Художньо-мовленнєва організація літературного твору - раздел Философия, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Художнє Мовлення У Складі Літературного Твору Виступає Як Зовнішня Його Форм...
Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, та передається авторське до них ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі або ж творенні слів і форм їх синтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційно-смислову, комунікативну спрямованість його мови. Саме увиразнення мовленнєвої оболонки твору, як вже зазначалося, стає можливим за рахунок того, що, по-перше, основний відсоток її слів у більшості випадків (за винятком окремих віршових творів) складають загальновживані слова та сталі форми їх синтаксичного сполучення, що, в силу своєї загальновживаності, становлять узвичаєну мовленнєву норму, на тлі якої, по-друге, спеціально підібрані поетом або прозаїком до тексту його твору слова та форми їх сполучень сприймаються як такий відступ від неї, що порушує передбачувану та
— 176 —
очікувану нормативність форми словесного вираження, виступаючи на тлі її узвичаєності як певна несподіванка, як свого роду словесна екзотика, яка через свою неузвичаєність, а інколи неповну зрозумілість (окремі жаргонізми, архаїзми, зарозуміла мова футуристів і т. д.) мимоволі затримує на собі увагу і, посилюючи враження, сприяє збудженню творчої уяви, викликає у читача певного роду емоційні переживання. Нормативна сталість мовлення може порушуватися з метою його увиразнення та надання йому експресивних властивостей на різних структурних рівнях людської мови. Зокрема, на звуковому рівні відступ від природних норм мовлення виявляє себе, з одного боку, у звукових повторах, тобто не природному накопиченні однотипних звуків у суміжних словах або словах суміжних фраз, з іншого боку, у встановленні неприродної для нормального мовлення симетрії в якісному або кількісному чергуванні складів у фразі. На словесному рівні відступ від узвичаєних мовленнєвих норм відбувається, по-перше (і рідше), шляхом індивідуальної словотворчості, по-друге (частіше), за рахунок заміни узвичаєного для даного предмета слова, загальновживаність якого нейтралізує і «стирає» його емоційну оціночність, більш емоційним, експресивним його аналогом, що виступає по відношенню до нормативного слова як його мовний, лексичний (закріплений словниками) або контекстуальний (новотворений) синонім. На синтаксичному рівні відступ від узвичаєних мовленнєвих норм пов'язується з такими формами побудови фрази, що сприймаються як порушення типових норм логічного упорядкування й розміщення слів у словосполученнях, реченнях і більших синтаксичних одиницях.
Художнє увиразнення мови літературного твору не виступає як самоціль, як увиразнення заради самого увиразнення чи виключно з метою справити екзотичне враження на читача. Увиразнення мови в художньому творі підпорядковане низці конкретних функцій, найважливішими з яких є три: зображувальна, характерологічна та оціночно-виражальна. Завдання зображувальної функції мовлення полягає в тому, щоб вказати на ті предмети, явища, людей, які у творі зображуються, тобто назвати їх. При цьому, називаючи предмет, автор не вдовольняється будь-яким з тих слів, що ними даний предмет звичайно позначається. З маси слів, які становлять лексичний (від грец. teÇucôÇ — словесний) запас тієї чи іншої національної мови, автор відбирає саме такі слова, які з найбільшою повнотою й виразністю здатні конкретизувати те уявлення про предмет, яке автор намагається донести до свого читача. З зображувальною функцією мовлення тісно пов'язана характерологічна його
— 177 —
функція. Оскільки предметом словесного зображення у творі, крім усього іншого, виступає і сама мова, мовленнєва манера (стиль) персонажів твору, його розповідачів та оповідачів, то ті чи інші її особливості шляхом її авторського підкреслення можуть виступати як засіб, що характеризує внутрішній емоційний стан людини, яка говорить (наприклад, її схвильованість, розгубленість і т. д.), її соціальну або територіальну належність, певною мірою відбиває її світоглядні риси. Оціночно-виражальна функція мовлення пов'язана з відбором таких слів, за допомогою яких знаходить своє вираження оціночне ставлення автора до ним зображуваного.
6.2.1. ЗасобиДо засобів словотворчого увиразнення словотворчогомовлення належать слова або форми увиразненняслів, наявність яких у тій чи іншій мовленнянаціональній мові не фіксована словниками й контекстом загального вживання і які створюються прозаїком або поетом у процесі індивідуальної мовнЬї творчості, не виходячи в більшості випадків за її межі. Забарвлені подібним індивідуальним уживанням новотворені прозаїком або поетом слова позначаються терміном «неологізми». Крім неологізмів, до засобів словотворчого увиразнення мовлення належить так звана зарозуміла мова, під якою найчастіше вбачають такі новотворені слова і словесні вирази, значення яких через їх різку протиставленість узвичаєним словесним формам у більшості випадків важко піддається розумінню. Якщо використання неологізмів більшою чи меншою мірою визначає специфіку творчості будь-якого письменника певної епохи, то зарозуміла мова — це явище, яке характеризує майже виключно ті цікаві, а інколи ризиковані (для розуміння) експерименти, які проводили над окремо взятими словами й 'мовою в цілому на початку XX століття поети-футуристи. Разом з тим встановлення чіткої межі між неологізмом та зарозумілою мовою в багатьох випадках буває проблематичним.
6.2.1.1.Неологізми (від грец. véoÇ — новий
Неологізмиі ?ІоуоС — слово) — це новостворені
" слова, значення слів, словосполучення,
що з'явилися в мові й ще не перейшли до розряду загальновживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати назви тим новим явищам і поняттям, які з'являються у процесі невпинного розвитку людського суспільства. При цьому, «якщо предмет чи поняття закріплюються в житті суспільства, то їхня назва з часом перестає сприйматися як нова й переходить до активної
— 178 —
лексики. Коли ж вони втрачають актуальність, їхня назва стає історизмом. Так, слова „космонавт", „ЕОМ", „комп'ютер", „колготки", „універсам", що з'явилися кілька десятиліть тому, уже стали звичними й вийшли з розряду неологізмів. За станом на 1993 рік неологізмами є такі слова, як „СНД", „снумівець", „роздержавлення", „комп'ютеризація", „брокер", „бартер", „відеосалон", „холдинг", „рекетир"...» [107, 149].
Неологізми, у свою чергу, поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. Загальномовними називають такі нові слова, які, по-перше, досить швидко стають надбанням усіх або обмеженого за якоюсь ознакою (професійною, соціальною, територіальною) кола носіїв мови, і, по-друге, виконують переважно номінативну, тобто називну, функцію. Індивідуально-авторськими називаються такі нові слова, які створюються письменниками і вживання яких, по-перше, виконує не стільки номінативну, скільки оціночно-виражальну функцію. Порівняйте з оцінкою, яку дає індивідуально-авторським неологізмам Б. Тома-шевський: «Неологізми — це такі слова, які створює сам митець, сам поет, письменник не для того, щоб дати їм загальний ужиток, ввести їх до загальновживаної мови, в загальний словник, а для того, щоб читач відчував у процесі сприйняття самого художнього твору, як перед ним народжується нове слово. Неологізм повинен завжди сприйматися як певний винахід саме даного митця, він неповторний. Як тільки починають його повторювати, вводити до загального словника, він втрачає той стилістичний ефект, на який розраховував митець. Митець розраховує на неологізм як на слово, що створюється на очах у читача й виключно для даного контексту» [97, 776]. Пропонуємо приклади індивідуально-авторських неологізмів П. Тичини: «...Діло брать, щоб аж сміялось... Щоб життя в нас виноград-но і пшеничне наповнялось»; «...свиня ...од всіх свиней свиніша»; у В. Маяковського: «фимиамился восторг»; «И пошли часы необычайниться».
«Хай вигадані відповідними художниками слова, нові слова залишаються назавжди тільки їх словами, — писав Л. Булаховський, — хай вони не поступають до активного фонду загальної мови, — але там, де їх ужито, вони живуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям, на своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної діючої образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження і своє існування» [15, 136].
Індивідуальна новизна — одна з найяскравіших ознак
— 179 —
художнього мовлення. Функцію неологізації мовлення при цьому виконують не лише виключно неологізми як такі, а й усі інші засоби лексико- і контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення, які порушують автоматизм його сприйняття за рахунок того, що завжди надають мові несподіваних словесних форм, які більшою або меншою мірою психологічно асоціюються в читача з чимось новим, незвичним.
6.2.1.2.Зарозуміла мова (рос. «заумь»,
Зарозуміла мова«заумный язык») — це специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, буквально — мова, що лежить за межами раціонального розуміння (узвичаєних його норм), безпредметна мова.
Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX століття в поетиці російських футуристів, зокрема відомих теоретиків футуризму — Олексія Кручених та Веліміра Хлебникова. Передісторія появи самого терміна, за словами О. Кручених, була такою: «Наприкінці 1912 р. Д. Бурлюк якось сказав мені: „Напишіть цілий вірш з „невідомих слів". Я й написав „Дыр бул щыл», п'ять рядків, які й помістив у своїй книжці „Помада", що готувалася до друку (вийшла на початку 1913 р.). В цій книжці було сказано: вірш зі слів, що не мають певного значення. Весною 1913 p., за порадою М. Кульбіна, я (з ним же) випустив „Декларацію слова як такого" <...>, де вперше була проголошена зарозуміла мова й подавалася більш повна її характеристика та обґрунтування» [цит. за: 38, 77]. Зокрема, там писалося, що «думка та мовлення не встигають за переживанням натхненного, тому митець може висловлюватися не лише загальною мовою (поняття), але й особистою (творець індивідуальний) і мовою, що не має чіткого окресленого значення (не застиглою), зарозумілою» [цит. за: 38, 264. «Таким чином, — коментує процес зародження зарозумілої мови Жан-Філіпп Жаккар, — спочатку це „невідомг" слова, які стоять біля витоків зарозумілості, потім поява^суміші звуків та букв, неможливих для фонетичної системи російської мови (щ + ы; ш + щ), а потім змінюється й значення слова в процесі поглибленої роботи над фонетикою» [38, 17]. Експерименти над словом, що привели до появи зарозумілої мови, проводилися в основному з опорою на звукову сторону мовлення, з наданням звукам мови і окремо взятому звукові виняткового значення: «Ще в 1913 p., — писав О. Кручених, — ми
— 180 —
намітили „теорію відносності слова" : настанова на звук — приглушення значення, тиск на підсвідомість, — омолодіння слова!»; «Зарозумілість... загострена фонетика — розгадування через звук, або виявлення звуком нашої підсвідомості» [цит. за: 38, 275; 23].
«...слово, — писав інший теоретик зарозумілої мови В. Хлебников, — звукова лялька, словник — зібрання іграшок. Але мова природно розвивалася з небагатьох одиниць абетки; приголосні та голосні звуки були струнами цієї гри у звукові ляльки. А якщо брати сполучення цих звуків у довільному порядку, наприклад: бобэоби або дыр бул щ (ы) л, або Манч! Манч! (або) чи брео зо! — то такі слова не належать до жодної мови, але водночас щось говорять, щось невловиме, але існуюче <...>... ці довільні сполучення (звуків), гра голосу поза словами, отримали назву зарозумілої мови. Зарозуміла мова — означає те, що лежить за межами розуміння. <...> Те, що в закляттях, замовляннях зарозуміла мова підпорядковує і витісняє зрозумілу, доводить, що в неї особлива влада над свідомістю, особливі права поряд із зрозумілою. Але є шлях зробити зарозумілу мову зрозумілою.
Якщо взяти одне слово, скажімо „чашка", то ми не знаємо, яке значення має для цілого слова кожен окремо взятий звук. Але якщо зібрати всі слова з першим звуком ч (чаша, череп, чан і т. д.), то всі інші звуки один одного взаємознищують, і те загальне значення, яке є в цих словах, і буде значенням ч. Порівнюючи ці слова на ч, ми бачимо, що всі вони означають „одне тіло в оболонці іншого"; ч — означає „оболонка". І таким чином зарозуміла мова перестає бути зарозумілою. Вона перетворюється в гру за усвідомленою нами абеткою — новим мистецтвом, на порозі якого ми стоїмо.
Зарозуміла мова виходить з двох передумов:
1) Перша приголосна простого слова керує всім словом
— наказує іншим.
2) Слова, що починаються на одну приголосну, об'єдну
ються одним і тим же поняттям і немовби летять з різних
боків в одну й ту ж цятку свідомості.
<...> Таким чином зарозуміла мова є майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може об'єднати людей. Зрозумілі мови вже роз'єднують» [103, 627—628. Наводимо характерний зразок практичного використання зарозумілої мови у В. Хлебникова (монолог Зангезі з однойменної «надповісті», площина XIX): «К Зангези подводят коня. Он садится.
Все темы данного раздела:
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО
Літературознавство* — одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука — це мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова). Обидві науки об'єднує спільна спр
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ
Твори художньої літератури — це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам'яті даного народу. Наука про літерату
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних пробле
ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ
Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки лі
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженн
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен
ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА
Історіографія літературна (від грец. іоторіа — розповідь про минуле і уросфсо — пишу) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження
ТЕКСТОЛОГІЯ
Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача
ПАЛЕОГРАФІЯ
Палеографія (від грец. тахАшоС — стародавній і урафсо — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більші
БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх етапах розвитку людства. Досить часто вони пов'язані з магією слова. Свідченням цього є численні пам'ятки усної творчості різних народів, в яких ідет
ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшо
ЕСТЕТИКИ В СТАРОДАВНІЙ ІНДЇЇ
Питання теорії Мистецтв у стародавній та середньовічній Індії розглядалися не у філософських трактатах, як це спостерігалося здебільшого в Греції, Римі, Китаї, а в численних поетиках, написаних са
В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ
Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася-роль релігійної літератури, робилися переклади й писалися праці, в яких тлу
ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ
За свідченням авторів багатотомної «Історії естетичної думки», термін «"барокко» запровадили в період Просвітництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку
ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття виявилося надзвичайно плідним для розвитку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв'язки, поширюється культурний обмін, формується кілька н
НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідн
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
(XI-XVIII ст.)
Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), y яких бу
ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ
Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот «від старої „риторичної" теорії до нової, „ест
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві — 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький,
XIX СТОЛІТТЯ
Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умовах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття націонал
XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літератури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки
Quot;ТС
/ J
його світоглядні позиції, творчі симпатії та антипатії. Саме ж поняття тексту виступає провідним у баченні науковця. Текст — це взаємодія різних його складових — внутрішньо
ТВОРЧІСТЬ
1. література як вид художньої творчості
1.1. Визначення поняття «література»
Поняттям «література» користуються у двох значеннях. У вузькому розумінні цьог
Творчості
У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, то
Визначення художнього образу
Термін «художній образ» використовується в мистецтвознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання Дійсності в мистецтві, на в
Структура літературно-художнього образу
Загальна структура образу в усіх видах мистецтва виходить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у
Види літературно-художнього образу
У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розумін
Художній твір як основна форма буття літератури
Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений».
Структура літературно-художнього твору
Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи
Характер
Літературним характером (грец. хосракттр — відмітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас у
Система образів художнього твору
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення.
1. Образи дійових осіб у залежності від ви
Сюжет художнього твору
5.2.1.Сюжетом (франц. sujet — предмет,
Визначеннятема) називають перебіг дії та послі- сюжетудовність її розвитку, що служить
Загальні принципи організації художнього мовлення
Художнім мовленням називається підкреслено індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком на естетичне враження.
ІиІ or по u ы о
тобто своєрідних відмітних форм (стилістичнісинтаксичного впорядкування фрази: фігури)
«стилістичні фігури — це особливі
побудови, що відхиля
Визначення композиції
Композицією (лат. compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка знаходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин. Незваж
Типи композиційної організації художнього твору
Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок
— 241 —
ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ
Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджу
З історії вивчення родів і жанрів літератури
Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи
Генезис і родові ознаки епосу
Епос (грец. єтсоС — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми.
Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арі-с
Система епічних жанрів
Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнен
Генезис і родові ознаки лірики
Лірика (від грец. Мрос — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зобра
Проблеми класифікації типів ліричних творів
Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше
Генезис і родові ознаки драми
Драма (від грец. брйрхх — дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетичне драма пов'язана із народними обрядовими дійствам
Жанри драматичного роду
Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні,
ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності лю
Буколіка
Буколіка (від грец. (ЗслжоАлкоС — пасторальний, сільський) — віршові або прозаїчні твори, в яких оспівується тихе, спокійне й щасливе життя жителів переважно сільської місцевості, зображува
Співомовки
Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікоміч
Мемуари
Мемуари (франц. mémoires — спогади) — це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із зал
Щоденники
Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка,
Літературний портрет
Літ ер а тур н и й n op mp em —це досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти
Художня біографія
Художня біографія — це специфічне міжродове жанрове утворення. Однією з найважливіших її жанрових рис є творче змалюння життєвого шляху конкретно-історичної особи, реалізоване на основі спр
ХУДОЖНІЙ МЕТОД
Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнання, поняття художнього ме
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом-Л. Тимофеева, «
ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрі
Літературні напрями XVI—XIX століть
З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили н
Натуралізм
Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фотографічного й
Модернізм. Літературні напрями модернізму
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство
Абсурду» _ _
половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літературним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про
Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз
Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз
ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
Світова література має багатовікову історію свого розвитку, яка характеризується періодами злетів і занепадів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний роз
ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох,
Традиції та новаторство
Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературному процесі є традиції інтернаці
Відштовхування
Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку творчості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідненість у використанні художніх засобів чи
Запозичення
Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При
Наслідування
Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твор
Пародіювання
Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на смішний лад) — наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, сти
Епігонство
Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних лі
Цитування
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору
Ремінісценція
Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, обр
Варіація
Варіація (лат. variatio — зміна) — використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема,
— 455 —
M. Риль
Суперництво
Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник змагається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти
ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділяється на внутрішньорегіональну й м
ЛІТЕРАТУРА
1. Бехер И В защиту поэзии Москва, 1959
2. Борее Ю Б Художественный процесс (про блемы теории и методологии) // Методоло- гия анализа литературного процесса Москва,
СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
МИСТЕЦТВО СЛОВА
ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА
ДЖЕРЕЛО ЗАДОВОЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ
&nbs
ПОЕТИКА
ТИПИ ПОЕТИК
МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
СТРОФІКА
Схема 14 ВИДИ РИМ
ДИСТИХ
ВИДИ СТРОФ
ЕПОС І ЕПІЧНІ ЖАНРИ
ВЕЛИКІ ЖАНРИ
—
РОМАН
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ТВОРЧІ МЕТОДИ
ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ
ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ
ЛІТЕРАТУРНІ ШКОЛИ
S ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
&nbs
Розділ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1. Літературознавство й мовознавство...................... З
2. Літературознавство та історія............................... 5
3. Літературознавство й мистецтвознавство...........
ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки
1. Біля джерел літературознавства............................ 18
2. Початки літературознавства і естетики
в стародавньому та середньовічному Китаї......... 22
3. Зароджен
Розділ III ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. 83
1.1. Визначення поняття «література»...................... 83
1.2. Література як вид мистецтва.............................. 85
Розділ IV РОДИ Й ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ . . 251
2. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕ РАТУРИ ................................................................. 252
3. ЕПІЧНИ
Розділ V ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
1. ХУДОЖНІЙ МЕТОД................................................ 341
2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ................................. 344
3. ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ..........................
Новости и инфо для студентов