бойових завдань підрозділи тактичних бомбардувальників застосовують рiзноманiтнi форми бойових порядків.

Основними формами бойових порядків пiдроздiлiв бомбардувальників є: "колона", "пеленг", "клин", "фронт", "змійка" літаків.

Пари: "пеленг", "фронт", "колона" літаків.

Ланка: "фронт" пар, "пеленг", "колона" пар, "клин", "колона" літаків

Ескадрилья:"колона", "змійка" ланок, "колона" пар, "колона" поодиноких літаків на одному або декількох ешелонах

Для сучасної АТ політ на гранично малих висотах (до 200 м включно) у бойових порядках "клин" літаків, ланок, ескадрилій ускладнює маневрування, створює небезпеку зіткнення з землею, особливо літаків i ланок, у бiк яких виконується маневр i не дозволяє здійснювати індивідуальне прицілювання, що зменшує бойові можливості.

Для виконання вимоги "кожна бомба, ракета, снаряд у ціль iз першого заходу" у даний час більш прийнятною формою бойового порядку є "пеленг", "змійка", "колона". Ці бойові порядки при витримуванні оптимальних інтервалів i дистанцій забезпечують індивідуальне прицілювання й ефективне ураження більшості об’єктів.

 

Питання для самоконтролюз основ бойових дій підрозділів і частинбомбардувальної авіації

1. Призначення та завдання бомбардувальної авіації.

2. Основні ЛТД літака Су-24М.

3. Коротка характеристика озброєння літака Су-24М.

4. Коротка характеристика обладнання Су-24М.

5. Бойові властивості літаків-бомбардувальників.

6. Способи бойових дій апч БА.

7. Що називається бойовим порядком?

8. Тактичні групи в бойових порядках апч.

9. Види бойових порядків фронтових бомбардувальників Су-24.

10. Основні форми бойових порядків.

 

 

§ 5.2. Основи бойових дій підрозділів і частин штурмової авіації (ША)

Як відомо, одне з найважливіших завдань тактичної авіації - авіаційна підтримка військ.

Авіаційна підтримка військ - це бойові дії авіації, що виконуються в інтересах об'єднань (з'єднань) Сухопутних Військ, в інтересах операції, а також висадженого повітряного (морського) десанту.

При веденні бойових дій СВ, повітряними і морськими десантами, завдання по їх авіаційній підтримці має велике значення, оскільки війська мають потребу в безперервній підтримці їх бойових дій шляхом знищення рухливих і малорозмірних об'єктів, які можуть завдати сильного опору, і не можуть бути знищені вогневими засобами самих військ. Досвід бойових дій у війнах і воєнних конфліктах показує, що з усіх об'єктів, що знаходяться на передньому краї, в тактичній і оперативній глибині, біля 90% цілей будуть рухомими (малорухомими) і малорозмірними.

Таким чином, сучасні умови бойових дій, на одне із ведучих місць висунили завдання знищення рухомих малорозмірних наземних (морських) цілей, а це, в свою чергу, підвищило роль авіації у порівнянні з вогневими засобами військ.

Важливу роль у вирішенні цього завдання складає штурмова авіація, яка є одним із основних засобів авіаційної підтримки військ.

Льотні дані, обладнання і озброєння літаків, що є на озброєнні ША, забезпечують виконання автономних, групових і поодиноких бойових дій над територією противника: на передньому краї, в тактичній і найближчий оперативній глибині в умовах сильної протидії ППО противника.

В забезпеченні ефективного бойового застосування ША важлива роль належить усім авіаційним спеціалістам, які беруть участь в організації бойових дій.

 

5.2.1. Призначення і завдання штурмової авіації (ША)

Штурмова авіація, маючи на озброєнні літаки-штурмовики, є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для знищення військ, наземних (морських) об`єктів противника, головним чином малорозмірних і рухомих, переважно на передньому краї, в тактичній і найближчій оперативній глибині, а також для мінування з повітря.

Вона може виконувати завдання по знищенню вертольотів (літаків) противника в повітрі, вести повітряну розвідку.

Тактична глибина - 50-80 км, найближча оперативна глибина - 120-150 км, оперативна глибина - 230-300 км і більше.

Основними бойовими завданнями ША є:

1. Знищення живої сили і вогневих засобів противника, наземних елементів РУК на передньому краї і в тактичній глибині;

2. Знищення резервів противника і інженерних будівель на шляхах їх висування;

3. Знищення об'єктів системи керування;

4. Ураження об'єктів тилу;

5. Знищення літаків (вертольотів) та інших об'єктів, на аеродромах і майданчиках базування авіації;

6. Знищення засобів ППО;

7. Знищення повітряних і морських десантів.

Окрім того, ША частиною сил може застосовуватися для знищення літаків (вертольотів) противника в повітрі і ведення повітряної розвідки.

Знищення наземних елементів РУК є найважливішим завдання ША.

Основні об’єкти дій: підрозділи тактичних та оперативно-тактичних ракет, наземні елементи РУК. Ракети на стартових позиціях знищуються в першу чергу.

РЯЗ й елементи РУК повинні знищуватись негайно після їх знайдення.

При знищенні живої сили і вогневих засобів противника на передньому краї і в тактичній глибині основними об'єктами дій є: підрозділи танків, артилерії, реактивних систем залпового вогню, мотопіхоти і піхоти, протитанкових засобів в будь-яких порядках і опорних пунктах, вогневих позиціях і на марші.

Про важливість цього завдання свідчить той факт, що в тактичній глибині розміщується 50-60% військ противника і його вогневих засобів, 90% артилерії.

При ураженні резервів противника на шляхах їх висування основними об'єктами дій є підрозділи танків, мотопіхоти, артилерії в районах зосередження, на марші і районах розгортання, мости, переправи і інші інженерні споруди на шляхах висування резервів, можуть бути і інші об'єкти.

Так, наприклад, досвід бойових дій авіації БНС в зоні Персидської затоки ще раз показав важливість ведення боротьби з резервами противника. Порушення системи постачання значно вплинуло на здатність іракських військ до опору силам антиіракської коаліції. Вже на момент початку наступу СВ БНС Іракське угрупування в Кувейті фактично було відрізане від своїх основних сил. В результаті проведення повітряної наступальної операції було знищено більше 90% комунікацій, лінії зв'язку і постачання, що зв'язувало їх з Іраком. Було порушено тилове забезпечення боєприпасами і продовольством.

При ураженні об'єктів системи керування основними об'єктами дій літаків-штурмовиків є: приміщення і кабіни керування КП, центри та пости керування тактичною авіацією і засобами ППО, радіолокаційні пости і інші об'єкти. Розрахунки показують, що в тактичній глибині розміщується біля 50% радіотехнічних засобів і ПУ противника, а в ближній оперативній до 25%. Ці цифри кажуть про важливість завдання і ША по їх ураженню.

При ураженні об'єктів тилу основними об'єктами дій літаків-штурмовиків є: склади і пункти збереження пального, боєприпасів та ін., об'єкти комунікацій, засоби транспортування (автомобільний, залізничний, водний і ін. транспорт) і інші об'єкти.

При ураженні об'єктів на аеродромах й майданчиках базування авіації противника основними об'єктами дій літаків-штурмовиків є літаки (вертольоти) в місцях стоянки і ремонту, ЗПС, РД, склади пального і боєприпасів, пункти і засоби керування і забезпечення польотів, місця укриття та відпочинку льотного складу. В першу чергу вражаються літаки, вертольоти і транспортно-пускові установки БПЛА.

При ураженні засобів ППО об'єктами дій є дивізіони, батареї, взводи (секції) зенітних ракет середньої, великої і малої дальності і зенітної артилерії малого і середнього калібру.

Про важливість цього завдання кажуть наступні цифри: в тактичній глибині оборони противника розміщено біля 50%, а в ближній оперативній 30% засобів його ППО.

При ураженні повітряних і морських десантів літаки-штурмовики наносять удари по повітряному десанту противника, як правило, в районі висадки (викидання) і при веденні ними бойових дій. Можливе ураження його в повітрі при прольоті до району висадки.

Основні об'єкти ураження повітряного десанту: бойова техніка, вогневі засоби і жива сила, а при польоті до району висадки (викидання) і в районі висадки - вертольоти і транспортні літаки.

При діях по морському десанту противника апч літаків-штурмовиків уражають його об'єкти в районі висадки і при веденні бойових дій на березі.

Основні об'єкти дій - десантно-висадочні засоби з живою силою і бойовою технікою, жива сила і бойова техніка на березі при веденні бойових дій і транспортно-десантні вертольоти в повітрі. В окремих випадках об'єктами дій можуть бути бойові і десантні кораблі і транспорти.

Повітряну розвідку літаки-штурмовики ведуть по плану командування нештатними розвідувальними ескадрильями візуальним спостереженням (технічними засобами) з метою отримання необхідних даних про обставини, умови, наміри і дії противника, а також результати дій по об'єктам.

 

5.2.2. Бойові властивості літаків штурмової авіації

 

На озброєнні ША знаходиться літак-штурмовик Су-25, який володіє високими бойовими властивостями.

Як відомо, бойові властивості літака-штурмовика-це сукупність всіх якостей, які характеризують його як бойовий авіакомплекс.

Бойові властивості літака-штурмовика характеризуються:

- льотно-тактичними даними;

- озброєнням;

- пілотажним, навігаційним, прицільним і іншим обладнанням.

Разом з іншимі властивостями (живучістю, експлуатаційними, злітно-посадковими, прохідністю по ґрунту) вони повинні забезпечити його максимальну бойову ефективність.

Крім того, літак-штурмовик повинен володіти властивостями, які забезпечили б його застосування для штурмових дій по наземним (морським) цілям з використанням ракетного, гарматного і бомбардувального озброєння, а також літак в міру можливості повинен бути пристосованим для ураження вертольотів (літаків) противника в повітрі.

Льотно-тактичні дані, озброєння та обладнання літака-штурмовика Су-25 дозволяє йому успішно вирішувати ці завдання.

Штурмовик Су-25

- обладнання, призначене для вирішення навігаційних завдань і що входить у склад навігаційного комплексу КН-23-1; - обладнання, що призначене для вирішення завдань зв'язку, розпізнавання і… - обладнання, що призначене для вирішення прицільних завдань, що входить до складу прицільного комплексу.

Глава 6. Забезпечення бойових дій авіації

Суть та зміст забезпечення бойових дій авіації

 

Один з видів діяльності військ, командирів і штабів, спрямованих на створення умов для успішного виконання бойових завдань, є забезпечення бойових дій авіаційних підрозділів, частин і з’єднань. Воно включає велику кількість заходів, проведення яких здійснює безпосередній вплив на бойову діяльність апч, їх бойову здатність і здатність вирішувати поставлені завдання в бою і операції з найменшими втратами і затратою сил і засобів.

Так , наприклад, проведення заходів по захисту від зброї масового ураження дозволяє зберегти особовий склад, авіаційну техніку, літаки та інші об’єкти аеродромів від впливу ядерної, хімічної та бактеріологічної (біологічної) зброї противника.

Заходи з ІАЗ дозволяють підтримувати літаки (вертольоти) в постійній справності та готовності до виконання бойових завдань, а також якісну підготовку особового складу до технічно-грамотної експлуатації авіаційної техніки на землі та в повітрі; проведення заходів з тилового забезпечення має за мету безперебійне забезпечення апч всіма необхідними матеріальними засобами, а також поповнення їх запасів при веденні бойових дій.

На виникнення і розвиток забезпечення бойових дій здійснювали і здійснюють вплив зміни, що проходять в засобах і способах збройної боротьби. Так, вже у війнах минулого (до 1-ї світової війни) з’явилися і розвинулися деякі види забезпечення - розвідка, маскування, топографічне, тилове забезпечення та інші. В 1-ій світовій війні 1914-1918 рр. роль цих видів забезпечення значно зросла, удосконалювалися заходи по їх здійсненню. Застосування хімічної зброї викликало необхідність протидії цьому засобу боротьби і захисту від нього. Так з’явився новий вид забезпечення - протихімічний захист.

В період між 1-ю та 2-ю світовими війнами питання забезпечення бойових дій отримало теоретичну розробку . Всебічний розвиток забезпечення бойових дій отримало в роки Великої Вітчизняної війни.

Подальше удосконалення засобів збройної боротьби, їх масоване застосування призвело до того, що деякі види забезпечення перетворилися в самостійні види бойових дій , а також до появи нових видів забезпечення. Так, наприклад, такий вид забезпечення як подолання ППО стало одним з основних завдань деяких родів авіації.

По мірі розвитку кожного виду забезпечення, йшов також процес розподілу функцій і відповідальності органів керування і посадових осіб за їх організацією.

В сучасних умовах для підтримки високої боєздатності апч, збереження їх боєздатності і створення сприятливих умов для своєчасного і успішного вступу до бою і виконання поставлених їм завдань, заходи по забезпеченню бойових дій апчз повинні організовуватися завчасно і здійснюватися безперервно як до, так і під час бойових дій на базі рішень командирів і розпоряджень штабів вищого рівня.

