Тема 10. ПСИХОЛОГІЯ МАЛОЇ ГРУПИ

Отже, розглянувши особливості взаємовідносин та спілкування людей, ми підійшли до наступної теми, присвяченої пошуку відповідей на запитання, як і чому люди об’єднуються у групи, як групи впливають на своїх членів.

Відомо, що люди вступають, об’єднуються у групи, перебу­вають у стані постійного взаємозв’язку з метою задоволення своїх потреб, цілей. Члени однієї групи прагнуть загальних цілей.

Групи мають неоднакові функції, наприклад: родина – генетичну, виховальну; інші – економічні, релігійні, розважальні і т.д. Індивіди беруть участь одночасно у багатьох групах. Існують групи постійні, тимчасові, випадкові. Деякі групи створені для тривалого існування (школа, організація), інші – на нетривалий час (туристи, спортивна команда). Крім того, групи можуть бути формальними та неформальними, первинними і вторинними, організованими та стихійними.

Організовані групи – це соціальні організації, які мають стабільну структуру ієрархії, ролі, суворо визначені для кожного, традиції і т.д. Вони мають певні цілі, наприклад: департамент банку, бригада ресторану, студентська група тощо.

У житті та діяльності групи важливу роль відіграють соціально-психологічні фактори. Проте, щоб довести цю думку, вчені пройшли довгий шлях. Через це слід далі приділити увагу тому, що соціальна психологія на початку ХХ ст. займалася багатьма проблемами, у тому числі пов’язаними з урахуванням можливостей працівників в умовах виробництва, але лише у перше десятиріччя ХХ ст. вчені звернули увагу на «робочу групу», яку згодом назвали «малою групою». Певну роль відіграла праця З. Фройда «Групова психологія та аналіз Я».

З феноменом «малих груп» на практиці вперше стикнувся опонент Ф. Тейлора, засновник «концепції людських відносин» Є. Мейо. Проте теоретиком малих груп вважався один з учнів З. Фройда, відомий соціолог Дж. Морено, засновник соціометрії - методу, який і зараз використовується для отримання характеристик малих груп. Дж. Морено вважав, що найважливіше для людини – це її становище у групі, розглядаючи його як потужний фактор підви­щення продуктивності праці.

Подальше вивчення «малих груп» продовжив у 30-ті роки К. Левін, німецько-американський соціальний психолог, у зв’язку з дослідженням «групової динаміки».

В останнє десятиріччя вивчається багато аспектів життє­діяльності груп: способи прийняття рішень, психологічний клімат, взаємовідносини, способи винагороди, формування корпоративної культури та ін.

Вивчення малої групи повинно сприяти не лише розширенню, поглибленню знань, але й формуванню вмінь давати оцінку, прогно­зувати розвиток групи з психологічних позицій.

Для створення групи необхідні дві найважливіші умови: цілі та люди, але цілі мають бути зрозумілі, прийняті більшістю.

Кожна група має свою структуру – формальну та неформальну. Соціальна структура базується на соціально-рольових стосунках, статево-віковому складі, професійній характеристиці членів.

Соціально-рольові стосунки відображають систему взаємо­зв’яз­ків, що склалися у групі. Кожна людина повинна зрозуміти, прийняти або не прийняти свою роль. Рольова поведінка припускає виконання ролі та її оцінку і самооцінку. У системі рольової поведінки слід шукати джерела конфліктів, емоційного напруження. На основі спілкування у групі формується ставлення групи до кожного члена, тобто кожний набуває свій статус.

Соціальний статус можна визначити за допомогою соці­ометрії. Цей метод був запропонований американським психологом Дж. Морено. Своє становище в групі людина, як правило, відчуває за ставленням до неї. Це впливає на настрій, поведінку.

Коли в групі склалася певна система міжособистісних стосунків, у ній формуються малі групи, тобто складається неформальна структура. Сила малих психологічних груп полягає у тому, що їх складно зрозуміти, але в них є неписані правила, обов’язкові для усіх членів групи. Вони можуть як допомагати керівнику, так і ставати в опозицію, чинити опір.

Формування структури групи завершується визначенням лідера. Можна звернутися до багатьох дослідників щодо розуміння лідерства, мабуть, і до З. Фрейда. Він розглядав лідерство як двоєдиний психічний процес: з одного боку – груповий, з іншого – індиві­дуальний. Основою цих процесів є здатність лідерів притягувати до себе, несвідомо викликати до себе захоплення, любов, обожнення. Психологи виділяють декілька типів лідерів.

Необхідно звернути увагу на таке явище в групі, як конформізм. Він означає несвідоме або свідоме підкорення особистості впливу групи, до якої вона включена.

Динаміка розвитку стосунків усередині групи справляє сильний вплив на її емоційний настрій, який прийнято називати психоло­гічним кліматом.