рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Философия
/
З історії вивчення родів і жанрів літератури

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

З історії вивчення родів і жанрів літератури

З історії вивчення родів і жанрів літератури - раздел Философия, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Теорія Літературних Родів І Жанрів, Хоча Їй Присвячено Чимало Наукових Праць,...

Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи центральну проблему поетики, разом з тим чинять стійкий опір будь-якій смисловій інтерпретації [62, 3]. Витоки подібного підходу до класифікації родів і жанрів літератури криються в сивій давнині. Уже в давньогрецькій естетиці склалися умови для розгляду епосу, лірики та драми як способів вираження художнього змісту. Зокрема, Платонові належить ідея покласти в основу поділу на роди форму вираження авторської свідомості. На його думку, в ліриці «поет говорить від себе і не прагне змінити напрямок наших думок так, ніби крім нього говорить ще хтось» [4, 78—79].

Драма, відповідно до уявлень Платона, розглядалася як протилежність ліриці, оскільки носіями авторської свідомості в ній є самі герої, а не письменник.

Епос розглядався античним філософом як змішаний рід, що має ознаки як лірики, так і драми.

Платонівські ідеї знайшли свій подальший розвиток в естетиці Арістотеля, який вважав кожен із трьох літературних родів окремим «способом наслідування». «Наслідувати в одному й тому ж і одному й тому ж можна, розповідаючи про події, як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер (мова про епос), або ж так, що той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя (лірика), або репрезентуючи всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних (драма)» [7, 648. При цьому Арі-

— 252 —

стотель пропонував ураховувати три моменти — «різні зображувальні засоби», «різні предмети» та «спосіб зображування» [7, 648.

Під предметом зображення мислитель античності розумів необхідність відтворювати постаті людей: або кращих, і для цього він рекомендував трагедію, або смішних, нікчемних, що краще робити в комедії, оскільки «комедія намагається показати людей гіршими, а трагедія — кращими від сучасників» [7, 650].

До зображувальних засобів Арістотель відносив мелодію, ритм, розмір, слово.

Говорячи про особливості зображення в кожному з трьох літературних родів, Арістотель наголошував, що в основі епосу лежить розповідь про події, навколишня дійсність відтворюється в об'єктивній формі. У драмі герої зображені безпосередньо в дії, лірика відбиває внутрішній світ героя.

У середньовіччі питання про поділ поезії на роди майже не розглядалося. Повернення до поглядів Платона та Арістотеля пов'язане з добою Відродження. Зокрема, в трактаті А. С. Мінтуріно «De Poeta» (1559 p.) словесне мистецтво поділялося на епос, меліку (тобто лірику) та сценічну поезію (тобто драму).

Теоретик класицизму француз Н. Буало у написаному віршами трактаті «Поетичне мистецтво» (1674 р.) розглядав теорію родів і жанрів з позицій раціоналізму. На його думку, кожен літературний жанр повинен мати незмінні формальні ознаки. Саме в естетиці Н. Буало утвердилася думка про нерівноправність різних жанрів: одні з них (трагедія, поема) він відніс до високих, інші (комедія, байка, роман) — до низьких. Кожен з жанрів, означений сталим змістом. У трагедії чи поемі зазвичай розглядається доля народу чи держави, а буденні інтереси простолюдина, його приватне життя може бути предметом комедії чи роману. Героями високих жанрів можуть виступати вінценосні особи, високопоставлені сановники, полководці. У низьких жанрах повинні бути представники так званого третього стану.

В епоху Просвітництва ідеї мислителів античності знайшли свій подальший розвиток у працях Г. Е. Лессінґа і Д. Дідро. Зокрема в дослідженнях Д. Дідро «Прекрасне», «Парадокс про актора», «Про драматичну поезію», «Побічний син» він рішуче виступив проти догматичних постулатів естетики класицизму. В його працях уперше з'явилися роздуми про нові жанри драми — «серйозну драму» і «серйозну комедію». Середній між комедією та трагедією жанр — власне драма — отримав право на самостійне існування.

Лессінґ у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису

— 253 —

і поезії» (1766 p.) розрізняв поезію і живопис, у нарисах «Гамбурзька драматургія» (1767—1769 pp.) він порушив питання про жанри драматичного мистецтва.

Дещо пізніше з'явилася й інша традиція поділу поезії на роди та жанри як типи художнього змісту. Пріоритет у такому підході до літератури дослідники віддають А. Шле-ґелю. Розмежовуючи епос і драму, німецький учений віддав перевагу певній духовній суті, а не формальним рисам цих літературних родів. У рецензії на твір Гете «Герман і Доротея» А. Шлеґель зазначав: «Різниця між епічним і драматичним родами... мусить... лежати дещо глибше, ніж у зовнішній формі... та й до того ж зовсім немає рації виводити вищі закономірності цих родів літератури з понять оповіді та діалогу» [39, 124].

Аналогічні підходи характерні й для Ф. В. Шеллінґа. Відкидаючи формальні ознаки, пов'язані зі специфікою словесного мистецтва, він шукав родо-жанрові параметри поезії у сфері філософії, співвідносячи лірику з категоріями безкінечності та духом свободи, епос — із чистою необхідністю, вбачаючи в драмі їх синтез як боротьбу свободи та необхідності. Роди літератури в розумінні Шеллінґа — це філософсько-естетичні субстанції, яким притаманне універсально-художнє значення.

Подібна точка зору знайшла подальшу еволюцію в естетиці Геґеля. Для розрізнення родів літератури він користувався категоріями гносеології. Стосовно епосу такою категорією виступає об'єкт, лірики — суб'єкт. У драмі відбувається синтез цих понять. Виходячи з цього, Гегель вважав, що кожному роду літератури притаманним є специфічний предмет. Для епосу — це буття в його цілісності й домінування подій над волею окремих індивідів. Для лірики — душевна схвильованість, переживання; цілеспрямованість, вольова активність людини — для драми.

Відзначимо також, що гегелівська родова концепція мала, крім А. Шлегеля та Ф. В. Шеллінґа, свого попередника в особі Ріхтера (Жана Поля), чия праця «Підготовча школа естетики» (1804 p.) y багатьох моментах була предтечею автора «Лекцій з естетики».

Праці Шеллінґа та Геґеля ніби вилучили з літературознавства категорію роду й перенесли її до сфери філософії. В результаті змістилися акценти з типології форми на типологію змісту. Свобода і необхідність як філософські поняття у Шеллінґа, суб'єкт і об'єкт у Геґеля витіснили платонівське та арістотелівське бачення родів літератури як типів організації словесно-художніх творів.

Критично підійшов до таких ідей В. Бєлінський, хоч і

— 254 —

йому імпонували думки Гегеля. Протиставляючи епопею та драму, де в першій панують події над героями, а в другій — герої над подіями, В. Бєлінський у праці «Поділ поезії на роди і види» переконливо довів, що літературна практика часто не відповідає теоретичним постулатам і між формою та змістом бувають суттєві протиріччя. Зокрема, кінцівка «Тараса Бульби» М. Гоголя, на його думку, являє «чудовий приклад епічного твору, пройнятого драматичним елементом» [12, II, 20, і, навпаки, закінчення шекспірівського «Гамлета» має епічний характер. Твір В. Скотта «Ламмер-мурська наречена» він назвав трагедією, що набрала форми роману.

Починаючи з В. Бєлінського, виразно стали проглядатися два підходи до розмежування епосу, лірики та драми. Одні дослідники продовжували дотримуватися поглядів Шеллінґа та Геґеля, звертаючись до літературних родів як до певних типів змісту. Ця тенденція неодмінно вела до догматизму, який у наш час стали долати ідеями про загальне змішування літературних родів у XX столітті. Деякі літературознавці, відчуваючи тенденцію до нівелювання епічного, ліричного та драматичного начал в окремому творі, навіть твердили, що поділ поезії на роди є неперспективним і непотрібним, оскільки в літературознавстві цілком можна без щього обійтися. Такий підхід характеризує праці Б. Кроче.

К. Фосслер вважав, що поділ літератури на роди не є предметом її теорії, цим повинні займатися соціологи та психологи. І дійсно, суміжні дисципліни також приділили-належну увагу даному питанню. У психології епос, лірика та драма стали зіставлятися з явищами спогадів, уявлень. У лінгвістиці — з першою, другою та третьою особою. Й. Кляйнер співвідносить роди з часом (минулим, теперішнім і майбутнім).

Показовою в даному аспекті є монографія Е. Штай-ґера «Основні поняття поетики». Дослідник явно перебільшив роль змістово-психологічних компонентів родів літератури, недооцінивши художньо-мовні. Він радив досліджувати ліричне, епічне та драматичне ізольовано від лірики, епосу та драми як родових форм мистецтва. Аналізуючи природу ліричного, епічного та драматичного, Е. Штайґер оперує поняттями психології. На його думку, ліричне цілком співвідносне зі спогадами, епічне — з уявленнями, а драматичне — з напруженістю. Форма вираження ліричного, епічного чи драматичного змісту для Е. Штайґера є моментом несуттєвим і випадковим. Подібні позиції знаходять свій розвиток і в праці В. Рут-

— 255 —

ковські. До того ж він, крім трьох відомих літературних родів, пропонує ввести й четвертий — артистичний [63, 9.

