Пояснювальна записка

Одним з основних предметів, що вивчається у допоміжній школі, є українська мова. Українська мова - це державна мова України, основний засіб спілкування її народу. Як навчальний предмет, вона виконує такі важливі функції: засіб пізнання і об'єкт пізнання, засіб самовираження особистості, її розвитку і корекції недоліків.

Метою курсу "Українська мова" є надання учням такої мовної освіченості й мовленнєвого розвитку, які б допомогли їм успішно увійти в соціокультурний простір країни та соціалізуватися й успішно адаптуватися в ньому після закінчення школи.

Завданнями навчання української мови учнів виступають: навчання письму, усному писемному мовленню, розумовий розвиток учнів та корекція їх психофізичних недоліків, навчання спілкуватися у різних ситуаціях спілкування, прищеплення етичних і моральних рис школярам, виховання національно свідомих громадян України.

Програма побудована за лінійно-концентричним принципом з дотриманням дидактичних принципів доступності, послідовності, системності, доцільності, достатності, наступності у навчанні від простого до складного, зокрема подача нового матеріалу базується на уже відомому та в тісному зв'язку з ним.

Оволодіння мовою має відбуватися у процесі мовленнєвої діяльності. Головна увага звертається на формування і розвиток у школярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання /слухання - розуміння/, говоріння, читання, письма.

Матеріал курсу "Українська мова" підібрано з метою сприяння мовному і мовленнєвому розвитку учнів та з урахуванням трьох основних принципів навчання української мови: функціонального комунікативно-лінгводидактичного, українознавчого і проблемно-пошукового.

Добір змістового матеріалу з української мови зумовлений подвійною природою мови: а/ мова як система знань і умінь; б/ мова в дії - мовлення. Оновлений зміст добирається з урахуванням його доступності для спілкування й отримання інформації в різноманітних життєвих ситуаціях. Він подається зважаючи на такі чинники: відповідність матеріалу розумовим та фізичним особливостям учнів; лінійно-концентричне розміщення матеріалу протягом років навчання; послідовне засвоєння /практичним шляхом/ наукових понять; системне розміщення матеріалу, чим забезпечується адекватність його сприймання, розуміння, запам'ятовування з подальшим усвідомленням для використання у власній діяльності; реалізація у змісті системи моральних, етичних та естетичних уявлень, що відповідають вимогам до виховання національно свідомих громадян. Для оновленого змісту характерна українознавча спрямованість.

Програмовий матеріал дібрано з урахуванням міжпредметних зв'язків, що сприятиме розширенню світогляду учнів, формуванню у них умінь застосовувати знання з мови на інших предметах. Шкільний курс "Українська мова" єдиний з І по 10 класи, матеріал подається у системі і взаємопов'язано. Для реалізації мети і завдань, що з неї випливають, а також з метою надання шкільному курсу більшої практичної спрямованості, зміст програми диференційовано на чотири змістові лінії, які тісно пов'язані між собою: лінгвістичну, комунікативну, українознавчу, діяльнісну. Реалізуються змістові лінії за розділами: "Звуки і букви", "Значення слова", "Слово", "Речення", "Текст" /початкова ланка/ та "Лексикологія", "Частини мови", "Слово", "Речення", "Зв’язне мовлення" /старша ланка/. Учні мають працювати і отримувати знання про одиниці різних мовних рівнів: звуки мови, слово в його лексичному і граматичному значеннях, речення, текст.

Відповідно до вимог сьогодення, змінюється стратегія і тактика навчання учнів допоміжної школи української мови. Головна увага звертається на актуальну, природну, важливу мету мовної освіти - різнобічний і мовленнєвий розвиток учнів, чому підпорядковано завдання системного вивчення мови.

У комунікативній змістовій лінії подано зміст роботи по формуванню умінь сприймати усне і писемне мовлення, відтворювати його, працювати з усними і письмовими висловлюваннями різних типів, стилів і жанрів мовлення, з якими учні щоденно стикатимуться як у процесі навчальної діяльності, так і у подальшій майбутній діяльності. Також закладено матеріал з мовленнєвознавчих понять: спілкування і мовлення, текст, монолог і діалог, типи, жанри і стилі мовлення. Тому вона має дві складові: а/ відомості про мовлення; б/ перелік основних видів робіт. Формування умінь слухати-розуміти українське усне мовлення – одна з важливих складових, які забезпечує комунікативно-змістова лінія. Закладений у ній матеріал допоможе учням вникати у смисл повідомлення, слідкувати за розвитком сюжету, розуміти зміст завдань. Учитель проводить значну роботу по опануванню школярами значенням слів, словосполучень, речень, розумінню смислу абзаців, тексту в цілому. Повноту розуміння учнями прослуханого учитель перевіряє шляхом роботи над змістом прослуханого твору (запитання, бесіди, робота з предметними і сюжетними малюнками тощо). Навчаючи учнів слухати-розуміти чуже мовлення, учитель одночасно навчає їх і відтворювати його – говорити – тобто навчає українського усного мовлення. Навчання говорінню відбувається на двох рівнях: репродуктивному і продуктивному. Репродуктивний рівень забезпечується відтворенням школярами зразків, даних учителем (вибірковий, стислий, близький до змісту тексту переказ прослуханого чи прочитаного, розповідь напам’ять вивчених віршів і т.д.). Репродуктивні уміння сприяють активному засвоєнню лексики, формуванню частково-мовленнєвих умінь, які лежать в основі мовлення: орфоепічних, граматичних, лексичних. Належний рівень їх сформованості забезпечує уміння слухати-розуміти і правильно розуміти, а також читати і писати.

Продуктивний рівень передбачає самостійну побудову учнями власних висловлювань, запитань, діалогів, розповідей про прослухане, почуте, прочитане. Продуктивне мовлення передбачає мотив (бажання щось повідомити, про щось дізнатися), орієнтацію в ситуації мовлення співбесідника або слухачів (в разі монологічного мовлення) і результат, якого учень (мовець) прагне досягти.

Формуючи у школярів уміння говорити, учитель опирається як на готові зразки мовлення (озвучені тексти діалогічного і монологічного характеру), так і на різноманітний дидактичний матеріал (запитання, опорні слова, семантизуючу ілюстративність, нескладні за змістом сюжетні малюнки, спеціально створені уявні мовленнєві ситуації спілкування).

Потребу школярів у спілкуванні учитель забезпечує також озвученням (інсценізуванням) казок, уривків з прочитаних творів, участю в інсценівках до свят і т.п. Оскільки усні і письмові перекази та твори - основні види робіт щодо формування лексичних і комунікативних умінь, програма рекомендує проводити їх у тісному взаємозв'язку: від переказу усного до переказу письмового, від письмового переказу до усного твору. Самостійно учні допоміжної школи писати твори не можуть, тому програмою передбачено навчальні письмові твори, які виконуються з допомогою учителя. Усні і письмові мовленнєві завдання розміщуються у порядку наростання їх труднощів.

Формування комунікативних умінь передбачає навчання учнів добирати мовні засоби відповідно до типу і стилю мовлення з урахуванням ситуації спілкування.

У нормі слова викликають у свідомості внутрішні мисленнєві образи предметів і дитина не лише сприймає звукову оболонку слів, а й водночас пригадує і уявляє означуване ними. У розумово відсталих внаслідок недостатності відчуттів і сприймань повноцінні адекватно-цілісні внутрішні мисленнєві уявлення образів

предметів не формуються. Особистісний смисл, який вони вкладають в те чи те слово, часто не співпадає з його значенням. Порушується формування емпіричних понять, конкретного мислення. Отримана інформація не перетворюється у знання і не стає особистим надбанням учнів. Тому лексико-семантичний підхід до вивчення предмета "Українська мова" передбачає введення розділу "Значення слова" /початкова ланка/ та розділу "Лексикологія" / старша ланка/. Установка на вивчення мови як єдності смислу й системи мови дасть змогу співвідносити слова з предметами дійсності. Передбачається, що учні ознайомляться з основними лексико-граматичними розрядами слів, а також зі словами, що належать до різних функціональних стилів, ознайомляться з окремими лексикологічними поняттями: антонімами, синонімами, багатозначними словами. Для цього використовується система спеціальних завдань, розроблена на основі лексичних вправ: лексико-логічних, лексико-граматичних, лексико-стилістичних, виконання яких забезпечить опанування лексичними уміннями. Такий лексико-семантичний підхід до вивчення української мови поглиблює знання учнів, вчить уважно ставитися до вибору слів у власному мовленні, дозволяє краще розуміти чуже мовлення. Використання системних лексичних об'єднань сприяє поступовому усвідомленню учнями того, що лексичне значення кожного слова несе не лише певне поняття, а й залежить від граматичних ознак тієї частини мови, до якої належить та від контексту, зв'язку з іншими словами. Тому навчання учнів мови і мовлення передбачає концептуальну опору на текст - зв'язне висловлювання. Учні працюватимуть з мовними одиницями, що є зразками мовлення: текстами, діалогічними єдностями, повними реченнями.

Бідність і стереотипність самостійного мовлення школярів долатимуться завдяки роботі над правильним вживанням часових і відмінкових форм, над різноманітними типами речень і текстів. Робота над формою висловлювання пов'язуватиметься з попереднім уточненням його змісту. Такий підхід допомагає об'єднати навколо одного й того ж змісту різноманітну лексику та синтаксичні конструкції.

Індивідуальна система усних і письмових робіт, групова форма проведення занять з усного мовлення сприятимуть розвитку зв'язного мовлення школярів, корекції його недоліків, дадуть учням можливість активніше спілкуватися, сприятимуть їхньому розвитку під час висловлення власних думок і почуттів.

Програмою передбачено виконання таких завдань, які активізують мовленнєву діяльність школярів: зміст переказів і творів пов'язаний з їхнім життєвим досвідом, максимально наближує їхню мовленнєву діяльність до реальної, зацікавлює учнів, викликає в них інтерес до предмета мовлення, прагнення висловлювати власні думки вголос. Це забезпечить оволодіння уміннями діалогічного і монологічного мовлення, культурою мовлення /слухати уважно, не перебиваючи співрозмовника, намагатися бути ввічливим, тактовно відповідати на запитання/. Відповідно до цього у програмі подається перелік основних видів робіт з аудіювання /слухання - розуміння/; читання /вголос і мовчки/ текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення; говоріння /переказ/ відтворення прослуханого, прочитаного; складання діалогів.

Розвиток зв'язного мовлення учнів передбачає роботу над формуванням навичок виразного читання, які опираються на мовне чуття. Це закладено у формуванні таких умінь, як уміння розрізняти наголошені й ненаголошені склади, інтонувати різні за метою висловлювання і структурою речення, підвищувати й понижувати голос під час читання, прискорювати й уповільнювати темп мовлення.

Лінгвістична змістова лінія - це шкільний курс мовної системи, якою мають оволодіти учні, щоб поліпшити своє мовлення. Вона забезпечує певний обсяг знань з мови, доступний розумово відсталим учням /орфоепічні, лексичні, граматичні, стилістичні/ та сформовані на цій базі мовленнєві уміння й навички.

Програмою визначено вивчення таких лінгвістичних понять, фактів, закономірностей, які забезпечать необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Передбачено, що орфоепічні і граматичні норми української літературної мови учні засвоюватимуть у процесі вивчення тем з фонетики, лексикології, словотвору, морфології, синтаксису, а також у процесі роботи з розвитку зв'язного мовлення. Зміст роботи щодо засвоєння норм української літературної мови подано у рубриці "Культура мовлення". Вивчення мовної теорії, доступної розумово відсталим учням, подається логічно завершеними частинами, що дає змогу одночасно знайомити учнів з системою понять, а не з розрізненими мовними поняттями. Взаємозв'язки між поняттями реалізуються на основі групування часткових, видових і загальних, родових понять /наприклад, поняття слово є базовим для вивчення частин мови/; також матеріал групується за спільною ознакою /словотвір різних частин мови/; за контрастом /одночасно вивчаються співвідносні протилежні поняття, наприклад, звук і буква, антоніми і синоніми/.

В українознавчій змістовій лінії закладено перелік тем, які орієнтують учителя на добір відповідних текстів, що знайомлять з історією, звичаями, традиціями, ремеслами, духовною культурою українського народу, загальнолюдськими моральними нормами. Теми подано в певній цілісній системі. Зміст текстів стає опорою і зразком для створення учнями власних зв'язних висловлювань, збагачення словникового запасу на основі використання поданих зразків, формування моральної культури кожного учня. Українознавча змістова лінія сприяє збагаченню граматичної будови усного і писемного мовлення, розширенню лексичного запасу школярів, засвоєнню етнокультурознавчих лексем, зокрема символів, фразеологізмів, пов'язаних з народними традиціями, звичаями, ремеслами, побутом. Українознавчий принцип навчання рідної мови є базовим і реалізується на всіх уроках.

Комунікативній та українознавчій змістовим лініям належить основна роль у набутті школярами досвіду спілкування, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього, формування особистісних якостей.

В учнів допоміжної школи низький рівень розвитку вищих психічних функцій негативно впливає на якість засвоєння загальних уявлень і понять. У навчальній діяльності вади мислення проявляються насамперед у недорозвитку його евристичного начала. Зокрема, учням недоступне виконання простих проблемних завдань. Допомагає долати це бесіда евристичного спрямування, яка подається до тексту твору. Евристично спрямовані запитання оптимізують активну діяльність школярів щодо засвоєння ними змісту навчального матеріалу. Інформаційно-евристичний метод навчання спрямовується не лише на відкриття нових знань, а й на усвідомлення раніше набутих знань і умінь. Під час такого навчання учні оволодівають уміннями слухати й розуміти запитання та в залежності від їх змісту правильно формулювати на них відповіді. Тому система особистісно зорієнтованих проблемних завдань подається у програмі як перелік орієнтовних тем для усних висловлювань учнів. Важливо, щоб кожен сформулював відповідь на проблемне запитання теми, подане учителем. Адже одним з основоположних дидактичних принципів навчання учнів української мови виступає проблемно-пошуковий, спрямований на саморозвиток школярів.

Діяльнісна змістова лінія носить суто процесуальний характер. Її зміст на рівні знань у програмі не відображено, а подано на рівні узагальнюючих умінь. Реалізується вона через систему вправ і завдань комплексного характеру як їхня органічна складова. Усвідомлення учнями структури власної самостійної діяльності, розвиток їхніх мисленнєвих здібностей, оволодіння базовими мисленнєвими прийомами і методами під час оволодіння рідною мовою /аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, класифікація, систематизація та ін./ відображені у діяльнісній змістовій лінії, яка передбачає належне оволодіння мовою у самостійній мовленнєвій діяльності, оволодіння уміннями самостійної навчальної діяльності. З огляду на значимість самостійності у здобутті необхідної інформації як під час шкільного навчання так і в подальшому житті, діяльнісна змістова лінія пронизує усі змістові лінії.

Розвитково-корекційне навчання у допоміжній школі поряд з оволодінням учнями системою загальноосвітніх і професійних знань, умінь і навичок передбачає оволодіння ними узагальненими прийомами навчальної діяльності. Прийоми розглядаються як послідовні дії з урахуванням того, що дія має ту саму структуру, що й діяльність. Найпродуктивнішим шляхом формування прийомів навчальної діяльності є поетапне оволодіння ними учнями. Система завдань по навчанню учнів прийомів самостійної навчальної діяльності передбачає три основні етапи формування умінь: підготовка до майбутньої діяльності, орієнтування у змісті діяльності та її виконання. Кожен етап розподіляється на конкретні дії - формуючі уміння. Конкретні уміння кожного з етапів діяльності виділяються окремо. Так, формування готовності до майбутньої діяльності передбачає володіння такими уміннями, як організація робочого місця і підбір необхідних для роботи посібників, матеріалів. Орієнтування у майбутній діяльності забезпечують такі уміння, як уявлення кінцевого результату своєї діяльності, мети і способів її досягнення, уміння аналізувати зразок виконання завдання, розуміти спосіб або послідовність виконання завдання. Безпосередньо виконуючи завдання, учні навчаються регулювати власні дії відповідно інструкції та зразка, користуватися планом і інструкцією, складати план власної діяльності, поетапно її оцінювати, виправляти допущені помилки, адекватно оцінювати виконану роботу.

Під час формування у школярів умінь навчальної діяльності особлива увага надається інструкції. Учитель навчає учнів, як користуватися інструкцією для виконання того чи того завдання. Спершу він використовує ілюстративно-інтерпретаційну методику навчання, у якій словесна інструкція поєднується з наочним і практичним показом порядку виконання дій /операцій/ та з елементами поетапного планування ходу діяльності. Інструкція учителя включає навідні запитання, які акцентують увагу учнів на допущених помилках, сприяє уточненню дій під час виконання завдання. Учні прослуховують інструкцію і розглядають зразок виконання завдання, потім повторюють її, тобто навчаються плануючому висловлюванню і лише після цього починають виконувати завдання. Виконавши завдання, самостійно розповідають про послідовність роботи. Це допомагає усвідомлювати сутність та послідовність ходу виконання завдання, сприяє формуванню умінь звітувати про виконану роботу.

В процесі формування умінь орієнтуватися у майбутній діяльності увага звертається на розвиток здатності та звички уявляти результат праці. Учитель використовує прийом зіставлення результату роботи /виконане завдання, графічну модель речення та ін./ зі зразком, зіставляючи зразок майбутньої діяльності із завданням, яке потрібно виконати; учні сприймають та відтворюють його частини у суворій послідовності, що сприяє формуванню усвідомлення необхідності порівнювати виконувані завдання зі зразком перед початком їх виконання.

Якість виконання будь-якого усного чи письмового завдання залежить від того, наскільки правильно і точно школярі можуть аналізувати зразок його виконання. Поелементний роздільний аналіз зразка допомагає сприйняти усі його частини у їх послідовному зв'язку. При роздільно-цілісному окремі елементи зразка не аналізуються. Оволодівши роздільно-цілісним аналізом зразка, учні навчаються згорнутому, цілісному його аналізу, тобто повністю самостійно аналізують зразок виконання завдання. Організоване таким чином навчання підводить їх до того, що шляхом співставлення і аналізу зразка вони зможуть легко уявити результат майбутньої діяльності та зрозуміти шляхи досягнення мети.

Оволодіння орієнтаційною основою діяльності передбачає навчання способів і послідовності виконання завдання. Учитель знайомить школярів з необхідністю дотримуватися плану під час виконання будь-якого усного чи письмового завдання. Виконуючи дії у чіткій послідовності, вони переконуються, що недотримання послідовності плану виконання завдання призводить до недовиконання роботи, допущення помилок, усвідомлюють необхідність знання послідовності дій. Дотримання учнями плану виконання завдання допомагає використання учителем зовнішніх опор /схем, графічних моделей слів, речень, зразків, інструкції та ін./. Завдання учителя - навчити школярів використовувати під час планування роботи зовнішні опори. Бажано, щоб учні зрозуміли, що інструкція у вигляді схеми виконання завдання, моделі слова, речення, плану переказу чи твору - це також план виконання завдання, але поданий і оформлений у іншому вигляді. Дотримуючись їх, можна виконати завдання без допомоги учителя.

Формуючи уміння виконавчої діяльності, учитель виходить з того, що учні повинні не лише зрозуміти і засвоїти послідовність виконуваних дій, а й навчитися правильно їх виконувати. Увага звертається на необхідність дотримання плану у процесі роботи, орієнтування на зразок, що сприятиме правильному виконанню завдання.

Успішність самостійної навчальної діяльності залежить від сформованості умінь бачити і вчасно виправляти допущені помилки і описки, оскільки у розумово відсталих учнів названі уміння спонтанно не формуються. Спершу учитель навчає виправляти помилки і описки, наслідуючи його дії, потім - за допомогою зразка та інших зовнішніх регуляторів /навідних запитань, плану, інструкції, графічних моделей, сюжетних малюнків і т.д./ і, нарешті - працювати самостійно, використовуючи в ролі допоміжних засобів зразок і план.

Важливою умовою, що сприяє якісному покращенню виконавчої діяльності школярів, є уміння адекватно оцінювати кінцевий результат своєї діяльності. Для розумово відсталих характерні некритичність мислення, завищена самооцінка, що негативно впливає на якість виконуваного ними завдання. Учитель поступово формує уміння оцінювати кінцевий результат власної діяльності. Спершу він сам оцінює виконану учнями роботу. Для порівняння використовує зразок виконання завдання. Учні спостерігають, слухають, беруть участь у оцінюванні робіт однокласників. Потім самі, користуючись зразком і планом, оцінюють виконане завдання за дванадцятибальною шкалою оцінювання. Оцінку обов'язково коментують, що дає учителю змогу перевірити рівень засвоєних ними умінь.

Таким чином, учитель поступово на уроках української мови формує в учнів уміння самостійної навчальної діяльності, яка є однією з важливих умов успішного засвоєння знань та спеціальних умінь.

У програмі подано вимоги до знань і умінь учнів, що сприяє практичному спрямуванню викладання української мови, засвоєнню теоретичного матеріалу, вільному оволодінню мовою з усіх видів мовленнєвої діяльності. Вимоги до знань і умінь подано в певній системі: а/ загальнонавчальні знання і уміння; б/ спеціальні /часткові/ знання і уміння.

До загальнонавчальних умінь належать: уміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати, уміння користуватися тлумачним словничком, робити висновки.

До спеціальних умінь належать: навчально-мовні /уміння розрізняти різні за характером звуки, букви, частини мови, значущі частини слова та ін., групувати мовні одиниці за певною ознакою, робити їх розбір; комунікативні уміння/уміння сприймати, відтворювати і створювати власні усні й письмові висловлювання/; лексичні /уміння розрізняти слова за значенням, доречно добирати їх до власних усних і писемних висловлювань/; правописні /уміння правильно писати слова, розставляти розділові знаки в реченнях/; нормативні /уміння правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, вживати форми слів, складати словосполучення й речення, об'єднувати речення у зв'язне висловлювання та ін./.

Зміст навчального матеріалу, вправи та запитання, практичні завдання спрямовані на здобуття учнями знань про мову і мовлення, види мовленнєвої діяльності, основні одиниці мови, форми мовлення.

Початковий етап • навчання мови передбачає такі аспекти роботи:

"Навчання грамоти", "Знання про мову, мовні уміння", "Мовленнєва діяльність", "Правопис", "Графічні навички письма. Техніка письма. Культура оформлення письмових робіт".

 

1. Навчання грамоти

Аналітико-синтетичний метод, який передбачає реалізацію принципу "від звука до букви" - основний у навчанні учнів допоміжної школи грамоти. Спочатку учитель знайомить учнів зі звуком, потім – з буквою, що її позначає. Навчивши правильно вимовляти звук, навчає писати букву, пропонує зачитати її після написання. Таким чином, учні з перших днів оволодіння грамотою привчаються читати написане, одночасно оволодівають уміннями контролю й самоконтролю написаного.

Зважаючи на швидке забування школярами графічної форми букв, після оволодіння ними графіки кожної малої букви, учитель навчає писати відповідно їй велику букву. Це сприяє кращому й швидкому запам’ятовуванню графічної форми великих букв та диференціації їх з графічної формою малих букв, особливо букв а, у , т, д, б. Учитель навчає дітей виконувати аналітико-синтетичні дії зі звуками мовлення. Ці дії є базовими для формування навички читання і письма. Навчаючи грамоти, учитель враховує уміння, набуті дітьми у дошкільний період життя, коли вони навчалися у масовій школі, відвідували дитячий садок. Навчання письма відбувається з підготовчого класу та з добукварного періоду першого класу /за відсутністю у школі підготовчого класу/, коли учитель розвиває у дітей слухове, зорове, тактильне сприймання, формує графічні навички письма, гігієнічні уміння, яких школярі мають дотримуватися під час читання і письма.

 

2. Знання про мову, мовні уміння

У допоміжній школі учні одержують знання про українську мову як державну мову України, засіб пізнання і спілкування. У них формуються знання про одиниці різних мовних рівнів: звуки мовлення, слово в його лексичному і граматичному значеннях, речення, текст. Основна увага надається практичній роботі: роботі над значенням слів і поступовому накопиченню лексичного запасу, збагачення мовлення різними граматичними формами. Учитель формує уміння користуватися мовними засобами відповідно до орфоепічних, лексичних, граматичних норм української літературної мови, навчає учнів аналізувати власну мовленнєву творчість.

Українська мова - це не лише предмет вивчення, а й засіб засвоєння знань з інших предметів. На уроках української мови опрацьовується мовний матеріал, що використовується на уроках з інших предметів, забезпечує мовленнєву культуру учнів. З цією метою учитель пропонує учням складати речення з використанням вивченого на уроках мови /наприклад, числівників на уроках праці, математики; прикметників на уроках природознавства/.

 

3. Мовленнєва діяльність.

Програма передбачає набуття учнями знань про мовлення: усне і писемне, діалог і монолог, про особливості висловлювань, про ситуацію спілкування. Основна увага надається розвитку умінь виконувати усі види мовленнєвої діяльності: аудіювати /слухати - розуміти/, говорити, читати і писати. Особлива увага звертається на аудіювання, оскільки в основі розвитку і формування умінь мовленнєвої діяльності лежить уміння слухати і розуміти усне мовлення. Учитель навчає учнів розуміти прослухане, вчить їх швидко й правильно сприймати усне мовлення, зосереджувати увагу на прослуховуванні. У зв'язку з цим навчає їх помічати в тексті слова, які є важливими для розуміння змісту висловлювання. Учні усвідомлюють значення темпу, сили голосу, тону для розуміння змісту висловлювання. Слухання і розуміння, розпізнавання у мовленнєвому потоці одиниць певних мовних рівнів /звуків, складів, слів, словосполучень, речень/ сприяє формуванню мовних умінь і знань про мовлення, корекції уваги, сприймання, пам'яті, умінь самостійної навчальної діяльності.

Для аудіювання учитель використовує фронтальні види роботи, які вимагають від учнів усних висловлювань.

Особлива увага надається роботі з усними діалогічними і монологічними висловлюваннями. Учні навчаються переказувати готові тексти /прослухані, прочитані твори, переглянуті діафільми, випадки з власного життя/ і на їх основі будувати аналогічні висловлювання. Одночасно учитель навчає їх складати усні й письмові висловлювання, що мають комунікативну мету: записка, вітання, лист. Цю роботу вони виконують спершу під керівництвом учителя, а потім з використанням різноманітних опор (малюнки, ілюстрації, план, ключові речення і т.д.).

Учитель створює на уроках такі мовленнєві ситуації, які спонукають учнів до спілкування, до побудови власних висловлювань. Обов'язково знайомить школярів з культурою спілкування, вчить доречно використовувати формули мовленнєвого етикету, уважно слухати й вислуховувати співрозмовника, формує уміння добирати слова для відповіді співрозмовнику.

Навчаючи учнів писемного мовлення, учитель вчить їх писати про те, що схвилювало, записувати враження від побаченого, прочитаного або почутого. Він заохочує до ведення записів, одночасно навчає виправляти помилки, організовуючи групову перевірку робіт, турбується, щоб учні активно обговорювали те, що написали їх товариші, щоб виправляли помилки.

Значна увага на уроках мови надається читанню - одному з видів мовленнєвої діяльності. Учитель звертає увагу на значення слів, правильну їх вимову, на інтонацію різних за метою висловлювання речень.

 

4. Правопис.

Одне з важливих завдань навчання мови - формування умінь правильно писати слова, вживати пунктуаційні знаки. Основою орфографічної грамотності є уміння співвідносити фонетичний і графічний образи слова, позначати звуки слова відповідними буквами без їх пропусків, заміни, перестановок. Прості у застосуванні правила правопису учні засвоюють у процесі письма, складні - практично, під керівництвом учителя. Робота над правописом передбачає засвоєння правил вживання зазначених у програмах пунктуаційних знаків.

Під час виконання різноманітних вправ на списування, роботи над помилками, написання навчальних диктантів учитель формує у школярів орфографічну і пунктуаційну зіркість, уміння бачити в тексті особливості графічної форми слова, помічати пунктуаційні знаки, користуватися зразком, самостійно виправляти допущені помилки.

 

5. Графічні навички письма.

Техніка письма.

Культура оформлення письмових робіт.

Графічні навички письма, техніку письма учитель формує в учнів поступово, починаючи з підготовчого класу. Він зважає на те, що у молодших школярів часто спостерігаються розлади дрібної моторики пальців рук, тому проводить з учнями спеціальні вправи на укріплення м'язів рук, особливо пальців.

Зважаючи на особливості сприймання розумово відсталих учнів, навчає їх писати крейдою на дошці з орієнтацією на її площину, регулювати розміри букв. У зошитах навчає дотримуватися рядкових ліній, полів, абзаців, правильного розташування на рядку заголовка. Навчає охайно підкреслювати, виправляти допущені помилки чи описки.

У підготовчому класі, зважаючи на провідний вид ігрової діяльності у дітей, учитель проводить заняття у ігровій формі. Увага звертається на розвиток зорового і слухового сприймання, тактильної пам'яті,

Враховуючи обмежений словниковий запас школярів, у програмі закладено матеріал по семантизації лексики, формуванню граматичної сторони мовлення. Поступово, у процесі ігрової діяльності, учні практичним шляхом оволодівають лексичними уміннями, вчаться дотримуватися лексичної і граматичної сполучуваності слів. Засвоюючи слова, що є назвами предметів найближчого оточення, відповідних ознак і дій, учні збагачують лексику, у них накопичується словниковий запас. Діти працюють зі словами, реченнями, самостійно вчаться будувати невеличкі прості речення, засвоюють початкові уміння діалогічного і монологічного мовлення.

Програма рекомендує формування у школярів умінь, необхідних для оволодіння механізмом письма, що передбачає, насамперед, мускульне тренування руки. Діти оволодівають уміннями орієнтуватися у малому просторі, гігієнічними уміннями, особлива увага звертається на мускульну /рухову/ підготовку руки до письма. Для цього програма рекомендує різноманітні вправи на обведення і штрихування, які забезпечать оволодіння графічними уміннями.

Зважаючи на те, що у 10 класі учні отримують поглиблену професійну підготовку, основна увага у навчанні їх української мови звертається на оволодіння тими видами робіт зі зв'язного мовлення, які будуть необхідні у подальшому житті. Учні оволодіватимуть уміннями конспектувати тексти наукового і публіцистичного стилів, створювати діалоги відповідно до запропонованих ситуацій спілкування /на професійну тематику/, оформляти ділові папери.

Програма рекомендує значну роботу з ділового мовлення. Учні ознайомляться з тими видами ділових паперів, оформлення яких буде потрібним їм у різноманітних життєвих ситуаціях.

Учні 2-4 класів пишуть навчальні диктанти, які не підлягають контрольному оцінюванню. Контрольному оцінюванню підлягає контрольне списування з творчим завданням.

Учні 5-10 класів у кінці кожного семестру та в кінці навчального року пишуть контрольний диктант. Учні 5-10 класів, які з тієї чи іншої причини не можуть писати диктант, виконують контрольну роботу письмового характеру з творчим завданням.

 

 

Обсяг тексту для списування /у словах/:

клас	відділення	клас	відділення
І відділення	ІІ відділення	І відділення	ІІ відділення
кількість слів	кількість слів
І	8-10	5-7		28-30	24-26
	12-14	8-10		32-34	28-30
	І6-І8	12-14		36-38	32-34
	20-22	І6-І8		40-42	36-38
	24-26	20-22		44-46	38-40

 

Обсяг диктанту по класах (у словах):

клас	відділення	клас	відділення
І відділення	ІІ відділення	І відділення	ІІ відділення
кількість слів	кількість слів
	35-40	20-25		65-70	50-55
	45-50	30-35		75-80	60-65
	55-60	40-45		75-80	60-65

 

 

Нормативи оцінювання диктанту в балах:

 

бали	кількість помилок	бали	кількість помилок
орфографічні	пунктуаційні	орфографічні	пунктуаційні
	25 і більше	8 – 10		10 – 12	3 – 4
	20 – 25	8 – 10		8 – 10	3 – 4
	18 – 20	8 – 10		6 – 8	3 – 4
	16 – 18			4 – 6	1 – 2
	14 – 16			2 – 4	1 – 2
	12 – 14			1 – 2	1 – 2

 

Програмні вимоги до знань, умінь і навичок учнів подано у кінці програми для кожного класу.