Методика діагностики сім’ї

 

Сім’я – мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним. Її відрізняють єдина економічна основа, спільність побуту, взаємозалежний спосіб життя її старших і молодших членів, певна структура ролей і норм взаємодії, емоційно-етичні зв’язки, відносини допомоги, підтримки і захисту.

Сім’я – базисна основа первинної соціалізації особи. Саме з сім’ї починається процес засвоєння дитиною суспільних норм і культурних цінностей. Соціологічними дослідженнями виявлено, що вплив сім’ї на дитину сильніший, ніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Отже, від соціального клімату в сучасній сім’ї, духовного і фізичного становлення в ній дітей найбільшою мірою залежить успішність процесів розвитку і соціалізації дитини.

Діючи на користь дитини, соціальний педагог покликаний надавати необхідну допомогу і підтримку сім’ї. В його задачі входить:

· встановлення контактів з сім’єю;

· виявлення проблем і труднощів в сім’ї;

· стимулювання сім’ї і окремих її членів до участі в спільній діяльності;

· надання посередницьких послуг у встановленні зв’язків з фахівцями – психологами, соціальними працівниками, лікарями, юристами, а також з представниками органів влади, громадськістю.

Соціальний педагог забезпечує суспільне визнання і суспільну підтримку сім’ям, які добре виховують своїх дітей, використовує індивідуальні методики роботи з сім’ями, які потребують особливої допомоги (сім’ям „групи ризику”, багатодітним, неповним та ін.), сприяє розвитку сімейно-сусідських форм кооперації і взаємодопомоги на основі здійсненні ґрунтовного соціального діагнозу.

Насамперед слід визначити типологію сімейної структури:

· за ступенем емоційної духовної єдності – згуртовані (інтегровані) та роз’єднані (дезінтегровані);

· за характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності – гармонійні та дисгармонійні сім’ї;

· за ознакою комунікативних установок членів – прагматичні та альтруїстичні;

· за критерієм соціального положення сім’ї – гомогенні (подружжя з однієї соціальної сходинки) і гетерогенні (походять з різних соціальних груп, каст, класів);

· за критерієм просторово-територіальної локалізації – патрилокальні, матрилокальні, які проживають самостійно;

· за кількістю дітей;

· за кількістю і характером комунікативних зв’язків – відкриті та закриті;

· за характером розподілу влади – єдиновладні та демократичні.

За критерієм влади розрізняють:

· патріархальні та матріархальні сім’ї;

· партнерська сім’я – з сумісним обговоренням сімейних рішень.

Сучасний етап розвитку суспільства показує, що сім’я докорінним чином змінена. Це зумовлено цілою низкою обставин економічного і культурного характеру. Соціологи серед них називають:

· зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (що викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками і майном сім’ї);

· утворення двох центрів життя – праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім’ї);

· винахід надійних контрацептивних засобів проти запліднення.

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім’ї. До них належать:

· зростання розлучень (абсолютне і відносне);

· зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

· зменшення середньої тривалості шлюбу;

· проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

· зменшення кількості членів сім’ї та народжуваності дітей з наступним постарінням населення;

· збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;

· зменшення кількості повторних шлюбів.

Діагностика сім’ї – постійно присутній елемент діяльності соціального педагога. Враховуючи складність проблем, необхідна система періодичного збору, узагальнення і аналізу соціально-педагогічної інформації про процеси, що протікають у сім’ї, ухвалення на цій основі стратегічних і тактичних рішень.

Основне призначення діагностики і моніторингу (як системної форми) – складання висновку про стан конкретної сім’ї і тенденції, властиві сім’ям, що обслуговуються соціальним педагогом. Діагностичні методики, що використовуються, традиційні: спостереження, анкетування, опитування, тестування тощо. На основі одержаної інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику соціально-педагогічної роботи відносно конкретної сім’ї і з сім’ями загалом, забезпечити адресність і результативність соціально-педагогічної підтримки і допомоги.

Основні принципи моніторингу:

· достовірність, повнота, системність інформації;

· оперативність отримання відомостей і їх систематична актуалізація;

· співставлення одержуваних даних, яке забезпечується єдністю обраних позицій при зборі і аналізі інформації;

· поєднання узагальнюючих і диференційованих оцінок і висновків.

Сутність соціально-педагогічного моніторингу сім’ї полягає в комплексному використовуванні всіх джерел даних про процеси і події сімейного життя, що носять як природний характер (інформація, пропонована членами сім’ї за власною ініціативою; безпосередній і опосередкований нагляд, твори і графічні роботи дітей про сім’ю тощо), так і одержані в ході спеціально організованого дослідження (опитування, анкетування, метод експертних оцінок, біографічний метод, психологічні методики на виявлення показників внутрісімейних відносин тощо).

Важливу роль в здійсненні соціально-педагогічного моніторингу грає уміння соціального педагога систематизувати збір інформації та одержані результати. Способів систематизації може бути декілька.

Оскільки сім’я – це складна система, соціальний педагог бере до уваги підсистеми усередині сім’ї, відношення між індивідами і підсистемами.

Шлюбна підсистема (чоловік – дружина). Соціальному педагогу важливо бачити особливості взаємостосунків між чоловіком і дружиною в сім’ї, здатність подружжя оцінювати і підтримувати один одного. З одного боку, дана підсистема багато в чому визначає мікроклімат сім’ї. З іншого – це чинник, який надалі гратиме істотну роль у вибудовуванні дитиною власних статеворольових взаємостосунків. Дана підсистема – одна з найскладніших для вивчення, вона багато в чому прихована від очей сторонніх. Неодмінною умовою результативної діагностики є встановлення дружніх і/або партнерських відносин соціального педагога з подружжям (опора на точку зору одного з них може послужити джерелом упередженої, спотвореної інформації). Дієвим засобом тут виступає спостереження.

Батьківська підсистема (мати – батько). Соціальний педагог концентрує увагу на взаємодії шлюбної пари як батьків дитини (дітей); прийняті в сім’ї норми взаємостосунків: мати – діти, батько – діти, стиль батьківського відношення до дітей. Виховний потенціал сім’ї багато в чому визначається змістом і характером функціонування батьківської підсистеми. Помилки, які допускають батьки, їх спотворені ціннісні установки, суперечності в системах вимог і багато інших чинників у результаті визначають десоціалізуючий вплив сім’ї на дитину.

Підсистема „брати – сестри”. Соціальний педагог концентрує увагу на відносинах дітей, особливостях виконання соціальної ролі кожною дитиною, яким чином в сім’ї розподілено обов’язки між братами – сестрами. Відносини між дітьми в сім’ї – незамінний досвід спілкування і взаємодії тривалого характеру, коли обов’язкові розподіл обов’язків, терпимість, уміння вирішувати і попереджати конфлікти, ділити турботу і увагу дорослих, що проявляється по відношенню до них. Для більшості дітей дані відносини на тривалий період набувають характеру найзначущіших. Проте тут прихований значний потенціал десоціалізуючого впливу (відносини підкорення, „сімейна дідівщина”, моральне і психологічне насильство, конкурентне протистояння і багато що іншого). Для вивчення системи відносин і взаємодій „брати-сестри” також можуть бути використані психологічні і педагогічні методики діагностики міжособового спілкування.

Підсистема „батьки – діти”. Соціальний педагог прагне визначити специфічні риси взаємодії між батьками і дітьми, межі влади, свободи і відповідальності, що стали нормою цих відносин. Взаємодія і відносини дитини з батьками – один з найчастіших предметів соціально-педагогічної турботи і уваги. Саме тут приховане джерело більшості конфліктів, що порушують нормальний перебіг як сімейного життя в цілому, так і життєдіяльності дитини як самостійної істоти. Разом з тим ці відносини допускають можливість непрямого впливу на дитину з боку соціального педагога (наприклад, в ситуаціях корекції поведінки, соціальної реабілітації та ін.).

Сім’я як система на різних етапах розвитку, в динаміці вивчається завдяки застосуванню методів аналізу, синтезу, моделювання, генограми, історичного методу тощо.

Розглянемо ці методи більш детально.

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприйняття явищ та об’єктів з метою подальшого їх аналізу та використання для потреб практичної діяльності. Спостереження буває:

· включеним (коли експериментатор на певний час стає рівноправним членом сім’ї, яка досліджується). Допомагає виявити особливості, недоступні іншим методам;

· невключеним (спостереження зі сторони, коли дослідник не належить до сім’ї, яку спостерігає). Використовується при підготовці програми дослідження, для уточнення та конкретизації гіпотези, визначення методів, вихідних положень дослідження;

· відкритим (коли сім’я знає, що вона є об’єктом вивчення);

· прихованим (коли сім’я не підозрюють, що за нею ведеться спостереження, при цьому використовуються телекамери, магнітофони, спеціальні кімнати з стінами однобічного бачення);

· лабораторним (коли спостерігається експериментальна ситуація, більш-менш наближена до реальності модель);

· польовим (коли об’єктом спостереження є реальний соціальний процес).

Умови успішного проведення спостережень: обов’язкова наявність мети спостереження та її відповідність завданням дослідження; вибір способів спостереження і способів фіксації явищ, що спостерігаються; планомірне проведення спостережень за певною схемою; перевірка результатів спостереження з точки зору їх обґрунтованості та надійності; об’єктивна позиція спостерігача; комплексній та аналітичний характер спостережень.

Метод спостереження має свої „плюси” та „мінуси”.

„Плюси”: дозволяє зафіксувати явище в момент його здійснення в реальній ситуації. „Мінуси”: вплив суб’єктивної точки зору спостерігача; знання об’єкта про те, що за ним спостерігають.

Хронометраж – це один з видів спостереження, що триває протягом тривалого часу з метою виявлення того, скільки, у середньому, часу здійснюється звичайно певна дія тією чи іншою особою в різних умовах. Соціологами було проведено хронометраж часу спілкування батьків і дітей у сім’ї. Були отримані такі дані:

1) витрати вільного часу, який використовують батьки на виховання дітей: для робітників – чоловіків – 23 хвилин в будній день і 36 хвилин у вихідний, для жінки-працівниці – 17 хвилин і 30 хвилин; для чоловіків-селян – 14 хвилин в будній день і 23 хвилини у вихідний, для жінок селянок – 18 і 25 хвилин. Названі цифри не включають час, який проведений батьками з дітьми на прогулянках, заняттях спортом, в кіно, театрах, на видовищних заходах тощо;

2) серед сімей кожним з батьків на виховання дітей щоденно витрачалось в середньому 35 хвилин. При цьому 76 % опитаних батьків займаються вихованням дітей систематично. Більше вільного часу приділяють заняттям з дітьми молоді батьки – в середньому 45 хвилин щоденно;

3) дітям допомагають у підготовці домашніх завдань 29 % матерів і 32 % батьків. Не допомагають, але постійно контролюють підготовку домашніх завдань 49 % матерів і 36 % батьків. У багатьох сім’ях має місце належний контроль за проведенням дозвілля дитини. Майже 50 % матерів і 33 % батьків завжди знають, чим займаються їхні діти у вільний час;

4) в різні періоди дитини частка батьківської і материнської уваги не постійна. Можна навіть говорити про своєрідні „піки” його. Перший такий „пік” – „пік” захопленості – припадає на перші роки життя дитини. В подальшому, в міру дорослості дітей, прояву їхньої самостійності, час, який приділяється батьками, поступово скорочується. Заняттям з підлітками-учнями батьки приділяють в 1,5-2 рази менше часу, ніж з дошкільнятами і молодшими школярами. Слід сказати, що витрати часу, який йде у батьків на спілкування з дітьми, різняться в залежності від того, скільки дітей в сім’ї, чи є сім’я простою чи складною, благополучною чи педагогічно слабкою, міською чи сільською. Є сім’ї, в яких вільний час на виховання дітей майже відсутній;

5) мати частіше, ніж батько, відвідує батьківські збори, зустрічається з вчителями. Зате батьки бувають в дитячих садочках, організовують забави з дітьми, любительські заняття.

Одержані дані свідчать про далеко неоднакову виховну активність батьків і матерів, різний рівень їх спілкування з дітьми. Батьки частіше (майже у 2 рази), ніж матері, обговорюють з дітьми політичні події в Україні і в світі, спортивні теми (майже у 3 рази). Зате у багатьох інших напрямах виховної практики активність батьків значно поступається активності матерів. Останні частіше, ніж батьки, проводять бесіди з дітьми про сімейні справи, взаємовідносини з товаришами, особливості свого характеру, значно частіше – про прочитані книжки, переглянуті фільми, телепередачі, моду тощо.

Стосунки дітей з матерями складаються в більшості випадків сприятливіше, ніж з батьками. Юнаки й дівчата в більшій мірі рахуються з порадами і вимогами матері, частіше спілкуються і дружать з нею, і тому ступінь її впливу на них більш високий.

Методи опитування – це методи збору первинної інформації на основі безпосередньої чи опосередкованої взаємодії респондента і дослідника. Опитування буває груповим чи індивідуальним, очним чи заочним, усним та письмовим.

До „плюсів” опитування належить легкість обробки результатів, масовість, швидкість отримання інформації.

Бесіда – це діалог на певну тему з метою отримання інформації. Питання можуть бути прямі й непрямі, але за продуманим планом, відповідати меті дослідження, бути чіткими та етичними. Бесіда передбачає створення обстановки довіри, розуміння, вільного, неформального спілкування. Відповіді повинні фіксуватися, але непомітно.

Інтерв’ю – це діалогова форма опитування, для якої характерними є прямі питання, які ставить тільки дослідник, певний відрізок часу, нейтральна позиція дослідника, більш швидкий, ніж у бесіді, темп розмови.

У основі будь-якого спілкування „дорослий-дитина” – питання про індивідуальній внесок кожного учасника в психологічне непорозуміння. Необхідно виявити, з ким треба працювати далі та як розставити акценти.

Інтерв’ю повинно включати кілька обов’язкових питань:

1. Що найбільше Вам не подобається у вашій дитині?

2. Що найбільше Вас радує в ній?

3. Чи вважаєте Ви, що майбутнє дитини більш-менш щасливе?

4. Чи вважаєте Ви, що Вашу дитину спіткає важка доля?

5. Чому саме особисто Ви завдячуєте таким якостям дитини, як... (перелічуються гарні риси, названі у питанні 2)?

6. Як Вам заважали такі недоліки, як... (перелічуються риси, названі у питанні 1)?

7. Як Ви вважаєте, якою часткою свого внутрішнього світу дитина завдячує спілкуванню з Вами?

Під час інтерв’ю важливим є отримання максимально конкретних, чітких відповідей та ілюстрацій із повсякденного життя.

Якщо мова йде про девіантну поведінку, важливо виявити, як часто здійснювалися проступки.

Критеріями патогенного (тобто такого, що порушує психологічну рівновагу дитини) виховного стилю є: а) нездатність прийняти позицію дитини (поведінка та риси характеру оцінюються з точки зору комфорту дорослого); б) генералізація сприйняття дитини (дуже узагальнена оцінка її життєвого шляху з далекими наслідками); в) відчуженість, нездатність дорослого реконструювати зв’язок між власним психологічним образом та портретом дитини.

Результати такого інтерв’ю дозволяють прийняти перше рішення про необхідність психотерапії.

В інтерв’ю використовуються динамічні оцінки стану сім’ї: екокарту, генограму, сімейну скульптуру.