Знання основних заходів по забезпеченню бойових дій дозволяє авіаційним спеціалістам виконувати свої посадові обов’язки з підтримання бойової готовності у своїх апч.

 

6.1.1. Суть і мета забезпечення бойових дій

Досвід минулих війн і військових конфліктів показує, що перемога в бою, успіх операції багато в чому залежить від забезпеченості військ всім необхідним для бойових дій.

В сучасних умовах, коли на озброєнні авіації ПС знаходяться складні бойові авіаційні комплекси, оснащені високоефективними прицільно-навігаційними системами, складним радіоелектронним обладнанням, які здатні використовувати широкий асортимент засобів ураження, обсяг завдань, пов’язаних з забезпеченням бойових дій, невимірно зростає.

Забезпечення бойових дій - це система заходів спрямованих на:

- підтримування апч у високому ступені бойової готовності;

- збереження їх боєздатності;

- створення сприятливих умов для вдалого та вчасного вступу у бій і виконання поставлених завдань;

- попередження раптових дій противника;

- зниження ефективності ударів противника по військах.

Мета забезпечення бойових дій - створення необхідних умов для вчасної підготовки і ефективного виконання бойових завдань з найменшими втратами і витратами сил і засобів.

Забезпечення бойових дій організується на підставі рішення командира і розпоряджень начальників вищого рівня. Командир ставить завдання по забезпеченню, призначає для цього необхідні сили і засоби з урахуванням заходів, намічених старшим начальником, визначає терміни готовності забезпечення. На основі цього плануються заходи кожного виду забезпечення.

Планування заходів по забезпеченню здійснюється під керівництвом начальника штабу авіаційної частини, начальниками служб і командирами частин (підрозділів). Ці заходи повинні плануватися і здійснюватися комплексно, тісно пов’язуватися між собою по завданнях і часу.

В планах по кожному виду забезпечення відбиваються основні завдання забезпечення, на що виділяються сили і засоби, черговість і способи виконання завдань.

Завдання по забезпеченню бойових дій ставляться бойовими наказами, бойовими розпорядженнями і розпорядженнями по видах забезпечення.

За вчасну організацію заходів забезпечення несуть відповідальність начальник штабу, заступники командира, а за їх здійснення - начальники відповідних служб авіаційних частин і командири підрозділів забезпечення.

Підготовка сил і засобів до виконання завдань забезпечення, контроль їх готовності, а також організація взаємодії і управління ними проводяться одночасно з підготовкою авіаційних частин (підрозділів) до виконання бойових завдань.

При зміні бойового завдання перебудовується і система заходів по кожному виду забезпечення. Діючі органи (сили і засоби) перенацілюються на рішення нових завдань.

Таке паралельне рішення виконавцями питань забезпечення бойових дій базується в першу чергу на обмеженості строків, що відводяться на їх організацію. В цих умовах командир не в змозі займатися детальним рішенням всіх питань, пов’язаних із забезпеченням бойових дій. Крім того, в цьому немає необхідності. Офіцери штабу, начальники служб, посадові особи і командири підрозділів, які забезпечують і відповідають за організацію відповідних видів забезпечення, в змозі самі вирішити ці питання. При цьому потрібно врахувати, що заходи по кожному виду забезпечення надто різноманітні і проведення їх вимагає своїх специфічних особливостей. Це вимагає від виконавця великої підготовчої роботи по аналізу наявних даних, погодженню питань, що виникають з іншими зацікавленими особами, проведенню великої кількості розрахунків, які в свою чергу основані на глибоких знаннях виконавцем можливостей технічних засобів, що притягаються до виконання намічених заходів.

Однак можуть бути випадки, коли за обставин, що склалися, той чи інший вид забезпечення набуває вирішального значення при виконанні авіацією поставлених завдань. Тоді, безперечно, командир не тільки поставить основні завдання по забезпеченню і визначить необхідні сили і засоби, але й разом з начальником штабу або іншою посадовою особою детально розгляне порядок використання наявних сил і засобів, призначить осіб, відповідальних за здійснення тих чи інших заходів, особисто поставить їм завдання.

Проведення заходів по забезпеченню бойових дій вимагає значних матеріальних витрат, в їхньому здійсненні бере участь велика кількість сил і засобів, на які покладено виконання широкого кола завдань. Так, наприклад, досвід бойових дій в роки ВВВ показав, що для перемоги над фашистською Німеччиною, здійснюючи тилове забезпечення, тил ЗС СРСР прийняв від промисловості, забезпечив зберігання і підвезення військам (силам) понад 10 млн. т. боєприпасів, понад 16 млн. т. пального, велику кількість продовольства, речового майна та інших матеріальних засобів. Для потреб армії та флоту тільки автомобільним транспортом було перевезено 145 млн. т. різноманітних вантажів.

В сучасних умовах роль і значення заходів по забезпеченню бойових дій значно зросли. У зв’язку з подальшим вдосконаленням засобів збройної боротьби, із зміною характеру сучасної війни з’явилися нові види забезпечення бойових дій у порівнянні з тими, що здійснювалися в роки ІІ світової війни і в післявоєнні роки.

В теперішній час забезпечення бойових дій по характеру завдань, що вирішуються і заходам, що здійснюються, поділяється на:

- оперативне( бойове);

- технічне;

- тилове;

- морально – психологічне;

- медичне.

 

6.1.2. Основний зміст бойового забезпечення

Бойове забезпечення полягає в організації та здійсненні заходів, спрямованих на досягнення високої ефективності бойових дій своєї авіації і зниження ефективності застосування сил і засобів противника.

До бойового забезпечення відносяться:

- розвідка;

- захист від зброї масового ураження (ЗЗМУ);

- радіоелектронна боротьба (РЕБ);

- маскування;

- забезпечення радіаційного, хімічного та біологічного (бактеріологічного) захисту (РХБЗ);

- навігаційне забезпечення;

- штурманське забезпечення;

- топогеодезичне забезпечення;

- радіотехнічне, що містить радіолокаційне та радіосвітлотехнічне забезпечення;

- пошуково-рятувальне забезпечення;

- метеорологічне забезпечення.

 

Основним видом розвідки в авіаційних частинах є повітряна розвідка.

Повітряна розвідка організується і проводиться з метою забезпечення бойових дій апчз даними про:

- об’єкти дій, розташування сил та засобів ППО;

- базування авіації противника;

- результати авіаційних ударів;

- стан погоди і міри радіоактивного зараження повітряного простору на маршрутах польоту і в районі бойових дій.

Окрім ведення повітряної розвідки в частинах ВА ведеться наземна радіолокаційна розвідка, яка служить для спостереження за допомогою наземних РЛС за польотами авіації противника для своєчасного виявлення повітряних цілей.

Захист від зброї масового ураження організовується і здійснюється з метою максимального послаблення впливу ЗМУ противника на апч, збереження їх боєздатності і забезпечення виконання поставлених завдань.

До числа основних заходів захисту від ЗМУ відносяться:

- своєчасне виявлення підготовки противника до застосування цієї зброї;

- розосередження апч по аеродромам і зміна їх базування;

- розосередження підрозділів, АТ та інших об’єктів на кожному аеродромі;

- обладнання аеродромів, пунктів управління (ПУ) та інших об’єктів в інженерному відношенні, вивід апч з-під можливого удару противника по аеродромам базування;

- проведення профілактичних заходів;

- ліквідація наслідків застосування противником ЗМУ та ін.

Управління захистом від ЗМУ в авіаційних частинах здійснюється командирами і є одним з перших їхніх обов’язків.

Радіоелектронна боротьба являє собою сукупність взаємопов’язаних за метою, місцем та часом заходів і дій по:

- виявленню систем і засобів управління військами та зброєю ППО і авіацією противника;

- вогневого ураження систем і засобів управління військами та зброєю ППО і авіацією противника;

- радіоелектронного придушення;

- радіоелектронного захисту своїх систем та засобів управління;

- протидії технічним засобам розвідки противника.

РЕБ організується і ведеться з метою:

- дезорганізації управління військами і зброєю ППО противника;

- зниження ефективності застосування бойових засобів та зброї противника, а також його розвідки з використанням технічних засобів;

- забезпечення сталого управління своїми військами та зброєю.

РЕБ планується і організується штабом апч на основі рішення командира та розпорядження по РЕБ вищого штабу. Відповідальність за організацію РЕБ несе начальник штабу авіаційної частини. Безпосереднім організатором заходів по РЕБ є начальник РЕБ частини.

Прикладом, що підтверджує необхідність і важливість такого виду забезпечення як РЕБ є наступне: при плануванні і проведенні повітряно-наступальної операції силами БНС в зоні Перської затоки РЕБ приділялася велика увага. Так, за добу до початку операції були поставлені перешкоди наземними засобами РЕБ всім черговим силам і мережам управління. Під час операції перешкоди застосовувались як спеціальними літаками РЕБ (Е-111, ЕС-130, ЕА-6В) так і індивідуальними засобами постановки перешкод тактичної авіації.

Наявність на озброєнні ЗС США засобів РЕБ ефективного придушення РЛС ППО, КХ і УКХ радіо засобів, порушували сталість системи управління ЗС Іраку. В окремих випадках вплив засобів РЕБ в зоні Перської затоки було зафіксовано на території Закавказзя.

Маскування являє собою комплекс погоджених за метою, місцем та часом заходів і дій, спрямованих на введення противника в оману щодо складу, стану, бойової готовності авіаційних підрозділів і частин, їхнього істинного базування, дій і намірів та підвищення живучості авіації.

Маскування завжди впливало на успіх бойових дій авіації. Вміло здійснюване маскування дуже сприяє досягненню потаємності підготовки та раптовості дій авіації, збереженню її живучості та боєздатності.

Виконання завдань маскування досягається використанням різноманітних прийомів. Так, одним з прийомів маскування є створення хибних аеродромів, призначених для введення противника в оману щодо дійсного базування авіації. Про ефективність цього прийому говорить той факт, що, використовуючи хибні аеродроми, Ірак зумів зберегти велику частину авіації та аеродромів. Авіація БНС в багатьох випадках завдавала удари по макетах.

Основними завданнями забезпечення РХБ захисту є:

- виявлення і оцінка РХБ обстановки (оцінка масштабів і наслідків зруйнувань радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та застосування противником ЗМУ);

- ліквідація наслідків зруйнувань радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та застосування противником ЗМУ;

- підтримка безпеки військ в умовах РХБ зараження;

- аерозольна (димова) протидія технічним системам розвідки та ураження противника;

- забезпечення військ озброєнням РХБ захисту;

- застосування запалювальної зброї по противнику.

Загальна організація РХБЗ здійснюється штабом, безпосередня - начальником служби РХБЗ та екобезпеки авіаційної частини.

Заходи РХБЗ здійснюються силами та засобами самих військ. Найбільш складні та специфічні заходи, що вимагають окремої підготовки о.с. і застосування спеціальної техніки, виконуються частинами (підрозділами) радіаційного, хімічного та біологічного захисту.

Основними завданнями навігаційного забезпечення є:

- забезпечення підрозділів авіаційної частини пристроями прийому навігаційної інформації;

- організація отримання, обліку та своєчасного доведення до користувачів змін у порядку навігаційного забезпечення відповідних документів та програмного забезпечення;

- проведення заходів по вдосконаленню навігаційного забезпечення, підтриманню надійності та точності навігаційної інформації.

Штурманське забезпечення полягає в організації і проведенні заходів, спрямованих на своєчасне подання командиру довідкових даних, штурманських розрахунків і пропозицій, необхідних для прийняття рішення, на досягнення високої точності навігації та ефективності бойового застосування АЗУ (десантування), РЕБ, підвищення надійності наведення на задані повітряні та наземні (морські) цілі.

До основних заходів штурманського забезпечення відносяться:

- вивчення та оцінка обстановки;

- підготовка довідкових даних і виконання необхідних штурманських розрахунків;

- участь у виробленні командиром рішення на бойові дії шляхом доповідання йому пропозицій, обґрунтованих висновками з оцінки обстановки, довідковими даними, розрахунками;

- організація застосування засобів РТЗ польотів (спільно з начальником зв’язку);

- організація підготовки льотного складу і розрахунків ПУ в штурманському відношенні і веденню б.д.;

- вирішення питань штурманського забезпечення в ході бойових дій.

Штурманське забезпечення організовується і здійснюється старшим штурманом на основі вказівок командира і розпорядження щодо штурманського забезпечення об’єднання (з’єднання).

Топогеодезичне забезпечення організовується і здійснюється з метою своєчасної підготовки топографічних даних, необхідних командиру, штабу і льотному складу для планування, організації і ведення бойових дій.

Основні заходи топогеодезичного забезпечення:

- своєчасне забезпечення частин топографічними і спеціальними картами та іншими топогеодезичними документами;

- топогеодезична підготовка аеродромів базування авіачастин, позиційних районів радіотехнічних систем навігації, наведення та управління БПЛА;

- забезпечення штабів розрахунково-геодезичними даними для організації та ведення бойових дій.

Навігаційне, штурманське та топогеодезичне забезпечення авіаційної частини організується на підставі рішення командувача авіаційного об’єднання, розпоряджень по навігаційному, штурманському та топогеодезичному забезпеченню головних штурманів та начальників топогеодезичних служб авіації Повітряних Сил ЗС України і авіаційних об’єднань.

Радіотехнічне забезпечення в апч містить радіолокаційне і радіосвітлотехнічне.

Радіолокаційне забезпечення організовується і здійснюється для вирішення завдань виявлення, розпізнавання та супроводу повітряних цілей, видачі даних повітряної обстановки на ПУ, наведення літаків (вертольотів) на повітряні, наземні чи морські цілі та здійснення контролю за польотами своїх літаків (вертольотів).

Для радіолокаційного забезпечення застосовуються радіолокаційні засоби і засоби автоматизованого управління, розміщені на місцевості для створення суцільного радіолокаційного поля в заданих кордонах повітряного простору.

Радіосвітлотехнічне забезпеченняорганізується і здійснюється для вирішення завдань управління авіацією, літакокерування, цілевказування, взаємного розпізнавання авіації, зльоту та посадки літаків (вертольотів) в районах аеродромів.

Для радіосвітлотехнічного забезпечення застосовуються засоби, що розміщуються на аеродромах та підходах до них по типовим схемам, а також засоби розгорнуті рішенням старших і взаємодіючих штабів.

За організацію РТЗ в авіаційній частині відповідає начальник зв’язку і РТЗ.

Пошуково–рятувальне забезпечення організовується і здійснюється з метою врятування льотного складу і пасажирів літаків (вертольотів), що потерпіли аварію, як на своїй території, так і на території, яка займається противником.

До основних заходів пошуково-рятувального забезпечення відносяться:

- оснащення льотного складу аварійно-рятувальними засобами та підготовка їх до застосування;

- підготовка в спеціальному відношенні екіпажів літаків, що використовуються у пошуку і рятуванні;

- оснащення пошуково–рятувальних вертольотів (літаків) спеціальним обладнанням;

- організація чергування виділених сил і засобів;

- організація та здійснення пошуку, надання допомоги і евакуація екіпажів та пасажирів літаків (вертольотів), що потерпіли аварію;

- організація та здійснення взаємодії пошуково-рятувальних сил, забезпечення та управління.

Пошуково-рятувальне забезпечення організовується і здійснюється начальником пошуково-рятувальної та парашутно-десантної служби.

Метеорологічне забезпечення організовується та здійснюється з метою найбільш повного використання метеоумов для застосування авіації та забезпечення безпеки при організації і проведенні польотів, а також врахування метеоумов при проведенні заходів щодо ЗЗМУ апчз.

Основні заходи метеорологічного забезпечення:

- організація спостережень за станом погоди у землі та на висотах до практичної стелі літаків;

- спостереження за польотами птахів в районах аеродромів;

- збирання метеорологічної інформації;

- підготовка аеросиноптичних матеріалів;

- своєчасне забезпечення зацікавлених посадових осіб всіма видами даних необхідних для оцінки метеорологічної обстановки;

- організація та здійснення оповіщення й попередження посадових осіб та льотного складу про небезпечні явища погоди та різкі її зміни;

- розробка пропозицій з урахування метеорологічних умов на виконання бойових завдань, організації і проведенню радіолокаційної та повітряної розвідки погоди.

Метеорологічне забезпечення організовується начальником штабу авіаційної частини і здійснюється начальником метеорологічної служби та о.с. метеорологічної служби.

Повітряна розвідка погоди ведеться спеціально призначеними екіпажами-розвідниками та всіма екіпажами поряд із виконанням бойових завдань.

Важливе місце в діяльності командирів і штабів займає проведення заходів щодо забезпечення польотів в авіаційних підрозділах та частинах.

Забезпечення польотів включає:

- забезпечення аеронавігаційною інформацією;

- орнітологічне забезпечення;

- об’єктивний контроль польотів;

- парашутно-рятувальне забезпечення;

- пошуково-рятувальне забезпечення;

- штурманське забезпечення;

- метеорологічне забезпечення;

- зв’язок і радіотехнічне забезпечення;

- інженерно-авіаційне забезпечення;

- аеродромно-технічне забезпечення;

- медичне забезпечення.

Забезпечення польотів аеронавігаційною інформацієюорганізовується начальником штабу і здійснюється старшим штурманом, начальником зв’язку та РТЗ, начальником КП бригади у відповідності з Інструкцією по організації аеронавігаційної інформації в авіації ЗС України з метою своєчасного доведення до льотних екіпажів відомостей про стан, характеристику і радіотехнічне обладнання аеродромів, щодо порядку виконання польотів в районах аеродромів (аеровузлів), даних про роботу засобів зв’язку та навігації на повітряних трасах, місцевих повітряних лініях і маршрутах поза ними.

Орнітологічне забезпеченняздійснюється з метою запобігання зіткнення літаків з птахами, здійснюється о.с. (підрозділів) тилу, зв’язку та РТЗ, метеослужби, які призначаються на польоти в складі спеціально призначених оперативних груп та постів.

Об’єктивний контроль польотіворганізовується і здійснюється у відповідності з рішенням командира бригади на польоти і Положенням про організацію об’єктивного контролю польотів в авіації ЗС України з метою контролю дій екіпажів в польоті, ІТС, осіб групи керування польотами (ГКП), розрахунків ПУ, РЛС, РСП (радіолокаційна система посадки), дієздатності АТ та засобів зв’язку і РТЗ польотів.

Парашутне та пошуково-рятувальне забезпеченняпольотів організовується начальником пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби бригади й проводиться у відповідності до рішення командира бригади на проведення польотів і вимогам настанов з парашутно-рятувальної та десантної підготовки авіації ЗС України і Настанов з авіаційно-рятувальної служби з метою рятування льотного складу, пошуку та надання допомоги екіпажам і пасажирам літаків, які потерпіли аварію.

 

6.1.3. Основний зміст технічного забезпечення

Необхідність в технічному забезпеченні авіації постала ще перед першою світовою війною, коли з’явилися й почали впроваджуватися в армію перші літаки. По мірі вдосконалення літаків, їхнього озброєння, обладнання, АЗУ, засобів підготовки літаків до польотів завдання технічного забезпечення збільшувалися і ускладнювалися, але протягом тривалого часу вирішувалися в рамках тилового забезпечення. І лише порівняно нещодавно цілий ряд специфічних заходів технічного забезпечення зумовив його відокремлення в одну з самостійних частин забезпечення бойових дій.

Технічне забезпечення авіації Збройних сил України організовується й проводиться в усіх видах операцій, бойовій й повсякденній діяльності з метою підтримання бойової готовності й боєздатності військ шляхом забезпечення їх озброєнням, військовою технікою, ракетами, боєприпасами, засобами контролю, військово-технічним майном, підтримання їх у справному стані та готовності до бойового застосування, відновлення (ремонту) озброєння і військової техніки.

Так, здійснюючи ІАЗ, яке є основним видом технічного забезпечення, фахівцями ІАС лише одного винищувального авіаційного полку, озброєного літаками МіГ-21 було за рік бойових дій (червень 1981 по липень 1982 року) забезпечено 6000 бойових вильотів, відремонтовано 22 літака, підготовлено до бойового застосування майже 16 тисяч авіабомб різноманітного калібру, 380 тис. артилерійських боєприпасів і близько 230 тис. НАР.

До видів технічного забезпечення відносяться:

- інженерно-авіаційне забезпечення;

- ракетно-технічне забезпечення;

- метрологічне забезпечення;

- артилерійсько-технічне забезпечення;

- технічне забезпечення зв’язку, автоматизованих систем управління військами та радіотехнічного забезпечення;

- технічне забезпечення радіаційного, хімічного і біологічного захисту;

- технічне забезпечення в службах тилу і АТЗ.

Інженерно-авіаційне забезпечення (ІАЗ)бойових дій та бойової авіації-це комплекс заходів, які здійснюється силами ІТС, і які направлені на утримання авіаційної техніки, засобів її експлуатації та ремонту в постійній справності та готовності до ведення бойових дій, досягнення безвідмовності та високої ефективності її застосування.

ІАЗ включає:

- розробку і проведення заходів щодо утримання АТ, засобів її експлуатації та ремонту в справності й постійній готовності до ведення бойових дій;

- технічну експлуатацію та ремонт АТ;

- організацію експлуатації АТ;

- підтримання заданої надійності АТ та проведення заходів щодо забезпечення безпеки польотів;

- організацію та проведення всіх видів підготовок АТ до застосування у встановлені терміни;

- організацію та проведення ремонту АТ, яка отримала бойові та експлуатаційні пошкодження;

- навчання інженерно-технічного й льотного складу експлуатації та ремонту АТ;

- планування та використання інженерних розрахунків щодо застосування АТ, обґрунтування потрібних сил і засобів для її експлуатації та ремонту;

- облік наявності й стану АТ;

- проведення аналізу результатів застосування АТ і розробку заходів для підвищення ефективності її застосування;

- планування й проведення заходів щодо підтримання технологічної дисципліни ІТС.

Ракетно-технічне забезпечення бойових дій та підготовки авіації - це комплекс заходів щодо накопичення до встановлених норм запасів керованих і некерованих ракет, коригованих авіаційних бомб та інших авіаційних засобів ураження, які застосовуються на ЛА авіації, забезпечення їх справності безвідмовності й безпеки під час поводження з ними, утримання в установлених ступенях готовності, своєчасного технічного обслуговування ТЗ та їх відновлення (ремонту) в разі відмов і пошкоджень.

Ракетно-технічне забезпечення включає:

- своєчасне та повне забезпечення авіаційних частин і підрозділів авіаційними засобами ураження;

- переведення АЗУ в установлені ступені готовності;

- виконання технічного обслуговування та ремонт АЗУ;

- підготовку АЗУ до бойового застосування та доставку їх до літаків;

- утримання, правильне використання та виконання технічного обслуговування КПА КАЗУ;

- забезпечення живучості, пожежовибухобезпеки, охорони та оборони місць зберігання АЗУ.

Заходи, спрямовані на експлуатацію, ремонт авіаційних гармат та кулеметів, забезпечення боєприпасами до них, є складовими технічного забезпечення і здійснюються силами і засобами, задіяними для цих видів технічного забезпечення.

Транспортування при розосередженні, перебазуванні авіаційних частин на оперативні аеродроми, а також подачі ракет та інших авіаційних засобів ураження в авіаційні частини здійснюються засобами тилу за заявками служб озброєння авіаційних частин.

Під час перебазування авіаційних частин доставка їм авіаційних засобів ураження здійснюється як з аеродромів (місць) постійного базування, так і з найближчих баз і складів за територіальним принципом.

Артилерійсько-технічне забезпечення бойових дій та бойової підготовки авіаційних підрозділів і частин організовується з метою забезпечення їх авіаційними гарматами та кулеметами, боєприпасами до них, авіаційними артилерійськими установками, прицільними системами стрільби та наземними засобами контролю і підготовки АО до бойового застосування, підтримання їх у справному стані та готовності до бойового застосування, своєчасного технічного обслуговування та їх відновлення (ремонту) в разі відмов і пошкоджень.

Метрологічне забезпечення - це комплекс наукових і організаційно-технічних заходів, направлених на дотримання єдності вимірювань, підвищення достовірності контролю параметрів для підтримання АТ і озброєння у стані, який забезпечує високу ефективність їх застосування, постійну бойову готовність і безпеку польотів, а також надійне бойове управління військами і озброєнням.

Метрологічне забезпечення бойових дій та бойової підготовки включає:

- планування, організацію та здійснення в найкоротший термін ремонту, калібрування ЗВТ ВП;

- формування та своєчасне поповнення обмінного фонду ЗВТ ВП, а також поповнення втрат під час бойових дій;

- організацію правильного використання, утримання та зберігання ЗВТ ВП;

- організацію метрологічного обслуговування АТ і озброєння та надання допомоги особовому складу військових частин у проведенні настроювання і доведення параметрів до норми технічних умов;

- доукомплектування об’єктів АТ і Оз ЗВТ ВП та поповнення обмінного фонду метрологічної техніки, а також ЗІП і ремкомплектів для відновлення ЗВТ ВП;

- організацію підготовки спеціалістів-метрологів для метрологічних частин та підрозділів в обсязі та порядку, які встановлені на воєнний час;

- метрологічну експертизу АТ і Оз на всіх етапах її експлуатації, а також під час ремонту;

- розробку принципів, засобів і методів оперативно-тактичного використання сил і засобів метрологічного забезпечення та управління ними;

- проведення аналізу результатів застосування ЗВТ ВП і розробку заходів для підвищення ефективності їх застосування.

Інженерно-авіаційне, ракетно-технічне та метрологічне забезпечення об’єднань (з’єднань авіаційних частин) організовуються командувачів об’єднань (командирів з’єднань авіаційних частин) із озброєння і здійснюються особовим складом служб озброєння авіаційних части, авіаремонтних заводів та майстерень, баз і складів ракетного озброєння й боєприпасів, метрологічних частин і підрозділів.

Інженерно-авіаційне, ракетно-технічне та метрологічне забезпечення планується, організовується й здійснюється в тісному взаємозв’язку з іншими видами забезпечення авіації на підставі централізованого узгодженого рішення з питань організації подачі озброєння, військової техніки та військового технічного майна, відновлення авіаційної техніки та озброєння, розміщення та перебазування частин технічного забезпечення.

Технічне забезпечення зв’язку, АСУ та радіотехнічного забезпечення організовується та здійснюється частинами та підрозділами зв’язку і радіотехнічного забезпечення з метою утримання в справному стані, постійній готовності до бойового застосування, відновлення і ремонту пошкоджених засобів зв’язку, радіотехнічних і радіосвітлотехнічних засобів, автоматизованих систем і засобів радіолокаційного забезпечення.

Керівництво технічним забезпеченням зв’язку, АСУ та радіотехнічним забезпеченням здійснюють відповідні начальники військ зв’язку і РТЗ авіаційних об’єднань, з’єднань і військових частин.

Технічне забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту проводиться з метою забезпечення авіаційних об’єднань, з’єднань і військових частин озброєнням хімічних військ та засобами захисту, утримання їх у справному стані й у постійній готовності до використання, своєчасного відновлення несправного озброєння та засобів захисту й ведення їх до ладу, створення запасів й поповнення втрат.

Керівництво технічним забезпеченням радіаційного, хімічного, біологічного захисту авіаційних об’єднань, з’єднань і військових частин здійснюють відповідні начальники служб РХБЗ авіаційних об’єднань, з’єднань і військових частин.

Технічне забезпечення служб аеродромно-технічного забезпечення та тилу проводиться з метою підтримання в справному стані автомобільної, інженерно-аеродромної й дорожньої техніки, підйомно-транспортного обладнання, засобів аеродромно-технічного забезпечення польотів, спец автомобілів авіаційних частин, авіаційного озброєння та боєприпасів інших засобів служб аеродромно-технічного забезпечення та тилу.

Технічне забезпечення служб аеродромно-технічного забезпечення та тилу здійснюється через систему ремонтних та постачальних органів у складі тилу ЗС України.

 

6.1.4. Основний зміст тилового забезпечення

 

Необхідність у тиловому забезпеченні авіації постала ще до першої світової війни, коли в Росії з’явилися перші авіаційні загони (1911 р). По мірі зміни засобів та способів ведення авіацією бойових дій зміст завдань тилового забезпечення ускладнювався, їхній обсяг розширювався, а кількість сил та засобів, що залучалися для їхнього вирішення, збільшувалася.

В теперішній час тилове забезпечення апч організовується і здійснюється з метою:

- створення сприятливих умов для їхнього базування на аеродромах;

- забезпечення їх МТЗ;

- задоволення господарсько-побутових потреб о.с.

Так, в ході бойових дій в Республіці Афганістан значне місце в тиловому забезпеченні займали питання, пов’язані із розвитком аеродромної мережі.

Паралельно з її розвитком здійснювалося забудова аеродромів службово-технічними будовами і спорудами для організації ремонту та обслуговування АТ, засобів наземного забезпечення польотів, спорудами охорони і оборони аеродромів, побутового забезпечення військ. В результаті зробленої тилом ВПС роботи по створенню сприятливих умов для базування авіаційних підрозділів і частин до кінця 1984 року практично вся авіація була розміщена на аеродромах та майданчиках із штучним покриттям. Необхідність розвитку аеродромної мережі в Афганістані полягала в тому, що до початку введення військ в цю країну, існувало тільки два більш-менш підготованих аеродроми Кабул і Баграм.

Видами тилового забезпечення є:

- матеріальне забезпечення;

- інженерно-аеродромне забезпечення;

- аеродромно-технічне забезпечення;

- транспортне забезпечення;

- ветеринарне забезпечення;

- торгівельно-побутове забезпечення;

- квартирно-експлуатаційне забезпечення;

- фінансове забезпечення.

Матеріальне забезпечення (МЗ) організовується і здійснюється з метою своєчасного і повного задоволення потреб апч у матеріальних засобах. До матеріальних засобів відносяться усі види озброєння, бойової та іншої техніки, АЗУ, ракетне паливо, пальне, авіаційно-технічне майно, інженерні засоби захисту, речове, медичне та інші види майна, харчі, матеріали та рідини різноманітного призначення, а також вода.

Своєчасне і повне МЗ апчз досягається завчасним створенням необхідних запасів МЗ, безперервним поповненням їхніх втрат, маневруванням запасів, ощадливим їх витрачанням.

Так, за роки ВВВ авіаційний тил забезпечив до 31 млн. авіабомб загальною масою близько 700 тис. т , було подано понад 1 млн. 6ОО тис. тон пального і змащувальних матеріалів.

В теперішній час для ведення бойових дій апчз різних родів авіації вимагаються різноманітні матеріальні засоби ще в більшій кількості. Так, наприклад, якщо в найбільших стратегічних операціях ВВВ, що проводилися 3 - 4радянськими фронтами, вимагався 1 млн. т різноманітних МЗ, то зараз, за досвідом навчань, для забезпечення стратегічної операції їх слід мати 5 - 5, 5 млн. т, тобто у п’ять разів більше. Зокрема, для забезпечення бойових дій авіаційної бригади, озброєної літаками Су - 24 потрібно 426 т пального.

Інженерно-аеродромне забезпечення (ІАЗ) організовується і здійснюється з метою своєчасної підготовки і розвитку аеродромної мережі, що створюється з урахуванням забезпечення високої бойової готовності і живучості апч, їх розосередженості базування і можливості маневру під час бойових дій .

Воно включає проведення наступних заходів:

- проектування, будівництво, відбудова аеродромів та під’їзних шляхів до них;

- проведення заходів щодо маскування аеродромів;

- утримання аеродромів у постійній експлуатаційній готовності;

- влаштування інженерних загород й розмінування аеродромів;

- ліквідація наслідків застосування ЗМУ та звичайних засобів.

Інженерно-аеродромне забезпеченняздійснюється інженерно-аеродромними частинами (підрозділами) авіаційного об’єднання (з’єднання) та аеродромно-експлуатаційним підрозділом авіаційної частини.

Аеродромно–технічне забезпечення (АТЗ) організується і здійснюється з метою безпосереднього забезпечення на аеродромах польотів окремих ЛА і апчз.

АТЗ включає:

- підготовку до польотів аеродромів, аеродромних споруд і наземної техніки забезпечення польотів;

- забезпечення ЛА ПММ, АЗП та іншим МЗ;

- організацію харчування та побутового обслуговування льотного і інженерно-технічного складу;

- евакуацію літаків (вертольотів), що зазнали аварію або здійснили вимушену посадку в районі аеродрому (посадкового майданчика).

АТЗ здійснюється підрозділами тилу авіабригади

АТЗ є однією з основних завдань тилу авіації ПС. Так, наприклад, під час ВВВ авіаційний тил забезпечив близько 4 млн. бойових вильотів, завдяки цьому вніс величезний внесок в перемогу над фашистською Німеччиною.

Транспортне забезпеченняорганізовується і здійснюється з метою створення умов для успішного здійснення підвозу МЗ, перевезень військ та евакуації.

Основні заходи:

- підготовка і утримання в експлуатаційному стані під’їзних шляхів до аеродромів;

-виділення, розподіл і підготовка автомобільних транспортних засобів для виконання перевезень.

Транспортне забезпечення організується з урахуванням вимог комплексного використання різних видів транспорту. Для здійснення військових перевезень в інтересах авіаційної частини можуть використовуватися усі види транспортних засобів, військові автомобільні дороги загального користування, залізничні, водні та повітряні комунікації.

Ветеринарне забезпечення авіаційної частини включає:

- ветеринарно-профілактичні, протиепізоотичні та лікувальні заходи;

- ветеринарно-санітарний нагляд за забезпеченням авіаційної частини продовольством.

Ветеринарне забезпечення авіаційної частини здійснюється відповідними установами оперативного командування.

Торговельно-побутове забезпеченняорганізується і здійснюється з метою своєчасного і повного задоволення потреб о.с. в товарах і побутовому обслуговуванні.

Воно включає:

- продаж товарів військового асортименту, промислових і продовольчих товарів;

- ремонт обмундирування (взуття та одягу) надання інших побутових послуг.

Торговельно-побутове забезпечення авіаційної частини здійснюється відповідними установами оперативного командування.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення (КЕЗ) організується і здійснюється з метою створення необхідних житлово-побутових умов для о.с. при розквартируванні і тимчасовому розміщенні.

Воно включає:

- надання апч казармено-житлового фонду та усіх видів комунальних послуг;

- технічну експлуатацію і ремонт квартирно-житлового фонду та комунальних споруд;

- забезпечення апч казарменим та пожежним реманентом, меблями та іншим квартирним майном, а також твердим паливом.

КЕЗ здійснюється закладами КЕЗ оперативного командування.

Фінансове забезпеченняорганізується і здійснюється з метою своєчасного і повного задоволення потреби апч та установ в грошових коштах.

Воно включає:

- фінансове планування і фінансування частин (підрозділів);

- відшкодування, отримання, зберігання, ощадливе і доцільне витрачання грошових коштів;

- фінансовий контроль, облік та звітність.

Фінансове забезпечення авіаційної частини здійснюється через установи Державного казначейства України.

Таким чином тилове забезпечення організується і здійснюється з метою підтримання високої бойової готовності та боєздатності апчз, а також створення їм сприятливих умов для базування.

 

6.1.5. Основний зміст медичного забезпечення

Медичне забезпечення організується і здійснюється з метою збереження боєздатності і зміцнення здоров’я о.с., своєчасного надання медичної допомоги пораненим і хворим, а також швидкого повернення їх до складу.

Медичне забезпечення передбачає:

- збереження боєздатності й зміцнення здоров’я особового складу;

- своєчасне надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх евакуацію лікування та швидке повернення до строю;

- попередження виникнення і розповсюдження захворювань особового складу;

- організацію і проведення лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, а також заходів медичної служби, щодо захисту особового складу від ЗМУ;

- здійснення медичного контролю за станом здоров’я та працездатності особового складу, що бере участь у виконанні польотів та перельотів.

Воно включає: лікувально-евакуаційні , санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, заходи по медичному забезпеченню польотів, захисту льотного складу від ЗМУ і забезпечення медичним майном.

Лікувально-евакуаційне забезпечення – являє собою сукупність заходів з надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх евакуації (доставка із зон бойових дій і місць ураження в медичні пункти і лікувальні заклади) і лікування.

Лікувально-евакуаційні заходи в авіації організовуються відповідними начальниками медичної служби.

Медична допомога в авіації надається на місці ураження (на аеродромі), в медичних пунктах і в лікувальних закладах.

Основною метою санітарно-гігієнічних заходів є збереження здоров’я особового складу авіації Збройних Сил, поліпшення його фізичного розвитку, зниження захворюваності і підвищення боєздатності.

Для успішного вирішення цього завдання медична служба організовує медичний контроль за дотриманням норм і вимог, що регламентують діяльність і побут особового складу.

Основною метою протиепідемічних заходів є попередження виникнення інфекційних захворювань в підрозділах і частинах, а у випадку виникнення – попередження їх розповсюдження серед особового складу і ліквідація епідемічних джерел.

Медичне забезпечення польотів у мирний час проводиться з метою збереження здоров’я і підтримання високої працездатності членів льотних екіпажів.

Медичне забезпечення польотів у воєнний час являє собою сукупність заходів, направлених на підтримку професійної працездатності і успішне виконання бойового завдання льотним і інженерно-технічним складом.

Медичне забезпечення польотів організує начальник медичної служби авіаційної частини.

Медична служба проводить заходи з медичного захисту особового складу частин і підрозділів авіації від зброї масового ураження.

Військово-медичне постачання являє собою сукупність заходів, направлених на своєчасне і повне забезпечення військ медичним майном з найбільш економічною ефективністю його використання.

Медичне забезпечення авіаційної частини організовується медичною службою Повітряних Сил України, медичною службою авіаційного об’єднання (з’єднання) та та медичною службою оперативного командування.

Постачання авіаційній частині медичного майна і медикаментів здійснюється медичною службою оперативного командування через відповідні органи постачання.

6.1.6. Основний зміст морально-психологічного забезпечення

Зарубіжний воєнний досвід свідчить про те, що закони збройної боротьби на сучасному етапі розвитку військової справи, як це завжди було в історії війн і воєнних конфліктів, перш за все, залежать від ходу і результатів бойової підготовки, від боєздатності та кількості військ (сил), рівня підготовки командирів, бойової майстерності особового складу, від наявності та можливостей бойової техніки і зброї, запасів і ресурсів, від морально-політичного, психологічного стану, дисциплінованості особового складу. Недооцінка будь-якого з цих факторів може призвести до поразки збройних сил у сучасній війні (збройному конфлікті). Це вимагає здійснення разом з оперативним (бойовим), технічним, тиловим і медичним забезпеченням такого виду забезпечення підготовки та застосування військ (сил), як морально-психологічне, яке є суттєвим фактором підтримання боєздатності військ, обов'язковою умовою успішного виконання бойових завдань і перемоги у сучасній війні.

МПЗ бойових дій- це комплекс заходів державного і воєнного керівництва щодо формування високого морально-психічного стану, бойових і психічних якостей усього населення України та її Збройних сил для забезпечення обороноздатності держави у воєнний час, максимального зниження бойових психічних втрат у військах, перехоплення і утримання морально-психічної переваги над противником з метою ефективного виконання бойових завдань.

Воно здійснюється на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях, організовується у всіх видах бойової діяльності, бойової служби та бойового чергування військ (сил) у воєнний час.

Об'єктами МПЗє: цивільне населення України; особовий склад Збройних сил України (офіцери, прапорщики (мічмани), сержанти, старшини, солдати і матроси); цивільний персонал Збройних сил України; військові колективи; сім'ї військовослужбовців; конкретні види бойової діяльності; форми та способи застосування військ (сил).

Безперечно, особистість воїна, її духовний світ, психічні й психофізіологічні якості та військовий колектив, його соціально-психологічні риси та якості є конкретним і головним предметом морально-психологічного впливу.

Метою МПЗу воєнний час є формування високого морально-психічного стану, бойових і морально-психічних якостей населення України та її воїнів, досягнення високої морально-психологічної стійкості та готовності військовослужбовців до збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості країни взагалі, забезпечення досягнення перемоги, перехоплення й утримання морально-психологічної переваги над противником, сприяння виконання конкретного бойового завдання-зокрема.

Зазначені напрямки МПЗ реалізуються шляхом здійснення:

- інформаційно-пропагандистського забезпечення;

- психологічного забезпечення;

- воєнно-соціальної роботи;

- культурно-виховної роботи;

- інформаційно-психологічної протидії.

Інформаційно-пропагандистське забезпечення- це система цілеспрямованих заходів щодо формування стійкого і керованого морально-психологічного стану на основі своєчасного інформування особового складу про зміст воєнно-політичної та бойової обстановки, покладені на війська (сили) завдання та умови їх виконання.

Основними завданнями інформаційного забезпечення є:

- збір та аналіз інформації стосовно воєнно-політичної обстановки, соціально-психологічних умов у районах дислокації військ (сил) та їх бойового застосування;

- захист інформаційного простору навколо Збройних сил України;

- консолідаційна діяльність, формування у громадськості позитивного ставлення до Збройних сил України;

- формування у військовослужбовців свідомого ставлення до виконання службового та громадянського обов'язку.

Психологічне забезпечення бойових дій - це комплекс заходів щодо формування, підтримання та відновлення у військовослужбовців психічних, психофізіологічних і фізичних якостей, які забезпечують їх високу морально-психічну стійкість і готовність виконувати бойові завдання у будь-яких умовах обстановки.

Складовими психологічного забезпечення є:

- прогнозування морально-психологічного стану військ;

- здійснення психологічної підготовки військовослужбовців до бойових дій;

- психологічне супроводження бойової діяльності;

- психологічна допомога особовому складу, який отримав бойові психічні травми, надмірне психічне психофізіологічне і фізичне навантаження;

- психологічна і соціально-психологічна реабілітація та реадаптація військовослужбовців.

У контексті завдань МПЗ важливе значення мас сукупність завдань воєнно-соціальної роботи,яка організується у військових підрозділах з метою створення соціально-правових обставин для успішного і ефективного виконання військовослужбовцями своїх функціональних обов'язків в умовах бойових дій, реалізації прав і пільг військовослужбовців, працівників Збройних сил України, членів їх сімей, дотримання моральних принципів поведінки, норм міжнародного гуманітарного права, підтримання високої дисципліни, організованості та порядку.

Основними завданнями військово-соціальної роботи є:

- мобілізація внутрішніх сил військовослужбовців на виконання бойових завдань через активізацію мотивації їх діяльності;

- досягнення свідомого виконання особовим складом вимог Законів України;

- формування переконань у необхідності дотримання моральних принципів поведінки в екстремальних умовах воєнного часу, норм міжнародного гуманітарного права (права війни);

- підтримання високої дисципліни, організованості та порядку;

- реалізація соціальних гарантій особового складу Збройних сил України та членів їх сімей згідно з чинним законодавством.

Культурно-виховна робота- це діяльність, яка спрямована на відновлення моральних, психічних і фізичних сил особового складу, його мобілізацію на виконання бойових завдань, задоволення духовних потреб військовослужбовців.

Основними її завданнями є:

- підтримка та відновлення моральних, психічних, психофізіологічних і фізичних сил особового складу, його мобілізація на виконання бойових завдань;

- формування товариських взаємин між воїнами всіх націй, національних і етнічних груп, різних конфесій України, виховання національної гідності та патріотизму;

- задоволення духовних (культурних) потреб військовослужбовців і членів їх сімей.

Інформаційно-психологічна протидія- це комплекс заходів щодо прогнозування, профілактики та зриву інформаційного і психологічного впливу (психологічних операцій) противника, нейтралізації його намагань дезінформувати і деморалізувати особовий склад наших військ (сил), дезорганізувати його бойову діяльність. Ця робота повинна мати випереджальний характер.

Основними завданнями протидії інформаційно-психологічному впливу противника є:

- оцінка сил і засобів психологічних операцій противника, визначення об'єктів і їх можливого впливу;

- роз'яснення військовослужбовцям мети, завдань, тематики, форм, методів, технічних засобів здійснення психологічних операцій противника;

- надійне перекриття каналів інформаційно-психологічного впливу противника на особовий склад Збройних сил України;

- безперервне, об'єктивне, психологічно доцільне, структуроване воєнно-політичне та бойове інформування військовослужбовців;

- розвідка, придушення або фізичне знищення сил (засобів) психологічних операцій противника.

Результатом МПЗ є високий моральний дух, чи високий морально-психічний станнаселення і військовослужбовців України, як складова бойового потенціалу держави та її Збройних сил, який характеризує всебічну готовність і здатність як окремого військовослужбовця, так і всіх Збройних сил України до виконання поставлених бойових завдань воєнного часу по захисту територіальної цілісності та недоторканості України.

Таким чином, МПЗ спрямовано на підтримання високої боєздатності та готовності військ до виконання бойових завдань шляхом створення високого морально-психічного стану власних військ і морально-психологічного приголомшення військ противника.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Суть і мета забезпечення бойових дій.

2. Суть оперативного забезпечення.

3. Мета і шляхи здіснення технічного забезпечення.

4. Мета та види тилового забезпечення.

5. Суть та зміст інженерно-авіаційного забезпечення бойових дій.

6. У чому полягають особливості інженерно-авіаційного забезпечення польотів?

7. Основні напрямки щодо організації захисту особового складу при веденні бойових дій з зараженого аеродрому.

8. У чому полягає робота особового складу стосовно забезпечення бойових дій з зараженого аеродрому?

9. Основні способи маскування аеродромів і авіаційних частин.

10. Основні прийоми маскування.

11. Мета та види медичного забезпечення.

12. Суть та шляхи морально-психологічного забезпечення.

 

Глава 7. Базування та перебазування авіаційних підрозділів і частин

Базування авіаційних підрозділів і частин

Організація базування авіаційних підрозділів, частин і з’єднань є основою високої бойової готовності і визначається рішенням старшого начальника в… Крім того, базування авіаційних частин організується з врахуванням реалізації… 7.1.1. Основні поняття про аеродроми і аеродромні вузли. Класифікація аеродромів

Питання для самоконтролю

1. Дати визначення аеродрому.

2. Класифікація аеродромів.

3. Основні елементи аеродрому.

4. Які вимоги пред’являються до розміщення об’єктів авіаційної частини на аеродромі?

 

§ 7.2. Охорона та оборона аеродромів

Аеродроми, на яких базується авіаційна техніка, запаси пального, зброї та різних матеріальних засобів є одним з основних об’єктів, які будь-який агресор, починаючи бойові дії, вважає першочерговими. Досвід ІІ світової війни, сучасних війн і конфліктів підтверджує те, що бойові дії починаються з нанесення ударів по аеродромах шляхом знищення на них авіаційної техніки, складів пального та боєприпасів, пунктів і засобів управління. Цим досягається завоювання переваги в повітрі в найкоротший термін та неможливість нанесення зворотного удару авіацією.

Так розпочиналась війна фашистської Німеччини проти Польщі, Франції, СРСР.

В перший день війни на заході (10 травня 1940 р.) німецька авіація піддала ударам 72 аеродроми англійців та французів. На протязі двох діб було знищено близько 400 літаків. Крім цього, на ряд аеродромів було скинуто повітряний десант.

Таку ж тактику фашистська авіація застосувала розпочавши війну проти СРСР. В перший день ВПС СРСР втратили близько 800 літаків на землі і біля 400 в повітрі.

БНС (багато національні сили) в січні 1991 р. при звільненні Кувейту нанесли масовий авіаційно-ракетний удар по аеродромах Іраку, практично не давши йому можливості застосувати свою авіацію для вирішення завдань оборони.

Бойові дії Російських ВПС по роззброєнню чеченських бойовиків розпочались із знищення літаків на землі (до 200 літаків).

В сучасних умовах по аеродромах можуть наносити удари: авіація, крилаті і балістичні ракети, застосовуватися повітряні десанти та рейдові диверсійні групи. По майданчикам базування армійської авіації можуть застосовуватись, крім того, артилерія та системи залпового вогню.

Тому, незважаючи на те, що аеродроми знаходяться в тилу основних угрупувань військ, вони потребують вирішення питань організації ППО, створення наземної системи охорони і оборони. Важливим є також вирішення питання маскування та ЗЗМУ.

 

7.2.1. Протиповітряна оборона аеродрому

ППО аеродрому організовується з метою недопущення ударів засобів повітряного нападу і повітряної розвідки противника та здійснюється за планом оперативного командування в загальній системі ППО з централізованим використанням винищувальної авіації, зенітно-ракетних і зенітно-артилерійських частин, спеціальних частин і підрозділів РЕБ.

Протиповітряна оборона кожного аеродрому включає:

1. Організацію виявлення повітряного противника і своєчасне попередження про нього підрозділів ППО та особового складу;

2. Організацію прикриття зенітними засобами, винищувальною авіацією та засобами РЕБ;

3. Розосередження і укриття особового складу, авіаційної та техніки забезпечення, засобів та систем навігації і управління, матеріальних засобів;

4. Маскування аеродрому;

5. Проведення заходів по ліквідації наслідків нападу повітряного противника.

Основними елементами аеродрому, по яким повітряний противник буде намагатися нанести удар, є літаки на стоянках, склади ПММ та боєприпасів, ЗПС і МРД, ПУ і навігації.

Засобом нанесення ударів є тактична авіація і крилаті ракети. В деяких випадках можуть застосовуватись літаки і інших родів авіації.

Удар по аеродромах авіація наносить, як правило, з малих висот, що забезпечує несподіваність удару і знищує можливості засобів ППО з виявлення та обстрілу літаків противника.

Виявлення повітряного противника та попередження про нього є важливим елементом в системі ППО аеродрому, воно здійснюється силами радіотехнічних засобів ППО оперативного командування або Повітряного командування. Інформація про повітряного противника надходить на КП авіаційної частини та командний пункт зенітно-ракетної частини, яка прикриває аеродром.

Безпосередньо в системі ППО аеродрому організовується своя система виявлєння повітряного противника та попередження про нього, яка включає в себе:

1. Радіолокаційні засоби командного пункту авіаційної частини;

2. Засоби розвідки частини ППО, яка прикриває аеродром;

3. Пости візуального (повітряного) спостереження.

Інформація зі всіх засобів розвідки і постів візуального спостереження надходить на КП авіаційної частини, КП зенітної частини і відділення зенітних кулеметів і розрахунку ПЗРК.

При виявленні повітряного противника КП авіаційної частини керує діями особового складу підрозділів і частин, які базуються на аеродромі, а також силами та засобами ППО.

Відповідальність за організацію виявлення повітряного противника та попередження про нього лягає на начальника штабу авіаційної частини.

Заходи з протиповітряної оборони об’єктів авіаційної частини здійснює безпосередньо батальон охорони, до складу якого входить відділення зенітних кулеметів і розрахунок переносного зенітно-рекетного комплексу.

В інтересах ППО батальон охорони застосовує зенітно-кулеметні установки та ПЗРК по літальних апаратах, що атакують об’єкти авіаційної частини, для нанесення їм поразки або для ставання на перешкоді прицільному застосуванню ними засобів ураження.

Крім того, для безпосереднього прикриття аеродрому авіаційній частині можуть виділятися розрахунки (підрозділи) зенітних засобів, а також чергові сили винищувальної авіації.

Командир приданого підрозділу ППО оперативно підпорядковується командиру авіаційної частини, являється його заступником з ППО і за його вказівками організовує систему зенітного вогню, намічає позиції зенітних засобів, засобів РЕБ, організовує взаємодію з силами та засобами ППО вищого рівня, а також розробляє порядок застосування зенітної артилерії в інтересах наземної оборони.

Винищувальна авіація застосовується для прикриття найбільш важливих аеродромів і діє, як правило, до зони вогню зенітних засобів аеродрома, а також вище їх зони ураження.

Відповідальність за ППО аеродрому покладається на командира авіаційної частини або начальника авіагарнізону, при базуванні на аеродромі декількох авіаційних частин.

Заходи по роззосередженню та укриттю особового складу й техніки, маскування аеродрому проводяться одночасно з заходами по ЗЗМУ та маскуванню.

 

 

7.2.2. Наземна охорона та оборона аеродрому

 

Наземна оборона і охорона аеродромів організовується з метою виключення діянь диверсійно-розвідувальних груп, повітряного (морського) десанту противника; військ противника прорвавших нашу оборону; терористичних угрупувань; забезпечення цілістності зброї, техніки і запасів матеріальних засобів; запобігання несанкціонованого зльоту літаків та вертольотів, а також для затримки літальних апаратів противника, які приземлилися.

Охорона та оборона місць дислокації авіаційної частини організовується на підставі рішення командира частини, як начальника оборони аеродрому та здійснюється силами та засобами роти (батальону) охорони з залученням особового складу інших підрозділів авіаційної частини. На основі рішення командира авіаційної частини на охорону та оборону місць дислокації оформляється у вигляді плану охорони та наземної оборони і пояснювальної записки до нього.

Охорона об’єктів може здійснюватися внутрішніми вартами, вартами ВОХОР, сторожовою охороною, патрульними.

Батальон охорони здійснює охорону об’єктів несенням вартової та патрульної служб на території дислокації авіаційної частини.

Кількість виділених для охорони сил та засобів залежить від важливості об’єктів, їх кількості і розмірів, умов розміщення, характеру місцевості та цнших умов обстановки.

Охорона літаків, військових об’єктів на аеродромі здійснюється вартами згідно з вимогами Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

На АРЗ охорона літаків здійснюється особовим складом воєнізованої охорони.

Охорона літаків чергового підрозділу і засобів наземного забезпечення польотів здійснюється особовим складом чергової зміни відповідно до Інструкції по організації бойового чергування, яка затверджена командиром авіаційної частини, виходячи з місцевих умов базування.

Підтримання внутрішнього порядку й відповідальність за збереження АТ та військових об’єктів на аеродромі в робочий час покладається на чергових стоянок частин і підрозділів, які щоденно призначаються наказом по частині.

Під час роботи особового складу на стоянках за збереження літаків, обладняння та майна підрозділу, яке знаходиться на стоянці, відповідає ІТС, за яким закріплені літаки.

Допускати сторонніх осіб до літаків і об’єктів без дозволу комнадира підрозділу, заступника командира підрозділу з озброєння та їх прямих начальників забороняється.

Наземна оборона аеродромів будується коловою і ешелонованою по глибині. Основу її складають система опорних пунктів (оборонних позицій), рухомий резерв, зенітно-артилерійські засоби на вогневих позиціях та інженерні загородження.

Спорудження оборонних споруд включає влаштування вогневих позицій, протитанкових і протипіхотних загороджень, підготовку до оборони окремих об’єктів і споруджень. В першу чергу обладнуються оборонні споруди для прикриття пунктів управління і зон розосередження.

Наземна оборона здійснюється шляхом створення системи опорних пунктів (оборонних позицій) і розміщення на них бойових розрахунків зі стрілецько-кулеметним озброєнням. Основу бойових розрахунків складає особовий склад батальону охорони.

В окремих випадках за планом аваційної частини моуть виділятися частини ( підрозділи) сухопутних військ.

Опорний пункт представляє собою розвинуту в інженерному відношенні ділянку місцевості шириною по фронту до 400м, розміщену на відповідному природному рубежі на віддаленні 1000-1500м від основних об’єктів, виключаючому можливість враження всіх видів зброї піхоти і в першу чергу кулеметів.

Кожний опорний пункт обороняється одним взводом. Відстань між опорними пунктами складає 1200-1400м, що забезпечує вогневу взаємодію між взводами. Крім того, в інтересах оборони використовуються варти, які охороняють окремі об’єкти, дозори, пости спостереження і внутрішній наряд. Для ефективного відбиття нападу противника організовується безперервна розвідка із застосовуванням дозорів, секретів, патрулів на бронетранспортерах або автомобілях.

З метою зручності в управлінні підрозділами в обороні в ході відбиття нападу противника вся територія аеродрому розбивається на сектори, які прикривають найбільш важливі напрямки і об’єкти. В обороні аеродрому створюється три-п’ять секторів, між якими організовується тактична і вогнева взаємодія. Для управління обороною кожного сектора призначаються начальники секторів оборони, які підкоряються начальнику наземної оборони аеродрому.

Організація наземної оборони аеродрому

 

Весь особовий склад, виділений для оборони, зводиться до взводів чисельністю по 20-25 чоловік. Всього може бути сформовано 12-13 взводів. Із цього складу 25-30% виділяється в рухомий резерв, який створюється для посилення оборони окремих секторів на загрожуючих напрямках в ході бою і для боротьби з десантами противника. На озброєнні особового складу, виділеного для наземної оборони, знаходяться автомати, гранати, можуть бути кулемети. Придані підрозділи сухопутних військ мають штатне озброєння.

Успіх оборони аеродрому досягається вмілим обладнанням опорних пунктів в інженерному відношенні і маскуванням, чіткою організацією системи вогню, створенням системи протитанкових та протипіхотних загороджень знанням завдань і порядку дії особового складу та вмілим управлінням особовим складом, чіткою організацією взаємодії всіх сил і засобів, які ведуть оборону аеродрома.

Злагоджені дії особового складу і обладнання аеродрома для наземної оборони відпрацьовуються в ході бойової підготовки авіаційних частин в мирний час.

 

7.2.3. Маскування аеродрому

Маскування аеродромів є одним з основних видів забезпечення бойових дій авіаційних частин та спрямоване на підвищення їх живучості і збереження боєздатності в ході бойових дій.

Воно організовується і здійснюється з метою збереження боєздатності авіації, приховування даних і введення противника в оману відносно дійсного базування, складу, ступені бойової готовності і бойових можливостей авіаційних частин, системи управління і замислів командування на їх бойове застосування, забезпечення несподіваності дій.

Одним з найважливіших завдань маскування являється протидія технічним засобам розвідки противника.

Основними способами маскування є: приховування, імітація, демонстративні дії, дезінформація.

Приховування заключається в створенні умов, що ускладнюють отримання противником розвідувальних даних, в ліквідації або послабленні демаскуючих ознак, характерних для базування й бойової діяльності авіації.

Демаскуючі ознаки класифікуються по трьом групам: видові, експлуатаційні, специфічні.

Для аеродромів видовими ознаками є: ЗПС, РД, МС і внутрішні аеродромні дороги з штучним покриттям визначених розмірів і характерним взаємним розміщенням в плані, рівна поверхня льотного поля зі слідами експлуатації його літаками і засобами аеродромно-технічного забезпечення (АТЗ), характерні форми і розміри зон і споруджень службово-технічної забудови, казарменого і житлового містечок, літаки, вертольоти, засоби АТЗ, розміщення радіотехнічних, маскувальних і світлотехнічних засобів на аеродромі, укриття, щілини, траншеї і різні загородження, розміщенні в районі аеродрому і ряд інших ознак.

Експлуатаційними демаскуючими ознаками аеродромів є: зльоти, посадки і руління літаків, пересування засобів АТЗ, робота світлотехнічних і радіотехнічних засобів управління польотами, радіо і телефонні переговори, накопичення особового складу і техніки в місцях стоянки літаків, ТЕЧ АТ, пунктів прийому їжі, складів і т.д; теплові, світлові і звукові випромінювання електростанцій, котельній, двигунів літальних апаратів, автомобілів і т.д.

Специфічні демаскуючі ознаки: зміна магнітного поля землі в місцях зосередження техніки, характерні радіолокаційні контрасти льотного поля, аеродромних споруджень і авіаційної техніки, наявність, контрастів електромагнітних випромінювань між об’єктами і фоном.

Наявність такої маси демаскуючих ознак не дозволяє приховати аеродромом, як об’єкт розвідки, однак проведення заходів по маскуванню дозволяє приховати багато об’єктів на аеродромі, в першу чергу, авіаційну техніку.

У відповідності до видів розвідки маскування поділяють на:

- оптичне;

- теплове;

- радіолокаційне;

- радіо і радіотехнічне;

- акустичне.

При оптичному маскуванні для протидії фотографічним, оптико-електронним і телевізійним засобам розвідки використовуються: маскуючи властивості місцевості, складні метеорологічні умови, час року і доби, рослинність, дотримання режиму використання джерел світла, надання об’єктам маскувальних форм, застосування штучних масок, аеродромів, маскувальне пофарбування авіаційної і забезпечуючої техніки, споруджень.

Теплове маскування полягає у використанні маскуючих властивостей місцевості, створенні водних та аерозольних завіс, застосуванні огороджуючих конструкцій для зменшення теплового випромінювання поверхні, створення хибних теплових цілей.

При радіолокаційному маскуванні використовуються захисні властивості місцевості, технічні засоби для імітації військових об'єктів, зміну радіолокаційної обстановки, радіопоглинаючі покриття і маски, екрани.

З метою радіотехнічного маскування обмежується, вкрай до тимчасової заборони, робота радіоелектронних засобів, створюється хибна радіоелектронна обстановка, роботою радіоелектронних засобів імітуються об'єкти і забезпечуються демонстративні дії.

Акустичне маскування досягається зниженням рівня шуму працюючих машин і двигунів, застосуванням шумових завіс для приховання акустичних демаскуючих ознак, дотриманням режиму роботи шумостворюючих засобів, створенням хибної звукової обстановки.

Паралельно з заходами по приховуванню проводяться заходи по введенню противника в оману про дійсне базування, стан і характер бойових дій авіаційних частин.

Основними способами введення противника в оману являється імітація, демонстративні дії і дезінформація.

Імітація полягає в створенні хибних об'єктів і цілей шляхом використання макетів, радіоелектронних, піротехнічних та інших технічних засобів маскування.

Імітація досягається: створенням і роботою хибних аеродромів з правильною розстановкою імітаційного обладнання і техніки, розгортанням хибних пунктів управління авіацією, частковим розгортанням засобів ППО, організацією зв'язку між хибними пунктами управління і об'єктами, між хибними і реальними, а також із штабами частин і об'єктами, виділеними для забезпечення імітації перегрупування і бойових дій авіації, встановленням режимів роботи радіозв'язку, забезпечуючих приховане управління військами і виконання замислу оперативного маскування.

Демонстративні дії полягають в навмисному показі дій реальних частин на хибних напрямках шляхом перебазування окремих частин на нові аеродроми, виконанням польотів на хибних напрямках, переміщенням наземних ешелонів по хибних напрямках.

Дезінформація полягає в доведенні до противника таких відомостей, які б вводили його в оману відносно дійсного складу, групування і дій авіації, а також намірів командування.

Досвід другої світової війни, сучасних війн і конфліктів підтверджують значення заходів по введенню противника в оману. Особливе значення має створення хибних аеродромів і імітації на них роботи авіаційних частин. Так в період з січня 1943 р. по червень 1944 р. на хибні аеродроми 17 ПА було зроблено 120 нальотів авіації німецьких ВПС і скинуто близько 3000 авіаційних бомб. В цей же час по діючим аеродромам ПА було здійснено 54 нальоти і скинуто 1120 авіабомб.

Розробку та організацію заходів з тактичного маскування авіаційних частин здійснюють штаби ПС ЗС України та Повітряного командування. До авіаційних частин спеціальними (бойовими) розпорядженнями доводяться в частині, що її стосується, заходи планів оперативного маскування ПС (Повітряного командування), які проводяться силами та засобами авіаційних частин, а також силами та засобами вищих штабів в інтересах авіаційних частин. На підставі розпоряджень вищих штабів і рішення командира авіаційної частини розробляється план маскування та протидії розвідці противника.

Контроль якості маскування аеродрому здійснюється з землі і з повітря. Ефективність маскування з повітря провіряється з літаків або з вертольотів візуальним спостереженням, повітряним фотографуванням і застосуванням радіотехнічних, радіолокаційних і інфрачервоних засобів повітряної розвідки.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке протиповітряна оборона аеродрому?

2. Мета наземної оборони та охорони аеродрому.

3. Основний принцип побудови наземної оборони аеродрому?

4. Основні способи маскування.

5. Основні прийоми макування.

 

§ 7.3 Перебазування авіаційних частин

Сучасні операції збройних сил будь-якої держави немислимі без авіаційної підтримки. Про це каже досвід Другої світової війни, сучасних війн і конфліктів в Кореї, В’єтнамі на Ближньому Сході, Афганістані, Іраку.

Для створення авіаційних угрупувань організовується перебазування авіаційних частин. Так для проведення Білоруської наступальної операції влітку 1944 р. було створено авіаційне угрупування в складі 4-х повітряних армій в кількості до 6000 літаків. Спочатку авіація зосереджувалась на аеродромах, значно віддалених від лінії фронту, а потім за 2-3 дня до початку операції непомітно, дотримуючись радіомовлення та на малих висотах маленькими групами перелетіла на передові аеродроми.

ВПС США та країни НАТО антиіракської коаліції для проведення операції “Буря в пустелі” склали авіаційне угруповання в кількості до 2000 літаків тактичної авіації та до 60 літаків стратегічної авіації. Перебазування виконувалося з континентальної частини США. Довжина маршруту склала до 12000-15000 км. Переліт через Атлантичний океан виконувався з невеликими дозаправками в повітрі. Оперативні аеродроми для тактичної авіації знаходилися на відстані 400-700 км від кордонів Іраку. В ході бойових дій, завоювавши панування в повітрі, частина тактичної авіації була перебазована значно ближче до кодонів з Іраком, а літаки стратегічної авіації були посаджені на аеродроми Саудівської Аравії.

Таким чином, перебазування авіаційних частин є необхідною складовою частиною їх боєздатності. Частота зміни аеродромів базування авіаційних частин різних родів авіації знаходиться в прямій залежності від їх призначення та завдань, що виконуються, а також характеру дії Сухопутних військ, Військово-морських Сил, в інтересах яких діє авіація.

Найбільш маневрені повинні бути підрозділи та частини армійської авіації, штурмової та винищувальної авіації. Військово-транспортна авіація перебазовується лише в деяких рідких випадках.

Перебазування авіаційних частин на нові аеродроми є досить складним процесом і потребує високого рівня професіоналізму управління штабів та офіцерського складу ВПС. Особливе навантаження при вирішені завдань перебазування полягає на підрозділи тилу та забезпечення.

7.3.1. Основні положення по перебазуванню

Перебазування авіаційних частин це процес, у ході якого проводиться комплекс заходів по організації зміни встановленого раніше базування.

Цей процес включає:

- переліт бойових та навчально-бойових літаків на новий аеродром;

- перевезення особового складу, засобів наземного забезпечення, озброєння та майна авіаційних частин;

- підготовку аеродрому, авіаційної та забезпечувальної техніки, систем та пунктів управління, льотного складу до виконання бойових завдань на новому місці базування;

- організацію системи охорони та оборони аеродрому, захисту від зброї масового ураження та маскування.

Перебазування може виконуватись в мирних умовах, напередодні війни та в ході бойових дій.

В мирних умовах метою перебазування авіаційної частини та частин забезпечення є: зміна дислокації; набуття досвіду роботи в різноманітних умовах базування; з навчальною метою до країн, де проводяться миротворчі та гуманітарні операції.

Крім того перебазування може здійснюватися в країни, де проводяться багатонаціональні операції з врегулювання кризових ситуацій, включаючи операції із встановлення миру.

Напередодні та в ході війни метою перебазування є:

- створення авіаційного угрупування у відповідності до задуму операції яка готується;

- відвід авіаційної частини з-під удару авіації, безпілотних засобів противника та його сухопутних військ у разі прориву оборони;

- наближення аеродромів до лінії бойового зіткнення з противником для збільшення глибини досяжності та інтенсивності бойових дій;

- відвід в тил авіаційних частин для поновлення боєздатності та відпочинку особового складу.

- В залежності від мети перебазування та умов бойових дій, перебазування може проводитись:

- одночасно з виконанням бойового завдання, або без виконання бойового завдання;

- послідовно ескадрильями, або одночасно всім складом.

Перебазування з виконанням бойового завдання виконується, як правило, в період напружених бойових дій, що дозволяє економити ресурс літаків та створює сприятливі умови для наступних дій.

Перебазування без виконання бойового завдання виконується коли авіаційне угрупування створюється завчасно, або умови перебазування не дозволяють одночасно виконувати бойове завдання ( не дозволяє тактичний радіус літаків).

Найбільш складним та трудомістким є організація та виконання перебазування частин тактичної авіації. Вони частіше змінюють дислокацію та виконують перебазування в найбільш складних умовах бойових обставин.

При цьому необхідно врахувати, що вирішальний вплив на перебазування в короткі строки здійснюють тил та підрозділи забезпечення, а також служба озброєння авіаційних частин, так як вони включають засоби наземного забезпечення, спец. автомашини, озброєння та майно цієї частини.

Тому тил і підрозділи забезпечення та служби озброєння авіаційних частин повинні бути постійно готовими до перебазування своїх сил та засобів і забезпечення в короткі строки виконання бойових завдань з нових місць базування.

В залежності від конкретних умов бойових обставин наявність транспортних засобів, віддалення аеродромів - перебазування може виконуватись:

Льотним ешелоном, в який входять літаки та вертольоти авіаційних частин (бойові, навчально-бойові);

Повітряним ешелоном, в який входять особовий склад, майно, техніка та озброєння частин і підрозділів, що перевозяться повітряним транспортом;

Наземним ешелоном, в який входять особовий склад, майно, техніка та озброєння частин і підрозділів, що перевозяться автомобільним, залізничним або водним транспортом.

При цьому основним видом транспорту для переміщення наземного ешелону частин тактичної та армійської авіації є автомобільний транспорт (коли відстань сягає до 500 км).

Для виконання завдань, поставлених перед авіаційною частиною в ході перебазування в них створюються тимчасові формування - спеціальні команди та групи, до складу яких входять необхідні спеціалісти.

Рекогностійна група створюється для визначення умов базування частини (ескадрильї) на новому аеродромі або площадці і отримання даних, необхідних командиру для прийняття рішення на перебазування.

До її складу входять офіцери штабу, озброєння, медслужби та представники тилу і підрозділів забезпечення, якщо вони перебазовуються разом з авіаційною частиною.

На новому аеродромі рекогносційна група визначає:

- придатність аеродромів (площадок) для посадки літаків та вертольотів, стан льотного поля;

- стан та місце розташування пунктів і систем управління і навігації;

- особливості польотів в районі нового базування;

- особливості виконання радіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідки;

- можливості розосередження авіаційної техніки, розміщення технічних позицій підготовки та ремонту літаків, позицій підготовки ракет та інших об’єктів;

- санітарний стан аеродрому, зараженість хімічними та радіоактивними речовинами;

- стан сховищ для особового складу;

- можливості по організації охорони та оборони аеродрому, захисту від зброї масового ураження і маскування.

Крім того, рекогносційна група визначає обсяг першочергових робіт по дообладнанню аеродрому.

При організації перебазування в граничні строки, рекогносціювання аеродрому виконуються передовою командою авіаційній частині.

Передова команда (перший ешелон) частини призначається для прийому літаків і вертольотів, розміщення частини або ескадрильї, підготовки бойових дій, управління екіпажами на землі та в повітрі.

До її складу входить: основний склад штабу частини, начальники служб, комплекс обладнання та документи командного пункту, від служби озброєння - 45-50% особового складу, та 25-35% технічного майна (без ТЕЧ АТ), частина льотного складу, які не входять до складу екіпажів, котрі перелітають літаками. Начальник передової команди, як правило, є заступник командира частини. З метою підвищення мобільності при виконанні своїх функцій, передова команда може підрозділятися на дві групи: оперативну групу і групу підсилення. Оперативна група включає 15-20% особового складу, ремонтну групу зі складу ТЕЧ АТ (6-8 чоловік). В залежності від обставин група підсилення відбуває на аеродром нового базування спільно з оперативною групою або після підготовки літаків до вильоту з аеродрому попереднього базування.

Команда випуску (другий ешелон) частини призначається для забезпечення підготовки літаків та вертольотів до перельоту та їх випуску з аеродрому попереднього базування. Вона очолюються начальником штабу частини або іншою особою, призначеною командиром частини.

До команди випуску частини тактичної авіації звичайно включають: офіцерів штабу та служб, чергову зміну КП з необхідною документацію, 50-55% особового складу та 65-75% (по вазі) технічного майна служби озброєння (без ТЕЧ АТ).

Для підвищення мобільності при виконанні своїх функцій команда випуску може підрозділятися на групу випуску і групу транспортування технічного майна. Група випуску включає до 40% особового складу та майна служби озброєння

Команда транспортування майна (третій ешелон) частини включає особовий склад та майно ТЕЧ АТ (основна група спеціальних машин, ремонтна бригада для відновлення авіаційної техніки на попередньому аеродромі) та позиції попередньої підготовки ракет, а також інший склад частини, що не входить до першого і другого ешелонів.

Після підготовки літаків до вильоту, введення в дію літаків, що знаходяться в ТЕЧ АТ при виконанні регламентних робіт, особовий склад третього ешелону готується до перебазування засобів військового ремонту і відбуває на новий аеродром відповідно з планом перебазування.

При перебазування авіаційній частині з посадкою на проміжному аеродромі можуть створюватись інші групи: група супроводу (оперативна група), рухома ремонтна група ТЕЧ АТ, пошукова ремонтна група, група транспортування майна. В завдання цих груп входить зустріч, підготовка до випуску та випуск літаків і вертольотів з проміжних аеродромів.

При перебазуванні авіаційних частин в межах України, як правило, проміжних аеродромів для посадки не буде.

 

7.3.2. Підготовка авіаційних підрозділів та частин до перебазування

Перед перебазування авіаційної частини з частинами забезпечення проводиться велика підготовча робота, яку підрозділяють на завчасну та безпосередню підготовку.

Завчасна підготовка забезпечує підтримання авіаційній частині та частин забезпечення в постійній готовності до одержання наказу на перебазування та скорочує строки підготовки після отримання наказу на перебазування.

На цьому етапі штаб частини разом з службою озброєння та керівництвом тилу та підрозділів забезпечення здійснюють типові розрахунки, для визначення необхідної кількості транспортних засобів для перебазування, проводять розрахунки частини на команди та групи, розробляють заходи по забезпеченню та маскуванню перебазування льотного та наземних ешелонів, проводяться тренування по перебазуванню авіаційних частин на аеродроми розосередження з метою досягнення узгоджених дій, та підвищення навиків особового складу.

Наявність типових розрахунків дозволяє завчасно складати списки особового складу та перелік майна з урахуванням потреби в цьому на новому аеродромі.

Вихідними даними для виконання зазначених розрахунків є:

- об’єм та маса майна, що перевозиться;

- чисельність особового складу, який підлягає перевезенню;

- дальність перебазування;

- характеристики транспортних засобів за вантажопідйомністю та швидкістю руху.

При розрахунках враховується, що технічне майно ІАС має значні габарити і відносно невелику масу, тому розрахунок потрібної кількості автомобільного та залізничного транспорту проводиться за об’ємом майна, а потрібної кількості засобів повітряного транспорту – за величиною маси наявного майна, співставляючи його габаритні розміри з розмірами вантажних кабін.

З урахуванням цього, потрібна кількість автотранспорту (К_а) для перебазування технічного майна і особового складу визначається за формулою:

,

де 0,8 – коефіцієнт, що враховує ущільнення укладення майна (отриманий дослідним шляхом);

W_в – загальний об’єм майна, що перевозиться;

S– площа кузова (причепа) автомобіля;

h – допустима висота завантаження кузова;

N_о.с. – чисельність особового складу, що підлягає перевезенню;

n_а – встановлена норма посадки особового складу в автомобілі даного типу.

Дана формула може бути також використана для розрахунку потрібної кількості залізничних платформ, коли перебазування буде здійснюватись залізничним транспортом.

Потрібна кількість літаків (вертольотів) (К_п) для перебазування майна та особового складу визначається за формулою:

,

де М – загальна маса майна, що перевозиться;

g – наявна вантажопідйомність літака (вертольоту) при перельоті на задану дальність перебазування;

N – чисельність особового складу, що підлягає перевезенню;

n_П – встановлена норма посадки людей у літак (вертоліт).

Час, потрібний на перебазування (Т_пер) визначається за формулою:

,

де L – дальність перебазування;

V – середня швидкість транспортного засобу;

t_зав, t_розв – час завантаження і розвантаження майна;

- сумарний час зупинки транспортних засобів в дорозі;

m – число зупинок;

R– число рейсів;

- темп перевезення (середня часова дистанція між транспортними засобами, що прибули на пункт розвантаження протягом всього часу перебазування).

При розподілі особового складу по командам та групам, йому повинні призначатися постійні функціональні обов’язки незалежно від варіантів перебазування.

Льотний склад на етапі завчасної підготовки до перебазування вивчає новий район бойових дій, особливості польоту по маршрутам, складання планових таблиць перельоту та доведення їх до льотного складу.

В мирний час за планами бойової підготовки та бойової готовності авіаційних бригад регулярно проводиться тренування з відпрацюванням перебазування на аеродроми розосередження.

Безпосередня підготовка авіаційної частини до перебазування починається з отримання бойового розпорядження і завершується доповіддю про готовність до перебазування. Завдання на перебазування авіаційній частині ставиться командиром з'єднання, а окремої частини — командуючим Повітряним командуванням, як правило бойовим розпорядженням.

В розпорядженні на перебазування вказуються: новий аеродром базування авіаційної частини та час перебазування на ньому, місце КП з'єднання, порядок перебазування частини (з виконанням або без виконання бойового завдання) маршрути льотного та наземного ешелонів, транспортні засоби та час прибуття їх на аеродром, готовність до бойових дій з нового аеродрому базування.

З отриманням бойового розпорядження командир спільно з начальником штабу частини, начальниками служб, уточнює завдання на перебазування частини та дає вказівки на підготовку пропозицій на відпрацювання рішення, визначення замислу та підготовку попереднього розпорядження.

Для цілеспрямованої роботи по підготовці авіаційної частини до перебазування розробляється план роботи командира та штабу у вигляді тимчасового графіка, визначається час та об’єм питань, що підлягають узгодженню з підрозділами забезпечення.

Після визначення замислу перебазування командир авіаційній частині віддає попереднє розпорядження на перебазування, що скорочує час на підготовку підрозділів частини до виконання завдання. В попередньому розпорядженні вказуються: район нового базування, спосіб перебазування, вид та кількість виділених транспортних засобів, строки готовності передової команди до завантаження, готовність літаків та вертольотів до перельоту, час та місце поставлення завдання на перебазування.

На період підготовки до перебування штаб частини спільно з службою озброєння та іншими службами після доведення попереднього розпорядження виконує наступну роботу: організовує рекогносцювання нового аеродрому, вивчення з льотним складом району бойових дій, нового аеродрому та маршруту перельоту, підготовку авіаційної техніки, готовить дані командиру для прийняття рішення та оформляє рішення, організовує підготовку льотного складу, контролює його готовність до перельоту на новий аеродром, організовує управління авіаційною частиною на період перебазування, складає і подає заяву на автомобільний і залізничний транспорт, необхідний для перевезення наземного ешелону, уточнює розрахунки особового складу та майна.

При підготовці до перебазування з виконанням бойового завдання командир та штаб частини паралельно готують документи на виконання бойового завдання та на перебазування. У цьому випадку рішення на бойові дії та перельоту наносяться на одну карту.

На основі рішення командира штаб частини відпрацьовує наказ або розпорядження на перебазування, планову таблицю перебазування та план завантаження.

В наказі на перебазування вказується (нумерація у відповідності з пунктами наказу):

1. Короткі висновки з оцінки обстановки;

2. Розкривається мета та спосіб перебазування, коли, яким складом, в якій послідовності виконати переліт бойових літаків, бойовий порядок при перельоті, несення бойового чергування, які команди і групи мати та яким транспортом їх перевезти;

3. Сили та засоби виділенні старшим начальником в інтересах перебазування;

4. Ставляться завдання штатним підрозділам та тимчасовим формуванням. При постановці завдання вказується: порядок перельоту льотного та повітряного ешелонів, маршрут та профіль польоту, аеродроми до заправки, порядок забезпечення перельоту, запасні аеродроми та заходи на випадок вимушеної посадки, порядок переміщення наземного ешелону, маршрут руху транспортних засобів, заходи по забезпеченню таємності та маскування;

5. Вказується час, ступінь готовності до перебазування та бойових дій на новому аеродромі;

6. Вказуються місця та час розгортання пунктів управління в ході перебазування та порядок їх переміщення, а також на кого покладається функція управління на випадок виходу із ладу пунктів управління.

Наказ доводиться до командирів підрозділів, управління та штабу частини, начальників служб та командирів тимчасових формувань.

План завантаження розробляється при перевезенні особового складу, майна та спец. автомашин на транспортних літаках або залізниці.

Транспортні засоби під завантаження майна та особового складу подаються у встановлений час у завчасно визначенні місця.

Згортання та завантаження технічних засобів підготовки літаків проводиться по мірі їх звільнення.

По закінченню підготовки до перельоту льотного ешелону і готовності штатних підрозділів та тимчасових формувань до виступу, командир авіаційній частині доповідає командиру вищого рівня про готовність частини до перебазування.

7.3.3. Перебазування авіаційних частин

Етап перебазування авіаційної частини на новий аеродром починається з моменту перельоту передової команди та закінчується тоді, коли на новий аеродром прибудуть всі справні бойові літаки, основна частина наземного ешелону та будуть розгорнуті ПУ та технічні засоби підготовки літаків.

Авіаційна частина перебазовується, як правило, без перерви в бойових діях в такій послідовності: передова команда, літаки та вертольоти, команда ТЕЧ АТ, ПППР.

Передова команда завжди перевозиться одним-двома рейсами транспортних літаків та вертольотів, або одним рейсом автомобілів. По прибутті на новий аеродром начальник передової команди організує її роботу, а також керування підрозділами та екіпажами в ході перельоту і при ведені бойових дій з нового аеродрому.

Тилове забезпечення авіаційної частини в ході перебазування організовується її начальником. Для цього тил або підрозділи забезпечення в повному складі або частиною сил у складі комендатури переміщується на новий аеродром. Крім того на новому аеродромі розгортаються автомобільні, ремонтні, медичні підрозділи та склади з запасами матеріальних засобів.

Управління на новому аеродромі здійснюється з КП авіаційної частини, що розгортається передовою командою. На ньому організовується робота чергової зміни бойового розрахунку КП, офіцерів штабу та служб.

З ПУ авіаційної частини на попередньому аеродромі виконується управління зльотом та рухом перелітаючих літаків в районі аеродрому, контроль за своєчасною відправкою команд та груп льотного, повітряного та наземного ешелонів на новий аеродром.

Після доповіді начальника передової команди про готовність нового аеродрому до прийняття літаків, штаб авіаційної частини перед вильотом бойових та транспортних літаків уточнює повітряний, метеорологічний, радіаційний та хімічний стан, порядок зльоту, польоту та посадки літаків і доводить його до командирів ае, розрахунків ПУ, контролює готовність засобів РТЗ перельоту літаків.

Бойові літаки перелітають на новий аеродром підрозділами, парами або поодинці на встановлених часових проміжках. Посадка перелітаючих екіпажів виконується, як правило, з ходу. Після посадки літаків виконується їх підготовка до виконання бойового завдання.

Команда випуску відбуває відразу після зльоту бойових літаків. Вона перевозиться, як правило, автомобілями або повторним рейсом транспортних літаків чи вертольотів.

ТЕЧ АТ та інший склад авіаційної частини відбуває на новий аеродром після підготовки бойових літаків до вильоту. Перевезення їх виконується на штатному автомобільному транспорті.

Перевезення команд та груп авіаційним транспортом виконується частіше всього по одному маршруту. При перебазуванні авіаційної частини на два аеродроми наземний ешелон прямує по одному маршруту до пункту розходження. Це створює сприятливі умови для надання взаємної допомоги та контролю за пересуванням команд та груп.

Колона наземного ешелону відправляється по раніше розвіданому маршруту з дистанцією між підрозділами та автомобілями 25-50 м. Швидкість руху повинна складати: на автомобілях — 25-30 км/год, у несприятливих умовах середня швидкість руху колони може зменшуватись до 15 - 20 км/год .

Колону автомобілів доцільно будувати в наступному порядку: попереду автомобіль головного дозору з засобами радіаційної та хімічної розвідки, потім автомобіль начальника автоколони з засобами зв’язку. Далі прямують автомашини з майном та спеціальні машини, позаду колони прямує автомобіль тильного дозору.

На шляху прямування начальник автоколони безперервно підтримує зв’язок по радіо з КП авіаційної частини, працюючи на прийом.

Для зберігання фізичних сил складу водіїв автомобілів, прийняття їжі, виконання технічного обслуговування машин, перевірки стану та закріплення вантажів, а також підтягування автомобілів, що відстали, в ході руху організовуються привали протягом до однієї години через кожні 3-4 години руху, а при переміщенні на більші відстані, крім того, після кожного добового переходу — вдень або вночі відпочинок встановлюється до 7 годин.

При русі основна увага приділяється дисципліні маршу, зупинки автомобілів без крайньої необхідності не дозволяються. Рух колон через населені пункти та вузьке місце, при підході до переправ та на переправах проводиться без зупинок на збільшених дистанціях та швидкостях.

Управління на марші виконується начальником автоколони сигналами з використанням технічних засобів. Використовуючи радіо засоби та провідниковий зв’язок дорожньо-командирської служби, начальник автоколони доповідає командиру авіаційної частини про прибуття на перепочинки та в кінцевий пункт маршруту, про зміни маршруту руху, вимушені зупинки, про напад противника на автоколону, радіаційний та хімічний стан.

Перебазування вважається закінченим, коли на новий аеродром перелетять всі справні бойові літаки та вертольоти, прибудуть всі штатні підрозділи та тимчасові формування з майном, на аеродромі будуть розгорнуті та почнуть функціонувати засоби управління та підготовки літаків до польотів.

 

Питання для самоконтролю

Що називають аеродромом?

2. Класифікація аеродромів.

3. Вимоги до базування авіаційних підрозділів і частин на аеродромах.

4. Основні елементи аеродрому.

5. Розміщення об'єктів авіаційної частини на аеродромі.

6. Заходи безпеки при русі особового складу й техніки по аеродрому.

7. Що таке противоповітряна оборона аеродрому ?

8. Основні сили та засоби оборони аеродромів.

9. Основні заходи захисту від зброї масового ураження.

10. Охорона основних об'єктів авіаційної бригади на аеродромі.

11. Основні положення по перебазуванню.

12. Підготовка авіаційних підрозділів і частин до перебазування.

13. Перебазування авіаційних частин.

14. Порядок перебазування авіаційної частини.

15. Розрахунок необхідного часу для перебазування.

16. Визначення необхідної кількості транспортних засобів для перебазування.

Розділ 3. Військово-повітряні сили іноземних держав

Глава 8. Основи організації та бойового застосування ВПС іноземних держав

Призначення, завдання та організаційна структура ВПС США та об’єднаних ВПС НАТО

Об’єднані ЗС НАТО, основна частина ЗС військово-політичного союзу NORTH ATLANTІC TREATY ORGANІZATІON. Вони створені у відповідності з рішеннями 5-ї… До складу ОЗС НАТО входять: об’єднані командування і передані в їх оперативне… ВПС США і об’єднані ВПС НАТО являють собою мобільний вид об’єднаних ЗС цієї організації.

Питання для самоконтролю

1. Призначення ВПС США.

2. Призначення ОВПС НАТО.

3. Які завдання покладаються на ВПС США?

4. Основні завдання, які вирішує ОВПС НАТО.

5. Класифікація ВПС США по цільовому призначенню.

6. Характеристика літальних апаратів ВПС США та ОВПС НАТО.

7. Основи бойового застосування стратегічної і тактичної авіації США та ОВПС НАТО.

IНФОРМАЦIЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

1. Бойовий статут Сухопутних військ. Частина 3. –Київ: Варта 1995.

2. Наставление по производству полетов авиации ВС Украины (НПП - 93).- Винница: 1993.

3. Наставление по штурманской службе авиации ВС Украины (НШС - 93).- Винница: 1992.

4. Наставлення з технічного забезпечення авіації ЗС України (НТЗ – 99).- Вінниця, 1999

5. Військові статути Збройних Сил України. –Київ: Варта,1999.

6. Герасименко О.И. Основы организации и боевого применения ВВС США и ОВВС НАТО.- Васильков, 1988.

7. Платонов Н.Е. Основы тактики частей ВВС.- Москва: Воениздат, 1971.

8. Резниченко В.Г. Тактика.- Москва: Воениздат, 1988.

9. Серый В.И. Перебазирование авиационной эскадрильи в составе полка.- Васильков: 1989.

10. Советская Военная Энциклопедия.- Москва: Воениздат.

11. Иванов Д.А. Основы управления войсками.- Москва: Воениздат, 1971.

12. Опыт боевых действий авиайии МНС в зоне Персидского залива. Учебное пособие.- Киев: КМУГА, 1995.

13. Военная авиация. Двухтомный справочник.- Минск: Попурри, 2000.

14. Зарубежное военное обозрение. Информационно-аналитический журнал МО РФ.-Москва: Красная Звезда.

15. Навчальний посібник. Військове виховання: історія, теорія та методика.- К.: КНУ ім Т.Г. Шевченка, 2002.

16. Наука і оборона. Науково-теоретичний та науково-практичний журнал. –К.: Вид. Техніка, №1 2005.

Прийняті скорочення

авбр – авіаційна бригада. ае - авіаційна ескадрилья. АЗУ – авіаційні засоби ураження .

ТА – тактична авіація.

ТЕЧ АТ – техніко-експлуатаційна частина авіаційної техніки. Зміст …