рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Співомовки

Співомовки - раздел Философия, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Співомовка — Невеликий Вірш Сатиричного Або Гумо­ристичного Змісту, В ...

Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумо­ристичного змісту, в основі якого лежить народний анек­дот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описуєть­ся один комічний чи трагікомічний випадок, події зобра­жуються стисло, динамічно. Героїв небагато. Кінцівка — дотепний афористичний вислів.

Елементи співомовки наявні у творчості Л. Боровиков­ського та Є. Гребінки. Своєю назвою цей суто український жанр завдячує С. Руданському, який у 50-х роках XIX сто­ліття видав кілька збірок «Співомовок». Пізніше до цього жанру зверталися І. Франко (цикл «Нові співомовки»), В. Самійленко («Божий приклад»), І. Манжура («Батьків­ський заповіт», «Пан брехун»). У сучасній українській літе­ратурі цикл співомовок написав С. Крижанівський («Леда­що», «Розсудив», «Не чую», «Не з вашим щастям, дядьку!», «Місяць чи сонце»).

— 331 —


6.7. Поема

Поема (грец. лоігра, від тгоієсо — творю) — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) 'і ліричні елементи (авторські пере­живання, ліричні відступи, ліричний герой).

Поема часто має ще й елементи драми (наскрізна на­пружена дія, монологи та діалоги). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяються такі її жан­рові різновиди: епічна, лірична, драматична. Епічну (кла­сичну) поему більшість літературознавців розглядає як, власне, епопею, якій найбільш чітко, на їхню думку, проти­ставляє себе, починаючи з першої половини XIX століття, романтична поема байронівського зразка, яку найчастіше визначають як ліро-епічну. Деякі дослідники застосовують й іншу класифікацію. Так, О. Васильківський пропонує розрізняти оповідну, ліричну, драматичну поеми та поему-стилізацію [17].

На перше теоретичне осмислення цього жанру на­трапляємо у Платона та Арістотеля. Вони вважали поемами «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, і це поняття в них було синонімічним до епосу. Хоча самого визначення поеми давньогрецькі мислителі нам не залишили, але їхні роздуми про епос дають уявлення і про поему як провідну жанрову форму епічного роду літератури. Подібний характер мали «Енеїда» Верґілія, давньоіндійські твори «Махабхарата» та «Рамаяна», стародавні персо-таджицькі оповідання «Шах-наме» в обробці Фірдоусі, західноєвропейські «Пісня про Роланда» та «Пісня про Нібелунгів», «Витязь у тигровій шкурі» грузина ТТТ. Руставелі, фінська «Калевала», пам'ятка часів Київської Русі «Слово о полку Ігоревім», українські народні думи.

Середньовічна естетика в теоретичному осмисленні жан­ру поеми орієнтувалася на Платона та Арістотеля. Зокре­ма, у «Поетиках» Віди (1530 р.) та Тріссіно (1529 р.) проводилася думка, що досконалою є тільки антична фор­ма поеми. У такому ж дусі висловлювалися Н. Буало й де Россю, останньому належить «Трактат про епічну поему» (1676 р.). Ф. Прокопович розглядав поему як «поезію, яка викладає в гекзаметрах діяння знаменитих мужів з вимислом» [46, 105—106.

Починаючи з XIX століття в поемі відбуваються значні жанрові зміни. Вони помітні в розвитку української поеми. Спочатку в українській літературі з'являється бурлескно-

— 332 —


травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Потім роз­вивається ліро-епічна поема, представлена кількома жан­ровими різновидами: романтична («Гайдамаки» Т. Шев­ченка), реалістична (його ж «Катерина», «Наймичка», «Варнак») та сатирична («Сон», «Кавказ»). Біля витоків російської ліро-епічної поеми стоять О. Пушкін («Руслан і Людмила», «Цигани») та М. Лєрмонтов («Мцирі», «Демон»).

Вагомий внесок у розвиток жанру поеми зробив І. Фран-ко, який створив блискучі зразки психолого-філософської поеми («Іван Вишенський») та соціально-філософської поеми («Мойсей»). Йому ж належить цикл філософсько-етичних поем («Ex nihilo», «Рубач»). З другої половини XIX століття розвивається історична поема («На Святоюрській горі» І. Франка, «МогіШгі» М. Старицького, «Грицько Сковорода» П. Куліша), лірико-філософська («Герострат» В. Самійленка). Творцем драматичної поеми на початку XX століття стає Леся Українка («Осіння казка», «В катакомбах», «Роберт Брюс...»).

