Інвестиційні заощадження населення – визначальний фактор розвитку фінансового посередництва.

Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та “проїдання” раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втрати їх через інфляцію. За таких умов зростання інвестицій у секторі “фірми” припиняється, що підриває основу для розвитку економіки в майбутньому.

Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі “фірми”.

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. У конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд звичайно має переваги над фірмами у зв’язку з вищим рівнем гарантій за його зобов’язаннями (цінними паперами) порівняно із зобов’язаннями фірм та фінансових посередників, через яких заощадження трансформуються в інвестиції. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб, мають бути позичені сектором “фірми” для інвестування.Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) — відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викличуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі “сімейні господарства”. У нереалізованих товарних запасах будуть “заморожені” значні капітали.

 

27. Зв’язок між інвестиційними заощадженнями, інвестиційними мотивами та інвестиційними цілями населення.

Заощадження домогосподарств є вагомим інвестиційним ресурсом для економіки країни, в більшості країн національні заощадження формуються на основі заощаджень населення. На основі цього фіксується участь домогосподарств в інвестиційних процесах, а зокрема в економічному зростанні країни.

Особливість заощаджень домогосподарств полягає втому, що у власників вони є лише грошовою формою доходу, а не капіталом. За допомогою банків цей дохід перетворюється у значну масу грошового капіталу, який приносить ще дохід від відсотків. Величина заощаджень збільшується при економічному зростанні. На заощадження та інвестицій має вплив процентна ставка, тобто якщо процентна ставка зростає, посилюється стимулювання заощаджень та розміщення їх на ринку, тому що на кожну заощаджену одиницю власник одержить додатковий дохід.

Ієрархія інвестиційних мотивів населення
- заощадження (або створення резервів) на «чорний день»;

- заощадження на поліпшення якості життя – нагромадження коштів для придбання нерухомості (насамперед житла) та дорогих товарів тривалого використання;

- заощадження на освіту;

- заощадження на старість, тобто надійне та гарантоване забезпечення в похилому віці.

Інвестиційний процес починається з формулювання цілей інвестування. Його формулювання передбачає деяку попередню роботу. Так, потрібно оцінити наявні вільні ресурси, які мають відігравати роль інвестиційного капіталу, зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні ресурси, оцінити економічну кон'юнктуру та прогнози на майбутнє тощо. На цьому етапі вкладник з тим або іншим ступенем точності визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія та відносно якого оцінюються результати інвестиційного процесу. Зазвичай у далекій перспективі процес інвестування не має чітких часових меж: для індивідуального вкладника він може тривати все життя, для організацій— продовжуватися практично без обмежень. Однак без визначання інвестиційного горизонту неможливо сформулювати більш-менш чітку стратегію і, що найголовніше, оцінити в майбутньому її результати. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його спроможністю прогнозувати майбутній стан справ, наприклад ціни на різні інвестиційні активи. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо вкладник орієнтується на отримання короткострокового доходу. У спекулянта це може бути день чи навіть година, у типового інвестора— рік, кілька років або десятиліть. Формулювання цілей та визначення інвестиційних ресурсів і горизонту— перший етап інвестування. Наступним є інвестиційний аналіз. Він полягає в попередньому відборі інвестиційних активів, які вкладник вважає гідними своєї уваги. Безумовно, що про більшість з них середній інвестор не знає. Первинний відбір базується на фінансовому стані інвестора (його доході, багатстві), на його обізнаності про ті або інші цінні папери, різні аспекти оподаткування, пов'язані з ними тощо. Зробивши такий відбір, вкладник звужує різноманітність інвестиційного ринку до осяжної кількості активів, які він здатний оцінити, порівняти та з якими можна здійснювати операції купівлі-продажу.

28. Структура інвестиційних мотивів населення та інституційна спеціалізація фінансових посередників

Структура:

- заощадження (або створення резервів) на «чорний день»;

- заощадження на поліпшення якості життя – нагромадження коштів для придбання нерухомості (насамперед житла) та дорогих товарів тривалого використання;

- заощадження на освіту;

- заощадження на старість, тобто надійне та гарантоване забезпечення в похилому віці.

Інституційна спеціалізація фінансових посередників

- Міжгрупова конкуренція - відбувається між основними групами фінансових посередників, які нам уже знайомі – комерційними банками, договірними ощадними інститутами (страховими компаніями і пенсійними фондами) та інвестиційними посередниками.

- Внутрішньогрупова конкуренція - конкуренція окремих фінансових посередників одного типу між собою.

 

29. Цілісний механізм фінансового посередництва у ринковій економіці.

Фінансове посередництво у широкому розумінні охоплює усі види фінансових інститутів, які залучають кошти клієнтів для їх подальшого вкладення у різноманітні фінансові активи. Місце та роль небанківських фінансових інститутів, насамперед обсяги залучених ними ресурсів та контрольованих ними активів у загальних обсягах, контрольованих фінансовим сектором економіки, у різних країнах неоднакові. Так, у Японії і Німеччині значна частка інвестиційних заощаджень і, відповідно, довгострокових фінансових інвестицій , контролюється банками. У США інвестиційна діяльність банків дуже обмежена, що сприяло розвитку спеціалізованих інститутів з колективного інвестування, насамперед інвестиційних компанії різного типу. Звідси перший висновок - особливості національного законодавства з питань фінансів, банківської діяльності та інвестицій, справляють значний вплив на формування структури фінансового посередництва.

Інвестиційні заощадження як необхідна передумова виникнення і розвитку системи фінансового посередництва відіграють вирішальну роль у розвитку системи небанківського фінансового посередництва. Як частина поточного доходу інвестиційні заощадження формуються у значних обсягах, насамперед, у високорозвинутих країнах. І, навпаки, у небагатих країнах фінансове посередництво як вид діяльності перебуває у зародковому стані. Причина цього - мізерні обсяги інвестиційних заощаджень.

Економічними дослідженнями було встановлено, що норма заощаджень, тобто частка доходу, яка не споживається протягом року, а інвестується і не залежить від обсягів доходу -на поточне споживання використовується від 80 до 60 процентів доходу. При однакових пропорціях розподілу поточного доходу - механізм використання заощаджень у слаборозвинутих країнах суттєво відрізняється. Незначні обсяги заощаджень стають на перешкоді розвитку інститутів фінансового посередництва. Інституційні інвестори, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, у таких країнах не відіграють помітної ролі, перебуваючи у стані становлення. Тому найбільшої завершеності та спеціалізації структура фінансового посередництва набула у високорозвинутих країнах. Звідси другий висновок - сучасна багатогалузева і впливова система фінансового посередництва є характерною для країн зі стабільно високим рівнем середньодушового доходу. Важливо розуміти, що інвестиційні заощадження є первинними по відношенню до фінансових посередників, які надають послуги щодо їх надійного і ефективного розміщення.

Форми фінансового посередництва варто розглядати на прикладі узагальненого досвіду розвинутих країн. Фінансові посередники, конкуруючи за інвестиційні заощадження приватних осіб, змушені орієнтуватись на інвестиційні цілі. По ступеню важливості мотиви для інвестування можуть бути представлені у такій послідовності: 1) створення резервів на “чорний день” Þ 2)надійне і гарантоване забезпечення у похилому віці Þ 3)нагромадження коштів для придбання нерухомості та товарів тривалого використання.

Розглядаючи основні види фінансових посередників, необхідно уявляти собі їх місце і роль у сучасному механізмі трансформації заощаджень в інвестиції. Схематично механізм трансформації заощаджень в інвестиції у високорозвинутих країнах можна визначити як трирівневий, умовно виділивши такі його етапи:

1. формування інвестиційних заощаджень приватних осіб - інвесторів;

2. формування довгострокових пасивів інституційних інвесторів (пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя);

3. розміщення цінних паперів, випущених фінансовими посередниками (інвестиційними компаніями), або укладення контрактів з інститутами довірчого управління (трастами) щодо управління капіталами.

 

30. Конкуренція у сфері фінансового посередництва та інституційна диверсифікація.

Фінансові посередники конкурують між собою, пропонуючи інвесторам фіксовану винагороду або послуги з розміщення інвестиційних заощаджень. Обсяги залучених фінансовим посередником капіталів залежить від того, як багато осіб передало йому свої кошти. Серед осіб, звичайно є і юридичні і фізичні особи. Ці обсяги характеризують позиції фінансового посередника серед компаній свого типу - на мікрорівні. Взаємні фонди, конкуруючи між собою, намагаються поліпшити якість та доступність своїх послуг і забезпечити додаткові вигоди для акціонерів. Так само діють окремі страхові компанії, управляючі компанії пенсійних фондів, комерційні банки і т.д. Конкуренція між окремими фінансовими посередниками одного типу між собою називається внутрішньогруповою конкуренцією. Наявність такої конкуренції змушує фінансових посередників зменшувати свої витрати на ведення бізнесу з метою зменшення вартості своїх послуг і , відповідно, забезпечення додаткових вигод інвесторам. Конкуренція між фінансовими посередниками за клієнтів шляхом зменшення вартості послуг та забезпечення додаткових доходів для інвесторів називається ціновою.

Міжгрупова конкуренція відбувається між основними групами фінансових посередників, які нам вже знайомі - комерційними банками, договірними ощадними інститутами та інвестиційними посередниками. Інтереси кожної групи представляють спеціальні організації - асоціації та інші об’єднання фінансових посередників одного типу. Намагаючись забезпечити для свої групи конкуренті переваги, такі організації намагаються впливати на прийняття рішень та внесення змін у діюче законодавство (лобіювання) та звертаються у судові органи з метою захисту інтересів свої групи. На кожну конкретну дату усі наявні інвестиційні заощадження розподіляються між цими основними групами фінансових посередників, кожна з яких контролює певну їх частку. Оскільки фінансові посередники різних типів пов’язані між собою у процесі перерозподілу інвестиційних заощаджень, ми не можемо визначити місце і значення кожної з цих груп, базуючись на обсягах активів. Для цього потрібна інформація про структуру фінансових активів населення, яка відображає розподіл інвестиційних заощаджень. З часом значення групи фінансових посередників кожного типу може змінюватись - посилюються позиції однієї групи, за рахунок послаблення позицій іншої групи. Державне регулювання фінансового посередництва справляє значний вплив на такі зміни, іншими словами, приймаючи новий законодавчий акт держава може забезпечити конкурентні переваги фінансовим посередникам певної групи.

Державне регулювання діяльності та конкуренція за інвестиційні заощадження населення між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами сприяє запровадженню фінансових інновацій. Інновації у сфері фінансового посередництва - це розробка і запровадження нових конкурентоздатних послуг з метою залучення додаткових ресурсів. Пропонуючи інвестору нові види послуг, які забезпечують вищі доходи або є доступнішими для масового інвестора, фінансовий посередник намагається збільшити власні прибутки за рахунок зростання обороту коштів через свою компанію.

Інститути спільного інвестування в Україні можуть випускати акції або інвестиційні сертифікати.

Акції випускаються корпоративними інвестиційними фондами. Акції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними. Відкрита підписка на акції провадиться після реєстрації фонду в реєстрі ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди інтервального або відкритого типу після реєстрації в реєстрі ІСІ розміщують свої акції за ціною, що становить вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію.

Корпоративний інвестиційний фонд не має права емітувати та розміщувати інші цінні папери, крім акцій. Кожна розміщена акція корпоративного інвестиційного фонду надає її власникові однаковий обсяг прав. Законом встановлено, що на відміну від акцій звичайних акціонерних товариств дивіденди по акціях корпоративних інвестиційних фондів відкритого та інтервального типу не сплачуються. Інвестор може придбати акції корпоративного інвестиційного фонду лише за грошові кошти, повністю сплативши вартість акції у момент придбання. Строк відкритої підписки на акції корпоративного інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Розміщення акцій корпоративних інвестиційних фондів закритого типу припиняється в строки, що визначаються проспектом емісії цінних паперів такого фонду. Після прийняття рішення про скликання загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду розміщення акцій фонду припиняються за 30 днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів.

Пайові інвестиційні фонди випускають інвестиційні сертифікати. Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Інвестиційні сертифікати можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.