Особливості древньокитайської філософії. Школи.Філософія в Китаї виникає наприкінці Лего й досягає свого найвищого розквіту в наступний період Чжаньго. Цей період «воюючих царств» був також тим, що часто називають «золотим віком китайської філософії». Дійсно, у ті часи вільно і творчо існувало шість
основних філософських шкіл: 1) жу цзя (конфуціанство), 2) мо цзя (моїзм), 3) фа цзя (школа закону, по-европейски – легізм),4) даоде цзя (даосизм), 5) Школа «іньян цзя» (натурфілософи), 6) мін цзя (школа імен).
При цьому в більшості шкіл переважала практична філософія, пов'язана з проблемами життєвої мудрості, моральності, управління. Це майже цілком стосується конфуціанства, моїзму, легізму, світоглядні основи політико-етичних учень яких були або слабкі, або запозичені з інших шкіл, наприклад з даосизму – найбільш філософічної з шести шкіл древньокитайської філософії. Древньокитайська філософія була малосистемна. Це пояснюється тим, що вона була слабко пов'язана навіть з тією наукою, котра існувала в Китаї, а також слабким розвитком древньокитайської логіки. У Китаї не було свого Аристотеля, була слабкою і раціоналізованість древньокитайської філософії. Сам древньокитайська мова без суфіксів і флексій утруднювала вироблення абстрактної філософської мови, але ж філософія – світогляд, який користується філософською мовою.