Помітне місце жанр поеми посідає в сучасній україн­ській літературі. У творах провідних ліриків XX століття відбито драматизм, протиріччя і складності історичного розвитку України, розкрито велич душі її народу, різні сторони його національного характеру. Поряд із представ­никами старших поколінь письменників (П. Тичина, М. Хви­льовий, М. Рильський, Ю. Клен, М. Бажан, В. Мисик) значний внесок у розвиток поемного жанру зробили І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Коротим, П. Осадчук та інші.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

У підручнику висвітлюються найвиразніші явища лис ратурного процесу в контекспі світового літературознавства І урахуванням його новітніх досягнень... Для студентів філолопв магістрантів аспірантів викладачці вищих закладів... с...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Співомовки

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО
Літературознавство* — одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука — це мово­знавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова). Обидві науки об'єднує спільна спр

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ
Твори художньої літератури — це завжди частина куль­турної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам'яті даного народу. Наука про літерату

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естети­кою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних пробле

ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ
Літературознавство як наука, що вивчає художню літе­ратуру, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки лі

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженн

ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен

ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен

ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА
Історіографія літературна (від грец. іоторіа — розповідь про минуле і уросфсо — пишу) — допоміжна літе­ратурознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження

ТЕКСТОЛОГІЯ
Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача

ПАЛЕОГРАФІЯ
Палеографія (від грец. тахАшоС — стародавній і урафсо — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більші

БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх ета­пах розвитку людства. Досить часто вони пов'язані з магією слова. Свідченням цього є численні пам'ятки усної творчості різних народів, в яких ідет

ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
Розробка теоретичних понять у літературознавстві старо­давнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшо

ЕСТЕТИКИ В СТАРОДАВНІЙ ІНДЇЇ
Питання теорії Мистецтв у стародавній та середньо­вічній Індії розглядалися не у філософських трактатах, як це спостерігалося здебільшого в Греції, Римі, Китаї, а в численних поетиках, написаних са

В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ
Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася-роль релігійної літератури, робилися перекла­ди й писалися праці, в яких тлу

ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ
За свідченням авторів багатотомної «Історії естетич­ної думки», термін «"барокко» запровадили в період Про­світництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку

ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття виявилося надзвичайно плідним для роз­витку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв'язки, поширюється куль­турний обмін, формується кілька н

НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідн

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
(XI-XVIII ст.) Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), y яких бу

ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ
Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот «від старої „риторичної" теорії до нової, „ест

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві — 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевчен­ко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький,

XIX СТОЛІТТЯ
Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умо­вах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття націонал

XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літе­ратури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки

Quot;ТС
/ J його світоглядні позиції, творчі симпатії та антипатії. Саме ж поняття тексту виступає провідним у баченні науковця. Текст — це взаємодія різних його складових — внутрішньо

ТВОРЧІСТЬ
1. література як вид художньої творчості 1.1. Визначення поняття «література» Поняттям «література» користуються у двох значен­нях. У вузькому розумінні цьог

Творчості
У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, то

Визначення художнього образу
Термін «художній образ» використовується в мистецтво­знавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання Дійсності в мистецтві, на в

Структура літературно-художнього образу
Загальна структура образу в усіх видах мистецтва вихо­дить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у

Види літературно-художнього образу
У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розгля­нутих раніше аспектів розумін

Художній твір як основна форма буття літератури
Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образ­ний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений».

Структура літературно-художнього твору
Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленова­ність його органічно-цілісної образної організації на окре­мі смислозначущі елементи

Характер
Літературним характером (грец. хосракттр — від­мітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас у

Система образів художнього твору
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи при­родного та речового оточення. 1. Образи дійових осіб у залежності від ви

Сюжет художнього твору
5.2.1.Сюжетом (франц. sujet — предмет, Визначеннятема) називають перебіг дії та послі- сюжетудовність її розвитку, що служить

Загальні принципи організації художнього мовлення
Художнім мовленням називається підкреслено інди­відуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлюван­ня з розрахунком на естетичне враження.

Художньо-мовленнєва організація літературного твору
Художнє мовлення у складі літературного твору висту­пає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чут­тєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються обра

ІиІ or по u ы о
тобто своєрідних відмітних форм (стилістичнісинтаксичного впорядкування фрази: фігури) «стилістичні фігури — це особливі побудови, що відхиля

Визначення композиції
Композицією (лат. compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка зна­ходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окре­мо взятих його частин. Незваж

Типи композиційної організації художнього твору
Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок — 241 —

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ
Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: пере­важна більшість науковців погоджу

З історії вивчення родів і жанрів літератури
Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких науко­вих дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи

Генезис і родові ознаки епосу
Епос (грец. єтсоС — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми. Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арі-с

Система епічних жанрів
Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнен

Генезис і родові ознаки лірики
Лірика (від грец. Мрос — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навко­лишня дійсність зобра

Проблеми класифікації типів ліричних творів
Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольк­лорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше

Генезис і родові ознаки драми
Драма (від грец. брйрхх — дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетичне драма пов'язана із народними обрядовими дійствам

Жанри драматичного роду
Протягом усієї багатовікової історії драми народжують­ся, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні,

ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності лю

Буколіка
Буколіка (від грец. (ЗслжоАлкоС — пасторальний, сільсь­кий) — віршові або прозаїчні твори, в яких оспівується тихе, спокійне й щасливе життя жителів переважно сільської місцевості, зображува

Мемуари
Мемуари (франц. mémoires — спогади) — це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із зал

Щоденники
Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка,

Літературний портрет
Літ ер а тур н и й n op mp em —це досить поширена жанро­ва форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подіб­ного важко досягти

Художня біографія
Художня біографія — це специфічне міжродове жан­рове утворення. Однією з найважливіших її жанрових рис є творче змалюння життєвого шляху конкретно-історичної особи, реалізоване на основі спр

ХУДОЖНІЙ МЕТОД
Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного від­творення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнан­ня, поняття художнього ме

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом-Л. Тимофеева, «

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрі

Літературні напрями XVI—XIX століть
З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напря­мів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили н

Натуралізм
Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фото­графічного й

Модернізм. Літературні напрями модернізму
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучас­ний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотвор­чість, експериментаторство

Абсурду» _ _
половини XX століття. З усіх літератур­них течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літе­ратурним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про

Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радян­ських часів вважався «основним методом радянської літе­ратури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз

Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радян­ських часів вважався «основним методом радянської літе­ратури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
Світова література має багатовікову історію свого роз­витку, яка характеризується періодами злетів і занепа­дів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний роз

ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох,

Традиції та новаторство
Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературно­му процесі є традиції інтернаці

Відштовхування
Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку твор­чості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідне­ність у використанні художніх засобів чи

Запозичення
Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, ха­рактерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При

Наслідування
Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твор

Пародіювання
Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на сміш­ний лад) — наслідування, що спотворено повторює особли­вості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне став­лення до окремих героїв, ідей, сти

Епігонство
Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамо­стійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних лі

Цитування
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголо­шую, називаю) — це пряме художнє використання першо­джерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору

Ремінісценція
Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запо­зиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, обр

Варіація
Варіація (лат. variatio — зміна) — використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема, — 455 — M. Риль

Суперництво
Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник зма­гається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти

ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділя­ється на внутрішньорегіональну й м

ЛІТЕРАТУРА
1. Бехер И В защиту поэзии Москва, 1959 2. Борее Ю Б Художественный процесс (про­ блемы теории и методологии) // Методоло- гия анализа литературного процесса Москва,

СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
  МИСТЕЦТВО СЛОВА   ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА   ДЖЕРЕЛО ЗАДОВОЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ &nbs

ПОЕТИКА
      ТИПИ ПОЕТИК          

МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

СТРОФІКА
Схема 14 ВИДИ РИМ   ДИСТИХ   ВИДИ СТРОФ  

ЕПОС І ЕПІЧНІ ЖАНРИ
ВЕЛИКІ ЖАНРИ     —     РОМАН  

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ТВОРЧІ МЕТОДИ ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ ЛІТЕРАТУРНІ ШКОЛИ   S ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС &nbs

Розділ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1. Літературознавство й мовознавство...................... З 2. Літературознавство та історія............................... 5 3. Літературознавство й мистецтвознавство...........

ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки
1. Біля джерел літературознавства............................ 18 2. Початки літературознавства і естетики в стародавньому та середньовічному Китаї......... 22 3. Зароджен

Розділ III ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. 83 1.1. Визначення поняття «література»...................... 83 1.2. Література як вид мистецтва.............................. 85

Розділ IV РОДИ Й ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ . . 251 2. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕ­ РАТУРИ ................................................................. 252 3. ЕПІЧНИ

Розділ V ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
1. ХУДОЖНІЙ МЕТОД................................................ 341 2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ................................. 344 3. ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ..........................

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги