Кліматотерапія

Геліотерапія

Лікування сонячним промінням у дозованих та слабкодозованих формах; найбільш доцільна при захворюваннях шкіри (псоріаз, піодермія, рани, виразки тощо), рахіті, хронічних захворюваннях органів дихання (бронхіт, пневмонія), неврозах, вегетосудинній дистонії у легких формах.

Аероіонотерапія

Під аеротерапією мають на увазі використання впливу відкритого повітря при захисті від прямого сонячного опромінення. Із відомих видів аеротерапії можуть бути використані вплив відкритого повітря, повітряні ванні, таласотерапія.

Ефект впливу аеротерапії в основному визначають вміст кисню у вдихуваному повітрі і чинник охолодження. Аеротерапію можна розглядати як метод при­родної оксигенотерапії. Використання її сприяє відновленню й активізації окис­но-відновних процесів. Завдяки впливу чинника охолодження відбувається тре­нування й удосконалення терморегуляції, підвищення витривалості організму щодо температурних впливів.

Проведення аеротерапії можливе в різноманітних умовах. Це можуть бути спеці­альні кліматичні павільйони і звичайні веранди, балкони при лікувальних корпу­сах із захисними навісами від дощу та сонця. Для тривалого перебування на відкри­тому повітрі доцільно використовувати нічний і денний відпочинок. У теплий пе­ріод року такий метод аеротерапії характеризується обережним впливом і може призначатися практично всім, тому що, по суті, не має протипоказань. Звичайно, необхідно враховувати індивідуальну термочутливість. Краще призначати сон на відкритому повітрі через 2-3 дні після прибуття на санаторне лікування.

У холодну пору року тривале перебування на відкритому повітрі стає більш активним і інтенсивним подразником і тому потребує більшої обережності. Зас­тосовувати цей метод доцільно після попередньої адаптації. Для хворих, що при­були з контрастної кліматичної зони, призначення тривалого перебування на відкритому повітрі (нічний сон) припустиме тільки після періоду адаптації. У про­цесі використання нічного сну на відкритому повітрі в дні з несприятливими погодними умовами хворих доцільно переводити в палати. У разі якщо холодовий чинник може викликати загострення хвороби (ревматизм, бронхіальна астма, хво­роби нирок, радикуліт та ін.), перебування на відкритому повітрі обмежене. Нічний сон на відкритому повітрі в холодну пору року та в прохолодний час протипока­заний хворим із стенокардією, гіпертонічною хворобою ІІ-ІІІ стадії, серцевою недостатністю IIі вищого ступеня.

 

Сон на березі моря

Особливості морського повітря дають підставу розглядати цей вид аероте­рапії як самостійний. Існує навіть термін «морська аеротерапія». Активними чин­никами при морській аеротерапії є не тільки газовий склад повітря і температур­ний вплив, але й насичення його морськими солями, особливо натрію, кальцію, магнію, озоном, фітонцидами.

Нічний сон біля моря в спеціальних кліматичних павільйонах показаний хво­рим з астенічним синдромом, м’якою формою гіпертонічної хвороби, неспеци­фічними захворюваннями легень у фазі ремісії обов’язково з урахуванням періо­ду року, температури повітря й адаптації до нової обстановки. Уразі якщо пере­бування в безпосередній близькості до моря погіршує самопочуття і сон, цей вид кліматотерапії відміняють.

Повітряні ванни

Основою цього виду аеротерапії є дозований прохолодний вплив повітряного середовища на частково або цілком оголене тіло людини.

Дія повітряних ванн складається з впливу температурного і хімічного под­разників. Шкіра, в якій багато кровоносних судин і нервових рецепторів, сприй­має ці подразнення. Залежно від розміру температурного впливу повітряні ванни поділяють на холодні (1-8° С), помірно холодні (9-16° С), прохолодні (17-20° С), індиферентні (21-22° С), теплі (23° С і вище).

Нетривалі холодні і прохолодні повітряні ванни мають загальновізуючу дію, стимулюють функції нервової системи та кровообігу, підвищують обмін речо­вин. Теплі повітряні ванні впливають м’яко, реакція нерізка, тому вони добре переносяться і мають ширші показання.

 

Таласотерапія

У широкому розумінні таласотерапія включає лікувальне використання кліма­ту морського узбережжя і морських купань. Проте найбільш специфічним для таласотерапії і найбільш сильнодіючим чинником є морські купання.

Вплив морських купань на організм пов’язано з термічним, механічним і хімічним чинниками. Термічний вплив визначає температура води. Чим вона нижча, тим більша тепловтрата. Механічна дія зумовлена тиском на тіло мас морської води, що рухаються, у результаті зростає м’язова робота, спрямована на подолання опору, збереження рівноваги у воді. Хімічний вплив морської води на рецептори шкіри залежить від її складу. Велике значення має вплив фітон­цидів морських водоростей. При призначенні морських купань необхідно вра­ховувати вплив сонячної радіації, що проникає у воду на глибину до 1 м, та іонізацію морського повітря.

Застосовується при міокардіодистрофії, ІХС без частих нападів стенокардії та вираженої аритмії, гіпертонічній хворобі’ І та IIступеня, неврозах, нейроциркуляторній дистонії за змішаним типом, атеросклерозі різноманітних органів та систем, хронічних захворюваннях опорно-рухового апарату, після операцій на ньо­му і травм, при хворобах органів дихання тощо.

 

Мікрокліматотерапія

Мікроклімат – комплекс метеорологічних умов у малій географічній ділянці або ж у закритих приміщеннях. Існує багато варіантів лікувальних пристроїв із штучним мікрокліматом, так званих кліматотронів. До їх числа можна, наприк­лад, віднести сауну або парову лазню, що мають показання для лікувального застосування.

Лікування мікрокліматом проводять у природних (печери, гроти) або штуч­них (соляні копальні, штучні кліматотрони) закритих приміщеннях.

Одним з ефективних видів мікрокліматотерапії є спелеотерапія.В її основі лежить використання середовища карстових печер і соляних шахт. Основним фак­тором є повітря, збагачене солями й іонами галоїдів, стабільний режим темпера­тури і вологості. Такі умови найбільш сприятливі для лікування бронхолегеневих хвороб і перш за все бронхіальної астми. Соляні шахти, придатні для спелеоте-рапії, розташовані на території України у Закарпатті і Донбасі.

Дедалі більшого поширення набувають кімнати та зали мікрокліматотерапії, в яких створюється штучний мікроклімат:

- біотрон — екранована від зовнішніх електромагнітних впливів кімната з кондиційованим та іонізованим повітрям, призначена для лікування хво­рих на неврози і вегетосудинну дистонію;

- кімната галотерапії,в якій розпилено дрібнодисперсний аерозоль хлори­ду натрію, призначена для лікування алергічних захворювань і перш за все для лікування дорослих і дітей з бронхіальною астмою та хронічним астматичним бронхітом;

- зали, в яких моделюється сухе повітря гарячих пустель при температурі 40-45° С, використовуються для лікування захворювань нирок;

- кімнати психокліматотерапії, в яких може бути іонізоване, озоноване, аро­матизоване повітря і застосовуються елементи психотерапії: приємна му­зика, на екрані показують картини ландшафтотерапії, лунає голос психо­терапевта.

Дозування кліматопроцедур

У початковий період зміни звичних кліматичних умов можлива поява кліматопатичних реакцій - реакцій «першого дня». Пристосувальні зміни до умов по­мірного клімату середніх широт України найменш значні. Інші умови адаптації складаються при переїзді в гірські та південні кліматичні регіони. В умовах гірського клімату особливості ЇЇ визначає насамперед висота місцевості над рівнем моря. Адаптація в цих умовах пов’язана з розрідженням повітря, зниженням вмісту у ньому кисню. Легше проходять реакції в умовах низько- (400-1000 м над рівнем моря) і середньогірського (1000-1500 м над рівнем моря) клімату. У регіонах із спекотним кліматом сухих і вологих зон адаптація пов’язана з впливом термічно­го чинника, надлишкової сонячної радіації, у тому числі ультрафіолетової. У цих умовах реакції «першого дня» в старших вікових групах і серед пацієнтів із хво­робами системи кровообігу бувають частіше.

Особливості адаптації до зміни кліматичних умов обов’язково враховуються при регламентації режиму в період адаптації.

Наявність хвороб, насамперед системи кровообігу, зумовлює високий ризик метеопатичних реакцій. Більш схильні до метеопатичних реакцій люди похилого віку, мешканці міст. Сприяють їх появі перевтома, порушення режиму, шкідливі звички. Мають значення конституціональні особливості, фізична активність.

Для метеопатичних реакцій найбільш характерне загострення клінічних про­явів хвороб. Так, у хворих на ішемічну хворобу серця можуть зростати частота і тривалість нападів стенокардії, з’являтися епізоди «німої» ішемії; у хворих на гіпертонічну хворобу можуть виникати гіпертонічні кризи, цереброваскулярні зміни. У людей з метеолабільністю в дні з несприятливою погодою можуть про­являтися невдоволеність, схильність до конфліктних ситуацій, короткочасне по­гіршення стану здоров’я тощо.

Залежно від особливостей прояву метеопатичних реакцій їх можна класифі­кувати за трьома ступенями тяжкості. Для реакцій першого ступеня характерна поява суб’єктивних змін, які не супроводжуються клінічними проявами. При дру­гому (середньому) ступені тяжкості поєднуються суб’єктивні прояви із клінічною симптоматикою загострення хвороби, геодинамічними і невротичними змінами та помірно вираженим зниженням фізичної працездатності. Третій (тяжкий) ступінь метеопатичних реакцій вирізняється вираженими змінами самопочуття, появою епізодів ішемії міокарда, кризів, порушень серцевого ритму.

 

Методи кліматотерапії можуть здійснюватися у режимах слабкого, середньо­го та сильного впливу. Це визначається станом І перебігом основних мєтеоеле-ментів, тривалістю їх впливу. Розрахунок дозувань здійснюється за допомогою спеціальних таблиць або комп’ютерних програм. Режими лікування встановлю­ються окремо для конкретних категорій або ж індивідуально.

Аеротерапія може проводитися у вигляді слабко- або недозованих процедур, багатогодинного (добового) перебування на свіжому повітрі під контролем ме­дичного персоналу. Дозована аеротерапія організовується на захищених від сон­ця відкритих майданчиках – аераріях у формі повітряних ванн, тривалість яких визначається станом хворих, температурою, вологістю та рухом повітря. Корис­ними є кліматокінезитерапія, ходьба, біг, вправи на свіжому повітрі.

Геліотерапія здійснюється у вигляді сонячних ванн прямої або розсіяної ра­діації в соляріях. Ванни прямої радіації дозуються у вигляді біодоз починаючи з субсритемних або слабкоеритемних впливів з поступовим їх зростанням із дня у день, додаючи 1/4-1/2 біодози на кожні наступні 1-2 дні. В режимі слабкого впли­ву – максимально до 1-2 біодоз, в режимі середнього впливу – до 2-3 біодоз, в режимі сильного впливу – до 3-4 біодоз на одну процедуру. Сонячні ванни про­водять при PET17-30° С. Ванни розсіяної сонячної радіації призначаються пере­важно літнім людям і ослабленим дітям. Вони відпускаються за допомогою спе­ціальних екранів різної конструкції або в тіні дерев.

Слабкодозовані сонячні ванни призначаються відносно міцним людям, час­тіше вранці, тривалістю 10-20 хвилин залежно від характеру захворювання і тер­мічного режиму. На курс 10-30 процедур. Сонячні ванни можуть бути повними (повністю оголене тіло) або частковими.

Таласотерапія здійснюється у вигляді морського купання. Дозується для хво­рих за трьома показниками холодового навантаження: слабке – купання при тем­пературі води 19-20° С протягом 2-3 хвилин; середнє – 3-5 хвилин; сильне – 5-10 хвилин. Температура повітря не нижча від 17-18° С, швидкість вітру не більша від 5 м/сек., хвилювання моря не більше від 3 балів. Кожного наступного дня тривалість купання збільшується на 30-60 сек. Рекомендується купання по­єднувати з плаванням. Протягом дня рекомендуються одне-два купання.

Якщо є спеціальні таблиці або обчислювальні пристрої, холодові наванта­ження розраховуються в кілокалоріях або кілоджоулях на 1 см² ділянки тіла на одну процедуру. При слабкому навантаженні - від 60-63 кДж/м² (15 ккал) до 105 кДж/м² (25 ккал), при середньому - від 105 кДж/м² до 145 кДж; при сильно­му — від 145-146 ккал до 188 кДж/м² (45 ккал).

Протипоказання для кліматотерапії:

- аеротерапія у широкому розумінні протипоказань практично не має. Повітряні ванни можуть бути протипоказані при гострих інфекційних захворюваннях, гострих захворюваннях органів дихання, загостреннях ревматизму та ін.;

- геліотерапія протипоказана при гарячкових станах, злоякісних новоутворен­нях, хворобах крові, при гострих інфекційних захворюваннях, при ІХС з частими нападами стенокардії, при фотодерматитах, тиреотоксикозі та ін.;

- таласотерапія має в основному ТІ ж протипоказання, що і геліотерапія.

Кліматотерапевтичні споруди:

- кліматопавільйони для приймання повітряних і сонячних ванн, для денно­го і нічного сну на відкритому повітрі, можуть бути розташовані на садо­во-парковій ділянці або на даху лікувального чи спального корпусу;

- аерарій – захищений від вітру і сонця відкритий майданчик з ліжками для приймання повітряних ванн;

- солярій – захищений від вітру відкритий майданчик з ліжками для прий­мання сонячних ванн;

- аеросолярій – майданчик для приймання повітряних і сонячних ванн;

- лікувальний пляж - частина загального або самостійний пляж з обмеже­ною зоною купання та плавання хворих. На пляжі встановлюються різно­манітні конструкції, тенти для захисту від сонця, обладнаний медпункт;

- теренкур - доріжки в садово-парковій зоні для дозованої ходьби на свіжо­му повітрі, на яких розмічені відстані, нерізко виражені підйоми та спуски.

Через кожні 100-150 метрів розташовані лави для відпочинку хворих;

кліматомедичний басейн – відкриті басейни з підігрівом прісної або мінеральної (морської) води. Зазвичай вони мають плавальну зону, місця і об­ладнання для гідрокінезотерапії, водну зону відпочинку, місця для відпо­чинку на краю басейну, теплі купальні з підігрітою водою для обмивання до і після процедур у басейні;

відкриті ігрові майданчики у садово-парковій зоні для спортивних і про­стих ігор на свіжому повітрі.

 

Водолікування

Водолікування (гідротерапія)– лікувальне застосування прісних вод по­верхнево і внутрішньо. За визначенням ВООЗ, прісна вода - вода із загальним вмістом солей від 0,5 до 1,5 г/л, яка не містить біологічно активних речовин. Прісні води призначаються з лікувальною метою у формі ванн, душів, вологих обгор­тань, обливань, обтирань, компресів, процедур у басейнах (гідрокінезитерапія, витягування хребта та ін.), у банях (сауна, парова баня), а також у деяких порож­нинних впливах: гідромасаж ясен, промивання шлунка та ін. Є і методики пиття прісної води, наприклад пиття холодної води або проковтування льоду натщесер­це: при запорах, при гострому панкреатиті, при шлункових кровотечах; пиття теп­лої води через 40-60 хвилин після їжі при гіперсекреторних та гіпермоторпих (спазми) станах шлунка. Корисні також І парові інгаляції. Поверхнево і внутріш­ньо застосовують прісну воду різних температур залежно від характеру патології. Холодна вода для дорослих – нижче від +20°С, прохолодна - +21-32°С, інди­ферентної температури - +33-35°С, тепла - +36-39°С, гаряча – вища за +39°С. Для поверхневих лікувальних процедур не використовують воду з темпе­ратурою вищою за +45° С, для пиття – вищою за +55° С. Треба пам’ятати, що при загальних процедурах вода з температурою нижчою за +35°С охолоджує організм людини, а вищою за +36°С – зігріває. Під час 1 5-20-хвилинної ванни температура у ній звичайно знижується на 2-3°С. Тому під час водно-термічних процедур у ваннах початкова температура не повинна бути нижчою, ніж +37° С Ванни можуть бути загальні та місцеві: ручні, ножні, сидячі та для обличчя. Існує багато різноманітних конструкцій ванн: для підводного душу-масажу, вих­рові, перлисті, вібраційні, для витягування хребта (горизонтальні та вертикальні), для підводних кишкових промивань, для контрастних процедур, парові ванни та ін. Є також ряд конструкцій для лікувальних душів: дощовий, пиловий, струминний, циркулярний, віяловий, висхідний, паровий та ін. Душі можуть бути різних темпе­ратур, а вода – подаватися під тиском від 1 до 4 атмосфер. У лікувальних закладах для відпуску душів використовується спеціальна гідропатична кафедра.

В домашніх умовах при нормальному тиску води в системі можна застосовувати дощовий, та­кий, що іде вгору, поперековий та комірцевий душі різних температур.

Тривалість лікувальних ванн на прісній воді та процедур у басейнах, банях коливається від 10 до 40 хвилин залежно від віку хворого, характеру та фази за­хворювання. На курс лікування в середньому від 10 до 20 процедур. Тривалість процедур у лікувальних душах змінюється від 3-5 до 10-15 хвилин.

В механізмі лікувальної дії прісноводних лікувальних процедур виділяють термічний, механічний, фізико-хімічнийта психотерапевтичний аспекти.

Теплі поверхневі водні процедури без посиленого механічного впливу дають седативний та протизапальний ефекти, нормалізуючи збудженість центральної вегетативної та периферичної нервової системи. Знижується підвищений артері­альний тиск, пульс та дихання стають рідшими, поліпшується периферичний кровотік. Знижується підвищений м’язовий тонус. Підвищується проникність шкіри, і вода може надходити в організм, зокрема через потові залози, ніби промиваючи його. Нерідко підвищується обмін речовин. Шкіра очищається від патогенних мікроорганізмів. У курсовому застосуванні теплі водні процедури здійснюють нормалізуючий вплив (трофотропний) на стан багатьох органів і тканин.

Гарячі поверхневі водні процедури збуджують нервову систему, стають час­тішими серцева діяльність і дихання, більшою мірою посилюються периферич­ний кровотік (гіперемія тканин) та потовиділення.

Артеріальний тиск проходить фазові зміни: на початку процедури може підвищитися, потім знижується. Більшою мірою підвищується проникність тканин і активізується обмін речовин. Відповідно більш виражена розсмоктувальна дія. Механічна дія води посилюється в душах та вихрових ваннах.

Лікувальні ефекти водно-термічних процедур: антиспастичний, судинороз­ширювальний, метаболічний, трофічний, седативний (у гарячих і збуджувальний), аналгетичний, розсмоктувальний, дезінтоксикаційний.

Показання до застосування водолікування (теплого або гарячого):

- хвороби нервової системи: неврози та нєврозоподібні стани, переважно при гіперстенічних явищах;

- вегетосудинні дистонії з тенденцією до гіпер­тензії або до коливань артеріального тиску, їхні респіраторні та гастроен­терологічні форми;

- наслідки травм головного та слинного мозку, енце­фалітів та мієлітів;

- захворювання периферичної нервової системи: не­вралгії, неврити, радикуліти та інші форми невропатій;

- центральні та периферичні нервово-судинні захворювання з ішемічними синдромами;

- хвороби опорно-рухового апарату: поліартрити поза фазою загострення та поліартрози; остеохондроз хребта; хвороба Бехтерева поза фазою загост­рення; наслідки травм опорно-рухового апарату; артрити, артрози, міозит;

- внутрішні хвороби: ішемічна хвороба серця без частих нападів стенокардії, вираженої аритмії, без явищ серцево-судинної недостатності II-IIIступенів;

- міокардіодистрофія різного генезу у фазі реабілітації без серцево-судинної недостатності II-IIIступеня;

- бронхіальна астма у І та IIстадіях без частих астматичних нападів, астматичний бронхіт;

- хроніч­ний ентероколіт, гастрит, дуоденіт без схильності до кровотеч;

- хроніч­ний спастичний холецистит, жовчнокам’яна хвороба (зокрема теплі ван­ни під час больових нападів);

- хронічний пієлонефрит, сечокам’яна хво­роба (зокрема під час сольових нападів);

- облітеруючі захворювання периферичних судин; ожиріння І-ІІІ ступеня;

- хвороби ЛОР-органів та зубощелепної системи: гострі респіраторні захворювання, гострий риніт (ножні гарячі ванни, парові інгаляції, сауна); пародонтоз (гідромасаж ясен).

Прохолодні, холодні та контрастні водні процедури мають тонізуючий вплив на нервову систему та м’язи. Під їх впливом звужуються судини, знижуються пе­риферичний опір та артеріальний тиск, стає частішою серцева діяльність, збільшується ударний та хвилинний об’єм крові. Знижується проникність тка­нин. Поглиблюється і може стати частішим дихання. Стимулюються механізми імунного захисту організму І термоадаптації.

Показання до прохолодного та холодного або контрастного водолікування:

- неврози та неврозоподібні стани у гіпостенічній стадії;

- астенічні стани різного еплов;

- вегетосудинна дистонія з тенденцією до гіпотензії, до підвищеної пітливості;

- варикозне розширення вен верхніх та нижніх кінцівок в І-IIстадіях;

загартування.

Загальні протипоказання до водолікування:

- злоякісні новоутворення;

- сепсис та гнійні вогнища в органах;

- системні хвороби білої крові;

- гарячкові стани;

- серцево-судинна недостатність II-IIIступеня;

- виражені поширені набряки;

- часті напади стенокардії, стенокардія напруження;

- стани після інфаркту міокарда та інсульту до 1 місяця;

- сечо- та жовчнокам’яна хвороби з виявленим великим камінням;

- нефросклероз;

- цироз печінки;

- мокнучі дерматити.

 

Ароматичні та лікувальні ванни

Переважно на прісній воді готуються ванни з додаванням ароматичних речо­вин (хвойний екстракт, настій м’яти, екстракт мигдалю та ін.) або різноманітних ліків: скипидару, екстракту шавлії, гірчиці, перманганату калію, екстрактів дубо­вої кори, листя волоського горіха, кореня валеріани та ін. Ароматичні ванни діють на рецептори шкіри і додатково через органи дихання, посилюючи процеси збуд­ження або гальмування у нервовій системі. Частіше вони мають тонізуючий ефект.

Показання до застосування лікарських ванн визначаються лікувальними властивостями розчинених медикаментів.

Скипидарні ванни, здійснюючи аналгетичну та протизапальну дію, особливо ко­рисні при захворюваннях опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи.

Ванни та місцеві ванночки з перманганатом калію застосовуються при за­пальних процесах та грибкових захворюваннях шкіри.

Галунові та крохмальні ванни, атакож ванни з відварів дубової кори, листя волоського горіха в’яжуть, дублять та здійснюють протизапальний вплив, ефек­тивні переважно при шкірно-алергічних захворюваннях.

 

Ванни з відваром кореня валеріани застосовуються при розвитку гіперстеніч-ної фази неврозів та неврозоподібних станів.

Лікувальні мінеральні води

Бальнеотерапія– поверхневе застосування ЛМВ: ванни, душі, обливання, обтирання, процедури в басейнах.

Базується лікувальна дія бальнеотерапевтичних процедур головним чином на рефлекторному та гуморальному механізмах, тобто здійснюється через нервову систему та кров. Загальним для дії бальнеофакторівє їх відносна неспецифічність, тобто здатність викликати такі ефекти, кількісний бік яких багато в чому зале­жить від вихідного функціонального стану систем організму. При збереженні ме­ханізмів компенсації бальнеологічні фактори, як правило, виявляють нормалізу­ючу дію, або стимулюють потенційні можливості організму, або переводять їх на новий, більш ощадливий режим роботи. Реалізація цієї дії відбувається шляхом активізації багатьох систем і, очевидно, в першу чергу вегетативної нервової, гіпофіз-адреналової системи і системи гомеостазу.

При зовнішньому застосуванні мінеральні води за рахунок підвищеної кон­центрації солей та інших речовин чинять температурну, хімічну, радіаційну та інші дії на рецептори шкіри. Змінюючи їхній функціональний стан, впливають зокрема на терморегулятивнімеханізми, підвищуючи чи знижуючи теплообмін, а відповідно і рівень окисно-відновних процесів. Цьому сприяє також вплив на шкіру тиску маси води (різного при різних лікувальних методиках) і її температу­ри. Газоподібні речовини, які містяться в мінеральних водах, проникають через шкіру, дихальні шляхи і слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, чинячи дію на рецептори судин, внутрішніх органів і безпосередньо на нервові центри, тим самим впливають на гемодинаміку, систему гомеостазу, викликають певні зміни в механізмах компенсації, що має особливе значення при лікуванні та оздо­ровленні потерпілих при Чорнобильській катастрофі.

Мінеральні води діють на організм усім комплексом фізичних властивостей і розчинених речовин. Хоч дія бальнеологічних процедур на організм здійснюєть­ся відповідно до загальних фізіологічних закономірностей, лікувальний вплив мінеральних вод різного хімічного складу різний. Наявність специфічних біо­логічно активних компонентів (арсен, вуглекислий газ, сірководень та ін.) і особ­ливих властивостей часто визначають методи їх лікувального використання. Із різноманітних типів мінеральних вод в бальнеотерапевтичній практиці широко застосовують хлоридні натрієві, вуглекислі, сульфідні, радонові та азотні.

Кожен тип мінеральної води чинить специфічну дію на організм, зумовлену головним чином наявністю в ній провідних хімічних інгредієнтів. Так, основ­ним діючим фактором сульфідних вод є сірководень, якій надходить в організм через шкіру. Двоокис вуглецю зумовлює специфіку дії вуглекислих вод, які чи­нять вплив головним чином на функцію кровообігу. Хлоридні натрієві води зав­дяки розчиненим у них солям діють переважно на шкіру, викликаючи зміни фун­кціонального стану її рецепторів, і рефлекторно - на центральну нервову сис­тему. Діючим фактором радонових мінеральних вод є радон і продукти його розпаду. Біологічно активний мікроелемент арсен зумовлює специфічну дію (головним чином на обмінні процеси) арсеновмісних вод. Механічне і темпера­турне подразнення рецепторів шкіри бульбашками азоту, який міститься в азот­них водах, безпосередньо азот, який проник в організм, чинять переважно зне­болювальну та заспокійливу дію.

Бальнеотерапія чинить вплив на вищі регуляторні механізми, зумовлюючи зникнення астено-вегетативного синдрому, на адаптаційні можливості організму, сприяє ліквідації функціональних і запальних змін, стимулює репарацію і реге­нерацію, неспецифічну імунну реактивність, чинить проти алергічну дію.

При внутрішньому прийомі мінеральних вод (питті) дія їх залежить від скла­ду (в тому числі співвідношення аніонів і катіонів), температури, часу прийому відносно часу прийому їжі. При питті мінеральної води за 20-30 хв. До вживання їжі вона стимулює діяльність залоз шлунка і кишечнику (що проявляється, зокре­ма, посиленим виділенням шлункового соку). Пиття мінеральної води за 1,5-2 год. До вживання їжі, навпаки, викликає пригнічення їх діяльності. Фізично-хімічні особливості різних мінеральних вод зумовлюють при їх внутрішньому вживанні складні зміни, в тому числі процесів осмосу, дифузії, поверхневого натягу і електричного заряду клітин, концентрації водневих іонів, проникності клітинних мембран та ін. Поряд з ними виникають загальні реакції організму - зміни обміну речовин, кислотно-лужної рівноваги, функцій вегетативної нерво­вої, серцево-судинної систем та ін.

Механізм дії мінеральних вод при внутрішньому вживанні пов’язаний не тільки з накопиченням іонів (наприклад, натрію) в організмі, а й з їхнім впли­вом на ендокриноцити кишкової гормональної системи, в якій формуються тер­мінові і довготривалі адаптаційні реакції, що забезпечують регуляцію як самих органів, так і всього організму в цілому. В експериментах на здорових тваринах установлено, що вже одноразовий прийом мінеральної води викликає стимулю­ючий вплив на секрецію більшості досліджуваних гормонів (гастрину, глюка­гону, інсуліну), які справляють виражений активуючий ефект на трофічні про­цеси в органах травлення. Паралельно відзначається профілактична дія міне­ральної води в умовах стресорно-гіпоксичної ситуації, що дозволяє зробити висновок: мінеральні води підвищують резистентність організму, їхній проф­ілактичний ефект виходить далеко за межі органів травлення.

Потерпілим від радіоактивного впливу систематичне пиття мінеральних вод показане, зокрема, в зв’язку з тим, що вони містять мікро- та макроелементи, які необхідні для нормального перебігу обміну речовин і кількість яких може знижу­ватися при інтенсивній радіації.

Питні лікувальні води призначаються, головним чином, при патології органів травлення. Вуглекислі та хлоридні натрієві води стимулюють шлункову секрецію та м’язовий тонус. Тому вони можуть призначатися при гігюсекреторних і атоніч­них станах шлунка, при анацидних гастритах. Лужні (гідрокарбонатні натрієві) води призначаються при гіперацидних гастритах, при виразковій хворобі шлунка та два­надцятипалої кишки. Сульфатні магнієві води посилюють виділення жовчі і при­значаються при циститах, холециститах, холангітах, жовчнокам’яній хворобі.

Води середньої та високої мінералізації посилюють перистальтику і тому можуть використовуватися при атонічних ентероколітах.

Різноманітні лікувальні мінеральні води призначаються при різних захворю­ваннях. Сірководневі, радонові, хлоридні натрієві води особливо часто застосо­вуються при захворюваннях опорно-рухового апарату, периферичної та вегета­тивної нервової системи, сірководневі ванни особливо ефективні при захворю­ваннях периферичних судин та шкіри. Вуглекислі ванни частіше рекомендуються при захворюваннях м’яза серця, при гіпотонічних станах. Кисневі, азотні та йодобромні ванни призначаються при лікуванні неврозів, вегетосудинної дистонії, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця (без частих нападів стенокардії).

Основні бальнеологічні курорти України (з природними лікувальними водами): -з питними водами: Моршин, Трускавець (Львівська обл.), курорти Закар­паття, Миргород (Полтавська обл.), Березівська мінеральні води, Рай-Оленівка (Харківська обл.), Сатанів (Хмельницька обл.), а також Бердянськ (Запорізька обл.), Куяльник та Великий Фонтан (Одеса), Слов’янськ (До­нецька обл.). Саки (АР Крим), Бронниця (Вінницька обл.) та ін.; з сірководневими водами: Любень Великий, Немирів (Львівська обл.), Черче (Івано-Франківська обл.), Синяк (Закарпаття); з радоновими водами: Хмільник (Вінницька обл.).

 

Грязелікування (пелоїдотєрапія)

Згідно з сучасними уявленнями, основу механізму грязелікування становить взаємопов’язаний вплив на організм людини температурного, хімічного і меха­нічного чинників. Фізіологічні і лікувальні ефекти пелоїдотерапії визначають­ся численними параметрами, головними з яких є вид процедури та інтенсивність подразнювала.

Усі типи пслоїдів належать до фізичних чинників поверхнево-гуморальної дії, для яких характерне сполучення поверхневого подразнення з впливом хімічних компонентів, які проникають в організм. В розвитку відповідної реакції організ­му провідна роль належить нервовій системі, залозам внутрішньої секреції і шкірі, які виконують бар’єрну, терморегуляторну, секреторно-екскреторну і рецепторну функції. Безпосередній стосунок до реалізації теплового чинника при аплікацій­ному грязелікуванні має терморегуляторна функція шкіри.

Сірководень, мікроелементи та органічні речовини грязі під час процедур про­никають через шкіру та слизові оболонки в організм, здійснюючи лікувальний вплив. Під впливом теплих та гарячих грязьових процедур підвищується проникність тканин, посилюються кровотік та обмін речовин, активізуються проце­си регенерації тканин. Антибіотичні речовини грязі чинять антисептичну дію. Адекватні за температурою та тривалістю грязьові процедури нормалізують діяльність різноманітних органів: суглобів, печінки, шлунка, кишечнику, нирок, органів жіночої та чоловічої статевої сфери, нервової системи.

Рефлекторна реакція організму на пелоїдолікування проявляється гемодинамічними зрушеннями, змінами стану ендокринної системи і рівня обмінних процесів.

Комплексними дослідженнями, які проведені в УкрНДІ медичної реабілітації і курортології, доведено, що важливою ланкою грязелікування є біоенергетичний механізм. На основі результатів експериментальних та клінічних досліджень сфор­мульована гіпотеза про фазовий вплив пслоїдотерапії на клітинну енергетику, згідно з якою на початку курсу лікування спостерігається підвищення витрат і дефіцит макроенергетичних сполук, що потім, за типом зворотного зв’язку, вик­ликає посилення окислювального фосфорилювання і збільшення синтезу АТФ. Ці процеси є енергетичною основою ферментативних та клітинних реакцій, які спрямовані на відновлення порушених функцій в організмі. Впливом на енерге­тичний метаболізм тканин і активність лімфоїдної системи здебільшого визнача­ються перебіг і початок процесів регенерації при грязелікуванні.

На практиці використовується як свіжа, так і регенерована грязь. Під реге­нерацією грязі мають на увазі відновлення фізико-хімічних, мікробіологічних і санітарно-гігієнічних властивостей використаної грязі при зберіганні її в на­лежних умовах. Для регенерації використану грязь розміщують в спеціальних басейнах, до неї додається 20-25 % свіжої лікувальної грязі. Зверху грязь зали­вають мінеральною водою або 5-10-процентним сольовим розчином. Регенерація краще здійснюється у теплих приміщеннях. Середній термін регенерації – 4-6 місяців. Перед повторним використанням грязі необхідно провести її фізи-ко-хімічні та бактеріологічні дослідження. До їх показників ставляться такі ви­моги, як і до свіжої грязі.

Найбільше поширення отримала методика грязелікування (пслоїдотерапії) у вигляді грязьових аплікацій, тобто накладання на відповідні ділянки тіла нату­ральної грязі. Широко використовуються в пелоїдотерапії порожнинне грязелі­кування (піхвові і ректальні грязьові тампони), грязьові припарки, компреси, роз­тирання, ванни.

Якщо через деякі фактори (стан серцево-судинної системи, похилий вік тощо) грязелікування в вигляді грязьових аплікацій може стати сильним подразником і тому недоцільне, застосовуються електрогрязелікування (сполучення грязьових процедур з різними видами електричного струму у вигляді гальваногрязі, електрофорезу грязьових розчинів, синусоїдально модульованих струмів, діадинамо-грязелікування, грязь-індуктотерапії, фонофорезу грязьових компонентів та ін.), газогрязьові ванни.

У лікуванні захворювань застосовуються грязьові препарати, різні за хімічним складом і способом отримання, — фільтрати, екстракти і відгони: торфат, гумі-золь, пслоїдин, пелан, пелоїдодистилят, тосол, ліпідні фракції грязей; препарати сапроміценти і пелоїдин-С, які отримані з сапропелю (ефективні при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту та шкіри).

Лікувальні грязі застосовуються переважно на етапах відновлювального ліку­вання, а також при хронічному перебігу низки захворювань.

Основні лікувальні показання:

- хвороби опорно-рухового апарату: артрит, артроз, поліартрит, поліартроз, міаглія, міозит, тендовагініт, остеомієліт, кістково-суглобний туберкульоз, наслідки травм хребта, суглобів, кісток, м’язів, сухожиль, остеохондроз хребта;

- хвороби нервової системи: невралгія, невропатія, радикулярний синдром, поліневропатія, наслідки енцефаліту, мієліту, поліомієліту, травм головно­го та спинного мозку, периферичної нервової системи;

- гінекологічні хвороби: вульвовагініт, пери-та параметрит, сальпінгоофорит, гіпофункція статевих залоз, первинне та вторинне безпліддя, наслідки опе­рації на жіночих статевих органах з приводу запальних процесів;

- захворювання ЛОР-органів: хронічні фронтит, гайморит, етмоїдит, риніт, тонзиліт, ларингіт, фарингіт, мастоїдит, неврит слухових нервів;

- внутрішні хвороби: хронічний бронхіт, гастрит, гепатит, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, гастроентерит, пієлонефрит;

- свіжі рубцево-спайкові та склерозуючі процеси.
Основні протипоказання до грязелікування:

- сепсис та гарячкові стани;

- усі види пухлин та хвороб білої крові, поліцитемія, еритремія;

- локальні гнійні процеси;

- різноманітні захворювання у фазі загострення;

- ІХС з частими нападами стенокардії або із стенокардією напруження;

- гіпертонічна хвороба у IIта IIIстадіях;

- цироз печінки, нефросклероз;

- серцево-судинна недостатність.