рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ІиІ or по u ы о

ІиІ or по u ы о - раздел Философия, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Тобто Своєрідних Відмітних Форм (СтилістичніСинтаксичног...

тобто своєрідних відмітних форм (стилістичні
синтаксичного впорядкування фрази: фігури)

«стилістичні фігури — це особливі

побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини» [90, 357].

Термін «фігура» (лат. figura — обрис, зовнішній виг­ляд) уперше з'явився в античній риториці, куди був пере­несений з мистецтва танцю. Згідно з античною традицією вперше термін «фігура» використовується в Анаксимена з Лампсака (TV ст. до н. е.). Біля витоків вчення про фігури

— 223 —


стоїть також один з основоположників риторики Горгій (V —IV ст. до н. е.). Докладне вчення про фігури та розгорнуту їх класифікацію можна знайти вже у творах авторів І століття до нашої ери — І століття нашої ери — Діонісія Галікарнського, Цецилія, Псевдо-Лонгіна.

Узагальненням тих визначень, які давали фігурі в антич­ності, може слугувати тлумачення знаменитого давньо­римського ритора Квінтиліана: «Фігура в точному розумін­ні слова визначається як свідоме відхилення в думці або в мовленні від звичайної та простої форми... Таким чином, будемо вважати фігурою оновлення форми мови за допо­могою певного мистецтва».

Синтаксичні звороти, що нагадують за своєю формою стилістичні фігури, досить часто вживаються й у повсякден­ному, побутовому мовленні, проте там їх використання пояснюється або наслідком випадкового збігу слів, або ж прагненням уникнути одноманітності словесно-синтаксичної форми вираження думок. Стилістичні фігури художнього мовлення, пб-перше, завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача, і, по-друге, можуть виконувати різноманітні, не пов'язані виключно з комунікативною, художні функції, зокрема, індивідуалізації та типізації мовлення, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у смисло­вому відношенні, композиційну, функцію емоційного уви­разнення і т. д.

За характером відступу від узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази всі наявні стилістичні фігури мовлення можуть бути поділені на три типи:

I) Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логіко-
граматичних норм оформлення фрази: інверсія, анаколуф,
еліпсис, асиндентон (або безсполучниковість).

II) Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логіч­
но-смислових норм оформлення фрази. В межах даного
типу можна виділити три групи фігур: повтору, зістав­
лення та протиставлення слів та більших або менших
мовних величин.

1. ФЛгури повтору. Серед повторів розрізняються прості та композиційні повтори. Простим називається під­силювально-смисловий повтор, який не має структурно-організуючого значення, тобто повтор, не суттєвий у композиційному (але не в загальносмисловому) відно­шенні. В залежності від того, які саме смислові величи­ни повторюються, прості повтори поділяються на звукові, словесні, фразові.

а) Звуковими називаються повтори однакових або одно-

— 224 —


типних звуків у суміжних словах або фразах тексту (пере-важно поетичного). Повтор приголосних звуків називається алітерацією; повтор голосних звуків називається асонан­сом; повтор звуків наприкінці віршових рядків або їхніх складових частин називається римою.

б) Словесними називаються повтори слів — найчастіше в
межах словосполучень, одного або кількох суміжних речень,
рідше — в більш широких межах. Повтор однакових слів
називається прямим повтором. Прямими можуть бути повто­
ри як повнозначних (простий прямий повтор), так і служ­
бових (полісиндентон, або багатосполучниковість) слів.
Повтори однотипних слів називаються видозмінюваним
повтором (плеоназм; тавтологія).

в) Фразовими називаються повтори суміжних частин
(як правило, окремих, коротких речень) фрази. Найчастіше
такий повтор набирає вигляду так званого синтаксичного
паралелізму.

Вже синтаксичний паралелізм може виконувати компо­зиційну функцію. На відміну від простих, композиційні пов­тори не обмежуються підсилювально-смисловою функцією і виконують композиційне завдання, виступаючи, зокрема, сигналом початку та кінця певних фразових одиниць. Най­більш яскравою композиційна функція повтору виявляє себе у віршових текстах, де повтором зв'язуються (інколи й у жорстко визначеному порядку) й виділяються окремі рядки вірша й більші, ніж рядок, одиниці композиційного поділу вірша — строфи. Менш яскраво композиційне значення повтору виявляє себе у прозі (анафора, епіфора, анепіфора, або кільце, епанафора, або стик).