Екокарта – це створення схеми, яка відбиває: 1) стосунки сім’ї з навколишнім середовищем (школою, медичними закладами, родиною батьків, дорослими братами і сестрами, роботою); 2) склад сім’ї і якість стосунків між членами сім’ї; між сім’єю і середовищем (добрі, слабкі, стресові); 3) потреби і можливості сім’ї, ресурси, які їй надає навколишнє середовище для задоволення потреб сім’ї та її окремих членів. Створення екокарти здійснюється соціальним педагогом разом з членом сім’ї шляхом відповідей на прямі запитання (Чи є у вас робота?) та на інформаційні (Які у вас стосунки з батьками?), які поступово переходять у розповідь члена сім’ї про себе, родину, потреби, ресурси тощо. Екокарта відбиває взаємостосунки сім’ї як системи з іншими значущими для неї та її членів суспільними системами та інститутами. Це дозволяє виявити шляхи допомоги їй, спланувати подальшу роботу з сім’єю на основі існуючих ресурсів і потреб. Але вона дозволяє вивчити стан сім’ї на окремий момент, не дає інформації про причини таких стосунків.

Це дозволяє зробити генограма – схема, яка складається у бесіді з членом сім’ї і показує сімейну історію, родовід (генеалогію), основні сімейні події, які відбилися на її життєдіяльності; осіб, які впливають на життя сім’ї та її функції; існування й якість стосунків між поколіннями сім’ї, шлюбних, кровних. Це дозволяє визначити причини конфліктів і проблем у сім’ї, шляхи їх розв’язання. Разом з тим генограма не показує, як впливає мікро- і макросередовище на сім’ю, як це робить екокарта.

Скульптура сім’ї – це прийом створення живого сімейного портрету всіма її членами (в той час як екокарта і генограма можуть створюватися соціальним педагогом з 1 чи 2 членами сім’ї) і дає можливість одержати інформацію про відсутніх при бесіді членів сім’ї. Але ця інформація не завжди об’єктивна). Отже, скульптура сім’ї дозволяє одержати об’єктивну інформацію про стан стосунків у сім’ї, ролі кожного у сім’ї, але зібрати всіх членів сім’ї буває важко (це може бути кризова ситуація); до того ж, скульптура сім’ї у кожного своя (версії можна порівняти) і дозволяє задіяти осіб, які не хочуть розмовляти. Соціальний педагог пропонує кожному члену сім’ї представити своє тіло в глині, яке гнучке і кожна його частина відбиває члена сім’ї та його взаємостосунки з іншими членами сім’ї. Рухи тіла відбивають емоційні зв’язки, фізичні дії і просторові стосунки у сім’ї. Створює скульптуру соціальний педагог, а інші члени сім’ї мовчки спостерігають за цим процесом, приховуючи свої позиції і думки (що усуває сварки). Порівняння скульптур дозволяє виявити причини порушення родинних зв’язків, негативної девіантної поведінки окремих членів сім’ї. Але цей метод не дозволяє виявити зв’язки сім’ї із середовищем, міжпоколінні зв’язки, отже, він, як і екокарта, показує стосунки в сім’ї на момент її вивчення, але з урахуванням думок всіх членів сім’ї.

Анкетування – це письмова форма опитування через структурно організовані питання.

Анкети бувають: а) відкриті (питання ставляться так, що відповідь може бути будь-якою: „Які предмети в школі тобі найбільш подобаються?”); б) закриті (питання даються разом з варіантами відповідей); в) напівзакриті (питання даються разом з варіантами відповідей, але можна запропонувати і свій варіант). Анкети включають прямі й непрямі, основні та контрольні питання.

Вимоги до складання анкети: питання повинні відповідати меті дослідження, бути логічно пов’язаними, послідовними, чіткими, короткими, зрозумілими респонденту, відповідати віку, підготовці. З метою підвищення надійності анкет часто до основного переліку запитань додають ще й групу питань, які дозволяють оцінити ступінь щирості людей при відповіді на основні питання. Наведемо частину запитань, які входять до „шкали брехні” дитячого опитування з метою виявлення двох властивостей темпераменту (екстраверсії – інтроверсії) та емоційної стабільності – нестабільності:

1. Чи буваєш ти роздратованим, сердитим?

2. Чи завжди ти виконуєш відразу все так, як тобі кажуть?

3. Чи ти коли-небудь порушував правила поведінки в школі?

4. Чи ти коли-небудь говорив неправду?

5. Чи ти завжди виконуєш те, що тобі кажуть дорослі?

6. Чи було коли-небудь, що до тебе звернулися по допомогу у господарстві, а ти з якоїсь причини не зміг цього зробити?

7. Чи любиш ти інколи похвалитися?

8. Чи шумиш ти інколи в класі, коли там немає вчителя?

Наведемо приклад анкети для виявлення гендерної рівності в сім’ї та типу сім’ї, на яку відповідають чоловік і дружина окремо, не знаючи про відповіді один одного:

1. Чи зловживає хтось у Вашій сім’ї владою?

2. Чи є в сім’ї суворі правила які мають примусовий характер?

3. Чи має кожний із членів сім’ї рівні права та можливості?

4. Чи традиційно розподіляються хатня робота та обов’язки в сім’ї?

5. Чи є в сім’ї розподіл економічної відповідальності?

6. Чи має хтось у сім’ї якісь пільги чи привілеї щодо хатньої роботи?

7. Чи є повага до особистого життя членів родини?

8. Чи всі члени сім’ї беруть участь у прийнятті рішень?

9. Чи є повага й довіра в сім’ї?

10. Чи рівномірно розподілені батьківські обов’язки?

11. Чи є секрети та таємниці від членів сім’ї?

12. Чи визнаються зроблені помилки?

13. Чи беруть члени сім’ї на себе відповідальність за проблеми, що виникають?

14. Чи плануються діти, і чи є вони бажаними?

15. Чи мають члени сім’ї відчуття безпеки?

16. Чи опираються члени сім’ї будь-яким змінам?

17. Чи підтримується дисципліна в сім’ї за рахунок сили та приниження?

18. Чи маєте Ви відчуття незахищеності від насильницьких дій, образ у сім’ї?

19. Чи є в сім’ї хтось, кого обмежують у діях, не переконуючи його?

20. Чи існує в сім’ї спільне культурне дозвілля, предметне спілкування?

21. Чи обговорюються в сім’ї її спосіб життя, мета життєдіяльності, потреби кожного з її членів?

22. Чи є хтось із сім’ї обмеженим у виборі свого життєвого шляху, самовизначенні?

23. Чи правда, що в сім’ї завжди панує злагода?

24. Чи коли-небудь „виноситься сміття” з сім’ї?

25. Чи можна сказати, що в сім’ї гнучкі правила розпорядку?

26. Чи бувають у сім’ї випадки фізичного, сексуального, психологічного, економічного насильства?

27. Чи є у вас голова сім’ї?

28. Чи є правилом вислуховувати думку кожного члена сім’ї?

29. Чи правда, що в сім’ї частіше звучить критика?

30. Чи переважають похвала, заохочення над покараннями?

31. Чи схвалюється потяг до освіти?

32. Чи висуває хтось із членів сім’ї вимоги, не пояснюючи їхньої необхідності?

33. Чи піклуються в сім’ї про підтримання здоров’я кожного з членів?

34. Чи кожний із членів сім’ї має свою „територію”, речі?

35. Чи є в сім’ї хтось, хто маніпулює іншими?

36. Чи всі в сім’ї мають право поводитися самостверджувально, самореалізуючись (звичайно, коли це не порушує моральних та юридичних норм)?

37. Чи члени сім’ї харчуються спільно?

38. Чи має хтось привілеї в їжі?

39. Чи правда, що в сім’ї ніколи не буває бійок?

40. Чи бувала в сім’ї „свята брехня”?

41. Чи ставлення до хворих членів сім’ї є терплячим і доброзичливим?

42. Чи потрібна рівність у сім’ї?

43. Чи реалізована у Вашій сім’ї рівність?

Аналіз цих відповідей дозволить зробити висновки про можливі причини девіантної поведінки дітей, конгруентність стосунків ніж батьками, про тип сім’ї. У поєднанні з іншими методами вивчення сім’ї ці висновки стануть більш обґрунтованими.

Методи якісних (експертних) оцінок застосовуються тоді, коли є необхідність з кількох запропонованих варіантів обрати оптимальний, враховуючи матеріальні й фінансові можливості, морально-правові та інші конкретні умови; визначити сформованість певних якостей особистості, цінності колективу тощо. Основним джерелом інформації є судження експертів, їхні якісні та кількісні оцінки варіантів рішень, які пропонуються. Оскільки характер інформації є різним, то використовуються й різні методи її обробки та аналізу: метод парних порівнянь, метод множинних порівнянь, метод ранжування альтернатив та ін.

Метод парних порівнянь. Його суть полягає в тому, що експерту послідовно пред’являються пари альтернативних проектів рішень і пропонується вказати для кожної з них найбільш оптимальний, з точки зору експерта, варіант. Наприкінці з усіх пред’явлених експерту пар визначаються альтернативні варіанти, які є ранжованими за ступенем оптимальності. Соціальний педагог обирає той варіант розв’язання із залишених, який є найбільш сприйнятливим у даних умовах.

Метод множинних порівнянь. Він відрізняється від попереднього тим, що експертам послідовно пред’являються не пари альтернативних рішень, а трійки, четвірки та ін. варіантів, що менш вірогідно, але можливо. Процедура оцінок та ж сама. Перевага полягає в тому, що при більшій кількості варіантів, рішень є можливість систематизувати найближчі і класифікувати їх за співпадаючими показниками.

Метод ранжування альтернатив. У процесі цього методу експерт упорядковує за перевагою усі наявні варіанти рішення досліджуваних проблем. Способи ранжування можуть бути різними, наприклад, за ступенем найбільшої переваги по відношенню до всіх інших. Указаний експертом найбільш (чи найменш) переважаючий варіант виключається з подальшого розгляду (його ранг уже визначено). Потім така ж процедура повторюється із варіантами, що залишилися, поки всі вони не будуть мати певний ранг. Таке групування альтернативних варіантів полегшує кінцевий вибір одного з них, який найбільш відповідає можливостям та умовам.

Метод діагностичних ситуацій – це організація виконання завдань, які вимагають володіння певними знаннями і практичними вміннями, їх застосування в різних умовах з метою діагностики знань, умінь, життєвих установок, спрямованості, ціннісних орієнтацій, нахилів, вибору, оцінки. Ситуації можуть бути: на аналіз та оцінку; на вибір та його обґрунтування; на прийняття рішення; за рівнем творчості: стандартні і нестандартні; за характером діяльності: імітуючими, моделюючими, відтворюючими реальність, реальними.

Тест – це система завдань, яка вимірює та виявляє різницю між індивідами або між реакціями індивідів у різних умовах.

Тестування – це метод психологічної діагностики, що використовує стандартизовані питання та задачі (тести), які мають певну шкалу значень. Розрізняють тести: інтелектуальні, особистісні, тести досягнень та спеціальних здібностей, інтересів, установок, цінностей, тести, що діагностують міжособистісні стосунки.

Аналіз – це поділ цілого на частини з метою вивчення частин і на цій основі – більш головного розуміння цілого.

З метою поліпшення стосунків між батьками і дітьми можна запропонувати батькам вдома самостійно відповісти для себе на аналітичні питання: Які втрати були у Вашому житті, коли Ви були дитиною? У якому віці, за яких обставин це трапилося? Яку допомогу Ви тоді одержали? Чого Вам не вистачало, чого не змогли одержати і з яких причин? Який вплив ця втрата і допомога у важких обставинах здійснили на Ваше життя в подальшому? Як Ви вважаєте, Ваша дитина може переживати щось подібне зараз? Яку допомогу їй Ви можете запропонувати? Такий аналіз дозволяє батькам виявити емпатію, зрозуміти дитину і допомогти їй при необхідності.

Аналіз може бути: структурний, функціональний, морфологічний, історичний тощо. Може здійснюватися завдяки таким прийомам: