рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Засвоєння духовних цінностей відбувається переважно в результаті процесів соціалізації та інкультурації індивідів.

Засвоєння духовних цінностей відбувається переважно в результаті процесів соціалізації та інкультурації індивідів. - раздел Философия, Вступ до філософії. Філософія як специфічний тип знання Соціалізація - Процесу Різнобічного Пізнання Індивідом Соціальної Дійсності Т...

Соціалізація - процесу різнобічного пізнання індивідом соціальної дійсності та опанування актуалізованої частини соціального досвіду (норм поведінки, засобів спілкування та спільної діяльності тощо).

Інкультурація - процес формування особистісних якостей у ході засвоєння індивідом культурної спадщини залежно від соціопсихічних регуляторів цього процесу - потреб, цілей, засобів реалізації потреб.

Слід підкреслити, що функції соціалізації та інкультурації людини виконує соціокультурне середовище, тому його можна вважати одним з провідних чинників духовного розвитку.

Головними з внутрішніх умов духовного розвитку є:

— відкритість до вдосконалення себе, яка стає можливою за наявності здатності до самокритики, чіткого усвідомлення своїх переваг та недоліків, адекватної оцінки їх співвідношення;

— розуміння власної внутрішньої природи та дії відповідно до своїх здібностей, можливостей з метою самореалізації;

— моральна зорієнтованість людини в її прагненні до інших особистостей, яка наповнюється духовним змістом мірою того, як суб'єкт усвідомлює, що немає ближнього та далекого, а є лише "я-ти-він-вони";

— здатність до незалежності від негативних впливів інших людей у поєднанні з умінням чітко розрізнювати духовне від бездуховного, добро від зла, "вгамовувати" прояви зла в собі, визнавати перед собою та перед іншими власні негативні боки;

— низький рівень внутрішніх конфліктів, психічна цілісність та гармонія, які досягаються шляхом подолання конфліктів між думками та почуттями, бажаннями та необхідністю, любов'ю та ненавистю.

 

2. Духовність і культура. Органічна єдність віри, надії та любові в духовності.

Людська духовність - багатогранне і суперечливе явище суспільного життя. Вона формується як здатність переживати дійсне, минуле і майбутнє як сучасне. Духовність не зводиться до свідомості. Вона є результатом іншого (ніж відбиття) ставлення до дійсності.

Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Діяльний характер духовності визнають представники будь-якого філософського напряму. Наприклад, у К.Маркса духовність достає як початкове вплетена в. практичну життєдіяльність людей. Для Г.Гегеля - це діяльність (самодіяльність) абсолютної ідеї. А.Уайтхед наполягає на тому, що людина не може спочатку думати, а потім діяти. Від народження, зазначає вчений, ми заглиблені в діяльність і можемо лише час від часу спрямовувати її, керуючись розумом.

Діяльне походження духовності зумовлює її характер: духовність органічно вплетена в діяльність, підпорядковує їй цілі свого, здавалося; б, автономного розвитку, реалізується в діяльності, охоплюючи і спрямовуючи її своїми люди-нотворчими орієнтирами. Поза духовністю діяльність втрачає людяність. Вона перетворюється на демонічну силу історії, спотворює її, калічить людей витворами технократизму, політиканства, ідеологізму тощо.

Істинно людська життєдіяльність здійснюється лише на засадах глибокої духовності, головними домінантами якої є віра, надія та любов. Релігійна віра не вичерпує усього багатства духовно-довірливого ставлення людини до, дійсності, хоч і є його суттєвим компонентом. Людина діє, тому що вірить у доцільність діяльності. Віра спонукає людину до діяльності. Вона виявляє і зумовлює потребу в реалізації прихованої в людині можливості здійснити те, що здається нездійсненним. Віра надихає людину, піднімає її над обставинами. У вірі і через віру знання отримують практичну енергію, збагачуються почуттям і волею.

Віра народжує надію. Зневірена людина втрачає надію на майбутнє, одночасно втрачаючи істинність людського ставлення до дійсності, суб'єктивного сприйняття обставин і протистояння їм діяльністю. Зі втратою надії втрачається людяність взагалі. Без надії людина може вести лише тваринний спосіб життя. Надія - це остання ниточка, що з'єднує людину з культурою. “Надія вмирає останньою”, - говорять в народі, підкреслюючи тим самим надзвичайну роль надії в забезпеченні людяного існування людини.

У філософській літературі надія розглядається як форма сприйняття майбутнього в духовному житті людини, де бажане (потрібне чи необхідне) бачиться й очікується як реальність, що має здійснитися. В надії втілюються сподівання, інтереси, потреби суб'єктів суспільної життєдіяльності - індивідів, та соціальних спільностей. Як і віра, надія, грунтується на знанні. Це зумовлює її реалізм, який відрізняє надію від мрії - феномена духовного життя людини, що грунтується здебільшого на творчій уяві образу бажаного як можливого.

Ha крилах надії духовність людини досягає найбільш віддалених горизонтів майбутнього, відтворює його не тільки як можливе, а й як належне і необхідне. Як і віра , надія запалює людину активністю, надихає її потребою творчості, діяльності. Єднаючись з вірою, надія не пориває союзу зі знанням. Без нього надія стає сліпою. Вона не має алгоритму діяльності і тому прирікає людину на пасивність. Знання - вказівний перст надії. Відлучена від знання надія втрачає активно-творчий потенціал і... залишає людину, духовність якої заповнюють страх і розпач. Втрата надії супроводжується сумом, тугою, плачем. Як писав Т.Гоббс, “плач уявляється тоді, коли людина раптом відчуває, що у неї відібрали хоч яку-небудь надію... Найчастіше і найбільше плачуть люди, що найменше надіються на самих себе, а більш усього на друзів, наприклад, жінки і діти”.

Засновані на знанні віру і надію вінчає третя головна складова людської духовності - любов. Це поняття - багатозначне. В античній філософії доплатонівського періоду вона постала у вигляді містичної сили - Еросу. Платон розрізняв чуттєву і духовну любов. Фома Аквінський вбачав істинність любові у любові до Бога. Піко делла Мірандола виділяв у любові три відносно самостійні складові - ірраціональну (чуттєву), раціональну і інтелектуальну. К.Гельвецій вважав любов найбільш могутнім чинником діяльності. Т.Гоббс розрізняв любов за її предметом - любов до грошей, влади, знань тощо. За Л.Фейербахом, любов - це універсальний закон природи, що відбиває єдність роду людського. К.Маркс вбачав у любові критерій того, наскільки природна поведінка людини стала людською.

Найбільш узагальнене визначення любові як сутнісної сили людини дав Г.Гегель: любов - це жага, що пристрасно мчить назустріч своєму предмету. Таке розуміння любові охоплює всі її форми і прояви: любов статеву і любов до влади, любов батьківську і любов до власності, любов людини до людини і т.ін. Предметом любові може бути все, що викликає в людині жагу, бажання, прагнення, потребу. Узагальненим виразом цієї жаги постає життя. Любов - це жага людини до життя. Оскільки людина більшою мірою живе майбутнім, переживає його, любов поєднує фундаментальні форми його освоєння - віру і надію.

Віра, надія і любов - одвічні фундаментальні цінності людської духовності. На запитання “що таке духовність?” можна дати таку відповідь: це - віра, наповнена надією і любов'ю. Справедливим буде й інше: це - любов, позначена вірою і надією; це - надія, пронизана любов'ю і вірою. Народна духовність завжди високо цінувала зазначені цінності, прагнула до їхньої гармонійної єдності, символізувала їх загальність орнаментальними витворами, мозаїкою тощо.

Релігія також не могла обминути цей факт. Єдність фундаментальних цінностей людського духу - віри, надії і любові, - представлених, щоправда, в досить вузькому, однолінійному світлі, пронизує Святе письмо, втілюється в символіку і ритуали, святкується з такою ж пишністю, як і Покрови, Здвиження, Пречиста та інші релігійні свята. І лише “офіційна духовність”, що сформувалася в країні в післяжовтневий період, розірвала і розвела ці складові людської духовності в протилежні боки, нацькувала одна на одну. Партійність вихолостила з них людяність і гуманізм, наповнила їх ідеологізованим змістом, спотворила одвічно творчий запал, що спонукає активність, жадобу до життя, оптимізм. Під тиском комуністичної ідеології і пропаганди людина втратила внутрішній життєвий стрижень - єдність віри, надії і любові. Духовність перетворилася на казенність. Суспільство зіткнулось з масовізованим фактом роздвоєності особистості, подвійної моралі, ідеології, культури, що славословили з приводу гуманізму, проте не торкалися животворних струн людяності.

Відродження духовності у цьому зв'язку постає як відновлення людяності -споконвічно притаманних людям цінностей віри, надії і любові в гармонійній взаємодії. Незважаючи на гучномовні заклики, реальний час для дійсного, а не словесного відродження для України, на жаль, ще не настав. Як і раніше, духовність скута лещатами безгрішшя. Для реального відродження у держави немає коштів. Заклади культури, освіти, виховання перебувають у занедбаному стані. Катастрофічно не вистачає фахівців. Суспільство поглинула хвиля ідейної і моральної безпорадності, і тільки релігія знаходить сили протистояти натиску індивідуалізму і комерціалізації, новому відчуженню особистості, що заміщує комуністичну духовність під тиском ринку і приватизації.

Відродження духовності - нагальне веління драматичного часу. Поряд з єдністю віри, надії та любові його вимірами є гармонія розуму, почуття і волі особистості, діалектичний взаємозв'язок істини, добра і краси. Відродження духовності - це відродження єдності всіх сутнісних сил людини, способів і форм освоєння дійсності. Основу основ цього процесу – “ставлення до всякої речі так, як того вимагає сутність самої речі” (К.Маркс) - формує розум, що прагне до істини. Істина - мета розумового освоєння дійсності.

Розум інтегрує всі формоутворення людського духу в людську духовність. Саме в ньому криється таємниця таємниць людськості, осягнення якої є актуальним завданням цивілізації.

Homo sapiens - людина розумна - так називають людину, підкреслюючи її унікальність, своєрідність і відмінність від будь-якої іншої живої істоти. Народ розглядає розум як одну з найвищих чеснот людини. Розум забезпечує мудрість, що є основою раціональної, цілеспрямованої діяльності.Цінність розуму безперечна. Він перетворюється на протилежність, як тільки відривається від свого першоджерела - глибокої людської чуттєвості.

Чуттєвість - альфа і омега духовності. Добро і краса - її головні опорні пункти. Без чуттєвості немає духовності і бути не може. Чуттєвість - не самоціль. Духовність не може бути зведена до чуттєвості. Почуття втрачають раціонально-чинний зміст, якщо вони не пройшли через горнило і контроль розуму, життєвого досвіду, людської мудрості.

Отже, духовність органічно поєднує раціональну і чуттєву складові. Вона -гармонійна єдність істини, добра і краси. У дійсно людській духовності істина завжди гарна і добра, добро - істинне і гарне, краса - добра і істинна саме тому, що почуття і розум не суперечать, а взаємодоповнюють одне одного, взаємодіють, охоплюючи суперечливий світ в його цілісності.

Духовність людини - цілісний феномен. Цілісна, гармонійна людина починається з того, що “всі сфери її духу - почуття, воля і розум - співіснують в такій мірі взаємодії, де почуття формуються на засадах розуму, а розум сяє горінням почуття, де воля постає як єдність діяльності почуття і розуму, спрямованих на свою предметну реалізацію”.

 

3. Духовний світ: органічний космос чи роздріблений Всесвіт?

Коли роздумуєш про духовний світ людини, його конституцію, спадають на думку феномени такі як пізнання, міф, релігія, філософія, наука, право, політика, ідеологія, мораль, мистецтво і т.п.

Слід відмітити, що цей світ не є якийсь статичний предмет, але існує завдяки постійному рухові, системі духовної діяльності. Остання - згідно системі діяльності матеріальної - включає в себе такі складові, як виробництво, розподіл, обмін, споживання, винищення і т.д.

Щоб якось розібратись в конгломераті перерахованих конституант, необхідно насамперед розділити їх на дві суттєво різні категорії. Першу складають ті, що є конкретно-історичними формами. Кожна з них виникла у відповідних умовах, на деякому більш - менш зафіксованому етапі людської історії, у вигляді специфічного соціального утворення. В наведеному переліку конституант, до цієї категорії належать всі, крім першої.

Принципово інакшу категорію складають транс історичні начала. Вони існують вічно і безперервно. Таких начал три: пізнавальне (пізнання), моральне і естетичне. Природне питання: чи не варто звернутись до класичних понять істини, добра і краси, які, як здається, з успіхом відображали те ж саме, тільки простіше? Ні, бо вони дадуть нам як раз ту простоту, яка буде хоч і не гірше крадіжки, навряд чи краще: вони будуть скрадати щось у вищій степені суттєве, а саме всі процеси духовної діяльності, і залишати в полі зору тільки її результати.

Конкретно-історичні форми духовного світу виникали за ходом його розвитку, причому виникали в результаті процесів спеціалізації и диференціації людської діятельності.

Найраніше з конкретно-історичних форм була релігійно-міфологічна. Своєю появою на світ вона зобов’язана першому великому акту спеціалізації, мета якого полягала в тому, що духовна діяльність відділилась від всієї іншої життєдіяльності людини. При чому сам духовний світ не потерпів ніякої помітної внутрішньої диференціації: пізнавальне, моральне та естетичне існували в ньому злито, в тісній єдності. Але так чи інакше єдність пізнавального, морального та естетичного начал - характерна, невід’ємна риса даної форми духу у всіх її різновидах і на всіх етапах її історичного буття.

Доречно згадати про довготривалі дискусії щодо того, чим в “дійсності” був духовний світ Піфагора і його сподвижників (початковий піфагореїзм) – міфом, релігією, наукою, мораллю, чи мистецтвом. Зараз можна сказати , що ті суперечки були безвихідними, та й не могли мати ніякого виходу. Очевидно, що початковий піфагореїзм був стопроцентним представником релігійно-міфологічної форми духу, і тому пізнавальне, моральне та естетичне тут були нероздільні. Більше того, оскільки він належав до однієї з найперших стадій в розвитку даної форми, ця нероздільність начал мала синкретичний характер.

Після відокремлення духовного світу від решти людської життєдіяльності, він сам став роздрібнюватися. При цьому виникали як "змішані" конкретно-історичні форми, які об’єднували два начала, так і "чисті", які діяли в рамках тільки одного або навіть якій-небудь його "частині". Прикладом перших може бути філософія, в якій поряд з пізнавальною, як правило, виконується також і моральна діяльність, а естетична, навпаки, як правило, відсутня. До числа "чистих" форм відносяться: математика, експериментальне природознавство і т.д. - взагалі науки, - виконуючі лише пізнавальну діяльність; художня література, театр, живопис, музика і т.д. - взагалі мистецтва, - виконуючі лише естетичну діяльність; мораль, право, політика, ідеологія і т.д. – на жаль, тут нема загального терміну, який виконуючі лише моральну діяльність.

Духовний світ, колись такий гармонічний і єдиний, по суті перетворився у роздрібнений всесвіт. Пізнавальне, моральне та естетичне стали мало не повністю автономними сферами духу.

З розщепленням духовного світу починає відповідним чином розчіплюватись і його філософське дослідження. Окремі мислителі, школи і цілі напрямки почали надавати перевагу аналізу якого-небудь одного начала чи форми (наприклад, позитивісти – аналізу пізнавального начала; романтики, ранній Шелінг, деякі екзистенціалісти – аналізу естетичного начала.)

Намагаючись компенсувати свою односторонність, спробували змалювати і картину духовного світу в цілому. Тоді те начало чи форма, що цікавило мислителя, виявлялись ведучими або єдино цінними в системі духовного світу, а всі решта, або розглядались в якості підлеглих, другорядних, менш досконалих, або і просто шкідливих, “повинних” у виникненні і поширенні цієї практичної проблеми. При такій справі філософія не тільки не могла вірно направити хід вирішення цієї проблеми, а й по суті, дезорієнтувала її і тим самим поглиблювала ситуацію.

Концепція, згідно якої пізнавальне, моральне та естетичне зобов’язані своїм буттям трьом основним здібностям людської душі – розуму, волі і почуттям, будучи виказаною в рамках раціоналізму, віддає перевагу пізнанню, відносить моральне та етичне до сфери чистої ірраціональності.

Ця концепція поширюється на всі можливі ситуації, в яких тільки може опинитись людина. Вони групуються на три великі категорії, три “космоси” – світ Всесвіту, світ суспільства та індивідуальний світ особистості. Людина здібна вживатись в образ кожного з цих світів, ототожнюватись з ним і дивитись на все “його очима”. В залежності чиїми очима ми в даний момент дивимось на який-небудь об’єкт – Всесвіт, суспільство чи нашого “я”, - і виникає пізнавальне, моральне чи естетичне відношення до об’єкта, той, другий чи третій вид духовної діяльності, те, друге чи третє начало. Не випадково Ф. Бекон, говорячи про знання і пізнання, урочисто проголошував :”Як добре володіти розумом, співзвучним з Всесвітом”, не випадково, Ф. Ніцше стверджував :”Великий поет черпає тільки з “своєї реальності”.

Мова йде насамперед про суб’єкт духовної діяльності, про його основні різновиди,” обриси”; в якості ж об’єкта виступають найрізноманітніші речі. Так, об’єктом пізнання можуть бути і Всесвіт, і суспільство, і сама людина, і будь – яка її частина, але при цьому суб’єкт духовної діяльності дивиться на об’єкт “всесвітніми очима”.

Наприклад, в пізнанні людина може “вживатися в образ” не тільки Всесвіту в цілому , але й в якійсь його частині ( дивитись на цікавлячий об’єкт “очима частини Всесвіту”.

Індивідуальний світ особистості, по суті, є більш чи менш хаотичним конгломератом різноманітних, різноякісних і різнорангових “я”, кожне з них може виконувати естетичну діяльність, подавлюючи решту “я” або уявляючи їх.

Стверджуючи, що пізнання завжди є “бачення очима Всесвіту”, це не означає, що ніби таке бачення завжди є пізнання.

Говорячи про пізнавальне, моральне, естетичне начала як про результати “вживання в образ” всесвітнього, соціального чи індивідуально – особистісного космосу, маємо на увазі “чисті форми”, “ідеальні типи” начал.

За допомогою такої теорії можна побачити і оцінити тенденції в розвитку духовного світу, оцінивши, визначити, чи варто цьому розвитку надати можливість іти так, як воно йде, чи, скажімо, через передбачення якихось катастрофічних наслідків, активно вмішатись в нього, застосувати необхідні практичні міри.

 

Висновки.

Отже, здійснений аналіз буттєвих основ духовного розвитку людини, показує, що лише при доведенні розуміння буття до розкриття його культурного змісту можлива філософсько – світоглядна основа феномена і категорії духовності. Самовизначення людини служить основою виникнення, формування і розвитку такого специфічного феномена, якою є духовність. Ідея людського самовизначення присутня на всіх рівнях осмислення буття людини. Тому, що людина не може існувати, якщо не самовизначиться практично чи теоретично. Визначаючи світ як він є “сам по собі”, індивід разом з тим обосновує власне існування, тому що способом свого буття він поставлений у відношення до світу і здійснює свою життєдіяльність в його рамках.

В залежності від домінуючої модальності людського буття, духовне набуває різного виду. Духовність не дана думці відхилитись від людського буття, від проблеми буття людини.

Вся складність розробки проблеми духовності зумовлена тим, що вимагає переосмислення буття і можлива лише на основі цього переосмислення.

Духовне життя суспільства – одна з головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального ( сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій тощо) разом з його носіями та матеріальними засобами виробництва і поширення. Це не тільки Ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення, поширення виробництва. Ідеї опредметнюються в речах , процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують існувати завдяки історичній пам’яті, що передається з покоління в покоління через культуру, освіту, виховання.

Духовний світ людини – це почуття , духовні орієнтири та світогляд. Він не існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі.

Вихідним моментом формування змісту і структури духовного світу є знання. На основі їх формується розум – здатність до самостійного мислення, до охоплення, усвідомлення, освоєння життя в його складності ,багатогранності, суперечливості.

Усі елементи духовного світу людини органічно взаємопов’язані. Духовно багата людина має проникливий розум, гармонійні почуття, тверду волю.

Будь-яка розбіжність між зазначеними феноменами духу деформує життєдіяльність людини як цілісної істоти. Тупа, нерозумна, нечуттєва воля, що стверджує себе як самоціль, намагається підкорити собі все заради ствердження своєї самості. І навпаки, відсутність волі не дозволяє реалізувати добрі почуття і думки в практичних діях.

Духовний світ кожної людини є явищем неповторним і унікальним. Духовне життя суспільства є багатогранним і суперечливим, його важко охопити більш-менш адекватною теоретичною схемою.

 

Література.

Андрущенко В.П., Михальченко М.П. Сучасна соціальна філософія. Київ видавництво “Генеза”, 1996.

Гегель Г.В.Ф. Философия Духа //Собр. соч.:В 14 т.-М.: Соцекгиз – 1959.

Гульна А. Космическая ответственность духа.[В святи со статей Э.Ильенкова “Космология духа.Роль мыcлящей материи в системе мирового взаимодействия”, в журнале “Наука и религия”,1988,№8.

Гумбольт В. О духе, присущем человеческому роду //Язик и философия культуры – М.: Прогрес,1985.

Каган М.С. О духовном //Вопросы философии.- №9.

Кувакин В.А. Разговор о смысле, духе, бытии и ничто, и о возможностях заглянуть за первоначала. //Весник Московского университета. Сер.7. Философия – 1991 - №2.

Ламетри Ж. Трактат о душе. //Сочинения.- М.:Мысль.

Лосев А.Ф.Дух.//Философская энциклопедия.:В 5 т.- М.: Советская энциклопедия.,1962 –т.2

Мізінська Л. Категорії духовності в сучасній українській філософії.//Мандрівець.-1999-№4.

Никитин Е.П. Духовный мир: ограниченый космос или разбегающаяся Вселенная.//Вопросы философии.-1991-№8.

Несторенко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. Київ. Абрис.1995.

Орлов В.Н. Духовное производство и его развитие в условиях социализма.- М.: Высш. школа.,1986.

Пролєєв С.В. Духовність і буття людини. Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування. Київ., 1994.

Рерих Н.”Врата в будущее.”Роман – газета для юношества.- 1990,№11.

Современный западный философский словарь.

Терещенко Ю. Правда: Три погляди на велич людського духу.//Віче- 2002- №3.

Уледов.: Мысль, 1980.

Федотова В.Г. Душевное и духовное.//Философия науки- 1988- №7.

Філософія під редакцією М.І.Горлача, В.С.Кременя, В.К.Рибалка.,Харків,”Консул”,2000.

Філософський словник.-Київ, 1973.

Философский энциклопедический словарь.-М.,1983.

Философская энциклопедия.:В 5-ти т.- М., 1960-1970.


– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Вступ до філософії. Філософія як специфічний тип знання

Розділ І Вступ до філософії... Тема Філософія як специфічний тип знання... ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Засвоєння духовних цінностей відбувається переважно в результаті процесів соціалізації та інкультурації індивідів.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ
  Зміст 1. Поняття і сутність світогляду 2. Специфіка філософського освоєння дійсності 3. Структура сучасного філософського знання. Функції філософії

ФІЛОСОФІЯ ДАВНЬОГО КИТАЮ
  ПЛАН   Філософія давнього Китаю, її першооснови і принципи. Система категорій і понять філософії Даосизм Лао-цзи – засновник філософськ

Лао-цзи – засновник філософської школи даосизму
Лао-цзи “Старий мудрець”, “Старе немовля” – давньокитайський філософ, якому приписується авторство на класичний даосизький трактат “Дао де цзин” (деколи навіть сам цей твір називають його іменем “Л

Дао де цзи” – вчення про дао та де
Даосизм походить від назви невеликого за обсягом трактату “Дао де цзи” (“Вчення про дао та де”), автором якого вважають Лао-цзи. “Дао” – вічне і незмінне начало, з

Суть об’єктивного ідеалізму дао
Ієрогліф дао складається з двох частин: шоу – голова і цзоу – йти, тому основне значення цього ієрогліфа – дорога, якою ходять люди, але пізніше цей ієрогліф набув переносного смис

Ідеї діалектики
Лао-цзи, узагальнюючи історичні події, зв’язані з розвитком і занепадом рабовласницького ладу, висунув значну кількість діалектичних ідей. У творі “Лао-цзи” є багато понять, які мають прот

Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
Учіння Конфуція викладене в книзі “Луньюй”. “Луньюй” – “Судження і бесіди”, “Бесіди і висловлювання”, “Роздуми і висловлювання”, “Аналекти”. Збірник висловлювань Конфуція (6-5 ст. до н.е.), написан

Жень – центральна ідея вчення Конфуція
У вченні Конфуція можна виділити центральну ідею, яка об’єднує його в цілісну систему, цією ключовою ідеєю є жень. “Жень” – “гуманність”, “людяність”, “милосердя”, “доброта”. Одна з осново

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
  План Розділ 1. Філософія стародавнього китаю Розділ 2. Філософія стародавньої шдп Висновки Література Філософія давнього Китаю

Устрій ідеальної держави
  В своїй праці Платон велику увагу приділяє питанню устрою держави, а саме те, що правління філософів тісно поєднується з дією справедливих законів. Справжні філософи, поясн

Висновок.
Після Аристотеля – “Олександра Македонського грецької філософії” – антична філософія втратила свій творчий характер. Древньогрецька культура починає рости в ширину. Вона проникає у всі куточки заво

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М.: Высшая школа, 1991. - 510 с.
ТРАКТУВАННЯ ОСНОВНИХ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У ТВОРІ АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО „СПОВІДЬ”   Зміст РОЗДІЛ 1. „СПОВІДЬ”. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ. ЖАНР.

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Зміст РОЗДІЛ І. Основні риси філософії епохи Відродження §1. Зародження гуманізму §2. Соціокультурні зміни §3. Основні проблеми філософії Відродження РО

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПРОСВІТНИЦТВА
План Розділ І. Філософські ідеї Просвітництва в різних країнах Просвітителі західноєвропейських країн Просвітництво в Росії Просвітництво в Україні Розд

Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу.
У силу цього абсолютна ідея є не тільки початком, але й змістом усього світового процесу, що розвивається. У цьому змісті відомого положення Гегеля про те, що абсолютне повинно бути осмислене не ті

Основне питання філософії.
Людвіг Фейєрбах як матеріаліст виступив на філософській арені в самому кінці 30-х років минулого століття. Це був передреволюційний період для батьківщини мислителя - Німеччини. Феодальна система в

Психологічні основи релігійних уявлень.
Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії, він писав: "... Я в усіх своїх творах ніколи не випускаю із свого зору проблеми релігії і теології; вони завжди були головним

Виникнення релігійного культу.
Значне місце у творах Л.Фейєрбаха відводиться аналізу психологічних основ релігійного культу. Він розкриває взаємозв’язок між почуттями і діями людини, показує як із почуттів, емоційних переживань

Перехід від політеїзму до монотеїзму.
Цікава постановка Фейєрбахом питання про перехід від політеїзму до монотеїзму. Він виходить з живої чуттєвої людини, з її бажань і потреб, відмінність між якими і визначає відмінність, і еволюцію р

Гносеологічні основи релігійних уявлень.
Фейєрбах основну увагу зосереджує на почуттях, емоціях, переживаннях, які виникають у людини під впливом оточуючого середовища. І цим самим він хоче підкреслити відмінність психологічних чи, точніш

Людина, як частина природи.
В центрі інтересів Фейєрбаха і, природно, в центрі всієї його філософії - людина. Вчення його було антропоцентричне. Слова одного з героїв твору Горького: " Людина - це звучить гордо. Все в лю

Вчення про мораль.
Особливо наполегливо Фейєрбах відстоював своє антропологічне розуміння людини у вченні про мораль. Ключем до вірного розуміння моралі є вірне розуміння волі. В основі всієї поведінки людини лежать

Теорія пізнання.
Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейєрбах вніс значний доробок і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ, за Фейєрбахом, є дійсністю, що чуттєво спри

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ ХХ СТОЛІТТЯ
План Розділ І. Філософські джерела екзистенціалізму Розділ II. С.К'єркегор - основоположник екзистенціальної філософії Розділ III. Філософська концепція екзистенціаліз

СПРОБА СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ НЕОФРЕЙДИЗМУ К.Г.Юнга
  План І. Аналіз неофрейдистських поглядів К.Г. Юнга Формування дуалізму у життєвій філософії Юнга К.Г. Основні розходження з Фрейдом. Аналітична п

Джерела філософії А. Шопенгауера.
Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 р. Його мати - видатна німецька письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. В її домі часто бували такі

Волюнтаризм як напрямок філософської думки.
Волюнтаризм – від латинського voluntas – воля (цей термін був введений німецьким соціологом Ф. Теннісом у 1883 р.) ідеалістичний напрямок у філософії, який розглядає волю як найвищ

Визначення поняття волі.
Філософія Шопенгауера різко протистоїть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників – Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Основне положення філософії Шопенгауера полягає у тому, що воля є "абсолютн

Усього існуючого та джерело зла.
У філософії Шопенгауера з’являються певні труднощі коли він намагається дати відповідь на питання, як співвідноситься воля людей з їхніми тілами. У творі "Про волю в природі" Шопенгауер с

Філософсько-антропологічна позиція.
Сутність філософсько-анропологічної позиції Шопенгауера виявляється, не в спробах створити щось на зразок раціональної психології, а у трактуванні людини, як носія волі та інтелекту. І тут виявляєт

Елементи теорії світового песимізму.
З листів А. Шопенгауера до своєї матері видно риси притаманного йому песимізму, що він проніс через довгі роки. Потрібно, однак, в трактуванні цієї проблеми відокремити психологічні особливості філ

Етичні та естетичні погляди філософа.
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю морально виправдане і необхідне. Оскільки знищення її можливе тіл

ЛІТЕРАТУРА
Антология мировой философии в 4-х томах. Т 3. Буржуазная философия конца 18 - первых двух третий 19 века. — М.: Мысль, 1970. – 708 с. Великие мыслители Запада / Пер. с англ. В. Федорина. –

Поняття “аналітична філософія”.
Аналітична філософія – “поняття, яке охоплює різні теорії західної філософії ХХ ст., які склалися в рамках аналітичної традиції. Ця традиція утворилася у Великобританії, США, Канаді, отримала розпо

Аналітична філософія і метафізика
Б.Страуд вважає, що аналітична філософія завжди розглядалася як негативна, критична філософія, як радикальний розрив з метафізичною традицією”. (1,160). “Метафізика була спробою вийти за м

Філософська герменевтика.
  Гадамер стверджував, що філософська герменевтика загалом не є методом і не є теорією пізнання. В.С.Малахов у парці “До характеристики герменевтики як способу філософствуван

Сучасна релігійна філософія.
4.1. “Лінгвістичний поворот” у філософії релігії.   Філософія релігії невіддільна від проблемної ситуації сучасної західної філософії. Філософія релігії в ши

Визначення категоріальної приналежності релігійних вірувань.
  Філософсько-епістемологічний аналіз релігії орієнтується на встановлення категоріальної приналежності релігійних вірувань. Вірування остають як різновид фактично знання про

Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
Важливою галуззю сучасного філософсько-епістемологічного дослідження релігії є проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань. Річ у тім, що в філософській дискусії стосовно рел

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ П.Д. ЮРКЕВИЧА
  Зміст 1. Критика П.Д.Юркевича антропологічного матеріалізму 2. Принцип переходу кількісних змін в якісні в розумінні П.Д.Юркевича 3. Філософія серця – ядр

М.В. ГОГОЛЬ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ФІЛОСОФІЇ
  ЗМІСТ І. Зміст людського життя в філософії М.В. Гоголя П. М.В. Гоголь і українська філософська думка Висновки Література  

ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
  План Розділ І Націостановлення українців в дослідженні Ілисяка-рудницького Розділ ІІ Д. Чижевський - історик української філософії Розділ ІІІ Проблема етн

ПОЛІТИЧНО-ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ДМИТРА ДОНЦОВА
  Зміст Розділ 1. Основи донцовського світогляду Розділ 2. Вимоги «чинного» націоналізму Д.Донцова в контексті європейських філософських ідей Воля, як закон

Розділ 3. Етнонаціональна політика і перспективи етнонаціонального розвитку в україні
Висновки Список використаних джерел   Розділ 1. Українська національна ідея в українській політичній думці радянських часів Важко визначити, до якого напрям

Основні віхи життя і творчості О. Потебні
В історії вітчизняної суспільної, філософської та лінгвістичної думки помітне місце займає Олександр Опанасович Потебня. Своєрідність творчого доробку якого полягає насамперед у багатогранності йог

Список використаної літератури
Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высш. шк., 1975. – С. 76-98. Булахов М.Г. Восточнославянские языковеды (библиограф. словарь). – Т.1. – Мн., Изд-во БГУ, 1976. – С. 195-20

ІІ. Філософія мови вченого.
Дослідники історії вітчизняного мовознавства у тридцятилітній науковій філософській діяльності О.О.Потебні виділяють два основні періоди. Перший період (1860-1865 роки), в якому він переважно вивча

Статична та динамічна концепції
1.4. Субстанційна і реляційна концепції 2. ВЛАСТИВОСТІ ЧАСУ 2.1. Об’єктивність та суб’єктивність 2.2. Односпрямованість та незворотність 2.3. Абсолютність та від

ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ
  1. Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості. 2. Соціальні фактори формування свідомості. 3. Проблема особистості і її самосвідомості.

МОВА ЯК ПРЕДМЕТНЕ БУТТЯ СВІДОМОСТІ
План Вступ Розділ І. Поняття мови. §1.1. Заснування і розвиток основних лінгвістичних традицій. §1.2. Концепції походження мови. Розділ ІІ. Мова і свідо

Висновок
Згадаєм ще раз, що саме в мові відбитий весь пізнавальний досвід народу, його морально-етичні, соцiально-естетичні, художні і виховні ідеали. Мова береже історію руху народу на шляху цивілізації ,

Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура.
Виробництво - це категорія, що характеризує сутність соціального, оскільки саме виробництво є діяльним родовим життям людини, тим способом, яким вона утверджує себе як родова істота. Історія розвит

Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у ц

Список використаної літератури
1. Андрущенко В.П., Михальченко M.I. Сучасна соціальна філософія. -К.:Генеза, 1996.-368 с. 2. Введение в философию: Учебник для вузов. Фролов И.Т., Арефьева Г.С., Араб-Оглы З.А. й др.-M.:

Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q

Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q

Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація .
У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного – інформаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої

Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації,

Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише кале

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества.- Москва: Мысль, 1982. 2. Бердяев H. Смысл истории.- Москва, 1990. 3. Вебер M. Избранные сочинения.- Москва: Прогресс, 1990.

Генеза та сучасне розуміння.
Поняття духовне, духовність завжди мали у філософії фундаментальне значення, відіграють визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце та призначення у світі, зміст її буття, культура, суспіл

ДУХОВНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА
Зміст Розділ 1. Понятійно-термінологічна основа проблеми Розділ 2. Суспільна свідомість, поняття, структура. Аналіз основних структурних елементів Розділ 3. Взаємозв'язок

Культура - предмет філософського аналізу
  КУЛЬТУРА (від лат. cultura — оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) - специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах м

A) Символізм. Релігійні течії у філософії.
  Кінець XIX - початок XX століття ознаменувався глибокою кризою, що охопила всю європейську культуру, що було наслідком розчарування в колишніх ідеалах і відчуттям наближення загибел

Сучасна культура
Погляди на сучасну культуру   Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні області, сфери: вдачі і звичаї, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи

ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ
  ЗМІСТ Розділ 1. Людське начало: витоки і визначення. антропосоціогенез Розділ 2. Специфіка людського буття і його творчо-трансцевдентальнаприрода Розділ 3

Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
Проблема об’єктивних та суб’єктивних умов детермінації людського фактора набуває актуальності в сучасних умовах суспільного розвитку, бо мова йде про переоцінку цінностей у відношенні людини, про п

БУТТЯ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬСТВІ
  ПЛАН І. Поняття людини у філософії ІІ. Буття людини та його цінності ІІІ. Суспільний характер людського буття Висновки Список використан

Саме ці види діяльності в найбільшій мірі пов’язані з поняттям практики.
Духовна діяльність в свою чергу передбачає: Усвідомлення Знання (як продукт мислиннєвої діяльності людини, що передбачає відтворення в мовній формі закономірних з

ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОСТІ
  Зміст 1. Проблема людини в історії філософії 2. Антропологія ХХ століття 2.1. Філософія екзистенціалізму як основа зародження екзистенційної антропології

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І КОМП’ЮТЕРА
  ПЛАН Комп’ютеризація як причина загострення проблеми взаємодії людини і комп’ютера. Наслідки тотальної комп’ютеризації в контексті розглядуваної проблеми:

Функціональні наслідки
Під функціональними наслідками розуміють перетворення шаблонових і творчих компонентів, що утворюються при розв’язанні задач комп'ютерними засобами в порівнянні з традиційними формами. Загальні фун

Онтогенетичні наслідки
В онтогенетичному плані розглядається особистісний розвиток, що зазнає змін під впливом комп'ютеризації. До позитивного особистісного перетворення належать: посилення інтелекту людини за рахунок за

Загальна характеристика
Цілий ряд явищ та процесів у найрізноманітніших сферах життя і діяльності людини може бути віднесений до позитивних наслідків взаємодії людини і персонального комп’ютера, але і значну частину таких

Невідповідність комп’ютера психофізіологічним особливостям людини
Фахівці, що займаються практичним використанням досить складної комп’ютерної техніки, зненацька зіштовхнулися з явищем, коли досить досконалі з погляду техніки комп’ютери при застосуванні на виробн

Зміни в сфері матеріального виробництва
Безпосереднім наслідком комп’ютерної революції скрізь, де вона відбувається, є радикальна зміна соціальних структур. При цьому чітко виявляються її соціогенні функції. Досвід країн, що вже зробили

Зміни темпів духовно-культурного життя суспільства
Соціально-структурні зміни в суспільствах, які пішли шляхом інформаційно-комп'ютерної революції, особливим чином виявляються в духовно-культурній сфері. Ці зміни по-новому ставлять питання про поко

Проблема створення людиноподібних систем
Постійне удосконалення швидкодіючих комп’ютерів, що вирішують складні задачі найрізноманітнішого характеру поставило людину перед тим фактом, що існує значний клас завдань, які допускають автоматич

Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
Наприкінці ХХ століття не можна не визнати, що теоретико-філософська інтерпретація будь-яких феноменів людського буття потребує детального аналізу тих мовних засобів, якими дослідник буде користува

ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЗАКОНІВ НАУКИ
  Розділ l. Закони науки як ідеальна модель. Методи пізнання об`єктивних законів. Розділ 2. Науковий закон і наукова теорія. Пояснювальна функція наукових з

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОД ПІЗНАННЯ СВІТУ
  Зміст   Поняття „системний підхід” і „система” Системотворчі чинники зовнішні системотворчі чинники внутрішні ситемотворчі чинники

АКСІОЛОГІЯ ТА ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ.
  План Вступ. 1. Цінності в житті людини та суспільства. 1.1. Історичний розвиток філософських уявлень про цінності. 1.2. Цінності як філософська к

Це вільний вияв досконалості, що включає до себе “безкорисливий інтерес” як наголошував І. Кант.
Користь – це благо яке стверджується у царині практичних інтересів і практичних дій. Істина є узагальненням каноном смислотворення скрізь, де здійснюються людиною пізнавал

Свобода.
В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н.е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова

Істина.
Людина встановлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до

СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС І СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ
  План II. Суть суспільного прогресу, його критерії та типи Суспільний прогрес, його критерії Типи суспільного прогресу III. Єдність і різноманітні

Багатоманітність історії
Починаючи з глибокої давнини у свідомості людей появився поділ на "ми" і "вони", на "моє" і "чуже плем'я", на "близький" і "далекий світ"

На порозі у нове тисячоліття
Коли ми думаємо про XXI ст., то уявляємо собі значний розвиток науки і техніки: космічні польоти, біотехнологія, роботи. Але наше майбутнє – дещо складніше, ніж новий, високий рівень розвитку техно

ЛЮДСЬКА ІСТОРІЯ, ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС У ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ
План I. Філософія історії. Предмет і напрямки. Прогресистський напрямок. Регресистський напрямок. II. Єдність і багатоманітність людської історії. Натур

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги