рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Консультування

Консультування - раздел Философия, Книга "Соціальна робота в Україні: перші кроки" Ролі Виконувані Функції ...

Ролі Виконувані функції
7. Адміністратор Керівництво Внутрішня і зовнішня координація Підготовка цільових програм Оцінка програм
8. Агент з питань соціальних змін Політичний аналіз і розв'язання соціальних проблем Мобілізація громадської участі у соціальних процесах Громадський захист Розвиток суспільних ресурсів
9. Професіонал Самооцінка Особистісний професійний розвиток Підвищення рівня професійних якостей

Процесуальний підхід ґрунтується на виділенні функцій соціального працівника як частини процесу його взаємодії з клієнтом, відповідно до парадигми "оцінка — прогноз — перетворення". Стівен Шардлоу, наприклад, розгортає дану парадигму так, що його варіант має такий вигляд: "визначення проблеми — створення плану — реалізація намірів — оцінка результату" [70]. Причому, процес у даній парадигмі (загальній і локальній) здійснюється незалежно від приналежності соціального працівника до будь-яких сфер соціальної роботи; виконуваного рольового репертуару; відданості різним концепціям чи практичним методам.

5 ТНДК "Школа — мікрорайон" (керівник В. Г. Бочарова, доктор педагогічних наук, член-кореспондент Російської академії освіти, директор Центру соціальної педагогіки РАО, президент Асоціації соціальних і педагогічних працівників РФ) був створений у лютому 1989 р. спільним рішенням Держкомосвіти та Академії педнаук СРСР. У його складі діяло понад 100 експериментальних майданчиків (ЕМ) у 8 союзних республіках; в тому числі 5 в Україні. Донецька територіальна група включила 3 ЕМ, створені на базі шкіл № 57, 95 м.Макіївки; № 11 м. Донецька (дир. Немиров-ський В. І., Муравйов Г. В., Ющак Н. С.). Наукове консультування здійснювалося вченими Донецького держуніверситету (Алфімов В. Н., Товстик В. А. та ін.); керівником територіальної групи був Сидоров В. Н. Одеський ЕМ діяв на базі соціально-педагогічного комплексу "КІНАП", до якого входили школи № 57, 72, експериментальний спортивно-технічний та дитячий оздоровчий центри. Наукове консультування — кафедра педагогіки Одеського держуніверситету (Якубовська А. Н.); керівник майданчика— Фесуненко О. Л. Сумський ЕМ був відкритий на базі міського ПТУ № 16 (заст. дир. Пелепей Л. П. ); керівник майданчика— Кривцун В. П.

Зауважимо, що саме процесуальному підходові належить пріоритет у вітчизняних дослідженнях переліку і суті функцій соціального працівника. Перші такі дослідження були проведені у 1990 році на базі українських експериментальних майданчиків Тимчасового науково-дослідного колективу (ТНДК) "Школа— мікрорайон" 5 і знайшли своє відображення у підсумковому документі [57]. Надалі, перш за все зусиллями В. Г. Бочарової, а також П. Д. Павленко, Є. І. Холостової (Росія), І. Д. Звєрєвої та Л. Г. Коваль, Т. Ка.іаіпііік, А. Г. Кучерявого, І. І. Миговича, Л. І. Міщик, О. Л. Фесуненко [23; 27;

33; 63] (Україна) функціональний репертуар пострадянського соціального працівника було дещо розширено, видозмінено, із одночасним уточненням змісту його компонентів.

Більшість дослідників виділяють від 7 до 20 функцій сучасного соціального працівника, основні з них об'єднані нами у два класи: базисних та спеціальних функцій (табл. 4).

Таблиця 4

 

Клас Функції
Базисні функції Діагностична (оціночна)
  Прогностична
  Перетворююча
Спеціальні функції Комунікативна Оганізаторська Правозахисна Превентивна Психотерапевтична Рекламно-пропагандистська Соціально-медична Соціально-педагогічна Соціально-економічна

 

КЛАС БАЗИСНИХ ФУНКЦІЙ

Діагностична (оціночна) функція

П. Д. Павленок, Є. І. Холостова та ін., визначаючи суть діагностичної (від грецьк. diagnosis — розпізнавання) функції соціального працівника, стверджують, що він "вивчає особливості сім'ї, групи людей, особистості, ступінь і спрямованість впливу на них мікросере-довища і ставить "соціальний діагноз" [40]. На наш погляд, дане визначення має ту ваду, що не розкриває такої важливої дефініції, як "соціальний діагноз". Ми схильні погодитися з Хелен Нортен та Максом Сипориним, які вважають, що соціальний діагноз є експертною оцінкою в соціальній роботі і пропонують відмовитися від вживання терміна "діагноз" через зайві медичні асоціації. Експертну оцінку, за нашою термінологією, діагностичну (оціночну) функцію соціального працівника вони розглядають як "диференційоване, індивідуалізоване і точне визначення проблем, людей і умов, та їхньої взаємодії, необхідне як нормальна основа для диференційованої допомоги" [38].

Вважаємо за можливе дещо деталізувати наведене витончене формулювання; на нашу думку, діагностична (оціночна) функція соціального працівника включає вивчення, аналіз та оцінку життєвих полів об'єктів соціальної роботи (індивідів, сімей, груп, спільнот); особливостей і проблематики їх соціального функціонування (демографічні характеристики, стадії життєвого циклу, стресові фактори, рольовий репертуар, ресурсне забезпечення, основні конфлікти тощо); міри мо-тивованості клієнта на співпрацю з соціальним працівником, а також результативності процесу співробітництва.


Зросла кількість засуджених неповнолітніх (з 12 659 в 1990 р. до 19 043 в 1996 р.), також за рахунок збільшення майнових злочинів (крадіжки та пограбування індивідуального майна громадян, розкрадання державного та колективного майна).

Серед підлітків, які перебували на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх, найвищими темпами зростала частка тих, які не працювали й не навчалися (з 8,2 % від загальної кількості, які перебували на обліку в 1990 році, до 27,6 % у 1996 році). І серед загального складу засуджених у 1996 р. 45 % складали особи у працездатному віці, які не працювали і не навчалися.

Конструктивні зміни в економіці, що відбулись останнім часом, деякою мірою покращили показники економічної ситуації, але водночас мали негативний вплив на рівень добробуту громадян. Як от зрушення у бюджетній політиці і бюджетній дисципліні — не витрачати того, чого в бюджеті немає — боляче позначається на значній частині населення: затримки в заробітній платі, не фінансуються належним чином бюджетні підприємства та установи. На 1 січня 1999 року загальна сума заборгованості з фінансування пенсій становила 2013,3 млрд грн., заборгованість із виплати стипендій — 98,9 млн грн., заборгованість по виплаті окремих видів соціальної допомоги — 27,6 млн грн. На 10 січня 1999 р. заборгованість з виплати заробітної плати становила 6,5 млрд грн., майже п'яту частину цієї суми становила невиплачена заробітна плата за 1997 рік [26].

Зниження рівня інфляції відбулося переважно за рахунок зменшення попиту населення і підприємств, обумовленого невиплатами заробітної плати і пенсій. Закриття нерентабельних і безперспективних підприємств збільшило кількість безробітних. Число зареєстрованих незайнятих громадян, за даними Держкомстату, на 1 квітня 1999 року досягло 1,39 млн осіб, а рівень зареєстрованого безробіття перетнув межу 4 %.

Географічні/територіальні передумови

Соціальна політика, або її окремі заходи, можуть розроблятися для різних рівнів: країни, регіону, району, кожен з яких має власні специфічні особливості.

Для більшості великих країн притаманні такі соціальні відмінності, котрі є наслідком належності людей до певних регіональних спільнот усередині однієї країни. Регіональні відмінності є за своєю суттю географічними, вони можуть бути зведені до мінімуму, але неможливо говорити про їх повне усунення, оскільки в основі лежать такі об'єктивні умови, як клімат, корисні копалини, родючість земель тощо. Всі ці відмінності породжують соціальну диференціацію, оскільки визначають можливості ведення господарської діяльності в територіально-географічному просторі та обумовлюють регіональний розподіл праці. А це в свою чергу впливає на розвиток економіки та соціальної інфраструктури.

Разом із регіональним розміщенням людей завжди важливою була і їхня поселенська структура. Розвиток соціальної сфери, розміщення освітніх закладів, розподіл капіталовкладень, забезпечення житлом, послугами в різних типах поселень створював і створює нерівні можливості та нерівні умови життєдіяльності. А нерівні умови в свою чергу обумовлюють диференціацію життєвих стратегій та життєвих шляхів, впливаючи на характер освіти, професійної кар'єри, сімейного шляху, стилю життя [1]. Проілюструвати це можливо навіть офіційними даними щодо рівня зареєстрованого безробіття в різних регіонах. Якщо на 1 січня 1999 року в середньому по Україні рівень зареєстрованого безробіття становив 3,7 % працездатного населення працездатного віку, то найнижчим він був у м. Києві (0,7 %), а найвищим — в Івано-Франківській області (7,2 %). Разом з тим, практично у кожному регіоні є центри, де зареєстровано ще набагато вищий рівень безробіття, як, наприклад, майже 20 % в м. Ржищів Київської області [15].

Виникають суперечки і навколо питання регулювання доходів жителів різних регіонів відповідно до вартості життя в цих регіонах. Так, наприклад, найнижча вартість мінімального споживчого кошика в Волинській області, найвища в АР Крим.

Поки що залишається майже без змін структура та розміщення навчальних закладів по території України. Найменша кількість навчальних закладів у Західному регіоні, а саме Волинській, Закарпатській, Тернопільській областях, найкраща ситуація в великих містах: Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Львові.

Таким чином, нерівномірність розвитку різних типів поселення та різних регіонів створила значну соціальну нерівність та, відповідно, диференціацію життєвих можливостей.

Для розроблення соціальної політики досить важливим є самий факт визнання територіально-поселенської диференціації та її врахування при плануванні розвитку окремих регіонів. Завданням соціальної політики є корекція існуючих нерівностей життєвих можливостей у різних територіально-поселенських одиницях. Це стосується всіх сфер впливу соціальної політики: освіти, політики зайнятості, охорони здоров'я, житлової політики, системи соціального захисту.

Соціальна політика в регіональному вимірі має бути втілена в соціальні програми як загальнодержавного, так і регіонального розвитку, відображати особливості місцевої практики задоволення соціальних потреб населення. Важливо, щоб державні гарантії соціального захисту доповнювалися на місцевому, регіональному рівні перенесенням основного обсягу соціальних витрат на останній рівень. Особливо важливого значення набувають місцеві, регіональні органи самоврядування в здійсненні адресної соціальної допомоги [10].

Хоча в Основних напрямах соціальної політики на 1997— 2000 роки визначено стратегічні цілі соціальної політики як на державному, так і на регіональному рівні, досі сучасна соціально-економічна політика характеризується браком чіткої стратегії регулювання процесів розвитку та оптимізації життєвих можливостей у різних регіонах. Хоча, безумовно, деякі кроки в цьому напрямку робляться. У Миколаївській області запроваджено експеримент по створенню регіональної системи соціального захисту населення [25]. Протягом 1997—1998 років тривало вирішення правових та організаційних питань для забезпечення такого напрямку, як підтримка індивідуального житлового будівництва на селі за рахунок пільгових кредитів. Іншим прикладом є визначення державними програмами зайнятості населення територій пріоритетного розвитку. Але дієвість заходів у рамках останніх поки що залишається низькою.

Соціально-демографічні передумови

Країна, регіон, місто, селище відрізняються за кількістю населення, співвідношенням вікових та статевих груп, характером процесу відтворення населення, середньою тривалістю життя.

За останні роки в Україні спостерігаються несприятливі соціально-демографічні та медико-соціальні тенденції. Перше, що привертає увагу, це зменшення чисельності населення України починаючи з 1993 р., після того, коли в Україні було зареєстровано максимальну кількість населення — 52,2 мільйона чоловік (табл. 3).

Таблиця 3



Природне скорочення населення України почалось ще раніше — з 1991 року. І, якщо народжуваність знижується давно, тільки з 1991 року, вперше в історії України, рівень смертності почав перевищувати рівень народжуваності (табл. 4).


За 1998 рік кількість жителів України скоротилася більш як на 400 тисяч. Головною причиною цього залишається природне скорочення населення, яке становило 300,7 тисяч чоловік [15]. І в першу чергу за рахунок зменшення народжуваності. Поряд з тим в останні два роки спостерігається позитивна тенденція до зменшення рівня смертності.

Зменшення рівня народжуваності є наслідком кількох демографічних явищ.

у великих містах — до 1 ди-

Як важливі стратегічні складові соціальної політики, мета яких стабілізувати соціально-демографічну ситуацію в країні, виділяють демографічну та сімейну політику. Демографічна політика має впливати на процеси відтворення населення, а сімейна політика — складати сукупність заходів допомоги сім'ям з дітьми.

По-перше, в Україні завершився перехід до малодітної сім'ї. Зниження рівня народжуваності відбувається передовсім за рахунок відмови від народження других та наступних дітей. Середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя (сумарний коефіцієнт народжуваності), для забезпечення простого відтворення населення має бути не менше ніж 2,2 (для розширеного — не менше ніж 2,5) дитини. В Україні цей показник поступово зменшився з 2,3 в 1958—1959 роках до 1,6 дитини в 1992—1993 роках та 1,3 дитини в 1997 році (у тому числі у міських поселеннях до 1,08 дит тини, у сільській місцевості до 1,7 дитини) і продовжує зменшуватись. Таким чином, рівень дітородної активності в Україні вкрай низький, оскільки смертність компенсується народжуваністю тільки на 59 % [22].

По-друге, відбулися зміни в шлюбній поведінці. У молоді з'являються нові життєві орієнтири, зростає ділова активність жінок. Змінилися погляди на шлюб і сім'ю: збільшився вік укладання першого шлюбу, спостерігається достатньо високий рівень розлучень, збільшилась частка шлюбів, що розпадаються протягом першого року, традиційний шлюб замінюється менш формальними стосунками: в Україні помітна тенденція до зменшення кількості зареєстрованих шлюбів. Все це впливає на репродуктивну поведінку. Ще одним наслідком зміни поглядів на шлюб стало зростання питомої ваги дітей, народжених жінками, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі. З іншого боку, в останні роки внаслідок несприятливих економічних умов відбулося зниження життєвого рівня населення. Невпевненість у майбутньому змушує батьків відкладати народження дитини.

У зв'язку із зниженням народжуваності відбувається дальше постаріння населення України. Спостерігаються вікові структурні зміни: частка молодого населення (у віці, молодшому за працездатний) зменшилась з 23,1 % в 1985 до 21,9 % в 1996 році і, відповідно, збільшилась частка населення старшого віку (старшого за працездатний) з 20,5 до 29,2 %. Цю тенденцію також відображає динаміка кількості пенсіонерів, зокрема пенсіонерів за віком (табл. 5).

Таблиця 5

Кількість пенсіонерів (на початок року)

 

 
Всього, млн. 11,2 12,0 13,6 14,2 14,5 14,5
у т. ч.            
за віком 7,6 8,5 10,3 10,7 10,7 10,6
за інвалідністю 1,4 1,3 1,4 1,4 1,7 1,9

Збільшення частки людей похилого віку в структурі населення потребує збільшення надходжень для пенсійного забезпечення та соціальної допомоги старим людям. Перед соціальною політикою постає завдання реформування пенсійної системи для уникнення в майбутньому надзвичайного навантаження на працююче населення. Це може бути поступовий відхід від діючої моделі фінансування тільки за рахунок "солідарності поколінь". Також варто забезпечити умови для створення додаткових недержавних пенсійних програм та програм соціальної допомоги.

Доречно зазначити, що в Україні спостерігається достатньо високий рівень демографічного навантаження населення працездатного віку особами непрацездатного віку. Так, на 1000 осіб працездатного віку в 1997 році припадало 786 осіб у віці молодшому та старшому за працездатний. Значна різниця спостерігається між демографічним навантаженням міського та сільського населення, де на 1000 осіб працездатного віку припадає відповідно 686 та 1041 особа.

Протягом 1985—1996 рр. зменшилась очікувана при народженні тривалість життя з 71 року до майже 67 років. В 1996—1997 рр. відбулось деяке підвищення середньої тривалості життя до 67,7 року.

Хоча, на думку В. Стешенко, таке підвищення цілком може бути спричинено так званим природним відбором. Тобто в тяжких умовах насамперед вимирає найслабкіший за здоров'ям контингент, після чого лише за рахунок цього чинника смертність деякий час може бути нижчою, ніж у попередні роки. А загалом за показником середньої тривалості життя Україна перебуває у 12-му десятку із 198 країн (на рівні таких країн, як Марокко, Туніс, Киргизстан, Таджикистан) і відстає від країн Західної Європи на 9 років, а від Японії (країни найвищої тривалості життя) — на 12 років [22].

 

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ

Неможливо не помітити негативні медико-соціальні тенденції в сучасній Україні.

Щорічно збільшується кількість осіб, яких вперше визнано інвалідами. Якщо в 1986 році їх було 160 тис., то в 1996 — 249 тис., що в перерахунку на кожні 10 000 населення складало 31 та 62 чол. відповідно. Міністр праці та соціальної політики І. Сахань в інтерв'ю газеті "Урядовий кур'єр" зазначив, що за останні роки кількість інвалідів щороку збільшується приблизно на 250 тис. чоловік. Це пов'язано як з погіршенням рівня життя населення, так і з кризовими явищами в системі охорони здоров'я.

У структурі первинної інвалідності переважають захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення, травматизм. Зростає інвалідність серед осіб працездатного віку і внаслідок захворювань на туберкульоз, який вважається передусім соціальною хворобою [28]. Якщо в цілому в 1993 році в Україні було понад 2 млн інвалідів, або 39 інвалідів на кожну 1000 населення, то на початок 1998 р.— 2,38 млн (в тому числі 126,3 тис. дітей-інвалідів), або 47 інвалідів на кожну 1000 населення.

Тільки за кілька останніх років, з 1990 по 1996, майже в 4 рази зросла захворюваність на наркоманію і токсикоманію. Всього в 1996 на обліку у медичних закладах з діагнозом наркоманія і токсикоманія перебувало 52,4 тис. осіб. Це дані тільки офіційної статистики. Разом з тим значна кількість наркозалежних залишається в тіні, поза увагою та допомогою медицини.

Привертає увагу поширення захворюваності на венеричні хвороби, що, як правило, спостерігається під час соціальних негараздів у суспільстві. Так, наприклад, захворюваність на сифіліс у 1996 році збільшилась у 25 разів порівняно з 1990 роком.

Такі тенденції свідчать, що сучасна політика в галузі охорони здоров'я безумовно потребує перегляду.

Таким чином, внаслідок вищезгаданих соціально-демографічних і, в тому числі, медико-соціальних явищ і процесів збільшилася кількість людей, що потребують соціальної допомоги. Це сім'ї з дітьми, зокрема й неповні, старі люди, інваліди, наркозалежні.

 

ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Фінансові трансфери (фінансова допомога)

Не фінансова, безготівкова, близька до готівки допомога

Оподаткування

Податкові пільги (податкові видатки)

Послуги

Кредити на оплату послуг

Консультування, рекомендації та заохочення бажаної діяльності

Інформація

Заборона або обмеження

Спеціальні стягнення

Угоди

Правові статуси

Заходи стосовно взаємодії груп та установ

Права на приватні вимоги або захист

Вторинні ефекти інших галузей політики

Соціальна політика, як будь-яка інша діяльність, для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів. Застосування різноманітних інструментів, їх поєднання, допомагає вирішити соціальну проблему комплексно: попередити її виникнення в майбутньому та вплинути на вже існуючі наслідки. Спробуємо проаналізувати використання інструментів соціальної політики в Україні, ґрунтуючись на класифікації інструментів соціальної політики, що її запропонував Теренс Ганслі [2].

Фінансові трансфери (фінансова допомога) — один з "улюблених" інструментів в Україні, який намагаються застосовувати для покращення матеріального становища багатьох груп населення (фінансову допомогу отримують сім'ї з дітьми, люди, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; це також одноразові, цільові фінансові виплати для малозабезпечених осіб похилого віку, ветеранів війни, інвалідів). Інструмент, безумовно, необхідний, але ефективність соціальної політики в Україні буде низькою, якщо, захопившись фінансовими допомогами, не розглядатимуться можливості паралельного використання інших інструментів соціальної політики.

Часто ефективнішим виявляється надання не фінансової, а безготівкової чи близької до готівки допомоги. Прикладами такої допомоги в Україні є житлові субсидії, часткове субсидіювання вартості товарів та послуг для окремих категорій населення. Може, варто було б поширити вже існуючу в світі практику талонів на харчування, одяг. Але безплатний проїзд, як безготівкову допомогу, доцільніше замінити, в залежності від категорії користувачів, або місячними проїзними талонами, або талонами на певну кількість поїздок, або грошовою компенсацією. В разі, коли рішення про користування послугою покладено на особу, часто можливим є зловживання послугою, або користування нею тоді, коли в цьому нема потреби. З іншого боку, що особливо важливо для найнужденніших, а також тих, хто лише вряди-годи або зовсім не користується цією послугою (в нашому випадку — громадським транспортом), з'являється можливість перерозподілу коштів для першочергового забезпечення саме матеріальних потреб.

Оподаткування. Шляхом оподаткування регулюються доходи населення. За рахунок податкових надходжень підвищуються доходи держави та формуються спеціальні соціальні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення). За одностайним визнанням фахівців використання цього інструменту в Україні є неефективним. Навіть велике податкове навантаження не забезпечує достатнього розміру соціальних фондів. Збільшення надходжень до фондів залежить від двох змінних: податкових ставок (збільшення яких неможливе, оскільки лише на фонд заробітної плати податки вже складають 37,5 % (32 % у Пенсійний фонд + 4 % у Фонд соціального страхування +1,5 % у Фонд сприяння зайнятості населення) та бази оподаткування (кількості платників податків та їхніх прибутків). Розширення бази оподаткування можливе тільки за умов зменшення податкових ставок, що сприятиме розвиткові підприємництва та переважного припинення практики ухилення від податків.

Іншим важливим аспектом застосування цього інструменту в Україні на сьогодні є введення пільг (або як їх ще називають податкових видатків). Прикладом податкових пільг в Україні є оподаткування прибутків підприємств інвалідів. Зменшення суми податків також можна було б застосовувати для малозабезпечених сімей, на утриманні яких перебувають важко хворі або інваліди, котрі потребують постійного догляду і при відсутності останнього підпадають під опіку держави; для молодого подружжя при народженні дитини; для сімей, які всиновлюють, беруть на утримання (fostering) дитину або людину похилого віку; для безробітних, що починають власний бізнес; для підприємців, що створюють нові робочі місця. Можливо запозичити досвід Німеччини, де замість грошової допомоги на виховання дитини можна обрати збільшення суми неоподаткованого доходу родини.

Послуги. Установами соціальної сфери в Україні передбачено певний перелік послуг. Це послуги по перекваліфікації та навчанню безробітних у відділеннях державної служби зайнятості; послуги по догляду самотніх інвалідів та людей похилого віку, що надаються територіальними центрами та відділеннями соціальної допомоги. Новим інструментом активної соціальної політики, який не застосовується в Україні, є надання кредитів на оплату послуг. В першу чергу маються на увазі кредити на перенавчання і перекваліфікацію. Але це потребує ретельної розробки механізму використання, адже Україна має невдалий досвід надання кредитів на започаткувати власного бізнесу для безробітних.

Безумовно, профілактичні заходи обходяться дешевше для держави, ніж боротьба з наслідками, в Україні їм приділяється увага, але аналіз ситуації, що склалася, доводить, що недостатньо. Серед інструментів соціальної політики, що використовуються для профілактичних заходів, можна назвати такі.

Консультування, рекомендації та заохочення бажаної діяльності.

Прикладами застосування цього інструменту є впровадження консультаційних та рекомендаційних програм щодо підтримання здорового способу життя, планування сім'ї, профорієнтаційне консультування. Для заохочення матерів стати на облік у медичному закладі в ранні строки вагітності (до 12 тижнів), регулярно відвідувати лікарів та виконувати їхні рекомендації, при народженні дитини законодавством, окрім основної одноразової допомоги, в таких випадках передбачена ще й додаткова матеріальна допомога тим жінкам, які виконували зазначені умови.

Інформація. Суть використання інструменту полягає в поширенні та наданні необхідної інформації. Це може бути інформація про наслідки, що їх може спричинити та чи інша діяльність (вживання наркотиків, тютюну, робота в шкідливих умовах праці, можливі шляхи отримання ВІЛ). Також це може бути міжрегіональний обмін інформацією про вільні робочі місця та пропозицію робочої сили. Наразі в Україні існує потреба в ширшому використанні цього інструменту. Недостатнім є інформування населення про існуючі соціальні установи, допомоги, соціальні програми, що зменшує їхню дієвість. Особливістю застосування цього інструменту, якою здебільшого нехтують, і що має велике значення для специфічних соціальних груп, є надання інформації в доступній формі і в доступних місцях. Деякі можливості забезпечення інформацією регулюються, зокрема, Законом України "Про рекламу", де зазначено, що 5 % ефірного часу має виділятися для безплатної соціальної рекламної інформації. Інформаційної підтримки найближчим часом потребуватимуть пенсійна реформа, програма адресної допомоги, впровадження медичного страхування.

Заборона або обмеження певних дій: заборона будь-якої дискримінації, зокрема при прийомі на роботу; заборона або обмеження реклами тютюну, алкоголю.

Спеціальні стягнення за персонально чи соціально небезпечну поведінку у вигляді штрафів, додаткових податків. Наприклад, зловживання алкоголем та тютюном веде не тільки до "саморуйнування", а й впливає на оточуючих (зокрема, "пасивне куріння"), що призводить до зростання витрат на лікування осіб, котрі постраждали внаслідок цього. В деяких країнах встановлено штрафи за куріння в громадських місцях. В прийнятому в Україні Законі про рекламу алкоголю і тютюну передбачено додатковий податок на такі види реклами, кошти від якого мають спрямовуватися на соціальну рекламу.

Також хотілось би звернути увагу на можливості використання в Україні деяких інших інструментів соціальної політики.

Правові статуси. Призначення статусів, що мають давати певні права та визначати обов'язки держави перед носіями правового статусу (статус ветерана війни, ліквідатора аварії на ЧАЕС, безробітного, біженця, народного депутата). Інструмент широко застосовується в Україні. Внаслідок цього, як і в інших країнах, почало спостерігатися зростання "менталітету заслуг" — люди починають дуже багато очікувати від держави, що особливо небезпечно в період, коли ресурси держави обмежені.

Для розв'язання деяких проблем у сфері зайнятості, соціального захисту використовуються різноманітні угоди. А саме: міжнародні угоди між країнами щодо регламентації трудової міграції, пенсійного забезпечення мігрантів; угоди між соціальними партнерами — тарифні угоди, про субсидіювання модернізації нерентабельних чи застарілих виробництв, для запобігання безробіттю та інші.

Заходи стосовно взаємодії груп та установ. Інструмент, на який варто звернути увагу і який найменш використовується в Україні, головним чином через нерозробленість механізму застосування, недосконалість правового регулювання, нестабільну економічну ситуацію. Це може бути впровадження пенсійних програм за місцем роботи, створення соціальних програм доповнюючих або альтернативних державним. Сюди також належить більш-менш знайоме в Україні укладання колективних договорів.

Права на приватні вимоги або захист. Цей інструмент надає можливості забезпечувати захист непрямими способами. Як правило, такі права закріплені законодавством. Це може бути право працівника вимагати забезпечення норм безпеки праці або відмовлятися працювати в небезпечних умовах без застосування дисциплінарних покарань з боку працедавця (держава і розширює захист і зменшує витрати на перевірку всіх умов праці). Право одного з батьків вимагати підтримки дітям у колишнього подружжя. Право людей похилого віку розраховувати на допомогу своїх дорослих дітей.

Вторинні ефекти інших галузей політики. Суть інструменту в використанні вторинних ефектів інших галузей політики, наприклад, таких як фінансова та економічна політика для досягнення завдань соціальної політики. Врахування цього інструменту надзвичайно актуально для України в сучасній ситуації. Так, антиінфляційні заходи та встановлення достатньої процентної ставки зберігають заощадження та дозволяють літнім громадянам жити на власні заощадження, не користуючись додатково державною допомогою по малозабез-печеності. Помірні податки сприяють розвиткові малого бізнесу, що впливає на створення нових робочих місць на ринку праці. Антимо-нопольна політика не допускає невиправданих розбіжностей у доходах працюючих та невиправданого підвищення цін (збереження реальних доходів населення).

В більшості визначень поняття соціальної політики пов'язане з низкою заходів як уряду, так і інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту та задоволення потреб як найменш захищених груп та індивідів, так і населення в цілому. Необхідність соціальної політики в суспільстві обумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів. Поле діяльності соціальної політики обумовлено соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ці проблеми, обмежено певними сферами, що належать до компетенції СП. Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житло, освіта. Об'єктом соціальної політики є все населення країни. Суб'єктом соціальної політики є держава.

Формування соціальної політики передбачає врахування певних передумов. Географічних/територіальних: соціальна політика або її' окремі заходи можуть розроблятися для різних рівнів: країни, регіону, району, кожен з яких має власні специфічні особливості. Культурних: кожна країна, регіон мають специфічні культурні особливості: власну систему норм і традицій. Ціннісних: соціальна політика повинна базуватися на таких загальнолюдських філософських цінностях, як право на життя, свобода, рівність і недискримінація, справедливість, солідарність та соціальна відповідальність; саме ті чи інші цінності лежать в основі різних моделей соціального забезпечення. Політичних: кожна країна має свою політичну систему та офіційно прийняту ідеологію, що визначає умови будь-якої діяльності і в тому числі модель соціального захисту, який впроваджуватиметься в країні. Економічних: кожна країна перебуває на певному рівні економічного розвитку, має певний рівень добробуту, що впливає на можливості фінансування соціальних програм. Соціально-демографічних: країна, регіон, місто, село відрізняються за кількістю населення, співвідношенням вікових та статевих груп, характером процесу відтворення населення, середньою тривалістю життя.

Соціальна політика, як будь-яка інша діяльність, для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів, застосування яких, їх поєднання, допомагає розв'язати соціальну проблему комплексно: попередити її виникнення в майбутньому та вплинути на вже існуючі наслідки.

Основні поняття

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА; МЕТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; ЦІЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; СУБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; ПОЛЕ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ; КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІОНИ УЇЛЬЯМС; ЛІБЕРАЛЬНА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ; СОЦІАЛ-ДЕ-МОКРАТИЧНА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ; ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Запитання для дискусії

Яку модель соціального забезпечення, на вашу думку, ліберальну чи соціал-демократичну, слід обрати Україні? Обґрунтуйте, чому.

На які регіони можна поділити Україну виходячи зі специфічних особливостей цих регіонів? На які особливості кожного з регіонів слід звернути увагу при формуванні соціальної політики?

Які культурні особливості України та її окремих регіонів мають враховуватися при формуванні соціальної політики?

Які інструменти соціальної політики варто використати в ході пенсійної реформи і яким чином?

Чи відрізняється об'єкт соціальної політики від об'єкта соціальної роботи?

Визначте одну з вразливих груп населення. Проаналізуйте, які інструменти соціальної політики вже використовуються, як їх можна використати в інший спосіб і які інструменти можна застосувати додатково при розв'язанні проблем цієї групи.

Використана література

Балакірієва О. Диференціація життєвих можливостей у територіально-поселенській структурі // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: 36. наукових статей.— К.: НВФ "Студцентр"/ НІКА-Центр.—1998.— С. 11 — 17.

Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки.— К.: Основи, 1996.— 238 с.

Головаха Є. Соціальний захист населення і соціальна політика в Україні // Соціальна політика і соціальна робота.—1996.— № 1.— С. 39—43.

Грига І., Іванова О. Культурні передумови виникнення соціальної роботи в Україні // Соціальна політика і соціальна робота.—1997.— № 2, 3 (3, 4).— С. 95—106.

Демченко І. Підприємницька активність молоді: пріоритети та форми сприяння її розвитку // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: 36. наукових статей.— К.: НВФ "Студцентр"/ НІКА-Центр.—1998.—

С. 53—58.

Іванова О. Використання інструментів соціальної політики в Україні // Україна: людина, суспільство, природа. Тези IV щорічної наукової конференції НаУКМА.— 1998.— С. 166—168.

КислийП. До питання про парламентську більшість у Верховній Раді// Вісник Програми сприяння парламентові України.—1999.— № 1.— С. 2—7.

Лібанова Е. Ситуація на ринку праці в контексті новітніх макроекономічних змін // Україна: аспекти праці.—1996.— № 6.— С. 3—10.

Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе / Ассоциация психиатров Украины.— К.: Сфера, 1997.

10. Міграційні процеси в сучасному світі: Енциклопедія / 3а ред. Ю. Римаренка.—

К.: Довіра, 1998.— 912 с.

Новіков В. Питання вдосконалення соціального забезпечення // Соціальна політика і соціальна робота.—1996.— № 1.— С. 30—37.

Новікова О. Концепція соціальної політики України: проблеми і шляхи розв'язання // Соціальна політика і соціальна робота.—1998.— № 1—2.— С. 5—14.

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П. Д. Павленок.— М.: Инф-

ра-М, 1997.

Политическая социология.— Ростов н/Д.: Феникс, 1997.

Праця та соціальна політика в Україні: Аналіт.-стат. збірник Міністерства праці та соціальної політики України.— К.: Соцінформ, 1999.

Реформування ринку праці та соціальної політики в Україні: 3віт до міжнародної конференції МОП, Центральна та Східноєвропейська групи.— К., 1994.

Основні терміни та поняття у галузі соціальної роботи // Соціальна робота з молоддю в Україні / 3а заг. ред. І. Звєрєвої.— К., 1997.

Социальное управление: Словарь / Под ред. В. И. Добренькова, И. М. Слепен-кова.— М.: Изд-во МГУ, 1994.

Социальные проблемы: оценка и пути решения / Отв. ред. А. Амоша. К.: Наукова думка, 1995.— Кн. 2: Социальная политика.— 102 с.

Ставлення народних депутатів України до питань соціального захисту населення: передвиборчі програми та результати голосувань // Аналітичні огляди з питань цільової соціальної допомоги в Україні.— К.: ПАДКО.—1997.— № 16.

Статистичний щорічник України за 1996 рік / Державний комітет статистики України.— К.: Українська енциклопедія, 1997.— 618 с.

Стешенко В. Нас може залишитися 42 мільйони. // Урядовий кур'єр.—1999.—

6 лют.— С. 10—11.


 

Ткачук А., Лиходій К. Фракції в українському парламенті. Спроба математичного аналізу// Вісник Програми сприяння парламентові України. 1999.— № 1.— С.7—11.

Удовенко М. Збудуймо свій дім. // Урядовий кур'єр.—1999.— 13 січня.— С. 6.

ШклярськийЮ. Соціальний захист: розвиток і перспективи // Соціальна політика і соціальна робота.— 1998.— № 1—2 (5, 6).— С. 23—30.

Економіка України у 1998 році // Урядовий кур'єр.—1999.— 16 лют.— С. 7—8.

Энциклопедия социальной работы: В 3 т. / Пер. с англ.— М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994.

Як важливо повірити у себе. Інтерв'ю з Міністром Міністерства праці та соціальної політики І. Саханем // Урядовий кур'єр.—1998.— 5 груд.— С. 6—7.

Williams F. Social Policy: A Critical Introduction.— Cambridge: Polity Press, 1989.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ В УКРАЇНІ

Олена Іванова,

старший викладач Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія",

Тетяна Семигіна

магістр соціальної роботи, старший викладач Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Класифікація системи соціальної підтримки.

Визначення функцій та складових системи соціального обслуговування.

Характеристика основних тенденцій системи соціального обслуговування в Україні.

Опис розвитку територіальних центрів в Україні.

Приклад досвіду Саксаганського територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян в м. Кривому Розі.

Характеристика мережі стаціонарних установ соціального обслуговування в Україні.

Характеристика системи соціальних служб для молоді та дітей в Україні.

Характеристика Державної служби зайнятості.

Оцінки та перспективи надання соціальних послуг.

 

Становлення соціальної роботи як професії в Україні неможливо розглядати без аналізу інституційної схеми надання різноманітної соціальної допомоги.

Адже впродовж десятиріч існує державна система соціального обслуговування, яка опікується переважно людьми похилого віку та інвалідами. Професія "соціальнийробітник", що офіційно внесена до відповідного реєстру робітничих професій ще у 70-ті роки, стосувалася саме співробітників системи соціального обслуговування. Останніми роками почали з'являтися нові — державні й недержавні — служби, установи, організації, які надають різноманітні соціальні послуги.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ

Є декілька підходів до класифікації тих інституцій, що мають відношення до соціальної роботи.

Перший поділ — за рівнем діяльності, насамперед за масштабами діяльності. Це можуть бути організації, що діють у міжнародному просторі (як от Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Дитячий фонд ООН), чи такі, вплив яких поширюється на невеликий район міста (територіальні центри та відділення соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення).

Окрім цього, діяльність соціальних інституцій відбувається на різних організаційних рівнях [16] (табл. 1).

Діяльність кожної соціальної інституції спрямована на досягнення певних цілей, пов'язаних із задоволенням певних потреб і з соціальними проблемами, що існують в суспільстві.

Оскільки за розв'язання конкретних соціальних проблем відповідають ті чи інші урядові структури, інколи інституційну схему соціальних служб представляють у вигляді відомчої мережі.

Існує й інший підхід до класифікації системи надання соціальної допомоги та послуг в Україні. Він ґрунтується на визначенні виду допомоги та особливостях фінансування, а не інституції, що її надає.


Традиційно соціальну роботу і соціального працівника співвідносять з системою соціального обслуговування населення. Оскільки розвиток інноваційних, недержавних соціальних служб розглядається в іншій главі цієї книги, спробуємо дещо детальніше поглянути на динаміку діяльності державної системи соціального обслуговування як "колиски" соціальної роботи в Україні.

Схема 1

МЕРЕЖА СОЦІАЛЬНИХ ВІДОМСТВ В УКРАЇНІ (на 1.05.99 р.)

Міністерство праці та соціальної' політики

Державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості); Мережа обласних та міських управлінь та районних відділів соціального захисту;

Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; Відділення соціальної допомоги; Дитячі будинки-інтернати;

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; Спеціальні будинки-інтернати; Психоневрологічні інтернати; Пансіонати для ветеранів; Протезно-ортопедичні заводи; Заклади спеціальної освіти.

Міністерство охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я (лікарняні та амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади);

Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді

Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді.

Міністерство освіти

Дошкільні заклади; Середні заклади освіти; Дитячі оздоровчі табори; Школи-інтернати для дітей-сиріт;

Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні); Професійно-технічні заклади освіти; Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації.

Міністерство внутрішніх справ

Виховно-трудові колонії;

Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх.1

1 Існують притулки для дітей іншого типу: кімнати тимчасового перебування та притулки для неповнолітніх, служби у справах неповнолітніх, підпорядковані районним, міським державним адміністраціям, недержавні притулки (на 1.6.98 р. в Україні було 68 притулків усіх типів, а також 21 кімната тимчасового перебування дітей).

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Схема 2

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ (на 1.05.99 р.)

Система соціального страхування

пенсії (фінансується через Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування);

допомога по безробіттю (фінансується через Фонд зайнятості); система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (фінансується через Фонд соціального страхування та Пенсійний фонд);

допомога у разі нещасного випадку на виробництві.

Універсальні системи

державна система охорони здоров'я (фінансується через місцеві та державний бюджети); державна система освіти (фінансується через місцеві та державний бюджети);

допомога на поховання (фінансується через Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, місцеві бюджети); соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.

Система соціальних допомог

допомога сім'ям із дітьми (фінансується через Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування, місцеві та державний бюджети); різного роду допомоги (грошові, натуральні); пільги по оплаті;

соціальне обслуговування (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Система адресних соціальних допомог

державні програми дотацій і житлових субсидій (фінансується через державний бюджет); окремі види допомоги сім'ям із дітьми (фінансується через Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування, місцеві та державний бюджети);

адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям.

Пільги як переважне право

Соціальний захист через недержавні організації Соціальна допомога з фондів підприємств

ФУНКЦІЇ ТА СКЛАДОВІ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Система соціального обслуговування в Україні, при всій її недосконалості, є важливим чинником соціального захисту певних прошарків населення — насамперед самотніх літніх людей та інвалідів. Трактування самого поняття "со-


Упродовж 1980—1996 років кількість пенсіонерів в Україні збільшилася на 35,5 % і становить близько 14 млн. осіб.

ціальне обслуговування" є доволі неоднозначним. Інколи воно розглядається як "парадигма соціальної роботи"; в інших працях — як "високоефективна соціальна технологія, яка дозволяє надавати соціальну підтримку громадянам в умовах складної соціально-економічної ситуації, яка об'єктивно перешкоджає життєдіяльності людини чи соціальної групи", деякі вчені називають соціальне обслуговування "принципово важливим сектором соціальної сфери" [10].

У теорії виділяють такі функції соціального обслуговування: профілактична, соціально-реабілітаційна, адаптаційна, соціальний патронаж, особистісно-гуманістична, соціально-гуманістична [10; 15].

Реалізація цих функцій віддзеркалює реальний зміст системи соціального обслуговування. Проте для проведення адекватного аналізу варто пам'ятати, що соціальне обслуговування як система характеризується сукупністю різних чинників:

динамікою існування установ, зокрема, регіональними аспектами прогресу/регресу;

взаємозв'язками установ з органами влади та населенням; формою організації надання послуг; процедурами, технологією та функціями установ;

фінансово-матеріальним забезпеченням; кадровим забезпеченням;

ступенем сформованості нормативно-правового поля; ступенем задоволеності клієнтів соціальних служб, ефективності соціальних послуг.

Ми не ставили собі за мету провести структурований аналіз усіх чинників. Але, прочитавши цей розділ, можна зробити висновки щодо головних характеристик системи соціального обслуговування в Україні.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СИСТЕМИ

СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ В УКРАЇНІ

Протягом останнього десятиліття система соціального обслуговування населення в Україні зазнала суттєвих змін.

На 1.01.1998 в Україні Законами про ветеранів війни та праці охоплено 9,5 млн чоловік. Серед них: 270 тис. інвалідів війни, 916 тис. учасників бойових дій, 3,3 млн учасників війни, 430 тис. членів сімей загиблих військовослужбовців, 130 тис. сімей померлих інвалідів та учасників бойових дій на території інших держав, близько 600 тис. громадян, які були силоміць вивезені в період війни на територію Німеччини та інших держав [5].

По-перше, окрім традиційних бу-динків-інтернатів (стаціонарних закладів), наприкінці 80-х років почали з'являтися так звані "територіальні центри" (напівстаціонарні та нестаціонарні заклади). У 1997 році були затверджені нові Типове положення про територіальний центр по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів і Типове положення про відділення соціальної допомоги. Це дозволило розширити спектр послуг, що надаються самотнім громадянам похилого віку.

По-друге,

збільшилась кількість клієнтів соціальних служб. Це пов'язано як із демографічними змінами в суспільстві, погіршенням здоров'я та матеріального стану літніх людей, так і з постійним переглядом критеріїв для надання різного виду допомоги. Правове регулювання соціального обслуговування відбувається відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні". Діє також Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Однак питання соціальної допомоги не можна вважати достатньою мірою законодавчо врегульованими. Про це свідчить і низка законопроектів, що передбачають як появу нових соціальних служб, так і перегляд існуючих прав на отримання соціальної допомоги. По-третє,

під впливом західних спеціалістів соціальної роботи, різноманітних європейських та американських проектів, а також появою в Україні соціальної роботи як професії, почали розвиватися принципово нові для країни соціальні служби та надаватися нові соціальні послуги.

Разом з цим різке скорочення фінансування соціальних програм не дозволяє говорити про позитивну динаміку розвитку соціальних служб.

РОЗВИТОК ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ

В останні роки основний наголос у наданні послуг літнім людям державні органи соціального захисту населення зробили на роботі територіальних центрів і відділень соціальної допомоги вдома.

Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів І і II групи незалежно від віку, одиноких непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян (далі — непрацездатні громадяни), які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа одиноких непрацездатних громадян належать громадяни, в тому числі подружжя, які не мають працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати.

За даними Міністерства праці та соціальної політики України [5], органами соціального захисту виявлено й взято на облік 637 тисяч самотніх непрацездатних громадян та інвалідів, які за актами обстеження матеріально-побутових умов проживання потребують різних видів матеріально-побутової, медичної та натуральної допомоги. Із них 543 тисячі чоловік відповідно до висновків лікарів потребують соціально-побутової допомоги вдома.

Для організації обслуговування цих людей у кожному районі і місті відкрита мережа служб по організації соціально-побутового обслуговування. На початок 1998 року діяло 890 відділень соціальної допомоги й 530 територіальних центрів, які обслуговували понад 500 тисяч громадян похилого віку.

У державній системі соціального обслуговування працюють майже 37 тисяч соціальних працівників, які не мають відповідної освіти. Поступово починають впроваджуватися короткострокові навчальні програми для підвищення кваліфікації цих соціальних працівників базового рівня. За допомогою проектів Технічної допомоги Євросо-юзу (Тасіс), шведського проекту "SIDA" та інших проводять семінари у різних областях України, напрацьовуються навчальні, методичні матеріали. У навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству праці та соціальної політики України, відкрито спеціальність "Соціальна робота".

Не існує єдиного державного стандарту для цих служб. Типовим положенням про територіальний центр передбачено майже 40 видів різних послуг людям похилого віку [11]. Зокрема:

придбання продуктів харчування і медикаментів;

приготування їжі;

виклик лікаря;

прання білизни та прибирання житла;

доставка палива й сплата комунальних платежів;

допомога в обробітку присадибних ділянок;

оформлення документів на субсидії;

влаштування до будинку-інтернату, пансіонату тощо.

Хоча формально кількість послуг, що надаються в великих містах і в сільській місцевості, не відрізняється, але фактично в сільській місцевості є тільки окремі види допомоги, що надається соціальними працівниками базового рівня (часто — сусідами, колишніми вчителями, медсестрами тощо) тим самотнім літнім людям, які перебувають в дуже тяжкому фізичному стані.

 

Таблиця 2

 
 

Мережа територіальних центрів, відділень соціальної допомоги вдома та інших установ соціального захисту населення на 01.01. 1998 р.


Динаміка розвитку системи соціального обслуговування Дніпропетровської області

в 1989 — 1998 роках



1991 1992

Відділення соціальної допомоги "Відділення соціально-побутової реабілітації "Відділення медико-соціальної реабілітації Дитяче відділення реабілітації

Відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги -Відділення соціальної допомоги (самостійне) -Територіальний центр

Відділення для тимчасового проживання

Побутовий комплекс


У маленьких містах та в сільській місцевості практично немає денних центрів і відділень медично-соціальної реабілітації, немає системи комплексного обслуговування підопічних.

Згідно з Типовим положенням в територіальному центрі можуть бути такі відділення [11]:

відділення соціальної допомоги вдома;

відділення соціально-побутової реабілітації;

відділення медико-соціальної реабілітації;

стаціонарне відділення для тимчасового та постійного проживання самотніх непрацездатних громадян;

відділення організації надання грошової і натуральної адресної допомоги (відділення гуманітарної допомоги).

Важливо відзначити, що кількість територіальних центрів і відділень соціальної допомоги із року в рік збільшується (понад 30 — щорічно), особливо після того, як Міністерством праці та соціальної політики України було дозволено утворювати терцентри, що складаються з двох відділень (наприклад, відділення соціальної допомоги вдома та відділення розподілу гуманітарної допомоги).

У деяких територіальних центрах почали також обслуговувати багатодітні сім'ї та дітей-інвалідів (наприклад, хворих на ДЦП).

Динаміку розвитку мережі соціального обслуговування добре видно на діаграмі, підготовленій Дніпропетровським інформаційно-консультативним центром (схема 3). Цей приклад Дніпропетровської області свідчить про впровадження нових форм обслуговування населення [7].

Аби мати уявлення про специфіку роботи територіальних центрів як домінуючих установ соціального обслуговування, наведемо інформацію про один із кращих таких центрів [7].

ДОСВІД РОБОТИ

САКСАГАНСЬКОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ПО ОБСЛУГОВУВАННЮ ОДИНОКИХ НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ГРОМАДЯН В м. КРИВОМУ РОЗІ

Історія створення та розвитку Саксаганського територіального центру в м. Кривому Розі звичайна. Спочатку в 1987 році було відкрито одне відділення соціальної допомоги, яке обслуговувало 100 одиноких пенсіонерів. Роботу розпочинали всліпу, не маючи для цього необхідної методичної літератури, в основному покладаючись на власну інтуїцію та співчуття до знедолених. Щиро вірили в необхідність і важливість розпочатої справи.

Працівники відділення організували активну роботу по виявленню одиноких людей похилого віку, обстежували їхні побутові умови, знаходили можливість надати їм ту чи іншу допомогу. Виявляти таких людей допомагали працівники лікувальних установ, житлово-комунальних підприємств, відділу соціального захисту населення.

У березні 1991 року з метою покращення і розширення видів послуг для одиноких непрацездатних громадян було вирішено створити у Сак-саганському районі м. Кривого Рогу територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів. Після реконструкції та капітального ремонту приміщення дитсадка 19 червня 1992 року територіальний центр було відкрито.

Сьогодні в центрі працюють:

4 відділення соціальної допомоги вдома, які обслуговують 2520 одиноких непрацездатних громадян;

відділення медико-соціальної реабілітації на 27 місць;

відділення соціально-побутової реабілітації на 60 місць;

відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги на 600 чоловік.

Надання послуг одиноким постійно розширюється:

проводиться копання, посадка та збирання городів не одним соціальним працівником, а кількома одразу;

проводиться поточний ремонт квартир, для чого створена бригада для виконання поточних ремонтних робіт із 4-х соціальних працівників. З початку 1998 року відремонтовано 46 квартир;

відкрито перукарню, яка безкоштовно надала 750 послуг непрацездатним клієнтам центру;

введено в практику щоденну доставку обіду пенсіонерам, прикутим до ліжка і неспроможним приготувати їжу;

функціонує безоплатний магазин "Доброзичливість", в асортименті якого одяг та взуття, які вже були в користуванні, для дітей і дорослих;

відкрито цех по приготуванню макаронних виробів з метою забезпечення власних потреб центру і надання продовольчої допомоги одиноким малозабезпеченим громадянам;

створено майстерню по безоплатному ремонту взуття;

засновано цех по виготовленню легкого жіночого одягу, білизни, оновленню постільної білизни.

У відділеннях підопічним надають різні медичні послуги, пенсіонери мають змогу відпочити в затишних палатах, кімнатах відпочинку, читальному залі. Культорганізатор проводить розважальні заходи: обговорення прочитаних книг, журналів, газет, слухання музичних записів, організовує співи. В центрі багато років є свій хор.

Цікаво проходять у територіальному центрі свята: дні народження, ювілеї, концерти, зустрічі з юними артистами СШ № 19, учасниками художньої самодіяльності Палацу культури ім. Леніна та ім. Кірова, з працівниками радгоспу "Декоративні культури" та інше.

У спортивному залі до послуг підопічних різноманітні тренажери, більярд, різні оздоровчі системи з урахуванням вікових категорій.

Багато уваги роботі територіального центру приділяє Саксаганський районний виконавчий комітет м. Кривого Рогу та його голова— Г. П. Гончарук. Він постійно працює з підприємствами та установами району по наданню допомоги малозабезпеченим громадянам.

Адміністрація територіального центру постійно веде роботу по залученню до співробітництва спонсорів, працює в тісному контакті з колективними сільськогосподарськими підприємствами. Так, на позабюджетний рахунок центру за 1997 та 1998 роки поступило майже 5300 гривень.

Досвід роботи Саксаганського територіального центру засвідчив, що доброта й милосердя, пошук нових форм у роботі допомагають людям пенсійного віку відчувати себе захищеними, соціально активними, потрібними суспільству й один одному.

Інформаційно-консультативний центр управління соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації

СТАЦІОНАРНІ УСТАНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

За даними Міністерства праці та соціальної політики України [5], в державній системі соціального обслуговування функціонує 276 бу-динків-інтернатів на 54,7 тисячі місць.

Таблиця 3

Мережа інтернатних установ на 01.01. 1998 р.

К-сть місць

 

  Всього Фактично Зайнято Вільно
Будинки-інтернати загального типу в т. ч. будинки-інтернати для громадян 15 656 13 435
       
похилого віку та інвалідів 12 680 10 988
Пансіонати
Спеціальні будинки-інтернати
Психоневрологічні інтернати 29 352 25 212
Дитячі будинки-інтернати
Разом 54 654 46 768

Із цих 276 будинків-інтернатів тільки 105 збудовані за типовими проектами, решта — розташовані в прилаштованих приміщеннях.

Вважається, що громадяни похилого віку утримуються в цих інтернатах на повному державному забезпеченні. За звітами Міністерства праці та соціальної політики України, підопічні інтернатів забезпечуються "згідно із встановленими нормами одягом, взуттям, м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням, в тому числі, дієтичним харчуванням, мають можливість цілодобово отримувати медичну допомогу". Підопічним виплачується 25 відсотків від призначеної їм пенсії.

При інтернатах створено 252 навчально-виробничі майстерні. їхнє завдання — сприяти соціальній адаптації підопічних.

Але система державних інтернатних закладів є непопулярною. Про це свідчить той факт, що майже 8 тисяч місць у цих інтернатах — вільні. Цьому, не в останню чергу, сприяють ті обставини, що при влаштуванні до будинку-інтернату для громадян похилого віку підопічні зобов'язані передати свою квартиру державі, що робить неможливим повернення з інтернату, якщо в стаціонарному закладі щось не складеться. Окрім цього, в інтернатних закладах недостатня увага приділяється соціальній роботі з літніми людьми (її морально-естетичним та психологічним аспектам). Розуміння, що літній людині потрібен не тільки догляд, харчування та ліки (часто в недостатньому обсязі, через те, що інтернати фінансуються державою на 30—50 відсотків від потреби), поки не стало складовою частиною діяльності системи стаціонарних закладів соціального захисту.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ ТА ДІТЕЙ

У сучасному українському суспільстві за умов трансформації всіх сфер життя та переходу до ринкової економіки молодь, як і переважна більшість інших верств насе-


лення, опинилася у кризовому Майже 20 % населення Укра-становищі. Для того, щоб допо- їни — молодше 15 років. могти молодим людям вижити у складних економічних та соціальних умовах, уряд України проводить певні заходи, організовує програми, структури для підтримки та допомоги молоді тощо.

На кінець 1998 року в Україні було створено 457 соціальних служб для молоді.

У 1999 році планувалося відкрити ще 263 центри.

На сьогодні на державному рівні проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка в силу своєї специфіки переважно має справу з дітьми та молоддю) займаються Державний комітет у справах сім'ї та молоді, працює Український науково-дослідний інститут проблем молоді, створені Соціальні служби для молоді (ССМ),

які діють відповідно на обласному, міському та районному рівнях.

Перші осередки соціальних служб почали створюватися з 1991 року у Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Республіці Крим. Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у "Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" та Законі України &qu

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Книга "Соціальна робота в Україні: перші кроки"

ШКОЛА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ КИЄВО МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ... Під редакцією Володимира Полтавця...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Консультування

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Эта работа не имеет других тем.

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги