Рідна (українська) мова

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

Програма

 

для загальноосвітніх навчальних закладів

з українською мовою навчання

 

Рідна (українська) мова

 

5-12 класи

 

Пояснювальна записка

 

Вступ

Програми з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню освіту" і Державного стандарту базової і повної середньої освіти.

У них ураховано державний статус української мови, її суспільні функції, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи на учнів, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності у всіх сферах життя демократичного суспільства, сучасні організаційні форми, методи і технології навчання рідної мови в загальноосвітній школі.

Основнамета навчання рідної мови полягає у формуванні націо­нально свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції. Зазначена мета передбачає здіснення навчальної, розвивальної і виховної функцій освітнього змісту навчального предмета.

У старшій школі досягнення основної мети конкретизується залежно від обраного учнем напряму профільного навчання і відповідно передбачає: а) певний розвиток передусім мовленнєвої компетенції учнів (рівень стандарту); б) істотне поглиблення їхньої мовної і мовленнєвої компетенцій (академічний рівень); в)різнобічне поглиблене вивчення мови й розвиток мовлення з метою підготовки учня до здобуття професії філологічного профілю.

Для досягнення основної освітньої мети в основній школі та її конкретизованих варіантів у старшій школі найбільш відповідним є комунікативно-функціональний та особистісно-орієнтований підхоіди до навчання рідної мови.

Відповідно до поставленої мети головнимизавданнями навчання української мови в основній і старшій ланках середньої загальноосвітньої школи є:

– виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;

– вироблення у школярів компетенцій комунікатив­но виправдано користуватися засобами мови в різних жит­тєвих ситуаціях;

– ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок – орфоепічних, граматич­них, лексичних, правописних, стилістичних­­­;

– формування духовного світу учнів, цілісних світо­глядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому.­­­­

Структура програми

Програма складається із пояснювальної записки,; основної частини і додатків.

Основна частина структурується на дві змістові ланки: основну і старшу школи.

Навчальний матеріал основної школи розподіляється відповідно на курси української мови для 5, 6, 7, 8 і 9 класів разом з вимогами до рівня навчальних досягнень учнів зазначенихкожного класіву.

Кожен із курсів для певного класу складається з чотирьох змістових ліній(мовленнєвої, мовної, соціокультурної і діяльнісної, або стратегічної), які подаються у формі таблиць. У мовленнєвій і мовній змістових лініях основними є три колонки: в одній з них подано зміст навчального матеріалу, а в двох інших відповідно – державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів і кількість годин, що виділяється на вивчення певної теми.

Зміст програми старшої школи відповідно до типових навчальних планів має складатися із змісту курсів української мови для 10, 11 і 12 класів трьох рівнів: 1) рівня стандарту – для учнів, що обрали негуманітарні профілі навчання; 2) академічного рівня – для учнів суспільно-гуманітарного і художньо-естетичного напрямів профільного навчання, а також для тих, хто ще не визначився з напрямом профільного навчання; 3) рівня профільного навчання (української філології). Навчальний зміст курсів зазначених рівнів відрізняється між собою передусім кількістю навчальних годин, виділених на їх вивчення (4, 6 і 12 годин) і відповідно метою, завданнями, обсягом навчального матеріалу. Проте на цьому етапі укладання програми старша школа представлена лише визначенням змісту навчального курсу рівня стандарту. Щодо змісту курсів академічного і профільного рівнів, то вони будуть укладені пізніше.

Окрім того, складниками основної частини програми є критерії оцінювання навчальних досягнень учнів 5 – 12 класів з чотирьох видів мовленнєвої діяльності –аудіювання, читання, говоріння, письма, – з мовних знань і вмінь, орієнтовне календарне планування уроків та тематичного контролю за рівнем навчальних досягнень учнів з української мови, що визначає тематичну послідовність вивчення навчального матеріалу, його взаємозв’язок і цілісність тощо, а також перелік текстів та тематично об’єднаних прислів’їв, приказок, афоризмів, які вивчаються.

 

Зміст програми та його особливості в основній та старшій школі

Зміст навчального матеріалу програми основної школи розподіляється, як уже відзначалося, на чотири змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну (стратегічну).

Зміст мовленнєвої змістової лінії викладається за принципом структурної систематичності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення мовленнєвознавчих понять та формування вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності.

Зміст же мовної змістової лінії подається за лінійним принципом, що доповнюється реалізацією системи внутрішньопредметних зв’язків, які зумовлюють систематичне і різнобічне збагачення мовлення учнів лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними засобами, удосконалення мовних і мовленнєвих умінь.

Зазначені дві змістові лінії (мовна і мовленнєва) є основними, які визначають безпосередній предмет навчання, його структуру, супроводжуються вимогами до навчальних досягнень учнів, кількістю годин, що виділяються на їх засвоєння, а дві інші (соціокультурна і діяльнісна) є засобом досягнення основної освітньої мети.

Вимоги до засвоєння змісту мовленнєвої і мовної змістових ліній є спеціальними. Саме вони містять критерії, за якими визначається рівень навчальних досягнень учнів з предмета. А вимоги до соціокультурної і діяльнісної змістових ліній мають загальний характер, що підпорядковується освітнім завданням перших двох змістових ліній, тому їх виконання контролюється опосередковано, через вимоги до засвоєння мовного і мовленнєвого компонентів змісту програми. Водночас володіння цими загальними вміннями й навичками є важливою умовою формування спеціальних компетенцій (мовної, мовленнєвої, комунікативної), умовою та показником загального особистісного розвитку учня.

Комунікативно-функціональний підхід, який покладено в основу навчання рідної мови, передбачає пріоритетним розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення. Тому зміст програмового матеріалу у кожному класі розпочинається мовленнєвою змістовою лінією.

Отже, призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі (мовленнєва компетенція). Реалізація її змісту здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок більш ефективним.

Призначення мовної змістової лінії здійснюється у процесі засвоєння учнями системних знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетенція)

Роль діяльнісноїзмістової лінії виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, які розвивають у школярів когнітивні здібності, в опануванні стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем (стратегічна компетенція). Реалізація цієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мовленнєвої і соціокультурної змістових ліній, а також використання засвоєного інтелектуально-операційного та ціннісного змісту інших навчальних предметів. Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії не виділяються.

Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум (соціокультурна компетенція). Змістове наповнення цієї змістової лінії здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей «Мови і літератури»,"Суспільствознавство", "Естетична культура", а також інших освітніх галузей. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також з допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань, передбачають опрацювання цих текстів і зокрема вивчення деяких з них напам’ять. Окремо години на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються.

Особливістю змісту пропонованої програми є систематичне використання у процесі опрацювання мовної змістової лінії внутрішньопредметних зв’язків: 1)з лексикою, фразеологією, прислів’ями і крилатими висловами; 2) з граматикою (морфологією і синтаксисом); 3)з культурою мовлення і стилістикою; 4)із складним синтаксичним цілим, тобто текстом. Реалізація саме цих зв’язків визначає спрямування мовленнєвого розвитку школярів.

Здійснення практично на кожному уроці внутрішньопредметного зв’язку із лексикою і фразеологією, прислів’ями, приказками і крилатими висловами забезпечує можливість послідовно збагачувати мовлення учнів цими такими необхідними засобами. Важливе значення має також послідовне урізноманітнення граматичного ладу мовлення школярів на рівні слова, словосполучення і речення. Загальновизнаною є і потреба в тому, щоб мовлення учнів було правильним не лише у правописному аспекті, а й у стилістичному, а також в аспекті мовленнєвої культури. При цьому всі відзначені рівні та аспекти розвитку мовлення школярів можуть повноцінно реалізуватися лише за умови, якщо вони актуалізуються на найвищому рівні – рівні тексту. Саме на рівні тексту здійснюється вдосконалення вмінь досягати визначених ними комунікативних цілей, тобто того, що має безпосередній вихід на мовленнєву практику.

У зв’язку з цим структурування змісту навчання української мови, як на рівні навчальних програм, так і підручників, з урахуванням зазначених внутрішньопредметних зв’язків дає змогу нейтралізувати недоліки традиційної лінійної систематизації і викладу навчального матеріалу в програмах і підручниках, забезпечує можливість систематичного і різнобічного мовленнєвого розвитку учнів протягом усього періоду їх навчання у школі.

Програмою з рідної мови для старшої школи передбачено систематизацію, вдосконалення знань та вмінь із стилістики мови і мовлення, культури мовлення, риторики, удосконалення правописних умінь і навичок. Оскільки їх зміст складають лінгвістичні дисципліни, предметом вивчення яких є мовлення, то ознайомлення з ними проводиться в об’єднаних мовленнєвій і мовній змістових лініях. Стилістика розглядає різновиди мови, зумовлені сферою і метою спілкування, а також мовні засоби, що мають додаткове стилістичне забарвлення. У зв’язку з цим існують два основні напрями в сучасній методиці стилістики: стилістика мови (практична), яка вивчає стилістичне забарвлення мовних засобів, і стилістика мовлення ( функціональна), що вивчає структуру стилю. Культуру ж мовлення цікавить те, як той, хто говорить або пише, користується мовленням для певної мети спілкування, тобто якісною оцінкою текстів (висловлювань).

У старшій школі передбачається дати учням системне уявлення про ці дисципліни хоча б у загальних рисах, бо навчального часу для цього обмаль. Спочатку передбачається, починаючи з 10-го класу, дещо поглибити і розширити знання школярів про виражальні засоби української мови. Учні ознайомляться із стилістичними властивостями і синонімічними зв’язками слів, словосполучень, граматичних форм, синтаксичних конструкцій. Так, в 10-му класі розпочнеться системне ознайомлення із стилістичними можливостями звукової системи мови, лексичними, фразеологічними, словотворчими засобами стилістики. В 11-му класі – морфологічними засобами стилістики, стилістикою простих, складних речень, з різними способами вираження чужого мовлення. Одержані на більш високому рівні уявлення про стилістичне забарвлення мови, зображувально-виражальні засоби, а також оволодіння учнями відповідними вміннями і навичками дадуть змогу на наступному етапі (11 клас) ефективніше засвоїти матеріал про окремі функціональні стилі мовлення, навчання яких має чітко виражене практичне спрямування. Тому уроки повинні будуватися передусім на аналізі мовного матеріалу, на навчанні старшокласників створювати висловлювання різних жанрів (див. ”Види робіт”), удосконалювати текст, посилюючи в ньому ту чи іншу стилістичну рису, сприяючи виразності мовлення.

У 10-11 класах паралельно із стилістикою мови і мовлення систематизуються знання та вміння з культури мовлення, зокрема старшокласники знайомляться з двома ступенями володіння літературною мовою – правильністю, яка передбачає дотримання тим, хто говорить або пише, норм літературної мови, ікомунікативною доцільністю мовлення, що означає мотивоване використання засобів мови для певної мети спілкування.

У процесі роботи з учнями над цим матеріалом необхідно звернути увагу на те, що , оцінюючи комунікативну доцільність мовлення, ми спираємося на синонімічний ряд з урахуванням того, що для передачі певного значення в мові існує декілька нормативних засобів, тому завдання вчителя – навчити учнів вибрати найбільш вдалий із можливих. Під час оцінювання вибраного мовного засобу важливо визначити, наскільки він відповідає ситуації спілкування.

На цьому етапі також проводиться робота над удосконаленням умінь і навичок дотримуватися в процесі створення усних і письмових висловлювань норм літературної мови, будувати висловлювання з урахуванням вимог до мовлення, додержувати правил українського мовленнєвого етикету.

У 12-му класі програмою передбачено ознайомлення старшокласників із матеріалом розділу „Риторика”, основною особливістю якої є те, що ця наука гармонійно пов’язана передусім із системою рідної мови, знання якої в свою чергу безпосередньо є інструментом самовираження особистості. Саме ця наука є керівництвом для особистості щодо побудови комунікативно доцільного, змістовного, виразного висловлювання, яке має бездоганне мовне оформлення.

З огляду на це основною метою риторики є формування в учнів загального уявлення про риторику як науку про побудову досконалого висловлювання, про форми і методи мовленнєвого впливу на аудиторію, допомогти їм оволодіти знаннями і вміннями красномовства, сформувати потребу постійного вдосконалення своєї мовленнєвої діяльності.

У широкому розумінні цього слова кожна особистість навчається риторики по суті протягом всього життя, бо немає межі вдосконалення нашого мовлення. Ще в початковій, а потім і в основній школі, опрацьовуючи мовленнєву і мовну змістові лінії, учні знайомляться в доступній для них формі з основними поняттями, найбільш значущими методами і прийомами, які допомагають їм ефективно висловити свою думку в словесній формі.

У 12-му класі передбачається ознайомити старшокласників з основами ораторського мистецтва, вдосконалити їх уміння говорити по суті, аргументовано і переконливо викладати свої думки, сперечатися, дискутувати, відстоювати свої погляди, використовуючи різні способи аргументації, вести діалог з різними співрозмовниками, дотримуючись правил мовленнєвого етикету. З цією метою у програмі подаються відомості про особливості публічного виступу, його різновиди; особливості усних виступів, побудови і мовного оформлення висловлювань різних типів, стилів. жанрів; матеріал про способи встановлення контакту із слухачами, культуру мовлення, правила спілкування в процесі публічного виступу тощо.

Цей розділ має практичне спрямування, тому учнів передусім необхідно навчити активно слухати і уважно ставитися до почутого або прочитаного, аналізувати публічне мовлення (зразки) з погляду його доцільності і ефективності, побудови і мовного оформлення; обговорювати різні моделі публічних висловлювань, визначати їх вартості і недоліки; формувати в школярів культуру ведення дискусій, полеміки, диспутів тощо, дотримуватися правил спілкування і культури мовлення.

Поряд із засвоєнням старшокласниками матеріалу про стилістику мови і мовлення, культуру мовлення, риторику, передбачається розвиток і вдосконалення вмінь і навичок сприймати почуте і прочитане, відтворювати і створювати усні і письмові висловлювання різних типів, стилів і жанрів (див. в програмі „Види робіт”). На заняттях у 10-12 класах доцільно застосовувати такі методи для роботи з учнями, як лекції ( настановчі, оглядові), семінари, колоквіуми, дискусії, самостійне вивчення навчальної літератури ( основної і додаткової), постановка проблемних завдань, моделювання ситуацій, рольові ігри, робота в групах, в парах, творчі роботи, організовувати самостійну роботу учнів над аналізом текстів, висловлювань для розвитку їхніх творчих здібностей тощо.

Учитель може вносити зміни в орієнтовний розподіл навчального матеріалу з урахуванням умов роботи з класом, розв’язувати питання про обсяг тих чи інших відомостей.

Принципи організації навчання рідної мови

Добір навчального змісту й організація навчання української мови здійснюється на основі застосування і поєднання основоположних дидактичних і методичних принципів, що наводятьсяподаються нижче.

Зокрема принцип взаємозв’язку навчання, виховання і розвитку передбачає наявність у змісті та в процесі навчання української мови таких елементів, які забезпечують гармонійну реалізацію визначених цим принципом основних загальноосвітніх функцій навчального предмета. Так, окрім навчальної функції, що є провідною, добором системи текстів, тематично визначених соціокультурною змістовою, а також системою передбачених програмою усних і письмових висловлювань має здійснюватися цілеспрямоване патріотичне, морально-етичне, екологічне, естетичне виховання учнів, які, зокрема, мають засвоїти, що на них лежить глибока відповідальність за збереження, подальший розвиток української мови і культури як перед нашим народом, так і перед іншими націями світу, а також глибоко усвідомити, що їхня мовленнєва діяльність обов’язково є носієм добра чи зла, тому вони мають виробити рефлексивно-ціннісну звичку оцінювати її з погляду відповідності загальнолюдським моральним нормам та естетичним критеріям. При цьому розвивальний вплив під час сприймання чужого мовлення і створення власних висловлювань буде тим вищий, чим послідовніше актуалізуватиметься зміст діяльнісної змістової лінії програми і чим активнішою буде участь учнів у цьому процесі.

Принцип демократизації і гуманізації навчання мови полягає у здійсненні методики партнерського співробітництва вчителя й учня задля досягнення визначеної програмою і прийнятої обома суб’єктами навчання освітньої мети. Це означає, що вчитель відмовляється від диктату у взаєминах з дітьми і будує стосунки з ними на основі толерантності, взаємної довіри, теплоти, сердечності, високо поціновує й заохочує щирі прояви інтелектуальної й емотивної діяльності учня, що знаходять відображення у таких категоріях, як самостійність, патріотизм, потяг до істини, до прекрасного, душевність, людяність, добротворча спрямованість, вірність заповітам предків, любов до природи тощо і які виявляються не лише на словах, а й підкріплюються відповідними вчинками. Дотримання цього принципу утверджує якісні світоглядні, морально-етичні, духовні зрушення в освітній культурі українського суспільства.

Принцип особистісної орієнтації навчання передбачає забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні української мови, самопізнанні та саморозвитку. З цією метою вчитель заохочує і надає допомогу у визначенні індивідуальної навчальної мети, плануванні й організації роботи над її досягненням учням у міру їх готовності до самостійної пізнавальної діяльності. Найбільш сприятливими для реалізації цього принципу є такі сфокусовані на учневі методи і форми роботи, як дискусія, рольова гра, групова робота, керовані дослідження, контракти, проекти, самостійні дослідження, самооцінювання тощо.

Комунікативно-діяльнісний принцип означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання, читання, говоріння й письма. Цей принцип передбачає зокрема широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу.

У формуванні і розвитку мовленнєвих умінь і навичок чільне місце займає вдосконалення аудіювання (слухання-розуміння), що передбачає регулярне використання спеціально підготовлених, цілеспрямованих (навчальних і контрольних) завдань з розвитку умінь слухати, розуміти, аналізувати й оцінювати усне висловлення (його зміст, особливості побудови і мовного оформлення тощо), добір з прослуханої інформації тих її елементів, які необхідні для розв’язання комунікативних завдань. Зокрема на основі прослуханих текстів інструктивного характеру доцільно застосовувати завдання, що передбачають короткі відповіді на запитання за змістом тексту, складання плану прослуханого, вибір правильної відповіді із декількох запропонованих, спостереження за мовними виражально-зображувальними засобами; використовувати на уроках тексти художнього, публіцистичного, наукового (науково-навчального, науково-популярного його різновидів) та інших стилів для диктантів, переказів, складання діалогів, читання вголос і мовчки, спостережень за мовними засобами, списування тощо.

Другий вид мовленнєвої діяльності – говоріння – передбачає формування і розвиток умінь та навичок діалогічного і монологічного мовлення.

Формування умінь і навичок говоріння здійснюється в процесі:

– заучування учнями невеликих текстів, віршів, загадок, прислів’їв, приказок, матеріалів для рольових ігор тощо;

– складання відповідей на основі почутого або прочитаного тексту, усних повідомлень та відповідей на лінгвістичну тему та ін.;

– переказування почутого або прочитаного (докладно, стисло, вибірково) текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення;

– складання діалогів і монологічних висловлювань різних типів, стилів і жанрів мовлення.

Робота з читання спрямована на вироблення навичок виразного читання вголос, що передбачає його інтонаційну правильність, достатню швидкість, уміння виражати з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторського задуму та ін.

Важливим аспектом навчання мови є формування навичок читання мовчки, практичне ознайомлення з його різновидами (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим). Школярі повинні навчитися читати мовчки незнайомий текст швидше, ніж уголос, розуміти і запам’ятовувати після одного прочитання його фактичний зміст, логічні відношення, закладені в тексті, розуміти його основну думку, позицію автора, сприймати зображувально-виражальні засоби прочитаного твору.

Навчання рідної мови передбачає розвиток навичок письма, написання робіт творчого характеру, серед яких усні й письмові перекази і твори різних типів, стилів і жанрів мовлення. При цьому оцінюється зміст і мовне оформлення (грамотність). Перекази і твори виступають як підготовчі вправи до оволодіння учнями життєво необхідними жанра­ми мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на збо­рах, під час дискусії, рецензія тощо). Для активізації мовленнєвої діяльності школярів згідно із соціокультурною змістовою лінією передбачено надавати перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б по­в'язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали інтерес, прагнення поділитися думками, зближу­вали реальну і навчальну мовленнєву діяльність, мали б чітке виховне спрямування тощо.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб ко­жен із проведених видів робіт виконував свою роль у фор­муванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спи­раючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення.

Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв'язання учнями системи усних і письмових мовленнє­вих завдань, розташованих у порядку наростання їх склад­ності. Для надання школярам більше можливостей спілкува­тися, висловлювати власні думки і почуття, необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення за­нять, індивідуалізувати та диференціювати систему письмових робіт.

Соціокультурний принцип – це вивчення мови на основі створеної українським народом оригінальної і яскравої культури, відображеної у міфології, традиціях і звичаях, усній народній творчості, у творах красного письменства, а також акумульованої в перекладних літературних творах культур інших народів, трансформація учнем відомостей з мови, літератури, історії та інших предметів, власного життєвого досвіду, що здійснюється у процесі підготовки усних та письмових творів, під час виконання творчих робіт інших жанрів, в особистісно неповторний погляд на життя, у переконання, світоглядні установки, ідеали, у знання культурних реалій, які забезпечують органічне входження в суспільство, визначення свого місця в ньому, реалізацію потенційних можливостей особистості. З цією метою ретельно добираються, конструюються і систематизуються тексти з виразним виховним спрямуванням і відповідна тематика творчих робіт, що передбачають формування патріотичних, морально-етичних, екологічних переконань та естетичних смаків.

Принцип органічного поєднання навчання мови й мовлення як засобу й способу мовленнєвої діяльності, її змісту і форми означає, що вивчення мовних понять, правописних правил, орфоепічних норм не є самоціллю, а засобом досягнення основної освітньої мети. Тому вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм, по-перше, має здійснюватися не ізольовано від мовлення, а на основі тексту ( висловлювання) як результату мовленнєвої діяльності, по-друге, передбачати застосування вивченого в мовленнєвому процесі. По-третє, набуття і вдосконалення мовленнєвої компетенції повинно здійснюватися у ході аналізу актуальних навчальних і життєвих проблем, у розв’язанні яких учні бачать особистісний сенс, унаслідок чого формуються їхні пізнавальні мотиви щодо вивчення мови. Дотриманням цього принципу долається формальний характер мовної освіти.

Принцип здійснення поліфункціональності рідної мови у процесі навчання – комунікативної, пізнавальної, культуроносної, експресивної, естетичної, ідентифікаційної креативної тощо – засвідчує і реалізує, за умови вмілого його використання, невичерпні потенційні освітні можливості української мови, які визначають виняткову роль цього навчального предмета, що у свій час підкреслював К.Ушинський. Тому для реалізації цього принципу необхідний комплект навчальних засобів, який задовольняв би освітні потреби школярів, різнобічна система завдань і вправ, що передбачає актуалізацію і реалізацію зазначених функцій мови, а також високий професійний рівень вчителя, спроможного керувати процесом здійснення зазначеного принципу.

Принцип практичної спрямованості навчання знаходить вияв зокрема у різнобічному і систематичному збагаченні мовлення учнів лексичними, фразеологічними, граматичними, стилістичними та іншими виражальними засобами мови, що мають здійснюватися у процесі реалізації внутрішньопредметних зв’язків і забезпечити стабільний приріст і розширення лексичного запасу учнів, урізноманітнення граматичної будови їхнього мовлення, вдосконалення вправності учнів у слововживанні, доборі найбільш виправданих синонімів на рівні лексеми, словосполучення, фразеологізму, речення в конкретному контексті і ситуації спілкування тощо Окрім того, передбачається цілеспрямоване використання вивчених мовних понять, явищ, норм у сконструйованих реченнях, мікротекстах і текстах, щоб забезпечити формування вмінь і навичок. Велике значення надається самостійності учнів у виборі тем висловлювань, вираженню особистого ставлення до предмета висловлення.

 

створенні оптимальних умов для забезпечення мовної, мовленнєвої компетенцій.

Основна школа

Й КЛАС

(122 год., 3,5 год на тиждень)

(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Загальне уявлення про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо); адресат мета спілкування і мета адресат мовленняспілкування; мовлення монологічне і діалогічне, усне й писемне; основні правила спілкування (бути ввічливими, привітними і доброзичливими, уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника, заохочувати його висловити свою думку, зацікавлено й доброзичливо вислуховувати її, уміти висловити незгоду з позицією співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби голосно, не вживати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення та ін.) (практично). Тема й основна думка висловлювання; тема і мікротема. Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Помилки в змісті і побудові висловлювання (практично). Усна і письмова форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту. Належність висловлювання до певного стилю: розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового (загальне ознайомлення). Ознайомлення із розмовним, науковим і художнім стилями, сферою їх використання. Типи мовлення (різновиди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму. Жанри мовлення: оповідання, відгук, замітка, лист, особливості їх побудови.	Учень: розрізняє такі поняття, як мовлення і спілкування,, види мовленнєвої діяльно-сті, монолог, діалог, адресат мовленняспілкування; усну та письмову, монологічну та діалогічну форми; тему та основну думку, тему й мікротему висловлювання; мовні засоби зв’язку речень у тексті; стилі мовлення, сферу їх використання, типи і жанри мовлення, особливості їх побудови; вимоги до мовлення; визначає тему, основну думку висловлювання; стилі (розмовний, художній і науковий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис предметів і тварин, роздум) і жанри мовлення ( оповідання, відгук, замітка, лист); адресата мовлення і мету спілкування; вимоги до мовлення; знаходить взаємозумовлені змістові частини тексту – підтеми й мікротеми, засоби їх зв’язку між собою, зв’язку окремих речень у тексті; ділить текст на абзаци.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис ( у т.ч. опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).	Учень: розуміє висловлювання інших людей або звукозаписи з одного прослухову-вання (тривалість звучання незнайо-мих текстів розмовного і художнього стилів 4-5 хв., наукового – 3-4 хв.); складає первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, в якій послідовності відбувається); уміє прогнозувати загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки; визначає адресата і мету спілкування, причинно-наслідкові зв’язки, зображу-вально-виражальні особливості тексту; читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.; виділяє і запам'ятовує у прочитаному головне, тему і основну думку тексту, деталі; добирає заголовки до його частин (простий план); ставитьзапитання до прочитаного, відповідає на них; переглядає текст швидко і знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова у лапках, слова із зносками, слова, написані з великої літери тощо); оцінює прочитаний текст з погляду новизни, змісту, виразності мовного оформлення, задуму тощо.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос художніх, науково-популярних текстів різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту). Перекази (навчальні і контрольні) за простим планом.	Учень: виразно читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового і художнього), типів, жанрів мовлення із достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
		Говоріння: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин , роздуму. Докладний переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.	Учень: переказує докладно (усно й письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення ( обсягом 100-150 слів) зазначених у програмі видів за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням компози-ції, мовних, стильових особливос-тей та авторського задуму ; помічає і виправляє недоліки в своєму мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
	Створення власних висловлювань Діалогічне мовлення Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалоги етикетного характеру, діалог-розпитування), за поданим початком, малюнками. Монологічне мовлення Твори ( навчальні і контрольні) без плану. Говоріння: Твори-описи окремих предметів, тварин (у тому числі за картиною) у художньому стилі. Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за даним планом або таблицею) в науковому стилі. Відгук про висловлювання товариша. Твір-оповідання про випадок із життя. Письмо: Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі.. Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому і науковому стилях.. Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі. Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.	Учень: складає, розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, зразку, за поданим початком, опорними словами, малюнком, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв.); дотримується теми висловлювання, норм української літературної мови; використовує репліки для стимулювання, підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) з урахуванням мети й адресата мовлення, типу і стилю мовлення; підпорядковує висловлювання темі та основній думці; використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті; вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній); додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування; знаходитьі виправляє недоліки та помилки в змісті, побудові і мовному оформленні власних висловлювань; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
	Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.
Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту і художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами при малюванні з натури (образотворче мистецтво).

 

Мовна змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України.	Учень: розумієзначення мови в житті суспільства, роль української мови як державної в Україні.
		Повторення вивченого в початкових класах. Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник. Правопис. Велика буква і лапки в іменниках. Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів. Не з діє­словами. Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників із іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому і переносному значенні. Граматика. Рольвивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Уживання прийменників та сполучників і, та, й, а, аледля зв'язку слів у реченні. Культура мовлення. Розрізнення літера­турної лексичної норми та ненормативної лексики (вульга­ризмів), слів української і російської мов з метою уникнення суржика. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду.	Учень: розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки; розрізняєнормативну та ненормативну лексику; правильно пишеслова з вивченимиорфограмами; розставляєрозділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення; пояснюєвивчені орфограми і пунктограми; знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила; вміє ко­ристуватися орфографі-чним і тлумачним словниками; будуєречення із вивченими частинами мови, використовую-чи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми; оцінюєвипадки вдалого і невдалого їх використання; складаєусні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.
	7 год	Поняття про текст Текст і його ознаки: тема і основна думка, задум, наявність двох і більше речень, зв’язність, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й абзаци, а речення в тексті – на відоме і нове. Тематичне речення в мікротемі. Мовні засоби зв'язку речень у тексті. Тексти різних типів ­­­­­­– розповідь, опис, роздум (повторення). Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та публіцистичний стилі мовлення (повторення і поглиблення). Стилістична помилка (практично). Недоліки в тексті(практично). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Граматика.Сполучники, прислівники, займенники; синоніми, спільнокореневі слова, повтори як засоби зв’язку речень у тексті.Виділення тематичних речень у мікротемі. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.	Учень: називаєістотніознаки тексту; визначаєтему й основну думку, задум, належність до певного типу (розповіді, опису, роздуму) і стилю мовлення (художнього, наукового, розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного); виділяєв тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; мовні засоби зв’язку речень, відоме і нове в реченнях тексту; знаходить і виправляєнедоліки в тексті; складаєдіалогічні й монологічні тексти певного типу і стилю мовлення відповідно до навчальної і комунікативної мети, висловлююючи своє ставленнядо предмета мовлення; аналізує й оцінюєтекст з погляду йогозмісту, будови,задумуй мовного оформлення.
		Відомості з синтаксису і пунктуації Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми і речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Словосполучення лексичні та фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення (повторення). Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова. Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень. Використання розповідних, питальних, спону­кальних, а також окличних речень у вивчених сти­лях мовлення. Синоніміка простих речень різних видів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давати визначення понять. Міжпредметні зв’язки.Прислів’я, приказки, співвідносні із словосполученням і реченнями (література).	Учень: називає, що вивчає синтаксис і пунктуація; відрізняє словосполучення від слова (форми слова) і речення; розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення; межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; словосполучен-ня, граматичну основу речення, головне і залежне слово у словосполученні; правильно інтонуєречення різних видів; ставить та обґрунтовуєрозділові знаки в кінці речення; знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки; добирає синонімічні словосполучення і речення різні за будовою, у тому числі фразеологізми; формулює теми текстів у формі словосполучень і речень; переказуєсвоїми словамипочуте і прочитане,вживаючи прислів’я і приказки; використовує у мовленні виразні й доцільні словосполу-чення з ряду синонімічних, різні за будовою і метою висловлю-вання речення, у тому числі прислів’я, крилаті вислови; виступаєз повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.
		Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин різними частинами мови. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку з допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії. Міжпредметні зв’язки. Відомості про епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальну роль (література).	Учень: розрізняє додатки, означення, обставини; виділяєдругорядні члени умовними позначками; будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, у тому числі із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення; переказуєневеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього.
		Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнююче слово при однорідних членах речення. Звертання. Ознайомлення з найбільш уживанимивставними словами(практично). Складні реченняіз безсполучниковим і сполучни­ковим зв'язком. Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню­ючих словах у реченнях з однорідними членами. Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами складного речення, що мають будову простих речень, входять у складне і з’єднані безсполучниковим зв’язком та сполучниками. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів(у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Додержання правильної інто­нації в реченнях з однорідними членами, із звертаннями і вставними слова­ми, у складних реченнях. Використання звертань і вставних слів у розмов­ному і художньому стилях мовлення. Синоніміка складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата повідомлення.	Учень: розрізняє однорідні члени речення, узагальнюючі слова при них, звертання, вставні слова в реченні, складні речення; правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення; розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їхза допомогою вивчених правил; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення; оцінюєроль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті; бере участьу діалогах на визначені теми та відповідно до запропонованої ситуації; складає висловлювання типу розповіді та опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою прості та складні речення.
		Пряма мова. Діалог. Правопис. Розділові знаки при прямій мові. Тире при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інто­нації в реченнях із прямою мовою і в діалогах. Синоніміка речень із прямою і непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови в ролі аргументів, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах. Міжпредметні зв'язки. Звертання, діало­ги в художніх творах (література).	Учень: розрізняєслова автора і пряму мову в реченні з прямою мовою; правильно інтонує речення з прямою мовою; ставить та обґрунтовуєрозділові знаки при прямій мові та діалозі; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; оцінюєроль звертань і діалогів у художніх творах; складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою та діалогом, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної та виразної передачі почутого і прочитаного.
		Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія. Звуки мови і звуки мовлення. Голосні та приголосні звуки. Приголосні тверді та м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї. Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом. Орфоепічна помилка (практично). Правопис. Орфограма (практично). Основні правила переносу.Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] у коренях слів. Орфо­графічний словник. Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильна вимова наголоше­них і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних у процесі виступів з доповідями, повідомленнями і творами на певну соціокультурну тему. Використання інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу). Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).	Учень: визначає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія; розрізняє в словах тверді і м'які, дзвінкі і глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; визначаєосновні випадкичергування голосних і приголосних звуків; звукове значення букв у слові; вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм; користується орфографчним словником; правильно пише і обґрунтовуєслова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки на вивчені правила; використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови; складаєповідомлення на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи засвоєні слова, фразе-ологізми, афоризми, дотримую-чись інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.
		Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′]. Основні випадки чергування у — в, і — й. Орфоепія.Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-. Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі бук­вами ь, і, є, ю , я. Сполучення ьо, йо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків. Написання слів іншомовного походження: и, іу словах іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження. Словник іншомовних слів Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки і почуття, виражати особисту позицію щодо світу.	Учень: розпізнаєу словах і словоспо-лученнях явища уподібнення, спрощення, чергування; вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм; правильно пише слова з вивченими орфограмами й обґрунтовує їх; користується словником іншомовних слів; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; складаєречення і мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступаєіз усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.
		Лексикологія. Фразеологія. Лексичне значення слова. Однозначні і багато­значні слова (повторення). Вживання багатозначних слів у пря­мому і переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично). Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова. Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками. Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення із словниками антонімів, синонімів. Фразеологізми.Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела україн­ських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологіз­ми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником. Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки. Культура мовлення і стилістика. Уживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання слів із перенос­ним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовне оформлення висловлювання з допомогою лексико-фразеологічних засобів. Міжпредметні зв'язки. Епітети, порів­няння, синоніми, характерні для усної народної творчості, фразеологізми (література).	Учень: знає,що вивчає лексикологія і фразеологія; визначаєналежність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням, фразеологізми), а також їх роль у тексті; пояснює(у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; ко­ристуєтьсятлумачним і перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками синонімів, антонімів; добирає з-поміж синонімів антонімів, фразеологізмів найбільш відповідні контексту; редагуєтексти з лексичними помилками; використовуєвивчені лексичні мовні засоби, у тому числі слова в переносному значенні, синоніми й антоніми, епітети й порівняння у стандартних і нестандартних мовленнєвих ситуаціях, удосконалюючи мовне оформлення висловлювання.
		Будова слова. Орфографія. Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова(повторення і поглиблення відомостей). Орфоепія.Вимова префіксів пре-, при-, прі-. Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Особливості будови вивчених частин мови. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту. Спільнокореневі слова як за­сіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних з невиправданим ужи­ванням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати в логічній послідовності відповідно до задуму.	Учень: виділяєу слові закінчення, корінь, префікс та суфікс та основу; розрізняє форми слова і спільнокореневі слова; правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки; складаєречення і мікротексти з використанням слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту; створюєвисловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові словаі речення,надаючи виразності мовному оформленню.
		Повторення й узагальнення у кінці року. Синтаксис і пунктуація. Лексикологія, фразеологія. Будова слова і орфографія. Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія.	Учень: повторюєвивчені відомості; класифікує й систематизуєїх; узагальнюєпоняття, закономір-ності, правила та винятки з них.

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я й українська мова і література. Я і Батьківщина (її природа, історія; рідне село чи місто).     Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня).   Я і мистецтво (традиційне і професійне). Я й освіта, наука. Я і ти (члени родини, друзі, товариші ).   Я і ми (класний колектив, народ, людство) Я як особистість	Українська мова – найбільша духовна цінність українського народу. Краса і багатство рідного краю. Неповторність і краса рідної природи кожної пори року. Давнє минуле України. Історія мого міста, села. Українське козацтво та його роль у відродженні української державності. Національна символіка. Відомості про звичаї і традиції рідного краю; народні свята в Україні; про народну символіку; рослини в народній уяві; народні обереги. Традиційна повага до старших в Україні.   Відомості про народне українське мистецтво.Народні митці України.   Роль науки та освіти в житті людини і в суспільстві. Родина, члени родини, їхні професії, улюблені заняття, історія мого роду. Родинні свята (дні народження членів родини). Домашні обов’язки. Мої друзі і товариші. Дозвілля. Моя школа, мій клас. Український народ. Європейська спільнота. Покликання людини. Видатні українці.	“Мова –найцінніший скарб народу”. “Україна-мати”, “Чар-зілля”, “Заквітчаймо свою Україну”. “Квіти – очі природи”.     “Не хлібом єдиним живе людина”, “Народна пісня – душа народу”.   “Краса врятує світ”     “Знання – сила”.   “Ой роде наш красний”, “Вірний приятель – то найбільший скарб”. “Шкільна родина”, “Велика родина”     “Я – українець (українка)”	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості і добирає й викори-стовує ті з них, які необхідні для досягне- ння певної комуніка-тивної мети

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно-контрольні.	Ученьз допомогою вчителя: визначає мету власної пізнавальної діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети; здійснює намічений план; оцінює одержаний результат.
Загальнопіз- навальні	Ученьз необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, узагальнює їх; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьз певною допомогою вчителя: уявляєсловесно описані предмети і явища; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблемув процесі навчання; усвідомлює структурупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення (у нескладних випадках).
Естетико-етичні	помічає красув мовних явищах, явищах природи, в мистецтві, у вчинках і звершеннях людей; спроможнийкритично оцінювати свої вчинки.

 

Клас

(105 год, 3 год на тиждень)

(6 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Повторення вивченого про спілкування і мовлення. Загальне уявлення про ситуацію спілкування та її складові: адресат мовлення (той, хто говорить або пише), адресант мовлення (той, до кого спрямоване мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце спілкування (практично). Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні особливості тексту: наявність зачину, основної частини і кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між складовими частинами тексту. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний(практично). Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично). Складний план готового тексту; простий план власного висловлювання Повторення відомостей про стилі мовлення. Поняття про офіційно-діловий стиль. Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення і природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму). Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення, план роботи, оголошення, особливості їх побудови.	Учень: розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну частину, кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті, нове і відоме; визначає ситуацію спілкування, її складові; стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення (оповідання, замітка, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; основні джерела матеріалу для твору.
2.		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис ( в т.ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).	Учень: розумієз одного прослухування фактичний зміст висловлювань інших людей (розповіді, лекції, повідомлення та ін.), слідкує за змістом мовлення та його особливостями (тривалість звучання незнайомих художніх текстів 5-6 хв., текстів інших стилів (в т.ч. офіційно-ділового) – 4-5 хв.); визначаєтему й основну думку,причинно-наслідкові зв’язки, основну і другорядну інформацію, зображувально-виражальні особливості тексту; читає мовчкивідповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 110-180 слів за хв.; переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту та змісту ( виділені спеціальним шрифтом слова, розділові знаки, зноски, кількість абзаців на сторінці та ін., пряму мову та діалог, порівняння, опис чи роздум, висновки тощо), основну і другорядну інформацію; осмислює і запам'ятовує найважливіші змістові віхи прочитаного; аналізує структуру тексту, виділяючив ньому мікротеми, добираючи до них заголовки; складає складний план готового тексту; оцінює прочитаний текст з погляду новизни його змісту, виразності мовного оформлення, задуму мовця тощо .
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка, п’єса, казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких напам’ять чи близько до тексту). Перекази (навчальні і контрольні) за простим і складним планами. Говоріння: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення, природи . Вибірковий переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення та тексту-роздуму. Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням .	Учень: читає вголос знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення (складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму й мовного оформлення; переказує докладно і вибірково (усно і письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 150-200 слів, вибіркового – в півтора рази більше) зазначених у програмі видів, за самостійно складеним простим і складним планами, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
	Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, його розігрування відповідно до серії малюнків, запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з особистими враженнями від певних подій, спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного характеру. Монологічне мовлення: Твори( навчальні і контрольні) за простим планом. Говоріння: Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у художньому стилі.	Учень: складає і розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 7-8 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, серії малюнків, запитань, досягаючи комунікативної мети; додержує норм української літературної мови,правил спілкування; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми ( якщо незгоду з позицією співрозмовника, то так, щоб не образити його), уживає прислів’я і приказки для висновків та узагальнень; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення;   добирає і систематизуєдля самостійних висловлювань матеріал на основі різних джерел; складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та
	Твір-оповідання за жанровою картиною. Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі. Письмо: Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі. Твір-опис природи за картиною у художньому стилі. Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-оповідання на основі побаченого . Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей. Ділові папери.План роботи. Оголошення.	задуму стиль мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий); тип мовлення (в т. ч. опис приміщення і природи, роздум про вчинки людей), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення, план роботи, оголошення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання; додержує вимог до мовлення і основних правил спілкування; помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
Міжпредметні зв'язки. Інтер'єр і пейзаж у літературному творі; усна характеристика літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір ; (література); переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні теми (математика); усний опис змісту та художніх засобів творів живопису, які зображують інтер'єр, пейзаж; усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі і холодні кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче мистецтво).

 

Мовна змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Краса і багатство української мови	Учень: знаєзасоби милозвучності української мови; знаходить їх у тексті; умієвикористовувати у власному мовленні.
		Повторення, узагальнення та поглиблення вивченого. Словосполучення і речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні. Розділові знаки у простому реченні. Складне речення. Пряма мова. Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи і стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль. Правопис. Розділові знаки у простому реченні. Розділові знаки у складному реченні і при прямій мові та діалозі. Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Вставні слова, найуживаніші фразеологізми із звертаннями і вставними словами. Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті. Культура мовлення. Правильне інтонування простих речень із звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення різних за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словоспо-лучень в офіційно-діловому стилі. Текст (риторичний аспект) Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему.	Учень: розрізняє словосполучення і речення, прості речення і складні, типи і стилі мовлення; визначає головне і залежне слово у словосполученні, головні і другорядні члени речення, типи і стилі мовлення; знаходитьу реченні вставні слова, звертання й однорідні члени речення; називаєчастини мови, якими вони виражені; розставляє правильно розділові знаки у простих ускладнених реченнях і складних реченнях; пояснює орфограми і пунктограми за допомогою вивчених правил; знаходить і виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення із звертаннями, вставними словами, однорід-ними членами речення; із простих речень – складне; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів; помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в структурі і стилі тексту; складає усні й письмові монологічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості і складні речення з прямою і непрямою мовою та діалоги.
		Лексикологія. Групи слів за їх походженням: власне українські і запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів. Активна і пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми. Групи слів за вживанням: загальновживані і стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова і терміни, просторічні слова, жаргонізми. Офіційно-ділова лексика. Внутрішньопредметні зв’язки Фонетика, орфоепія: Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові. Культура мовлення і стилістика Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних стилів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування.	Учень: називає основні терміни розділу і знає, що вони означають; визначаєлексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та науково-публіцистичних текстах; доводитьаргументовано приналежність слова до певної групи лексики; редагує тексти з лексичними помилками; користується словником іншомовних слів; уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики; складає висловлювання про професію з описом процесів праці; бере участьу розігруванні діалогів за певною ситуацією в офіційно-діловому стилі.
		Словотвір. Орфографія Змінювання і творення слів. Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, складання основ (або слів), перехід слів з однієї частини мови в іншу. Словотвірний словник. Зміни приголосних при творенні слів: іменників з суфіксом –ин (а) від прикметників на –ський, -цький; буквосполученням –чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами –ств (о), -зтв (о), -цтв (о). Складні слова. Сполучні о, е в складних словах. Творення складноскорочених слів. Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-; правопис складноскорочених слів. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів. Граматика. Творення самостійних частин мови. Культура мовлення. Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками і дієсловами. Складні випадки слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, у т.ч. шляхомвикористання в ньому спільнокореневих слів.	Учень: знаєосновні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні; знаходить їх у слові, правильно проводить зміни; визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів; умієсамостійно утворювати нові слова вивченими способами; знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах; знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила; вміє користуватисясловотвірним та орфографічним словниками; утворює і вживає складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами; правильно пише і вимовляєскладні і складноскорочені слова; складає речення із словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту; редагує тексти, усуваючи недоліки у їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору.
		Морфологія. Орфографія Загальна характеристика частин мови Іменник Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники – назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні і власні. Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду. Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини. Відмінки іменників, їх значення. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни. Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ – IV відмін. Незмінювані іменники. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини. Особливості творення іменників. Правопис іменників. Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками. Букви –а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни. Букви е, и, і в суфіксах –ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о). Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні іменників – синонімів, омонімів. Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку). Синоніміка деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят). Текст (риторичний аспект). Залежність точності і ясності висловлення від правильного вживання іменника; уживання „модних” слів, іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю і ситуації спілкування. Міжпредметні зв’язки Слова з суфіксами зменшувально пестливого значення і суфіксами згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних назвах (історія, географія).	Учень: знає,що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни; знаходитьіменники в реченні; визначає правильно морфологічні ознаки іменника. належність його до певної відміни іменників; пояснюєосновні значення відмінків; відмінюєіменники; визначаєформу іменника в реченні, значення іменникових суфіксів; використовуєвідмінкові закінчення іменників І–ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише в у власному мовленні; утворюєіменники різними способами; правильно пише іменники з вивченими орфограмами; утворює і пишеправильно чоловічі та жіночі імена по батькові; знаходитьівиправляє орфо-графічні помилки на вивчені правила; користуєтьсяорфографічним словником; умієвикористовувати в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синоніміку відмінкових закінчень, у т. ч. як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми і крилаті вислови, до складу яких входять іменники; помічає і виправляє граматичні помилки і стилістичні недоліки у вживанні іменників; створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, вказаних у програмі.
		Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу. Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметники. Прикметники твердої і м’якої груп. Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники. Правопис прикметників. Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-. Букви е, о, и у прикметникових суфіксах –ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-,-ін-, -ичн-. Написання не з прикметниками. Написання –н- і –нн- у прикметниках. Написання складних прикметників разом і через дефіс. Написання прізвищ прикметникової форми. Внутрішньопредметні зв’язки Культура мовлення і стилістика Використання в мовленні прикметників-синонімів. Правильне вживання в мовленні вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників. Лексикологія і фразеологія Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів з прикметниками. Прикметники-синоніми та антоніми. Текст (риторичний аспект). Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання. Міжпредметні зв’язки Використання прикметників для точного опису предметів, явищ і подій (географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора (література).	Учень: знаєморфологічні ознаки прик-метника, його синтаксичну роль; знаходить прикметники в реченні; визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; відмінюєприкметники твердої і м’якої груп; утворюєправильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикмет-ників; якісні, відносні і присвійні прикметники від інших частин мови з допомогою відомих способів словотвору; складає з ними речення; уживає у власному мовленні; правильнопишеприкметники з вивченими орфограмами і пояснює їх, користуючись правилом; знаходить і виправляє помилки у правописі прикметників; робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників; редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами; читає і переказує (усно й письмово) тексти з описами природи, приміщення; складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.
		Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні і складені. Відмінювання числівників. Творення числівників. Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках. Роздільне написання складених числівників. Написання ра­зом порядкових числівників з -тисячний. Внутрішньопредметні зв’язки. Культура мовлення і стилістика. Правильне вживання кількісних числівників з іменниками у всіх відмінках. Уживання числівників для позна­чення дат, часу (годин). Лексикологія і фразеологія. Засвоєння числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів. Текст (риторичний аспект). Використання числівників з метою надання текстові переконливості, точності; почуття міри у вживанні числівників. Міжпредметні зв’язки. Правильне використання форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів (фізика, математика); використання числівників у відповідях на уроках (історія, географія, хімія).	Учень: знає загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; знаходитьчислівники в тексті; визначаєїх граматичні ознаки; утворює і вживає правильно відмінникові форми числівників; поєднуєправильно числівники з іменниками; знаходить вивчені орфограми в числівниках, пояснюєїх правилами; помічає і виправляє помилки на вивчені правила; аналізує тексти щодо стилісти-чної ролі в них числівників; складає речення, висловлюван-ня з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники; створює діалоги з уживанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлю-вання на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників.
		Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені(ознайомлення). Відмінювання займенників усіх розрядів. Правопис займенників. Приставний ну формах особових і вказівних займенників. Написання разом і через дефіс неозначених займенників. Правопис заперечних займенників. Написання займенників з прийменниками окремо. Внутрішньопредметні зв’язки Культура мовлення і стилістика. Уживання займенників для зв’язку речень у тексті. Використання особового займенника Виу ввічливому значенні при звертанні до однієї особи. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять займенники. Текст(риторичний аспект). Займенники яі ми у спілкуванні. Міжпредметні зв’язки Використання займенників у відповідях учнів на уроках історії, географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу.	Учень: знає значення, морфологічні ознаки і синтаксичну роль займенника; знаходитьзайменники в тексті; визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні; утворює неозначені і заперечні займенники; відмінює правильно всі розряди займенників; знаходить вивчені орфограми і пояснює їх; помічає і виправляє помилки в написанні і вживанні займенників; аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників; уживає займенники для зв’язку речень у тексті; правильно поєднує займенники з прийменниками; створюємонологи і діалоги-роздуми про вчинки людей з використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлювання.
		Повторення в кінці року Лексикологія. Словотвір і орфографія. Морфологія й орфографія.	Учень: знаєосновні орфограми у вивчених частинах мови; знаходить у тексті і харак-теризує за граматичними озна-ками вивчені частини мови; правильно вживає їх у власному мовленні; знаходить помилки в тексті, виправляє і пояснює їх; складає твори на основі побаченого, почутого.

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова та література. Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).   Я і мистецтво (традиційне і професійне).   Я і Батьків-щина, людство, Всесвіт. Я і рідна природа.   Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)     Я як особистість	Краса і багатство рідної мови Історія виживання рідної мови. Вічне життя українського слова. Побут українців. Хатні обереги. Збереження традицій. Пісня – душа народу. Мамина колискова. Обрядові пісні. З історії кобзарства в Україні. Сиві гомери України. Гумористична скарбниця народу (анекдоти, смішинки, байки, гуморески, співомовки, усмішки, небилиці) Національний одяг і сучасна мода. Символіка народного костюма. Історія народного житла, його інтер’єр. Декоративно-художнє оздоблення хати. Українське народне мистецтво. В’язання. Мереживо. Виготовлення виробів з бісеру. Планета Земля. Космос і людина. Роль людини в оволодінні космосом.   Рослинний і тваринний світ рідного краю. Єдність людини й природи.   Твій рід. Мати – берегиня роду. Звичаї в сім’ї. Етика спілкування. Наше духовне коріння Родинні обереги – джерело національного духу. Слово як духовна святиня . Видатні українці.     Світ моїх захоплень	“Чистіша від сльози вона хай буде” . «Мамина пісня», «Дівчина з легенди (Маруся Чурай)». “Ой весна, весна, днем красна”.   “Одягни вишиванку” .   “Смерекова хата–батьківський поріг”   “Розсипався бісер, як макове зерно”, “Мережила скатертину”. “Захистімо Планету;” «Барвінковий край», «Бджола на квітці»,   “Ой роде наш красний”, “Не гасне вогнище родинне в лю-дських запалених серцях”. “Відомі люди мого краю”, “Символ нездоланності людини”. Моє захоплення.	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті соціокуль- турні відомості, добирає й використо- вує ті з них, які необхідні для досягнен- ня певної комуніка- тивної мети.

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види вмінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольні	Ученьсамостійно чи з допомогою вчителя: визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети; здійснює план; оцінює одержаний результат і робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно чи з необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює їх; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьз певною допомогою вчителя чи самостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища; перенесить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблемув процесі навчання; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення (у нескладних випадках).
Естетико-етичні	Учень: помічає красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами; виявляє готовність творити добрословом і ділом.

 

Клас

(105 год. 3 год. на тиждень)

(Резерв часу для вчителя – 4 год.)

Мовленнєва змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (практично) . Повторення вивченого про і стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль . Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання. Ознайомлювальне читання (практично). Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру. Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.	Учень: розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники); визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (в т.ч. опис зовнішності людини, процесу праці); жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис (в т.ч. опис зовнішності людини, процесу праці), роздум; жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Ознайомлювальне читання (практично).	Учень: розуміє з одного прослухування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту – 6-7 хв., інших стилів (у т.ч. публіцистичного) – 5-6 хв.); уміє прогнозувати зміст висловлювання за формулюванням те­ми, поданим планом; виокремлює ключові слова і записує їх по ходу слухання; визначає основну і другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах (складніших порівняно з попередніми класами) ; складає простий план почутого; оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом; читає мовчки відповідно до їхнього віку незнайомітексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120-210 слів за хв.; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну і другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює відібраний матеріал); складає складний план прочитаного; визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту; оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).	Учень: виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум; оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
		Перекази (навчальні і контрольні) за простим і складним планами. Говоріння: Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини . Докладний переказ тексту пуб-ліцистичного стилю мовлення. Стислий переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини і тексту-роздуму в художньому стилі. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі.	Учень: пере­казує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані і прочитані тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом ( для докладного переказу 200-250 слів, стислого – в півтора рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовногооформлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігруваннявідповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.     Монологічне мовлення: Твори (навчальні і контрольні) за простим і складним планами. Говоріння: Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями наукового стилю. Твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю. Письмо: Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі. Твір-оповідання за поданим сюжетом. Замітка дискусійного характеру в газету в публіцистичному стилі. Ділові папери. Розписка.	Учень: складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі; розігрує діалог (орієнтовно 8-10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника; дотримується норм української літературної мови та правил спілкування; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь з використанням прислів’їв і приказок; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складає усні і письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (в т. ч. описи зовнішності людини і процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, замітка, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу і жанру мовлення; збирає та систематизує матеріал для твору; додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування; помічає і виправляє недоліки у власному і чужому мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
Міжпредметні зв'язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту і художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво).

 

Мовна змістова лінія

№	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Мова – скарбниця духовності народу	Учень: знає,якуроль відіграє мова у збе-реженні духовних надбань народу; уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку;
		Повторення та узагальнення вивченого. Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях. Частини мови. Вивчені групи орфограм.	Учень: розставляєправильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами; знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми; доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми; виправляє допущені помилки; складає прості і складні речення; читає й переказуєтексти з різними видами речень.
		Морфологія. Орфографія. Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення). Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова. Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу. Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу.411 Безособові дієслова. Способи творення дієслів. Правопис дієслів. Не з дієсловами (повторення). Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення). Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення). Буква ь у дієсловах наказового способу. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Уживання дієслів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т.ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова. Фонетика. Орфоепія. Вимова дієслів на –шся, -ться.Чергування приголосних у дієсловах. Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших. Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини. Міжпредметні зв’язки: метафора, уособлення (література).	Учень: знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; знаходитьдієслово в реченні;визначаєйого форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів; правильно вимовляєдієслова і пише їх з вивченими орфограмами; аргументуєнаписанняорфограм; знаходить і виправляєдопущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова; використовуєправильно форми дієслів у мовленні; аналізуєвипадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості; конструюєречення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т.ч. в переносному значенні; редагуєтексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших; бере участьу розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого; складаєусні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, у т.ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини.
		Дієприкметникяк особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то. Правопис дієприкметників. Правопис голосних у закінченнях дієприкметників. Відокремлення комами дієприкметнико-вих зворотів (після означуваного іменника).	Учень: знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; відрізняєдієприкметник від прикметника; знаходитьу реченнідієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то; визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення; пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;
		Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників. Н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження. Не з дієприкметниками. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники. Синтаксис. Уживання дієприкметників і дієприкметникових зворотів у ролі другорядних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то. Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів. Міжпредметні зв’язки: Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).	правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті; пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми; знаходить і виправляєв реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні і пунктуаційні правила; правильноінтонує речення здієприкметниковими зворотами; складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням; використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то,а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.
		Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. Правопис дієприслівників. Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові. Не з дієприслівниками. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т.ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами. Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення. Культура мовлення: Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом. Текст (риторичний аспект). Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті. Міжпредметні зв’язки: використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).	Учень: знає: загальне значення, мор-фологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника; знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні; відрізняє дієприслівник від дієприкметника; визначає граматичні ознаки дієприслівника; пишеправильно дієприслівники з вивченими орфограмами; розставляєрозділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах виправляєпомилки у вживанні і правописі дієприслівників; правильно інтонуєречення з дієприслівниковими зворотами; конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними; читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприс-лівниковими зворотами; складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.
		Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників(практично). Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення. Правопис прислівників Букви н та нн у прислівниках. Не і ні з прислівниками. И та і в кінці прислівників. Правопис прислівників на -о ,-е,утворених від прикметників та дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс. Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день... Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Прислівники – синоніми й антоніми; прислівники – омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення і стилістика Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення. Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів. Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).	Учень: знаєзагальне значення, морфологічні ознаки, синтак-сичну роль прислівника; знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови; визначає його граматичні ознаки; уміє утворювати ступені порівняння, практично засто-суватиправила правопису; правильно наголошує прислівники; помічає і виправляє помилки у правописі прислівників; аналізує і визначаєроль прислівника в художніх і наукових текстах; складаєречення з прислівниками і мікротексти, використовуючиприслівник для зв’язку речень у тексті; створюєусні і письмовівисловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.
		Прийменникяк службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні. Непохідні і похідні прийменники. Правопис прийменників Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Прийменники-синоніми й антоніми. Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення. Культура мовлення і стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо). Текст (риторичний аспект). Вживання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості. Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).	Учень: знаходить прийменники в реченні; відрізняє їх від сполучників і часток; правильно поєднуєз іменниками; вмієзастосовувати правила правопису прийменників; знаходить і виправляєпомилки в їх правописі; аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників; складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями; редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення.
		Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності і підрядності. Правопис сполучників. Написання сполучників разом і окремо. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови із сполучниками. Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні сполучників-синонімів. Текст (риторичний аспект). Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези. Міжпредметні зв’язки: Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).	Учень: знаходить сполучники в реченні; відрізняєїх від прийменників і часток; називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях; правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні; правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників; використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості і складні речення; редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.
		Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням. Правопис часток. Написання часток -бо, -но, -то, -таки. Не і ні з різними частинами мови (узагальнення). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Частки синоніми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками. Синтаксис. Частка у спонукальних і окличних реченнях. Культура мовлення. Виразне читання речень із частками. Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення виразності мовлення. Міжпредметні зв’язки: Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).	Учень: знаходитьчастки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови; визначаєчастки за їх роллю у реченні; правильно пишечастки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил; самостійно знаходитьі виправляєпомилки в правописі; аналізуєтексти щодо використання в них часток як виражального засобу; складає речення з модальними частками; редагує текстищодо правильності вживання модальних часток; створює висловлювання,правильно вживаючи частки.
		Вигукяк особлива частина мови. Правопис вигуків. Дефіс у вигуках. Кома і знак оклику при вигуках. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Найуживаніші фразеологізми (в т.ч. приказки і прислів’я) з вигуками. Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення. Правильне читання речень з вигуками. Текст (риторичний аспект). Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності. Міжпредметні зв’язки: використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).	Учень: знаходитьвигуки в реченні; відрізняєїх від часток; правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них; пояснюєнаписання вигуків з орфограмами і пунктограмами; аналізуєтексти щодо ролі в них вигуків; виразно читає тексти з вигуками; доречно використовуєвигуки у власному мовленні.
		Узагальнення й систематизація вивченогопро частини мови, їх правопис і використання у мовленні.	Учень: визначаєв реченні всі частини мови, називаючиїх граматичні ознаки; правильнопише і пояснюєорфограми; самостійно помічає і виправляє помилкив писемному й усному мовленні.

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українсь- ка мова і література. Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).   Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство).   Я і мистецтво (традиційне і професійне). Я і рідна природа.   Я як особистість	Мова – скарбниця духовності народу. Походження терміну „Україна”. Формування української народності. Наш край в період становлення нації. Наші предки – слов’яни. Письмові відомості про них, їх заняття, поселення. Слов’яни на території нашої місцевості. Київ – місто Кия. Матеріальна культура. Народна медицина українців. Музичні народні інструменти. Традиції і святкування в Україні. Народні обряди. Родинні традиції. Взаємини між чоловіком і жінкою та іншими членами родини. Сімейний бюджет. Видатні українські імена. Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї. Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо. У світі прекрасного. Шевченко – художник. Українські кобзарі. Храми і парки – культурні скарби України. Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини. Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.	„Мова – скарбни-ця духовності народу”. “Мандрівка в минуле”. “Вісники старовини”. “В етнографічно-му музеї”. “Відгомін минулого”.   “Моє родовідне дерево”. “Краса взаємин”.   “Національні герої”. “Сузір’я славетних”. “Справжній друг”. “Краса зовнішня і внутрішня”. “Прекрасне в моєму житті”. “Роль природи в житті людини”. “Мій обов’язок перед природою”.   “Мій життєвий вибір”.	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокуль- турні відо-мості про Україну й світ і добирає й використо- вує ті з них, які необхідні для досягнен- ня певної комуніка- тивної мети.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види умінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольні.	Ученьсамостійно чи з допомогою вчителя: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план; оцінює проміжні і кінцеві результати, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно чи з необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; перенесить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий великодушно прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих; намагається творити добрословом і ділом.

 

 

8-й клас

(70 год, 2 год. на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд вчителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Повторення відомостей про мовлення, текст, стилі і типи мовлення. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне. Вивчальне читання (практично). Особливості побудови опису місцевості, пам'я­ток історії і культури. Жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект прочитаного, протокол, особливості їх побудови.	Учень: розрізняє такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до мовлення; різновиди аудіювання, читання (вивчальне), складові ситуації спілкування; текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку (повторення і узагальнення знань); визначає стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект, протокол).
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового; типів: розповідь, опис ( в т.ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору. Різновиди аудіювання – ознайомлювальне, вивчальне, критичне (практично). Читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис ( в т.ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору . Вивчальне читання.	Учень: розумієфактичнийзміст, тему та основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, повідомлення, радіо- і теле­передачі та ін.), слідкуючи за особливостями їх змісту і мовного оформлення (тривалість звучання художнього тексту 7-8 хв., інших стилів – 6-7 хв.); визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах, складніших, ніж у попередніх класах; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи почутого і запам’ятовує їх, розрізняє основну і другорядну інформацію), критичним (визначає власне ставлення до змісту); визначаєзображувально-виражальні особливості тексту (помічає мовні засоби, що забезпечують зв’язність тексту), формулює висновки щодо сприйнятого, оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом); складає простий і складний плани почутого; читає мовчки незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах (швидкість читання – 130-240 слів за хв.); користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту, розуміє взаємозв’язок, послідовність його композиції, максимально повно охоплює нову інформацію, визначає основне і другорядне, причинно-наслідкові зв’язки між явищами); робитькороткі записи (план, тематичні випис­ки, конспект) у процесі читання; ставить самостійно запитання під час читання і шукає на них відповідь; оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос художніх, наукових, публіцистичних, ділових текстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я і приказки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту). Перекази (навчальні і контрольні) за складним планом. Говоріння: Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії та культури в науковому стилі. Стислий переказ тексту публіцистич-ного стилю (у тому числі на основі прослуханих радіо - і телепередач). Письмо: Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії та культури в публіцистичному стилі.. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням . Конспектування як різновид стислого переказу прочитаного науково-навчального тексту; тематичні виписки.	Учень: виразно читає вголос знайомі (складніші, ніж у попередніх класах) і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторський задум; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення; пере­казує докладно, вибірково і стисло (усно чи письмово) прослуханий і прочитаний тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом ( для докладного переказу 250-300 слів, стислого і вибіркового – в 1,5-2 рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає самостійно складний план, конспект, тематичні виписки; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовногооформлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, складений на основі радіо- чи телепередач, дібраних запитань за текстом, як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного характеру, його розігрування в різних стилях мовлення.	Учень: складаєдіалог ( орієнтовно 10-12 реплік для двох учнів) як обмін думками, повідомлення на основі самостійно дібраних запитань за текстом, прослуханих радіо – і телепередач, що містять розповідь чи роздум дискусійного характеру; додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування; підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання, формули мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності у процесі діалогу (стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм української літературної мови;
		Монологічне мовлення: Твори (навчальні і контрольні) за складним планом. Говоріння: Твір-опис місцево­сті (вулиці, села, міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-опис пам'яток історії і культури за картиною в публіцистичному стилі. Повідомлення на тему про мову, що вима­гає зіставлення і узагальнення матеріалу в науково­му стилі . Письмо: Твори-описи місцево­сті (вулиці, села, міста), пам'яток історії і культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.. Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням). Твір-роздум на морально-етичну чи суспільну теми в публіцистичному стилі. Ділові папери. Протокол.	обирає самостійно аспект запропонованої теми,висловлюючи особисту позицію щодо її обговорення, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складає усні і письмові твори (зазначених у програмі видів) за складним планом, обираючи відповідний ситуації спілкування і комунікативного завдання стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), використовуючи різні типи мовлення (в тому числі опис місцевості, пам'яток історії і культури, роздум на морально-етичну чи суспільну теми) і жанр мовлення (оповідання з обрамленням, протокол); додержує основних вимог до мовлення та правил спілкування; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні власного і чужого висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
Міжпредметні зв'язки. Роздуми з еле­ментами аналізу художнього твору, письмова порів­няльна і групова характеристики літературних героїв (література); роздуми на суспільну тему (історія).

Мовна змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Мова—найважливіший засіб спілку­вання, пізнання і впливу.	Учень: знає, у чому полягає значення мови як найважливішого засобу пізнання, спілкування і впливу.
		2.Повторення та узагальнення вивченого. Пунктуація. Словосполучення і речення; члени речення (у тому числі однорідні); звертання; вставні слова. Просте і складне речення. Пряма мова і діалог. Правопис. Розділові знаки у простому і складному реченнях, а також у реченнях із однорідними членами, звертаннями, вставними словами, прямою мовою, при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів і фразеологізмів, прислів’їв та крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інтонації у реченнях з однорідними членами речення, звертаннями, вставними словами, прямою мовою і в діалогах. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст(риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду.	Учень: розрізняє словосполучення і речення, просте і складне речення; звертання, вставні слова, речення з прямою мовою за їх істотними озна­ками; правильно інтонує речення вивчених видів; користу­ється різними видами словників; будує речення різних типів, використовуючи в них фразеологізми, прислів’я й крилаті вислови, передбачені мінімумом; правильно ставить розділові знаки відповідно до вивче­них пунктуаційних правил; знаходить і виправляє пунктуаційні та орфографічні помилки на вивчені правила; правильно і доцільно використовує вивчені поняття у власних висловлюваннях, зважаючи на особливості їх вживання в мовленні.
		Синтаксис. Пунктуація. Словосполучення і речення. Словосполучення. Будова і види словосполучень за способами вираження головного слова. Речення. Види речень за метою висловлювання; окличні речення (повторення). Речення прості й складні (повторення), двоскладні й односкладні. Порядок слів у реченні. Логічний наголос. Правопис. Роз­ділові знаки в кінці речення (повторення). Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів і фразеологізмів та крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використа-нням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова. Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови. Логічний наголос і порядок слів як засіб підвищення точності і виразності мов­лення. Інтонація спонукальних і окличних речень, що передає різні емоційні відтінки значення; зворотний порядок слів як засіб виразності мовлення. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь стисло формулювати теми й мікротеми усних і письмових висловлювань у формі словосполучень. Рито­ричні запитання, виклад за допомогою запитань і відповідей. Міжпредметні зв'язки. Інверсія в худож­ньому творі (література).	Учень: розрізняєголовне і залежне слово у словосполученні; визначаєвиди словосполучень за приналежністю головного слова до певної частини мови; речення різних видів (за метою висловлювання, характером граматичної основи, кількістю граматичних основ); інтонуєправильно реченнярізних видів, беручи до уваги й логічний наголос для передачі різних змістових та емоційних відтінків значення; аналізує й оцінює виражальні можливості словосполучень і речень різних видів; правильно ставитьрозділові знаки; обгрунтовуєїх уживання за допомогою вивчених правил; знаходить і виправляє пунктуаційні і граматичні помилки; конструює словосполучення і речення різних видів, у тому числі синонімічні; редагуєтексти, надаючи їм більшої виразності з допомогою вивчених мовних засобів; використовує виражальні можливості речень вивчених видів у власному мовленні.
		Просте речення. Двоскладне речення. Головні і другорядні члени речення Підмет і присудок.Способи вираження підмета. Простий і складений присудок (іменний і дієслівний). Означення, додаток і обставина як другорядні члени речення (повторення). Прикладка як різновид означення. Види обставин (за значенням). Порівняльний зворот. Правопис: Тире між підметом і присудком. Написання непоширених прикладок че­рез дефіс; прикладки, що беруться в лапки. Ви­ділення порівняльних зворотів комами. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Правильне вживання форм присудка при підметі, вираженому словосполучен­ням або складноскороченим словом. Єдність видо-часових форм дієслів-присудків як засіб зв'язку ре­чень у тексті. Обставини часу, місця як засіб зв'язку речень у розповідних текстах; їх синоніміка. Стилістична роль означень і порівняльних зворотів у художньому мовленні. Текст (риторичний аспект). Удосконалення будови і зв’язності розповідного й описового тексту. Використання означень і порівняльних зворотів Міжпредметні зв'язки. Епітет і порівнян­ня як художні прийоми (література).	Учень: розрізняє го­ловні й другорядні члени; визначаєвиди присудків, означень та обставин у реченнях, способи вираженняпідмета; пишеприкладки відповідно до орфографічних норм і обґрунтовує написання; правильно ставитьрозділові знаки між підметом і присудком і при порівняльних зворотах; обгрунтовуєїх за допомогою вивчених правил; знаходитьівиправляєорфографічні тапунктуаційні помилки на вивчені правила; аналізуєбудову простого двоскладного речення, будову тексту, засоби зв’язку речень у ньому; оцінюєвиражальні можливості простого двоскладного речення у текстах різних стилів; вдосконалюєбудову розповідно-го тексту з елементами опису з метою зацікавити слухачів, використовуючи засоби зв’язку речень у тексті; правильно будуєвисловлювання на певну соціокультурну тему,використовуючи відповідну його структуру, вивчені засоби зв’язку речень, добираючи із синонімів найбільш відповідні обраному стилю і ситуації спілкування.
		Односкладні речення. Неповні речення. Односкладні прості реченняз головним членому формі присудка (означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-осо­бові, безособові)іпідмета (називні). Односкладні речення як частини складного речення. Повні й неповні речення. Правопис. Тире в неповних реченнях. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів(у формі односкладних і неповних речень). Культура мовлення і стилістика. Речення двоскладні й одно­складні різних видів як синтаксичні синоніми. Уживання в описах називних речень для позначен­ня часу і місця. Використання неповних речень у діалозі, а також у складних реченнях для уникнення невиправданих повторень. Додержання інтонації неповних речень. Текст (риторичний аспект). Використання ключових слів для підготовки усного висловлювання. Міжпредметні зв'язки. Односкладні і неповні ре­чення як виражальний засіб у художніх творах (літе­ратура).	Учень: виділяє односкладні і неповні речення з-поміж інших видів речень; визначає види односкладних речень (у тому числі в складних реченнях); оцінюєвиражальні можливості і роль односкладних і неповних речень у текстах художнього, розмовного, публіцистичного стилів; правильно інтонуєнеповні речення; ставитьправильно тире в неповних реченнях; обґрунтовує його вживання; знаходитьівиправляєпунктуа-ційні помилки на вивчені правила; конструюєодноскладні речення вивчених видів, а також неповні речення; правильно використовує їх у власному мовленні; складаєконспект ключових слів як змістову опору в процесі підго-товки усного висловлювання; правильно будуєтекст на соціокультурну тему,використо-вуючи виражальні можливості односкладних і неповних речень.
		Речення з однорідними членами Однорідні члени речення (із сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв'язком). Речення з кількома рядами однорідних членів. Однорідні й неоднорідні означення. Узагальнюючі слова в ре­ченнях з однорідними членами. Правопис. Кома між однорід­ними членами. Двокрапка і тире при узагальню­ючих словах у реченнях з однорідними членами. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів (з однорідними членами речення) Культура мовлення і стилістика. Правильна побудова речень із сполучниками не лише.., а й..; як..., так і... Сино­німіка рядів однорідних членів з різними типами зв'язку між ними. Інтонація речень з однорідними членами (у тому числі з узагальнюючими словами). Текст(риторичний аспект). Використання однорідних членів речення в текстах офіційно-ділового, наукового і художнього стилів. Міжпредметні зв'язки. Ряди різних за ха­рактером слів у ролі однорідних членів як засіб ху­дожньої виразності (література).	Учень: знаходить речення з однорідними членами (непоширеними й поширеними), з узагальнюючими словами, різними рядами однорідних членів в одному реченні; правильно ставить розділові знаки при одно­рідних членах речення та обґрунтовує їх; знаходить і виправляє помилки на вивчені правила; правильно інтонуєречення з однорідними членами; аналізуєй оцінюєвиражальні можливості речень з однорідними членами в різних стилях мовлення; конструюєречення, до складу яких входять однорідні члени з різними типами зв’язку між ними, зокрема з парними сполучниками, узагальнюючими словами при однорідних членах; будуєвисловлювання в різних стилях мовлення,використовуючи виражальні можливості речень з однорідними членами в усному і писемному мовленні.
		Речення із звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями). Звертання непоширені й поширені. Вставні слова (словосполучення, речення). Правопис. Розділові зна­ки при звертанні і вставних словах. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Використання звертань і вставних слів для передачі ставлення до адресата. Синоніміка вставних слів і речень у тексті. Інтона­ція речень із звертаннями, вставними словами (сло­восполученнями, реченнями). Текст (риторичний аспект). Використання морфологічних і синтаксичних засобів привернення уваги слухачів та вираження особистого ставлення до висловлюваного. Міжпредметні зв'язки. Використання вставних слів для зв'язку частин наукового тексту (математика, фізика, історія та ін.)	Учень: знаходить звертання, вставні слова (словосполучен­ня, речення) у реченні; аналізуєй оцінюєвиражальні можливості речень із звертан-нями, вставними словами (словос-полученнями, реченнями) у тексті; правильно ставить розділові знаки при звер­таннях, вставних словах (словосполученнях, реченнях) та обґрунтовує їх; знаходить та виправляє помилки на вивчені пунктуаційні правила; конструюєта інтонуєправильно речення із звертаннями, вставними словами (сло­восполученнями, реченнями); використовуєвиражальні можливості речень із звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями) в усному і писемному мовленні.
		Речення з відокремленими членами. Поняття про відокремлення. Відокремлені друго­рядні члени речення (в тому числі уточнюючі). Правопис. Роз­ділові знаки при відокремлених членах. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів ( з відокремленими членами речення). Культура мовлення і стилістика. Правильна побудова речень з дієприкметни-ковими і дієприслівниковими зворота­ми. Дієприслівникові звороти як засіб зв'язку ре­чень у тексті. Інтонація речень з відокремленими й уточнюючими членами. Синоніміка простих речень з відокремленими членами і складних речень. Текст (риторичний аспект). Використання виражальних засобів фразеології та відокремлених членів речення в мовленні. Міжпредметні зв'язки. Відокремлення як засіб художнього зображення (література); викори­стання конструкцій з відокремленням у текстах наукового стилю (історія, географія, фізика, літера­тура та ін.).	Учень: знаходитьвідокремлені та уточнюючі члени в реченні; правильно розставляє розділові знаки при відок­ремлених та уточнюючих членах речення та обґрунтовує їх; знаходить і ви­правляє допущені пунктуаційні і граматичні помилки; правильно інтонує речення з відокремленими та уточнюючими членами речення; аналізуєй оцінюєвиражальні можливості речень з відокремленими та уточнюючими членами в текстах різних стилів; будуєвисловлювання в публіцистичномуі науковому стилях,використовуючи виража-льні можливості речень з відокремленими та уточнюючими членами речен­ня в усному і писемному мовленні.
		Повторення в кінці року відомостей про просте речення.	Учень: систематизує вивчені відомості із синтаксису і пунктуації; правильно використовуєїх у власному мовленні; доцільно застосовуєвиражальні можливості синтаксичних засобів для досягнення комунікативної мети

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова і література.   Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин).   Я і ми (родина, народ, людство)   Я і рідна природа.     Я і мистецтво (традиційне і професійне).   Я як особистість	Мова – найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу, єднання громадян України в самобутню культурну спільноту. Роль народних традицій, вірувань, релігії, християнської моралі, свят, міфології, фольклорної творчості, художньої літератури у формуванні світогляду українців. Внесок українців у світову культуру. Збагачення української культури духовними скарбами інших народів. Український народ: походження, формування, етнографічні групи. Інші національні спільноти України. Визначні люди України. Природа. Тваринний і рослинний світ. Екологічний стан. Чорнобильська трагедія. “Червона книга”про охорону тварин. Архітектурні скарби України. Магія народного мелосу. Краса душі українства, що виражається в рукотворній красі. Шляхи самопізнання і життєтворчості.	“Українська мова – велике духовне надбання нашого народу”. “А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю!” “Я – України син”. ”Я – кровинка твоя, Україно”.   “Хто є для мене взірцем?”.   “Екологія природи й екологія душі”.   “Мистецтво як засіб творення особистості”.   “Шукайте папороті цвіт у своїй душі”	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокуль- турні відомості про Україну й світ і добирає й використо- вує ті з них, які необхідні для досягнен ня певної пізнавальної експресив- ної, комуніка- тивної чи іншої мети.

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види вмінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційн- контрольні	Ученьсамостійно: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план з допомогою дібраних методів і прийомів; оцінює проміжні і кінцеві результати пізнавальної діяльності, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих, усвідомлюючи їх недосконалість; переконаний, що творити добрословом і ділом – обов’’язок кожної людини.

 

 

Й клас

(70 год, 2 год на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд вчителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Повторення вивченого про мовлення. Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).	Учень: систематизує вивчені відомості про види, форми мовлення, види мовленнєвої діяльності, різновиди аудіювання, читання, вимоги до
		Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне і критичне; читання (ознайомлювальне, вивчальне і переглядове). Вимоги до мовлення. Текст, його основні ознаки; стилі, типи мовлення. Жанри мовлення: оповідання, доповідь, тези прочитаного, конспект почутого, заява, автобіографія.	мовлення, ситуацію спілкування, її складові, основні правила спілкування; аналізує текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразового зв’язку; типи, стилі і жанри мовлення ( в т.ч. оповідання, доповідь, тези прочитаного, конспект почутого, заяву, автобіографію), особливості їх побудови.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) (ознайомлювальне, вивчальне, критичне) текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення.     Читання мовчки текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди читання (ознайомлювальне, вивчальне, переглядове) (практично).	Учень: розумієфактичний зміст, тему та основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (тривалість звучання художніх текстів 8-9 хв., інших стилів – 7-8 хв.); користується різними видами аудіювання (ознайомлювальним, вивчальним, критичним) залежно від мовленнєвої ситуації, адекватно сприймаючи основну думку висловлювання, особливості його структури і мовного оформлення; визначаєпричинно-наслідкові зв’язки, виражально-зображувальні засоби в складніших порівняно з попередніми класами прослуханих текстах; складає план, конспект почутого; оцінюєпочуте висловлювання з погляду змісту, форми, задуму і мовного оформлення; читає мовчки незнайомий текст (швидкість читання – 140-270 слів за хв.), складніший і більший за обсягом, ніж у попередніх класах; користується залежно від мовленнєвої ситуації відомими різновидами читання, у т.ч. переглядовим (розпізнає смислові групи слів у тексті на основі заголовка, ключових слів, малюнків, початкових фраз абзацу, виділяє і узагальнює факти у процесі читання, прогнозує зміст ще не прочитаної частини; переглядає тексти, більші за обсягом, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту (розділові знаки, слова, частини тексту, виділені спеціальними шрифтами, цифри, зноски, кількість абзаців, довгих речень, певний розділ чи підрозділ тощо); складає план, тези прочитаного; оцінюєпрочитане з погляду змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос текстів різних типів, стилів, жанрів мовлення ( у тому числі різноманітних жанрів фольклору, вивчення деяких напам’ять або близько до тексту). Перекази( навчальні і контрольні)за складним планом. Говоріння: Стислі перекази текстів науково-го і публіцистичного стилів . Вибірковий переказ тексту художнього стилю . Стислий переказ тексту публіцистичного стилю. Вибіркові перекази текстів наукового і художнього стилів (на основі декількох джерел). Докладний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням. Тези прочитаного (художнього твору, публіцистичної чи науково-пізнавальної статей). Конспектування як різновид стислого переказу почутого.	Учень: виразно читає вголос знайомі, складніші порівняно з попередніми класами, і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, мовного оформлення, авторський задум; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення; пере­казує (усно і письмово) докладно, вибірково і стисло тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей прослуханих і прочитаних текстів художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу – 300-350 слів, стислого і вибіркового – в 1,5-2 рази більше), за самостійно складеним складним планом; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, мовногооформленнята авторського задуму.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, складений відповідно до запропонованої ситуації (офіційна і неофіційна розмова, діалог-домовленість), обговорення самостійно обраної теми, розігрування діалогу. Монологічне мовлення: Твори (навчальні і контрольні) за складним планом. Говоріння: Твір у публіцистичному стилі мовлення на морально-етичну тему. Доповідь на основі двох-трьох джерел на морально-етичну і суспільну теми у публіцистичному стилі. Письмо: Твори в публіцистичному стилі мовлення на морально-етичну та суспільну теми. Оповідання на самостійно обрану тему . Ділові папери. Заява. Автобіографія.	Учень: складає, розігруєдіалог(орієнтовно 12-14 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації, демонструючи певний рівень вправності у процесі діалогу (стислість, логічність, виразність, доречність, винахідливість тощо), додаючи або замінюючи окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування; обирає самостійноаспект запропонованої теми,висловлюючи особисту позицію щодо її обговорення, знаходячи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; використовує репліки для стимулювання і підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету; дотримуючись норм української літературної мови ; оцінює висловлювання з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складаєусні і письмові твори (зазначених у програмі видів), заяву і автобіографію, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, будуючи в логічній послідовності за самостійно скла­деним простим або складним планами, добираючи мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю і жанру мов­лення; добирає і система­тизує з різних джерел матеріал для творів; робить необхідні узагальнення і виснов­ки; додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні власного і чужого висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми , задуму і мовногооформлення.
Міжпредметні зв'язки. Виступ проблем­ного характеру на літературну тему (література); цитатний план, тези літературно-критичних статей, їх окремих розділів і розділів підручників (література, історія, географія та ін.).

 

Мовна змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ . Розвиток української мови.	Учень: знає,як здійснювавсяпроцес і результат розвитку української мови в ході історичного становлення українського суспільства та його культури.
		Повторення вивченого у 8 класі. Просте неускладнене й ускладнене речення. Правопис. Основні правила правопису (за вибором учи­теля). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Удосконалення вмінь нормативного вживання вивчених мовних явищ. Складні випадки слововживання. Текст (риторичний аспект). Підготовка виступу типу розповіді на основі особистих вражень.	Учень: знаходитьі розрізняє види простого речення; визначаєїх істотні ознаки; правильно ставитьрозділові знаки у простому реченні й обґрунтовує їх; знаходить і виправляєпомилки на вивчені правила; складаєусні і письмові висловлюванння на самостійно визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості мовних засобів простого речення.
		Пряма і непряма мова як засоби передачі чужої мови. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як спосіб передачі чужої мови. Діалог. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Синоніміка різних способів передачі прямої мови. Інтонація речень з прямою мовою, діалогом. Текст (риторичний аспект). Використання цитування, уособлення як виражальних засобів усного і писемного мовлення. Міжпредметні зв'язки. Мова персонажа в діалозі та словах автора (література).	Учень: знаходитьречення з прямою і непрямою мовою, з цитатами, репліками діалогу; визначаєїх особливості, виражальні можливості; правильно ставитьрозділові знаки при прямій мові, цитаті, діалозі й обґрунтовує їх; замінює пряму мову непрямою; знаходить і виправляєпомилки на вивчені правила; порівнюєвиражальні можливості різних способів передачі прямої мови; складаєусні та письмовівисловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості речень з прямою і непрямою мовою та діалогів.
		Складне речення і його ознаки. Складні речення без сполучників, з сурядним і підрядним зв'язком. Складносурядне речення, його будова і засоби зв'язку в ньому. Смислові зв'язки між частинами складносурядного речення. Правопис. Розділові знаки між частинами складносурядного речення. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову складносурядних речень. Культура мовлення і стилістика. Інтонація складносурядного речення. Синоніміка складносурядних речень з різними сполучниками, а також складносурядного речення і простих речень. Текст (риторичний аспект). Використання складносурядних речень у текстах наукового, публіцистичного стилів. Міжпредметні зв'язки. Опис у художньо­му творі (література).	Учень: розрізняє структурні відмінності простих і складних речень, складних речень із сурядним і підрядним зв’язком; знаходитьу тексті складносурядні речення; визначаєвиди складних речень (сполучникові й безсполучникові), засоби зв'язку між частинами речення у складному, межі частин у складному реченні, кількість граматичних основ у ньому; правильно ставить розділові знаки між частинами складносурядного речення й обґрунтовує їх; знаходити і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила; аналізуєйоцінює виражальні можливості складносурядних речень та інших синонімічних конструкцій; складає речення і мікротексти,використовуючи виражальніможливості складносурядних речень.
		Складнопідрядне речення, його будова і засоби зв'язку в ньому. Основні види складнопідрядних речень: з означальними, з'ясувальними, обставинними підрядними частинами (місця, ча­су, способу дії і ступеня, порівняльні, причини, мети, умови, на­слідкові, допустові). Складнопідрядне речення з кількома підрядними частинами. Правопис.Розділові знаки між головною і підрядною частинами складнопідрядного речення. Розділові знаки у складнопідрядному реченні з кількома підрядними частинами. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову складнопідрядних речень. Культура мовлення і стилістика. Синоніміка сполучникових складних, складнопідрядних і простих речень з відокремлени­ми членами. Інтонація складнопідрядно­го речення. Текст (риторичний аспект). Роль визначень понять, складнопідрядних речень у текстах наукового і публіцистичного стилів. Міжпредметні зв'язки. Наукові визна­чення, встановлення причинно-наслідкових зв'яз­ків між явищами (історія, географія, хімія, біологія, математика, фізика).	Учень: знаходитьскладнопідрядне речення у тексті, у тому числі з кількома підрядними частинами; визначаєголовну і підрядну частини, види складнопідрядних речень, їх істотні ознаки, межі головної і підрядної частин, кількість частин; розрізняє сполучники і сполучні слова; правильно ставитькоми між частинами складнопідрядного речення й обґрунтовує їх; знаходить і виправляє помилки на вивчені правила; правильно інтонуєскладнопідрядні речення; аналізуєйпорівнює виражальні можливості складнопідрядних речень та інших синонімічних конструкцій у текстах різних стилів; конструює складнопідрядні речення різних видів; складає висловлюванняв усній і письмовій форміна соціокультурну тему,використовуючи в них виражальні можливості складнопідрядних речень.
		Безсполучникове складне речення. Смислові від­ношення між частинами безсполучникового складного речення. Правопис. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову безсполучникових складних речень. Культура мовлення і стилістика. Синоніміка складних речень із сполучниками, без сполучників і простих речень. Особливості інтонації складного безспо­лучникового речення. Текст (риторичний аспект). Використання безсполучникових складних речень у висловлюваннях розмовного, публіцистичного і художнього стилю. Міжпредметні зв'язки. Опис у художньо­му творі (література).	Учень: знаходитьбезсполучникові складні речення; визначає його основні ознаки, смислові відношення між частинами безсполучникових складних речень; правильно ставитьрозділові знаки між частинами безсполучникового складного речення й обґрунтовує їх; знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила; правильно інтонуєбезсполучникові складні речення; аналізуєй порівнює виражальні можливості безсполучникових складних речень із синонімічними синтаксичними конструкціями в невеликих текстах розмовного, публіцистичного і художнього стилів; правильно будуєбезсполучникові складні речення з різними смисловими відношеннями між його частинами; використовує виражальні їх можливості в усних і письмових висловлюваннях на певну соціокультурну тему.
		Складне речення з різними видами сполучниково­го і безсполучникового зв'язку. Правопис.Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучниково­го і безсполучникового зв'язку. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів. Культура мовлення. Синоніміка складних синтаксичних конструкцій з простими. Текст (риторичний аспект). Використання складних речень з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку в текстах різних стилів. Міжпредметні зв'язки. Використання складних синтаксичних конструкцій у художніх описах (література).	Учень: знаходитьу тексті складне речення з різними видами зв'язку; визначає його основні ознаки і структуру; правильно розставляє в них розділові знаки й обґрунтовує їх; знаходить і виправляє помилки на вивчені правила; розрізняє вивчені пунктуаційні правила; аналізуєй зіставляє виражальні можливості складних речень з різними видами зв’язку і синонімічних конструкцій; будуєскладні речення з різними видами зв’язку; складаєусні й письмовівисловлювання публіцистичного і наукового стилів, доцільно використовуючи виражальні можливості складних синтаксичних конструкцій.
		Складне синтаксичне ціле (ССЦ), його основні ознаки. ССЦ і абзац. Види і засоби міжфразного зв’язку. Актуальне членування речень у висловленні: відоме і нове. Правопис. Повторення вивчених пунктограм у простому і складному реченнях. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (у тому числі прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову ССЦ. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання. Синоніміка синтаксичних конструкцій. Текст (риторичний аспект). Оптимальне структурування складних синтаксичних цілих у висловлюваннях, що належать до різних типів мовлення.	Учень: знаходитьскладне синтаксичне ціле в тексті; визначаєйого істотні ознаки, види і засоби міжфразного зв’язку, розподіл тексту на мікротеми, членування речень у висловленні на відоме і нове, співвідношення ССЦ з абзацом; оцінює виражальні можливості ССЦ різних типів і стилів; конструюєневеликі тексти на певну тему, доцільно розподіляючи їх на ССЦ й абзаци відповідно до комунікативного задуму, використовуючи членування речень на відоме й нове для забезпечення оптимальної зв’язності текстів; використовує виражальні можливості ССЦ різних типів і стилів у власному усному і писемному мовленні.
		Повторення і систематизація вивченого Слово як предмет вивчення. Мовні аспекти вивчення речення. Правопис. Орфографія. Пунктуація.	Учень: аналізує і систематизуєвивчені в шкільному курсі мовні поняття і правила; виділяєв них подібне й узагальнюєйого; здійснюєсамоконтроль за результатами навчальних досягнень.

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і світ дивослова. Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин).     Я і ми (родина, народ, людство)     Я і рідна природа.   Я і мистецтво (традиційне і професійне).     Я як особистість	Розвиток української мови.   Україна – від часів Київської Русі до сучасності. Українська громада , родина. Український національний характер. Основні галузі господарства: ремесла та народні художні промисли; транспорт. Поселення та житло. Найвизначніші постаті вітчизняної та світової культури.   Україна, її географічне положення, природні багатства. Природа різних регіонів України. Основні галузі господарства: ремесла і народні художні промисли. Графіка, орнамент, музика й театр. Життєвий і професійний вибір особистості.	“Спішу у храм святого слова”. “На тернистих шляхах нації”. “Душа болить за рідну Україну”. “Для того, щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі”. “На кого я хотів (хотіла б) би бути схожим (схожою)”. “Я вірю в майбутнє твоє, Україно!”.   “Чарівний дивосвіт мистецтва”.     “Пізнай самого себе”, “Мій професійний вибір”,	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокуль- турні відо-мості про Україну й світ і доби-рає й вико-ристовує ті з них, які необхідні для досяг-нення пев-ної пізна-вальної, експресив-ної, кому-нікативної чи іншої мети.

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види вмінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольні.	Ученьсамостійно: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; оцінює проміжні і кінцеві результати пізнавальної діяльності, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих, усвідомлюючи їх недосконалість; переконаний, що творити добрословом і ділом – обов’язок кожної людини.

 

Старша школа

Рівень стандарту

Клас

( 34год., 1 год. на тиждень)

(3 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовна і мовленнєва змістові лінії

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення. Стилістика та її підрозділи: стилістика мови (практична) і стилістика мовлення (функціональна), їх відмінність. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне (норми літературної мови) і комунікативно доцільне (змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність). Синоніміка і варіативність як базові поняття стилістики і культури мовлення. Стилістична норма і стилістична помилка.	Учень: розрізняєстилістику практичну і функціональну, стилістичні засоби фонетики, лексики і фразеології, словотвору; мовлення правильне і комунікативно доцільне, норми української літературної мови; значення вивчених термінів, їх зв’язок і роль в обґрунтуванні понять стилістика культура мовлення; визначає, які особливості мовлення вивчає стилістика, а які – культура мовлення; нормативне і ненормативне використання мовних засобів у текстах різних стилів мовлення; знаходить стилістичні помилки і визначає їх вид.
		Практична стилістика і культура мовлення. Стилістичні засоби фонетики.Загальна характеристика звукового складу української мови. Стилістична роль звуковідтворення в художніх текстах. Милозвучність української мови – характерна ознака всіх її стилів. Норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків. Правопис. Позначення на письмі голосних та приголосних звуків: складні випадки правопису м’якого знака, апострофа, великої букви, слів з ненаголошеними голосними, подвоєнням та подовженням приголосних, спрощенням у групах приголосних, чергування голосних і приголосних звуків, слів іншомовного походження. Культура мовлення. Орфоепічні норми – правильна вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголосу в словах.	Учень: додержує норм української літературної вимови; визначає і виправляє допущені в усному мовленні орфоепічні помилки.     Учень: правильно пише слова із зазначеними орфограмами; знаходить і виправляє орфографічні помилки в своєму і чужому мовленні.
		Стилістичні засоби лексикології і фразеології Слово і його лексичне значення. Стилістично нейтральна лексика; емоційно й експресивно забарвлені засоби, що надають мовленню певного стильового відтінку (ласкаве, іронічне, урочисте та ін.). Специфічно побутова лексика; професійно виробнича лексика; наукова і ділова лексика; просторічні слова; діалектні, застарілі, запозичені слова, неологізми, їх стилістичні функції. Лексико-стилістичні синоніми і їх види (контекстуальні синоніми, перифрази; переносне значення слів; тропи (порівняння, метафора, епітет, метонімія, синекдоха, персоніфікація, гіпербола, алегорія). Антоніми. Пароніми. Основні групи фразеологізмів, багатозначність, синонімія та антонімія фразеологізмів. Культура мовлення. Лексичні норми – використання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні. Запобігання недоречному вживанню емоційно-забарвлених слів, невиправданому використанню просторічних, діалектних, запозичених слів та анахронізмів. Запобігання неправильному чи неточному використанню в мовленні паронімів.	Учень: визначаєроль і доречність використання в тексті стилістично забарвлених лексичних , фразеологічних засобів мови, їх стилістичну функцію; розрізняєлексичні, фразеологічні синоніми; правильно проводитьсинонімічну заміну з метою підсилення тієї чи іншої стилістичної ознаки; розпізнаєтропи івизначаєїх роль та доречність використання у текстах різних стилів мовлення; додержує лексичних норм української літературної мови.
		Словотворчі засоби стилістики . Стилістичне забарвлення значущих частин слова: префіксів і суфіксів. Стилістична синоніміка морфем. Правопис. Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах. Культура мовлення. Словотворчі норми – правильне творення слів.	Учень: розрізняєстилістичне забарвлення словотворчих засобів мови, словотворчі синоніми; визначаєїх стилістичну функцію;додержуєсловотворчих норм української літературної мови у своєму і чужому мовленні; використовуєправильно і доречно різні варіанти фонетичних, лексичних, фразеологічних, словотворчих засобів у власному усному і писемному мовленні з урахуванням виконання ними стилістичної функції і емоційно-експресивного забарвлення; слова у властивому їм значенні; граматичні форми і синтаксичні конструкції; дотримуєтьсяв усному мовленні вимовних і акцентологічних норм; правильно пише слова з орфограмами в коренях, префіксах і суфіксах; знаходить і виправляєстилістичні помилки, пов’язані з неправильним уживанням фонетичних, лексичних, фразеологічних, словотворчих засобів у чужому і власному мовленні.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання( слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди аудіювання (ознайомлювальне, вивчальне, критичне). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди читання (ознайомлювальне, вивчальне, переглядове).	Учень: розумієфактичний зміст почутого висловлювання (тривалість звучання художніх текстів 9-10 хв., інших стилів – 8-9 хв.), адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення; користується різними видами аудіювання; визначаєвласне ставлення до змісту; формулює висновки щодо сприйнятого. Учень: читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення зі швидкістю 150-300 слів за хв.; розуміє зміст, особливості структури і мовного оформлення тексту, довшого і складнішого, ніж у попередніх класах; користується всіма різновидами читання (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим); ставить самостійно запитання під час читання; оцінює прочитане, висловлюючи власну думку.
		Відтворення готового тексту: Перекази ( навчальні і контрольні). Говоріння: Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв та ін.). Письмо: Докладний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх вчинків та ін.). Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух. Конспект прочитаного (художнього твору, публіцистичної та науково-популярної статей). Тематичні виписки, план (складний), тези.	Учень: пере­казуєдокладно прослуханий або прочитаний текст художнього, наукового чи публіцистичного стилів мовлення обсягом 350-400 слів, за самостійно складеним складним планом (усно і письмово), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці , ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає конспект, тези почутого і прочитаного, тематичні виписки; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; редагуєнаписане з урахуванням вимог до мовлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Бесіда (діалог) як форма спілкування двох або більшої кількості людей відповідно до запропонованої ситуації, самостійне визначення теми і змісту бесіди.   Монологічне мовлення: ( навчальні і контрольні види) Говоріння: Виступ на зборах, семінарах (підготовлений і заздалегідь не підготовлений). Письмо: Відгук про твір мистецтва у публіцистичному стилі.. Стаття в газету на морально-етичну тему. Бібліографія. Анотація. Ділові папери: звіт про виконану роботу. Субсидія, ваучер, приватизаційний сертифікат, фінансова ідентифікаційна картка, ідентифікаційний код (ознайомлення).	Учень: самостійно визначаєтему бесіди та її зміст; добирає цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду; уміє вести бесіду, демонструючи певний рівень вправності у її процесі (стислість, логічність, виразність, доречність, винахідливість тощо); висловлює особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, змінює свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; використовує формули мовленнєвого етикету; дотримується норм української літературної мови ; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення. Учень: розрізняє зміст, структуру і сферу використання зазначених у програмі жанрів мовлення, в т.ч. ділових паперів; готує і виголошуєвиступи на зборах, семінарах; складає відгук про твір мистецтва, статтю в газету, бібліографію, анотацію; роздуми відповідно до творчих завдань переказів, звіт про виконану роботу; уживає стилі, типи і жанри мовлення відповідно до ситуації спілкування, добираючи мовні засоби згідно із задумом висловлювання, стилем, типом і жанром мовлення; перевіряє результати мовленнєвої діяльності (коректує усне мовлення в процесі говоріння, ураховуючи реакцію слухача); редагує написане згідно з вимогами до мовлення; додержуєосновних правил спілкування; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
Міжпредметні зв'язки. Виступ проблем­ного характеру на літературну тему (література); цитатний план, тези літературно-критичних статей, їх окремих розділів і розділів підручників (література, історія, географія та ін.).
		Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення. Стилістика та її підрозділи: стилістика мови (практична) і стилістика мовлення (функціональна), їх відмінність. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне (норми літературної мови) і комунікативно доцільне (змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність). Синоніміка і варіативність як базові поняття стилістики і культури мовлення. Стилістична норма і стилістична помилка.	Учень: розрізняєстилістику практичну і функціональну, стилістичні засоби фонетики, лексики і фразеології, словотвору; мовлення правильне і комунікативно доцільне, норми української літературної мови; значення вивчених термінів, їх зв’язок і роль в обґрунтуванні понять стилістика культура мовлення; визначає, які особливості мовлення вивчає стилістика, а які – культура мовлення; нормативне і ненормативне використання мовних засобів у текстах різних стилів мовлення; знаходить стилістичні помилки і визначає їх вид.
		Практична стилістика і культура мовлення. Стилістичні засоби фонетики.Загальна характеристика звукового складу української мови. Стилістична роль звуковідтворення в художніх текстах. Милозвучність української мови – характерна ознака всіх її стилів. Норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків. Правопис. Позначення на письмі голосних та приголосних звуків: складні випадки правопису м’якого знака, апострофа, великої букви, слів з ненаголошеними голосними, подвоєнням та подовженням приголосних, спрощенням в групах приголосних, чергування голосних і приголосних звуків, слів іншомовного походження. Культура мовлення. Орфоепічні норми – правильна вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголосу в словах.	Учень: додержує норм української літературної вимови; визначає і виправляє допущені в усному мовленні орфоепічні помилки.   Учень: правильно пише слова із зазначеними орфограмами;   знаходить і виправляє орфографічні помилки в своєму і чужому мовленні.
		Стилістичні засоби лексикології і фразеології Слово і його лексичне значення. Стилістично нейтральна лексика; емоційно і експресивно забарвлені засоби, що надають мовленню певного стильового забарвлення (ласкаве, іронічне, урочисте та ін.). Специфічно побутова лексика; професійно виробнича лексика; наукова і ділова лексика; просторічні слова; діалектні, застарілі, запозичені слова, неологізми, їх стилістичні функції. Лексико-стилістичні синоніми і їх види (контекстуальні синоніми, перифрази; переносне значення слів; тропи (порівняння, метафора, епітет, метонімія, синекдоха, персоніфікація, гіпербола, алегорія). Антоніми. Пароніми. Основні групи фразеологізмів, багатозначність, синонімія та антонімія фразеологізмів. Культура мовлення. Лексичні норми – використання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні. Запобігання недоречному вживанню емоційно-забарвлених слів, невиправданому використанню просторічних, діалектних, запозичених слів та анахронізмів. Запобігання неправильному чи неточному використанню у мовленні паронімів.	Учень: визначаєроль і доречність використання в тексті стилістично забарвлених лексичних , фразеологічних засобів мови, їх стилістичну функцію; розрізняєлексичні, фразеологічні синоніми; правильно проводитьсинонімічну заміну з метою підсилення тієї чи іншої стилістичної ознаки; розпізнаєтропи івизначаєїх роль та доречність використання у текстах різних стилів мовлення; додержує лексичних норм української літературної мови.
		Словотворчі засоби стилістики. Стилістичне забарвлення значущих частин слова: префіксів і суфіксів. Стилістична синоніміка морфем. Правопис. Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах. Культура мовлення. Словотворчі норми – правильне творення слів.	Учень: розрізняєстилістичне забарвлення словотворчих засобів мови, словотворчі синоніми; визначаєїх стилістичну функцію;додержуєсловотворчих норм української літературної мови у своєму і чужому мовленні; використовуєправильно і доречно різні варіанти фонетичних, лексичних, фразеологічних, словотворчих засобів у власному усному і писемному мовленні з урахуванням виконання ними стилістичної функції і емоційно-експресивного забарвлення; слова у властивому їм значенні; граматичні форми і синтаксичні конструкції; дотримуєтьсяв усному мовленні вимовних і акцентологічних норм; знаходить і виправляєстилістичні помилки, пов’язані з неправильним уживанням фонетичних, лексичних, фразеологічних, словотворчих засобів у чужому і власному мовленні.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання( слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди аудіювання (глобальне, докладне, критичне). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди читання ознайомлювальне, вивчальне, переглядове). Різновиди аудіювання	Учень: розумієфактичний зміст почутого висловлювання (тривалість звучання художніх текстів 9-10 хв., інших стилів – 8-9 хв.), адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення; користується різними видами аудіювання (глобальним, докладним, критичним); складає тематичні виписки, складний план, тези, конспект почутого; визначаєвласне ставлення до змісту; формулює висновки щодо сприйнятого. читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення зі швидкістю 150-300 слів за хв.; розуміє зміст, особливості структури і мовного оформлення тексту, довшого і складнішого порівняно з попередніми класами; користується всіма різновидами читання (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим); робить записи ( план, виписки, тези, конспект) у процесі читання; ставить самостійно запитання під час читання; оцінює прочитане, висловлюючи власну думку.
		Відтворення готового тексту: Перекази ( навчальні і контрольні). Докладний переказ із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх вчинків та ін.). Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух. Конспект прочитаного (художнього твору, публіцистичної та науково-популярної статей). Тематичні виписки, план (складний), тези.	Учень: пере­казуєдокладно прослуханий або прочитаний текст художнього, наукового чи публіцистичного стилів мовлення обсягом 350-400 слів, за самостійно складеним складним планом (усно і письмово), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці , ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає конспект, тези почутого і прочитаного, тематичні виписки; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; редагуєнаписане з урахуванням вимог до мовлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Бесіда (діалог) як форма спілкування двох або більшої кількості людей відповідно до запропонованої ситуації, самостійне визначення теми і змісту бесіди.   Монологічне мовлення: ( навчальні і контрольні види) Виступ на зборах, семінарах (підготовлений і заздалегідь не підготовлений). Відгук про твір мистецтва. Стаття в газету на морально-етичну тему. Бібліографія. Анотація. Ділові папери: звіт про виконану роботу. Субсидія, ваучер, приватизаційний сертифікат, фінансова ідентифікаційна картка, ідентифікаційний код (ознайомлення).	Учень: самостійно визначаєтему бесіди та її зміст; добирає цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду; уміє вести бесіду, демонструючи певний рівень вправності у процесі бесіди (стислість, логічність, виразність, доречність, винахідливість тощо); висловлює особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, змінює свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; використовує формули мовленнєвого етикету; дотримується норм української літературної мови; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення. Учень: розрізняє зміст, структуру і сферу використання зазначених у програмі жанрів мовлення, в т.ч. ділових паперів; готує і виголошуєвиступи на зборах, семінарах; складає відгук про твір мистецтва, статтю в газету, бібліографію, анотацію; роздуми відповідно до творчих завдань переказів, звіт про виконану роботу; уживає стилі, типи і жанри мовлення відповідно до ситуації спілкування, добираючи мовні засоби згідно із задумом висловлювання, стилем, типом і жанром; перевіряє результати мовленнєвої діяльності (коректує усне мовлення в процесі говоріння, ураховуючи реакцію слухача); редагує написане згідно з вимогами до мовлення; додержуєосновних правил спілкування;оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
Міжпредметні зв'язки. Виступ проблем­ного характеру на літературну тему (література); цитатний план, тези літературно-критичних статей, їх окремих розділів і розділів підручників (література, історія, географія та ін.).

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова.     Я і ми ( народ, родина, націона-льна історія і культура).     Я і рідна природа.   Я і мої захоплення.   Я як особистість	Українська мова і відображена в ній національна культура.     Основні віхи нашої історії. Матеріальні і духовні скарби нашого народу. Ті, що залишилися з нами назавжди.   Земля – наш спільний дім. На що спроможна кожна людина у справі сприяння природі. Захоплення жінок (шиття, в’язання, вишивка тощо). Захоплення чоловіків (столяр-ство, радіотехніка та інші). Найважливіші умови самопізнання й самореалізації.	”Барви україн-ського слова”. “Культура мови, думки, почуттів”. “Подивімось у вічі вікам”. “Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. “До доброї криниці стежка утоптана”. “Заняття для душі”. “Моє хобі”.   “У чому полягає сенс життя”.	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної пізнавальної, експресивної, комунікативної чи іншої мети.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види вмінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольні	Ученьсамостійно: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план з допомогою дібраних методів і прийомів; оцінює проміжні і кінцеві результати пізнавальної діяльності, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння у нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає переконливі аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків щодо загальнолюдських моральних норм, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих, усвідомлюючи їх недосконалість; переконаний, що творити добрословом і ділом – обов’язок кожної людини.

 

Клас

( 34год., 1 год. на тиждень)

(3 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовна і мовленнєва змістові лінії

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Повторення вивченого в 10 класі Стилістика як розділ науки про мову. Стилістика мови (практична). Фонетичні, лексичні, фразеологічні, словотворчі засоби стилістики. Культура мовлення. Норма літературної мови як основне поняття правильності мовлення, її варіативність.	Учень: розрізняє стилістику практичну, фонетичні, лексичні, фразеологічні, словотворчі засобиморфологічні і синтаксичні засоби стилістики, речень з різними способами вираження чужого мовлення; значення вивчених термінів, їх зв’язок і роль в обґрунтуванні понять стилістика і культура мовлення.
		Практична стилістика і культура мовлення . Морфологічні засоби стилістики. Стилістичне забарвлення граматичних понять і граматичних форм. Поняття роду, числа. Власні і загальні назви. Ступені порівняння. Стягнені і нестягнені форми. Займенники й контекст. Культура мовлення. Синоніміка займенникових форм: неозначених, заперечних, означальних; вказівних займенників і прикметників; пропуск особових займенників; зайве вживання займенників. Стилістичні аспекти дієслівних категорій. Синоніміка дієприкметни-ків: дієприкметникових зворотів і підрядних означальних речень. Синоніміка дієприслівників: дієприслівниковий зворот і підрядні речення обставинні. Правопис. Велика буква і лапки у власних назвах. Написання складних прикметників. Не і ні з різними частинами мови. Н у прикметниках, дієприкметниках, займенниках, прислівниках. НН у прикметниках, прислівниках. Правопис займенників. Пунктограма при відокремлених другорядних членах речення.	Учень: знаходить у тексті стилістично забарвлені морфологічні засоби, варіанти граматичних форм; визначає їх роль і доречність використання в тексті . розрізняє морфологічні синоніми, визначає їх стилістичну функцію; здійснює правильно синонімічну заміну займенникових форм і прикметників, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів та підрядних речень з метою посилення тієї чи іншої стилістичної ознаки. Учень: правильно пише слова із зазначеними у програмі орфограмами; розставляєрозділові знаки при відокремлених другорядних членах речення; знаходить помилкина вивчені правила і виправляє їх;
		Стилістика простих речень. Види простих речень і їх відтінки значень. Культура мовлення. Синоніміка: а)двоскладних і односкладних речень; б)неозначено-особових узагальнено-особових і безособових; в)означено-особових і безособових. Синоніміка мовних засобів вираження: присудка; другорядних членів; інверсія замість прямого порядку слів; синоніміка відокремлених і невідокремлених другорядних членів. Вираження різноманітних смислових значень з допомогою звертань, вставних слів і вставних конструкцій, їх емоційно-експресивний характер. Правопис. Пунктограми у простому реченні.	Учень: розрізняє відтінки значень простих речень; знаходитьу тексті стилістичнозабарвлені засоби простого речення; визначаєїх роль і доречність викори-стання в тексті ; проводить замінустилістично нейтральних мовних засобів стилістично забарвленими і навпаки; розрізняєсинтаксичні синоніми, визначає їх стилістичну функцію; проводить синонімічну заміну в простому реченні з метою посилення тієї чи іншої стилістичної ознаки. Учень: правильно розставляє розділові знаки в простому реченні й обґрунтовує їх.
		Стилістика складних речень Смислові відношення між простими реченнями, які входять до складних. Культура мовлення. Синоніміка: а)складносурядних і складнопідрядних речень; б) складних безсполучникових і складносурядних ; в) складних безсполучникових і складнопідрядних; г)складнопідрядних і простих речень з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами; синоніміка сполучників і сполучних слів, що з’єднують складні сполучникові речення. Правопис. Пунктограми у складному реченні.	Учень: знаходитьу тексті стилістично забарвлені засоби складного речення; визначаєїх роль і доречність використання в тексті; розрізняєсинтаксичні синоніми; встановлює їх стилістичну функцію; правильно проводить синонімічну заміну складних речень, складних і простих із дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами, сполучників і сполучних слів, що з’єднують частини складного речення, з метою посилення тієї чи іншої стилістичної ознаки. Учень: правильно розставляє розділові знаки в складному реченні.
		Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма і непряма мова, її призначення і граматично–смислові особливості. Культура мовлення. Стилістичні особливості авторських слів при прямій мові. Синоніміка речень з прямою мовою, реплік у діалозі і непрямій мові. Правопис. Пунктограми при прямій мові і діалозі.	Учень: знаходитьу тексті стилістично забарвлені засоби речень з різними способами вираження чужого мовлення; визначаєїх роль і доречність використання в тексті . визначає стилістичні особливості авторських слів при прямій мові; правильно проводитьсинонімічнузаміну в реченнях з різними способами вираження чужого мовлення для посилення тієї чи іншої стилістичної ознаки; використовує правильно і доречно у власному мовленні різні варіанти граматичних форм, морфологічних, синтаксичних засобів з урахуванням виконання ними стилістичної функції, емоційно-експресивного забарвлення; знаходить і виправляєпомилки, зумовлені стилістично неправильним вибором варіантів граматичних форм, невдалим використанням морфологічних, синтаксичних засобів у своєму і чужому мовленні. Учень: правильно розставляєрозділові знаки при прямій мові і діалозі й обґрунтовує їх.
		Функціональна стилістика і культура мовлення. Мовлення як предмет вивчення стилістики і культури мовлення. Мовлення розмовне і книжне, їх співвідношення та особливості. Поняття стилю мовлення: позамовні ознаки (сфера спілкування, умови і мета спілкування) і мовні. Стилі мовлення: розмовний, науковий, офіційно-діловий, художній і публіцистичний, їх підстилі. Зміст і структура текстів кожного із стилів, їх характерні мовні засоби, основні жанри. Культура мовлення. Мовлення правильне і комунікативно доцільне. Вимоги до гарного мовлення ( змістовність, логічність, багатство і різноманітність, точність, виразність, доречність), їх основні ознаки (практично).	Учень: розрізняєпредмет вивчення функціональної стилістики і завдання культури мовлення (в зіставленні із стилістикою), особливості розмовного і книжного мовлення; стилі мовлення, їх підстилі, основні жанри та характерні мовні засоби; вимоги до мовлення; значення вивчених термінів , їх зв’язок і роль в обгрунтуванні понять стилістика і культура мовлення; визначаємовлення правильне і комунікативно доцільне, нормативне і ненормативне використання мовних засобів; аналізує тексти вивчених стилів мовлення з погляду змістовності, логічності, багатства і різноманітності, точності, виразності, доцільності мовлення; складає власні усні, письмові висловлювання різних стилів, типів і жанрів мовлення, дотримуючись основних їх ознак та вимог до гарного мовлення; знаходить і виправляє помилки, пов’язані з порушенням стильової єдності, змістовності, логічності, доречності, виразності, з неправильним використанням слів і одноманітних синтаксичних конструкцій, лексичних варіантів і порушенням лексичної сполучуваності слів.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання( слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди аудіювання (ознайомлювальне, вивчальне, критичне). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди читання (ознайомлювальне, вивчальне, переглядове).	Учень: розумієзміст висловлювання (тривалість звучання художніх текстів 10-11 хв., інших стилів 9-10 хв.),адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови тексту і мовного оформлення; користується різними видами аудіювання залежно від ситуації спілкування; робить записи почутого; визначаєвласне ставлення до змісту, формулюючи висновки щодо сприйнятого. Учень: читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення зі швидкістю 160-330 слів за хв.; розумієзміст, особливості структури і мовного оформлення тексту, довшого і складнішого, ніж у попередніх класах; користується різними видами читання; робить записи (план, виписки, тези, конспект) у процесі читання; самостійно ставитьзапитання під час читання; оцінює прочитане, висловлюючи власну думку.
		Відтворення готового тексту: Перекази ( навчальні і контрольні). Говоріння: Докладний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх вчинків та ін.) . Письмо: Докладний і стислий перекази текстів художнього і публіцистичного стилів із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх вчинків та ін.) .	Учень: пере­казуєдокладно і стисло прослуханий або прочитаний текст художнього, наукового чи публіцистичного стилів мовлення обсягом ( для докладного переказу 350-450 слів, стислого - в 2 рази більше), за самостійно складеним складним планом (усно і письмово), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці , комунікативному завданню, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; редагує написане з урахуванням вимог до мовлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, складений відповідно до запропонованої ситуації, діалог-обмін думками, враженнями (офіційна і неофіційна розмова); обговорення самостійно обраної теми. Монологічне мовлення: ( навчальні і контрольні види ) Говоріння: Розгорнута відповідь на уроці (іспиті) в науковому стилі. Доповідь на тему, зв'язану з виучуваними предметами в науковому стилі. Письмо: Стаття дискусійного характеру публіцистичного стилю. Портретний нарис у публіцистичному стилі.. Реферат на тему, зв'язану з виучуваними предметами (із залученням науково-популярної літератури). Ділові папери. Офіційний лист. Акт. Протокол (складний).	Учень: складає і розігруєдіалог відповідно до запропонованої ситуації; діалог-обмін думками, враженнями; самостійно визначаєтему діалогу і його зміст; висловлює свою думку,добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; дотримується норм української літературної мови та правил мовленнєвого етикету ; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення. Учень: готує і виголошуєрозгорнуту відповідь на уроці (іспиті), доповідь і реферат на теми, зв’язані з виучуваними предметами; пише статтю в газету, портретний нарис, роздуми відповідно до творчих завдань переказів; складає офіційний лист, акт, складний протокол; використовуєстилі і типи мовлення відповідно до ситуації спілкування, добираючи мовні засоби відповідно до задуму висловлювання; перевіряє результати мовленнєвої діяльності (коректує усне мовлення в процесі говоріння, ураховуючи реакцію слухача); редагує написане з урахуванням вимог до мовлення, додержанням основних правил спілкування.

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова.   Я і ми ( народ, родина, націона-льна історія і культура).     Я і рідна природа.   Я як особистість	Мова і мовлення. Прекрасне в мові й мовленні.   Герої національно-визвольного руху. Етнічна культура україн-ського народу, відображена в народних традиціях і звичаях, в усній народній творчості. Наші національні святині й скарби. Родина – клітинка суспільного організму. Проблеми сучасної родини.   Ставлення людини до Всесвіту й природи Землі. Сучасні екологічні проблеми та шляхи й способи їх розв’язання.   Роль художньої літератури, видів мистецтв(театру, музики, живопису та ін.) у збагаченні й гармонізації внутрішнього світу.	“Краса навколишнього світу в слові”. “Наші духовні провідники” “Чим багатий мій народ. Якими скарбами він може поділитися з іншими?”. “Як забезпечити добробут і щастя в родині”. “Хай оживає істи-на стара: людина починається з добра”. “Культурна людина. Якою я її бачу?”.“Я і моя совість”.“Мистец-тво бути собою”.	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ, добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної пізнавальної, експресивної, комунікативної чи іншої мети.

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види вмінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольні	Ученьсамостійно: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план з допомогою дібраних методів і прийомів; оцінює проміжні і кінцеві результати пізнавальної діяльності, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; перенесить раніше засвоєні знання і вміння у нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків щодо загальнолюдських моральних норм, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих, усвідомлюючи їх недосконалість; переконаний, що творити добрословом і ділом – обов’язок кожної людини.

 

Клас

( 68 год., 2 год. на тиждень)

(6 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовна і мовленнєва змістові лінії

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Учнівський проект вдосконалення власного мовлення. Проведення діагностичної роботи, її аналіз і визначення на його основі індивідуальних проектів змісту, форм і методів вдосконалення мовної і мовленнєвої компетенції учнів. Організація і проведення контрольної роботи з метою визначення результативності виконаних індивідуальних проектів	Учень: аналізуєрезультати контрольної роботи; розробляєпроект поглиблення власних знань з мови й мовлення і вдосконалення відповідних умінь і навичок, усунення виявлених недоліків; самостійно здійснює розроблений проект.
		Риторика Вступ Загальні відомості про виникнення і розвиток риторики як мистецтва красномовства. Із історії ораторського мистецтва. Ораторське мистецтво стародавнього світу. Видатні оратори Давньої Греції: Сократ, Платон, Демосфен. „Риторика” Аристотеля як підручник з красномовства. Риторика Давнього Риму. Цицерон як один з найдавніших ораторів світу і як теоретик красномовства. Основи ораторського мистецтва. Предмет і завдання риторики. Види красномовства в стародавньому світі: урочистий, судовий ораторський виступ; соціально-політичне красномовство, його види і характерні особливості. Академічне красномовство, його різновиди (наукове, наукового-популярне, навчальне) і його характерні ознаки. Судове красномовство, особливості захисного і звинувачувального виступу. Духовне красномовство, його види і характерні риси. Соціально-побутове красномовство, його види (ювілейне, промова, привітання, тост тощо). Особливості стилю побутового красномовства. Види ораторського мистецтва за метою висловлювання: інформувальні, переконувальні, розважальні та інші виступи. Публічний монолог і публічний діалог. Полемічний діалог. Дискусія.	Учень: знає історичні відомості про риторику, найвидатніших ораторів, види красномовства, вимоги до особи виступаючого, предмет і завдання риторики; основні прийоми запам’ятовування виступу, способи виступу, прийоми встановлення і збереження контакту з аудиторією тощо. розрізняє види ораторського мистецтва за метою висловлювання, аналізує ораторську майстерність риторів Давньої Греції, Давнього Риму, Європи, України, вимоги до особистості виступаючого, композицію ораторського виступу, пояснює їх погляди на теорію красномовства; характеризує особливості класифікації видів ораторського мовлення античними теоретиками і сучасною риторикою; основні визначаєза змістом і вивченими ознаками приналежність виступу до певного виду, жанру красномовства.прийоми запам’ятовування виступу, основні способи виступу, прийоми встановлення і збереження контакту з аудиторією. Учні повинні вміти: сприймаючи ораторські виступи майстрів красномовства: аналізувати ораторську майстерність риторів Давньої Греції, Давнього Риму, Європи, України, пояснювати їх погляди на теорію красномовства; характеризувати особливості класифікації видів ораторського мовлення античними теоретиками і сучасною риторикою; визначати за змістом і вивченими ознаками приналежність виступу до певного виду, жанру красномовства;
		Підготовка ораторського виступу.Вимоги до особистості виступаючого. Вибір теми, види цільової установки виступу як початковий етап підготовки. Залежність теми, жанру висловлювання, задуму і мети (інформування, переконання, заклик до дії тощо) від складу слухачів, відведеного часу та ін. Добір матеріалу і його систематизація. Складання бібліографії. Робота з джерелами інформації. Види запису зібраного матеріалу для виступу (докладний запис виступу, його конспект, тези, докладний план і короткий план). Композиція ораторського виступу. Особливості побудови виступу, основної частини, способи завершення виступу. Добір аргументів і способів активізації мислення та емоційно-почуттєвої діяльності аудиторії. Відбір мовних засобів залежно від мети спілкування і адресата мовлення. Мовні засоби створення тексту ораторського виступу. Зображувально-виражальні засоби мовлення, доречність їх використання в публічному виступі. Вдосконалення виступу з погляду вимог до культури мовлення(змістовність, логічність, багатство, доказовість, виразність , точність, правильність). Роль репетиції у підготовці до усного виступу. Запам’ятовування тексту ораторської промови, її особливості. Основні прийоми запам’ятовування (повторення матеріалу вголос з елементами заучування, переказування виступу іншим тощо).	Учень: вміє готуючись до ораторського виступу: визначатитему майбутнього висловлювання, його жанр, мету відповідно до особливостей аудиторії, інтелектуального рівня слухачів, їхнього віку та ін..; систематично виконує вправи, вдосконалюючи ораторські вміння й навички; розширює кругозір і загальну культуру; добираєтиматеріал з урахуванням особливостей формулювання теми, користуючись різними джерелами інформації;, працюєвати з довідковою літературою, складаючити бібліографію з визначених темте; ми, використовуєвати різні види запису зібраного матеріалу для підготовки до усного виступу; складає простий чи складний план виступу з ключових слів, виділяючи його основну думку; аналізуєвати структурні частини виступу, вдосконалюючи його будову; добирає найбільш доцільні виражальні засобивизначати його особливості, мовнеого оформлення; редагуєпідготовлений текст виступу, вдосконалюючи його зміст і мовне оформлення запам’ятовуєвати тексти виступу з допомогою різних способів;
		Виступ з ораторською промовою. Основні способи виступу (читання тексту промови, відтворення його по пам’яті із читанням окремих фрагментів, вільна імпровізація, відповіді на запитання, ведення полеміки). Використання прийомів встановлення і збереження контакту з аудиторією. Поєднання монологічного мовлення оратора і бесіди з аудиторією. Роль початкової фрази перед виступом. Постава, виразність міміки і жестів, їх природність, відповідність змісту викладу. Техніка мовлення. Головні критерії оцінки промови: ефективність виступу, інформаційна новизна, логічність розвитку теми, аргументація основних положень , наочність, контакт з аудиторією, засоби активізації уваги слухачів, поведінка оратора на трибуні і його мовлення. Культура публічного виступу. Етичні мовленнєві формули, прийняті в ораторській практиці (під час вітання , звернення, залучення слухачів до полеміки, відповіді на запитання тощо). Особливості колективного виступу. Дискусія. Полеміка. Правила ведення дискусії.	Учень:виступаючи з ораторською промовою : будуєвати власні виступи відповідно до вимог композиції, використовуючидобираючи оригінальний вступ, правильно формулюючи вати тези, обґрунтовуючи їхдобирати переконливими аргументами і завершуючи промову ефектним закінченням;аргументи, вико ристовувати різні за функціями завершення виступів; правильно виголошуєвати виступ, використовуючивати інтонаційні засоби для виділення головсного, виразно артикулюючи слова; переформульовуєосновну думку, проводячи її через увесь виступ; ви користоувуєатися різніими способами виступу залежно від ситуації спілкування; прийомами встановлен-ня і збереження контакту з аудиторією, дотримуючись головних критеріїв оцінки виступу; додержуєвати загальноприйнятих етичних та етикетних норм поведінки і культури спілкування; критично оцінюєвласний виступ з погляду відповідності задуму змісту і мовного оформлення..
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання( слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Види запису почутого: докладний запис, тези, конспект , докладний і короткий план. Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Види запису прочитаного : докладний запис, конспект , тези, докладний і короткий план. Бібліографія.	Учень: розуміє зміст висловлювання (тривалість звучання художніх текстів 11-12 хв., інших стилів – 10-11 хв.) ,адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення; користується різними видами аудіювання; видами запису почутої інформації (докладним записом, тезами, конспектом, докладним і коротким планами); оцінюєпочуте, висловлює власну думку. Учень: читає мовчкитексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 170-360 слів за хв.; користується всіма різновидами читання; робить записи прочитаного (тези, план, виписки, конспект); складає бібліографію; оцінює прочитане, висловлює власну думку.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголостекстів різних стилів і жанрів мовлення відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм.     Перекази ( навчальні і контрольні). Докладний і стислий перекази текстів різних стилів і жанрів із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх вчинків тощо). Анотація як вид стислого переказу прочитаного.	Учень: виразно читає вголос тексти різних стилів і жанрів мовлення з дотриманням орфоепічних та інтонаційних норм; відтворює по пам’яті окремі фрагменти прочитаного, вільно імпровізує, відповідає на запитання. Учень: переказує докладно і стисло почуті чи прочитані тексти (усно і письмово) обсягом 450-500 слів за самостійно складеним планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці , ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає анотацію на прочитане; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; редагує написане з урахуванням вимог до культури мовлення.
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог публічний, складений відповідно до запропонованої ситуації, діалог-полеміка, діалог-дискусія, самостійне визначення теми і змісту діалогу. Монологічне мовлення: ( навчальні і контрольні види ) Публічний монолог. Виступ під час дискусії (підготовлений і непідготовлений) на суспільну і морально-етичну теми. Привітальний виступ. Телефонна розмова як один із видів усного ділового мовлення. Виступ інформаційно-коментаторського характеру. Стаття на морально-етичну тему. Ділові папери: Автобіографія. Заява. Доручення. Розписка.	Учень: складає полемічний діалог та дискусійного характеру відповідно до запропонованої ситуації; самостійно визначаєтему і зміст діалогу; висловлює свою думку,добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; дотримується норм української літературної мови та правил мовленнєвого етикету ; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення. Учень: готує виступи та їх виголошує під час дискусії, привітальні, інформаційно-коментаторського характеру, добираючи мовні засоби залежно від мети спілкування і адресата мовлення; ведеділову телефонну розмову; складаєроздуми відповідно до творчих завдань переказів, статтю на морально-етичну тему, заяву, автобіографію, доручення, розписку, використовуючи стилі, типи мовлення відповідно до ситуації спілкування; добираємовні засоби залежно від задуму висловлювання , стилю і жанру мовлення; коректує усне мовлення в процесі говоріння, ураховуючи реакцію слухача; редагує текствиступу з погляду вимог до культури мовлення (змістовність, логічність, багатство, доказовість, виразність , точність, правильність); додержує основних правил українського мовленнєвого етикету; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

12 клас

( 68 год., 2 год. на тиждень)

Мовна і мовленнєва змістові лінії

Публічний монолог і публічний діалог. Полемічний діалог. Дискусія. Підготовка ораторського виступу.Вимоги до особистості виступаючого. Вибір теми, види цільової установки виступу як початковий етап підготовки. Залежність теми, жанру висловлювання, мети (інформування, переконання, заклик до дії тощо) від складу слухачів, відведеного часу та ін. Добір матеріалу і його систематизація. Складання бібліографії. Робота з джерелами інформації. Види запису зібраного матеріалу для виступу (докладний запис виступу. його конспект, тези, докладний план і короткий план). Композиція ораторського виступу. Особливості побудови виступу, основної частини, способи завершення виступу. Добір аргументів і способів активізації мислення та емоційно-почуттєвої діяльності аудиторії. Відбір мовних засобів залежно від мети спілкування і адресата мовлення. Мовні засоби створення тексту ораторського виступу. Зображально-виражальні засоби мовлення, доречність їх використання в публічному виступі. Вдосконалення виступу з погляду вимог до культури мовлення(змістовність, логічність, багатство, доказовість, виразність , точність, правильність). Роль репетиції в підготовці до усного виступу. Запам’ятовування тексту ораторської промови, її особливості. Основні прийоми запам’ятовування (повторення матеріалу вголос з елементами заучування, переказування виступу іншим тощо). Виступ з ораторською промовою. Основні способи виступу (читання тексту промови, відтворення його по пам’яті із читанням окремих фрагментів, вільна імпровізація, відповіді на запитання, ведення полеміки). Використання прийомів встановлення і збереження контакту з аудиторією. Поєднання монологічного мовлення оратора і бесіди з аудиторією. Роль початкової фрази перед виступом. Постава, виразність міміки і жестів, їх природність, відповідність змісту викладу. Техніка мовлення. Головні критерії оцінки промови: ефективність виступу, інформаційна новизна, логічність розвитку теми, аргументація основних положень , наочність, контакт з аудиторією, засоби активізації уваги слухачів, поведінка оратора на трибуні і його мовлення. Культура публічного виступу. Етичні мовленнєві формули. прийняті в ораторській практиці (під час вітання , звернення, залучення слухачів до полеміки, відповіді на запитання тощо). Особливості колективного виступу. Дискусія. Полеміка. Правила ведення дискусії.   Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання( слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Види запису почутого: докладний запис, тези, конспект , докладний і короткий план. Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Види запису прочитаного : докладний запис, конспект , тези, докладний і короткий план. Бібліографія. Відтворення готового тексту: Виразне читання вголостекстів різних стилів і жанрів мовлення відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм.     Перекази ( навчальні і контрольні). Докладний і стислий перекази текстів різних стилів і жанрів із творчим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв, їхніх вчинків тощо). Анотація як вид стислого переказу прочитаного. Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог публічний, складений відповідно до запропонованої ситуації, діалог-полеміка, діалог-дискусія, самостійне визначення теми і змісту діалогу.     Монологічне мовлення: ( навчальні і контрольні види ) Публічний монолог. Виступ під час дискусії (підготовлений і непідготовлений) на суспільну і морально-етичну теми. Привітальний виступ. Телефонна розмова як один із видів усного ділового мовлення. Виступ інформаційно-коментаторського характеру. Стаття на морально-етичну тему. Ділові папери: Автобіографія. Заява. Доручення. Розписка.

Учні повинні знати: історичні відомості про риторику, види красномовства, види ораторського мистецтва за метою, вимоги до особистості виступаючого, композицію ораторського виступу, основні прийоми запам’ятовування виступу, основні способи виступу, прийоми встановлення і збереження контакту з аудиторією. Учні повинні вміти: сприймаючи ораторські виступи майстрів красномовства: аналізувати ораторську майстерність риторів Давньої Греції, Давнього Риму, Європи, України, пояснювати їх погляди на теорію красномовства; характеризувати особливості класифікації видів ораторського мовлення античними теоретиками і сучасною риторикою; визначати за змістом і вивченими ознаками приналежність виступу до певного виду, жанру красномовства; готуючись до ораторського виступу: визначати тему майбутнього висловлювання, його жанр, мету відповідно до особливостей аудиторії, інтелектуального рівня слухачів, їхнього віку та ін..; добирати матеріал з урахуванням особливостей формулювання теми, користуючись різними джерелами інформації, працювати з довідковою літературою, складати бібліографію з теми, використовувати різні види запису зібраного матеріалу для підготовки до усного виступу; аналізувати структурні частини виступу, визначати його особливості, мовне оформлення; запам’ятовувати тексти виступу з допомогою різних способів; виступаючи з ораторською промовою: будувати власні виступи відповідно до вимог композиції, добираючи оригінальний вступ, правильно формулювати тези, добирати аргументи, використовувати різні за функціями завершення виступів; правильно виголошувати виступ, використовувати інтонаційні засоби для виділення голосного; користуватися різними способами виступу залежно від ситуації спілкування; прийомами встановлення і збереження контакту з аудиторією, дотримуючись головних критеріїв оцінки виступу; додержувати норм поведінки і культури спілкування.   Учень: розуміє зміст висловлювання (тривалість звучання художніх текстів 11-12 хв., інших стилів – 10-11 хв.) ,адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення; користується різними видами аудіювання; видами запису почутої інформації (докладним записом, тезами, конспектом, докладним і коротким планами); оцінюєпочуте, висловлює власну думку. Учень: читає мовчкитексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 170-360 слів за хв.; користується всіма різновидами читання; робить записи прочитаного (тези, план, виписки, конспект); складає бібліографію; оцінює прочитане, висловлює власну думку. Учень: виразно читає вголос тексти різних стилів і жанрів мовлення з дотриманням орфоепічних та інтонаційних норм; відтворює по пам’яті окремі фрагменти прочитаного, вільно імпровізує, відповідає на запитання. Учень: переказує докладно і стисло почуті чи прочитані тексти (усно і письмово) обсягом 450-500 слів за самостійно складеним планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці , ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає анотацію на прочитане; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; редагує написане з урахуванням вимог до культури мовлення. Учень: складає полемічний діалог та дискусійного характеру відповідно до запропонованої ситуації; самостійно визначаєтему і зміст діалогу; висловлює свою думку,добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; дотримується норм української літературної мови та правил мовленнєвого етикету ; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення. Учень: готує виступи та їх виголошує під час дискусії, привітальні, інформаційно-коментаторського характеру, добираючи мовні засоби залежно від мети спілкування і адресата мовлення; ведеділову телефонну розмову; складаєроздуми відповідно до творчих завдань переказів, статтю на морально-етичну тему, заяву, автобіографію, доручення, розписку, використовуючи стилі, типи мовлення відповідно до ситуації спілкування; добираємовні засоби залежно від задуму висловлювання , стилю і жанру мовлення; коректує усне мовлення в процесі говоріння, ураховуючи реакцію слухача; редагує текствиступу з погляду вимог до культури мовлення (змістовність, логічність, багатство, доказовість, виразність , точність, правильність); додержує основних правил українського мовленнєвого етикету; оцінюєтекст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова. Я і ми (народ , родина, національна історія і культура).   Я і рідна природа.   Я як особистість	Слово як носій добра, істини й краси. Найвжливіші історичні відомості про Україну. Сьогодення нашої країни. Український народ і його місце серед народів Європи й світу. Україна й особистість. Роль громадянина у відродженні і зміцненні української державності. Традиційна культу-ра взаємин молодих людей в Україні і її відродження. Наше культурне відродження у ХХІ столітті. Неоціненні скарби природи. Культура взаємин людини з природою Самопізнання і саморозвиток людини і суспільний прогрес	“Рідна мова – найбільше багатство”. “Уроки історії, які ми маємо знати” “Як не розмину-тися сьогодні з майбутнім”. “Яким я уявляю майбутнє України “Мій друг”. “Моя подруга”. “Якою я уявляю свою родину”. “Цілющі джерела нашої духовності” “Що для мене значить – Земля”. “Чи є в мене про-блеми з етикою й етикетом?”	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної пізнавальної, експресивної, комунікативної чи іншої мети.

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види умінь	Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організаційно- контрольніі.	Ученьсамостійно: усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план з допомогою дібраних методів і прийомів; оцінює проміжні і кінцеві результати пізнавальної діяльності, робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні	Ученьсамостійно: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновкина основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Ученьсамостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозуєподальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння у нову ситуацію; помічає і формулює проблемив процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення; спростовуєхибні припущення і твердження.
Естетико-етичні	Учень: помічає й цінує красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможнийкритично оцінювати відповідність своїх вчинків щодо загальнолюдських моральних норм, усувати помічені невідповідності; виявляє здатністьпоставити себе на місце іншої людини; готовий прощатиобрази з боку знайомих і незнайомих, усвідомлюючи їх недосконалість; переконаний, що творити добрословом і ділом – обов’язок кожної людини.

 

Критерії оцінювання

Навчальних досягнень учнів 5-12 класів з рідної (української) мови

Функціональний підхід передбачає таке співвідношення мовної теорії та мовленнєвої практики, за якого пріоритетним є розвиток навичок мовленнєвої… Практична мовленнєва орієнтація шкільного курсу мови та оцінювання результатів… Оцінювання результатів навчання мови здійснюється на основі:

Оцінювання результатів мовленнєвої діяльності

1. Перевіряється здатність учня сприймати на слух незнайоме за змістом висловлювання із одного прослуховування: а) розуміти: - мету висловлювання;

Діалогічне мовлення

1. Перевіряються здатність учнів: а) виявляти певний рівень обізнаності з теми, що обговорюється; б) демонструвати вміння:

Монологічне мовлення

1. Перевіряється здатність учня: а) виявляти певний рівень обізнаності з теми, що розкривається(усно чи… б) демонструвати вміння:

У монологічному висловлюванні оцінюють його зміст і форму (мовне оформлення). За усне висловлювання (переказ, твір) ставлять одну оцінку – за зміст, а також якість мовного оформлення (орієнтовно, спираючись на досвід учителя і не підраховуючи помилок, - зважаючи на технічні труднощі фіксації помилок різних типів в усному мовленні).

За письмове мовлення виставляють також одну оцінку: на основі підрахунку допущених недоліків за зміст і помилок за мовне оформлення, ураховуючи їх співвідношення.

 

Рівень	Бали	Характеристика змісту виконаної роботи	Грамотність
орфо-графічних і пункту- аційних	лексич- них, грама- тичних і стилістичних
Початковий (Бали цього рівня одержу-ють учні, які не досягають значного успіху за жодним із визначених критеріїв)		Учень будує лише окремі, не пов'язані між собою речення; лексика висловлювання дуже бідна*.	15-16 і більше	9-10
	Учень будує лише окремі фрагменти висловлювання; лексика і граматична будова мовлення бідна й одноманітна.	13-14
	За обсягом робота складає менше половини від норми; висловлювання не є завершеним текстом, хибує на непослідовність викладу, пропуск фрагментів, важливих для розуміння думки; лексика і граматична будова збіднені.	11-12
Середній (Балів цього рівня заслуго-вують учні, які будують текст, що за критерієм обсягу, повноти відтворення інформації і зв’язності значною мірою задовольняє норму, але за іншими критеріями результати істотно нижчі)		Усне чи письмове висловлювання за обсягом складає дещо більше половини від норми і характеризується уже певною завершеністю, зв’язністю; проте є недоліки за рядом показників(до семи), наприклад: характеризується неповнотою і поверховістю в розкритті теми; порушенням послідовності викладу; не розрізняється основна та другорядна інформація; добір слів не завжди вдалий (у разі переказу – не використано авторську лексику).	9-10	7-8
	За обсягом робота наближається до норми, у цілому є завершеною, тема значною мірою розкрита, але трапляються недоліки за низкою показників( до шести): роботі властива поверховість висвітлення теми, основна думка не проглядається, бракує єдності стилю та ін.	7-8
	За обсягом висловлювання сягає норми, його тема розкривається, виклад загалом зв’язний, але робота характеризується недоліками за кількома показниками (до п’яти): помітний її репродуктивний характер, відсутня самостійність суджень, їх аргументованість, добір слів не завжди вдалий тощо.	5-6
Достатній (Балів цього рівня заслуго-вують учні, які досить вправно будують текст за більшістю критеріїв, але за деякими з них ще припускаються недоліків)		Учень самостійно створює достатньо повний, зв’язний, з елементами самостійних суджень текст (у разі переказу – з урахуванням виду переказу), вдало добираються лексичні засоби (у разі переказу – використовує авторські засоби виразності, образності мовлення), але в роботі є недоліки (до чотирьох), наприклад: відхилення від теми, порушення послі-довності її викладу; основна думка не аргументується тощо.		5-6
	Учень самостійно будує достатньо повне (у разі переказу – з урахуванням виду переказу), осмислене, самостійно і в цілому вдало написане висловлювання, проте трапляються ще недоліки за певними показниками(до трьох).
	Учень самостійно будує послідовний, повний, логічно викладений текст (у разі переказу – з урахуванням виду переказу); розкриває тему, висловлює основну думку (у разі переказу – авторську позицію); вдало добирає лексичні засоби (у разі переказу – використовує авторські засоби виразності, образності мовлення); однак припускається окремих недоліків (за двома показниками): здебільшого це відсутність виразної особистісної позиції чи належної її аргументації тощо.	1+1 (негруба)

 

Високий (Балів цього рівня заслуго-вують учні, які вправно за змістом і формою будують текст; висловлюють і аргументують свою думку; вміють зіста-вляти різні погляди на той самий предмет, оцінювати аргументи на їх доказ, обирати один із них; окрім того, пристосову-ють висловлюван-ня до особли-востей певної мовленнєвої ситуації, комунікатив-ного завдання)		Учень самостійно будує послідовний, повний (у разі переказу – з урахуванням виду переказу) текст, ураховує комунікативне завдання, висловлює власну думку, певним чином аргументує різні погляди на проблему; (у разі переказу – зіставляє свою позицію з авторською), робота відзначається багатством словника, граматичною правильністю, додержанням стильової єдності і виразності тексту; але за одним з критеріїв допущено недолік.
	Учень самостійно будує послідовний, повний (у разі переказу – з урахуванням виду переказу) текст, ураховує комунікативне завдання; висловлює власну думку, зіставляє її з думками своїх однокласників (у разі переказу – враховує авторську позицію), вміє пов’язати обговорюваний предмет із власним життєвим досвідом, добирає переконливі докази для обґрунтування тієї чи іншої позиції з огляду на необхідність розв’язувати певні життєві проблеми; робота в цілому відзначається багатством словника, точністю слововживання, стилістичною єдністю, граматичною різноманітністю.	1 (негруба)
	Учень самостійно створює яскраве, оригінальне за думкою висловлювання відповідно до мовленнєвої ситуації; аналізує різні погляди на той самий предмет, добирає переконливі аргументи на користь тієї чи іншої позиції, усвідомлює можливості використання тієї чи іншої інформації для розв’язання певних життєвих проблем; робота відзначається багатством слововживання, граматичною правильністю.	–

 

*Окрім того, оцінюючи усне висловлювання, враховують наявність відхилень від орфоепічних норм, правильність інтонування речень; у письмових висловлюваннях - наявність: 1) орфографічних та пунктуаційних помилок, які підраховуються сумарно, без диференціації (перша позиція); 2) лексичних, граматичних і стилістичних (друга позиція). Загальну оцінку за мовне оформлення виводять таким чином: до бала за орфографію та пунктуацію додають бал, якого заслуговує робота за кількістю лексичних, граматичних і стилістичних помилок, одержана сума ділиться на два.

Під час виведення єдиної оцінки за письмову роботу до кількості балів, набраних за зміст переказу чи твору, додається кількість балів за мовне оформлення і їхня сума ділиться на два. При цьому якщо частка не є цілим числом, то вона закруглюється в бік більшого числа.

III. Читання

Читання вголос

1. Перевіряються здатність учня: а) демонструвати певний рівень розуміння прочитаного; б) виявляти вміння:

ІV. Оцінювання мовних знань і вмінь

1. Перевірці підлягають знання та вміння з мови, які необхідні передусім для правильного використання мовних одиниць. Перевірка здійснюється фронтально в письмовій формі із застосуванням завдань… Учням пропонується:

Оцінювання правописних (орфографічних і пунктуаційних) умінь учнів

1. Перевірці підлягають уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам'ятовування; ставити… Перевірка здійснюється фронтально за традиційною методикою. 2. Матеріал для контрольного завдання. Для контрольного текстового диктанту використовується текст, доступний для…

Виведення підсумкового (семестрового) балу

Підсумковий бал є результатом оцінювання досягнень учня у таких аспектах: - аудіювання (слухання-розуміння ); - говоріння (діалогічне мовлення; монологічне мовлення: усний переказ, усний твір);