В.2. Міжнародне право з питань захисту людей

У серпні 1949 року в Женеві, за ініціативою ООН, були зібрані представники громадських захисних організацій практично з усіх країн світу, в результаті роботи яких були прийняті Женевські конвенції "Про захист жертв війни" та оформлені у вигляді Протоколів від 12 серпня 1949 року.

У 1949 році були прийняті чотири Женевські конвенції, які мають силу до цього часу :

1. "Про поліпшення долі поранених та хворих в діючих арміях".

2. "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію зі складу збройних сил на морі".

3. "Про поводження з військовополоненими".

4. "Про захист цивільного населення під час війни".

У червні 1977 року в Женеві представниками 102 країн прийняті два додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року, які були підписані від імені СРСР в Берні у 1977 році і ратифіковані Верховною Радою 4 серпня 1989 року, вимоги яких повинні виконуватися під час міжнародних та не міжнародних збройних конфліктів.

За основу у Женевських конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги, що особи, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також особи, недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок будь-якої причини – поважалися, щоб їм надавався захист від наслідків війни і щоб усім хто страждає, без різниці, надавалася необхідна допомога чи необхідний догляд.

Через додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторонам, які беруть участь у конфлікті та комбатантам ставиться за обов`язок утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об`єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загально визначених правил та законів гуманності.

Визначення і сфера застосування ЦО наведені у Четвертій Конвенції.

ЦО - це виконання деяких або всіх гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомога йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є: оповіщення, евакуація, надання сховищ та їх обладнання, проведення заходів із світломаскування, рятувальні роботи, медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу, боротьба з пожежами, виявлення та визначення небезпечних районів, знезаражування та інші подібні заходи захисту, термінове надання житла та постачання, термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха, термінове поновлення необхідних комунальних служб, термінове поховання трупів, допомога у збереженні об`єктів, суттєво необхідних для виживання, додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вищенаведених завдань, а також планування, організація та інші.

"Організації ЦО" - це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторін, що знаходяться у конфлікті, виконувати будь-яке з цих завдань і які призначені використовуватися виключно для їх виконання.

"Персонал" організацій ЦО визначає таких осіб, які призначені сторонами, що знаходяться в конфлікті, виключно для виконання завдань ЦО, включаючи персонал, призначений, виключно для управління цими організаціями.

"Матеріальна частина" організацій ЦО – це обладнання, матеріали і транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання завдань ЦО.

Об`єкти, які використовуються для ЦО, не можуть бути знищеними або використаними не за їх прямим призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.

На окупованих територіях організації ЦО одержують від влади сприяння, необхідне для здійснення ними завдань. Ні за яких обставин їх персонал не може бути примушений до діяльності, яка ускладнювала належне виконання цих завдань. Від цих організацій не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам цієї держави.

Держава, що окупує, не повинна:

примушувати або спонукати організації ЦО виконувати їх завдання таким чином, щоб це в чомусь негативно відбивалося на інтересах цивільного населення;

змінювати пряме призначення будівель або матеріальної частини, які належать ЦО або використовуються ними, реквізувати їх.

Надання захисту, на який мають право організації ЦО, їх персонал, будівлі, сховища і матеріальна частина, припиняється лише в тому випадку, якщо вони окрім своїх власних завдань вживають дії, які завдають шкоди супротивнику або використовуються для застосування таких дій.

Формування організацій ЦО за військовим зразком та обов`язкова служба в них також не позбавляють їх захисту.

На окупованій території і в районах, де йдуть бої, або можуть йти бої, персонал ЦО розпізнається за допомогою міжнародного розпізнавального знаку ЦО та посвідчення особи, яка підтверджує її статус.

Міжнародним розпізнавальним знаком ЦО є рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому фоні, коли він використовується для захисту організацій ЦО, їх персоналу, будівель, матеріальної частини, а також цивільних сховищ.

Крім розпізнавального знаку, сторони, які знаходяться в конфлікті, можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків ЦО.

Будівлі, обладнання і транспортні засоби військових підрозділів, призначених в організації ЦО, повинні бути чітко визначені міжнародним розрізнювальним знаком ЦО.

Окремо розглядаються питання стосовно захисту жінок і дітей.

Жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від зґвалтування, примушення до проституції та інше.

Сторони, які знаходяться у конфлікті, повинні прийняти усі необхідні заходи для того, щоб діти які досягли п`ятнадцятирічного віку не приймали безпосередньої участі у воєнних діях, і утримуватись від вербування дітей у свої збройні сили.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стало для людства значним кроком вперед.