Льодовик - це скупчення багаторічного льоду на суходолі. У далекому минулому, кілька сотень тисяч років тому, природні умови в Україні були такими, як в Антарктиді або Гренландії у наш час. Тільки на Кримському півострові було дещо тепліше, ніж нині на узбережжі Північного Льодовитого океану. Сніг, що випадав на земну поверхню, не встигав розтанути, товща його з кожним роком збільшувалася. Зрештою під власною масою він перетворювався на лід. Льодовики покривали північ Євразії, у тому числі значну територію України. То була льодовикова епоха. У минулому таких наступів льодовика на материки було кілька. Льодовикові епохи чергувалися з міжльодовиковими. Ми живемо в післяльодовикову епоху.
Нині льодовики охоплюють 11 % суходолу. Розрізняють материкові (передусім у Гренландії та Антарктиді) та гірські льодовики. Материк Антарктида покритий льодовим панциром завтовшки 4000 м і містить майже 90 % льоду всієї земної кулі. Високо в горах температура повітря значно нижча ніж біля підніжжя. З висотою сніг нагромаджується і перетворюється на лід. Тому вершини високих гір покриті льодовиками і снігами, їх утворення залежить від широти місцевості, висоти над рівнем моря, рельєфу. Межа, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути, називається сніговою лінією. Вона є нижньою межею утворення льодовиків. На різних широтах висота снігової лінії не однакова, від кількох сотень метрів — у полярних широтах до 4500 м — біля екватора. В горах України немає льодовиків.
Гірські та покривні льодовики. Льодовики, що покривають вершини, схили і долини гір вище від снігової лінії, називають гірськими. До їх довгих льодових язиків, як у річку, впадають льодовики-притоки. Одним з найдовших є льодовик Беринга на Алясці в Північній Америці — 220 км. Потужні, великі за площею льодовики називають покривними. Покривними є льодовики Антарктиди й Гренландії, які під дією сили тяжіння сповзають, відколюються й утворюють величезні брили льоду - айсберги, що дрейфують в океані. Вони досягають величезних розмірів — від кількох десятків кілометрів завдовжки і до 200 м заввишки. Близько 90% об'єму айсберга перебуває під водою.
Багаторічна мерзлота. Багаторічна мерзлота — шар мерзлої землі з постійною температурою — нижчою від 0°С. Багаторічна мерзлота утворилася в льодовикову епоху, де територія земної поверхні не була покрита льодом, а середньорічні температури були дуже низькими. Вона збереглася в тих районах, де й нині середньорічні температури повітря нижчі за 0°С. Потужність шару мерзлоти різна — від кількох метрів до одного кілометра. Інколи на глибині кількох метрів трапляються шари льоду до 60м. Його називають викопним льодом. Більше поширення багаторічна мерзлота має в Північній півкулі — в Північній Америці та Євразії вона охоплює 25% площі. За умов багаторічної мерзлоти утворюються верхові болота, позаяк вона відіграє роль своєрідного водонепроникного шару. У районах поширення багаторічної мерзлоти, де верхній шар прогрівається влітку, бувають осідання і здуття окремих ділянок поверхні. Це ускладнює спорудження будинків і шляхів сполучення.
Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на 2300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа 348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів. Найбільша споруда у світі, яку творять живі організми. Велика частина рифів перебуває під водою й оголюються під час відпливів.
Підземні води. Води, що містяться в порожнинах, тріщинах, порах гірських порід верхніх шарів земної кори, називають - підземними. Вони утворюються від просочування атмосферних опадів.
Гірські породи мають властивість пропускати воду. її легко пропускають пісок, гравій, галька, тобто вони водопроникні. Затримують воду глина, пісковик, глинистий сланець, граніт. Ці породи — водонепроникні. Вода, просочуючись униз, заповнює проміжки водопроникної породи й утворює водоносний шар. Водоносних шарів в одній місцевості може бути кілька на різних глибинах.
Види підземних вод. За умовами залягання підземні води поділяють на:
· Верховодка — підземні води, що залягають на невеликій глибині. У посушливий період року випаровуються.
· Грунтові води утворюють суцільний шар, що залягає на першому від поверхні шарі водонепроникних порід. Вони можуть рухатися по водонепроникному шару, їх рівень то підвищується, то знижується залежно від кількості опадів. Використовуються у побуті (колодязі) та для зрошення.
· Міжпластові води лежать між двома водонепроникними шарами, мають постійний рівень, вода чиста. Води, що залягають на глибині під постійним тиском, називають артезіанськими. Якщо в цьому місці пробурити свердловину, то вода сама виливатиметься на поверхню або навіть буде фонтанувати.
У річкових долинах, ярах, балках підземні води можуть виходити на поверхню, утворюючи джерела. На великих глибинах підземні води часто містять розчинені солі та гази. Такі води називають мінеральними і використовують як лікувальні. Підземні води з температурою понад +20 °С називають термальними. Вони перебувають на великих глибинах або в районах вулканічної діяльності, де виходять на поверхню у вигляді гарячих джерел або гейзерів.
Робота підземних вод. У товщі земної кори, розмиваючи й розчиняючи осадові породи, підземні води утворюють карстові підземні печери, озера, річки. Підземні води спричиняють катастрофічні явища, наприклад зсуви. Вони поширені на схилах річок (райони Києва, Дніпропетровська та ін.) і морів (райони Одеси, Ялти). Зсуви руйнують дороги, будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя. Для запобігання зсувним явищам укріплюють схили, висаджують дерева, відводять грунтові води.
Розділ 5.БІОСФЕРА
Біосфера— це загально планетна оболонка, склад, будова й енергетика якої зумовлені минулою і сучасною діяльністю всієї сукупності живих організмів на Землі. Виникла близько 3,5 млрд років тому. Охоплює частину атмосфери до висоти озонового шару (20—25 км), верхні шари земно? кори і всю гідросферу. Нижня межа опускається в середньому на 2— З км на суші і на 1—2 км нижче дна океану. Нижня термічна межа біосфери зумовлена високими температурами глибинних верств земної кори. Верхня — наявністю короткохвильового ультрафіолетового проміння, від якого живі організми захищені озоновим шаром. Потужність її змінюється від 13 км у полярних широтах до 22 км на екваторі. Біосфера є складною, цілісною, організованою і саморегульованою екологічною системою, в якій під впливом живих організмів відбуваються акумуляція, трансформація і перерозподіл величезних ресурсів речовини й енергії. У ній зародилося і розвинулося життя в усій різноманітності форм.
Усі організми об'єднуються у чотири царства живої природи: рослини (до 500 тис. видів), тварини (до 1,5 мли видів), гриби (понад 100 тис. видів), бактерії (мікроскопічні, часто одноклітинні організми). Живі істоти різних царств тісно взаємопов'язані. Рослини здатні створювати органічні речовини з неорганічних, виділяючи кисень. Цей процес називають фотосинтезом.
Тварини не можуть самі створювати органічних речовин. Вони одержують їх, з'їдаючи траву (травоїдні) чи інших тварин (хижаки).
Кисень, що виділяється рослинами, усі живі організми використовують для дихання, а вуглекислий газ, який вони видихають, необхідний рослинам для фотосинтезу.
Залишки відмерлих рослин і тварин розкладають бактерії грунту, перетворюючи їх у прості неорганічні речовини, які поглинають нові покоління рослин. Якби не санітарна робота бактерій, то залишки відмерлих тварин і рослин вкрили б Землю шаром у декілька метрів.