Методологічною основою, яка забезпечує всебічність вивчення професійної діяльності офіцера структури виховної роботи, являється єдність особистісного та соціально-діяльнісного підходу до її опису. Ця єдність реалізується за допомогою таких принципів:
– єдності особистості та діяльності;
– системності, яка дозволяє відокремлювати відносно самостійні рівні, які дають свою картину професії на даному її "зрізі";
– принцип розвитку, який дозволяє враховувати її динаміку та визначити перспективу;
– принцип цілеспрямованості, який визначає конкретні цілі діяльності;
– принцип адекватності, який випливає з вимог достатньої повноти описання професійної діяльності;
– принцип надійності, який вимагає врахування екстремальних умов діяльності офіцера структури виховної роботи.
В інтересах аналізу професійної діяльності офіцера структури виховної роботи необхідно вибрати сукупного його представника, діяльності якого були б притаманні найбільш суттєві риси всіх фахівців даної професії.
Як відомо, розрізняють три рівні військового управління – стратегічний, оперативно-тактичний і тактичний. Якщо на стратегічному рівні управлінська діяльність носить більш безособовий характер, а на тактичному він більше залежить від індивідуально-контактних форм управління, то на оперативно-тактичному ці дві форми управлінської діяльності поєднуються в складному їх переплетінні. Тому за базову діяльність офіцера структури виховної роботи візмемо діяльність заступника командира бригади з виховної роботи як представника оперативно-тактичної ланки управління, який в своїй діяльності поєднує риси і стратегічного і тактичного рівня управлінь.
Для визначення статусу і ролі офіцера структури виховної роботи в системі військового управління необхідно дати визначення понять “соціальний статус” і “соціальна роль”.
Військова організація, як специфічна соціальна організація, має свою "соціальну карту", тобто певним чином розграфований організаційний простір. "Топографія" організаційного простору має чотири типи розподілу:
1. Географічний - розподіл військовослужбовців по частинах, підрозділах тощо.
2. Функціональний – розподіл за військово-обліковим фахом (інтереси, мовні стереотипи кожного військового фаху складають не менші перепони для процесу комунікації, ніж фізичний розподіл.
3. Ієрархічний розподіл – порядок підлеглості, визначення норм формальної структури.
4. Статусний розподіл – визначає правила поведінки людей, які займають в організації той чи інший статус. Правила і норми встановлюються для кожної посадової позиції і фіксують обов'язки і відповідальність індивіда по відношенню до організації, закріплюють набір цінностей їй притаманній.
Розподіл організаційного простору військової організації на чотири типи досить умовний, всі вони існують у взаємозалежності, взаємодоповнюють один одну. Нашому аналізу підлягає статусний розподіл військової організації.
Місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя і належність до певних соціальних, професійних та інших груп, тобто ознаки, що характеризують особистість як певний соціальний тип, фіксуються в понятті "статус".
Соціальний статус – співвідносне положення (позиція) індивіда, або групи в соціальній системі.
Підґрунтя статусу становлять її права, які надаються особистості суспільством, конкретними соціальними групами і обов'язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця в соціальній структурі. Оскільки людина є центром перетину зв'язків різного рівня й різних спільностей, можна відокремити кілька статусів особистості (економічний, правовий, особистий), які виступають як соціальні ситуації її розвитку, складові інтегрального, соціального статусу.
Узагальнюючи погляди вчених на визначення статусу, враховуючи єдність об'єктивного і суб'єктивного, можна зробити визначення, що під статусом розуміється одиниця соціальної системи, певне місце в структурі синхронних зв'язків між учасниками соціальної спільності, яке визначене в термінах прав і обов'язків, привілеїв та свобод, ступеню відношення до влади, яка залежить від умов і характеру самодіяльності, так і від якості людини.
Залежно від того, на якому рівні ми розглядаємо статус особистості (соціальної структури, суспільства або конкретного колективу), обсяг і якість прав і обов'язків змінюються від найбільш загальних до конкретних відносин. Відповідно змінюються і вимоги до якості особистості – носія статусу. На рівні первинного колективу вони ґрунтуються на комплексі її поведінкових, соціально-психологічних властивостей, на рівні соціальної системи – узагальнених соціальних якостей.
Соціальний статус визначає місце особистості в системі суспільних відносин, які зафіксовані в керівних нормативних документах та можливості для всебічного розвитку й застосування своїх здібностей. Він розкриває основні функції особистості, як суб'єкта соціальних відношень, її діяльність в основних сферах життя й оцінку діяльності з боку суспільства, які визначаються в кількісних та якісних показниках (зарплата, премія, нагороди, завдання, привілеї, тощо).
Соціальний статус відповідає на питання "що повинна робити особистість згідно посади,яку обіймає та вимог керівних документів, норм і що вона за це отримує".
На питання "як вона це робить?" – відповідає поняття "соціальна роль".
Поняття "соціальна роль" фіксує соціально-психологічний аспект діяльності. Це поведінкова "технологія" реалізації соціальних функцій, закладених в статусі, конкретний спосіб їх виконання.
Соціальна роль розуміється як спосіб реалізації соціальної діяльності через певні вчинки особистості, її поведінку. Соціальна роль є ланкою зв'язку між статусом особистості та її позицією. Під останньою розуміється складна система відносин особистості, установок та мотивів, цілей та цінностей, певна спрямованість активності особистості, яка гарантується на її вибірковому, усвідомленому ставленні до людей безпосереднього оточення, суспільства, самої себе.
Роль – це характеристика особистості як члена колективу, соціальної групи, суспільства в процесі спілкування. Насамперед вона відображає залучення особистості до діяльності конкретного об'єднання, виконання в ньому певної функції та обов'язків за умови відповідної залежності між його членами.
Оскільки особистість завжди взаємодіє з багатьма групами і колективами, відіграючи в кожному з них специфічну роль, виявляючи різну міру активності, вона характеризується комплексом соціальних ролей, які утворюють рольове поле особистості. За допомогою цих ролей особистість включається в усі сфери суспільних відносин.
Для завершення теоретичного аналізу понять “статус” і “роль” потрібно звернути увагу на те що статус професії та роль її представників визначається шістьма цінностями-нормами, які їй притаманні. А саме:
1. Цілі даної професії, як відображення її соціальної функції, місця (статусу) у житті воєнної організації.
2. Історія професії, її ретро і перспективи.
3. Соціальна позиція професії стосовно інших соціальних груп і категорій у загальній системі класів, груп і категорій.
4. Зміст і умови професійної праці.
5. Особистісний зразок представника даної професії.
6. Професійні етика і звичаї, характерні для даної професії, які регулюють професійну діяльність і стиль життя її представників.
Якщо перші чотири групи цінностей характеризують статус професії – соціальні функції, обов'язки й права, то 5 і 6 групи характеризують соціальну роль представника професії – взірець, норму поведінки, яка доцільна для цього статусу.
Перший блок норм-цінностей об'єднує умови, які є необхідними для відкритого вияву статусу конкретної соціально-професійної групи.
Таким чином, ґрунтуючись на теоретичних положення перейдемо до визначення статусу і ролі офіцера структури виховної роботи.
Найважливішою умовою для відкритого прояву статусу є наявність опрацьованої законодавчої бази з військових питань, які пов'язані з визначенням місця органів виховної роботи в системі військового управління. До них відносяться: Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, Положення про органи виховної роботи, Державна програма реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року, Програма реформування і розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
Права і обов'язки деяких офіцерів структури виховної роботи викладені у, крім вказаних вище документів, у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України.
Великий вплив на статус професії, його характеристикою є престиж професії, або міри довіри до представників даної соціально-професійної групи.
За результатами дослідження міра довіри до офіцерів структури виховної роботи характеризується таким чином: 64,7% опитаних визначили образ як більш позитивний. Престиж служби офіцерами органів виховної роботи серед цивільного населення визначається таким показником: 33% опитаних рахують його вищим ніж середній, серед офіцерів і прапорщиків цей показник 43%, а серед рядового складу Збройних Сил 52,3%. Така оцінка престижу офіцера виховної роботи свідчить, що серед військових професій офіцерів ця професія займає належне місце в системі військового управління, їх діяльність позитивно впливає на боєздатність Збройних Сил України.
Згідно вимог керівних документів щодо організації виховної роботи в Збройних Силах України офіцери органів виховної роботи відповідають за:
– безпосередню організацію і проведення виховної роботи;
– морально-психологічний стан особового складу підпорядкованих їм військових частин (з’єднань);
– морально-психологічне забезпечення бойової готовності, бойової підготовки, виконання бойових завдань, військової дисципліни правопорядку, повсякденної життєдіяльності військової частини;
– гуманітарну підготовку та інформаційну роботу, організацію дозвілля військовослужбовців, членів їх сімей, працівників військової частини, їх соціальний захист, тощо.
Змістом їх діяльності є організація і проведення виховного процесу у військових частинах Збройних Сил України. Сутність якого, в свою чергу, як складової системи загальнонаціонального виховання, ґрунтуючись на його сучасних тенденціях, полягає в якісній організації та стимулюванні психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності військовослужбовців, військових колективів, в гармонійному та всебічному розвитку особистості як вихователів (військово-педагогічний колектив) так і вихованців (особовий склад частин і підрозділів Збройних Сил України), в формуванні мотивації постійного творчого їх самовдосконалення.
Застосовуючи системний підхід до аналізу службових обов’язків, можна відокремити наступні компоненти в професійній діяльності офіцерів структур виховної роботи: діагностичний, прогностичний, проектувальний, організаційний, практичного здійснення конкретних виховних заходів, комунікативно-стимулюючий, аналітично-оціночний, дослідницько-творчий.
Щодо змістовної їх частини, то:
1. Діагностичний компонент вміщує вивчення соціально-психологічного клімату в колективах військових організмів, індивідуально-психічних властивостей, особливостей і рівня вихованості військовослужбовців всіх категорій, працівників Збройних Сил України, виявлення і визначення рівня їх загальної освіти та знань, навичок, умінь, які необхідні для ефективної військово-професійної та повсякденної діяльності. На важливості цього компоненту акцентував увагу ще наш видатний співвітчизник К.Д. Ушинський, який наголошував: щоб виховувати людину у всіх відношеннях, насамперед слід знати її у всіх відношеннях.
2. Зміст прогностичного компоненту полягає в умінні офіцера структур виховної роботи визначити конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності як особистої, так і своїх підлеглих, передбачити її результати. Ця діяльність менеджером здійснюється на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих військовослужбовців, згуртованості колективів військових організмів.
3. Проектувальний компонент передбачає створення ефективної технології виховного процесу, постійне вдосконалення методики проведення різних виховних заходів, які офіцер структури виховної роботи використовує у своїй діяльності. Ця діяльність від нього вимагає глибокого знання військової справи психолого-педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, володіння багатим арсеналом вмінь організації виховного процесу, насамперед його психолого-педагогічного проектування як підґрунтя передбачення кінцевого результату виховного процесу.
4. Організаційний компонент включає визначення оптимальних шляхів реалізації вибраної технології виховного процесу та досягнення ефективного результату.
5. Компонент практичного здійснення виховних заходів включає діяльність офіцера структури виховної роботи щодо застосування конкретних виховних впливів, які узгоджені за часом і місцем з проведенням занять, планами бойової та гуманітарної підготовки, планами виховної роботи і зміцнення військової дисципліни. Ефективність цієї діяльності залежить від рівня сформованості у офіцерів структур виховної роботи практичних навичок і вмінь проведення різноманітних заходів, ефективності методик, які вони застосовують.
6. Комунікативно-стимулюючий компонент пов’язаний з людським фактором, організацією комунікативної міжособистісної взаємодії. Це головний компонент в діяльності офіцера структури виховної роботи Збройних Сил України. Тому зупинимось на ньому докладніше. Будь-який соціальний вплив на свідомість особового складу (чим і є виховання як організований соціальний вплив) здійснюється під час комунікативної взаємодії, ефективний результат якого залежить від комунікативності особистості.
Педагогічне спілкування – це різноманітні форми психологічної взаємодії учасників виховного процесу, як у службовий, так і позаслужбовий час, які спрямовані на спільне вирішення різноманітних задач, формування і всебічний розвиток їх особистостей, створення умов для реалізації творчих здібностей та формування індивідуальності. Ш.О. Амонашвілі з цього приводу писав: “спілкування є основою, і сутністю, і інтегральним методом виховання” .
Функціями педагогічного спілкування є взаємопізнання учасників виховного процесу, обмін думками, почуттями та інформацією, організація і здійснення різноманітних навчально-виховних дій, самовираження, самовизначення, самоствердження учасників цього процесу.
Структура професійно-педагогічного спілкування (за ствердженням відомого вченого В.А. Кан-Калика) включає: 1) прогностичний етап, зміст якого полягає в моделюванні майбутнього спілкування; 2) комунікативна атака, що передбачає організацію спілкування на початку виховного заходу; 3) управлінський етап, сутність якого полягає в здійсненні безпосереднього спілкування протягом виховного заходу; 4) заключний етап, смисл якого полягає в аналізі перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідної корекції у модель майбутнього спілкування.
Для забезпечення найефективнішого проведення цього виду діяльності необхідна наявність у офіцерів структур виховної роботи розвинутих умінь психолого-педагогічного проектування.
7. Зміст аналітично-оціночного компоненту полягає в аналізі як власних дій, так і дій військово-педагогічного колективу (офіцери, командири всіх рівнів, тощо), військових колективів, окремих військовослужбовців, виявленні в них позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими. За допомогою аналітично-оціночної діяльності офіцер структури виховної роботи здійснює зворотній зв’язок у своїй роботі, тобто своєчасно визначає конкретні результати виховного процесу та вносить до нього необхідні корективи. Цей компонент діяльності є досить відповідальним, і його об’єктивне здійснення свідчить про професійну майстерність організатора виховного процесу у військовій частині (підрозділі).
8.Дослідницько-творчий компонент охоплює всі попередні компоненти діяльності та має наповнювати їх новим змістом. Цей компонент діяльності офіцера структури виховної роботи вимагає від нього насамперед творчості. Творчість офіцера структур виховної роботи – це його джерело оптимізму, всебічного розвитку, гуманного мислення, оригінального проведення виховного процесу, його постійного вдосконалення.
Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що на офіцера структури виховної роботи покладено виконання певних функцій, які визначені його статусом в системі військового управління. А саме:
- управлінської;
- організаційної;
- виховної;
- педагогічної;
- психологічної;
- методичної;
- проектувальної;
- інформаційно-пропагандистської;
- культурно-просвітницької;
- військово-соціальної;
- правової;
- науково-дослідницької.
Крім того може бути кваліфікована як:
- обслуговуюча, поліфункціональна, яка відноситься до типу "людина-людина";
- вербальна, щодо засобів впливу на об'єкт;
- індивідуальна за формою організації, самостійна в межах завдання й керівна, яка характеризується широким обсягом службово-інформаційних зв'язків з періодично змінним колом облич, яка вимагає визначеного рівня спеціальної підготовки;
- щодо співвідношення розумового й фізичного навантаження відносяться до розумової;
- яка пред'являє вимоги як до особистісних, так і психофізіологічних якостей;
- творча, в межах завдання й тому не підлягаюча в повній мірі алгоритмічному опису;
- вимагає професійного відбору;
- динамічна, пов'язана з мінливими умовами праці й екстремальними рівнями психічної напруги.
Якість виконання людиною тієї чи іншої функції, особливо в управлінні, залежить від того, наскільки він розуміє її специфіку та в якій мірі дана функція сприймається та засвоюється.
Вона прямо пропорційна рівню професіоналізму офіцера структури виховної роботи. Майстерність управлінської діяльності офіцерів структури виховної роботи Збройних Сил України – це сукупність визначених рівнів їх військово-професійної підготовки та опанування професійної діяльності, тобто рівень сформованості їх професійно-важливих знань, навичок та умінь, а також вміння їх застосувати на практиці.
Крім того, управлінська діяльність офіцера структури виховної роботи, ефективність організованого ним виховного процесу у військовій частині (підрозділі) залежить від його певних особистісних якостей, які сприяють творчій і результативній діяльності. Актуальною з цього приводу є думка К.Д. Ушинського: “У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, як би він добре не був осмислений , не може заступити особистість у вихованні. … Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця істинне виховання, яке проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер ”. Ще більшої ваги набирають ці слова для офіцерів структури виховної роботи оперативно-тактичної ланки управління, адже за родом своєї службової діяльності їм приходиться здійснювати виховні впливи на великі маси людей різних категорій, з різним рівнем освіченості і вихованості, вони знаходяться на виду і особистий приклад відіграє немало важливу роль в їх діяльності.
Проведене опитування 150 офіцерів структур виховної роботи, 30 командирів військових частин свідчить про те, що серед професійно-важливих якостей представників структури виховної роботи, що впливають на якість виховного процесу визначаються самовладання, витримка, врівноваженість (93,6%), психолого-педагогічна компетентність (87,23%), організаторські здібності (76,59%), вимогливість, впевненість (76%), загальна ерудиція (72,3%), вміння визначити цілі і спрогнозувати результат виховного процесу (60%) та інші.
Як бачимо із опитування одне з перших місць в системі професійно-важливих якостей офіцера структури виховної роботи ЗС України займає психолого-педагогічна компетентність, яка передбачає наявність у них педагогічного передбачення, педагогічної техніки які поряд з іншими особистісними якостями вміщуються в поняття “педагогічна майстерність” офіцера структур виховної роботи.
Під педагогічним передбаченням виховного процесу, як системного сприйняття й уявлення про нього, розуміється мисленно-конкретне уявлення офіцером цілісності виховного процесу, діагностика і аналіз ним психолого-педагогічних задач, реального стану цього процесу, здійснення прогнозування й моделювання.
Практичний рівень опанування офіцером структури виховної роботи професійною діяльністю, щодо управління виховним процесом виявляється в його конкретних навичках та вміннях організації та проведення різноманітних і багатоаспектних виховних заходів, що визначається як педагогічна техніка – комплекс різних навичок та вмінь, прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється ефективний вплив на об’єкти виховання.
Педагогічна техніка включає дві групи компонентів:
Перша група компонентів пов’язана з умінням управляти своєю поведінкою, це – володіння своїм організмом, оптимальне управління емоціями, настроєм, проявлення соціально-перцептивних здібностей, володіння технікою мови;
Друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням впливати на особистість військовослужбовця військовий колектив , в тому числі і на військово-педагогічний, розкриває процесуальну сторону виховання: виховні, організаційні, конструктивні, комунікативні уміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічним спілкуванням, все те, що зараз називають пов’язаним з технологією виховного процесу.
Проблему “педагогічної майстерності” у військовій педагогіці обґрунтували О.В.Барабанщиков і С.С. Муцинов. Вони, педагогічну майстерність пов’язують з педагогічною культурою. Педагогічну культуру розглядають як оволодіння військовим педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості як педагога, а стрижневим компонентом її розглядають педагогічну майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок, умінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дозволяють йому вирішувати виховні задачи, в нашому випадку, – управляти виховним процесом в підрозділі, військовій частині (з’єднанні).
Кінцевий результат організованого виховного процесу в військовій частині, підрозділі, як бачимо, залежить від правильності вибраної технології його здійснення, відповідності її об’єктивним і суб’єктивним факторам оточуючої дійсності, професійної майстерності тих хто його організовує і здійснює, тобто від якості створеного проекту виховного процесу в військовій частині (підрозділі).
Виходячи з аналізу професійної діяльності офіцера структури виховної роботи, його професійно-важливих якостей можна зробити висновок, що успішність виховного процесу у військовій частині, підрозділі залежить від якості його проектування, а ефективність діяльності офіцера структури виховної роботи від рівня сформованості його професійно-важливих якостей, вагоме місце серед яких займають вміння проектувати виховний процес, структуру яких визначають такі функціональні компоненти: гностичний (виконує функції збору, аналізу, дослідження і синтезу інформації про виховну ситуацію і її учасників); - прогностичний (функції передбачення, цілепокладання, цілестворення); - орієнтаційно-пошуковий (функції розробки і дослідження моделі суб`єкт-суб`єктної виховної взаємодії); - структурно-змістовний (функції визначення змісту і послідовності дій учасників виховного процесу); - конструктивний (функції розробки конкретних виховних дій); - контрольно-оціночний (функції зворотного зв’язку).
Для успішного виконання функцій офіцера структури виховної роботи необхідні не тільки знання, навички і уміння, але також моральна готовність офіцера приймати дану функцію та, у підсумку, його подальша активність.
При цьому належно особливо підкреслити значення відповідальності, як властивості особистості, яка визначає відношення до своїх офіційних обов'язків.
Відповідальність особистості завжди носить соціальний характер, так як являє собою орієнтацію на виконання визначених соціальних вимог, норм і зразків поведінки у відповідності з її статусом.
Соціальна відповідальність офіцерів виховної роботи може бути визначена через три групи взаємопов'язаних відношень:
- взаємозв'язок й взаємовідношення особистості офіцера виховної роботи й суспільства (обсяг та рівень розвиненості соціальних якостей, соціальна активність, патріотизм, соціальний оптимізм, ініціативність в служби, стабільність лінії поведінки);
- взаємозв'язок соціальних суб'єктів (окремих особистостей, військових колективів (Тут категоріями є колективізм, товариська взаємодопомога, взаємоповага, довіра, ступінь комунікативності; ступінь виразності формального й неформального статусу офіцера; ступінь участі у різних конфліктних ситуаціях й вміння виходу з них);
- відношення особистості до самої себе, як об'єкту цього відношення. Тут категоріями будуть самоусвідомлення, самоповага, здібність до самоаналізу, самооцінки та самоконтролю; ступінь розвиненості й спрямованості волі; мотиви, які визначають діяльність.
Для закінчення системного розгляду діяльності офіцера структури виховної роботи в системі військового управління необхідно проаналізувати кожну із визначених вище функцій.