Сутність економічної 6еsпеки національної економіки

Безпека як система корінних, типових властивостей будь-якої країни втілює в собі усі сфери різних галузей життєдіяльності й розвитку людини, суспільства, держави i природи. В цілому, безпеку можна визначати як якісну характеристику об’єкта (системи), здатність об'єкта до існування i розвитку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз. Місце, роль та пріоритет кожного елементів безпеки визначаються обставинами, що реально складаються на певний період часу всередині й зовні об’єкта. 3i зміною ситуації життєво важливого значення об’єктивно можуть набувати різні її властивості.

При визначенні економічної безпеки національної економіки слід розмежувати поняття національної безпеки, економічної безпеки та економічної безпеки держави.

Національна безпека будь-якої держави - це системна категорія права, політичної економії та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності, агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо. Тобто, це здатність держави ефективно протидіяти впливу наявних чи потенційних загроз її існуванню i незалежному розвиткові. При цьому необхідно зауважити, що системоутворюючим елементом, основною складовою поняття « національна безпека» є поняття «нація». Саме з нього випливає розуміння, чому саме безпека є національною, а не державною чи суспільною.

Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою. Цей зв'язок передбачає з боку держави свідоме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних та якісних параметрів обороноздатності.

Таким чином, економічна безпека - це спроможність національної економіки забезпечити свій вільний i незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов i варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх i внутрішніх загроз.

Іншими словами, економічна безпека - це не тільки захищеність національних інтересів, але й готовність та здатність інститутів влади створювати механізми реалізації i захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримка соціально-політичної стабільності.

Економічна безпека держави - це стан рівноваги i соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики.

Державна безпека i національна безпека є одно порядковими поняттями з позиції горизонтальної структури, у вертикальній структурі державна безпека - один з рівнів національної безпеки.

3 точки зору національної економіки економічна безпека описує такий її стан, за якого забезпечується захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування i прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави.

В основу науки про економічну безпеку національної економіки покладена теорія потенційних конфліктів (ТПК), що набула останнім часом загального поширення.

Суттєвість ТПК грунтyється на ствердженні, що все існуюче в світі - це, насамперед, різні форми існування енергії, що знаходяться одна з одною та з усіма іншими формами в постійних потенційних конфліктах. Отже, світобудова базується на перетворенні однієї форми енергії в іншу зі зміною рівнів їх потенціалів. Виходячи з положень ТПК, поява нової незалежної держави на арені світового співтовариства водночас породжує її конфліктність з іншими державами. Людство створило державність з метою свого збереження через відповідну організацію його діяльності. Наявність декількох держав згідно з ТПК неодмінно мало привести (i призвело) до виникнення конфліктів на цьому рівні існування форм енергії. 3 метою зменшення збитків для всіх співучасників створювалися міжнародні спілки, які діяли за відповідними угодами та умовами. Спочатку кількість держав в цих об’єднаннях була невеликою. Потім почали створювати світові угрупування та спілки, які зараз, головним чином, спрямовані на збереження людства. При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові:

1. Економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі.

2. Стійкість i стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів.

3. 3датність до саморозвитку i прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати i захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний i трудовий потенціал країни.

Належний рівень економічної безпеки досягається здійсненням єдиної державної політики, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без такої політики неможливо домогтися виходу з кризи, примусити працювати механізм управління економічною ситуацією, створити ефективні механізми соціального захисту населення.

Економічна політика - це діяльність органів законодавчої влади i управління, яка визначає цілі й завдання, пріоритети, методи i засоби їх досягнення в національній економіці. Суть економічної політики полягає в тому, що держава через законодавчі акти визначає свою позицію щодо процесів, які відбуваються в економіці, окреслює конкретні цілі, з’ясовує пріоритетність i поступовість їх досягнення, регламентує основоположні національні інтереси країни в зовнішньоекономічних відносинах, що є визначальною базою для застосування економічних і правових важелів.

3окрема, до основнихпринципів забезпечення економічної безпеки України відносять:

· дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки;

· баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

· взаємну відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної6езпеки;

· своєчасність i адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз i захистом національних економічних інтересів;

· надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так i зовнішніх конфліктів економічного характеру;

· інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою.

Міжнародна економічна безпека - це комплекс міжнародних умов співіснування домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі - члену світової спільноти - забезпечується можливість вільно обирати i здійснювати свою стратегію соціального та економічного розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску i розраховуючи на невтручання, розуміння та взаємоприйнятну i взаємовигідну співпрацю з боку інших держав.

Міжнародна економічна безпека має сприяти співробітництву держав у вирішенні не лише їхніх національних проблем, але й глобальних проблем людства, i повинна стати матеріальною основою мирного співіснування в без'ядерному i ненасильницькому світі, гарантією прогресу у справі ліквідації економічного відставання та слабо розвиненості.

До об’єктів економічної безпеки відносять не тільки державу, її економічну систему, а й суспільство та особистість. Суб’єктами економічної безпеки України є центральні державні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності.

3абезпеченням економічної безпеки національної економіки має перейматися комплексна система, яка має досить велику кількість напрямів. Для національної економіки України, відповідно до методики розрахунку рівня економічної безпеки, що затверджений Наказом міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007, розрізняють наступні складові: макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науко- во-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека.

Макроекономічна безпека - це стан економіки, за якого досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій.

Фінансова безпека - це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх i зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Фінансова безпека, у своючергу,містить такі складові:

· бюджетна безпека - це стан за6езпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів i видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;

· валютна безпека - це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

· грошово-кредитна безпека - це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення;

· боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх i зовнішніх. запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету i руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

· безпека страхового ринку - це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів i забезпечити ефективне функціонування;

· безпека фондовогоринку - це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

3овнішньоекономічна безпека - це такий стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активній участі у світовому розподілі праці.

Інвестиційна безпека - це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів.

Науково-технологічна безпека — це такий стан науково-технологічного та виробничого потенціалу національної економіки, який дає змогу забезпечити належне її функціонування, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних i технологічних ресурсів.

Енергетична безпека — це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних i потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

Соціальна безпека — це такий стан розвитку національної економіки, за якого держава здатна забезпечити гідний i якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

Демографічна безпека — це такий стан захищеності національної економіки, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України.

Продовольча безпека — це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність в суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави.

Виробнича безпека — це такий рівень розвитку промислового комплексу країни, здатний забезпечити зростання економіки та її розширене відтворення.

Кожен з виділених напрямів економічної безпеки переслідує реалізацію відповідних національних інтересів. Серед найважливіших національних економічних інтересів, від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут i процвітання нації, співробітники Національного інституту стратегічних досліджень виділяють наступні:

· створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки;

· створення надійної системи економічної безпеки України, забезпечення можливості самостійного, прогресивного національно-економічного розвитку;

· здійснення структурної перебудови економіки;

· забезпечення ефективного розвитку національної промисловості;

· здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника;істотне зменшення енергомісткості i матеріаломісткості ВВП;

· здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей;

· створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема, військової техніки та озброєння;

· пошук i освоєння родовищ нафти, газу, вугілля, золота, алмазів тощо;

· забезпечення альтернативних джерел надходження нафти i газу;

· створення потужного воєнно-промислового комплексу, зокрема, ракетно-космічної галузі;

· збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;

· закріплення за Україною її загальносоюзної частки зовнішнього державного боргу та активів (золотого запасу, алмазного i валютного фондів, фінансових ресурсів, майна за кордоном, боргів іноземних держав);

· створення достатніх запасів державних золотовалютних резервів;

· здійснення політики енерго- та ресурсозаощадження;

· здійснення прогресивних економічних перетворень на базі власної моделі реформ;

· здійснення широкого комплексу інституційних змін з метою динамічного розвитку національної економіки;

· здійснення реформи податкової системи, посилення стимулювального впливу податків на розвиток виробництва;

· забезпечення фінансової стабілізації, подолання кризи платежів;

· подолання інфляції;

· проведення земельної реформи, підтримка фермерських господарств;

· здійснення реформи агропромислового комплексу, відродження села;

· забезпечення конвертованості національної грошової одиниці;

· залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів до розвитку національної економіки;

· зростання добробуту українських громадян;

· вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність, житлове забезпечення тощо);

· забезпечення населення продовольчими товарами, поліпшення якості i структури споживання;

· розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;

· проведення рішучої боротьби з «тіньовою» економікою;

· створення соціально-однорідного середовища в усіх регіонах держави, усунення дисбалансу в їхньому соціально-економічному розвитку;

· забезпечення зайнятості населення та високого рівня трудових ресурсів;

· створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України;

· здобуття Україною належного місця у світовому розподілі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство;

· побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємовигідності;

· забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

· вдосконалення товарної структури експорту та імпорту;

· забезпечення географічної збалансованості експорту та імпорту;

· нарощування експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності;

· підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпортозамінної продукції, особливо критичного імпорту;

· захист національного ринку від несприятливої дії світової кон'юнктури та іноземної конкуренції;

· ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.

Концепція національної безпеки України пропонує лише один національний інтерес, що прямо стосується економічної безпеки України, а саме - створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки передбачає втілення в життя пріоритетів, що запропоновані вище.

Гарантом захисту національних економічних інтересів повинна виступати держава. Однак в Україні ще відсутні чітко визначені національні економічні інтереси, не сформовано їхню цілісну систему. Це дає змогу урядовцям різних рівнів виправдовувати свої дії, запевняючи, що вони повністю відповідають національним економічним інтересам.

Співробітники Національного інституту стратегічних досліджень рекомендують застосувати наступну класифікацію національних економічних інтересів (див. рис. 9.1.1).

Для створення цілісної системи національних, економічних інтересів та їх ефективного функціонування насамперед необхідно:

· створити відповідну нормативну базу;

· проводити моніторинг національних економічних інтересів та їх моделювання;

· створити банк даних щодо національних економічних інтересів;

· забезпечити баланс національних економічних інтересів та їх гармонійне поєднання.

· Серед першочергових проблем забезпечення економічної безпеки є відстеження й оцінка рівня загроз пріоритетним національним інтересам, а отже їх взаємозалежність: розрахунок сумарного потенціалу, розкриття закономірності в системі «пріоритети національних інтересів - загрози».

3агрозами економічній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки i небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.

Загрози економічній безпеці України набули, на жаль, перманентного характеру i провокують її критичний стан за цілим рядом основних критеріїв. Тому завдання усіх суб'єктів національної економіки зараз полягає у створенні надійної системи блокування i упередження економічних загроз, яка б забезпечувала її стабільність та розвиток.

Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування, можна виділити стрижньові внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці України.

Bнутрішнi загрози:

· відсутність на державному рівні роздробленої концепції та системи економічної безпеки;

· низький рівень науково-технічного потенціалу, втрата лідерства на важливих напрямках науково-технічного розвитку;

· високий рівень зношеності матеріально-технічної бази багатьох економічних галузей, передусім матеріального виробництва;

· усунення держави від монополії у виробництві й реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, необґрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

· надто різка диференціація у доходах та споживанні населення, зростання рівня бідності, високий рівень безробіття;

· негативна, антисоціальна політика у сфері приватизації, що призводить до значного заниження вартості об'єктів приватизації;

· криміналізація економіки, зростання її «тіньового» сектора, поширеність організованої злочинності на ключові галузі економіки України;

· високий рівень корупції у державно-управлінській сфері;

· недосконалість законодавства у сфері економічних відносин та механізмів формування економічної політики;

· низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації до праці тощо.

3овнішні загрози:

· зниження інвестиційних надходжень в економіку держави;

· значна частка сировинного експорту у зовнішньоекономічній діяльності та втрата традиційних ринків збуту;

· залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;

· скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так i внутрішніх ринків збуту;

· негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків;

· високий рівень зовнішнього боргу тощо.

Загрози економічній безпеці у перспективі породжують стратегічні та національні ризики. Кожній загрозі відповідає певний ступінь ризику. Необхідність визначення ступенів ризику значною мірою зумовлена питанням визначення прийнятного рівня безпеки. Кількісний вимір різних видів загроз за рахунок визначення рівня ризиків дає можливість порівнювати ці види загроз між собою і, відповідно, визначати рівень безпеки - ступінь їх захищеності.

Національні ризики — це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики — це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

Національні ризики включають в себе стандартні ризики, які мають певну ступінь вірогідності настання, що характеризують стан розвитку економіки та політики даної країни, а також сукупність специфічних ризиків, характерних для розвитку даної країни.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

· природні;

· країнові;

· політичні;

· загально-економічні;

· фінансові.

Особливе місце в цій групі займає країновий ризик. Даний ризик пов'язаний з наявністю глобального ризику, залежить від політико-економічної стабільності країни, імпортерів та експортерів, факторів, що зумовлюють внутрішньо економічні та зовнішньоекономічні ризики.

У середині 1980-х рр. з'явилася нова соціологічна теорія сучасного суспільства, автором якої є німецький вчений У. Бек, згідно з якою в останню третину ХХ ст. людство увійшло до нової фази свого розвитку, яку він назвав суспільством ризику. Суспільство ризику — це постіндустріальна формація індустріального суспільства, що має низку особливостей. Якщо для індустріального суспільства характерний розподіл благ, то для суспільства ризику — розподіл загроз різного походження й зумовлених ними ризиків.

Саме тому в останні роки вчені, політики та фахівці у сфері національної безпеки різних країн приділяють значну увагу розробці нової концептуальної основи державної політики — концепції стратегічних ризиків. Тобто, у сфері національної безпеки об’єктом державного управління є стратегічні ризики, що становлять загрозу людині, суспільству та державі. На їхню думку, за нових історичних умов вона має забезпечити сталий i безпечний розвиток держави.

· Принциповими особливостями стратегічного ризику яккатегорії, які відрізняють її від традиційних понять, є: охоплення «стратегічним ризиком» у контексті загроз, які спричинюють його, ризиків суспільної, економічної, воєнної, політичної, інформаційної та природно-техногенної сфер, що призводять до проблем, без розв'язання яких країна не може забезпечити добробут та безпеку своїх громадян;

· домінування у найближчій перспективі загроз у природній, природно-техногенній сферах, які здатні створювати нові загрози, позначаються дуже високими градієнтами посилення чинників, що завдають шкоди населенню та навколишньому середовищу;

· наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

· кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між собою на основі використання кваліметричних i експертно-аналітичних методів;

· виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу національній безпеці та сталому розвиткові на середньо- та довготривалу перспективу;

· виокремлення стратегічних ризиків, пов'язаних з прийняттям кардинальних системних рішень в управлінні суспільством i державою.

Загальна структура стратегічних ризиків складається з трьох груп ризиків:

· диференційовані стратегічні ризики, визначають склад кожного з інтегральних ризиків;

· інтегральні стратегічні ризики характеризують найважливіші види стратегічних інтегральних ризиків;

· системні стратегічні ризики, величини яких позначають загальні системні ризики (виклики, загрози) забезпечення національної безпеки.

При цьому ризики попередньої групи є елементами наступної.

Для кожного етапу забезпечення безпеки принципово важливим є формування номенклатури диференційованих стратегічних ризиків, які відносять як до окремих, так i до комбінованих сфер їх виникнення та реалізації.

Враховуючи спектри викликів та загроз національній безпеці, а також рівень наукових, правових i технічних розробок стосовно проблем безпеки, розрізняють такі диференційовані стратегічні ризики:

· вибору державного та соціального устрою;

· соціально-політичного розвитку;

· економічні;

· глобальних i регіональних воєнних конфліктів;

· демографічні;

· розвитку науково-технічного ї оборонного потенціалу;

· природно-техногенних катастроф;

· тероризму;

· технологічного розвитку;

· екологічні.

Дані ризики є компонентами стратегічних інтегральних ризиків, а компоненти інтегральних ризиків дають можливість оцінювати відповідні складові частини системних ризиків. Всі наведені компоненти стратегічних ризиків визначають загальносистемний ризик.

Чинним законодавством України визначені основні напрямки державної політики з питань своєчасного виявлення, попередження i нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз в економічній сфері. Ними, зокрема, передбачається:

· забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

· прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

· стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

· вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

· подолання «тонізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення поза банківського обігу грошової маси;

· забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої i зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

· здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

· забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування i розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного й активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

· забезпечення продовольчої безпеки;

· захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

· посилення участі України у міжнаціональному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську i світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних i фінансових організаціях;

· створення економічних i суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції.

Стратегічні ризики, як i загрози, потребують виважених заходів щодо їх попередження, уникнення та нейтралізації, тобто управління ними. Метауправління стратегічними ризиками:

· забезпечення сталого розвитку (при цьому передбачається, що кризи, надзвичайні ситуації та їх подолання - це об’єктивна й органічно властива компонента процесу розвитку, який разам з негативними сторонами приховує в собі нові можливості для людини, суспільства та держави);

· забезпечення безпеки на рівні величини прийнятного ризику, де прийнятний рівень безпеки - захист від тих загроз, дестабілізуючий або руйнівний ефект яких найбільш небезпечний для стійкості системоутворюючих елементів i зв'язків суспільства загалом та перспектив його розвитку,насамперед середньо- і довготривалого xapaктepy.

Іншими словами, метою управління стратегічними ризиками у сфері національної безпеки є відвертання або зниження до прийнятної величини стратегічних ризиків, спрямоване на забезпечення сталого розвитку й безпеки людини, суспільства та держави.

Для того щоб концепція стратегічних ризиків i управління ними стала першочерговим політичним заходом, їй необхідно набути офіційного визнання на вищому державному рівні (на рівні Ради національної безпеки i оборони на чолі з Президентом України). Адже на політичному рівні потрібна відповідна підтримка системи державних програм i заходів, спрямованих на зниження стратегічних ризиків, включаючи розв'язання проблем науково-методичного характеру, доповнення чинного законодавства нормативними документами, які охоплювали б найбільш важливі та значимі, з точки зору безпечного та сталого розвитку України, загрози та зумовлені ними ризики.

За умов, що нині склалися в Україні та світі, зростає роль стратегії національної безпеки, яка має полигати не так у захисті держави та її політичних інститутів, як – людини i суспільства. Основним принципом стратегії національної безпеки має бути принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави.

Щодо правового забезпечення державної політики у сфері зниження стратегічних ризиків, то насамперед необхідно доповнити чинне законодавства нормативними актами, які охоплювали б найважливіші та значущі з погляду забезпечення сталого розвитку i національної безпеки України види загроз та зумовлені ними ризики.

Зміна характеру нинішніх загроз i їх глобалізація, вибір нових стратегічних цілей потребують розробки сучасних методичних підходів до забезпечення безпеки та сталого розвитку країни, а також створення системи запобігання та реагування на ці загрози, раціональної системи ранжування їх пріоритетів, новітніх підходів та ідей до безпеки людини, суспільства й держави. Провідне місце тут належить організаційно-адміністративним важелям управління стратегічними ризиками. Рада національної безпеки і оборони має набути нової функції, стати своєрідним «ризик-менеджером», який розробляє i реалізує стратегію зменшення ризиків як одне із завдань політики національної безпеки.

Економічний механізм зниженнястратегічних ризиків включає:

· пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);

· побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів i ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов'язкове державне страхування відповідальності господарських об'єктів – джерел стратегічних загроз, а також населення територій, найуразливіших до впливу небезпечних природних i природно-техногенних явищ i процесів).

Це стосується низки програмних макроекономічних цілей соціально-економічного розвитку на перспективу, де поряд із соціальними провідне місце мають посідати цілі щодо забезпечення сталості економіки i безпеки людини, суспільства та держави. Їх значення безперервно зростає, а зміст сприймається глибше і комплексно. На зміну характерного для радянського періоду уявлення про військову безпеку у зв'язку із загрозою виникнення війни i державну безпеку як безпеку державного устрою приходить системне уявлення про безпеку країни i народу, що відповідає сучасним внутрішнім та світовим проблемам.

За нових умов основу стратегії національної безпеки України мають становити універсальні ціннісні орієнтири, спрямовані на побудову правової демократичної держави, громадянського суспільства i соціально орієнтованої ринкової економіки. Науково-методологічне забезпечення управління стратегічними ризиками набуває нового актуального завдання – репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки це майбутнє набуватиме принципово інших форм i структур. Адже виклики та загрози, які виникають у сучасному суспільстві, зумовлюють необхідність передбачення на об'єктивних засадах хоча б приблизних сценаріїв того, що відбудеться. Для розробки документів стратегічної ваги ця проблема набула надзвичайно важливого значення i дістала назву передбачення (Foresight).

Таким чином, стратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей i систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії. Якщо виявляється, що ризик неприйнятний, стратегія має бути переглянута в бік скорочення завдань, зміни концепції, збільшення ресурсів.

Підвалини за6езпечення економічної безпеки закладені відповідними документами, що прийняті i впроваджені вдержаві.

Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, є:

· Конституція України - у ст. 17 Конституції України захист суверенітету i територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

· Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки i оборони України» ,«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»; податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері.

· Укази та Розпорядження Президента України;

· Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України;

· Відомчі нормативні акти міністерств та відомств;

· Міжнародні договори України.