Недержавні пенсійні фонди, їх статус та предмет діяльності.

На сьогодні в Україні відсутнє спеціальне зак-во, яке б регулювало порядок створення і діяльність недержавних пенсійних фондів.З 1998 року на рівні комітетів ВРУ розглядалися законопроекти. У вересні 2002 року до Верховної Ради України було подано законопроект “Про недержавне пенсійне забезпечення” згідно якого недерж пенс забез-ння буде відбуватись наступним чином:

-пенс-ми фондами через укладення пенс-х контрактів;

-страх-ми організ-ми через укладення договорів страх-ння довічної пенсії та пенсії на визначений строк;

-банк-ми установами через укладення договорів про відкриття пенс-х депоз-х рахунків для накопичення пенс-х заощаджень

НПФ – юр. ос., яка має статус неприбуткової, функ-є та провадить діяль-ть з метою накопич-ня пенс-х внесків учас-ків ПФ (з подальшим їх управлінням і розміщенням), а також здійснює пен-ні виплати учасникам зазначеного фонду в порядку, визначеному З-ном. Засновниками ПФ можуть бути тыльки юр.і ос. та їх об’єднання. ПФ не має власних працівників і посадових осіб, управління ним здійснює рада фонду та адміністратор, який призначається цією радою.

Типи ПФ: - корпоративнийПФ - НПФ, де засновник-- юр. ос.(роботодавець) або кілька юр-х осіб (роб-давці). Учасники-- громадяни, які перебув-ть у труд-х відносинах з його засновн-ми та платниками

- професійний ПФ-де засновники-- об’єд-ня гром-н або юр. ос., які утв-ся за родом їх профес-ї діяльності; учасники -- громадяни, пов’язані за родом їх проф-ї діяль-ті.

-відкритий ПФ – НПФ,де засн-ки -- будь-які юр. ос.; учасн-ки--громадяни Укр, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця та хар-ру їх роботи.

Юр-ю метою ПФ є здійс-ня пенс-го забез-ня учасників ф-ду,тобто пенс-ні контракти, що можуть бути укладені між пенс-м фон-м та уч-ком або вкладником ПФ.

 

34. Класифікація недержавних пенсійних фондів.

Починаючи з 2004р., в Україні діє спеціальне законодавство,що регулює порядок створення і діяльність недержавних пенсійних фондів (Зак Укр «Про недерж пенс забезпеч»прийнятоу липні 2003р ).Цим законом передбачено багатоваріантність організації недержавного пенсійного забезпечення. Передбачено, недержавне пенсійне забезпечення в Україні може здійснюватися:

1.пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів;

2.страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії та пенсії на визначений строк;

3.банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.

Що ж стосується недержавних пенсійних фондів, то за визначенням законопроекту: недержавний пенсійний фонд – є юридичною особою, яка має статус неприбуткової (непідприємницької), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим їх управлінням і розміщенням), а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду в порядку, визначеному Законом. Діяльність таких фондів не спрямована на отримання прибутку їх засновниками. Розрізняють три типи пенсійних фондів: корпоративний, професійний і відкритий:

корпоративний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа – роботодавець або кілька юридичних осіб – роботодавців. Учасниками цього фонду є виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та платниками (роботодавцями, які приєдналися до фонду після його заснування). За типом цей фонд нагадує виробничі пенсійні фонди у США, розглянуті нами раніше. Пенсійні внески до таких фондів сплачуватимуться за пенсійною схемою, до визначення умов якої засновники залучають і учасників (працівників). Внески до фондів здійснюють спільно як роботодавці, так і працівники, в тому числі у формі відрахувань із заробітної плати;

професійний пенсійний фонд – пенсійний фонд, засновниками якого є об’єднання громадян або юридичних осіб, які утворюються за родом їх професійної діяльності. Відповідно, і учасниками цього фонду є виключно громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності;

відкритий пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновниками якого є будь-які юридичні особи. Учасниками цього фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства (далі - громадяни) незалежно від місця та характеру їх роботи.

 

35. Методи фінансування пенсійних виплат пенсійними фондами та види пенсійних рахунків.

Недержавні пенсійні фонди як інституційний інвестор функціонують в усіх країнах з ринковою економікою. При цьому їх роль у механізмі фінансового посередництва є неоднаковою в різних країнах, - у Скандинавських країнах та Австрії з високорозвинутими системами державного пенсійного забезпечення роль таких інститутів незначна у порівнянні зі США, у яких вони є однією з основних складових частин зазначеного механізму. У розвинутих країнах в останню чверть ХХ ст. активи пенсійних фондів набувають швидко прогресуючої динаміки. Пенсійні фонди відіграють дуже важливу роль стабілізації фінансових ринків. Оскільки інвестиційна політика пенсійних фондів носить, як правило, консервативний характер, значні обсяги акцій та облігацій, які перебувають у володінні пенсійних фондів, “вилучаються з обігу” і не використовуються у фондових спекуляціях. Значний вплив на діяльність виробничих пенсійних фондів, зокрема на розробку умов пенсійного страхування, справляють професійні спілки.

Недержавні пенсійні фонди відносяться до страхових систем пенсійного забезпечення. Принципом страхової системи пенсійного забезпечення є систематичне довгострокове нагромадження коштів для забезпечення виплати пенсій, баланс пенсійних внесків і виплат пенсій визначається за страховими принципами. Виділяються два види недержавної системи пенсійного забезпечення - пенсійне страхування і виробничі пенсійні фонди.

Пенсійні фонди можуть використовувати одну з трьох альтернативних схем фінансування: 1) метод повного покриття поточних витрат; 2) виплату пенсій за рахунок резервів; 3) змішаний метод.

Метод покриття поточних витрат полягає у тому, що внески працівників і роботодавців повністю використовуються на сплату пенсій без створення резерву. Тобто утримання пенсіонерів перекладається на працююче покоління. Такий метод використовується, як правило, державними системами пенсійного забезпечення. Недоліком такої системи є те, що вона не дає ніяких гарантій щодо сплати пенсій у майбутньому - у разі застосування такої системи виробничим пенсійним фондом зобов’язання по виплаті пенсій у разі дефіциту поточних внесків виконувати немає кому.

Метод виплат пенсій за рахунок резерву виробничими пенсійними фондами не застосовується. Такий метод є характерним для індивідуального пенсійного страхування при придбанні страхових аннуітетів. Переваги його в тому, що він забезпечує повну гарантію виплати пенсії у майбутньому, але пов’язаний зі значними витратами власних коштів страхувальника.

Змішаний метод, або метод послідовного створення резерву є найпоширенішим у виробничих пенсійних фондах. На початку діяльності такого фонду внески значно перевищують поточні витрати на виплату пенсій. Вільні кошти інвестуються з метою отримання додаткового прибутку у цінні папери. У період, коли більшість учасників фонду досягає пенсійного віку, дефіцит поточних внесків покривається за рахунок капіталізованих доходів, отриманих протягом тривалого строку функціонування фонду.

 

36. Особливості інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів.

Право розпорядження пенсійними активами має компанія з управління активами., які надано право здійснювати інвестування коштів з метою отримання доходу на користь учасників пенсійного фонду. Інвестиційна політика недержавного пенсійного фонду повинна відповідати вимогам закону та бути оприлюднена у формі інвестиційної декларації. Інвестиційна декларація – документ, який визначає основні напрями інвестиційної політики недержавного пенсійного фонду. Інвестиційна декларація пенсійного фонду є обов’язковим додатком до його статуту і підлягає обов’язковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку протягом 60 календарних днів з дня реєстрації пенсійного фонду.

Довічна пенсія не може сплачуватись або гарантуватись недержавним пенсійним фондом. Після отримання права на пенсію, учасники можуть купувати ануїтети у будь-якої страхової компанії, яка має ліцензію Державної комітету з нагляду за страховою діяльністю на продаж ануїтетів.

Недержавне пенсійне забезпечення банківською установою здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення коштів у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавством. Кошти зберігаються на рахунках, які матимуть особливий статус - пенсійних депозитних рахунках. Пенсійні депозитні рахунки – вкладні рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених цим Законом, для накопичення пенсійних заощаджень. У разі перерахування коштів на такі рахунки фізична особа одержує значні податкові пільги. Кошти на пенсійних депозитних рахунках можуть бути використані особами, на ім’я яких вони відкриті, для оплати договору страхування довічної пенсії, пенсії на визначений строк або використані для одноразової пенсійної виплати. Підставою для здійснення пенсійних виплат може бути: 1) досягнення учасником фонду пенсійного віку 2) встановлення інвалідності учаснику фонду; 3) смерть учасника фонду.

На відміну від недержавних пенсійних фондів, комерційні банки беруть на себе зобов’язання по нарахуванню на користь учасника, який вкладає кошти на пенсійний депозитний рахунок, процентного доходу.

 

37. Страхові компанії зі страхування життя, їх статус та предмет діяльності.

Договори страхування життя - це договори змішаного страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії і ренти, довічне страхування тощо. Договори страхування життя укладаються здебільшого з громадянами, а не з юридичними особами. На відміну від договорів загального страхування, вони укладаються на довгий термін: п'ять, десять, п'ятнадцять, двадцять і більше років. Страхувальник сплачує внески за таким договором у розстрочку з таким розрахунком, щоб на момент закінчення строку дії договору на особовому рахунку у страховій компанії накопичилася сума, що дорівнює зазначеній у договорі страховій сумі. По закінченню строку дії договору внески у вигляді страхової суми повертаються застрахованій особі з нарахованими відсотками. У випадку смерті застрахованої особи її спадкоємці отримують повну страхову суму за договором, незалежно від обсягів сплачених страхових внесків. Таким чином, договори страхування життя не лише забезпечують страховий захист людини, але й виступають як своєрідні інвестиції, що їх робить страхувальник.

На відміну від інших фінансово-кредитних установ, страхові компанії, що здійснюють страхування життя, мають змогу залучати вільні кошти страхувальників під значно менший відсоток річних, оскільки таке залучення відбувається на підставі забезпечення страхового захисту. Тому страховики знаходяться у більш вигідному становищі, порівняно з іншими фінансово-кредитними структурами. Договори страхування життя укладаються на довгий строк, зобов'язання по виплатах віддалені у часі, їх можна досить точно прогнозувати. Тому страховики можуть дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять їх становище на ринку капіталу унікальним - саме вони (поряд з пенсійними фондами) задовольняють значну частину потреб економіки в дефіцитному і дешевому довгостроковому капіталі. У розвинутих країнах страхові компанії зі страхування життя не можуть здійснювати інші види страхування, таким чином цей вид страхування є виключними видом діяльності.

Необхідно виділяти два основних види страхових полісів зі страхування життя: безперервне страхування життя (на все життя);строкове страхування життя ( на певний термін).

Поліси з безперервного страхування життя передбачають сплату страхувальником значної суми початкового страхового внеску , як правило протягом перших двох років після укладення угоди. Вартість поліса з безперервного страхування з часом зростає у зв’язку зі зростанням ймовірності смерті власника. Права анулювання поліса та повернення коштів, які надаються власнику. Таким чином, придбання полісів з безперервного страхування життя є одним з альтернативних видів заощаджень.

 

38. Страхування життя: поєднання страхового та інвестиційного аспектів.

Діяльність страх.компаній регулюється Зак.Укр. «Про страх-ня».В країнах з ринк.економікою страх.компанії за страх.життя посідають провідне місце серед інституційних інвесторів за обсягами активів. Враховуючи особливості страхування життя, страх.компаніям,які отрим.ліцензію на страх життя,не дозвол.займат.іншими видами страх.

Укр.закон-во поєднує в понятті «страх.життя»як власне страх.життя,так і змішані види страх.,в т.ч. страх.додатк.пенсії.Страх.випадком вваж.смерть застрах.особи;досягн.застрах.особою визнач-го в договорі віку,в т.ч.пенсійного;укладення шлюбу,народження дитини,смерть одного з родичів.У країнах з розв.екон.саме.ці.види.страх.забезпеч.форм.страх.резервів,які стали основним джерелом інвест.страх.компаній.

Для забезп-ня викон.страх.забов-нь зі страх.життя страхової компанії зобов-ні формувати спец.резерви за рахунок надходж.страх.платежів і доходів, отриман.від інвестування коштів сформованих резервів зі страх.життя.Величина резервів довгостр.зобов. обчисл.актуарно окремо по кожному договору згідно з метод.форм.резервів зі страх.життя з урахуванням темпів зрост.інфляції.

Згідно із закон.Укр.»Про недерж.пенс.забезпеч.»,страх. компанії виконуватимуть фун.здійснення довічних пенс.виплат.Страх.комп.зі страх.життя буде зобов. укладати угоди з учасниками недерж.пенс.фондів та/або Накопич.фонду Пенс.фонду Укр за рах.накопичених коштів.Тобто в разі настання пенс.віку учасник пенс.фонду повинен укласти договір на страх.пенсій зі страх.компанією.

Страх.компан.зобов.гарантувати мін.розмір пенсії та мін.інвест.дохід.Тобто страх.комп.гарантує,що за схем.пепс.страх.страхувальник має право на отрим. фіксов.суми додатк. доходу. Інвест. дохід, отриманий страх. комп.від розміщ. та інвест.пенс.активів понад мін.інвест.дохід,розпод.страх.комп.між застрах.особами пропорційно належним їм пенсійним активам,крім частки,що належить страх.комп.Страх.комп.має право здійсн.управл.пенс.активами самост.,не залучаючи для цього спеціалізовану комп. з управл.активами.

 

39. Резерви страхових виплат як джерело інвестиційних ресурсів.

Якщо для західних страхових компаній інвестиційна функція є рівнозначною щодо інших

функцій, вітчизняні страховики часто недооцінюють важливість інвестиційної функції. Переважна більшість вітчизняних страховиків заробляють кошти безпосередньо на страхових операціях і задовольняються низько дохідними інвестиційними інструментами, такими, як депозити. Розмір додаткового інвестиційного доходу є одним з важливих критеріїв спроможності страховика ефективно управляти активами.

У розвинутих країнах компанії страхового сектору отримують прибуток переважно за рахунок реалізації успішної інвестиційної політики.

Таким чином, інвестиційна діяльність страхових компаній має велике значення і на мікрорівні, оскільки вона є одним з головних факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії.

Специфіка страхової діяльності зумовлює різні підходи при здійсненні інвестицій страховими компаніями. Так, страховики зі страхування життя, фонди страхування життя зазвичай вкладають кошти у довгострокові інвестиційні інструменти, оскільки доходи компаніййзі страхування життя перевищують їх страхові виплати та витрати, а останні можуть бути оплачені з доходів від премій та інвестицій, то недоцільно вкладати фонди страхування життя в короткострокові цінні папери. Водночас ануїтети та дохідні купони з гарантованою викупною сумою потребують іншого підходу до інвестицій, а саме – вкладень у короткострокові інвестиційні інструменти. Для страховиків з ризикового страхування первинне значення має наявність грошей для виплати страхового відшкодування. Це потребує, що інвестиції вкладалися на порівняно короткі терміни або, у крайньому випадку, щоб їх можна було легко перетворити на гроші.

 

Інститут страхування життя в Україні:

lДіяльність страхових компаній регулюється Законом України «Про страхування».

lЗаконом України «Про страхування» майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування) можуть бути об’єктами страхування.

lСтраховим компаніям, які отримали відповідну ліцензію на страхування життя, не дозволяється займатися іншими видами страхування.

lСтраховим випадком вважається смерть застрахованої особи; досягнення застрахованою особою визначеного в договорі віку, в т. ч. пенсійного; укладення шлюбу, народження дитини, смерть одного з близьких родичів.

Забезпечення страхових зобов’язань зі страхування життя

lСтрахові компанії зобов’язані формувати спеціальні резерви:

1. страхових платежів і доходів, отриманих від інвестування коштів

2. сформованих резервів зі страхування життя.

lСтрахові компанії зобов’язані створювати та вести облік резервів із:

1. довгострокових зобов’язань (математичні резерви) по страхових виплатах та

2. поточних виплат страхових сум.

 

40. Поняття спільного інвестування, діяльність зі спільного інвестування (на прикладі США).

Інститут спільного інвестування (ІСІ) - організація, що залучає кошти інвесторів з метою їхнього подальшого вкладення в цінні папери, корпоративні права, нерухомість та інші активи.

Інвестиційні посередники: інститути спільного інвестування

Причини стрімкого зростання частки інвестиційних посередників у розподілі фінансових активів:

зростає пропозиція довгострокових фінансових ресурсів – загальне зростання добробуту в країнах з ринковою економікою та зростання доходів широких верств населення;

інвестиційні посередники, конкуруючи з іншими фінансовими інститутами (банками, страховими компаніями тощо), пропонують вищий рівень доходу від вкладеного капіталу та забезпечують належний контроль за інвестиційними ризиками.

Класифікація інститутів спільного інвестування відповідно до особливостей залучення коштів індивідуальних інвесторів.

компанії, що беруть на себе зобов’язання повернути кошти індивідуальному інвестору та сплатити йому фіксовану винагороду в чітко визначений термін;

компанії, що беруть на себе зобов’язання повернути кошти та сплатити процентну винагороду за вимогою;

компанії, що беруть на себе зобов’язання повернути кошти та сплатити винагороду залежно від фінансових результатів своєї діяльності у визначений строк;

компанії, що беруть на себе зобов’язання повернути кошти та сплатити винагороду залежно від фінансових результатів своєї діяльності за вимогою інвестора.

Класифікація інвестиційних посередників згідно законодавства США

інвестиційні компанії, які залучають кошти за рахунок випуску боргових зобов’язань – сертифікатів з номінальною вартістю, не беручи на себе зобов’язань щодо розміщення коштів за цільовим призначенням;

пайові фонди, що залучають кошти шляхом розміщення часток у формі сертифікатів з подальшим вкладенням залучених коштів за цільовим призначенням на певний термін;

управляючі компанії, які залучають кошти шляхом розміщення акцій і беруть на себе зобов’язання лише загального характеру – щодо проведення інвестиційної політики та управління активами.

Взаємні фонди грошового ринку спеціалізуються на формуванні й управлінні портфелем короткострокових боргових цінних паперів та одночасно надають послуги з відкриття рахунків, аналогічних банківським

Законодавством США встановлено, що не менше ніж 95 % активів таких фондів має складатися з казначейських векселів або короткострокових векселів корпорацій з найвищим кредитним рейтингом принаймні у двох з п’яти провідних рейтингових агенцій.

Забороняється вкладати кошти в цінні папери зі строком погашення понад 367 днів.

Середньозважений строк погашення по інвестиційному портфелю такого фонду не повинен перевищувати 90 днів.

 

41. Інститути спільного інвестування та їх види.

Учасниками механізму спільного інвестування є інститути спільного інвестування та компанії з управління активами.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість;

Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку(ДКЦПФР).

Спеціалізовані компанії з управління активами інститутів спільного інвестування здійснюють виключно цей вид діяльності. Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється. З метою захисту прав акціонерів або учасників інвестиційних фондів законом встановлено обмеження та вимоги щодо діяльності таких компаній. Компаніям з управління активами не дозволяється:

* витрачати кошти інвестиційних фондів на цілі, не передбачені проспектом емісії цінних паперів цих фондів, або безоплатно відчужувати активи таких фондів;

* отримувати кредити на користь і за рахунок фонду у сумі, яка перевищує 10 % вартості чистих активів такого фонду, або на строк більший, ніж три місяці, при цьому кредити можуть отримуватись лише з метою викупу акцій або інвестиційних сертифікатів, випущених фондом.

У разі, якщо акціонерами або учасниками фонду, яким управляє компанія з управління активами є фізичні особи-інвестори, така компанія зобов’язана формувати резервний фонд, який розраховується як частка від обсягу внесків фізичних осіб - акціонерів або учасників інвестиційних фондів. Такі резервні фонди зберігаються на окремому депозитному рахунку, відкритому компанією з управління активами, або формуються з державних цінних паперів.

Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”встановлено, що винагорода компанії з управління активами встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Положенням про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

 

42. Порядок залучення та розміщення інвестиційних ресурсів закритими інвестиційними фондами.

 

Закритий інвестиційний фонд– це інвестиційна компанія, акції якої обертаються на ринку за загальними правилами, встановленими для акцій звичайних підприємств-емітентів

Закриті фонди випускають в обіг фіксовану кількість власних акцій та займаються виключно інвестиційною діяльністю – вкладають кошти в цінні папери та управляють сформованим інвестиційним портфелем.

Закритий фонд не бере на себе зобов’язань щодо викупу акцій власної емісії в учасників, тобто всі залучені кошти перебувають у його розпорядженні.

Згодом акції закритих фондів включаються в лістинг і котируються на фондових біржах. Ціна на акції встановлюється залежно від попиту й пропозиції на ринку.

43.Порядок залучення та розміщення інвестиційних ресурсів відкритими (взаємними) інвестиційними фондами.

Взаємні фонди строюються у формі відкритих акціонерних товариств особливого типу:

-взаємні фонди зобов’язуються викуповувати власні акції за ціною, яка визначається вартістю чистих активів на одну акцію

-інвестор має право в будь-який момент обміняти акції на гроші за ціною чистих активів фонду

-підписка на акції взаємних фондів не обмежена у часі і триває постійно

Фондом відкритого типу, якщо він (або його КУА) бере на себе зобов’язання в будь-який час на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або його КУА). Дивіденди за цінними паперами інвестиційного фонду відкритого типу не нараховуються і не сплачуються. Активи відкритого фонду повинні бути диверсифіковані згідно з вимогами законодавства. При проведенні відкритої підписки на акції відкритого фонду не менше 10 % активів повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на спеціальних депозитних рахунках;

Відкриті інвестиційні фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери. Вартість чистих активів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат відкритого фонду обчислюється щоквартально, на дату, яку встановлює Міністерство фінансів України. Взаємний фонд зобов'язаний за цією ціною викуповувати інвестиційні сертифікати у учасників фонду.

Відкриті фонди раз на півроку зобов'язані проінформувати учасників та опублікувати в пресі фінансовий звіт, який повинен містити:

бухгалтерський баланс із переліком інвестицій фонду (кількість, види і ринкова вартість цінних паперів, які перебувають у власності фонду);

звіт про доходи та збитки, а також дивіденди, сплачені за цей період;

довідку про вартість чистих активів фонду;

довідку про кількість інвестиційних сертифікатів, випущених фондом, номінальну вартість одного інвестиційного сертифікату та вартість чистих активів одного інвестиційного сертифікату на дату складання звіту;

відомості про зміни в складі афілійованих осіб, членів спостережної ради, а також про зміну інвестиційного керуючого і депозитарія.

44.Особливості діяльності інститутів спільного інвестування в країнах Європи.

В країнах Європи інститути спільного інвестування (ІСІ), поряд з недержавними пенсійними фондами та страховими компаніями, є одними з найбільш ефективних інструментів акумуляції інвестиційних ресурсів.

Перший інвестиційний фонд у Європі було створено у серпні 1822 р. у Бельгії, через кілька десятиліть у Швейцарії і Франції . Серед європейських країн найбільш цікавим є досвід Великобританії в організації функціонування ІСІ. Це пояснюється тим, що ряд країн Східної та Центральної Європи обрали в якості моделі створення власних ІСІ саме англійську систему спільного інвестування .

У Великобританії поширені три типи регульованих інвестиційних фондів: (пайовий інвестиційний фонд (ПІФ)) – відкритий інвестиційний фонд контрактного типу; (інвестиційний траст) – акціонерне товариство – інвестиційний фонд закритого типу; інвестиційні компанії відкритого типу (open- end investment company) .

Відмінними рисами інвестиційних фондів як форми колективного інвестування у Великобританії є наступні риси цієї системи: інвестиційні фонди являють вдалий приклад сполучення в одній сфері небанківських керуючих компаній та великих і надійних банківських трастів; діяльність ІСІ забезпечується різними спеціалізованими фінансовими організаціями – керуючою компанією, реєстраторами, адміністратором фондів, трастами, кастодіанами, брокерами-дилерами, оцінювачами і незалежними аудиторами.

Також заслуговує на увагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки якої полягає в тому, що навіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку цінних паперів, регулюються тим же законодавством, що й банки. Базою для функціонування інвестиційних фондів є Закон про інвестиційні компанії (KAGG) , згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами і на них поширюються всі відповідні законодавчі норми, в тому числі дія Закону про кредитні установи. Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства по нагляду за кредитними установами .

У Німеччині переважають ІСІ відкритого типу. Аналіз світового досвіду функціонування ринку спільного інвестування свідчить, що ІСІ відіграють суттєву роль у процесі інвестування коштів населення в економіку (таблиця 1). В країнах Західної Європи в інвестиційних фондах зосереджено більше 10% ВВП [7]. В країнах Східної Європи цей показник нижче, однак на достатньому рівні.

45.Пенсійна реформа та започаткування діяльності з недержавного пенсійного забезпечення в Україні.

Система Пенсійного забезпечення України відповідно до закону України Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування:

Перший рівень: Солідарна система пенсійного забезпечення

Другий рівень: Накопичувальна система пенсійного забезпечення. Третій рівень: Недержавне пенсійне забезпечення

Пенсійна реформа:

. Основною метою прийнятого 9 липня 2003 р. Закону України “Про загальнообов ’язкове державне пенсійне страхування” було доповнення існуючого солідарного Пенсійного фонду накопичувальним пенсійним забезпеченням – другим і третім рівнями пенсійної системи.

Однак останні шість років уряд активно займався лише реформуванням солідарного пенсійного страхування, змінюючи його в режимі „ручного управління”. Аналізованим проблемам була присвячена і схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 року № 525-р Стратегія розвитку пенсійної системи. Основною її метою проголошувалося визначення перспективи подальшого реформування пенсійної системи, спрямованої на забезпечення її фінансової стабільності, підсилення дії страхових принципів у солідарній системі, запровадження накопичувальної системи та подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення .

Система недержавного пенсійного забезпечення, яка грунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх обєднань у формуванні пенс накопичень з метою отримання громадянами додаткових до загальнообов’язкового держ пенс страх пенс виплат за рахунок відрахувань на недерж пенс страх та інвестиційного доходу, нарахованого на пенс виплати

Проте проголошені в цій Стратегії заходи на практиці так і не були реалізовані, а розпорядженням уряду від 21 жовтня 2009 р. була затверджена Концепція подальшого проведення пенсійної реформи, яка скасовувала попередню Стратегію. Ця Концепція передбачає низку заходів з удосконалення пенсійної системи, зокрема, забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи; забезпечення соціальної справедливості в солідарній пенсійній системі; удосконалення та спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян та роботодавців; забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України; уніфікація пенсійного законодавства.

Реформа пенсійної системи України 2011 року мала на меті скорочення дефіциту державного Пенсійного фонду.

Законом пенсійний вік для жінок підвищено до 60 років, страховий стаж підвищено до 30 років для жінок і до 35 – для чоловіків. Пенсійний вік чоловіків-держслужбовців підвищено до 62 років. Розмір максимальної пенсії для осіб, які втратили працездатність, обмежується на рівні 7640 гривень. Також закон зменшує з 90% до 80% заробітну плату для нарахування пенсій для держслужбовців.

46.Альтернативні механізми недержавного пенсійного забезпечення.

Я не уверена в ответе на этот вопрос!!!!!! Извините, но уже все пересмотрела.

Згідно з законом про недержавне пенсійне забезпечення на сьогоднішній день розрізняють три типи пенсійних фондів:

- Корпоративний – учасниками є громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та платниками Внески до як роботодавці, так і працівники, в тому числі у формі відрахувань із заробітної плати;

- Професійний - утворюють за родом професійної діяльності.

- Відкритий - засновниками є юридичні особи, а учасниками є громадяни України, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця та характеру їх роботи.

Юридичною формою реалізації місії пенсійних фондів – є пенсійні контракти, які можуть бути укладені між пенсійним фондом та учасником або вкладником пенсійного фонду

Алтернативним механізмом недержавного пенсійного забезпечення можуть бути:

1.Страхові компанії надають послуги з індивідуального та колективного пенсійного страхування . Страхова пенсія - це страховий ануїтет, сплата якого відбувається в разі досягнення страхувальником визначеного угодою віку. У процесі діяльності страхової компанії створюється резерв страхових виплат для забезпечення платежів у майбутньому.

2. страхові організації шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії та пенсії на визначений строк;

Довічна пенсія з установленим періодом – щомісячна виплата протягом життя учасника пенсійного фонду, але не менше ніж протягом 10 років з дня її призначення . У разі смерті особи, право на отримання мають спадкоємці, зазначені у договорі страхування або визначені відповідно до законодавства.

Довічна обумовлена пенсія – щомісячна виплата, протягом життя учасника пенсійного фонду і припиняється у разі його смерті за умови, коли загальна сума коштів, виплачених на момент смерті, не менше суми, сплаченої страховій компанії згідно з договором страхування довічної пенсії. У разі коли така сума коштів менше суми, сплаченої страховій компанії, залишок коштів виплачується спадкоємцям, зазначеним у договорі страхування довічної пенсії або визначеним відповідно до законодавства, у вигляді одноразової виплати або іншої пенсійної виплати за бажанням спадкоємців чи відповідно до умов договору страхування .

3. Банківські установи шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень. (пенсійних депозитних рахунків)

Кошти на даних рахунках можуть використовувавтись особами, на ім’я яких вони відкриті, для оплати договору страхування довічної пенсії, пенсії на визначений строк або використані для одноразової пенсійної виплати. Підстави для пенсійних виплат : досягнення учасником фонду пенсійного віку, встановлення інвалідності учаснику фонду, смерть учасника фонду.

Комерційні банки повинні брати на себе зобов’язання по нарахуванню процентного доходу на депозитний вклад учасника, який вкладає (або на користь якого вкладатимуться) кошти на пенсійний депозитний рахунок. Взаємовідносини між банком і учасником носять борговий, а не довірчий характер.

47.Статус недержавних пенсійних фондів та предмет їх діяльності.

Діяльність недержавних пенсійних фондів регулюється законом України Про Недержавне пенсійне забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди є установами сфери недержавного добровільного пенсійного забезпечення, які спеціалізуються виключно на операціях з накопичення, розміщення та управління пенсійними внесками, а також здійсненні пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів. Мають правовий статус неприбуткових (непідприємницьких) організацій.

Види недержавних пенсійних фондів залежно від кола можливих учасників:корпоративні або виробничі фонди , професійні фонди , відкриті фонди .

Пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновника

(зборів засновників) та не мають на меті одержання прибутку на користь одноосібного засновника або для його подальшого розподілу між засновниками.

Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється.

Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та інших надходжень до пенсійного фонду.

Пенсійним фондам забороняється змінювати їх вид та найменування, зазначені у статуті пенсійного фонду, після включення до Державного реєстру фінансових установ Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Дозволяється приєднання та злиття декількох пенсійних

фондів одного виду. У разі злиття чи приєднання декількох пенсійних фондів одного виду новоутворений пенсійний фонд (фонд, до якого здійснюється приєднання) повинен бути того самого виду, що й фонди, які злилися чи приєдналися.

Органами управління пенсійного фонду є збори засновників

та рада пенсійного фонду (рада фонду). Створення інших органів управління пенсійного фонду заборонено.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором.

48.Види недержавних пенсійних фондів: корпоративні, професійні та відкриті.

Види недержавних пенсійних фондів залежно від кола можливих учасників: корпоративні або виробничі фонди, професійні фонди , відкриті фонди.

Відкритий пенсійний фонд. Засновники: будь-які одна чи кілька юридичних осіб. Учасники – громадяни України, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця роботи та характеру їх роботи.

Корпоративний фонд. Засновники: юридична особа-роботодавець чи кілька юр-осіб роботодавців, до яких можуть приєднуватись роботодавці-платники. Учасники: виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з засновниками або роботодавцями –платниками фонду. Пенсійні внески до таких фондів сплачуються за пенсійною схемою, до визначення умов якої засновники залучають і учасників. Внески до фондів здійснють спільно як роботодавці, так і працівники, в тому числі у формі відрахувань із зп.

Професійний пенсійний фонд. Засновники – обєднання: юридичних осіб- роботодавців, фізичних осіб, включаючи профспілки або фіз..особи, повязані за родом профес діяльності. Учасники: виключно громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності, визначеної статутом фонду.

49.Організація управління недержавними пенсійними фондами.

Недержавні пенсійні фонди є установами сфери недержавного добровільного пенсійного забезпечення, які спеціалізуються виключно на операціях з накопичення, розміщення та управління пенсійними внесками, а також здійсненні пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів.

Для забезпечення управління та здійснення контролю за

поточною діяльністю пенсійного фонду утворюється рада пенсійного фонду. Рада фонду утворюється у кількості не менше п'яти осіб. З числа членів ради фонду обираються голова та секретар ради фонду простою більшістю голосів.

Адміністратором фонду може бути:

1) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор),

2) спеціалізована компанія з управління пенсійним активами,

3) засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про управління недержавним пенсійним фондом самостійно.

Функціїї адміністратора:

ведення обліку, пов’язаного із пенсійним забезпеченням,

здійснення пенсійних виплат учасникам,

надання зберігачу розпоряджень щодо перерахування коштів для оплати послуг, що здійснюються за рахунок пенсійних активів,

надання пенсійному фонду рекламних та агентських послуг,

Зберігач пенсійного фонду здійснює приймання, передачу, облік та забезпечує зберігання надходжень до пенсійного фонду та цінних паперів, що становлять його пенсійні активи, а також інших документів, пов’язаних з формуванням та використанням пенсійних активів.

-виконує доручення щодо перерахування коштів для оплати послуг:

-зберігач виконує розпорядження компанії, що здійснює управління пенсійними активами, згідно з інвестиційною декларацією.

50.Вкладники та учасники недержавних пенсійних фондів.

Вкладник недержавного пенсійного фонду (далі - вкладник фонду) - особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту та закону.

Учасник пенсійного фонду - фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду та яка має право на отримання пенсійних виплат або отримує такі виплати з пенсійного фонду.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором відповідно до вимог цього Закону.

Пенсійні виплати можуть здійснюватися учаснику фонду або його спадкоємцю.

Вкладником фонду будь-якого виду на користь учасника

фонду, якщо інше не передбачено цим Законом, може бути:

роботодавець учасника фонду;

професійна спілка, об'єднання професійних спілок щодо своїх членів; сам учасник фонду;

подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід і баба

учасника фонду, діти подружжя учасника фонду, у тому числі усиновлені ним (нею) діти, батьки подружжя учасника фонду.

У будь-якому пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками такого фонду.

Учасники відкритого та професійного пенсійного фонду мають право залишатися його учасниками у разі припинення здійснення пенсійних внесків на їх користь, припинення (розірвання) пенсійних контрактів, укладених на їх користь.

Пенсійні кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, є власністю такого учасника та використовуються на цілі, визначені цим Законом.

Інформація про суму накопичених пенсійних коштів, належних кожному учаснику фонду, відображається на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку.

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду установлюються у вигляді пенсійних схем.

51.Пенсійні внески, пенсійні активи та пенсійні виплати.

Пенсійні активи - активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до Закону України про недержавне пенсійне забезпечення, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати;

До складу активів пенсійного фонду належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи. Пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійна виплата - грошова виплата учасникові недержавного пенсійного забезпечення або його спадкоємцям, що здійснюється за рахунок накопичених у недержавному пенсійному фонді та облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку грошових коштів у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах

та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Зазначені в пенсійному контракті розміри сплачуваних до пенсійного фонду пенсійних внесків можуть змінюватися відповідно до умов обраних пенсійних схем. Внески за страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду сплачуються у порядку, визначеному пенсійним контрактом.

Рада пенсійного фонду має право встановити мінімальний

розмір пенсійних внесків - 10 відсотків мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць. озмір пенсійних внесків до корпоративного або професійного пенсійного фонду, що сплачуються за кошти засновників цих фондів і роботодавців-платників, може визначатися у колективному договорі з урахуванням вимог цього Закону. Максимальний розмір пенсійних внесків за пенсійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обмежується.

 

52.Регулювання інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів та вимоги законодавства щодо диверсифікації пенсійних активів.

Інвестиційна діяльність недержавних пенсійних фондів має відповідати вимогам закону та бути оприлюднена у формі інвестиційної декларації. Інвестиційна декларація – документ, який визначає основні напрями інвестиційної політики НПФ.

Інвестиційна декларація пенсійного фонду розробляється і

затверджується радою фонду відповідно до Закону Про недержавне пенсійне забезпечення. Інвестиційна декларація пенсійного фонду підлягає обов'язковій реєстрації в національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, протягом 60 календарних днів після формування ради фонду.

В інвестиційній декларації відображаються основні напрями інвестування пенсійних активів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами, встановлені в межах загальних вимог та обмежень інвестиційної діяльності.

Інвестиційна декларація є обов'язковою для застосування особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, та зберігачем. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відмовляє у реєстрації інвестиційної декларації пенсійного фонду в разі, якщо у складі ради пенсійного фонду відсутні особи, професійно підготовлені до роботи у сфері інвестиційної діяльності, і при цьому рада пенсійного фонду не залучила до розроблення інвестиційної декларації консультантів з інвестиційних питань.

Вимоги законодавства щодо диверсифікації пенсійних активів:

Особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду,

під час провадження нею такої діяльності не має права:

1) формувати пенсійні активи за рахунок позикових (кредитних) коштів;

2) надавати майнові гарантії, забезпечені пенсійними активами, або будь-які кредити (позики) за рахунок пенсійних активів;

4) розміщувати на банківських депозитних рахунках у грошових коштах та в ощадних сертифікатах банків більш як 50 відсотків

5) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів

6) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано КМУ, більш як 50 відсотків;

7) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано Радою міністрів Автономної Республіки Крим, та облігації місцевих позик більш як 20 відсотків;

8) придбавати або додатково інвестувати в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України, більш як 40 відсотків;

9) придбавати або додатково інвестувати в акції українських емітентів більш як 40 ;

10) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери іноземних емітентів більш як ;

11) придбавати або додатково інвестувати в іпотечні облігації більш як 40 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

12) придбавати або додатково інвестувати в об'єкти

нерухомості більш як 10 відсотків;

53.Порядок та форма організації формування резервів зі страхування життя.

Діяльність страхових компаній регулюється Законом України «Про страхування». Законом України «Про страхування» майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування) можуть бути об’єктами страхування. Страховим компаніям, які отримали відповідну ліцензію на страхування життя, не дозволяється займатися іншими видами страхування.

Страхові компанії зобов’язані формувати спеціальні резерви: 1. страхових платежів і доходів, отриманих від інвестування коштів 2. сформованих резервів зі страхування життя.

Страхові компанії зобов’язані створювати та вести облік резервів із:

1. довгострокових зобов’язань (математичні резерви) по страхових виплатах та

2. поточних виплат страхових сум.

Страхові резерви зі страхування життя є оцінкою вартості грошових зобов'язань страховика за договорами та майбутніх витрат для забезпечення їх виконання.

Страхові резерви зі страхування життя поділяють на:

— резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

— резерви належних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви) складаються з:— резервів нетто-премій;— резервів витрат на ведення справи;— резерву бонусів.

Розрахунок математичних резервів проводять з використанням актуарних методів та окремо за кожним чинним на звітну дату договором з урахуванням темпів зростання інфляції. Загальна величина математичного резерву дорівнює сумі резервів, розрахованих окремо за кожним договором.

Якщо умови договору страхування передбачають можливість сплати додаткових страхових премій і відповідний перерахунок страхових сум та (або) виплат, то для розрахунку резерву нетто-премій розміри страхових сум та (або) виплат визначають на дату його розрахунку, а розміри майбутніх страхових премій вважають такими, що відповідають умовам договору та забезпечують найбільший розмір резерву.

Резерв належних виплат страхових сум складається з:

— резерву заявлених, але не врегульованих збитків;

— резерву збитків, що виникли, але не заявлені. Розрахунок резерву заявлених, але не врегульованих збитків

здійснюють за кожним чинним на звітну дату договором окремо.

При розрахунку страхових резервів допускають спрощення та наближення у разі, якщо може бути обґрунтовано, що їх вплив на результати розрахунку резервів несуттєвий.

54.Особливості інвестування коштів резервів зі страхування життя.

Страхові компанії зобов’язані формувати спеціальні резерви:

1. страхових платежів і доходів, отриманих від інвестування коштів 2. сформованих резервів зі страхування життя.

Страхові компанії зобов’язані створювати та вести облік резервів із:

1. довгострокових зобов’язань (математичні резерви) по страхових виплатах та 2. поточних виплат страхових сум.

Згідно із Законом «Про недержавне пенсійне забезпечення» компанії зі страхування життя виконуватимуть функцію здійснення довічних пенсійних виплат.

Страхова компанія зобов’язана гарантувати мінімальний розмір пенсії та мінімальний інвестиційний дохід.

Інвестиційний дохід, отриманий страховою організацією від розміщення та інвестування пенсійних активів понад мінімальний інвестиційний дохід, розподіляється страховою організацію між застрахованими особами пропорційно належним їм пенсійним активам, крім частки, що належить страховій організації (ця частка не може перевищувати 5 % суми мінімального інвестиційного доходу).

Страхова компанія має право здійснювати управління пенсійними активами самостійно, не залучаючи для цього спеціалізовану компанію з управління активами.

Щодо резервів зі страхування життя, то з огляду на більші строки дії договорів і виконання зобозязань переважно по закінченню строку дії договору або у визначений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший строк та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Величина активів, що приймається для представлення страхових резервів зі страхування життя, зменшена на суми довгострокових та поточних зобов'язань, повинна бути не меншою, ніж сумарна величина резервів зі страхування життя, які розраховують відповідно до чинного законодавства на будь-яку дату.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені в довгострокові та менш ліквідні види активів.

Обсяг страхових резервів суттєво впливає на платоспроможність страховика і повинен відповідати страховим зобов'язанням. Відповідно до страхового законодавства, страхові резерви створюються з метою забезпечення майбутніх страхових сум і страхового відшкодування. За своєю суттю страхові резерви є одночасно зобов'язаннями страховика і відповідним капіталом (фінансовими ресурсами), який повинен повністю покривати розмір майбутніх виплат за чинними договорами страхування.

55.Учасники механізму спільного інвестування згідно Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.

Учасниками механізму спільного інвестування є інститути спільного інвестування та компанії з управління активами.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість;

Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку(ДКЦПФР).

Спеціалізовані компанії з управління активами інститутів спільного інвестування здійснюють виключно цей вид діяльності. З метою захисту прав акціонерів або учасників інвестиційних фондів законом встановлено обмеження та вимоги щодо діяльності таких компаній. Компаніям з управління активами не дозволяється:

* витрачати кошти інвестиційних фондів на цілі, не передбачені проспектом емісії цінних паперів цих фондів, або безоплатно відчужувати активи таких фондів;

* отримувати кредити на користь і за рахунок фонду у сумі, яка перевищує 10 % вартості чистих активів такого фонду, або на строк більший, ніж три місяці, при цьому кредити можуть отримуватись лише з метою викупу акцій або інвестиційних сертифікатів, випущених фондом.

Корпоративний інвестиційний фонд – це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і здійснює виключну діяльність зі спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному капіталі (фонді) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам за правом спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд створюється компанією з управління активами. Учасником пайового інвестиційного фонду є юридична або фізична особа, яка придбала інвестиційний сертифікат цього фонду. Проспект емісії інвестиційних сертифікатів - документ, який містить інформацію про публічне (відкрите) або приватне (закрите) розміщення інвестиційних сертифікатів з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду.

Учасники пайового інвестиційного фонду не мають права втручатися у діяльність компанії з управління активами, крім випадків, передбачених цією статтею.

 

56.Класифікація інститутів спільного інвестування за організаційною формою.

Залежно від організаційної форми інвестиційні фонди поділяються на корпоративні та пайові.

Корпоративний інвестиційний фонд – це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і здійснює виключну діяльність зі спільного інвестування. Правовстановлюючими документами при створенні корпоративного інвестиційного фонду є статут і регламент. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному капіталі (фонді) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків. Початковий статутний капітал (фонд) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам за правом спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд створюється компанією з управління активами. Для створення такого фонду компанія з управління активами повинна розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі та організувати продаж інвестиційних сертифікатів фонду шляхом відкритої підписки або шляхом їх приватного розміщення.

Залежно від порядку здійснення його діяльності інвестиційні фонди можуть бути відкритого, інтервального, закритого типу. Фондом відкритого типу, якщо він (або його КУА) бере на себе зобов’язання в будь-який час на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або його КУА). Дивіденди за цінними паперами інвестиційного фонду відкритого типу не нараховуються і не сплачуються. Фондом інтервального типу, якщо він (або його КУА) бере на себе зобов’язання на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. Дивіденди по цінних паперах такого фонду не сплачуються. Інвестиційний фонд вважається фондом закритого типу, якщо він (або його КУА) не бере на себе зобов’язання викуповувати цінні папери, емітовані цим фондом до моменту його реорганізації чи ліквідації.

57. Класифікація інститутів спільного інвестування за характером зобов’язань перед учасниками.

Залежно від порядку здійснення діяльності інвестиційні фонди можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу.

Цінні папери відкритого фонду інвестор може придбати та продати у будь-який робочий день. Інвестор може купити та продати сертифікати відкритого фонду лише компанії з управління активами; відчуження цінних паперів третім особам не дозволяється, крім випадків правонаступництва, успадкування та дарування.

Цінні папери інтервального фонду інвестор може продати лише протягом обумовленого в Проспекті емісії періоду (інтервалу). Такі фонди є безстроковими (створеними на невизначений строк діяльності). Обіг цінних паперів ІСІ інтервального типу обмежується протягом строку їх розміщення та викупу компанією з управління активами.

Інвестиційний фонд закритого типу може бути тільки строковим. Компанія з управління активами та сам фонд відповідно до законодавства не зобов'язані викуповувати цінні папери інвестора до моменту закриття фонду.Цінні папери ІСІ закритого типу підлягають вільному обігу на ринку цінних паперів.

 

58.Кошти спільного інвестування та вимоги законодавства щодо їх диверсифікації.

Кошти спільного інвестування - кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів інституту спільного інвестування, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування, доходи, нараховані за активами інституту спільного інвестування, та інші доходи від діяльності інституту спільного інвестування. Кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду, вважаються коштами спільного інвестування після внесення такого фонду до Єдиного державного реєстру інституту спільного інвестування.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

=кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10% загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

=сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ;

=не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Активи диверсифікованого ІСІ складаються з цінних паперів, грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, дорогоцінних (банківських) металів та інших активів, дозволених законодавством.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими.

Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов’язаними особами компанії з управління активами такого фонду, є венчурним фондом. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання.

 

59.Організація управління інвестиційним фондом.

Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та наглядова рада.

Вищим органом корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів. До компетенції загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду, крім питань, встановлених законодавством з питань діяльності акціонерних товариств, належить:

-затвердження укладених договорів з компанією з управління активами та зберігачем;

-затвердження рішень про розірвання договорів з компанією з управління активами та зберігачем;

-затвердження змін до регламенту фонду.

Загальні збори акціонерів обирають членів наглядової ради корпоративного інвестиційного фонду. У загальних зборах акціонерів корп. інвест. фонду можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники компанії з управління активами, реєстратора, зберігача та незалежного оцінювача майна корпоративного інвестиційного фонду.

Нагляд за діяльністю компанії з управління активами здійснює на підставі статуту корп. інвест. фонду наглядова рада. Вона збирається на свої засідання в строки, передбачені статутом , але не рідше 1 разу на квартал. Рішення наглядової ради корпоративного інвестиційного фонду приймаються простою більшістю голосів і вважаються правомочними у разі участі в голосуванні не менш як двох третин складу ради.

 

60.Правовий статус та функції компанії з управління активами.

Компанія з управління активами - господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яка здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) на підставі ліцензії, яку видає Нац. комісія з цінних паперів та фондового ринку. Розмір статутного капіталу компанії з управління активами має становити не менш як 7 мільйонів гривень.

Частка держави в статутному капіталі компанії з управління активами не може перевищувати 10%.

Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється, крім випадків, передбачених законом. Компанія з У.А. може здійснювати діяльність з управління іпотечним п