рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры
- Раздел Философия
- /
- РЕЛЬЄФ ДНА СВІТОВОГО ОКЕАНУ.
Реферат Курсовая Конспект
РЕЛЬЄФ ДНА СВІТОВОГО ОКЕАНУ.
РЕЛЬЄФ ДНА СВІТОВОГО ОКЕАНУ. - раздел Философия, Географія До Середини 19 Ст. Учені Припускали, Що Океанічні Западини За Своєю Формою – ...
До середини 19 ст. учені припускали, що океанічні западини за своєю формою – це глибокі чаші з майже ідеально рівним дном. Та насправді це не так.
У 1951 р. англійське дослідницьке судно «Челленджер-Н» виявило в Тихому океані у Маріанському жолобі на південь від острова Гуам глибину 10 860 м. Через 6 років радянська експедиція на кораблі «Витяз» ще раз перевірила глибину і через деякий час встановила, що вона дорівнює 11 022 м. Ця глибина в наш час є найбільшою в Світовому океані Ця глибина зветься «Витязь».
На початку 20 ст. з*явилися перші карти рельєфу дна Світового океану, складені за результатами 15 тис. вимірів глибин. У 60-х роках 20 ст. започатковано глибоководне буріння дна світового океану.
Рельєф дна світового океану, як і суходолу, дуже різноманітний – є і підводні гори, і підводні рівнини. Основні його частини такі:
- Шельф - прибережні частини материків з глибинами від 0 – до 200 м (на карті світло-блакитний колір);
- Материковий схил - це поверхня дна від 200 до 2 000 м, що різко обривається;
- Ложе Світового океану – глибинна частина дна, тут виокремлюють підводні хребти й глибоководні рівнини.
Трапляються на ложі Світового океану й підводні вулкани з плоскими вершинами, а також глибоководні жолоби – довгі, вузькі зниження дна з найбільшими глибинами.
Чому ж підводні хребти встояли перед руйнівною дією води? Виявляється, вони лежать на межі літосферних плит у зоні їх розходження. Тут по велетенських тріщинах у земній корі (рифтах) піднімається магма, що нагромаджується й добудовує гори. Такі підводні гори на межі літосферних плит називаються серединно-океанічними хребтами. Ці хребти досягають висоти 2 000 м. (наприклад, Серединноатлантичний). Крім них, в океані трапляються окремі хребти ( хребет Ломоносова в Північному Льодовитому океані).
Якщо вершина підводних хребтів виходять на поверхню води, то вони утворюють окремі острови або їх групи (Курильські, Японські).
РОЗДІЛ 3. АТМОСФЕРА
АТМОСФЕРА ЗЕМЛІ ТА ЇЇ БУДОВА.
Атмосфера - повітряна оболонка Землі, що обертається разом з нею під дією сили тяжіння. Це верхня і найменш щільна з усіх оболонок земної кулі.
Атмосферне повітря завжди навколо нас, воно безбарвне. Воно необхідне не тільки для дихання. Атмосферне повітря розсіює сонячні промені вдень, вночі захищає Землю від охолодження.
Земна атмосфера – це складна суміш газів. Основні серед них:
- Азот (78%)
- Кисень (21%)
- Та інші (1%). Решта – це це аргон(0,93% об.) та вуглекислий газ (0,03% об.) із неоном, гелієм, метаном, криптоном, воднем та невеликими домішками інших газів. Крім того атмосфера містить близько 1,3÷1,5×1016кг води, основну масу якої зосереджено у тропосфері.
Таке співвідношення зберігається до висотки 100 км. Кожний з газів виконує свою роль. Кисень забезпечує дихання та повітря. Азот входить до складу білків – речовин, з яких складається все живе. Вуглекислий газ необхідний рослинам для фотосинтезу.
Крім основних газів в повітрі є різні домішки: водяна пара, вулканічні гази, сажа, пил та інші речовини. Їх к-сть збільшується від виверження вулканів, лісових пожеж, пилових бур, внаслідок шкідливих викидів тощо.
Будова атмосфери. Оскільки її нижня межа проходить по поверхні земної кулі, то ми живемо «на дні» повітряного океану. Верхню межу визначити неможливо її умовно обмежують висотою 2 000 – 3 000 км. Атмосфера має шарувату будову. Кожний шар вирізняється за щільністю повітря, вмістом водяної пари тощо.
Найнижчий і найщільніший шар атмосфери – тропосфера. Її верхня межа над екватором 16-18 км, над полюсам - 8-10 км.( Підвищення верхньої межі тропосфери над екваторіальними зонами пояснюється підніманням теплого повітря, нагрітого в найжаркішому поясі землі.). У тропосфері зосереджено 80% усього повітря атмосфери і майже вся водяна пара. Атмосферні явища відбуваються саме в тропосфері (до атмосферних явищ належати: туман, ожеледь, паморозь, заметіль, гроза, град, суховій, пилові бурі та ін). Оскільки повітря нагрівається від поверхні Землі а не від Сонця, температура повітря в тропосфері знижується в середньому на 6*С через кожний кілометр висоти. Тому за бортом літака, навіть у літню спеку, температура повітря нижча від нуля.
Другим шаром атмосфери є стратосфера, що здіймається в середньому до висоти 50-55 км. Повітря розріджене, холодне й сухе, тому хмар у стратосфері майже немає. З висоти 20 км температура починає поступово підвищуватися, але дуже повільно. На висоті 20 – 25 км, у стратосфері, розташований шар найбільшої концентрації газу озону. Саме озон поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця, згубне для всіх організмів. Порушенням цього шару, що спостерігається останнім часом, є дуже небезпечним для нашої планети.
