Основні положення

Ще давньоримський філософ Сенека вказував, що спочатку треба навчитися добрим правилам моралі, а потім мудрості. Ця думка пронизує праці багатьох учених-педагогів. Розумове виховання філософи вважають провідним у cистемі виховання молоді. Мудрість, розум завжди високоморальні, красиві, всебічні у відображенні реальної дійсності. Розуму протистоїть однобічність у розвитку мислення, обмеженість, антинауковість. Про того, хто йде шляхом хитрощів, обману, кажуть, що в нього не вистачає мудрості на самостійне вирішення проблем. Тому мудрість, розум людини слід розглядати як багатоякісну рису особистості.

Розумове виховання – це процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, озброєння їx знаннями, вміннями та навичками, формування наукового світогляду. Розумове виховання спрямоване на розвиток інтелектуальної культури особистості, пізнавальних мотивів, навичок мислення, раціональної організації навчальної праці. Головне завдання розумового виховання у школі – формування творчої мислячої особистості.

Основні шляхи розумового виховання:

· систематичне навчання учнів, побудоване на основі принципів розвивального навчання;

· позакласна робота з розвитку розумової культури учнів.

Розумовий розвиток учня відбувається також під впливом довкілля, засобів масової інформації.

Вирішальне значення в розумовому вихованні має цілеспрямоване навчання учнів, у процесі якого вони оволодівають знаннями, уміннями та навичками.

Розумове виховання включає в себе також i розвиток інтелектуальних умінь: бути уважним, запам’ятовувати навчальну інформацію, раціонально здійснювати мислительні операцї. Для цього вчителі використовують різні методи, засоби та прийоми: наочні пociбники, самостійна робота, вправи, цікаві ігри, порівняння, аналіз, узагальнення, абстрагування, класифікацію, встановлення причинно-наслідкових зв’язків.

Основними компонентами розумового виховання є

· система знань i умінь;

· погляди на пізнання i свідомість людини, колективу та суспільства;

· світоглядно-методологічна готовність до дій;

· сучасна культура пізнавальної та трудової діяльності, саморегуляції та саморозвитку особистості;

· соціальна активність.

Завдання розумового виховання інколи розуміють спрощено, намагаючись “вкласти” у дитячу голову якомога більше знань про навколишній світ. Проте справа зовсім не в “багатознанні”. Набагато важливіше виробити в дитини загальні способи пізнавальної діяльності - уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, а також подбати про те, щоб у неї з’явилася жага до нових знань, потреба оволодівати інтелектуальними умінням.

У режимі дня дитини немає особливої графи “розумове виховання”. Воно здійснюється i тоді, коли дитина грається, і тоді, коли вона займається працею, і тоді, коли вона за допомогою дорослих знайомиться з новими предметами та явищами дійсності. Якщо дорослі не пояснюють дитині те чи інше явище, з яким вона стикається, яке вона пізнає, вони втрачають гарну можливість розвивати її розумові здібності. Адже будь-яке фізичне явище є чудовою вправою для дитячої логіки. Тут дитина наочно i практично засвоює логічні поняття: причини, наслідки, цілі, призначення, висновки. Важливо й те, що дитина при цьому від поверхневого сприйняття окремих предметів підіймається до пояснення, навчається логічно мислити, розширює свій словниковий запас. Чим більше правильних уявлень про природу дістає дитина, тим краще вона в подальшому засвоюватиме шкільні знання. В.О.Сухомлинський вважав, що активне життя дитячої думки - це найголовніша передумова i свідомого відношення до навчання, i твердих глибоких знань, i тонких інтелектуальних взаємовідносин у колективі.

Розумове виховання - одне з головних завдань виховання, підготовки підростаючого покоління до життя. Це основа всебічного розвитку особистості.

Саме поняття “розумове виховання” значно ширше, ніж поняття “освіта”, “навчання”. Розум людини розвивається з перших місяців i до кінця життя в умовах будь-якої корисної діяльності завдяки вивченню рідної мови, яку К.Д.Ушинський не випадково назвав “великим педагогом”. Але всю повноту значення розумове виховання одержує в умовах систематичного навчання i освіти, збагачення своєї пам’яті знаннями ycіx тих багатств, які накопичило людство. Тут, насамперед, треба мати на увазі не тільки сам процес оволодіння знаннями, а глибоке проникнення в його сутність, озброєння методами здобуття та застосування на практиці, розвиток культури розумової праці.

Завдання розумового виховання школярів - керівництво розвитком їx творчого мислення, пізнавальних можливостей, перетворенням знань на переконання, знаряддя мислення i діяльності. Її рішення тісно пов’язано з формуванням зацікавленості у розумовій діяльності, активного відношення до життя, прагнення до розширення та творчого застосування знань. Треба виховувати у школярів спостережливість, можливість виділяти в явищах i фактах їx найбільш суттєві сторони і взаємозв’язки.

У процесі розумового виховання в учнів розвивається мислення, пам’ять, уява, збагачується їx внутрішній світ. Це відбувається тоді, коли здобуття знань стає важливою, суттєвою частиною всієї життєдіяльності людини.

Наукою встановлено, що в умовах навчання пізнавальні можливостi молодого покоління розвиваються інтенсивніше, ніж у процесі інших корисних занять. Але - цей процес не стихійний. Якщо навчальний матеріал не зрозумiлий, то механічне засвоєння слів, зміст яких не з’ясовано, лише гальмує розвиток. Завдання розвитку мислення потребують від учителя високого дидактичного мистецтва, вміння навчати так, щоб знання учня не були поверховими, не зводились до знайомства тільки з окремими положеннями науки, а являли собою дієву систему, визначаючи життєву позицію, спрямованість особистості. Навчання, таким чином, виступає як найважливіша ланка в цілісному процесі виховання, тому що єдність навчання і виховання - закономірність педагогіки.

Л.В.Занков, досліджуючи питання розумового виховання, зокрема розвивального навчання, довів, що необхідно:

1) будувати навчальну діяльність на високому рівні труднощів, що характеризується не тільки і не стільки тим, що він перевищує “середню норму”, але, насамперед, тим, що він розкриває духовні сили дитини, дає їм простip і певну спрямованість;

2) при вивченні програмного матеріалу просуватися вперед швидким темпом, який забезпечує неперервне збагачення школярів усе новими й новими знаннями. Треба відмовитися від тупцювання на одному місці. Але йти вперед швидким темпом не означає поспішати. Головне тут - неперервність i послідовне розширення меж пізнання;

3) провідна роль має належати теоретичним знанням у початковому навчанні. На перший план виступає пізнавальна сторона навчання, розвиток операцій мислення (аналіз, синтез, узагальнення). Теоретичні знання при цьому подаються не тільки у формі понять, термінів, визначень, але й як зaкони і залежності;

4) необхідно додержуватися принципу усвідомленого засвоєння учнями навчального матеріалу, засобів застосування знань на практиці.

Названі положення отримали у педагогіці назву “теорія розвивального навчання”.

Надзвичайно велику роль у підвищенні ефективності розвивального навчання, у стимулюванні учнів до навчання відіграє розвиток пізнавального інтересу останніх. Пізнавальний iнтepec - це інтерес до пізнання, у процесі якого відбувається оволодіння змістом навчальних предметів i необхідними способами, уміннями i навичками, за допомогою яких учень отримує освіту.

У психологічній нayцi загальновизнано, що інтерес - складне психічне явище, що охоплює свідомість, волю та почуття людини. Психофізіологічна природа інтересу близька за фізіологічним механізмом до уваги, емоцій. Інтерес за своєю природою дуже близький до уваги. Так само, як і увага, інтерес грунтується на реакціях орієнтування, що викликаються спершу новітністю предметів.

Пізнавальний інтерес - це властивість особистості,яка проявляється в активному, емоційно забарвленому ставленні до пізнання предметів, явищ навколишньої дійсності, видів діяльності, що викликається усвідомленням їx значущості для особистості.

Г.І.Щукiнa у своїй монографії “Проблеми пізнавальних інтересів у педагогіці” виділяє три види стимулів пізнавального інтересу учнів на уроці:

1) ті, що йдуть від змісту навчального матеріалу на уроці. Це, насамперед, новизна знань. Тому дуже важливо у кожному уроці виділяти безпосередньо нове, вже відоме, те, що учні можуть пізнати самостійно. Такий підхід дозволить правильно організувати роботу на уроці і виділити проблемні питання для самостійного розв’язання;

2) ті, що йдуть від діяльності учнів ні уроці. Включає дві аспекти - забезпечення pізноманітності форм навчальної діяльнocті на уроці й організацію активної самостійної пізнавальної діяльності, яка розвиває мислення учнів;

3) ті, що виходять зі стосунків, які складаються між учителями та учнями, і між самими учнями на уроці.

Інтерес спонукає школярів шукати відповіді на запитання, що виникають під час навчальної діяльності, читати додаткову літературу, відбирати для себе творчі, підвищеної складності завдання. Інтерес сприяє більш активній участі у позакласній і позашкільній діяльності. Інтерес змушує людину активно прагнути до пізнання, шукати способи та засоби задоволення “жаги до знань”. Інтерес стимулює до пошуку нових знань, нових умінь, нових способів навчальної роботи. Він робить людину більш діяльною, енергійною і стійкою у цих пошуках.

Інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується трьома обов’язковими моментами:

1) наявністю позитивної емоції відносно діяльності;

2) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції, тобтотим, що ми називаємо радістю пізнання;

3) наявністю безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності.

Вчені-дослідники виділяють ознаки інтересу, його критерії, які поділяються на три групи, а саме:

1. Специфічні, які характеризують особливості поведінки та діяльності учнів, що проявляються під час навчальної діяльності на уроці.

2. Ті, які характеризують особливості поведінки та діяльності учнів, що проявляються поза уроками.

3. Критерії, які характеризують особливості всього способу життя учнів, що виникають під впливом інтересу до тiєї чи іншої діяльності.

Формування глибоких i стійких пізнавальних інтересів у всіх учнів - завдання надзвичайно важливе і має велике соціальне значення. Навчання без інтересу не приносить радощів, не має великого ефекту і, як наслідок, призводить до низької успішності. Пізнавальний інтерес стимулює активне ставлення учнів до уроків, спонукає їх до постійного розширення та удосконалення знань. Biн має тісний зв’язок з творчою самостійністю учнів, з розвитком їx нахилів i здібностей, сприяє, таким чином, загальному розвитку учнів.

Спонукати живу, самостійну думку учня - це підгрунтя викладання всіх наук. Тоді кожний, навіть найнудніший, на перший погляд, предмет набуває своєї неповторної краси, логічного зв’язку з явищами життя. Тому проблема розвитку в учнів інтересу до навчання, до пізнання набуває все більшої актуальності у наш час.

Пізнавальний інтерес можна назвати вибірковою спрямованістю людини на пізнання предметів, явищ, подій оточуючого світу, психічних процесів, діяльності людини, її пізнавальні можливості. І дійсно, якщо з оточуючого світу людина вибирає тільки те, що є длянеї більш значущим, то слід прагнути до того, щоб найважливіше і значиме у навчанні подавати у цікавій для учнів формі. Завжди треба пам’ятати, що “смертний гріх для вчителя - бути нудним”.

Дослідники виділяють ряд способів формування пізнавального інтеpecy. Розглянемо деякі з них.

Розкриття значущості знань. Перший урок з нового предмета, яким він має бути? Ще Я.А.Коменський у “Великій дидактиці” писав, що коли починаєте вивчати будь-який новий предмет, розум учнів має бути до цього підготовленим. На першому ypoцi, коли учні ознайомлюються з новим предметом, треба допомогти їм зрозуміти значення предмета - показати, яке місце дана наука займає серед інших наук, у житті людини, у народному господарстві.

Але перший урок - це лише початок складної та довгої праці, яка розкриває значення i користь науки, початок пробудження інтересу до цієї галузі знань. Школярі з інтересом вивчають предмет тільки тоді, коли розуміють саму сутність i значення виучуваного матеpiалу.

Цікавість матеріалу. Кожна наука має багатий матеріал, якийсприяє збудженню інтересу. Нове, цікаве, “загадкове” треба розкривати учням на основі тих знань, що в них уже є. Введення цікавого матеріалу дозволяє показати дітям, як багато цікавого можуть пізнати вони у школі, з книжок, скільки невідомого приховує у собі царство знань, як мало вони ще пізнали.

Створення проблемних ситуацій. Великі можливості для розвитку інтересу учнів до навчального предмету мають уроки, на яких вчителі застосовують різноманітні способи спонукання учнів до навчання. Вони пояснюють нову тему таким чином, щоб залучити якомога більше учнів класу до активної розумової праці. Не слід лякатися труднощів. Треба боятися бездіяльності й розумової сплячки на уроці, які вбивають інтерес. Створення проблемних ситуацій, визначення навчальних проблем, проблемних запитань, вправ – загальновизнані шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів.

Ефект парадоксальності, подиву значно сприяє розвитку інтересу в учнів до виучуваного матеріалу. Особливо, якщо він підкріплений використанням науково-популярної та художньої літератури. Наприклад, вивчаючи тему “Насіння” (біологія, розділ “Рослини”), вчитель може для підкріплення своїх слів прочитати уривок з повісті К.Паустовського “Чорне море”, в якій розповідається про те, як мокрий горох розірвав пароплав.

Навчальні дискусії. В останні роки творчо працюючі вчителі велику увагу приділяють дискусіям, на які виносять проблеми та питання, що потребують аргументованих відповідей, обгрунтування своєї точки зору з позиції сучасної науки, практики та вдумливого державного підходу. Систематичне введення таких завдань у зміст уроку сприяє розвитку інтересу учнів до навчання, формує у них критично-оцінне ставлення до негативних явищ і фактів.

Пізнавальні ігри. Намагаючись подолати пасивність учнів на уроках, учителі нерідко використовують ігрові моменти. Наприклад, можна провести гру-подорож “До країни знань”. Для її проведення учні поділяються на команди. Кожний ряд учнів – це екіпаж корабля. Очолює його командир – капітан корабля. Той корабель скоріше прибуває до “Країни знань”, команда якого без помилок дасть відповідь на п’ять запитань. За відповідь присуджують певну кількість балів. Команда, що набрала найбільшу кількість балів, стає переможцем.

Пізнавальний інтерес є провідним мотивом пізнання, мобілізує увагу учнів, приносить їм радість і задоволення, підвищує інтенсивність сприйняття знань, сприяє активізації мислення.

Розвиток інтелектуальних здібностей школярів передбачає формування у них сучасної культури пізнавальної діяльності. Культура пізнавальної діяльності учнів включає: систему знань і умінь; культуру мовлення; культуру наукового пізнання; культуру навчальної праці; досвід творчої діяльності; емоційно-ціннісне ставлення до навколишньої дійсності і себе.

За складністю самостійно виконуваних робіт у розвитку інтелектуальної культури можна виділити такі piвні умінь:

1) розповідати, давати відповідіна запитання, розв’язувати задачі, виконувати практичні роботи під керівництвом наставника;

2) робити доповіді, готувати реферати, розв’язувати цикли задач та виконувати нескладні роботи творчого характеру;

3) будувати гіпотези, концепції, теорії та технології, виконувати самостійні творчі роботи у межах певних розділів науки;

4) виконувати нові роботи у науці, техніці, мистецтві.

Культура навчальної пpaцi характеризує якість розумової діяльності учнів і передбачає

ü правильне планування навчальної праці;

ü чітку її організацію;

ü дотримування правил навчальної гігієни;

ü використання раціональних прийомів роботи з книгою та іншими джерелами інформації;

ü самоконтроль;

ü своєчасну корекцію своїх дій;

ü самоаналіз результатів розумової праці;

ü виявлення причин викритих вад та їx усунення в новому циклі навчальної діяльності.

Необхідно формувати у школярів навички та вміння наукової організації праці, навички самопроектування, самоорганізації, саморегулювання, самоконтролю.

Основою успішного здійснення всіх інших видів навчальної діяльності є робота з книгою. Вмінню читати книги треба вчитися,вчитися наполегливо i постійно.

Найголовніші рекомендації, які слід пам’ятати при читанні науково-популярної літератури, наведені у наступній пам’ятці.

Як читати книгу:

1) Пам’ятайте пораду “Краще читати небагато, але грунтовно”.

2) Складіть план читання, перерахувавши в ньому книги, якi Ви хочете прочитати.

3) Для попереднього ознайомлення з книгою треба продивитися вихідні дані, які наведеніна її титульній сторінці, анотацію, зміст, передмову, заключення.

4) Намагайтеся глибше зрозуміти зміст книги. Для цього виділяйте головні думки та стежте, як вони розкриваються, обгрунтовуються.

5) Під час читання користуйтеся різними формами запису: цитата, витяги з тексту, план, тези, конспект, реферат.

6) Зустрівши у книзі незнайоме слово, обов’язково з’ясуйте, що воно означає; систематично користуйтеся енциклопедіями, словниками, довідниками.

7) Прочитавши книгу, подумайте, чому новому вона Вас навчила.

Правила гігієни при роботіз книгою:

1) нормативне освітлення;

2) правильно підібрані меблі;

3) перерви та фізкультурні паузи.

 

3’ясовуючи питания про вікову динаміку інтересів дитини, варто звернути увагу на те, що кожний віковий період не є якимось окремим замкненим періодом у житті людини. Межі цих періодів дуже розмиті i включають у себе різні етапи розвитку людини.

Молодший шкільний вік (від 6 до 10 років). Провідною діяльністю учнів початкових класів стає учіння, хоча велике місце у житті дитини ще займає гра. У дітей цього віку поліпшується робота органів чуттів; нечітке сприймання поступово стає точним, керованим; увага з мимовільної стає довільною. Мислення i пам’ять молодших школяpiв наочно-образні, тому все, зчим вони стикаються у школі,маєбути яскравим, красивим; розповідь учителя - цікавою, доступною, емоційною.

Активізується діяльність другої сигнальної системи, яка є фізіологічною основою мовлення. Молодші школярі все глибше й глибше усвідомлюють слово, формується абстрактне мислення. Удосконалюються пізнавальні процеси, розумові операції, прийоми запам’ятовування, якість розуму та інші психічні пізнавальні особливості. У процесі пізнання не тільки відбувається розвиток інтелекту, але й формуються вольові риси дитини, розвивається її особистість в цілому.

Широта інтересів молодших школярів проявляється у тому, що їx цікавлять явища навколишньої дійсності, які не вивчаються за програмою середньої школи. Широта цих інтересів проявляється й у прагненні молодших школярів до творчих ігор (до речі, ця потреба не завжди враховується вчителями), особливо на героїчно-романтичні сюжети, сюжети з книг, кінофільмів.

Проте інтереси молодших школярів ще недостатньо дієві. Самі по собі вони довго не підтримують навчальну діяльність, тому що є нестійкими, ситуативними, швидко задовольняються і без підтримки вчителя можуть згасати i не відновлюватися знову (навчальний матеріал i завдання швидко набридають учням, викликають втому). Крім того ці інтереси малоусвідомлені, що проявляється у невмінні школяра назвати, що і чому йому подобається у даному предметі; слабко узагальнені, тобто охоплюють лише один чи кілька навчальних предметів, але об’єднаних за їхніми зовнішніми ознаками; зорієнтовані частіше на результат учіння (знання, при чому, з їхньої фактичної, ілюстративної сторони і лише після цього – закономірності), а не на способи навчальної діяльності. Нерідко до самого закінчення початкової школи у певної частини учнів не сформовується здатність переборювати труднощі.

Усі ці особливості зумовлюоть поверхневий, недостатній інтерес до навчання.

Середній шкільний (або підлітковий) вік (від 11 до 15 років). Сприйняття у підлітктв цілеспрямоване, планомірне; увага довільна, запам’ятовування матеріалу відбувається через усвідомлене заучування. Розвивається абстрактне мислення, розумова самостійність, розширюється словниковий запас.

Розширення сфери пізнання, багатопредметність призводять до збагачення інтересів підлітка, особливо пізнавальних. Підліток дуже емоційний, iз суперечливою поведінкою. Дуже важливим є вплив взаємостосунків з учителем. Саме через особистість педагога оцінюється у середньому шкільному віці предмет, що викладає цей учитель. Відношення до предмета часто визначається також успіхом чи невдачею у навчанні.

Велику роль у цьому віці відіграють інтерес до художньої літератури, кіно, прагнення отримати нову інформацію про людину, її особливості. Хоча читацькі інтереси у цьому віці різноманітні, все ж таки переважаючим є iнтepec до героїчних i пригодницьких творів (особливо у стилі “фентазі”).

У цьому віці можна спостерігати збільшення широти i багатогранності інтересів (розширення кругозору), що поєднується з появою більшої їx вибірковості, диференційованості; зростання визначеності та стійкості пізнавальних інтересів.

Але вибірковий інтерес до одних навчальних предметів може заважати інтересу до інших предметів, тому що підліток ще не вміє поєднувати їx, організовувати свою навчальну працю.

Широта iнтepeciв може призводити до їх поверхневості i розкиданості. Крім того, нові позакласні та позашкільні заняття (читання додаткової літератури, заняття у гуртках, клубах, секціях тощо) конкурують з навчальною діяльністю.

Нестійкість інтересів призводить до їх зміни, чергування.

У підлітків закріплюються широкі пізнавальні мотиви, інтерес до нових знань. Причому у цьому віці у більшості школярів iнтеpec до фактів поступається інтересу до виявлення закономірностей явищ та процесів. В.О.Сухомлинський назвав це духовною потребою підлітків до абстрагування,потребою охопити думкою якомога більшу кількість фактів, що збільшуєінтерес до навчання, знімає втому. Розвитку широких пізнавальнихмотивів у цьому віці сприяють різні види позакласних i позашкільних захоплень, гуртки, секції тощо.

Старший шкільний вік (від 16 до 18 років). Увага довільна, стійка, об’ємна. Пам’ять логічна, здатна до великих навантажень. Переважний розвиток логічного мислення, перехід від формальної до діалектичної логіки. Суттєва риса мислення - критичний підхід.

З’являються вибіркові інтереси до окремих предметів, пов’язаних з тією професією, яку обрав для себе учень. Але старшокласник у той самий час намагається подолати байдужість до нелюбимих предметів і оволодіти знаннями з ycix дисциплін для успішного завершення навчання. Усе це створює певний стиль розумової діяльності у старшому шкільному віці. Вона стає глибокою, самостійною, вci пізнавальні психічні процеси (пам’ять, сприйняття, уява) відбуваються довільно.

Вибір майбутньої професії впливає на появу в учнів значного інтересу до трудової діяльності дорослих.

Усі дослідники iнтepeciв у цьому віці відзначають значну вибіркoвicть пізнавальних мотивів, причому ця вибірковість пов’язана не тільки з безпосереднім інтересом до навчального предмета, як у підлітків, але й вибором професії (що призводить іноді до падіння інтересу до всіх інших предметів). Розвиток вибіркових пізнавальних iнтеpeсiв є основою подальшого розвитку всіх спеціальних здібностей.

Продовжують розвиватися широкі пізнавальні мотиви - інтерес до нових знань, переборення труднощів впродовж їx здобуття. Інтерес до знань стає більш глибоким, стосується не тільки зовнішньої форми, але й закономірностей навчального процесу.