Недовіра до категорії літературного роду проглядається й у розвідках ряду інших учених. Так, відомий український літературознавець радянської доби О. Білецький розглядав кожен із трьох родів літератури не інакше, як абстракцію. Він же один час пропонував взагалі вилучити з теорії літератури проблему родових форм: «Чи не доцільніше було б перемістити їхнє (літературних родів) існування в інший аспект, говорити не про епос, як рід поезії з такими-то, належними лише йому формальними ознаками, а про епічне, ліричне, драматичне ставлення даного поета чи даного твору до світу, який вони пізнають у даний момент? Для античних літератур терміни епос, лірика, драма ще не були абстракціями. Вони позначали особливі, зовнішні способи передачі твору слухацькій аудиторії. Перейшовши в книгу, поезія відмовилася від цих способів передачі й поступово... вони перетворювались на все більшу фікцію. Чи,доцільно й далі продовжувати наукове буття цих фікцій?» [11, 342].

Не дивно, що такі оцінки зустріли серйозні заперечення. Адже наявність ліро-епічних творів чи взаємопроникнення родів літератури зовсім не засвідчують той факт, що літературних родів у природі зо^ім немає. Вони існують і мають досить помітні відмінності між собою.

У літературі XX століття значно ускладнилися і збагатилися форми художньої творчості, що в свою чергу примусило науковців час від часу піддавати ревізії традиційно усталені уявлення про три основні літературні роди. Зокрема, Ю. Борєв запропонував поряд з епосом, лірикою та драмою як самостійні роди літератури розглядати ще й сатиру, гумор і патетику [15, 105—106.

В інші крайнощі впав В. Днєпров, який поряд із трьома відомими родами поставив ще й роман як певний «синтетичний» рід [24, 499—515]. К. Гамбургер вважає за потрібне виділити в самостійний рід оповідні твори, написані від першої особи, у яких виразно домінує автобіографічне начало [62, 227—233. Недостатню обґрунтовану спробу ускладнити поділ на роди'здійснив і М. Каган, який у книзі «Морфологія мистецтва» запропонував додати ще три нових роди, які виникли в результаті контактів літератури з кіномистецтвом, телемистецтвом і радіомистецтвом [29, 403. До речі, намагання ускладнити поділ поезії на роди здійснювалося в давні часи, про що свідчать спроби Цицерона виділити чотири роди (епічний, комічний, трагічний, ліричний), Горація — шість (героїчний, ліричний, елегійний, буколічний, комічний, трагічний).

— 256 —

Історичний розвиток категорії літературного роду переконливо доводить, що прогнозувати в найближчому майбутньому появу якихось нових родів літератури є безпідставним, оскільки, як засвідчив В. Халізєв, «описи й роздуми, будучи вільними від мовної експресії, від медитативного начала (хай прихованого) навряд чи коли-небудь можуть дати скільки-небудь сильний стимул літературно-художній творчості [55, 37. Реально розвиватися й надалі можуть лише епос, лірика та драма, відомі ще з часів стародавньої Греції.

Складнішою видається ситуація в розвитку жанрів. Історія світової літератури переконливо доводить, що жанри народжуються, живуть і, досягши певної вершини, відмирають. У добу класицизму передові рубежі посідали трагедія, сатирична комедія, ода, героїчна поема. Просвітительський реалізм висунув на передній план міщанську драму, роман виховання та побутовий роман. У сентименталізмі домінували сімейний і подорожній романи, дорожні нотатки, щоденники, листи, інтимна лірика. Доба романтизму віддала перевагу романтичній поемі, історичному романові, баладі. Реалізм відкрив шлях до психологічного роману, епопеї, повісті, ліро-епічних жанрів — поеми, байки, міжродових утворень — мемуарів, художньої біографії. Сам же термін «жанр» — досить молодий. Його ми не знаходимо не лише у Платона чи Арістотеля, не користуються ним ні Лессінґ, ні Геґель, ні І. Франко, ні Леся Українка. С. Крижанівський вважає, що цей термін «скоріш за все... ввели у вжиток представники ОПОЯЗу, оскільки в роботах Б. Томашевського, В. Жирмунського, В. Шкловського термін „жанр" вживається вже на початку 20-х років» [35, 147].

Найцікавішими нам видаються підходи до жанру в естетиці Геґеля та І. Франка, хоча вони й не вживали саме цей термін. Л. Чернець зазначає, що в «огляді Геґелем провідних жанрів світової літератури яскраво проявився історизм його мислення. Жанри розглядаються перш за все як художня проекція певної стадії розвитку суспільства» [57, 29. Якщо для поділу на роди Геґель користується різним співвідношенням об'єкта й суб'єкта, то в жанровій теорії він застосовує інші поняття — субстанціальне та суб'єктивне. Кожний з трьох родів літератури може виражати як субстанціальний, так і суб'єктивний зміст. Субстанціальне для Геґеля — це справжній, розумний зміст мистецтва. Це не чиєсь індивідуальне бажання, а ідеї, що мають загальний інтерес. Суб'єктивне є протилежним субстанціальному.

Продуманою є жанрова концепція І. Франка. Досліджуючи явища світової культури, він зазначив, що протягом віків поетичні форми не залишалися сталими, отож він

9 — 257 —

запропонував відмовитися від оперування сталими на всі віки ознаками для визначення того чи іншого жанру. «Те, що нам донедавна (ба ще й досі) у школах подавано як правила та дефініції епопеї, драми, балади і т. ін., — повна нісенітниця, а властиво недокладний опис одного якогось твору або вираз поглядів на творчість в однім якімсь моменті історичнім, і вже зовсім не надається до дефініції подібних творів других і з других часів» [53, XXX, 216.

І. Франко вважав за необхідне підходити до вивчення жанрів з конкретно-історичних позицій. Він же дав блискучі зразки застосування своєї методології стосовно розвитку роману у світовій літературі та обгрунтування появи психологічної новели наприкінці XIX століття. Близькі Франковим позиції обстоювала й Леся Українка, подавши блискучий аналіз розвитку європейської драми протягом віків [51, 224-252].

У літературознавстві XX століття склалася відносно усталена в межах кожного з літературних родів жанрова система, про яку варто поговорити детальніше.

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

У підручнику висвітлюються найвиразніші явища лис ратурного процесу в контекспі світового літературознавства І урахуванням його новітніх досягнень... Для студентів філолопв магістрантів аспірантів викладачці вищих закладів... с...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: З історії вивчення родів і жанрів літератури

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО
Літературознавство* — одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука — це мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова). Обидві науки об'єднує спільна спр

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ
Твори художньої літератури — це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам'яті даного народу. Наука про літерату

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних пробле

ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ
Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки лі

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженн

ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен

ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА
Історіографія літературна (від грец. іоторіа — розповідь про минуле і уросфсо — пишу) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження

ТЕКСТОЛОГІЯ
Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача

ПАЛЕОГРАФІЯ
Палеографія (від грец. тахАшоС — стародавній і урафсо — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більші

БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх етапах розвитку людства. Досить часто вони пов'язані з магією слова. Свідченням цього є численні пам'ятки усної творчості різних народів, в яких ідет

ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшо

ЕСТЕТИКИ В СТАРОДАВНІЙ ІНДЇЇ
Питання теорії Мистецтв у стародавній та середньовічній Індії розглядалися не у філософських трактатах, як це спостерігалося здебільшого в Греції, Римі, Китаї, а в численних поетиках, написаних са

В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ
Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася-роль релігійної літератури, робилися переклади й писалися праці, в яких тлу

ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ
За свідченням авторів багатотомної «Історії естетичної думки», термін «"барокко» запровадили в період Просвітництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку

ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття виявилося надзвичайно плідним для розвитку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв'язки, поширюється культурний обмін, формується кілька н

НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідн

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
(XI-XVIII ст.) Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), y яких бу

ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ
Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот «від старої „риторичної" теорії до нової, „ест

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві — 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький,

XIX СТОЛІТТЯ
Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умовах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття націонал

XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літератури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки

Quot;ТС
/ J його світоглядні позиції, творчі симпатії та антипатії. Саме ж поняття тексту виступає провідним у баченні науковця. Текст — це взаємодія різних його складових — внутрішньо

ТВОРЧІСТЬ
1. література як вид художньої творчості 1.1. Визначення поняття «література» Поняттям «література» користуються у двох значеннях. У вузькому розумінні цьог

Творчості
У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, то

Визначення художнього образу
Термін «художній образ» використовується в мистецтвознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання Дійсності в мистецтві, на в

Структура літературно-художнього образу
Загальна структура образу в усіх видах мистецтва виходить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у

Види літературно-художнього образу
У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розумін

Художній твір як основна форма буття літератури
Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений».

Структура літературно-художнього твору
Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи

Характер
Літературним характером (грец. хосракттр — відмітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас у

Система образів художнього твору
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення. 1. Образи дійових осіб у залежності від ви

Сюжет художнього твору
5.2.1.Сюжетом (франц. sujet — предмет, Визначеннятема) називають перебіг дії та послі- сюжетудовність її розвитку, що служить

Загальні принципи організації художнього мовлення
Художнім мовленням називається підкреслено індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком на естетичне враження.

Художньо-мовленнєва організація літературного твору
Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються обра

ІиІ or по u ы о
тобто своєрідних відмітних форм (стилістичнісинтаксичного впорядкування фрази: фігури) «стилістичні фігури — це особливі побудови, що відхиля

Визначення композиції
Композицією (лат. compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка знаходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин. Незваж

Типи композиційної організації художнього твору
Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок — 241 —

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ
Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджу

Генезис і родові ознаки епосу
Епос (грец. єтсоС — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми. Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арі-с

Система епічних жанрів
Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнен

Генезис і родові ознаки лірики
Лірика (від грец. Мрос — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зобра

Проблеми класифікації типів ліричних творів
Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше

Генезис і родові ознаки драми
Драма (від грец. брйрхх — дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетичне драма пов'язана із народними обрядовими дійствам

Жанри драматичного роду
Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні,

ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності лю

Буколіка
Буколіка (від грец. (ЗслжоАлкоС — пасторальний, сільський) — віршові або прозаїчні твори, в яких оспівується тихе, спокійне й щасливе життя жителів переважно сільської місцевості, зображува

Співомовки
Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікоміч

Мемуари
Мемуари (франц. mémoires — спогади) — це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із зал

Щоденники
Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка,

Літературний портрет
Літ ер а тур н и й n op mp em —це досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти

Художня біографія
Художня біографія — це специфічне міжродове жанрове утворення. Однією з найважливіших її жанрових рис є творче змалюння життєвого шляху конкретно-історичної особи, реалізоване на основі спр

ХУДОЖНІЙ МЕТОД
Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнання, поняття художнього ме

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом-Л. Тимофеева, «

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрі

Літературні напрями XVI—XIX століть
З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили н

Натуралізм
Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фотографічного й

Модернізм. Літературні напрями модернізму
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство

Абсурду» _ _
половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літературним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про

Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
Світова література має багатовікову історію свого розвитку, яка характеризується періодами злетів і занепадів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний роз

ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох,

Традиції та новаторство
Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературному процесі є традиції інтернаці

Відштовхування
Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку творчості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідненість у використанні художніх засобів чи

Запозичення
Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При

Наслідування
Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твор

Пародіювання
Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на смішний лад) — наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, сти

Епігонство
Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних лі

Цитування
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору

Ремінісценція
Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, обр

Варіація
Варіація (лат. variatio — зміна) — використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема, — 455 — M. Риль

Суперництво
Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник змагається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти

ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділяється на внутрішньорегіональну й м

ЛІТЕРАТУРА
1. Бехер И В защиту поэзии Москва, 1959 2. Борее Ю Б Художественный процесс (про блемы теории и методологии) // Методоло- гия анализа литературного процесса Москва,

СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
МИСТЕЦТВО СЛОВА ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ДЖЕРЕЛО ЗАДОВОЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ &nbs

ПОЕТИКА
ТИПИ ПОЕТИК

МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

СТРОФІКА
Схема 14 ВИДИ РИМ ДИСТИХ ВИДИ СТРОФ

ЕПОС І ЕПІЧНІ ЖАНРИ
ВЕЛИКІ ЖАНРИ — РОМАН

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ТВОРЧІ МЕТОДИ ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ ЛІТЕРАТУРНІ ШКОЛИ S ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС &nbs

Розділ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1. Літературознавство й мовознавство...................... З 2. Літературознавство та історія............................... 5 3. Літературознавство й мистецтвознавство...........

ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки
1. Біля джерел літературознавства............................ 18 2. Початки літературознавства і естетики в стародавньому та середньовічному Китаї......... 22 3. Зароджен

Розділ III ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. 83 1.1. Визначення поняття «література»...................... 83 1.2. Література як вид мистецтва.............................. 85

Розділ IV РОДИ Й ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ . . 251 2. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕ РАТУРИ ................................................................. 252 3. ЕПІЧНИ

Розділ V ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
1. ХУДОЖНІЙ МЕТОД................................................ 341 2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ................................. 344 3. ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ..........................