Вище від стратосфери розміщені верхні шари атмосфери - мезосфера, термосфера та екзосфера. Повітря там настільки розріджене, що космічні кораблі літають як у безповітряному просторі. Тут виникають полярні сяйва та магнітні бурі.
ТЕМПЕРАТУРА ПОВІТРЯ.
Повітря, наче скло пропускає сонячні промені до поверхні Землі і при цьому не нагрівається. Повітря у тропосфері нагрівається від земної поверхні, нагрітої Сонцем. Тому, чим далі від землі, тим воно холодніше.
Температуру повітря на метеорологічних станціях вимірюють за допомогою термометра через кожні 3 години. Термометр має бути в затінку, куди протягом дня не проникають прямі сонячні промені.
Сонячні промені нагрівають Землю нерівномірно. Чим вище сонце над горизонтом, тим вища температура. Отже температура повітря залежить від кута падіння сонячних променів. А кут падіння – від широти місцевості під час доби. Між екватором і тропіками кут падіння променів найбільший (до 90*), біля полюсів найменший.
У Північній півкулі кут падіння сонячних променів найбільший 22 червня (у Києві він становить 63*12’), найменший – 22 грудня (у Києві 16*2’). Тому влітку завжди тепліше, а взимку - холодніше. У прогнозі між тим (кожні 3 години вимір темп.) називають лише одну цифру тобто середню добову температуру.
Різницею між найвищою і найнижчою температурами повітря називають – амплітудою коливання температури. Розрізняють добову (різницею між найвищою та найнижчою температурою впродовж доби), місячну(різницю між найвищою середньодобовою і найнижчою середньодобовою температурами упродовж місяця) та річну амплітуду (різницю між середніми температурами найтеплішого і найхолоднішого місяців року).
Річні амплітуди коливання температури збільшуються від екватора до полюсів. На екваторі вони становлять близько 1*С, на широті Києва – 27,7*С. Також за даними амплітуд складають графіки ходу температур. Географічна широта і відповідно кут падіння сонячних променів – головні причини зміни температури повітря. Крім того, на неї ще впливають прозорість атмосфери, хмарність, напрямок вітру, опади тощо.
Розподіл температури повітря. Ізотерми. Кут падіння сонячних променів може бути різний, залежно від рельєфу, а температура – ще й від висоти місцевості над рівнем моря. Приміром, навіть в одній місцевості, на одній широті, температури можуть різнитися між собою. Так у жаркому тепловому поясі, у горах (особливо 4-5 км) температури значно нижчі, ніж на рівнинах. На кліматичних картах для зображення розподілу темп., використовують ізолінії – ізотерми, які сполучають точки земної поверхні з однаковою середньою місячною температурою або середньою річною. На карті позначають найхолоднішого місяця – січня – чорним, найтеплішого – липня – червоним.
ТЕПЛОВІ ПОЯСИ ЗЕМЛІ.
На різних широтах температури повітря неоднакові. Вони змінюються за порами року, коли Земля підставляє Сонцю то Північну (червень-серпень), то Південну (грудень-лютий) півкулі. У червні-серпні сонячні промені більше освітлюють Північну півкулю. Там панує літо. На паралелі 23*30’ пн. ш., 22 червня найвищі температури, бо кут падіння сонячних променів тут у цей день = 90*. Паралель 23*30’ називають Північним тропіком, а 22 червня – днем літнього сонцестояння. Цієї доби в Північній півкулі найдовший день (у Києві – 16 годин 30 хвилин) і найкоротша ніч. Земля рухається навколо Сонця, як і всі інші планети. Орбіта Землі має форму еліпса, який близький до кола. Відстань від Землі до Сонця змінюється протягом року від 147 млн. км — у перигелії (найближчій до Сонця точці орбіти) до 152 млн. км — в афелії (найвіддаленішій точці орбіти). Найближче до Сонця Земля перебуває в січні, найд а лі — у липні. Земля рухається по орбіті із заходу на схід з середньою швидкістю близько ЗО км/с. Увесь шлях за рік вона проходить за 365діб 6 год. 9хв. 9 с.
На північ від паралелі 66*30’ пн.ш. Сонце взагалі не заходить за горизонт, хочу кут падіння сонячних променів невеликий. Тут полярний день. Цю паралель назвали Північним полярним колом. На північ від неї тривалість полярної ночі зростає, зокрема в районі полюса – до півроку. У цю пору року в Південній півкулі зима. На південь від паралелі 66*30’ пд.ш. (Південного полярного кола) Сонце не з*являється на горизонтом. Там полярна ніч.
Минає півроку. Земля робить навколо Сонця півоберта. Тепер його промені освітлюють більше Південну півкулю. В грудні – лютому там літо. 22 грудня – день літнього сонцестояння, тобто найдовший день. Цього дня найжаркіше на паралелі 23*30’ пд.ш. – Південному тропіку, де Сонце стоїть у зеніті. У Північній півкулі в цей час – день зимового сонцестояння і найдовша ніч (у Києві – 15 годин 40 хв), а за Полярним колом, полярна ніч.
У проміжку між зимовим і літнім сонцестояннями, а саме 21 березня, Земля займає таке положення щодо Сонця, коли сонячні промені однаково освітлюють Північну і Південну півкулі. Повсюдно на земній кулі, крім полюсів, тривалість дня і ночі однакова. 21 березня називають днем весняного рівнодення. Подіне положення Землі щодо Сонця буває і між літнім та зимовим сонцестояннями – 23 вересня (день осіннього рівнодення). Отже, лінії тропіків на карті й глобусі показують широти, в межах яких Сонце двічі на рік буває в зеніті, і середні річні температури найвищі на поверхні Землі. Полярні кола обмежують території, де тривають полярний день і полярна ніч, а середні температури – найнижчі на поверхні Землі.
Лінії тропіків і полярних кіл – це межі теплових поясів, території яких різняться величиною кута падіння сонячних променів на поверхню, тривалістю освітленості й температурою повітря. Виділяють 5 теплових поясів:
- Жаркий тепловий пояс (охоплює територію між тропіками, де середньорічні температури понад 20*С. Упродовж року там жарко);
- Два помірних (між тропіками і полярними колами – північний там південний помірні теплові пояси. У цих широтах Сонце влітку піднімається високо і буває спекотно, день довгий, ніч коротка. Узимку сонце стоїть низько над горизонтом, буває холодно, день короткий, ніч довга. Спостерігається чітка зміна пір року);
- Два холодних ( Північний та південний холодні теплові пояси - у природних зонах Землі, на північ і південь від полярних кіл, цілорічно холодно. Сонце влітку ніколи не піднімається високо, триває полярний день, взимку – полярна ніч. За коротке літо не встигають розтанути сніг та лід.).
АТМОСФЕРНИЙ ТИСК. ВІТЕР.
Повітря дуже легке, проте має масу. Біля поверхні Землі воно тисне на всі предмети, у тому числі й на тіло людини. Тиск на 1см квадратний, поверхні становить 1 033 г. А ми не відчуваємо цього, тому, що усередині нашого організму тиск відповідає атмосферному.
Атмосферний тиск – сила, з якою повітря тисне на земну поверхню.
Тиск вимірюють за допомогою приладів – барометрів. Розрізняють два основних їх види – ртутний та анероїд. Ртутний барометр – це запаяна з одного боку скляна трубка, заповнена ртуттю. Коли тиск повітря підвищується, стовпчик ртуті в трубці піднімається, коли знижується – опускається . Висота стовпчика ртуті на рівні моря при температурі 0*С на широті 45* становить 760 мм. Цю величину прийнято за нормальний атмосферний тиск. Громіздкі ртутні барометри незручні в побуті, тому використовують анероїд. Основна частина приладу – пружна металева коробочка, з якої викачано повітря. З підвищенням тиску вона стискається, із зниженням – розширюється. Система важелів діє на стрілку, що обертається по колу зі шкалою, де позначено міліметри ртутного стовпчика (мм.рт.ст.) або інші одиниці тиску.
Атмосферний тиск також вимірюють у паскалях (Па); 760 мм.рт.ст. = 1 013 гПа. За змінами тиску можна передбачити характер погоди. Так із зниженням тиску слід очікувати опадів, а підвищення – віщує суху погоду. З висотою тиск знижується: через кожні 100 м – на 10 мм.рт.ст. Це явище характерне тільки для нижніх шарів тропосфери. У верхніх шарах тропосфери тиск знижується значно менше. Властивості повітря: нагріваючись вона розширюється, стає легшим і піднімається вгору. При цьому тиск на поверхню Землі зменшується. Внаслідок охолодження повітря стискується, стає важчим і опускається, натомість більше тисне на поверхню. Ці рухи повітря називають вертикальними. Повітря переміщується з місць високого тиску в місця низького тиску. Тобто відбувається перерозподіл у горизонтальному напрямку. Горизонтальний рух повітря з області високого тиску в область низького тиску називається – вітром.
Бризом – називають легкий інколи ледве відчутний вітерець. Удень він дме, з води на суходіл (денний бриз), у ночі – навпаки (нічний бриз). Вдень суходіл нагрівається швидше за воду, і повітря над ним стає легшим, отже, і тиск менший, - над водою повітря холодніше, тому і тиск зростає. Ось і дме легкий вітерець від водойм, обвіваючи прохолодою.
Мусони – це сезонні вітри, які змінюють свій напрямок двічі за рік. Вони подібні до бризів, тільки періоди руху різні: там день ніч, тут зима-літо. Мусони спостерігаються на східних і південних узбережжях Євразії. Літній мусон приносить дощі, зимовий – суху погоду.
Напрямок вітру можна визначити, наприклад за напрямком диму з димаря. Та краще скористатися приладом – флюгером. Стрілка флюгера, обертаючись вказує напрям вітру. За допомогою флюгера також визначають силу вітру(у балах) і його швидкість (м/с). Силі і швидкість вітру залежить від різниці тиску між ділянками поверхні Землі, де виникає вітер. Чим більше різниця тиску, тим більші сила і швидкість вітру.
Загальна циркуляція атмосфери.
Пояси атмосферного тиску. Причиною виникнення в тропосфері різних областей тиску є різниця температур на поверхні Землі, яка залежить від кута падіння сонячних променів. Тож біля екватора – пояс (область) постійного низького тиску, а біля полюсів - високого. В екваторіальних широтах повітря нагріте, легке і піднімається до верхніх шарів тропосфери, спричиняючи пояс низького тиску. Поступово охолоджуючись, воно стискається й утворює (у верхньому шарі) область високого тиску. Відомо, що горизонтальні рухи повітря виникають у напрямку від областей високого тиску до низького. Відповідно в приземному шарі повітря рухається до екватора з півдня і з півночі, а у верхньому шарі – від екватора на південь і північ. У 30-х широтах обох півкуль у верхньому шарі тропосфери повітря охолоджується і опускається до поверхні Землі, утворюючи області високого тиску. Далі воно поширюється до екватора і 60-х широт обох півкуль, де стискається з повітрям, що рухається від полюсів. У районі їх зіткнення теплі повітряні маси починають підніматися, а в приземному шарі формуються області низького тиску.
Таким чином, над поверхнею Землі виникають колові рухи повітря – вертикальні та горизонтальні. Вони відповідають розподілу областей високого й низького тиску. Від переміщення повітря безпосередньо залежать інші атмосферні явища: температура, опади, хмарність, вологість.
Постійні вітри.
Якщо є області постійного високого й низького тиску, то між ними утворюються постійні вітри. Це пасати, західні вітри помірних широт та північно-східні й південно-східні вітри.
Пасати (від голландського - постійні) – вітри, що дмуть від областей високого тиску (30*пн.ш. і пд.ш.) до області низького тиску (тобто екватора). Під впливом обертання Землі навколо своєї осі вони відхиляються й утворюють північно-східний пасат у Північній півкулі та південно-східний – у Південній. Над океаном їх швидкість становить 10-12 м/с, над суходолом - 5-7 м/с.
Західні вітри помірних широт дмуть від поясів високого тиску в 30-х широтах до 60-х широт обох півкуль. Західний напрямок пов*язаний з обертанням Землі навколо своєї осі. У Північній півкулі західні вітри відхиляються праворуч, у Південній – ліворуч. На суходолі вони спричиняють погіршення погоди, хмарність та опади.
Північно-східні і південно-східні вітри дмуть від полюсів (областей високого тиску) до 60-х широт обох півкуль. Північно-східні вітри поширені в Північній півкулі, а південно-східні – у Південній. Вони зумовлюють різке зниження температури і зменшують кількість опадів.
Циклони, антициклони.
У тропосфері утворюються величезні вихори діаметром у сотні й тисячі кілометрів – циклони та антициклони. Виникнення цих потужних вихорів пов*язане з відхиляючою силою Землі та змінами атмосферного тиску.
Циклон (у перекладі з грец. – той, що кружляє) – вихороподібний рух повітря з низьким тиском у центрі.
У північній півкулі повітря рухається до центра проти годинникової стрілки (у Південній навпаки). З наближенням до центра циклону швидкість вітру і кількість опадів зростає. Зокрема в Україні погода значною мірою залежить від діяльності циклонів. Під час тропічних циклонів бувають ураганні вітри. Вони завдають великої шкоди, країнам що розташовані на узбережжях океанів та островів. Так, у 1998 році ураган «Пакуліна» спричинив великі руйнування в Мексиці, а в 2005 році ураган «Катріна» - у США.
Антициклон – на противагу циклону в центрі має високий тиск.
Повітря в ньому рухається від центра до окраїн за годинниковою стрілкою (у Південній півкулі - навпаки). У центрі – низхідні потоки повітря, спостерігається безхмарна та сонячна погода. Влітку спекотно, взимку – морози.
Повітряні маси та їх переміщення.
Вертикальне та горизонтальне переміщення повітря в межах атмосфери (насамперед у тропосфері) називають циркуляцією атмосфери. Сезонні вітри – мусони, що носять континентальний характер і виникають унаслідок різниці в атмосферному тиску при нерівномірному нагріванні суші і моря в літній і зимовий час. Як і інші вітри, мусони мають баричний градієнт, спрямований убік низького тиску - влітку на сушу, узимку на море. Інші вітри є - місцеві, що дують тільки в даному місці або декількох місцях земної кулі, виникають при зміні теплових умов протягом деякого часу або під впливом рельєфу місцевості (характеру поверхні, що підстилає).
Повітряні маси– величезні об*єми повітря у тропосфері з подібними властивостями (температура, вміст вологи, й пилу) і напрямком руху. Залежно від районування утворення виділяють такі їх типи:
· Екваторіальні (ЕПМ) – формуються над екватором, вони теплі, вологі впродовж року.
· Тропічні (ТПМ) – у районах тропіків обох півкуль, так само теплі, але сухі цілорічно. В Україну, зокрема, надходять із Середземномор*я.
· Помірні (ППМ) – пов*язані з помірним тепловим поясом (в обох півкулях Землі). Температури різняться за порами року, вологість середня.
· Арктичні (антарктичні) (АПМ) – формуються у високих широтах обох півкуль, для них характерні низькі температури й незначна вологість.
Під час переміщення вони змінюються, водночас зазнає змін і погода. Помірні й тропічні повітряні маси, залежно від формування над суходолом чи океаном, поділяють на континентальні та морські.Морські мають більшу вологість та нижчі температури влітку і вищі температури взимку.Для континентальних властиві сухість повітря впродовж року, високі температури влітку і низькі взимку.
Сирокко - дуже теплий і вологий вітер, що зароджується в Африці і дує в Центральній частині Середземн моря, супроводжується хмарністю й опадами.
Бакинський норд - холодний північний вітер у зоні Баку, що дують влітку й узимку. Досягає штормової, а нерідко й ураганної сили (20-40 м/с) приносить з берега хмари піску і пилу.
Бора - дуже сильний вітер, спрямований униз по гірському схилі в місцевостях, де гірський хребет граничить з теплим морем. Холодне повітря з великою швидкістю спрямовується вниз, до моря, досягаючи іноді сили урагану. У зимовий час, при низьких температурах викликає зледеніння. Спостерігається в районі Новоросійська, у берегів Далмації (Адріатичне море) і на Новій Землі. У деяких гірських районах, наприклад, на Кавказі в районі Ленинакана, або в Андах щодня спостерігається таке явище, коли після заходу сонця з гірських вершин, що оточують долину, униз спрямовуються маси холодного повітря. Пориви вітру досягають такої сили, що зриває намету, а різке і сильне зниження температури, може привести до переохолодження організму.
Фен - гарячий сухий вітер, що виникає при обтіканні вологого повітря гірських вершин і нагріванні його теплої подветренной що підстилає поверхостью гірського схилу. На Чорному морі спостерігається в узбережжя Криму і Кавказу переважно навесні.
Бризи утворюються під впливом неоднаково нагрівання суші і моря. Область істотна для утворення бризів розташовується в прибережній смузі морів (близько 30-40 км). Уночі вітер дує від берега до моря (береговий бриз), а вдень, навпаки,- з моря на сушу. Морський бриз починається близько 10 годин ранку, а береговий - після заходу сонця. Бриз відноситься до вітрів вертикального розвитку і на висоті кількох сотень метрів дує в зворотну сторону. Інтенсивність бризу залежить від погоди. У жаркі літні дні морський бриз має помірну силу до 4 балів (4-7 м/с) береговий бриз значно слабкіше. На суші так само можна спостерігати бризи. Вночі в поверхні землі існує тяга повітря з поля до лісу, а на висоті крон дерев - з лісу до поля.
Повітря, повітряні маси знаходяться в постійному русі, що постійно змінює і свою швидкість і напрямок. Але в глобальних, планетарних масштабах цей рух має чітко виражену закономірність, що визначається загальною циркуляцією атмосфери, що залежить від розподілу атмосферного тиску в різних районах земної кулі - від тропіків до полярних зон. В екваторіальній зоні тепле повітря тропіків піднімається нагору, що приводить до утворення на границі тропосфери вітру, що називається антипасат. Антипасат розтікається в напрямку до полюсів, відповідно до півночі і до півдня. Охолоджені повітряні маси антипасата осідають на поверхню землі, створюючи в субтропіках підвищений тиск і вітер, названий пасатом, що спрямовується в екваторіальну зону.
Вертикальні вихори в грозовій хмарі можуть утворювати смерчі. Коли швидкість такого вихру досягає 100м/с, нижня частина хмари у виді лійки опускається до поверхні, що підстилає, (землі або воді), що назустріч піднімається нагору пиловому або водяникові стовпові.
Вітер, що різко збільшує свою швидкість протягом дуже короткого проміжку часу на тлі слабкого вітру або штилю, називають шквалом. Найчастіше шквали налітають при проходженні могутніх купчасто-дощових хмар і нерідко супроводжуються грозами і зливами. Швидкість шквального вітру досягає 20 м/с і більш, а в окремих поривах 30-40м/с. При цьому можуть спостерігатися несподівані повороти вітру до декількох румбів. Основною причиною шквалу являється взаємодія висхідного потоку повітря в передній частині упчасто-дощової хмари і спадного повітря, охолодженого зливовим дощем, у тиловій його частині в результаті виникає характерний вал, що клубочеться, з вихром під ним, посилений вихрами сусідніх повітряний шарів.
Західні вітри звичайно приносять зм'якшення погоди, тобто влітку буде прохолодніше, можливо, пройде дощ. Узимку, вони супроводжуються рясними снігопадами, відлигами. Північний вітер обов'язково принесе холод, чи будуть випадати опади невідомо. Південний вітер приносить тепло, тобто узимку – відлига зі снігом, улітку тепло може бути і без опадів. Східний вітер менш передбачуваний, він може бути і холодним і теплим, одне можна сказати впевнено. Він не принесе великої кількості опадів ні влітку, ні узимку.
Штиль – це значення використовуються щоб сказати, що вітру немає.
Атмосферні фронти.
Між повітряними масами завжди є перехідна зона в декілька десятків кілометрів, яку називають атмосферним фронтом. Якщо переважає холодне повітря, то такий фронт називають холодним. Наразі очікують похолодання. Якщо насувається тепле повітря – відповідно теплий фронт приносить потепління, опади. Холодне повітря завжди залишається нижче від теплого. Тепле повітря піднімається вгору, конденсується водяна пара і випадають дощі, град, сніг. Тобто можна визначити, який саме атмосферний фронт насувається: якщо опади й похолодання – холодний, опади й потепління – теплий.
Водяна пара. Вологість повітря. Опади.
Випаровування – це перехід води (або іншої речовини) з рідкого чи твердого стану в газуватий.
Вода випаровується з поверхні всієї планети: 86% водяної пари надходить в атмосферу з поверхні Світового океану, решта 14% - з поверхні суходолу.
У тропосфері є величезна кількість водяної пари, тому можна говорити що повітря вологе. Кількість водяної пари в 1м3 повітря визначають у грамах. При цьому чим вища температура повітря, тим більше водяної пари в кожному кубічному метрі повітря. В таблиці наведено вміст максимальної водяної пари в 1м3 повітря при різних температурах.
Наприклад, якщо абсолютна вологість дорівнює 17 г/м3 – це означає, що в 1м3 міститься 17 г водяної пари.
Абсолютна вологість – це кількість водяної пари у грамах, яка міститься в 1м3 повітря.
Відносна вологість – це відношення (у відсотках) фактичного вмісту водяної пари в повітрі до максимально можливого за даної температури.
Наприклад, при температурі +20*С, коли в повітрі утримується лише 8,5 г/м3 водяної пари, відносна вологість становить 50%. Тобто наполовину менша ніж кількість водяної пари, яку повітря могло б містити при цій температурі. Чим більша відносна вологість, тим більша ймовірність опадів. У пустелях відносна вологість – 50%, а при 30% погодні умови стають небезпечними для життя. В Україні відносна вологість змінюється за порами року: влітку – нижча, взимку – вища.
Вимірюють відносну вологість приладом, що називається гігрометр. Основна його частина – знежирена людська волосина. Зі збільшенням вологості вона видовжується, що передається стрілкою на шкалу приладу. На шкалі за поділками визначають вологість повітря (у %).
Хмарність.
З висотою температура в тропосфері знижується. Повітря, насичене водяною парою, не може його утримувати. Пара конденсується, тобто перетворюється на крапельки води, які зависають у повітрі на великій висоті. Саме вони й утворюють хмари. Якщо температура там нижча за 0*С то крапельки перетворюються на дрібні кристали льоду.
Хмари – це скупчення завислих в атмосфері дрібних крапель води або кристалів льоду.
Розрізняють кілька десятків видів хмар. Їх систематизовано в Міжнародному атласі хмар. Перший такий атлас створено у 1896 році. Найпоширеніші види хмар:
- Перисті (утворюються на висоті понад 6 000 м. Вони напівпрозорі й складаються з кристаликів льоду, за формою нагадуючи пір’я. Поява їх на небі є ознакою зміни погоди.)
- Купчасті (утворюються на висоті 2 000 – 3 000 м. Вони нагадують клапті вати, розкидані по небу. Поява їх у великій кількості свідчить про можливі зливи чи грози, град.)
- Шаруваті (зазвичай вкривають небо суцільною пеленою. Найчастіше вони виникають восени, спричиняючи похмуру погоду, обложні дощі.)
Ступінь покриття небозводу хмарами називають – хмарністю. Хмарність визначають на око в балах – від 0 (безхмарне небо) до 10 (суцільна хмарність). Середня хмарність становить 5,5 бала. Над материками вона менша, над океанами більша.
Хмарність впливає на інші показники погоди, передусім на температуру. Хмари поглинають і відбивають велику кількість сонячних променів, а також затримують тепло, що йде від Землі. Відтак в ясну ніч прохолодніше, ніж у хмарну, а хмарного дня прохолодніше, ніж ясного. Хмарність залежить також від вітру й температури повітря, що визначає відносну вологість.
Кількість опадів, в першу чергу, пов’язана з атмосферним тиском. Тому в будинках тримали барометр не лише для визначення тиску, але й щоб знати, чи очікувати дощу чи снігу. Якщо атмосферний тиск знижується – це ознака того, що будуть опади. Це пояснюється тим, що повітря підіймається вгору й утворюються хмари, з яких випадають опади. Якщо тиск зростає, слід чекати ясної погоди. При цьому повітря осідає на поверхню й хмари розсіюються, а річну кількість опадів впливають атмосферний тиск, напрям вітру, хмарність, морські течії та інші чинники.
Атмосферні опади.
Атмосферні опади – це вода, що випадає з хмар або безпосередньо з повітря в рідкому чи твердому стані.
До рідких опадів належать дощ, роса, туман, до твердих – сніг, град, іній.
Кількість опадів вимірюють товщиною шару води в міліметрах (мм). Для цього використовують прилад – опадомір. Він складається з дощомірного відра і дощомірної склянки з поділками. Тверді опади перед вимірюванням розморожують. Товщину снігу вимірюють снігомірною рейкою.
Під час дощу, відносна вологість складає більше 90%.
За характером випадання опади бувають обложні (тривалий дощ або снігопад), зливові (короткочасний дощ) імряка (дрібні крапельки води або крижані голочки).
Град – це крупинки снігу, покриті кірочкою льоду. Чому він буває тільки влітку? Виявляється град випадає з купчастих хмар, які з теплим повітрям піднялися на висоту 10 км. Він утворюється у хмарах під час висхідних потоків повітря теплої пори року. Крапельки води за цих умов, потрапляючи на велику висоту, замерзають, і на них шарами нарощуються водяні кристали. Падаючи вони додатково насичуються переохолодженою вологою і збільшуються в розмірах. Величина градинок буває від міліметра до розмірів курячого яйця. Град завдає великої шкоди: знищує посіви, пошкоджує дахи тощо.
Опади, що виділяються безпосередньо з повітря, - це туман, роса, іній. Туман виникає біля поверхні охолодженої землі, тобто за умов зниження температури повітря. У холодному повітрі водяна пара конденсується в дрібні завислі крапельки води. Ось чому туман буває вранці, коли поверхня землі за ніч охолола.
Роса спостерігається літньої ночі в ясну погоду, коли повітря стискається з охолодженою земною поверхнею й залишає на ній вологу. Якщо поверхня і предмети на най охолоджені до температури, нижчої за 0*С, то утворюється іній. Він буває восени та навесні.
Закономірності розподілу опадів.
В областях високого тиску холодне повітря опускається, стискається й нагрівається, проте не утворює ні опадів ні хмар. Над екватором навпаки. Тепле насичене водяною повітря піднімається й швидко охолоджується. Водяна пара конденсується, перетворюється в хмари. Тут опади випадають упродовж року.
Розподіл опадів на земній кулі залежить від ряду чинників.
По-перше, від географічної широти. Менший кут падіння сонячних променів спричинює нижчу температуру і меншу кількість опадів.
По-друге, від напрямку постійних і сезонних вітрів. З океанів морське повітря приносить вологу, тому на узбережжях опадів завжди більше, ніж у внутрішніх районах. Так, завдяки мусонам з Тихого океану на узбережжі Азії випадає понад 1 000 мм опадів. Водночас у центральних районах буває до 50 мм опадів на рік.
По-третє, від висоти поверхні на рівнем моря. Вологі повітряні маси, зустрічаючи на своєму шляху гори, залишають більшу частину вологи на їхніх схилах. Наприклад, у Карпатах завжди більше опадів, ніж будь-де в Україні.
Морські течії також впливають на кількість опадів: теплі – збільшують, а холодні зменшують. Наприклад, холодна Перуанська течія вздовж берегів Пд. Америки.
У холодних країнах випаровування незначне, тому холодне повітря містить відносно мало водяної пари і при конденсації виділяється мало опадів. В теплих країнах спостерігається протилежне явище: велике випаровування і велика вологомісткість повітря зумовлюють значну кількість опадів. Кількість опадів зменшується в напрямі від екватора до полюсів — це основна закономірність у розподілі опадів на Землі.
Над поверхнею теплих течій повітря нагрівається і насичується водяною парою. Коли вона переноситься в сусідні, холодніші ділянки, з неї виділяються опади. Холодні течії діють у протилежному напрямку.
Погода та показники її стану.
Погода – це стан тропосфери в певний час і в певному місці. Поняття погода охоплює такі показники її стану:
- Температура повітря
- Атмосферний тиск
- Швидкість і сила вітру
- Вологість повітря
- Напрямок вітру
- Хмарність
- Опади
Зміни в погоді можуть відбуватися за лічані хвилини.
Метеорологія – це наука, що вивчає зміни основних показників стану погоди. Спостереження проводять на метеорологічних станціях за допомогою спеціальних приладів. Ці станції розміщені по всій земній кулі. Наукові передбачення погоди потребують великої кількості даних, глибоких знань і найсучаснішої техніки.
Клімат.
Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий для даної місцевості.
Клімат більш стійкий до змін, ніж погода, тому для виявлення його змін потрібні десятиліття. Клімат Землі, вивчає наука кліматологія.
Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо).
Основними географічними кліматотвірними чинниками є:
1) Географічна широта (Від неї залежить зональність в розподілі елементів клімату. Сонячна радіація поступає на верхню межу атмосфери в прямій залежності від географічної широти, яка визначає полуденну висоту Сонця і тривалість випромінювання за сезонами року.)
2) Висота над рівнем моря. (Атмосферний тиск з висотою падає, сонячна радіація і ефективне випромінювання збільшуються, температура, як правило, знижується, масова частка водяної пари також зменшується. Висота змінює вертикальний розподіл практично всіх метеорологічних величин, тому дуже суттєво впливає на клімат і закономірності його розподілу на земній кулі, викликаючи явище висотної кліматичної зональності.)
3) Розподіл суходолу і водних просторів. (Саме з ним пов'язаний поділ кліматичних типів на морські та континентальні. На зональність розподілу температури та опадів, а також інших метеорологічних величин впливає розподіл суші та моря. З ним же пов'язане утворення та позиціонування баричних центрів дії атмосфери: субтропічні зони високого тиску розвиваються над материками влітку, в помірних широтах над материками чітко виражене переважання високого тиску взимку та низького влітку. Це ускладнює систему загальної циркуляції атмосфери, а отже, і кліматичних умов на Землі.)
4) Орографія поверхні суші. (На кліматичні умови в горах впливає не лише висота місцевості над рівнем моря, але й орографічні умови - висота і напрям гірських хребтів, експозиція схилів відносно розподілу світла і переважаючих вітрів, ширина долин і кривизна поверхні. Затримуючи перенос мас холодного чи теплого повітря, гористворюють більш чи менш різкі розділи в розподілі температури у великому географічному масштабі. Над горами виникають рухи повітряних течій і особливі форми хмар. Над нагрітими схилами гір також посилюється конвекція і як наслідок - хмароутворення.)
5) Океанічні течії. (Океанічні течії створюють особливо різкі відмінності в температурному режимі поверхні моря і тим самим впливають на розподіл температури повітря та на атмосферну циркуляцію. Стійкість океанічних течій призводить до того, що їх вплив на атмосферу має кліматичне значення. Відзначимо, зокрема, вплив Гольфстріму на клімат Півночі Європи, Перуанської та Бенгельської течій - на утворення пустель Атакама та Наміб відповідно, вплив теплої течії Ель-Ніньо на клімат і господарство Південної Америки. Над районами холодних течій збільшується повторюваність туманів (особливо проявляється біля Ньюфаундленда))
6) Рослинний, сніговий, льодовиковий покрив. (Густий трав'яний покрив зменшує добову амплітуду температури грунту і знижує її середню температуру. Вплив рослинного покриву має здебільшого мікрокліматичне значення. Сніговий покрив зменшує втрату тепла поверхнею і коливання її температури. Навесні на таяння снігового покриву витрачається велика кількість атмосферного тепла. Над сніговим покривом виникають часті та сильні інверсії температури (взимку пов'язані з радіаційним охолодженням, а навесні - з таянням снігу). Велике альбедо снігу призводить до посилення розсіяної радіації і тим самим збільшує сумарну радіацію і освітленість.)
7) Діяльність людини. (Людина впливає на клімат через свою господарську діяльність. Спостерігається вплив людини на мікроклімат (смоги, зміни у водному режимі, вирубка лісів), так і на макрокліматичні умови (викиди парникових газів, опустелювання, порушення озонового шару атмосфери тощо).)
В горах кліматичні умови змінюються зі зміною висоти: з її збільшенням температура знижується, атмосферний тиск падає, вологість зменшується, кількість опадів до певної межі зростає, а потім зменшується, вітер змінюється по силі й напряму. Все це дозволяє виділити специфічні для гір висотні кліматичні пояси. Крім головних існують фактори, які впливають на клімат в певних районах. В тому числі сюди належать розподіл суходолу й водної поверхні, віддаленість території від морів й океанів.
Сонячна радіація – фактор, який визначає надходження сонячної енергії на певні ділянки земної поверхні. Кількість тепла залежить від географічної широти. Від кількості тепла залежать інші показники клімату – тиск, хмарність, опади, циркуляція атмосфери.
Морський, або океанічний, клімат – це клімат океану, островів й приморських окраїн материків. Він характеризується низькими річними й добовими амплітудами (різницями між найвищою й найнижчою температурою) й великою кількістю опадів.
Континентальний – клімат материка. Характеризується невеликою кількістю опадів, високими літніми й низькими зимовими температурами повітря, великими річними й добовими амплітудами. Континентальність клімату виражається в різній степені, яку визначають за річною амплітудою. Чим вища амплітуда, тим континентальніший клімат. В континентальному типі клімату виділяють такі підтипи: помірно-континентальний, континентальний, різкоконтинентальний.
Великий вплив на клімат мають морські течії. Вони переносять тепло чи холод з одних широт в інші, нагріваючи чи охолоджуючи повітряні маси, які знаходяться над ними. Повітряні маси, набуваючи нових властивостей під впливом течій, приходять на материк вже зміненими і зумовлюють на узбережжі іншу, не властиву даним широтам погоду. Тому клімат узбереж, які омиваються теплими течіями, зазвичай тепліший і м’якший, ніж на материку. Холодні течії, крім того, посилюють сухість клімату, вони охолоджують нижні шари повітря в прибережній частині, що перешкоджають утворенню хмар й випаданню опадів.
Кліматичні пояси.
Кожний пояс має постійні кліматичні показники впродовж року.
Кліматичні пояси – широтні смуги земної кулі з відносно однорідним кліматом.
Виокремлюють сім основних кліматичних поясів:
· Екваторіальний;
· Два тропічних;
· Два помірних;
· Два полярних (арктичний і антарктичний).
Між основними кліматичними поясами є шість перехідних:
- Два субекваторіальних
- Два субтропічних
- Субарктичний
- Субантарктичний
Перехідні кліматичні пояси ще називають субпоясами (з латинської "суб" — "під", тобто під основними). Зональні повітряні маси змінюються тут за сезонами, надходячи із сусідніх основних поясів. При цьому вони пересуваються за Сонцем. Так, коли в Північній півкулі тепла пора року, всі повітряні маси зміщуються на північ, а коли холодна — навпаки — на південь.
Розглянемо за якими показниками визначають особливості основних кліматичних поясів.
Зміна клімату в часі. Клімат на Землі за час її розвитку постійно змінювався. У палеозойську й мезозойську ери він був дуже жарким і вологим, а в кайнозойську еру, після кількох льодовикових періодів, став посушливим і прохолодним. У наш час до природних чинників, які впливають на зміну клімату, додається вплив людини. Землі загрожує глобальне потепління, що може спричинити до танення льодовиків, а відтак – до негативних наслідків для людства.
Залежність життя людини від кліматичних умов дуже велика, починаючи з одягу. Від клімату залежить розвиток сільського господарства. В екваторіальних і тропічних поясах вирощують культури, які не є характерними для помірного. Те саме у тваринництві. Побудова житлових і промислових приміщень, товщина їх стін, системи опалення, водопостачання, енергозабезпечення – усе це залежить від особливостей клімату.
Охорона атмосфери.
Атмосфера – оболонка земної кулі, яка захищає Землю від перенагрівання. Це повітря, яким дихають люди, тварини, рослини. Якби не було атмосфери, то добова амплітуда коливання температур сягала б 200*С. Шар озону в атмосфері захищає все живе, від смертоносного випромінювання Сонця і космічного простору. Сучасні склад і стан атмосфери сформувався впродовж мільйонів років. Наразі вона потребує допомоги.
Забруднення атмосфери буває штучним (відбувається внаслідок виверження вулканів, пилових бур, лісових пожеж) і природним (у цьому винна сама людина, тож тільки вона спроможна зупинити негативні процеси).
До штучних джерел забруднення відносять промислові підприємства, що забруднюють атмосферу газами які більшості є отруйними; автотранспорт, що забруднює атмосферу шкідливими газами; радіоактивне забруднення атмосфери (аварія на ЧАЕС).
Способи очищення повітря поділяють на три основні групи:
1) Раціональне використання палива і створення очисних споруд.
2) Удосконалення технологій виробництва та автотранспорту.
3) Поліпшення планування населених пунктів, збільшення площ зелених насаджень.
Розділ 4. ГІДРОСФЕРА
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Географія
Географія з грецької описую землю Вперше цей термін запропонував давньогрецький вчений ЕРАТОСФЕН Методи географічних досліджень Методи... До традиційних методів належать... Метод спостереження цей метод полягає в тому що проводяться експедиції створюються пункти спостереження...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: РЕЛЬЄФ ДНА СВІТОВОГО ОКЕАНУ.
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
| Твитнуть |
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Реклама
Информация в виде рефератов, конспектов, лекций, курсовых и дипломных работ имеют своего автора, которому принадлежат права. Поэтому, прежде чем использовать какую либо информацию с этого сайта, убедитесь, что этим Вы не нарушаете чье либо право.
© copyright 1999 - 2024 allRefs.net. Все права защищены. Страница сгенерирована за: 0.035 сек.
Новости и инфо для студентов