3.1. Зовнішня політика уряду Б.Хмельницького (1648–1657)
Після того, як козаки дійшли аж до Замостя й реально втрутилися у процес виборів нового короля Речі Посполитої, моральний клімат у козацькому середовищі значно поліпшився, як і позиції України на міжнародній арені. А Б. Хмельницький на початку 1649 р. оприлюднив спершу перед королівськими, а потім і перед московськими посланцями програму незалежності України, в тогочасному розумінні цього поняття, звісно.
Польським комісарам було заявлено, що він прагне поширити свою владу на всю етнічну українську територію. Більше того, гетьман прямо й однозначно наголосив, що прагне мати "удільну, відрізану державу''. Тобто його мета полягала в тому, щоб створити незалежну державу під зверхністю котрогось із сусідніх володарів, у першу чергу польського короля. Але влада короля уявлялася гетьманові суто позірною, ще меншою, ніж влада султана над Молдовою чи Кримом. Своїми повноваженнями Богдан ні з ким ділитися не хотів.
Недарма ж він, пропонуючи московському послові Г. Унковському, щоб королем Речі Посполитої став московський цар, кинув дуже промовисту фразу, що "великий государ за божою допомогою буде над обома, над польською і над литовською землею, государем". Тобто Україна виведена за межі цього королівства. А отже, вона бачиться не органічною частиною Речі Посполитої, а окремою державою. Про це однозначно свідчить ще один вислів, який пролунав з вуст Б. Хмельницького на переговорах з московським послом, щоб король і шляхта "мир з нами вчинили на тім, що їм, ляхам і литві, до нас, Запорізького Війська і до Білої Русі, діла немає".
Що саме такою була мета Б. Хмельницького, у середовищі польської шляхти не сумнівалися навіть після Берестецької катастрофи 1651 p., коли козацьке військо зазнало значних втрат, а гетьман мусив погодитися на Білоцерківський мир. Автор "Дискурсу про теперішню війну з козаками" жахався, що "козаки повністю виб'ються з підданства Речі Посполитої, а собі створять нову Річ Посполиту - козацьку, або руське князівство".
Уже у своєму листі від 8 червня 1648 р. до севського воєводи Б. Хмельницький чітко окреслив межі можливого зближення з Москвою - "як здавна предки наші з Війська Запорізького царю його милості доброчинність чинили". Тобто гетьман вів мову про те, що бажає залишитися в колишній канві козацько-московських стосунків, яка не передбачала нічого тіснішого за епізодичну військову службу козаків царю проти татар, за платню, звичайно.
У такому ж ключі діяв Б. Хмельницький, час від часу нагадуючи про те, що ні про яке зречення від української державності на користь Московії не може бути й мови. Слова ж про готовність "бути під царем" - це лише дипломатична риторика, у якій так любили вправлятися люди тих часів. Це словесне плетиво призначалося для того, щоб засвідчити свою прихильність, притлумити свої справжні наміри, але схилити свого партнера до певного рішення[1, c. 58-59].
Зокрема, у травні 1651 р. через коринфського митрополита Йоасафа гетьман передав до Москви, що українські козаки будуть у таких стосунках з московським царем, як "йому служать донські козаки". А Військо Донське тоді було абсолютно самостійним, не входило до складу Московської держави, підтримувало з нею зносини через Посольський приказ, який опікувався міжнародними справами. Воно лише вважало царя своїм далеким покровителем й отримувало царську платню за проводжання московських послів до Азова, розвідку, військові дії проти мусульманських сусідів. Отже, і Козацька держава мала зберегти свою незалежність, зноситися з Москвою через посольства, отримувати винагороду за певні військові й політичні послуги. А цар вважався б верховним зверхником і протектором.
Ще ясніше висловився гетьман восени 1651 р. Царський посол Г. Богданов почув від нього, що Козацька держава має намір будувати свої стосунки з Москвою на основі договору. Якщо цар згоден стати протектором Гетьманщини, то генеральний писар Іван Виговський поїде до Москви, де "про всі статті стане домовлятися, на яких статтях цьому бути".
Поза високою міжнародною політикою, у реальному житті, гетьман вів себе як незалежний володар. Мав для цього сильне військо й усі атрибути держави. Через його голову ніхто з іноземних володарів не смів втручатися в українські справи. З граничною прямотою це його становище охарактеризував знаменитий польський історик Людвик Кубаля: "Урядник Речі Посполитої, який має 40 тис. війська, необмежену владу і в якого без війни з сусідніми державами не сила відібрати булави, не може називатися підданим".
У такому ж дусі тримав себе Б. Хмельницький аж до кінця своїх днів. Мабуть, найвлучніше про прагнення гетьмана до незалежності Козацької держави сказав у 1652 р. польський агент Щитницький: "Задум Хмельницького - панувати абсолютно і незалежно, не підлягаючи ніякому монархові, і володіти всією землею, яка починається від Дністра і йде до Дніпра і далі до московського кордону".
З такої перспективи Богдан підходив до проблеми соборності українських земель під гетьманською булавою, до створення династії Хмельницьких, до розвитку стосунків з усіма державами. І Московія тут винятком не була[2, c. 79-80].