Таблиця 3.1. Різновиди систем за структурою

Система	Характеристика	Зображення
Лінійна	Кожна позиція зведена з двома сусідами, інформація передається з одного кінця на інший.
Стільникова	Складна структура з розгалуженими зв’язками, багато шляхів проходження інформації, що забезпечує високу надійність.
Зіркова	Приватний випадок ієрархії, коли центральна позиція виконує командні функції.
Кільцева	Замкнута структура з однаковими зв’язками, будь-які дві позиції розташовують двома направленнями інформаційного обміну.
Ієрархічна	Виражені командні функції одних позицій по відношенню до інших.
Змішана	Утворюється шляхом зчленовування різних структур.
Колісна	Приватний випадок неповної багатозв'язкової.
Багатозв'язкова	Кожний пов’язан з кожним, всі зв’язки рівноцінні, швидкість та надійність максимальні.

 

Величина і складність системи

Складністьможна визначити як результат взаємодії та взаємозалежності великого числа об’єктів в процесі їх відносин.

Складність –це властивість об’єкта (системи, процесу, явища, ситуації), яка виявляється в несподіванці, непередбачуваності, випадковості, «анти інтуїтивності» її поведінки. Інтерпретація, розуміння та міра складності залежать від нашої культури, системи цінностей, мови, минулого досвіду, професійної підготовки й логіки, які використовуються при вивченні того чи іншого об’єкта.

Складною називається система, у моделі якої бракує інформації для ефективного керування. Отже властивість простоти чи складності – це відношення між керованою та керувальною системами чи між системою та її моделлю.

Зробити складну систему простою можна двома способами:

1) З’ясувати конкретну причину складності, одержати інформацію якої бракувало, і включити її в модель – основне завдання науки й пізнання взагалі та системного аналізу зокрема.

2) Змінити мету (у технічних системах це зазвичай неефективно, але у відносинах між людьми може бути єдиним виходом.)

Складність розуміється, як суб’єктивне так і об’єктивне явище. Об’єктивна складність властива системам незалежно від суб’єкта, що їх пізнає, а суб’єктивна обумовлена характером сприйняття системи суб’єктом, залежить від недостатності знань та інтелекту.

Ці два типи складності тісно взаємодіють один з іншим. Але базисною основою виступає об’єктивна складність системи.

В науці виділяють чотири підходи до розуміння складності систем:

I. Складні системи уявляють собою системи з поганою організацією. До них відносяться так названі дифузні, з великою кількістю змінних, між якими не можливо встановити перегородки, що розмежують компоненти. В них постійно йдуть дифузні процеси. Складними вважаються також системи, функції яких залежать від навколишнього середовища.

II. Під складними розуміються такі системи, які не можуть бути точно математично описані, але він має під собою та об’єктивний, онтологічний зріз, оскільки описанню не піддаються варіативні, стохастичні багаторівневі системи. Недостаток підходу в тому, що світ складних систем оказується дуже великим бо суворо математично описаних систем дуже мало.

III. Складними вважаються системи цілеспрямованого поведінку, тобто соціальні. В цьому випадку складні системи співпадають з людиною, його соціальною організацією, що не завжди оправдано, бо складність нетотожна цілеспрямованості.

IV. Складність визначається з теорії більшостей як елемент тієї більшості, він виступає як більшість. Тут складність ототожнюється з поняттям «багато», яке пристосовується к елементам, структурам, властивостям, функціям та т.і.

Складність системи уявляє собою єдність складності складу, структури, функцій, організації, рівня та життєвого шляху системи. Складною є система, що об’єднує в собі деякі параметри схеми (Рис.3.4.).