рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Позичковий процент. банки

Позичковий процент. банки - раздел Философия, Висвітлено економічні основи суспільного виробництва, ринкової економіки, шляхи економічного зростання держави і добробуту людей   Сутність Позичкового Капіталу...

 

Сутність позичкового капіталу

Чільне місце в інфраструктурному забезпеченні ринку посідає позичковий капітал сфери обміну та установи, що здійснюють йо­го функціонування. Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надасться в позику його власником іншому власник-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента.

На відміну від лихварської позики грошовий капітал є позичко­вим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та торго­вельним — у руках промисловця і торговця. Загальна формула ру­ху позичкового капіталу Г - Г1. Позичковий капітал у формі грошо­вого обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва. Підприємець сфери виробництва "ділиться" часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс — капітал.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносить до­ходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницько­го прибутку.

Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, і цю частину отримує капіталіст-власник; та на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Банки і банківська система

Посередником між капіталістом-власником виступає банк, який забезпечує формування і рух грошового капіталу.

Банк — це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних плате­жах 4 розрахунках між підприємствами, установами або окреми­ми особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах гро­шово-кредитного механізму.

Банківська система країни включає:

1) центральний банк;

2) комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотеч­ні та інші спеціалізовані банки.

Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення бан­ків— посередництво в переміщенні грошових засобів від креди­торів до позичальників і від продавців до покупців грошових ре­сурсів.

Мета комерційних банків — одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайо­вих або акціонерних. Акціонерні банки можуть бути відкритого і закритого типів.

Комерційні банки успішно працюють за дотримання відпові­дних принципів:

• робота в межах реальних ресурсів;

• повна економічна самостійність і відповідальність;

• взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;

• регулювання діяльності економічними методами і в межах закону. Комерційні банки виконують такі функції: •

• створення грошей;

• посередництво в кредиті;

• стимулювання нагромаджень господарськими суб'єктами;

• посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму;

• посередництво в операціях із цінними паперами.

Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позич­кового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а та­кож всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізо­вані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціону­ванні позичкового капіталу.

Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кре­дитування, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тоб­то здійснюють свою діяльність з мстою одержання прибутку.

Прибуток як надлишок авансованої вартості створюється у ви­робничій сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні цього надлишку, то його власник одержує пев­ну частку прибутку у формі процента.

 

Сутність позичкового процента

Позичковий процент — це вартість послуги, яка надається кре­дитором позичальнику (клієнту), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін. Обчислюється позичковий процент у відсотках до суми кредиту, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.

Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах доско­налої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибут­ку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Про­цент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попи­ту і пропозиції на позичковий капітал.

Банківська система є складовою кредитно-банківської системи і виконує основну функцію кредитування.

Кредит, його функції форми

Кредит — форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позич­кою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі спла­тою процента і характеризує відносини між кредитором і пози­чальником.

Кредит, виражаючи відносини між кредитором і позичальни­ком, забезпечує при цьому трансформацію вільного грошового капіталу в позичковий. Необхідність кредиту в ринковій економіці обумовлена самою природою капіталу, закономірностями його кругообігу і обігу в процесі відтворення. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб'єктів, які їх потребують.

Кредит необхідний як еластичний механізм, призначений для пе­реливання вільного капіталу з одних галузей в інші і зрівняння нор­ми прибутку між ними. Крім того, кредит дозволяє долати обме­женість індивідуального капіталу на шляху його зростання як скла­дової суспільного капіталу. Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал;

сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і цент­ралізацію капіталу; є інструментом регулювання економіки. Ор­ганізація кредитних відносин будується на додержанні принципів по­вернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.

Кредит існує в певних формах:

• комерційний — продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

знаряддя — вексель, ідо оплачується через банк;

• банківський — надасться банками та іншими кредитно-фінансо­вими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик;

• споживчий надасться банками, фінансово-кредитними устано­вами і торговими підприємствами приватним особам для опла­ти товарів довгострокового користування;

• іпотечний — під заставу землі;

• державний — позичальник — держава; кредитор — населення і приватний бізнес;

• міжнародний — між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

Банківський прибуток

Діяльність комерційних банків спрямована на отримання при­бутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процента­ми на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками. Ре­зультативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку — відношенням чистого прибутку до влас­них коштів (власного капіталу) банку.

 

4. Капітал у сфері торгівлі. торговий прибуток

 

Суть торгового капіталу

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігра­вати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через на­дання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що по­требує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу то­варів. Торговий капітал історично передує капіталістичному спо­собу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу.

Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістич­них формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв'язок між виробниками і споживачами. Торговий капі­тал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необ­хідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це ви­магає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особ­ливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали ви­ключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в тор­говцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торго­вець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов'язані з реалізацією про­дукції. називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.

 

Торговий прибуток

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який отримують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підпри­ємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витрата­ми обігу. При цьому торговельне підприємство може отримати еко­номічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання по­слуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ри­нок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв'язки на національному (внутрішньому) ринку.

Оптова, і роздрібна торгівля

За стадіями руху товарів розрізняють оптову і роздрібну тор­гівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між про­мисловими і роздрібними торговцями. Вона пов'язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському гос­подарстві. формує замовлення виробництву і забезпечує постачан­ня товарів роздрібній торгівлі.

Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роз­дрібними торговцями. Окрім того це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партія­ми. Тому оптовик веде, головним чином, спеціалізовану торгівлю, він торгує яким-небудь одним видом товару: вугіллям, залізом, хлібом, лісом.

Різновидом оптової торгівлі є товарна біржа. На біржі немає то­варів. Угоди здійснюються за встановленими стандартами і зразка­ми товарів. Об'єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, спирт, кава, вовна і т. п. На біржах часто продаються товари, які є в інших місцевостях. Так, на Лондонській біржі можуть бути продані аме­риканська бавовна, канадська пшениця, бразильська кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, напри­клад, зерно або бавовна майбутнього врожаю. Концентрація опто­вої торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.

Роздрібна торгівля

Роздрібна торгівля — це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Роздрібна торгівля відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті одиничне або невеликими партіями. Роздрібна торгівля на ранніх стадіях розвитку капіталізму здійснювалась головним чином дрібними торговцями, але потім вона стала укрупнюватись. У роздрібній торгівлі функціонують різні категорії торговців, однак панівне становище посідає великий капітал.

У сучасних умовах у сфері товарного обігу діють великі об'єд­нання капіталістів. Вони зосереджують у своїх руках переважну частину продажу товарів, витісняючи з ринку дрібні та середні торгові фірми. Так, у Великобританії більш ніж половина роздріб­ного продажу продовольчих товарів припадає тільки на чотири торгові фірми.

Великі торгові об'єднання, що виникли в результаті концент­рації та централізації торгового капіталу, проникають у сферу ма­теріального виробництва.

У США, наприклад, більшість фірм, які торгують продовольчи­ми товарами, увійшли у сферу виробництва, 15-20% товарів вони одержують на власних підприємствах. Поряд з цим активно розви­вається і зворотний процес: проникнення компаній виробників у сферу торгівлі. У США приблизно третину промислової продукції капіталісти збувають через власні оптові відділи. Таким чином, у сучасних умовах реалізація товарів здійснюється спеціалізованими промисловими компаніями. Слід зазначити, що у взаємозв'язках торговельного і промислового капіталів відбуваються якісні зміни:

торгівля з пасивного посередника між виробництвом і споживан­ням перетворюється в активного суб'єкта, що значною мірою виз­начає тенденції їх розвитку.

 

5. Цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу. фондові біржі

 

Фіктивний капітал

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фон­довій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіта­лом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери — це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч про­даються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Цінні папери як форма функціонування фіктивного капіталу.

Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, знімаючи на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товара­ми і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх значного розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі як його провідна ланка посідають важливе місце в економіці розвинутих капіталістичних країн.

В нашій економіці використовувалися деякі види цінних па­перів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у суворо обмежених рамках. У 90-х рр. в Україні з'явилися фондові біржі, що свідчить про досить швидкий процес формування ринку цінних паперів. Прийняті закони "Про приватизацію майна дер­жавних підприємств", "Про цінні папери і фондову біржу" і низка інших документів створили умови для його формування і розвит­ку. Закон "Про цінні папери і фондову біржу" визначає види цінних паперів, які можуть випускатися, і регламентує їх рух.

Цінні папери

Це грошові документи, що засвідчують право володіння або від­носини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, з особою, яка є їх власником, і передбачають, як правило, виплату до­ходу у вигляді дивіденду або процента, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі. Розглянемо коротко їх суть.

Акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного това­риства. підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, й також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товарист­ва. Акції можуть бути іменними піп на пред'явника, привілейова­ними та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у роз­поділі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Влас­ники привілейованих акцій не мають права брати участь в уп­равлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене йо­го статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший тим вищий курс акцій. Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обер­нено пропорційний нормі позичкового процента.

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням. Курс акцій залежить від стану справ та рентабельності виробництва у відпо­відному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, прибуток і рентабельність його високі, то це за інших рівних умов веде до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову (або курсову) ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску. Курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація— це цінний папір, що засвідчує внесення її влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбаче­не умовами випуску).

Казначейські зобов 'язання України — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого дохо­ду. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: довгостро­кові — від 5 до 10 років; середньострокові — від 1 до 5 років; ко­роткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту процентів за ним.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визна­чену суму грошей власнику векселя.

Фондова біржа і ринок цінних паперів

Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його елементом є фон­дова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну ор­ганізаційну форму ринку цінних паперів. Згідно з чинним законо­давством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропонування цінних паперів, сприяє форму­ванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів України, статуту і правил фондової біржі.

Правові норми країн з розвиненими ринковими відносинами розрізняють два ринки цінних паперів: первинний, позабіржовий, і вторинний, біржовий (фондовий) ринок цінних паперів. Крім того, виділяють загальнонаціональні, регіональні та місцеві ринки цінних паперів.

Розвиток ринку цінних паперів потребує створення широкої ме­режі фінансових посередників — інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств, холдингових, страхових компаній і різних кон­сультаційних фірм. В розвинутих європейських країнах намічається тенденція до побудови і розвитку централізованого ринку цінних паперів, так званого "прозорого" ринку. Україна пішла саме цим шляхом, узявши за приклад французьку модель.

Валютна біржа

Валютна біржа — це організаційно оформлений регулярний ри­нок, на якому відбувається торгівля валютою на основі співвідно­шення попиту і пропонування. Як самостійна структура валютна біржа широко функціонувала в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною валютою зо­середжені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у ФРН, Франції).

В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ). Валютна біржа може здійснювати такі операції: ук­ладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовувати розрахунки в іноземній і в національній ва­лютах в угодах, які укладені на біржі; визначати поточний ринко­вий курс іноземної валюти до національної; організовувати опе­рації центрального банку з підтримання курсу національної валю­ти.

Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінан­сові установи, яким чинним законодавством надане право на про­ведення валютних операцій. Операції з купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені та за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів, якими можуть бути національні підприємства, а також уповноважені банки — не члени біржі.

 

Контрольні запитання і завдання.

 

1. Дайте визначення поняттю "структура ринку". За якими крите­ріями можна розглянути структуру сучасного ринку?

2. Охарактеризуйте структуру ринку за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.

3.Назвітьфункції ринкової інфраструктури.

4. У чому полягає відмінність організаційної інфраструктури рин­ку від фінансово-кредитної?

5. Загальна формула руху грошового позичкового капіталу Г – Г’ Поясніть джерело різниці Г’- Г.

6. Чим зумовлена різниця між капіталом-власністю і капіталом-функцією?

7. Поясніть економічну природу позичкового процента.

8. Які функції виконує кредит?

9. У чому полягає різниця між центральними банками і комер­ційними банками?

10. Який капітал належить до торгового капіталу? Чому?

11. Що таке витрати обігу?

12. Поясніть структуру торгового прибутку.

13. Що являють собою цінні папери?

 

ТЕМА 9. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Висвітлено економічні основи суспільного виробництва, ринкової економіки, шляхи економічного зростання держави і добробуту людей

Автор Кулаєць Г П заступник директора з навчальної роботи... Рецензенти Дребот С Д викладач Надвірнянського коледжу Скиба Л А викладач Івано франківського комерційного технікуму...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Позичковий процент. банки

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ПЕРЕДМОВА
  Економічна теорія як наука досліджує і розкриває економічну будову суспільства її категорії, закони функціонування і розвитку, методи загальних економічних досліджень, суть суспільн

Запитання
  1 Давньогрецькі мислителі визначили економіку як науку про домашнє господарство. Прокоментуйте це положення. 2 Чому, на вашу думку, необхідно вивчати курс економічної теорі

III етап
Почав формуватись у 80-ті pp., завершить зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. У структурі потреб відбуваються зміни: • від д

Структура сучасного ринку
  Структура ринку — це внутрішня система ринкових відносин, су­купність певних елементів ринку. Структура ринку по своїй суті дуже складна, оскільки її мож

ДВА МЕТОДИ ДО ОБЧИСЛЕННЯ ВВП
За витратами За доходами Споживання домашніх господарств (С) Заробітна плата Валові приватні вн

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги