Історія філософи

^{г т т} зку важливих теоретико-методолопчних

проблем історико-філософського пізнан­ня, зокрема: предмет, характер, смисл, призначення історії філософії, фактори, завдання та методи історико-філософських досліджень.

Вільгельм Віндельбанд створив нову, досить оригінальну історико-філософську концепцію, уникнувши при цьому помилки Гегеля. Поціно­вуючи вчення Віндельбанда, Борис Яковенко рішуче зазначає: «Віндель­банд - то перший історик філософії, який створив живу історико-філо-софську схему. І тому він, власне, перший історик філософи взагалі у прямому і точному смислі цього слова» .

Предмет, смисл і призначення історії філософії.Аналізуючи сло­во «філософія», В. Віндельбанд виявляє специфічну природу філософії. Намагання виробити єдине її поняття, яке було б характерним для всіх часів і вчень, виявились марними. В історії завжди мали місце вчення, які називались «філософією», хоча й не виражали ті або інші ознаки цього поняття. Так, у Древній Греції, за доби Сократа і особливо у платонівсько-арістотелівській школі, слово «філософія» набуває теоретичного значен­ня, тотожного сучасному поняттю науки - пізнання дійсності, знання про світ. Причому, підкреслює Віндельбанд, древні греки відрізнялись особ­ливим зацікавленням - «вільного від життєвих потреб духу», здобували знання заради самого знання, без будь-якої практичної мети.

За доби еллінізму слово «філософія» набуває практичного значення - «мистецтва жити на наукових началах»³. Справа в тому, що розпад гре­цької науки співпав з періодом розпаду релігійного і морального світогля­ду. Філософія ж поглибила значення питань про призначення та завдання людини, про положення людини у загальному зв'язку речей і, відповідно тому, як вона повинна влаштовувати своє життя»⁴. Знання втрачає свою

¹ Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 58.

² Яковенко В. Вильгельм Виндельбанд // Виндельбанд В. Избранное: Дух и исгория. - С. 661.

³ Виндельбанд В. История философии. - К., 1997. - С. 11.

⁴ Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 32.

Частина V. Світова філософій XIX століття

самоцінність, воно підпорядковується життю. Отже, філософія доби еллі­нізму набуває практичного значення - «мистецтва жити».

За доби середньовіччя, в умовах безмежного панування релігії, фі­лософія перетворюється на служницю віри, богослов'я, а її призначення полягає головним чином у «науковому обґрунтуванні, розробці та захисту догматичного вчення церкви»¹.

Новоєвропейська філософія відроджує те ж саме призначення, що і в давнину: здійснювати на науковій основі «світоспоглядання та життєрозу­міння», оскільки релігія не могла задовольнити потреби у цьому. Філософія знову стає «загальною наукою про світ»², який вона хоче пізнати. Філосо­фія стає метафізикою у власному смислі цього слова. Проте, разом з «мета­фізичним зацікавленням», новоєвропейська філософія з самого початку несе й інше зацікавлення, яке поступово переважає перше, а саме: дослі­дження сутності науки, процесу пізнання, мислення. Філософія поступово втрачає свій статус «світопізнання» і перетворюється на «центральну дис­ципліну», «самопізнання науки», «метафізику знання», «науковчення» .

Отже, В. Віндельбанд виявив історичну багатозначність і змінюва­ність терміну «філософія», відсутність єдиного поняття. Причому, вказані значення зовсім не вичерпують всього багатства філософських вчень, а дають лише загальну схему розвитку, виражаючи переваги інтересів у ту або іншу добу. Більше того, оскільки філософія не має загального для всіх часів предмету і методу дослідження, а її історія не зображує поступового прогресу або поступового наближення до пізнання цього предмету, то виникає сумнів, принаймні на перший погляд, у доцільності існування історії філософії як науки.

Дійсно, історія філософії суттєво відрізняється від історій всіх ін­ших наук, оскільки їхній предмет і метод дослідження точно визначені. Історія філософії має справу з індивідуальними мислителями, різноманіт­ною проблематикою і, здавалось би, ніякої закономірності розвитку філо­софської думки минулого немає і не може бути. Природно, виникає пи­тання, чи можлива у такому випадку історія філософії як наука? «Який смисл, - пише В. Віндельбанд, - має зображення в історичній перспективі і послідовності не лише численних, але й різноманітних вчень, між якими, окрім імені, очевидно, немає нічого спільного»⁴. Але, не дивлячись на це, все-таки історія філософії в певних межах має право на існування. Не зважаючи на різноманітність філософських вчень, їх відмінність між со-

¹ Виндельбанд В. История философии. - С. 12.

² Виндельбанд В. Прелюдии. Философские стани и речи. - С. 33.

³ Там само. - С. 34.

⁴ Виндельбанд В. История философии. - С. 16.

Історія філософії

бою за змістом, метою і відсутністю єдиного предмету дослідження, все ж таки вони мають дещо спільне для всіх часів - пізнавальні та світоглядні функції. Немає принципового значення, чи намагалась філософія розроби­ти систему пізнання світу, розуміння життя («життєрозуміння»), чи само­пізнання розуму, результат завжди був таким, що вона свідомо виражала діяльність людського розуму, перетворюючи її (діяльності) продукти із первинної форми поглядів, почуттів і прагнень у форму понять. «Історія філософії є процес розробки європейськими народами і вираження у нау­кових поняттях їхнього світогляду і відношення до життя» .

Отже, В. Віндельбанд цілком правильно виявляє двоїсту природу фі­лософії, яка полягає у єдності пізнавальної та світоглядної функцій. Така спільна сутність філософських вчень і дає історії філософії зміст, мету, при­значення і тим самим виправдовує її існування. «Історія філософії робить знайомство з історією філософських вчень необхідним підґрунтям не лише вченої підготовки, а й освіти взагалі, оскільки вона вивчає, як виникли ті поняття, на підставі і за допомогою яких ми судимо і думаємо як у повсяк­денному житті, так і в області спеціальних знань про світ нашого досвіду»².

Фактори історико-філософського процесу.В. Віндельбанд твер­дить, що загальний результат історії філософії є продуктом досить різно­манітних обставин і мотивувань, які обумовлюють постановку питань і характер їх розгляду. У реальному історико-філософському процесі має не абияке значення прагматичний фактор. Прагматичний фактор полягає у тому, що умови людського існування впродовж усіх епох відновлюють вічні і незмінні «загадки людського духу». Нерідко це призводить до того, що намагання осмислити однакові проблеми породжують аналогічні від­повіді. Тому «прогрес» у історії філософії інколи можна розпізнати лише «прагматично», тобто, взявши до уваги «внутрішню необхідність мислен­ня і логіку речей»³.

Проте, на думку Віндельбанда, прагматичний зв'язок в історії нері­дко переривається. Особливо це стосується «історичної послідовності», в якій сформувались окремі проблеми, де майже неможливо помітити «іма­нентну необхідність» Тому поряд з «прагматичною і іманентною необхід­ністю» у історії філософії значно яскравіше проявляється вплив іншого фактору - культурно-історичного. У даному випадку маємо справу з тим, що філософські вчення визначені «культурно-історичними» умовами і суспільними потребами. Великі відкриття і питання, підняті спеціальними

¹ Виндельбанд В. История философии. - С. 17.

² Там само.-С. 17-18.

³ Там само. - С. 19.

Частина V. Світова філософія XIXстоліття

науками, прагнення релігійної свідомості, мистецтва, перевороти у дер­жавному та суспільному житті, дають філософії раптові поштовхи і ство­рюють нові прагнення, які висувають ту або іншу проблему, нехтуючи іншими. Не менше значення мають зміни у постановці питань і відповіді на них. У тих випадках, коли подібна залежність проявляється з особли­вою яскравістю, філософські системи виступають «самосвідомістю відо­мої епохи», в інших же випадках культурні контрасти знаходять своє ви­раження у боротьбі філософських систем \

Не менш важливе значення для історико-філософського пізнання має індивідуальний (або індивідуально-психологічний) фактор. Справа в тому, що, на думку Віндельбанда, історико-філософський процес своїми урізноманітненими формами зобов'язаний, перш за все, індивідуальній творчості окремих особистостей, які вносять у світогляд тієї чи іншої до­би дещо особливе, суб'єктивне, індивідуальне і неповторне.

«Історія філософії підтверджує, що історія є царство індивідуально­стей, неповторних і уособлених одиниць: як в історії взагалі, так і в історії філософії зокрема, великі мислителі надавали значного, хоча й не завжди благотворного, впливу»².

Та обставина, що філософські системи можна зрозуміти лише у зв'язку з особою свого творця і є наслідком індивідуальної творчості, ро­бить їх чимось схожими з творами мистецтва. «Елементи світогляду у кожного філософа складаються з вічних проблем дійсності та спрямованої на їх вирішення діяльності розуму, а також із уявлень та ідеалів його на­роду і часу; форма ж, розпорядок, зв'язок і оцінка, якій вони піддаються в системі філософа, обумовлені його народженням, вихованням, його дія­льністю і долею, його характером і його життєвим досвідом»³.

Цим пояснюється, що філософські вчення, у порівнянні з іншими науками, мають досить довільний характер, а інколи бувають просто по­милковими. «У історії філософії дивним є саме те, що з цієї переважаючої маси індивідуальних і колективних помилок у цілому виокремилась все-таки схема загальновизнаних форм пізнання світу і розуміння життя, яка репрезентує науковий результат історії філософії» .

Методи і завдання історико-філософського дослідження.Особ­ливості історії філософії визначають завдання, які постають перед істори-ко-філософським дослідженням. В. Віндельбанд виокремлює наступні завдання:

¹ Виндельбанд В. История философии. - С. 20.

² Там само.-С. 21.

³ Там само.-С. 21.

⁴ Там само. - С. 22.

Історія філософії

1) «точно встановити всі дані, які можна отримати про життя, ін­телектуальний розвиток і вчення філософів з наявних у нашому розпорядженні джерел;

2) з цього матеріалу відновити генетичний процес у такій мірі, щоб для кожного філософа була виявлена залежність його вчення як від поглядів його попередників, так і від пануючих ідей даної доби, його власної натури та його освіти;

3) оцінити, яке значення мають по відношенню до загального ре­зультату історії філософії вивчені та роз'яснені таким чином вчення»¹.

Для вирішення означених завдань В. Віндельбанд розробив мето­дологію історико-філософського дослідження, яку успішно реалізував у своїх працях з історії філософії: «Історія древньої філософії», «Історія Но­вої філософії» (2 т.), «Історія філософії», «Прелюдії», «Платон», «Філосо­фія в німецькому духовному житті XIX століття» тощо.

Методи історії філософії такі:

1. «Наївний описовий» метод, згідно з яким просто з історичною точністю викладається те, чому навчали окремі філософи...

2. Генетичний метод пояснення, який в цьому відношенні заклю-чає у собі три можливих випадки:

а) психологічне пояснення, яке зображує особи та індивідуальні долі
філософів як фактичні причини або приводи їхніх поглядів;

б) прагматичний прийом, який шукає пояснення вчення кожного
філософа у протиріччях і невирішених завданнях його безпосередніх по­
передників;

в) культурно-історична точка зору, яка бачить у філософських сис­
темах прогресуючий процес сукупного духовного розвитку людства.

3. Умоглядний метод критики, який, виходячи з упередженої сис­
теми, намагається охарактеризувати різні фази філософського
розвитку тим внеском, який він зробив у цю систему»².

При побудові історико-філософської системи В. Віндельбанд вико­ристовує всі зазначені методи, принципи, підходи.

По відношенню до перших двох завдань історія філософи є «філо­логічно-історичною», а третій момент робить її критично-філософською» наукою. На думку В. Віндельбанда, дійсна історія філософії - то є «Крити­чно-філософська наука» («критична наука»). Вона не повинна давати лише чистий опис або просте пояснення філософських вчень минулого. Вона му-

¹ Виндельбанд В. История философии. - С. 22.

² Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995. - С. 21.

Частина V. Світова філософія XIX століття

сить критично оцінювати їх внесок у загальний розвиток філософії, світо­гляду. Поза такою оцінкою історія філософії не існує. Свідомість критичної точки зору є свідченням зрілості дослідника, причому, критика повинна здійснюватись «іманентно», «керуючись двома принципами: формально-логічною послідовністю та науковим значенням кожного погляду» .

Періодизація історії філософії.В. Віндельбанд розробляє історію філософії як «історію проблем і понять??, намагаючись знайти в ній пев­ну цілісність. Перш за все, він проводить попередній («неісторичний») огляд філософських проблем для, як він пише, загальної орієнтації, не претендуючи на систематичний їх виклад.

В. Віндельбанд виокремлює дві групи проблем: теоретичні та прак­тичні.

До теоретичних проблем відносяться ті, які пов'язані так чи інакше з пізнанням дійсності та з аналізом самого пізнання. При вивченні дійсно­сті, у свою чергу, виокремлюються загальні питання, які торкаються дійс­ності взагалі, а також ті, які відносяться до окремих областей дійсності. Загальні питання - то є вищі принципи пізнання світу та загального світо­гляду. Звідси, метафізика (Арістотель), а також, згодом, «реальна або природна теологія».

Окремі області дійсності - природа (зовнішня та внутрішня) і істо­рія.

Пізнання зовнішньої природи - то космологічні або натурфілософ­ські, також фізичні проблеми. Психологія ж досліджує внутрішню приро­ду - діяльність свідомості та її стани. Питання філософії історії Віндель­банд відносить до практичних проблем.

Дослідження самого пізнання здійснюється логікою (у широкому і вузькому розумінні цього слова), методологією і теорією пізнання.

До практичних проблем відносяться ті, які виникають у процесі до­слідження цілеспрямованої діяльності людини - психологія, етика, есте­тика, соціологія, філософія релігії.

У повній відповідальності з означеним підходом В. Віндельбанд здійснює періодизацію історії філософії.

1. Філософія греків (приблизно 600-322 рр. до н.е.).

2. Еллінсько-римська філософія (від смерті Арістотеля до кінця неопла­тонізму, 322 р. до н.е. - 500 р. н.е.).

3. Середньовічна філософія (від Августина до Ніколи Кузанського, V-XV ст.).

¹ Виндельбанд В. История философии. - С. 24.

² Там само. - С. 9.

Історія філософії

4. Філософія доби Відродження (ХУ-ХУІІ ст.).

5. Філософія просвітництва (від Локка до смерті Лессінга, 1689-1781).

6. Німецька філософія (від Канта до Геґеля і Гербарта, 1781-1820).

7. Філософія XIX ст.¹

Потрібно зазначити, що філософія XIX століття опрацьована лише у загальних рисах. Третій том новоєвропейської філософії В. Віндельбанд не закінчив.

_ , . У своїй знаменитій промові, відомій під

Проблема історичних наук_т . .

^{г г} ■' назвою «Історія і природознавство»

(1894), В. Віндельбанд проводить межу між природничими та історичними нау­ками. Він заперечує поділ знання на «науки про природу», і «науки про дух», який обстоював В. Дільтей. Нау­ки відрізняються не за предметом дослідження, а за методом. Одні науки орієнтуються на пізнання загального, закономірного, того, що завжди має місце, повторюється - для них характерним є «номотетичний» (законопо-кладаючий) метод. Інші науки орієнтуються на пізнання окремих історич­них фактів і подій, однократного, того, що було лише один раз - для таких наук характерним є «ідіографічний» (описуючий особливе) метод. Не «ідеографічний», а «ідюграфічний» метод!

Ця методологічна протилежність двох основних методів характери­зує не зміст пізнання, а лише його прийоми. Один і той же об'єкт може бу­ти одночасно предметом як «номотетичного», так і «ідіографічного» дослі­дження. Отже, протилежність між «загальним», «незмінним» і «однократ­ним», «неповторним» є дещо відносною. Тому Віндельбанд ставить питан­ня про їх порівняльну цінність. З точки зору користі, обидва методи дослі­дження цілком правомірні. Але з точки зору їх культурної цінності, вони суттєво відрізняються. В історичній науці суттєву роль відіграє ціннісна орієнтація, оскільки саме вона обумовлює вибір фактів і подій. Справа в тому, що не все те, що здійснюється, стає історичною подією. Віндельбанд стверджує, що індивідуальна подія стає історично значимою лише тоді, коли вона «підноситься над одиничним і представляє інтерес для людсько­го загалу». Саме тому, «ціннісна орієнтація на людський загал є основним критерієм для зарахування окремої події до розряду історичних».

Але В. Віндельбанд виклав свою точку зору лише у загальних ри­сах, яка була детально розроблена у працях його учня - Генріха Ріккерта.

¹ Виндельбанд В. История философии. - С. 27. 446

Частина V. Світова філософія XIX століття

Література

Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. - М., 1995.

Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995.

Виндельбанд В. История философии. - К., 1997.

Кант и кантианцьі. - М., 1978.

Кассирер 3. Жизнь и учение Канта. - СПб., 1997.

Кассирер 3. Избранное. Опьгг о человеке. - М., 1998.

Кассирер 3. Избранное: Индивид и космос. - М., СПб., 2000.

Кассирер 3. Лекции по философии и культуре // Культурология. XX век: Анто-логия.-М., 1955.

Кассирер 3. Философия символических форм: Введение и постановка проблем // Культурология. XX век: Антология. - М, 1955.

Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. - М., 1998.

Риккерт Г. Философия жизни. - К., 1998.

Табачкоеский В. Г. Критика идеалистических интерпретаций практики. - К, 1976.