Кожний начальник повинен знати своїх підлеглих, характер, вдачу, сімейний стан, нахили, здібності й інші риси. Необхідно добре знати з ким маєш справу.
В статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України сказано, що командир роти (корабля 4 рангу) забов’язаний “знати військове звання, призвіще, строк служби, посаду чи спеціальність, родинний стан, ділові якості та морально-психологічний стан кожного військовослужбовця роти (корабля), постійно проводити з ними індивідуальну виховну роботу”.[5]
Стосовно обов’язків заступника командира роти з виховної роботи то в статті 116 цього статуту записано, що він повинен “знати кожного військовослужбовця роти, його ділові, професійні якості, морально-психологічний стан, запити, настрої, сімейний стан і відповідно до цього вести виховну роботу”.[6]
§1. Вивчення психологічних особливостей військовослужбовця.
Під психологічними особливостями необхідно розуміти перш за все характер, темперамент, спрямованість і здібності.
ХАРАКТЕР - це сукупність найбільш стійких соціальних властивостей, які визначають лінію поведінки людини і проявляються в її відношенні до себе оточуючого, праці, іншим людям. Характер - визначальна, центральна властивість особистості.
ТЕМПЕРАМЕНТ - основна характеристика нервової системи людини, яка певним чином відбивається на всій діяльності індивідуума. Зовні темперамент проявляється в силі, швидкості та ритмі рухової активності людини, у динаміці її мови, міміці та в особливостях прояву почуттів. Оцінка особливостей темпераментів дозволить правильно визначити ділові якості кожного в процесі служби.
СПРЯМОВАНІСТЬ - це особиста націленість, система цілей, які ставить перед собою військовослужбовець і у відповідності з яким діє. Знаючи спрямованість воїна командир (начальник) може прогнозувати його поведінку в тій чи іншій ситуації, життєву позицію.
ЗДІБНОСТІ - індивідуальні особливості, які визначають успіх в якому-небудь певному виді діяльності. Їх знання та враховування особливо важливе при визначенні професійної придатності, при підборі виконавців того чи іншого завдання.
Знання підлеглих досягається, як правило, двома взаємозв’язаними шляхами. Перший - спеціальне вивчення, збір і аналіз різноманітних даних про життя, навчання, службу та поведінку воїна. Найбільш доступними та розповсюдженими з них є аналіз документів і бесіда. Другий - спостереження за підлеглими в ході повсякденної життєдіяльності.
Аналіз документів.
Робота з документами - процес, який дозволяє напрацювати попереднє уявлення про військовослужбовця.
Аналізуються документи особистої справи (автобіографії, заяви, анкети, характеристики, карти професійного психологічного відбору), різні довідки, щоденники, листи, фотокартки, обліково-послужні та службові картки, аркуші індивідуальних співбесід, медичні книжки тощо. Їх вивчення дозволяє:
По-перше, виявити соціальні передумови, які сприяли формуванню і закріпленню у військовослужбовця тих та інших індивідуально-психологічних якостей, що прискорюють або гальмують нормальну адаптацію до військової служби, наступне професійне становлення.
По-друге, виділити в учбовій і виробничій діяльності юнака до призову в армію конкретні прояви (факти), які свідчать про стійкість певних інтересів, ціннісних орієнтацій, рис характеру, спрямованості.
По-третє, визначити загальний напрямок і склад методичних прийомів для подальшого дослідження особистісних особливостей військовослужбовця.
Важливі дані щодо пізнавальних здібностей, рівня нервово-психічної стійкості, військово-професійної спрямованості та окремих професіонально важливих якостях можна отримати з карти професійного психологічного відбору призовника, в котру заносяться результати соціально-психологічного та психофізичного обстеження в період приписки і призиву (розділи ІІ – ІV карти).
Індивідуальна бесіда.
Індивідуальна бесіда є одним з найважливіших і найбільш дієвих методів вивчення особистісних особливостей військовослужбовців. Слід пам’ятати, що бесіда не повинна зводитися до безпредметної розмови. Вона є цілеспрямованою формою вивчення військовослужбовців і вимагає дотримання певних умов проведення.
По-перше, до початку бесіди слід чітко визначити основну мету, продумати послідовність постановки запитань співбесіднику, вивчити всю наявну інформацію, у тому числі результати вивчення документів.
По-друге, необхідно потурбуватися, щоб співбесіда проходила у спокійній і довірливій обстановці, при відсутності сторонніх осіб та не переривалась. Всі запитання повинні бути простими і зрозумілими, задавати їх потрібно так, щоб вони сприяли розгортанню єдиної розповіді військовослужбовця про себе, свою життєдіяльність, труднощі проходження військової служби.
Бесіда не повинна бути простим спілкуванням. Наперед намічені питання не можуть обмежити зміст розмови – вони лише основні орієнтири її загальної спрямованості. Разом з тим доцільно дотримуватися визначеного плану.
При вмілому проведенні бесіди командир (начальник) може оцінити не тільки потреби, мотиви, нахили, інтереси, риси характеру, пізнавальні процеси, але і виявити глибокі особисті переживання воїна, які в тій чи іншій мірі заважають проходженню військової служби, його думку про стан справ у військовому колективі, про товаришів по службі, командирів тощо.
Всю отриману інформацію про особливості особистості, яку вивчають, свої висновки слід застосовувати тільки після проведення бесіди. Слід пам’ятати, що в результаті бесіди важливо не тільки почерпнути потрібну інформацію про військовослужбовця, але і позитивно психологічно вплинути на нього. Під кінець бесіди доцільно висловити побажання , дати корисні поради, які сприяють адаптації до умов військової служби.
Спостереження.
Метод спостереження–це цілеспрямоване і систематичне вивчення дій, вчинків, поведінки в цілому, відношення до служби та різноманітним явищам оточуючої дійсності з метою виявлення, регістрації та аналізу тих фактів, котрі можуть характеризувати спрямованість, характер, здібності й інші особистісні якості військовослужбовців.
При спостереженні предметом вивчення є практичні дії (вчинки) окремої людини. При цьому виявляються відношення до військової служби, спрямованість моральних, психологічних та інших якостей військовослужбовця, які мають важливе значення для успішного проходження військової служби.
Предметом спостереження можуть виступати міжособистісні стосунки членів колективу, підрозділу, бойової обслуги, екіпажу, відділення: їх кількість, тривалість, характер, активність, пристосування, ініціатива, домінування й інші показники внутрішньогрупової взаємодії. Крім цього спостереження допомагає вивчити індивідуальні особливості військовослужбовців; спрямованість особистості, організаторські, педагогічні, комунікативні, лідерські, емоційні, вольові й інші якості.
При визначенні відношення до військової служби слід звертати увагу на дотримання норм і правил поведінки, які регламентовані Військовими статутами Збройних Сил України, на виконання розпорядку дня, функціональних обов’язків, на дисциплінованість, ретельність, взаємовідносини з командирами. Інформацію щодо якостей характеру, здібностей військовослужбовця та ступені його нервово - психологічної стійкості дають дії у складних і небезпечних ситуаціях, які вимагають витримки, самовладнання та психологічного гарту. Швидкість, точність і якість виконання різного роду нормативів і завдань по бойовій та спеціальній підготовці дають можливість оцінити рівень спрямованості індивідуально-психологічних якостей.
Особливу увагу слід звернути на розв”язку, поведінку, легку дратівливість, горячкуватість, нетерплячість і метушливість, театральність, демонстративність, назручність, відлюдькуватість, плаксивість, неловкість, кутастість і різкість рухів, скутість пози, незручну посадку, немотивовані рухи руками й ногами, часте моргання, посмикування повік і щок, закусування губ, почервоніння кожі лиця й шії, підвищену потливість. Ці прикмети свідчать про ту чи іншу ступінь вираженості нервово-психологічної нестійкості військовослужбовця, яка суттєво перешкоджає нормальному проходженню військової служби. При виявленні їх у військовослужбовця його слід проконсультувати у психолога частини.
Недостатню кмітливість і зрозумілість характеризують запитання не по суті, прояв розгубленості та переляку, часте звертання до товаришів за роз’ясненнями, запізнення на шикування, затримка з початком роботи, примітивність висловлювань.
Описані прийоми вивчення особистості військовослужбовця дають достатньо повне уявлення про його особливості, котрі дозволяють індивідуалізувати виховну роботу, забезпечити раціональний розподіл поповнення по підрозділам і посадам.При необхідності поглибленого вивчення військовослужбовців слід звертатися до психолога частини.