2. Фігури зіставлення. Ці фігури близькі за своїми ознаками
та функціями до фігур видозмінюваного повтору. Подібно
до останніх, вони постають на основі такого накопичення
слів, яке видається зайвим, немотивованим нормами та
вимогами логічного викладу, таким, що відволікає і усклад­
нює сприймання його фактологічної сутності. До фігур
зіставлення належать ампліфікація, градація, парономазія.

3. Фігури протиставлення. Ці фігури, на відміну від фігур
зіставлення, ґрунтуються не на однорідності (смисловій
близькості) зіставлюваних слів, а на більш-менш різкій їх
різнорідності (смисловому контрасті), яка підкреслюється
й посилюється контекстом їх зіставлення. До фігур проти­
ставлення належать антитеза та оксюморон.

III. Фігури, пов'язані з відхиленням від певних комуні­кативно-логічних норм оформлення фрази, — так звані риторичні фігури: звертання, запитання, заперечення, оклику.

- 225 -


6.2.4.1. ІнверсіяІнверсія (лат. inversio — перевер­тання, переміщення) — стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. Україн­ська, як і інші східнослов'янські мови, належить до мов з вільним порядком слів у реченнях, проте певна їх син­таксична послідовніств, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш природною, тоді як зміна такої по­слідовності психологічно сприймається як відступ від певної сталої норми. Логічна послідовність розгортання думки регу­лює, зокрема, порядок головних членів речення, які скла­дають свого роду синтаксичний кістяк висловлюваної думки. Нормальна логічна послідовність розгортання думки перед­бачає її рух від уже відомого (тобто того, про що вже говорилося, або такого, що подається як наперед відоме) до невідомого, того, що, власне, повідомляється про це «вже відоме» і фіксує в ньому якісь зміни. Оскільки «вже відоме» в реченні звичайно виражається через підмет (суб'єкт думки), а «невідоме», нове через присудок (предикат думки), то природним або, як ще кажуть, прямим буде порядок слів, за яким присудок розміщуватиметься за підметом, а інвер­сованим буде їх зворотний порядок: присудок перед під­метом. Наприклад, один з віршів В. Стуса починається таким реченням: «Гойдається вечора зламана віть, // мов костур сліпого, що тичеться в простір // осінньої невіді». Ця фраза сприймається як інверсована через те, що спо­чатку в ній подається предикат дії, граматично виражений присудком «гойдається» (тим новим, що повідомляється про суб'єкт дії), а вже потім називається сам суб'єкт дії, граматично виражений підметом «віть». Нормативно-логічному порядку розгортання думки тут мала б відпові­дати інша послідовність слів, а саме: Зламана віть вечора гойдається, мов костур сліпого, що тичеться в простір осін­ньої невіді.

Якщо синтаксичний порядок головних членів ре­чення регулюється нормами логічної послідовності роз­гортання висловлюваної думки, то порядок другорядних членів речення в кожній національній мові встановлю­ється історично усталеними в ній нормами синтаксич­ної побудови словесних конструкцій. Зокрема, для україн­ської мови природнішим буде розміщення додатків (1) та обставин (2), виражених іменниками, в позиції — після слова, до якого вони відносяться, а означень (3) та прислівникових обставин (4) в позиції — перед сло­вом, до якого вони відносяться. Зворотний порядок їх

— 226 —


розміщення, звичайно, сприймається як Інверсований. Наприклад:

1. «Зелена гілка в лузі на вербі // Від доторку твого зів'яне»
(Д. Павличко), замість: Зелена гілка в лузі на вербі зів'яне
від твого доторку.

2. «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ // Лиш приходить
подібне кохання» (В. Сосюра), замість: Ніхто не кохав так.
Подібне кохання приходить лише через тисячі літ.

3. «Ця любов, наче овочі цінні. // Дозрілі, пізні» (Б. Руб-
чак), замість: Ця любов наче цінні, дозрілі, пізні овочі.

4. «Простелю тобі, раю, // Притулюсь собі скраю»
(І. Драч), замість: Простелю тобі, раю, скраю собі притулюсь.

Інверсія індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлен­ня. Але основна її функція полягає не в цьому. Синтаксично інверсований порядок членів речення служить передусім меті виділення окремих, найвагоміших у контексті даного висловлювання слів. Інверсоване слово за рахунок того, що потрапляє в незвичну для нього синтаксичну позицію, мимоволі привертає й затримує на собі більше уваги. Особливо яскраво ця функція інверсії виявляє себе у випадку, коли інверсоване слово не просто змінює свою узвичаєну синтаксичну позицію, але при цьому ще й від­діляється від члена речення, якому воно підпорядковане, іншими словами, — коли граматично зв'язані слова, інвер­суючись, розводяться в межах речення, а інколи й суміжних речень. Наприклад: «Хвилі байдуже бігли на берег — не наздоганяли, не підгонили одна одну, тихі й покірні, зморено засипали на теплім піску» (Ю. Мушкетик), замість: Тихі й покірні хвилі байдуже бігли на берег — не наздоганяли, не підганяли одна одну, зморено засинали на теплім піску.

