Першочергове життєзабезпечення постраждалого населення здійснюється з метою створення умов, необхідних для збереження життя і здоров’я людей у зоні НС, маршрутах евакуації та місцях відселення постраждалого населення. Його організація покладається на відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані служби цивільного захисту та з цією метою здійснюється:
висування у зону НС мобільних формувань життєзабезпечення, у тому числі пунктів торгівлі, харчування, водопостачання тощо;
перерозподіл ресурсів для покриття дефіциту можливостей життєзабезпечення населення на користь зони НС;
організація паливно-енергетичного і транспортного забезпечення функціонування систем та об’єктів життєзабезпечення постраждалого населення;
організація відновлення функціонування систем і об’єктів першочергового життєзабезпечення населення і виділення для цього необхідних ресурсів, сил і засобів;
організація медико-санітарного забезпечення та інші необхідні заходи залежно від чисельності постраждалого населення і ступеню руйнування об’єктів.
Життєзабезпечення населення в умовах НС повинне забезпечувати створення умов для виживання потерпілого в НС населення на основі задоволення його першочергових потреб по встановлених нормах у життєво важливих видах матеріальних засобів і послуг.
Задоволення першочергових потреб населення в життєво важливих видах матеріальних засобів і послуг здійснюють:
забезпеченням водою, продуктами харчування, житлом, предметами першої необхідності;
інформаційним, медичним і санітарно-епідеміологічним, транспортним і комунально-побутовим забезпеченням.
При задоволенні першочергових потреб населення повинні передбачатися:
потреби у воді лікувально-медичних заходів, санітарно-гігієнічної обробки, постраждалого населення й особового складу рятувальників;
потреби у зерні, борошні, хлібобулочних і макаронних виробах, м'ясі й м'ясопродуктах (консервах), молоці й дитячому харчуванні, рибі (консервах), картоплі й овочах, солі, цукрі й чаї, а також фуражі для тваринництва;
розгортання й спорудження при необхідності в зоні НС тимчасових помешкань (наметів, збірних або пересувних будинків тощо), а також використання збереженого житлового фонду (житлових будинків, будинків відпочинку, санаторіїв, військових мистечок, дитячих таборів тощо) для розміщення постраждалого населення в місцях його відселення й евакуації;
потреби у верхньому одязі, взутті, головних уборах, найпростішому побутовому посуді, мінімальному асортименті предметів галантереї й парфумерії тощо;
своєчасне оповіщення населення й органів управління всіх рівнів про можливість і факт виникнення НС, можливих меж його поширення і наслідків, способах та методах реагування на них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки;
надання першої допомоги в зоні НС потерпілому населенню, забезпечення його найпростішими медикаментами й медичним майном, надання їм кваліфікованої медичної допомоги формуваннями служби "Медицини катастроф" із наступною (при необхідності) евакуацією потерпілих у лікувальні установи для стаціонарного лікування, а також виконання санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
потреби у теплі, освітленні, санітарному очищенні території, банно-пральному, ритуальному забезпеченні.
Висновки:
Системний підхід дає змогу розглядати державне управління у сфері ЦЗ в єдності його складових першого та другого рівнів, які нерозривно пов’язані з зовнішнім середовищем, яким виступають НС. Він розглядає складну організацію, як систему, що складається з певної кількості взаємопов’язаних підсистем, дозволяє визначати мету кожної з них в контексті загальної мети, сформулювати завдання, що потребують розв’язання для кожної із наведених підсистем. Слід зауважити, що розподіл системи державного управління у сфері цивільного захисту на підсистеми і елементи, можна здійснювати і виходячи з інших аспектів її функціонування: за територіальною ознакою, рівнями реагування на НС, галуззю, режимами функціонування, основними заходами, або організаційної структури.
Але, враховуючи часткову неузгодженість національних нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту та надмірну зацікавленість у реалізації "своїх" завдань органами і підрозділами у складі Єдиної державної системі цивільного захисту (що знаходить своє відображення у побудові організаційних структур), найбільш прийнятним уявляється розгляд системи у функціональному аспекті виходячи із спеціальних функцій щодо протидії надзвичайним ситуаціям, для реалізації яких і утворена національна система державного управління у сфері цивільного захисту.