Інверсоване слово, яке виділяється вже саме по собі, звичайно ще й тяжіє до винесення його в позицію по­чатку або кінця такої фрази, що вимовляється на одному диханні (це приблизно 7—8 складів), тобто в інтонаційно сильні й більш відчутні місця фрази. З особливою очевид­ністю ця тенденція виявляє себе у віршових текстах, рядки яких якраз і відповідають, у принципі, таким фразовим побудовам. Кінець кожного рядка є відчутнішим завдяки тому, що на нього припадає сильний фразовий наголос, відчутність початку наступного рядка створює сильна (так звана константна) пауза, якою він відділяється від попе­реднього рядка. Відчутності окремих слів сприяють тут і так звані цезурні паузи, які ділять навпіл довгі рядки й перед якими дещо сповільнюється мовлення. Наприклад, у наведеному вище уривку з вірша В. Сосюри (підкреслені слова, які тут виділяються, значок // позначає цезуру):

— 227 —


Так ніхто не кохав.// Через тисячі літлиш приходить подібне кохання.

Інверсованість слів «так», «тисячі літ», «кохання» під­кріплюється їхньою інтонаційно сильною позицією — по­чатку або кінця віршового рядка, а відчутність слів «не кохав» посилюється за рахунок цезурної паузи, яка на мить перериває мовлення.

У реальних мовленнєвих текстах інверсія може набува­ти дуже складних форм, коли, наприклад, інверсується від­разу декілька членів речення, граматичні форми підмета й присудка не збігаються з логічними формами і т. д.

6.2.4.2. АнаколуфАнаколуф (від грец.

неправильність, непослідовність) — це стилістична фігура, побудована з порушенням граматичної узгодженості між словами, членами речення. Наприклад: «На сто колін, перед стома богами // Я падаю: прийди мені, прийди!» (І. Драч) — замість: Прийди до мене.

Анаколуф підкреслює відтінки емоцій того, хто гово­рить, свідчить fipo його внутрішній стан (найчастіше — схвильованості), слугує засобом створення комічного вра­ження, інтонацій живої розмовності тощо.

6.2.4.3. ЕліпсисЕліпсис (грец. єА,Х,єІ|/ІС — пропуск,

нестача) — це стилістична фігура, по-

будована шляхом пропуску слова або кількох слів. Наприклад:

Зостались ви, пісні старії, Щоб старину згадати нам, Старим — літа їх молодії.

(О. Корсун)

В останньому рядку тут опущено слово «згадати».

Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напру­женість зміни дії, підкреслювати лаконізм, ліричну схвильо­ваність, розмовні інтонації. Еліпсис часто трапляється в при­слів'ях і приказках. Фігура еліпса може лежати в основі ціло­го художнього твору або значної його частини, як, наприклад, у новелі М. Черемшини «Парубоцька слава», де увага читача інтригується тим, що ім'я персонажа довго не називається:

Такий, ген ясінь, високий та кучерявий.

А бгачкий, гей жереповий прут,

Лице, гей зарькою мальоване, на бачках обертається,

під шовковим вусом замикається, як братчиків цвіт.

Бровами плете дрібні віночки над голубим морем.

Як моргне, то днинка сміється.

Як гляне, то душа потопає.

Як заговорить, то сріблом розкидає...

— 228 —


Асиндетон (грец. aavvSeiov — 6.2.4.4. Асиндетоннезв'язане), або безсполучнико­вість, — це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла» (І. Нечуй-Левицький).

Безсполучниковість посилює виразність мовлення, акцен­тує в ньому динамічний аспект, служить для виділення окремих слів:

Пружнаста віхола — прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка... Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття.

(М. Бажан)

Полісиндетон (грец. 7ioA/vxyi>v5ei;ov, 6.2.4.5.

від тгоАлІС — численний і awSetov — Полісиндетонзв'язок), або багатосполучнико­вість, — це стилістична фігура, яка полягає в накопи­ченні сполучників, що зв'язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: «Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими» (О. Ко-билянська); «...й на личку змарнів, і волю стратив, і ходив засмучений та задуманий» (Ю. Федькович).

Багатосполучниковість використовується як засіб, який уповільнює мовлення, служить для виділення значущих слів, надає мові урочистості, оскільки часто асоціюєть­ся або й стилізується під багатосполучникові синтаксичні конструкції біблійних текстів. Фігура багатосполучнико­вості може оформлятися, по-перше, різними сполучни­ками (не лише «і»), наприклад: «А Дунай річка-мати, А не дай нам погибати» (народна пісня); «Ой доки ж ми та стоятимем, // Зелену траву та топтатимем // Червоними та чобітками, // Золотими підківками» (П. Чубинський). Інколи використовується комбінована форма багатосполучни­ковості, побудована на поєднанні різних сполучників. По-друге, фігура багатосполучниковості може оформлятися не лише сполучниками як такими, а й іншими службовими словами, що отримують у контексті сполучникову функцію:

Ні їсться, ні п'ється і серце не б'ється, І очі не бачать, не чуть голови, Неначе немає, ніби неживий...

(Т. Шевченко)

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

У підручнику висвітлюються найвиразніші явища лис ратурного процесу в контекспі світового літературознавства І урахуванням його новітніх досягнень... Для студентів філолопв магістрантів аспірантів викладачці вищих закладів... с...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ІиІ or по u ы о

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО
Літературознавство* — одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука — це мово­знавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова). Обидві науки об'єднує спільна спр

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ
Твори художньої літератури — це завжди частина куль­турної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам'яті даного народу. Наука про літерату

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естети­кою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних пробле

ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ
Літературознавство як наука, що вивчає художню літе­ратуру, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки лі

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженн

ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен

ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен

ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА
Історіографія літературна (від грец. іоторіа — розповідь про минуле і уросфсо — пишу) — допоміжна літе­ратурознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження

ТЕКСТОЛОГІЯ
Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача

ПАЛЕОГРАФІЯ
Палеографія (від грец. тахАшоС — стародавній і урафсо — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більші

БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх ета­пах розвитку людства. Досить часто вони пов'язані з магією слова. Свідченням цього є численні пам'ятки усної творчості різних народів, в яких ідет

ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
Розробка теоретичних понять у літературознавстві старо­давнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшо

ЕСТЕТИКИ В СТАРОДАВНІЙ ІНДЇЇ
Питання теорії Мистецтв у стародавній та середньо­вічній Індії розглядалися не у філософських трактатах, як це спостерігалося здебільшого в Греції, Римі, Китаї, а в численних поетиках, написаних са

В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ
Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася-роль релігійної літератури, робилися перекла­ди й писалися праці, в яких тлу

ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ
За свідченням авторів багатотомної «Історії естетич­ної думки», термін «"барокко» запровадили в період Про­світництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку

ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття виявилося надзвичайно плідним для роз­витку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв'язки, поширюється куль­турний обмін, формується кілька н

НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідн

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
(XI-XVIII ст.) Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), y яких бу

ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ
Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот «від старої „риторичної" теорії до нової, „ест

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві — 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевчен­ко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький,

XIX СТОЛІТТЯ
Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умо­вах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття націонал

XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літе­ратури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки

Quot;ТС
/ J його світоглядні позиції, творчі симпатії та антипатії. Саме ж поняття тексту виступає провідним у баченні науковця. Текст — це взаємодія різних його складових — внутрішньо

ТВОРЧІСТЬ
1. література як вид художньої творчості 1.1. Визначення поняття «література» Поняттям «література» користуються у двох значен­нях. У вузькому розумінні цьог

Творчості
У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, то

Визначення художнього образу
Термін «художній образ» використовується в мистецтво­знавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання Дійсності в мистецтві, на в

Структура літературно-художнього образу
Загальна структура образу в усіх видах мистецтва вихо­дить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у

Види літературно-художнього образу
У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розгля­нутих раніше аспектів розумін

Художній твір як основна форма буття літератури
Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образ­ний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений».

Структура літературно-художнього твору
Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленова­ність його органічно-цілісної образної організації на окре­мі смислозначущі елементи

Характер
Літературним характером (грец. хосракттр — від­мітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас у

Система образів художнього твору
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи при­родного та речового оточення. 1. Образи дійових осіб у залежності від ви

Сюжет художнього твору
5.2.1.Сюжетом (франц. sujet — предмет, Визначеннятема) називають перебіг дії та послі- сюжетудовність її розвитку, що служить

Загальні принципи організації художнього мовлення
Художнім мовленням називається підкреслено інди­відуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлюван­ня з розрахунком на естетичне враження.

Художньо-мовленнєва організація літературного твору
Художнє мовлення у складі літературного твору висту­пає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чут­тєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються обра

Визначення композиції
Композицією (лат. compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка зна­ходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окре­мо взятих його частин. Незваж

Типи композиційної організації художнього твору
Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок — 241 —

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ
Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: пере­важна більшість науковців погоджу

З історії вивчення родів і жанрів літератури
Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких науко­вих дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи

Генезис і родові ознаки епосу
Епос (грец. єтсоС — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми. Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арі-с

Система епічних жанрів
Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнен

Генезис і родові ознаки лірики
Лірика (від грец. Мрос — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навко­лишня дійсність зобра

Проблеми класифікації типів ліричних творів
Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольк­лорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше

Генезис і родові ознаки драми
Драма (від грец. брйрхх — дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетичне драма пов'язана із народними обрядовими дійствам

Жанри драматичного роду
Протягом усієї багатовікової історії драми народжують­ся, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні,

ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності лю

Буколіка
Буколіка (від грец. (ЗслжоАлкоС — пасторальний, сільсь­кий) — віршові або прозаїчні твори, в яких оспівується тихе, спокійне й щасливе життя жителів переважно сільської місцевості, зображува

Співомовки
Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумо­ристичного змісту, в основі якого лежить народний анек­дот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описуєть­ся один комічний чи трагікоміч

Мемуари
Мемуари (франц. mémoires — спогади) — це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із зал

Щоденники
Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка,

Літературний портрет
Літ ер а тур н и й n op mp em —це досить поширена жанро­ва форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подіб­ного важко досягти

Художня біографія
Художня біографія — це специфічне міжродове жан­рове утворення. Однією з найважливіших її жанрових рис є творче змалюння життєвого шляху конкретно-історичної особи, реалізоване на основі спр

ХУДОЖНІЙ МЕТОД
Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного від­творення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнан­ня, поняття художнього ме

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом-Л. Тимофеева, «

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрі

Літературні напрями XVI—XIX століть
З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напря­мів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили н

Натуралізм
Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фото­графічного й

Модернізм. Літературні напрями модернізму
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучас­ний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотвор­чість, експериментаторство

Абсурду» _ _
половини XX століття. З усіх літератур­них течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літе­ратурним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про

Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радян­ських часів вважався «основним методом радянської літе­ратури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз

Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радян­ських часів вважався «основним методом радянської літе­ратури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
Світова література має багатовікову історію свого роз­витку, яка характеризується періодами злетів і занепа­дів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний роз

ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох,

Традиції та новаторство
Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературно­му процесі є традиції інтернаці

Відштовхування
Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку твор­чості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідне­ність у використанні художніх засобів чи

Запозичення
Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, ха­рактерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При

Наслідування
Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твор

Пародіювання
Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на сміш­ний лад) — наслідування, що спотворено повторює особли­вості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне став­лення до окремих героїв, ідей, сти

Епігонство
Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамо­стійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних лі

Цитування
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголо­шую, називаю) — це пряме художнє використання першо­джерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору

Ремінісценція
Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запо­зиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, обр

Варіація
Варіація (лат. variatio — зміна) — використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема, — 455 — M. Риль

Суперництво
Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник зма­гається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти

ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділя­ється на внутрішньорегіональну й м

ЛІТЕРАТУРА
1. Бехер И В защиту поэзии Москва, 1959 2. Борее Ю Б Художественный процесс (про­ блемы теории и методологии) // Методоло- гия анализа литературного процесса Москва,

СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
  МИСТЕЦТВО СЛОВА   ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА   ДЖЕРЕЛО ЗАДОВОЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ &nbs

ПОЕТИКА
      ТИПИ ПОЕТИК          

МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

СТРОФІКА
Схема 14 ВИДИ РИМ   ДИСТИХ   ВИДИ СТРОФ  

ЕПОС І ЕПІЧНІ ЖАНРИ
ВЕЛИКІ ЖАНРИ     —     РОМАН  

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ТВОРЧІ МЕТОДИ ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ ЛІТЕРАТУРНІ ШКОЛИ   S ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС &nbs

Розділ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1. Літературознавство й мовознавство...................... З 2. Літературознавство та історія............................... 5 3. Літературознавство й мистецтвознавство...........

ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки
1. Біля джерел літературознавства............................ 18 2. Початки літературознавства і естетики в стародавньому та середньовічному Китаї......... 22 3. Зароджен

Розділ III ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. 83 1.1. Визначення поняття «література»...................... 83 1.2. Література як вид мистецтва.............................. 85

Розділ IV РОДИ Й ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ . . 251 2. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕ­ РАТУРИ ................................................................. 252 3. ЕПІЧНИ

Розділ V ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
1. ХУДОЖНІЙ МЕТОД................................................ 341 2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ................................. 344 3. ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ..........................

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги